Untitled - Pedagogics, psychology, medical

Transkrypt

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ
(ХАРКІВСЬКИЙ ХУДОЖНЬО-ПРОМИСЛОВИЙ ІНСТИТУТ)
Видається з січня 1998 року
№19
ПЕДАГОГІКА, ПСИХОЛОГIЯ ТА
МЕДИКО-БIОЛОГIЧНI ПРОБЛЕМИ
ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ
Наукова монографія за редакцією проф. Єрмакова С.С.
ХАРКIВ 2005
1
ББК 75.0+75.1
УДК 796.072.2
Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми
фізичного виховання і спорту: наукова монографія за редакцією проф.
Єрмакова С.С. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2005. - №19. - 136 с.
(Укр., рос., польск., англ. мов.)
У збірку вміщено статті, що висвітлюють нові технології
фізичного виховання молоді і підготовки спортсменів.
Збірник розрахований на вчителів і викладачів фізичного
виховання, тренерів, спортсменів, докторантів, аспірантів.
Видається за рішенням Вченої ради Харківської державної
академії дизайну і мистецтв (Харківського художньо-промислового
інституту) [протокол № 7 від 28.04.2003 р.].
Збірник затверджено ВАК України і входить до переліку наукових
видань, в яких можуть публікуватися основні результати дисертаційних
робіт:
«Фізичне виховання і спорт» - постанова ВАК України від
09.06.1999р. №1-05/7. - Бюл. ВАК України, 1999. - №4. - С. 59;
«Педагогічні науки» - додаток до постанови президії ВАК
України від 11.04.2001р. №5-05/4. - Бюл. ВАК України, 2001. №3. - С. 6;
«Біологічні науки» - постанова президії ВАК України від
11.10.2000р. №2-03/8. - Бюл. ВАК України, 2000. - №6. - С. 7.
Редакційна колегія: Бізін В.П., д.п.н., проф.; Бобін В.В., д.мед.н.,
проф.; Богуславський В.М., д.філ.н., проф.; Бойченко С.Д., д.пед.н., проф.;
Бурова О.К., д.філ.н., проф.; Вороніна Л.М., д.біол.н., проф.; Давиденко
Д.М., д.біол.н., проф.; Дмитриєв С.В., д.пед.н., проф.; Друзь В.А., д.біол.н.,
проф.; Єрмаков С.С. (гол.ред.), д.пед.н., проф.; Камаєв О.І., д.пед.н., проф.;
Лапутін А.М., д.біол.н., проф.; Ложкін Г.В., д.психол.н., проф.; Ткачук
В.Г., д.біол.н., проф.
Почесна редакційна колегія: Дмитренко Т.О., д.пед.н., проф.;
Золотухіна С.Т., д.пед.н., проф.; Корягін В.М., д.пед.н., проф.; Максименко
Г.М., д.пед.н., проф.; Клименко А.І., д.біол.н., проф.; Романенко В.О.,
д.біол.н., проф.; Веріч Г.Є., д.мед.н., проф.; Сак Н.М., д.мед.н., проф.
©С.С. Єрмаков, 2005;
©Харківська державна академія
дизайну і мистецтв, 2005
2
БАЗОВА ТЕРМІНОЛОГІЯ ІНВАСПОРТУ
Бріскін Ю.А.
Львівський державний інститут фізичної культури
Анотація. У статті розглядаються історичні аспекти формування термінів спорту
інвалідів та обґрунтовуються дискретні та загальні поняття інваспорту.
Ключові слова: спорт, спортсмен, Паралімпійські ігри, Дефлімпійські Ігри, Ігри
Спеціальних Олімпіад.
Аннотация. Брискин Ю.А. Базовая терминология инваспорта. В статье рассматриваются исторические аспекты формирования терминов спорта инвалидов и
обосновываются дискретные и общие понятия инваспорта.
Ключевые слова: спорт, спортсмен, Паралимпийские игры, Дефлимпийские
Игры, Игры Специальных Олимпиад.
Annotation. Briskin Y.A. Base nomenclature of invalid’s sports. In the article the
historical aspects of forming of terms of disabled sport are examined and the discrete
and commons concepts of disabled sport are grounded.
Key words: sport, sportsman, Paralympic games, Deaflympic Games, Special
Olympics Games.
Вступ.
Люди з особливими потребами - всесвітнє соціальне явище, що
не може залишатися поза увагою фахівців фізичного виховання і спорту.
Спорт інвалідів посідає достойне місце у суспільстві. У нормативних
документах Міжнародного Паралімпійського Комітету (International
Paralympic Committee - IPC), Міжнародного Спортивного комітету глухих (Comitй International des Sports des Sourds - CISS, з 2003 р. Міжнародного Дефлімпійського комітету - International Deaflympic Committee
- IDC) і Міжнародної організації Спеціальних Олімпіад (Sресіаl Оlуmрісs
International, Ink - SOI) декларується співпраця з Міжнародним Олімпійським Комітетом.
Спортсмени-паралімпійці проголошують клятву, за своїм духом
схожу на Олімпійську: „Від імені усіх спортсменів я обіцяю, що ми будемо брати участь у Паралімпійських іграх, поважаючи та дотримуючись встановлених правил, у дусі справедливої боротьби, заради слави
спорту і гідності наших команд”. Філософська концепція життя, що концентрується у Олімпізмі та об’єднує у єдине ціле тіло, волю й розум,
знайшла своє віддзеркалення у Паралімпійських гаслах – „Свідомість,
тіло, дух” (до 2004 р.) та „Дух у русі”.
В Україні підготовку фахівців Олімпійського та професійного
спорту до роботи з інвалідами розпочато у ЛДІФК із запровадженням
навчальних дисциплін “Теоретичні основи інваспорту” (1996 р.), “Па3
ралімпійський спорт” (1999) та “Адаптивний спорт” (2002), у НУФВСУ
– „Спорт інвалідів” (2003). Видано монографії, навчальні посібники,
наукові статті, впроваджено та запатентовано методики тренування [14,8,13]. Разом з тим, у спеціальній літературі та нормативних документах щодо спорту інвалідів застосовуються різні терміни, часто неадекватні та неузгоджені [3,7-12].
Робота виконана у відповідності до плану НДР Львівського державного інституту фізичної культури.
Формулювання цілей роботи.
Метою роботи є обґрунтування узагальнених та дискретних
понять спорту інвалідів. Методи: аналізу та узагальнення спеціальної
літератури, документальних матеріалів, матеріалів мережі Інтернет.
Результати дослідження.
Сучасні Паралімпійські ігри, де змагаються і спортсмени з пошкодженнями опорно-рухового апарату, і спортсмени з вадами зору, у
деяких з котрих (1996-2000рр.) брали участь спортсмени з вадами інтелекту, виникли завдяки діяльності Людвіга Гуттманна та Міжнародної
Федерації Сток-Мандевільських ігор, що провела в Англії перші змагання для спортсменів-спинальників. Одночасне проведення ігор XIV
Олімпіади у Лондоні у 1948 р. і перших змагань зі стрільби з лука для
інвалідів з параплегією у Сток-Мандевілі наштовхнуло на ідею проведення масштабних, комплексних змагань для інвалідів з різними вадами. Нині проводяться літні (з 1960 р.) та зимові (з 1976 р.) Паралімпійські
ігри [5, 15].
Аналіз формулювань термінів спорту інвалідів свідчить, що Паралімпійські Ігри у 1960-1972 рр. проводилися під назвою “Міжнародні
Сток-Мандевільські ігри”. Назву змагань, які виникли на теренах Англії,
було перенесено на міжнародні змагання, що проводилися в інших країнах. Це можна пояснити тим, що саме керівники Міжнародної Федерації Сток-Мандевільських ігор та Міжнародної Спортивної Організації
Інвалідів, тривалий час були фактичними організаторами цих змагань.
За свідченням Джоан Скратон (Joan Scruton), колишньої асистентки Людвіга Гуттманна, в подальшому - Генерального Секретаря
Міжнародного Координаційного Комітету, вперше слово «Paralympiad»
з’явилося у 1951 р. у журналі «Paraplegics» Сток-Мандевльського шпиталю для паралізованих у статті “Аліса на Паралімпіаді”, за аналогією
із казкою Люїса Керола «Аліса у Дивосвіті» [2,7, 14]. У той час префікс
«para» вказував на параплегію (параліч). Разом із тим, на той час термін
«Паралімпіада» не вживався стосовно Сток-Мандевільських ігор. Не
4
виключено, що Людвіг Гуттманн уникав цього терміну з причини, яка
найбільш імовірно пов’язана з його зацікавленістю зберегти тотожність
ігор із Сток-Мандевілем. З іншого боку, Людвіг Гуттманн оцінював атлета, який брав участь у змаганнях, а також самі ігри як такі, що заслуговують на назву Олімпіади Паралізованих. У 1975 р., у листі до МОК, він
доповнив цю думку словами «… ми створили наші власні Олімпіади
Інвалідів» [за 7]. Наш аналіз розвитку міжнародного спортивного руху
інвалідів показав, що первинні Паралімпійські ідеї майже збігаються з
Олімпійськими.
У 1976 р. Ігри відбулися у Торонто під назвою “Торонтолімпіада”, у 1980 р., під час ігор ХХІІ Олімпіади у Москві, міжнародні змагання інвалідів проходили у Нідерландах і називалися «Олімпіада для
інвалідів. Арнем». Це був єдиний випадок, коли у назві ігор використано
слово „Олімпіада”, що не знайшло схвалення МОК. Президент Міжнародної Федерації Сток-Мандевільських ігор доктор Б.Джексон запропонував президентові Міжнародного Олімпійського к омітету Х.А.Самаранчу дати нову назву наступним іграм, що мали відбутися у 1984 р. у
США, і провести їх під назвою «Паралімпійські ігри» (Paralympic Games).
У лютому 1983 р. в Луїзіані відбулася перша зустріч представників міжнародних спортивних організацій інвалідів із президентом
Міжнародного Олімпійського Комітету Х.А.Самаранчем, під час якої обговорювалася можливість приєднання спортивного руху інвалідів до Олімпійського руху. Слід відзначити, що Х.А.Самаранч є одним з фундаторів спортивного руху інвалідів Іспанії. Так, саме він у серпні 1968 р.
започаткував Іспанську спортивну федерацію інвалідів, і добре знав спорт
інвалідів і ті проблеми, що вони пов’язані з організацією змагань інвалідів
[2, 7].
Пізніше відбулася ще одна зустріч між представниками Міжнародного Координаційного Комітету та МОК, в результаті якої Міжнародний Координаційний Комітет прийняв пропозицію МОК утриматися
від вживання терміну «Олімпійські ігри для інвалідів» і користуватися
іншим терміном - Паралімпійські ігри (Paralympic Games). Для використання були обрані латинське та грецьке значення префіксу «para» - «паралельний», «такий, що приєднався, та водночас незалежний» та «подібний». Цей термін став означати, що ігри для інвалідів проводяться
паралельно із Олімпійськими. Проте, нині рахунок Паралімпійських ігор
починають з 1960 р., тобто з ІХ Сток-Мандевільських ігор, що відбулися
у Римі, хоча спочатку Сток-Мандевільські ігри проводилися як ігри паралізованих, а з часом, коли з’явилися нові міжнародні спортивні орган5
ізації інвалідів, у них стали змагатися спортсмени інших нозологічних
груп.
З 1989 p. термін «паралімпійський» закріпився у назві Міжнародного Паралімпійського комітету (International Paralympic Committee),
після чого назва «паралімпійський» поступово почала помилково вживатись як синонім усього спортивного руху неповносправних, який
містить не лише Паралімпійські Ігри.
До змагань Олімпійського характеру серед інвалідів належать
Паралімпійські ігри (спортсмени з вадами опорно-рухового апарату та
зору), Дефлімпійські ігри (з вадами слуху) та Ігри Спеціальних Олімпіад (з відхиленнями розумового розвитку). Підставою для асоціювання
свого найменування із Олімпійським рухом для Паралімпійських та Дефлімпійських Ігор стали рішення МОК (1985 та 2001 рр. відповідно).
Міжнародній організації Спеціальних Олімпіад МОК надав навіть право використання терміну “Олімпіада” (1988 р.) [5].
Слід зазначити, що термін «паралімпійський» неточно вживався у деяких офіційних документах [9-11та ін.]. Паралімпійські ігри називали “Параолімпійськими іграми”. Більше того, навіть у спеціальній
літературі всі складові Олімпійського руху, що пов’язані із комплексними спортивними змаганнями під патронатом МОК визначали як “Параолімпійський рух” [4, 12].
Можливо, термін “Параолімпійський спорт” [4] був би найбільш
автентичним для визначення усього спортивного руху неповносправних
під патронатом МОК, якби не його тривале неадекватне використання.
На нашу думку, в контексті спортивної діяльності слід утриматися від використання термінів “неповносправні спортсмени”, “неповноспроможні спортсмени” тощо, а використовувати структурно детерміновані терміни “паралімпійці”, “дефлімпійці”, “спецолімпійці”.
Узагальненим поняттям може стати словосполучення “Інваспорт”, зважаючи на наявну законодавчу базу України та діяльність унікальної високоефективної системи центрів “Інваспорт”.
Висновки:
1.Структурними складовими спорту неповносправних у межах
Олімпійського руху є Паралімпійські Ігри, Дефлімпійські Ігри та Ігри
Спеціальних Олімпіад.
2. Доцільним є використання структурно детермінованих
термінів “паралімпійці”, “дефлімпійці”, “спецолімпійці”.
3.Узагальненим поняттям спорту неповносправних в Україні є
„Інваспорт”.
6
Подальші дослідження передбачається провести у напрямку
вивчення інших проблем термінології інваспорту.
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
Література
Бріскін Ю.А. Адаптивний спорт. Спеціальні Олімпіади: навчальний посібник. –
Львів: “Ахіл”, 2003. – 128 с.
Бріскін Ю.А. Організаційні основи Паралімпійського спорту: навчальний посібник.
- Л.:»Кобзар», 2004. - 180 с., іл.
Бріскін Ю. Цільово-результативні аспекти Паралімпійського спорту // Педагогіка,
психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук.
пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2002. - № 14. - С. 61-68.
Бріскін Ю.А., Передерій А.В., Строкатов В.В. Параолімпійський спорт: навчальний посібник.-Львів: “Арал”, 2001.- 141 с.
Брискин Ю.А., Матвеев С.Ф. Олимпийское движение инвалидов // Энциклопедия
Олимпийского спорта / Под общ. ред. В.Н.Платонова. Т.2. Ч.5, гл.7.–К.:Олимпийская литература, 2004.– С.556-580
Вацеба О.М., Копій О.В. Особливості розвитку паралімпійського руху в Україні //
Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні: Зб. наукових
праць. – Рівне, 1999. – С. 47-52.
Мудрік В.І. Міжнародний спортивний рух інвалідів (Видання перше, скорочене).
– К.: Нора-прінт, 2001. – 38 с.
Оздоровча і спортивна робота з неповносправними / За заг.ред. Бріскіна Ю., Линця М., Боляха Е., Мігасевича Ю. Львів: 2004. - Видавець Тарас Сорока. - 127
с.
Про передачу земельної ділянки Національному центру параолімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів Розпорядження Кабінету Міністрів
України № 107-р (04.03.2004).
Про підтримку олімпійського, параолімпійского руху та спорту вищих досягнень в
Україні. Закон України від 14.09.2000 р. №1954-III // Відомості Верховної Ради
України, 2000. - N 43. - С. 370.
Про розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні. Указ Президента
України № 1059/2001 (08.11.2001) // Офіційний Вісник України 2001, № 46, ст.
2040.
Симаков Ю.П. Генезис и типологическая класификация параолимпийского движения // Теория и практика физической культуры. - 1991. - N 7. - С. 8-10.
Спосіб сенсомоторного тренування бистрості простих реагувань спортсменів з
наслідками церебрального паралічу: Пат. 51542А, Україна, МКИ А63В22/00 /
Бріскін Ю.А., Передерій А.В. №2002054122; Заявлено 21.05.2002; Опубл.
15.11.2002, Бюл. №11.
Scruton J. Paralympism, Olympism - sport for handicapped people // I Paralympic
Congress, - Barcelona, 1992. – P. 58-75.
Steadward R., Peterson C. Paralympics. – Canada, 1997. – 261 p.
Надійшла до редакції 27.06.2005р.
7
ЗАСТОСУВАННЯ АЛГОРИТМУ ОБЧИСЛЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ФАКТОРНОЇ СТРУКТУРИ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ І ДИНАМІКИ ІГРОВОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ В ЖІНОЧОМУ БАСКЕТБОЛІ
Козіна Ж.Л., Слюсарев В.Ф., Кравчук О.О.
Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди
Анотація. В роботі перевірена ефективність застосування розробленого алгоритму обчислення індивідуальної факторної структури підготовленості і динаміки ігрової ефективності для створення індивідуальних рекомендацій гравцям
жіночої баскетбольної команди „БК-21 вік”. Для створення індивідуальних рекомендацій гравцям доцільно застосовувати їх індивідуальну факторну структуру підготовленості, індивідуальні особливості оваріального циклу та біологічних ритмів.
Ключові слова: баскетбол, факторна структура підготовленості, оваріальний цикл,
біологічні ритми, динаміка ігрової ефективності.
Аннотация. Козина Ж.Л., Слюсарев В.Ф., Кравчук О.О. Применение алгоритма
вычисления индивидуальной факторной структуры подготовленности и динамики игровой эффективности в женском баскетболе. В работе обоснована эффективность применения разработанного алгоритма вычисления индивидуальной факторной структуры подготовленности и динамики игровой эффективности
для создания индивидуальных рекомендаций игрокам женской баскетбольной
команды „БК-21 век”. Для создания индивидуальных рекомендаций игрокам
целесообразно учитывать их индивидуальную факторную структуру подготовленности, индивидуальные особенности овариального цикла и биологических
ритмов.
Ключевые слова: баскетбол, факторная структура подготовленности, овариальный цикл, биологические ритмы, динамика игровой эффективности.
Annotation. Kozina Z.L., Slyusarev V.F., Kravchuk O.O. Application of algorithm of
an evaluation of personal factor frame efficiency and dynamics of game efficacyy in
female basketball. Efficiency of application of the developed algorithm of calculation
of individual factorial structure of readiness and dynamics of game efficiency for
creation of individual recommendations to players of female basketball command
“BK-21 century” is proved in work. For creation of individual recommendations it is
expedient to players to take into account their individual factorial structure of readiness,
specific features an ovarial cycle and biological rhythms.
Key words: basketball, factorial structure of readiness, an ovarial cycle, biological
rhythms, dynamics of game efficiency.
Вступ.
В баскетболі, як і інших видах спорту, ефективність ігрових дій
спортсменів високого класу не завжди однакова, а коливається від ігри
до ігри, від тура до тура [3,6,7,8]. Це надає певні труднощі в керуванні
змагальною діяльністю в баскетболі. Напевно, що головну роль в динаміці ігрової результативності в баскетболі грає загальна структура
8
підготовленості [6,7].
Логічно допустити, що коливання можуть бути також пов’язані
з тонкими психофізіологічними особливостями кожного гравця [1,2].
Можливо, ці коливання пов’язані з уже відомими індивідуальними біоритмами – фізичним, емоційним, інтелектуальним [5,8,10], а можливо –
існують і інші закономірності індивідуального коливання змагальної
результативності, наприклад, такі як коливання концентрації гормонів
оваріального циклу у жінок [9]. Вирішенню цих питань і присвячена
дана робота.
Дослідження проведене згідно зведеному плану науково-дослідної роботи Державного комітету України з питань фізичної культутри і
спорту на 2001-2005 р. за темою 1.2.18. „Оптимізація навчального-тренувального процесу спортсменів різного віку та кваліфікації в спортивних іграх” (№ державної регістрації 0101U006471).
Мета дослідження - виявлення закономірностей індивідуальної динаміки змагальної результативності баскетболісток високого класу і впливу на неї різних факторів, зокрема, психофізіологічних показників, індивідуальних біоритмів, концентрації гормонів оваріального
циклу.
Завдання дослідження:
1. Визначити стан питання з факторів, що впливають на індивідуальну ігрову результативність баскетболісток, за даними літературних
джерел.
2. Визначити ритмові закономірності індивідуальної динаміки
ігрової результативності баскетболісток та побудувати індивідуальні
регресійні моделі динаміки результативності баскетболісток.
3. Визначити загальну та індивідуальну факторну структуру
підготовленості баскетболісток, що включає показники як спеціальної
фізичної та технічної підготовленості, так і психофізіологічні показники.
4. Визначити ступінь впливу концентрації гормонів оваріального циклу та рівня біоритмів на результативність ігрових дій баскетболісток високого класу.
Методи дослідження:
1. Метод технічного протоколювання ігор, яке проводилося незалежним експертом в іграх з головними суперниками. 2. Методи педагогічного тестування за 12 тестами. 3. Метод психофізіологічного тестування, в частку визначення точності сприйняття часу. 4. Метод
9
визначення показників серцевого ритму в положенні лежачи та стоячи
за Р.М.Баєвським [2]. Серцевий ритм визначався за допомогою спеціального пристрою з фотоелементною установкою. Визначалися показники, які показані на даному слайді. 5. Метод косвенного визначення
концентрації гормонів оваріального циклу. Визначався день оваріального циклу та вимірялася базальна температура, і за отриманими цифрами
з допомогою наведених графіків визначалась конценрація гормлнів оваріального циклу. 6. Метод визначення індивідуальних біоритмів за допомогою компютерної програми „Biorhithm Expert”. 7. Методи математичної статистики з застосуванням кореляційного аналізу, факторного
аналізу, регресійного аналізу, одномірного дисперсійного аналізу. При
матиматичній обробці даних застосовувалася компютерна програма
„SPSS – 11” [4].
В дослідженні взяли участь 15 гравців основного складу команди „БК-21 вік”, всього було проаналызовано 34 показника.
Для вирішення поставлених задач був застосований алгоритм
обчислення індивідуальної динаміки ігрової результативності та індивідуальної факторної структури, який був запропонований нами раніше
[7].
Результати дослідження динаміки ігрової результативності баскетболісток високого класу показали, що практично у всіх гравців динаміка ігрової результативності має визначені закономірності з індивідуальними більш-менш вираженими підйомами і спадами, і підкоряються
кубічної функції.
Виявлені нелінійні закономірності динаміки зміни ефективності
ігрових дій баскетболісток дозволяють прогнозувати їх індивідуальний
змагальний результат і вносити корекції в планування тренувального
процесу і керування змагальною діяльністю.
Результати регресійного аналізу цих нелінійних залежностей
показали, що в більшості обстежуваних гравців залежність ефективності
ігрових дій від тимчасового інтервалу (дати) проведення гри підкоряється
кубічної функції.
Наприклад, у гравців К-ої, М-о та інших дана залежність описується кубічним рівнянням регресії (табл. 1, рис. 1).
Виявлені нелінійні закономірності динаміки зміни ефективності
ігрових дій баскетболісток дозволяють прогнозувати їх індивідуальний
змагальний результат і вносити корекції в планування тренувального
процесу і керування змагальною діяльністю. Однак залишається відкри10
тим питання, чим обумовлені закономірності індивідуальної динаміки
соревновательной результативності баскетболісток високого класу.
Логічно припустити, що індивідуальна динаміка ігрової результативності баскетболісток високого класу визначається, насамперед,
факторною структурою комплексної підготовленості, що включає як
показники фізичної і технічної підготовленості, так і показники психофізіологічного розвитку, особливості тривалості різних етапів овариального циклу й ін. Існують також дані про вплив біоритмів на спортивний
результат [5,8,10].
Таблиця 1
Показники регресіонного аналізу індивідуальної динаміки ігрової результативності баскетболістки М-о
Перемінна
t
t**2
t**3
(Constant)
Рівняння регресії
B
Помилка B
Beta
T Значим. T
40,935
,000
7,853
‘
,000
-16,690
,000
-16,263 ‘
,000
2,285
,000
9,584
‘
,000
-8,200
,000
‘
,000
С+ = -8,2+40,935 t-16,69t**2+2,285t**3 (М-о)
М иха л ь че нко
С+
40
30
20
Сп ос т е реж ена
К у б іч н а
10
,5
1 ,0
1 ,5
2 ,0
2 ,5
3 ,0
3 ,5
4 ,0
4 ,5
t
Рис. 1. Індивідуальна динаміка ігрової результативності баскетболістки М-о
Оскільки в баскетболі подібних досліджень (тобто з’ясування
ролі різних факторів у динаміку ігрової результативності баскетболісток)
практично не проводилося, у наступній частині нашої роботи ми проаналізували факторну структуру комплексної підготовленості гравців,
ступінь впливу біоритмів різної тривалості і концентрації гормонів, що
обумовлюють овариальный цикл, на ігрову результативність баскетбол11
істок.
Для виявлення загальної структури підготовленості баскетболісток було проведене комплексне тестування за показниками спеціальної
фізичної, технічної підготовленості та розвитку психофізіологічних якостей. Як показав кореляційний аналіз показників тестування, психофізіологічні якості, в частку, відчуття часу, мають певний взаємозв’язок з ігровою результативністю баскетболісток, і розвитку цієї якості слід
приділяти увагу на тренувальних заняттях.
За результатами факторного аналізу було виділено 8 головних
факторів (рис. 2). До першого фактору увійшли такі показники, як різниця
показника моди в серцевому ритмі між положенням лежачи і положенням стоячи, різниця ЧСС між положенням лежачи і положенням стоячи,
зріст, ЧСС стоячи, вага, суб’єктивна оцінка напруженості навантаження
після човникового бігу. Тому перший фактор і був названий „Антропометрія, регуляція судинного тонусу, стомлюваність”.
7;
7 ,9 5 2
8;
7 ,4 5 4
1;
1 4 ,5 88
6;
7,954
2;
12,159
5;
9 ,3 71
4;
9,933
3;
11,781
Рис. 2. Відсотковий вклад в загальну дисперсію головних факторів показників тестування баскетболісток
До другого фактору увійшли такі показники, як швидкісна стрибучість, човниковий біг, швидкісна техніка, біг 24*2м. Тому другий фактор і був названий „Швидкісна стрибучість, швидкісна техніка, швидкісна витривалість”.
До третього фактору надійшли показники ігрової результативності, ЧСС відновлення після човникового бігу з позитивним коефіцієнтом кореляції, помилка на прискорення часу при відтворюванні половини від 12с, 8с та 24с. Тому третій фактор був названий „Ігрова
результативність, помилка на прискорення часу”.
У четвертий фактор увійшли такі показники, як швидкість захисних пересувань, тривалість оваріального циклу, тривалість М/С, помилка відтворення зусилля. Тому четвертий фактор був названий „Швидкіс12
на координація, особливості оваріальонго циклу”.
До п’ятого фактору увійшли такі показники, як ЧСС лежачи і
ЧСС після човникового бігу, помилка вповільнення часу. Тому п’ятий
фактор був названий „Стан серцево-судинної системи, точність сприйняття часу”.
До шостого фактору увійшли показники різниці ІН, дельти х та
амплітуди моди в показниках серцевого ритму. Тому він був названий
„Адаптивні можливості вазомоторної системи”.
Сьомий фактор згідно показникам, які до нього увійшли, був
названий „Точність середніх кидків”.
Восьмий фактор, до якого надійшли показники метань набивного м’яча, динамометрії та штрафних кидків, був названий „Сила рук,
точність штрафних кидків”.
Була визначена індивідуальна факторна структура підготовленості баскетболісток (рис. 3). Тим спортсменкам, у яких були виявлені
високі значення першого фактору (К-а, В-а, Б-а), були дані спеціальні
рекомендації по тренуванню системи регуляції судинного тонусу, а саме
– вправи на зміну положення тіла та розвиток аеробних систем енергозабезпечення, а також – рекомендації по використанню відновлювальних засобів, харчуванню та ін. Аналогічним чином були дані рекомендації іншим спортсменкам в залежності від індивідуальної факторної
структури їх підготовленості. Крім того, всім спортсменкам були рекомендовані вправи, які розвивають відчуття часу, оскільки дані показники увійшли в один фактор з показником ігрової результативності.
Отримані результати показали також, що ігрова результативність
баскетболісток залежить від концентрації гормонів оваріального циклу.
Взаємозв’язок ігрової результативності з концентрацією естрадіола підкоряється кубічній функції (табл.. 3, рис. 4). Концентрація естрадіола до
0,15-0,2 нг/мл сприяє підвищенню ігрової результативності, а концентрація естрадіолу більш 0,2 нг/мл приводить до зниження ігрової результативності.
Таблиця 3
Дані регресійного аналізу динаміки ігрової результативності баскетболісток і концентрації естрадіола
Перемінна
естрадіол
естрадіол**2
естрадіол**3
(константа)
B
1250,61
-5797,17
7718,23
-48,19
F=
Помилка B
542,46
2635,23
3950,81
33,01
5,33923
Signif F =
Beta
9,14
-17,69
8,29
,0058
T
2,31
-2,20
1,95
-1,46
Значим. T
0,03
0,04
0,06
0,16
13
100
Гапон
Козлова
1
80
8
Михальченко
2
60
8
40
0
7
3
1
80
2
60
20
3
6
6
100
40
20
0
7
1
80
8
2
60
40
20
100
7
0
3
4
6
4
4
5
5
5
Черняева
8
80
1
Лозгачева
60
80
8
2
8
2
60
40
3
0
100
80
2
60
20
20
7
1
40
40
20
7
100
Таранова
1
7
0
0
3
3
6
6
6
4
4
4
5
5
5
Бачурина
8
100
1
Колесник
80
2
8
60
80
2
60
40
40
20
7
1
100
20
0
3 7
6
4
0
6
4
5
Рис. 3. Індивідуальна факторна структура підготовленості баскетболісток
Тобто підвищення ігрової результативності спостерігається приблизно на 6-8 та на 20-22 день оваріального циклу, а зниження – в предрвуляторну та овуляторну фази.
Результати кореляційного аналізу показників ігрової ефективності і значень рівня індивідуальних біоритмів показали, що у різних
гравців відзначається різний взаємозв’язок між показниками ігрової
ефективності і значеннями рівня індивідуальних біоритмів. Наприклад,
у гравця К-ої (табл. 4) виявлено достовірний позитивний взаємозв’язок
між кількістю набраних «позитивних» очків і значенням рівня емоційного та вольвого біоритмів (r=0,68, 0,89).
14
С +
60
50
40
30
20
10
С п о с те р е ж е н а
К у б іч н а
0
0 ,0
,1
,2
,3
,4
е с т р а д іо л
Рис. 4. Регресійна залежність динаміки ігрової результативності
баскетболісток з концентрацією естрадіола в плазмі
Таблиця 4
Кореляційна матриця показників ігрової результативності, концентрації гормонів оваріального циклу та індивідуальних біоритмів у баскетболістки К-вої
Козлова
Ефек. гри
Показники
С+
С+
1,00
0,01
СЛГ
ФСГ
Естрад.
Протест.
баз.темп.
Ф
Е
ІНТЕЛ
ІНТУІТ
Настр
Середн.
С-
0,68
0,87
0,87
1,00
0,50
0,32
0,48
0,32
0,71
0,29
0,40
0,28
0,25
0,89
0,89
0,18
0,34
0,73
0,88
0,83
0,88
0,04
0,88
ЛГ
Гормони оваріальн. циклу
Естра Прогес Базал.
ФСГ
діол
терон
Темп.
Біоритми
Ф
Е
ІНТЕЛ
ІНТУІТ
НАСТР
Серед.
1,00
0,63
0,24
0,32
1,00
0,68
0,80
0,71
0,32
1,00
0,98
1,00
0,00
0,81
-0,51
-0,45
-0,98
-1,00
0,45
0,40
0,32
0,31
0,94
0,82
0,84
0,54
0,69
-0,14
1,00
0,71
-0,97
-1,00
0,45
1,00
-0,96
-1,00
0,45
0,37
0,34
0,87
0,79
0,95
0,99
-0,39
1,00
0,99
-0,99
-1,00
0,43
1,00
1,00
1,00
0,73
0,75
0,78
0,66
1,00
1,00
1,00
-1,00
-1,00
1,00
0,99
0,99
-0,98
1,00
Висновки.
1. Запропоновані науково-методичні підходи до створення інди15
відуальних рекомендацій на основі математичних методів багатомірного аналізу показників підготовленості гравців показали свою ефективність при розробці індивідуальних рекомендацій для гравців жіночої
баскетбольної команди „БК-21 вік”.
2. Результати дослідження індивідуальної динаміки ігрової результативності показали, що практично у всіх обсладованных гравців
ындивидуальная динаміка ігрової результативності підкоряється кубічної функції з більш-менш вираженими підйомами і спадами.
3. Проведене дослідження показало структуру підготовленості
баскетболісток, в якій було виділено 8 головних факторів, головні із
яких були охарактеризовані як „Антропометричні показники, регуляція
судинного тонусу, стомлюваність”, „Швидкісна стрибучість, швидкісна
техніка, швидкісна витривалість”, „Ігрова результативність, помилка на
прискорення часу”.
4. У жіночому баскетболі при плануванні тренувального процесу й у керуванні змагальною діяльністю в „негативні фази” оваріального
циклу чи біоритмів застосовувати індивідуальний підход до тренувального процесу та відповідповідні заходи оптимізації працездатності.
В подальших дослідженнях планується перевірка застосування
алгоритму створення індивідуальних рекомендацій гравцям на основі
математичних методів багатомірного аналізу показників їх підготовленості на командах інших видів спортивних ігор.
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
16
Література:
Багмет К.В. Исследование суточной динамики психофизиологических функций у
баскетболистов // Сборник научных трудов ВНИИФК 2000 г. - М., 2001. - С.347349
Баевский Р. М. Прогнозирование на грани нормы и патологии. М.: Медицина, 1979.
Баскетбол: Учеб. для вузов физ. культуры: Допущен Ком. по физ. культуре и туризму / Ред. Портнов Ю.М. - М.: АО Астра семь, 1997.
Бююль Ахим, Ефель Петер. SPSS: искусство обработки информации. Анализ статистических данных и восстановление скрытых закономерностей: Пер. с нем. /Ахим
Бююль, Петер Цефель – СП.: ООО «ДиаСофтЮП», 2001. – 608 с.
Бундзен П.В. Результаты и перспективы использования технологии квантовой биофизики в подготовке высококвалифицированных спортсменов / Бундзен П.В., Коротков К.Г., Макаренко О.И. // Теория и практика физ. культуры. - 2003. - N 3. С.26,39-43.
Зубков В.Ю. Динамика специальной работоспособности волейболистов высокой
квалификации в соревновательном периоде и средства ее стабилизации: Дис. ...
канд. пед. наук / РГАФК. - М., 2000.
Козина Ж.Л. Научно-методические пути индивидуализации учебно-тренировочного процесса в спортивных играх // Проблемы и перспективы развития спортивных
игр и ендиноборств в высших учебных заведениях // Сборник статей под ред. Ермакова С.С. / электронная научная конференция, г.Харьков, 15 января 2005 года. –
8.
9.
10.
Харьков: ХГАДИ, 2005. – 188 с.
Матвеев Л.П. Проверка одной гипотезы и комментарий к ней в аспекте теории и
практики спорта / Матвеев Л.П., Гасанова З.А. // Теория и практика физ. культуры.
- 2001. - N 5. - С.2-11.
Соболева Т.С. Крупный научно-практический вклад в решение проблем женского
спорта // Теория и практика физ. культуры. - 2003. - N 3. - С.60-63.
Шапошникова В.И. Хронобиология, индивидуализация и прогноз в спорте // Теория и практика физ. культуры. Тренер: Журнал в журнале. - 2002. - N 3. - С.34-36
АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ СПЕЦІАЛЬНОЇ ВИТРИВАЛОСТІ
ВОЛЕЙБОЛІСТОК З РІЗНИМ ІГРОВИМ АМПЛУА
Максименко Г.М., Кудряшов Є.В.
Луганський національний педагогічний
університет імені Тараса Шевченка
Інститут фізичного виховання та спорту
Анотація. У даній роботі наведено результати експериментальних досліджень з
виявлення показників спеціальної витривалості волейболісток. Приведені параметри розвитку витривалості у волейболісток з кваліфікацією від ІІІ спортивного розряду до майстра спорту відповідно до ігрового амплуа гравців.
Ключові слова: спеціальна витривалість, рівень підготовленості.
Аннотация. Максименко Г.Н., Кудряшов Е.В. Анализ показателей специальной
выносливости волейболисток с различным игровым амплуа. В данной работе
представлены результаты экспериментальных исследований по выявлению показателей специальной выносливости волейболисток. Приведены параметры
развития выносливости у волейболисток с квалификацией от III спортивного
разряда до мастера спорта в соответствии с игровым амплуа игроков.
Ключевые слова: специальная выносливость, уровень подготовленности.
Annotation. Maksimenko G.N., Kudryashov E.V. Analyze of parameters of special
endurance volleyball-players with various game role. In the given work results of
experimental researches on revealing parameters of special endurance volleyballplayers are submitted. Parameters of development of endurance at volleyball-players
with qualification from III sports category up to the master of sports are given according
to game role of players.
Key words: special endurance, a level of readiness.
Вступ.
Сучасний волейбол – це спортивна гра, яка викликає необхідність організації тактичних можливостей команди, що об’єктивно
створює передумови для успішного завершення атакуючих дій. Ефективне розігрування ігрових комбінацій неможливе без відповідного внеску кожного гравця, який виконує суворо визначені функції в команді.
Розгляд питання ігрової спеціалізації має актуальне значення в практиці
17
спортивних ігор [6; 7].
Терміни „воротар”, „захисник”, „центровий” та багато інших
міцно ввійшли в побут спортивної практики. Але не завжди ми замислюємося над причинами, що зумовили розподіл ролей у спортивних іграх
[5; 7].
Дослідження спортивної ігрової діяльності як у природних, так
й у лабораторних умовах переконливо показали, що виконання певної
ігрової ролі в команді істотно впливає на зміну тих чи інших функцій
спортсменів. Вже на першому етапі спортивного вдосконалення, поряд
з фізичним та розумовим розвитком дітей, підвищенням їх індивідуально-технічної й тактичної майстерності, виявляється тяжіння спортсменів
до різних ігрових ролей. Це можна розцінити як своєрідну закономірність,
що вимагає серйозної уваги тренерів, особливо з урахуванням індивідуально-типологічних особливостей гравця (падіння інтересу до занять,
невпевненість у своїх силах, конфліктність й т. ін.) [8; 9].
Тренер повинен враховувати, що кожен гравець команди у своєму розвитку має певні здібності, які відповідають вимогам тієї чи іншої
ігрової ролі. Завдання тренера: розвинути ці здібності, підібравши
гравців на ігрові ролі з урахуванням їхніх індивідуальних можливостей й сумісності, створивши з окремих індивідуумів єдиний ігровий
„ансамбль” [10].
Формування кожного гравця відбувається у двох напрямках:
удосконалення універсальних навичок гри й удосконалення навичок,
специфічних для виконання певних функцій. Ці навички взаємозалежні.
На необхідність спеціалізації за ігровими функціями вказують
провідні спеціалісти з баскетболу [1], волейболу [2], футболу [3].
Серед фахівців й тренерів зі спортивних ігор є супротивники
повної універсалізації, які вважають, що гравці виявляють свої універсальні здібності лише в окремих епізодах гри.
Ряд авторів підкреслюють необхідність ураховувати здібності,
схильності, можливості гравців при виборі спеціалізації в спортивних
іграх.
У спеціальній літературі питання ігрової спеціалізації розглядаються дуже обмежено. Рекомендації щодо підготовки спортсменів з
різним ігровим амплуа зводяться до теоретичної характеристики особливостей психічного та фізичного розвитку, але немає конкретних даних щодо побудови та керування тренувальним процесом „захисників”
та „нападаючих”, „крайніх” та „середніх” тощо.
Все це висуває необхідності розробки конкретних показників
18
різних сторін підготовленості, на які треба орієнтуватися при тренуванні
та контролі за процесом підготовки спортсменів відповідно до вузької
спортивної спеціалізації. Важливість цих питань й зумовила проведення досліджень саме у цьому напрямку.
Роботу виконано відповідно до спільної комплексної теми інституту фізичного виховання і спорту Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка і відділу дитячо-юнацького
спорту Російського науково-дослідного інституту фізичної культури за
темою: „Удосконалення системи підготовки юних спортсменів у ДЮСШ
і спортивних секціях шкіл” (протокол №1 спільного засідання від 10 вересня 1998 р.) та зведеного плану НДР державного комітету молодіжної
політики, спорту і туризму України на 2001-2005 рр. за темою: 1.3.11.
„Формування системи сенсорного контролю точних рухів спортсменів”
(номер державної реєстрації 0101U006476).
Формулювання цілей статті.
З огляду на вищевикладене, була поставлена мета дослідження:
виявити параметри спеціальної витривалості у волейболісток різної кваліфікації відповідно до ігрового амплуа гравців.
З метою вирішення встановленого завдання було проведено дослідження 30 волейболісток з кваліфікацією майстер спорту, 32 кандидатів в майстри спорту, 38 першорозрядниць, 40 другорозрядниць та 46
волейболісток третього розряду. Для отримання показників рівня розвитку спеціальної витривалості було відібрано тест, який раніше вже було
використано спеціалістами при проведенні досліджень на волейболістах
та який відповідав вимогам надійності та інформативності [4].
За умовами тестування спортсменкам було запропоновано завдання: виконати максимальну кількість стрибків з діставанням висоти,
що складала 98% від максимальної.
Проведені дослідження дозволили відзначити такі особливості:
у волейболісток-третьорозрядниць з ігровим амплуа захисники показники в тестуванні були вищі ніж у нападаючих й пасуючих гравців та
склали відповідно 7,5; 7; 6,5 разів. Спортсменки-захисники другого розряду навпаки поступаються пасуючим та нападаючим (8; 8,5; 8,5). На
рівні I розряду показники у нападаючих й захисників вищі ніж у пасуючих гравців. Аналогічна тенденція складається й у спортсменок зі
спортивною кваліфікацією кандидати в майстри спорту та майстри
спорту (табл. 1-3) (рис.1).
19
15
10
Захисники
кількість разів
Пасуючі
5
0
Нападаючі
III розряд
II розряд
I розряд
КМС
МС
Рис. 1 Динаміка зміни показників стрибкової витривалості у волейболісток з різним ігровим амплуа.
Таблиця 1.
Показники спеціальної витривалості у волейболісток різної кваліфікації (захисники).
Контрольний
іспит
Стрибкова витривалість
МС
КМС
I
розряд
II
розряд
ІІІ
розряд
X ± mx
X ± mx
X ± mx
X ± mx
X ± mx
n=10
n=11
n=13
n=14
n=16
10,5 ±
0,35
8,0 ±
0,35
14,5 ±
0,35
12,5 ±
0,28
7,5 ±
0,35
Таблиця 2.
Показники спеціальної витривалості у волейболісток різної кваліфікації (пасуючі).
іспит
МС
КМС
I
розряд
II
розряд
ІІІ
розряд
X ± mx
X ± mx
X ± mx
X ± mx
X ± mx
n=10
n=10
n=11
n=11
n=12
13,5 ±
0,35
11,5 ±
0,07
8,5 ±
0,17
6,5 ±
0,03
9,5 ±
0,7
Таблиця 3.
Показники спеціальної витривалості у волейболісток різної кваліфікації (нападаючі).
іспит
20
МС
КМС
I
розряд
II
розряд
ІІІ
розряд
X ± mx
X ± mx
X ± mx
X ± mx
X ± mx
n=10
n=11
n=14
n=15
n=18
14,0 ±
0,13
12,0 ±
0,11
10,5 ±
0,08
8,5 ±
0,22
7,0 ±
0,01
Висновки:
1) Проведенні дослідження свідкують про необхідність підвищення рівня спеціальної витривалості волейболісток від ІІІ спортивного розряду до майстра спорту на всіх етапах багаторічної підготовки;
2) Виявлені показники спеціальної витривалості волейболісток
різної кваліфікації дозволять тренерам здійснювати контроль та проводи корекцію тренувального процесу враховуючи ігрове амплуа волейболісток.
Проведення подальших досліджень планується спрямувати на
удосконалення системи контролю за іншими сторонами підготовленості
волейболісток.
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
Бабушкин В.З. Специализация в спортивных играх. – Киев, 1991. – 164 с.
Железняк Ю.Д., Ивойлов А.В. Волейбол: Учеб. для ин-тов физ. культ. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 239 с.
Зеленцов А.М., Лобановский В.В. Моделирование тренировки в футболе. 2-е издание переработанное и дополненное. – К.: Альтерпрес, 1998. – 216с.
Касаткин А.Н. Управление тренировочным процессом юных волейболистов на этапе
спортивной специальной подготовки: Дисс. канд. пед. наук. – Ворошиловград, 1983.
– 126 с.
Компаниец Ю.А. Построение и контроль тренировочного процесса баскетболисток на этапе углубленной подготовки: Автореф. дисс. канд. пед. наук. – Луганск.,
1990. – 20 с.
Кудряшов Є.В., Міщенко А.О. Волейбол: техніка, тактика та методика навчання:
Навчальний посібник. – Луганськ, Поліграфресурс, 2005. – 212с.
Кудряшов Є.В. Побудова і контроль тренувального процесу волейболісток на етапі
спеціалізованої базової підготовки: Дис. канд. наук з фіз. фих. та спорту. – Харків,
2004. – 256 с.
Максименко Г.М. Спортивно-педагогічне вдосконалювання (легка атлетика): Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1992. – 294 с.
Максименко Г.Н. Технология построения тренировочного процесса юных десятиборцев. – Луганск: Знание, 2003. – 292 с.
Zhelezniak Y.D. Voleibol. Teoria y metodo de ia preparacion. – Barcelona, 1993. – 438p.
АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ НАСТУПНОСТІ
ПЕРШИХ ДВОХ ЛАНОК ЗАГАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ
Назаренко Г.І.
ХОНМІБО
Анотація. У статті, на основі систематизації та аналізу наукових джерел, розглянуто актуальні питання анатомо-фізіологічного аспекту наступності перших двох
ланок освіти. Дається аналіз основних чинників погіршення здоров’я першокласників, виокремлюються завдання щодо попередження гіподинамії, покра-
21
щення здоров’я молодших школярів.
Ключові слова: гіподинамія, рухова активність, м’язові метаболіти, дисгармонійний фізичний розвиток.
Аннотация Назаренко А.И. Анатомо-физиологический аспект преемственности
первых двух звеньев общей системы образования. В статье, на основании систематизации и анализа научных источников, рассматриваются актуальные вопросы анатомо-физиологического аспекта преемственности первых двух звеньев
образования. Дан анализ главных составляющих ухудшения здоровья первоклассников, выделяются основные задачи решение которых предупреждает гиподинамию, улучшает здоровья младших школьников.
Ключевые слова: гиподинамия, двигательная активность, мышечные метаболиты, дисгармония физического развития.
Annotation. Nazarenko A.I. Anatomical physiological aspect of eligibility of the maiden
two parts of a common education system. In paper, it is ground systematizations and
analysis of scientific sources, the urgent questions of anatomical physiological aspect
of eligibility of the maiden two parts of formation are surveyed. Analysis of principal
components of deterioration of health schoolboys, the primal problems a solution
which one are excreted notifies a hypodynamia, enriches of health of the low
schoolboys.
Keywords: hypodynamia, motor performance, muscle metabolites, jar of physical
development.
Вступ
Проблема наступності в навчанні дітей дошкільної та шкільної
ланок освіти має багатоаспектний характер, знаходячись на перетині
проблемних сфер педагогіки, психології, філософії, соціології, фізіології.
Завдання врахування анатомо-фізіологічного аспекту наступності перших двох ланок освіти стоїть сьогодні досить гостро.
За даними Міністерства охорони здоров’я України та Держкомстату у 42% дітей шкільного віку спостерігаються різні хронічні захворювання, а в 50% школярів – функціональні відхилення різних систем
організму. До першого класу приходять лише 33% здорових дітей, а за
період навчання в школі чисельність здорових дітей зменшується в чотири рази.
На думку М.В.Антропової, Н.В.Соколової „сучасна шкільна
система освіти не відповідає основам вікової фізіології, що призводить
до виснаження адаптаційних резервів, виникнення хронічної втоми, і в
свою чергу провокує серед школярів ріст так званих „шкільних” хвороб” [3].
Переобтяженість навчальних програм, невідповідність методики і технології навчання віковим та функціональним можливостям учнів,
нераціональна організація навчально-виховного процесу – ці та багато
інших чинників призводять до гіподинамії, фізіологічного неблагопо22
луччя, порушення режиму дня. Щороку медики та освітяни констатують погіршення здоров’я дітей і цим не можна нехтувати. Дослідження
свідчать, що сумарне навантаження на нервову систему шестирічного
школяра дуже велике і становить 5 годин.
Сучасні статистичні дані змушують звертати особливу увагу на
дітей сьомого року життя. Це вік, коли відбувається перебудова багатьох
систем організму, і додаткове навантаження, пов’язане зі вступом до
школи, позначається на них негативно. Дошкільний і молодший шкільний
вік є, умовно кажучи, переломним, бо майже всі органи тіла до 7-8 років
набувають властивої їм структури, і в подальшому їх розвиток виявляється лише в рості та вдосконаленні взаємозв’язків між окремими
структурними компонентами. Важливим виявляється й те, що нервова
система в цьому віці характеризується легкою збудливістю, нестійкістю
та втомлюваністю. Тому особливу увагу треба звертати на раціональну
організацію режиму. Тільки правильне чергування сну, різних видів діяльності протягом дня, своєчасне харчування забезпечують сприятливі умови
для розвитку дітей, а порушення режиму в дошкільному та молодшому
віці може призвести до негативних наслідків.
Робота виконана у відповідності до плану НДР ХОНМІБО.
Формування цілей роботи
Перед нами постало завдання – виокремити провідні анатомофізіологічні аспекти наступності в системі „дитячий садок – початкова
школа”, врахування яких, на нашу думку, допоможе педагогам створити
для шестирічних першокласників таку систему організації життєдіяльності в школі, як у дитячому закладі. Маємо на увазі не лише приміщення, а й ігрові форми навчання, умови для постійної активної діяльності,
щоденну фізкультуру, забезпечення рухового режиму для дитини та емоційно-позитивного клімату в колективі однолітків.
Одна з найсерйозніших вад нашої початкової школи – гіподинамія учнів. Дані досліджень таких учених, як З.Борисова, С.Кучеров, Т.Лисянська, Г.Ляшенко, К.Міхновська, Д.Ніколенко, Н.Підгорна та ін.
свідчать про те, що рухова активність дитини-дошкільника після вступу
до школи знижується майже наполовину, а в наступних класах ще більше.
[4]. Гіподинамія негативно впливає на організм, який розвивається, тому
що для нормального фізичного та розумового розвитку молодшого школяра до системи кровообігу мають постійно надходити м‘язові метаболіти (речовини, які утворюються внаслідок фізіологічного руйнування
м‘язів під час їх активної діяльності), а до центральної нервової системи - потік нервових імпульсів від м‘язів. М‘язові метаболіти виконують
23
роль індукторів біологічного апарату синтезу білка. Під час гіподинамії
виникає дефіцит м‘язових метаболітів, що призводить до різкого зниження інтенсивності синтезу білка. Зважаючи на те, що в дошкільному і
молодшому шкільному віці роль процесів біологічного синтезу у вдосконаленні функцій центральної нервової системи, розвитку опорного
рухового апарату, пам‘яті та інтелекту є надзвичайно важливою, питання правильної організації рухового режиму в період дошкілля і початкової школи набувають особливого значення. Необхідність особливої уваги до питань рухової активності дітей дошкільного і молодшого
шкільного віку обумовлюється й тим, що м‘язи є органом не тільки руху,
але й чуття. У складі периферичних нервів у м‘язах міститься майже
50% чуттєвих нервових волокон, по яких надходить потік нервових
імпульсів до центральної нервової системи. Надходження імпульсів до
центральної нервової системи є обов‘язковою передумовою нормального розвитку всіх нервових клітин, а не тільки тих, що пов‘язані з руховим апаратом. Тому, коли зменшується приплив імпульсів до центральної нервової системи, обмежується не тільки фізичний, але й розумовий
розвиток дитини [4].
Зважаючи на зазначене, більшість учених надають питанням
щодо нормалізації рухової активності дітей молодшого шкільного віку
першорядного значення. «Потрібно негайно розробити і ввести в практику заходи щодо збільшення і нормалізації рухової активності дітей,
зокрема, проведення ряду уроків з учнями початкових класів на свіжому
повітрі, як це робив видатний педагог В.Сухомлинський. Назріло питання про запровадження ще двох годин фізичного виховання. Цей захід
якоюсь мірою зменшив би негативний вплив дефіциту м‘язової активності, проте повністю не розв‘язав би проблему гармонійного фізичного розвитку учнів. Потрібно запровадити рухові ігри на перервах, позакласні й позашкільні форми занять фізичними вправами, проведення
гімнастики перед початком уроків, фізкультхвилинок» [4].
Як бачимо, завдання врахування анатомо-фізіологічного аспекту наступності між дошкільною та початковою ланками освіти стоять
сьогодні дуже гостро, особливо, зважаючи на перехід до єдиної 4-річної
початкової школи, що розпочався в нашій країні з 2001-2002 навчального року.
Питання навчання шестирічних дітей не нове. У 80-ті роки в
багатьох республіках колишнього СРСР проводився експеримент з паралельного навчання дітей шести років у школах і дошкільних закладах.
Цю роботу координував Інститут гігієни дітей і підлітків СРСР. Унаслідок експериментальної роботи було визначено нормативні вимоги до
24
організації навчання шестирічних дітей. Зокрема, було виявлено, що для
організації життєдіяльності шестирічних дітей потрібна класна та ігрова кімната (2,5 кв.м на дитину), спальня (2 кв.м), рекреація – окрема
кімната для рухливих ігор (10 кв.м на дитину), роздягальня, окремий
туалет, умивальня, окрема їдальня або спеціально відведене місце в
шкільній їдальні. Зараз ці норми намагаються послабити у зв‘язку з неможливістю їх дотримання через обмежене фінансування. Коментуючи
ці наміри, завідувачка лабораторією гігієни дітей і підлітків Українського науково-гігієнічного центру Міністерства охорони здоров‘я Н.Полька зазначила: «Це – надто велика відповідальність, адже ми повинні виконувати й ті статті Закону, які вимагають, щоб навчання не зашкоджувало
здоров‘ю малят, а також Міжнародну конвенцію про права дитини. А
здоров‘я нинішних дітей є значно гіршим, ніж у дітей 15 років тому. За
останніми даними, лише 10% шестирічних дітей цілком здорові. Як же
можна послабити вимоги до умов їх навчання!» [6]. Неодмінною вимогою до організації навчання шестирічних школярів є також забезпечення їхньої рухової активності, чергування уроків з руховим компонентом,
обов‘язкові фізкультхвилинки після 20 хв. розумової діяльності, дві прогулянки загальною тривалістю не менше ніж 4 години. У негоду діти
можуть побігати та погратися в рекріаціях з відчиненими вікнами.
Отже, для навчання шестирічних дітей (і не тільки шестирічних!)
необхідно забезпечити: належні приміщення; дотримання режиму дня,
необхідного для цього віку (прогулянка, сон, достатня рухова активність
тощо); відповідну побудову уроку з урахуванням того, що дитина здатна
на активне довільне сприймання протягом 8-9 хвилин, а потім вимагає
розслаблення, зміни діяльності.
З переходом до 4-річної єдиної початкової школи під час розгляду анатомо-фізіологічного аспекту наступності між дошкільною і початковою ланками загальної освіти обґрунтовану тривогу у фахівців
викликають і питання щодо готовності шестирічних дітей до навчання в
школі. На їх думку, не всі українські діти можуть іти до школи у шість
років. У багатьох старших дошкільників фахівці констатують дисгармонійний фізичний розвиток, загальну астенізацію організму. Тому визначити шкільну зрілість (фізичну й психологічну) повинна медико-педагогічна комісія, до якої входить педіатр, психолог і педагог [6].
Висновки
Як бачимо, під час розгляду анатомо-фізіологічного аспекту проблеми наступності між дошкільною та початковою ланками загальної освіти першочергового вирішення сьогодні потребують такі завдання:
·
врахування типологічних особливостей нервової системи дітей, фун25
кціональної асиметрії мозку, адаптаційних можливостей, стану
фізичного та психологічного здоров’я молодших школярів;
·
дотримання санітарно-гігієничних норм навчання шестирічних школярів;
·
організації достатньої рухової активності детей, тощо.
Подальші дослідження передбачається провести у напрямку
вивчення інших аспектів наступності перших двох ланок загальної системи освіти.
1.
2.
3.
4.
5.
6.
26
Горяінова Л.О., Холодова Н.О. Школу здоров’я – створюємо самі! (Порадник для
педагогів, управлінців, творчих вчителів): - Харків, 2002, - 32с.
Кочерга О., Васильєв О. Талант залежить від здоров’я// Сільська школа. Інформаційно-методичний журнал. – 2002. -№ 24. – С.17-20
Морозова В.В., Музирова В.О., Мікулак Н.М., Лаврова Л.В. Школа здоров’я як
основна умова розвитку здорової особистості//Теорія і практика особистісно-орієнтованої освіти. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 8-10
квітня 2003 р. (1 частина). – Київ-Запоріжжя: Просвіта, 2003. – С. 293-296
Назаренко Г.І. Шестирічна дитина в школі.(Методичні рекомендації для вихователів, учителів початкових класів та батьків). – Харків: ХОНМІБО. – 2003. – 40с.
Наступність у навчально-виховній роботі дитячого садка і школи / Упорядник З. Н.
Борисова.- Київ: Радянська школа, 1985.-142 с.
Перехід на дванадцятирічне навчання // Дошкільне виховання .-2001.-№1.-С.3-9.
ПЛАНИРОВАНИЕ СКОРОСТНО-СИЛОВОЙ ПОДГОТОВКИ
КВАЛИФИЦИРОВАННЫХ РЕГБИСТОВ В
ПОДГОТОВИТЕЛЬНОМ ПЕРИОДЕ
Мартиросян А.А.
Регби-клуб «Легион» Харьков
Аннотация. В статье изложена характеристика экспериментальной структуры
подготовительного периода для календаря соревнований команд высшей лиги
Чемпионата Украины по регби, особенности планирования скоростно-силовой
подготовки в ходе этапов этого периода, а также другие аспекты, влияющие на
процесс тренировки.
Ключевые слова: регби, скоростно-силовая подготовка, планирование, подготовительный период.
Анотація. Мартиросян А.А. Планування швидкісно-силової підготовки кваліфікованих регбістів у підготовчому періоді. У статті викладено характеристику
експериментальної структури підготовчого періоду до календаря змагань команд
вищої ліги Чемпіонату України з регбі, особливості планування швидкісно-силової підготовки в ході етапів цього періоду, а також інші аспекти, які мають
вплив на процес тренування.
Ключові слова: регбі, швидкісно-силова підготовка, планування, підготовчий
період.
Annotation. Martyrosyan A. A. Planning of speed and power training of qualified
rugby players in the preparatory period. Characteristics of experimental structure of
the preparatory period for competition calendar of Top League Teams in Ukraine
Rugby Championship are given in the article. The author shows the peculiarities of
planning of speed and power at the stages of this period as well as other aspects which
influence the training process.
Key words: rugby, speed and power training, planning, preparatory period.
Введение.
Эффективному проведению тренировочного процесса в подготовительном периоде в значительной мере способствует его качественное планирование относительно календаря соревнований, оптимальная
структура мезо- и микроциклов, рациональные формы организации проведения тренировочных занятий, подобранные, с учетом особенностей
избранного вида спорта, средства и методы тренировки [3,6,9].
Скоростно-силовая подготовка, как составная часть тренировочного процесса регбистов, требует особого внимания, так как от ее качества главным образом зависит результативность двигательных действий
спортсменов во время игры [16,20]. В связи с этим разработка эффективной методики скоростно-силовой подготовки регбистов является актуальной проблемой.
С начала 90-х годов на территории Украины не было издано
27
никаких публикаций по исследуемой теме. Учитывая, что с того времени календарь соревнований Чемпионата Украины по регби был изменен, и что он имеет ряд отличий от зарубежных аналогов, то необходимость в проведении исследований в этом направлении становится
очевидной.
Анализ зарубежных литературных источников [17,20,23] показал недостаток информации по планированию скоростно-силовой подготовки регбийных команд в годичном цикле, нормированию нагрузок
данной направленности, а также особенностях сочетания различных
средств и методов развития скоростно-силовых способностей.
Работа выполнена по плану НИР Харьковской государственной академии физической культуры.
Формулирование целей работы.
Цель исследования – оптимизация программы скоростно-силовой подготовки в подготовительном периоде для команд высшей лиги
Чемпионата Украины по регби.
Задача исследования – разработка рациональной структуры тренировочного процесса в подготовительном периоде Чемпионата Украины по регби.
Методика исследования. Исследование проводилось на трех
базе харьковских регбийных клубов высшей лиги Чемпионата Украины
«Титан», «ХТЗ» и УИПА. По предложенной структуре тренировочный
процесс, в частности скоростно-силовая подготовка, проводился в клубе «Титан». По окончанию подготовительного периода тренеры команды дали свои отзывы и рекомендации. На следующий год подобная структура была использована клубом УИПА, а еще через год – «ХТЗ».
Результаты исследования и их обсуждение.
Современное регби высокого уровня заставляет ставить четкие
акценты во всех направлениях подготовки команды. Главной причиной
этого является большой объем необходимых средств и методов в программе физической и технико-тактической подготовки, в то время как
сроки для их реализации минимальны [1,16]. Этот факт в значительной
мере усложняет планирование подготовки команд высокого уровня в
годичном цикле и повышает требования к ее организации. Данный дефицит времени заставляет пересмотреть соотношения структурных звеньев в программе подготовки этих команд для их оптимальной компоновки с целью проведения более продуктивной работы.
Учитывая вышеизложенное, нами была разработана новая структура подготовительного периода, включающая три этапа (рис. 1.): общеподготовительный (ОПЭ), специальноподготовительный (СПЭ) и
28
предсоревновательный (ПСЭ). Это обусловлено более узкой конкретизацией задач каждого мезоцикла, а также средств, методов и сроков их
реализации. Для этого был уменьшен втягивающий и контрольно-подготовительный мезоциклы и увеличен базовый развивающий специальноподготовительный мезоцикл. Кроме того, было предложено рациональное сочетание средств общей и специальной физической подготовки, а
также последовательность преимущественного развития компонентов
скоростно-силовых способностей по ходу всего периода в процентном
соотношении.
Дадим более подробное описание содержания новой структуры
подготовительного периода.
Рис. 1. План-график экспериментальной методики скоростно-силовой подготовки на подготовительный период (к - контрольное тестирование)
Общеподготовительный этап состоит из втягивающего и базового-развивающего общеподготовительного мезоциклов.
Втягивающий мезоцикл решает следующие задачи: 1) повышение уровня теоретических знаний; 2) вхождение в спортивную форму.
Силовая подготовка носит общую силовую направленность, а
скоростно-силовая – интегральную (общую).
Основными средствами скоростно-силовой подготовки являются: 1) прыжковые упражнения (без отягощения, многоскоки); 2) упражнения с отягощениями (штанга, гантели, тренажеры) в динамическом
режиме; 3) беговые упражнения (большой, субмаксимальной и максимальной мощности). Основные методы скоростно-силовой подготовки
– повторный, круговой, интервальный и комплексный. Объем и интен29
сивность нагрузок характеризуются плавным нарастанием с преимущественным ростом объема.
Базовый-развивающий мезоцикл. Задачи: 1) повышение функциональных возможностей и развитие физических качеств спортсменов;
2) изучение новых технических приемов, умений и навыков, исправление недостатков техники ранее изученных приемов.
Силовая подготовка становится разносторонней целенаправленной, а скоростно-силовая – приобретает направленность развития преимущественно силового компонента, оставаясь интегральной.
Основные средства скоростно-силовой подготовки: 1) прыжковые упражнения (однократные и многократные, без и с отягощением);
2) упражнения с отягощениями (штанга, гантели, тренажеры) в динамическом режиме с акцентом на преодолевающий характер работы мышц,
сочетание уступающего и преодолевающего характеров работы мышц;
3) беговые упражнения (большой, субмаксимальной и максимальной
мощности). Основные методы скоростно-силовой подготовки – повторный, интервальный и комплексный. Объем и интенсивность нагрузок
характеризуются преимущественным ростом объема.
Специальнодготовительный этап состоит из базового-развивающего специальноподготовительного и контрольно-подготовительного
мезоциклов.
Базовый-развивающий мезоцикл. Задачи: 1) дальнейшее повышение уровня теоретических знаний; 2) развитие специальных физических качеств: взрывной и быстрой силы, силовой, скоростно-силовой
и скоростной выносливости; 3) углубленное совершенствование избранных технических и тактических умений и навыков.
Силовая подготовка на протяжении всего мезоцикла носит специально-силовой характер. Скоростно-силовая подготовка в ходе смены средств между двумя частями мезоцикла, меняет направленность на
развитие преимущественно скоростного компонента, проходя через этап
концентрированной прыжковой работы (оставаясь интегральной!).
Основные средства скоростно-силовой подготовки в 1-ой части
базового мезоцикла: 1) прыжковые упражнения (однократные и многократные, без и с отягощением); 2) упражнения с отягощениями (штанга,
гантели, тренажеры) в динамическом режиме с акцентом на преодолевающий характер работы мышц, сочетание уступающего и преодолевающего характеров работы мышц, стато-динамический режим; 3) специальные беговые упражнения (большой, субмаксимальной и
максимальной мощности). Основные методы скоростно-силовой подготовки в 1-ой части базового мезоцикла – повторный, сопряженный и
30
комплексный. Объем и интенсивность нагрузок в 1-ой части характеризуются преимущественным ростом интенсивности.
Основные средства скоростно-силовой подготовки во 2-ой части базового мезоцикла: 1) прыжковые упражнения (однократные и многократные, без и с отягощением, ударным методом); 2) упражнения с
отягощениями (штанга) в динамическом режиме с акцентом на преодолевающий характер работы мышц, сочетание уступающего и преодолевающего характеров работы мышц, стато-динамический режим;
3)
специальные беговые упражнения (субмаксимальной и максимальной
мощности). Основные методы скоростно-силовой подготовки во 2-ой
части базового мезоцикла – повторный, интервальный, сопряженный и
комплексный. Объем и интенсивность нагрузок во 2-ой части характеризуются обоюдным ростом.
Контрольно-подготовительный мезоцикл. Задачи: 1) развитие
специальных физических качеств: взрывной и быстрой силы, силовой,
скоростно-силовой и скоростной выносливости; 2) корректировка и дальнейшее совершенствование избранных технических и тактических умений и навыков.
В данном мезоцикле применяются тренировочные занятия, позволяющие приблизить режим нагрузок и отдыха к специфике соревновательной деятельности.
После ударного микроцикла скоростно-силовая подготовка приобретает направленность развития преимущественно скоростного компонента (оставаясь интегральной!).
Основные средства скоростно-силовой подготовки: 1) прыжковые упражнения (однократные и многократные, без и с отягощением,
ударным методом); 2) упражнения с отягощениями (штанга) в динамическом режиме с акцентом на преодолевающий характер работы мышц,
сочетание уступающего и преодолевающего характеров работы мышц,
стато-динамический режим; 3) специальные беговые упражнения (субмаксимальной и максимальной мощности); 4) соревновательные упражнения. Основной метод скоростно-силовой подготовки – контрольный,
повторный и комплексный. Объем и интенсивность нагрузок характеризуются ростом интенсивности и снижением объема.
Предсоревновательный этап включает в себя предсоревновательный мезоцикл. Предсоревновательный мезоцикл решает следующие задачи: 1) стабилизация уровня развития специальных силовых способностей (в частности скоростно-силовых) - взрывной и быстрой силы, а
также силовой, скоростно-силовой и скоростной выносливости; 2) отработка избранных технико-тактических приемов на высоких скорос31
тях; 3) психологическая настройка на предстоящую соревновательную
деятельность.
Скоростно-силовая подготовка носит интегральную направленность с акцентом на скорость выполнения специальных упражнений (в
целом или их определенных элементов).
Основными средствами скоростно-силовой подготовки являются: 1) прыжковые упражнения (однократные и многократные, без и с отягощением, ударным методом); 2) упражнения с отягощениями (штанга) в
динамическом режиме с акцентом на преодолевающий характер работы
мышц, сочетание уступающего и преодолевающего характеров работы
мышц, стато-динамический режим; 3) специальные беговые упражнения
с субмаксимальной и максимальной мощностью (ускорения из различных исходных положений, рывково-тормозные упражнения, челночные
бега);
4) соревновательные упражнения (контакты, захваты, силовые
проходы, работа в схватках и «коридорах», и др.). Основные методы скоростно-силовой подготовки – повторный, сопряженный, соревновательный и комплексный. Объем и интенсивность нагрузок характеризуются
нарастанием с преимущественным ростом интенсивности.
При планировании нагрузок в микроцикле [1.11] возникает ряд
затруднений, связанных с режимом (профессиональный, полупрофессиональный или любительский) и количеством тренировок в неделю.
Учитывая то, что подавляющее большинство украинских команд не относятся к профессионалам, включая харьковские клубы, то нами были
предложены следующие варианты с шестидневным графиком одноразовых тренировочных занятий (рис. 2.).
Таким образом, при планировании тренировочного процесса
учитывалось следующее:
1) модель построения скоростно-силовой подготовки квалифицированных регбистов в подготовительном периоде исходит из генеральной стратегической линии, которая заключается в совершенствовании техникотактической мастерства спортсменов при определенном порядке
применения средств и методов физической подготовки для изменения
преимущественной направленности тренирующего воздействия [2,8].
2) содержание физической подготовки команды предусматривает акцентированное развитие скоростно-силовых способностей игроков. В этой
связи, на основании опыта передовых отечественных [10,14,15] и зарубежных [18,19,21] специалистов, нами были предложены процентные
показатели соотношения направленности развития основных для регби
физических способностей – силовых, скоростных, скоростно-силовых,
а также выносливости (рис. 1.). Их процентные показатели, а также не32
указанные показатели гибкости и ловкости, по ходу программы варьировались, при чем последние распределялись по всем вышеприведенным показателям относительно их применения в каждом.
Ординарный микроцикл.
пн
вт
ср
чт
пт
Сб
вс
средняя
большая
средняя
малая
средняя
большая
отдых
Ударный микроцикл.
пн
вт
ср
чт
пт
сб
вс
средняя
большая
малая
большая
средняя
большая
отдых
Соревновательный микроцикл.
пн
вт
ср
чт
пт
сб
вс
средняя
большая
малая
средняя
малая
большая
отдых
Восстановительный микроцикл.
пн
вт
ср
чт
пт
сб
вс
малая
средняя
большая
малая
средняя
большая
отдых
Рис. 2. Распределение нагрузки в ординарном, ударном, соревновательном и восстановительном микроциклах
33
Главной целью такого подхода было достижение высокого уровня силового потенциала и его максимально возможной реализации в
скоростных способностях регбистов. Так, в начале развивался преимущественно силовой компонент скоростно-силовых способностей, затем
скоростно-силовой и в конце методики – скоростной.
3) соотношение ОФП и СФП в ходе подготовительного периода (рис..1.)
имеет тенденцию к постепенному увеличению доли специальных физических упражнений относительно последовательности мезоциклов и
задач, которые ставились перед ними [12,13,22]. Это способствовало
закреплению приобретенных умений и поддержанию достигнутых функциональных возможностей с планомерным их переносом на соревновательную деятельность регбистов.
4) при планировании нагрузок различной преимущественной направленности (рис. 3.) учитывалось их положительное взаимодействие в целях повышения специфического тренирующего потенциала нагрузки
(ТПН) [2].
ТПН
Рис.3. Схема сопряженно-последовательной организации ФП с различной преимущественной направленностью используемых средств
В нашей работе данная последовательность в подготовительном периоде выглядит следующим образом: 1 – общеразвивающая силовая и скоростно-силовая работа, подготавливающая к объемным специализированным нагрузкам; 2 – «блок» концентрированной силовой и
скоростно-силовой нагрузки; 3 – скоростно-силовая и скоростная работа, углубленное совершенствование технического мастерства на фоне
реализации долгоотставленного тренирующего эффекта (ДОТЭ) силового «блока»; 4 – совершенствование скоростно-силовой и скоростной
выносливости, а также технического мастерства в условиях соревновательных нагрузок.
5) скоростно-силовая подготовка на специальноподготовительном этапе подготовительного периода должна иметь своей направленностью
34
развитие способности проявлять в меньшее время большую величину
силы тех мышечных групп, которые несут основную нагрузку при преодолении сопротивления соревновательного действия [7]. Именно этот
этап, на наш взгляд, является определяющим в цикле скоростно-силовой подготовки.
6) в целях оптимизации тренировочного процесса путем корректировочного управления необходимо проводить оперативный, текущий и
этапный контроль [4,5]. Это позволит объективно оценивать физическую подготовленность регбистов в ходе подготовки и своевременно вносить поправки в ее программу.
Выводы.
В ходе исследований мы пришли к ряду выводов:
1. Физическая подготовка квалифицированных регбистов должна проводиться с преимущественным развитием скоростно-силовых способностей.
2. Скоростно-силовая подготовка должна акцентировано проводиться на
всех этапах подготовительного периода (а также по ходу всего годичного цикла) и тесно (в комплексе) взаимодействовать с различными сторонами физической и технико-тактической подготовки квалифицированных регбистов.
3. Для повышения эффективности тренировочного процесса методика
развития скоростно-силовых способностей квалифицированных регбистов, должна быть основана на комплексном применении средств силовой, скоростно-силовой и скоростной направленности с учетом соответствующих показателей специальной выносливости.
4. Эффективность комплексного подхода в развитии скоростно-силовых
способностей квалифицированных регбистов зависит от состава, соотношения и последовательности применения педагогических факторов в
подготовительном периоде.
5. Применение разработанной программы скоростно-силовой подготовки
с рациональной структурой и содержанием подготовительного периода,
повысило эффективность тренировочного процесса харьковских команд,
что способствовало их успешному выступлению на соревнованиях.
Дальнейшие исследования предполагается провести в направлении изучения других проблем планирования скоростно-силовой подготовки квалифицированных регбистов в подготовительном периоде.
1.
2.
Литература:
Варакин Б.А. Предсоревновательная подготовка квалифицированных регбистов:
Автореф. дисс. … канд. пед. наук. - М., 1983. - 24 с.
Верхошанский Ю.В. Программирование и организация тренировочного процесса.
35
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.
20.
21.
22.
23.
36
- М.: Физкультура и спорт, 1985.-176 с., ил.
Верхошанский Ю. В. Принципы организации тренировки спортсменов высокого
класса в годичном цикле. - М.: Теория и практика физической культуры, 1991, №3,
с. 18.
Запорожанов В.А. Контроль в спортивной тренировке. - Киев: Здоровье, 1988.144с.
Иванов В.В. Комплексный контроль в подготовке спортсменов.- М.: Физкультура
и спорт, 1987 – 256 с.
Колев Н. Особенности структуры и содержания силовой подготовки высококвалифицированных регбистов в годичном цикле тренировочного процесса: Автореф.
дисс. … канд. пед. наук. - М., 1996. - 27с.
Кузнецов В.В. Совершенствование управления системой подготовки квалифицированных спортсменов. - М: Физкультура и спорт, 1980. - 250 с.
Мартиросян А.А. Особенности технико-тактической подготовки квалифицированных регбистов // Слобожанський науково-спортивний вісник.- 2003.- №6.- с.8082.
Мартиросян А.А., Подоляка О. Б. Методические основы подготовки команд по
регби-7 в ВУЗах Украины // Проблемы и перспективы развития спортивных игр и
единоборств в высших учебных заведениях: Сб. ст. – Харьков: ХГАДИ, 2005.- с.
114 – 115.
Матвеев Л.П. Основы общей теории спорта и системы подготовки спортсменов. К.: Олимпийская литература, 1999. - 320 с.
Озолин Н.Г. Настольная книга тренера: Наука побеждать /Н.Г. Озолин. – М.: ООО
Из-во «Астрель»: ООО «Из-во АСТ», 2003. – 863 с.
Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Киев: Олимпийская литература, 1997. - 583 с.
Управление тренировочным процессом высококвалифицированных регбистов на
этапе непосредственной предсоревновательной подготовки. Методические указания. Под ред. Варакина Б.А.- Л.: 1985. - 96 с.
Управление тренировочным процессом высококвалифицированных спортсменов.
/ Запорожанов В.А., Платонов В.Н., Келлер В.С. и др.; Под ред. В.А. Запорожанова, В.Н. Платонова. – К: Здоров’я, 1985.-192 с.
Холодов Ж.К., Варакин Б.А., Петренчук В.К. Основы подготовки регбистов.– М.:
Физкультура и спорт, 1984. – 189 с., ил.
Biddle S., Corless B. et. al. (2002) Rugby Training. The Crowood Press. – 128 p.
Carpinter P. (1993) Training to develop power and speed. University of Canterbury Sport
Science Centre: CP. – 214 p.
Dick F. (1995). Training Theory. Champaign, Ill: Human Kinetics. – 263 p.
Drechsler A. The weightlifting encyclopedia: a guide to world class performance. A is a
communications, flushing. – N.Y., 1998. – 549 p.
Pearson A. (2001) Speed, Agility & Quickness for Rugby. A & C Black. London. – 148 p.
Rushall B.S. & Pyke F.S. (1990). Training for Sports and Fitness. Melbourne, Australia:
Macmillian Education. – 232 p. Ill.
Schmidtbleicher D. (1992) Training for Power Events. In Komi, P.V. (Ed): Strength and
Power in Sport.(pp 381-395) Oxford, Blackwell.
Walsh B. (1990). Strength Training for Rugby League and Union. Kangaroo Press,
Kenthurst, Australia. – 177 p. Ill.
Поступила в редакцию 08.07.2005г.
МЕТОДИКА ПОДГОТОВКИ ТРЕНЕРСКОГО СОСТАВА В
ОБЩЕЙ СИСТЕМЕ УПРАВЛЕНИЯ СОРЕВНОВАТЕЛЬНОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТЬЮ КОМАНДЫ ПО АМЕРИКАНСКОМУ
ФУТБОЛУ
Подоляка О.Б.
Харьковский национальный аграрный университет им. В.В. Докучаева
Аннотация. В статье рассказывается о разработанной методике подготовки тренерского состава и на основе проведенного эксперимента определяется ее значимость.
Ключевые слова: американский футбол, управление, модель, игровой день.
Анотація. Подоляка О. Б. Методика підготовки тренерського складу в загальній
системі управління змагальною діяльністю команди з американського футболу.
У статті розповідається про розроблену методику підготовки тренерського складу та на основі проведеного експерименту визначається її значимість.
Ключові слова: американський футбол, управління, модель, ігровий день.
Annotation. Podolyaka O. B. The technique of preparation of coaching staff in the
general system management of competitive activity of team on the American football.
In the article it is told about the developed methods of preparation of coaching staff
and on the basis of the lead experiment its importance is determined.
Keywords: American football, management, model, game day.
Введение.
В ходе подготовительного периода во время проведения эксперимента, выявлены затруднения в управлении игровыми составами команды во время матча. Недостатком в ходе проведения эксперимента
являлось отсутствие определенной методики оперативного планирования и управления игровой деятельностью команды. Отсутствие определенных схем взаимодействий на игре приводило к некоторой разкоординации действий тренерского состава.
Использовался накопленный опыт предыдущих годов и применение разнообразных методов наблюдений с фиксацией действий участников [1, 2, 3], т.е. такие технические средства, как видео- и компьютерная запись хода игры с использованием статистических, графических
и стенографических методов записи игровых действий. Запись должны
вести подготовленные специалисты или помощники тренера. Эта информация позволяет внести оперативную коррекцию действий команды
во время игры.
Исследование проведено согласно сводному плану научно-исследовательских работ Государственного комитета Украины по вопросам физической культуры и спорта на 2001-2005 гг. по теме 1.2.13. «Теоретико-прикладные аспекты информационного обеспечения
37
тренировочной и соревновательной деятельности в спорте» №
0101U006470.
Цель и задача исследования. Разработка методики подготовки
тренерского состава в общей системе управления соревновательной деятельностью команды по американскому футболу. Задачей исследования был анализ полученных данных соревновательной деятельности
игровых составов команды с определением моделей участников процесса
управления соревновательной деятельностью на различных его этапах.
Методы исследования. Проведен анализ литературных источников, педагогических наблюдений, т.е. технического протоколирования
игр с последующей статистической обработкой игровых показателей
команд.
Применены методы математической статистики с применением
правила сложения вариации [4]. Определение коэффициента спортивного мастерства [5].
Результаты исследований.
Для устранения выявленной проблемы была разработана и применена, методика оперативного управления, представляющая собой,
прежде всего сбор информации ассистентами, для срочной и итоговой
оценки действий каждого игрока и всей команды.
Для эффективного оперативного управления прежде всего требуется наличие квалифицированного специалиста. Эта проблема была
устранена при разработке методики подготовки тренеров к игровому дню.
Нами определены и используются шесть пунктов для подготовки тренеров:
1. Не используется огромное преимущество работника пресскомнаты, а если применяется, то на примитивном уровне. Этот человек
должен обладать способностью осуществлять оперативный сбор данных по игре, т.е. увидев определенные комбинации, немедленно их опознавать. Чтобы выявить специалиста в этой области, следует проводить
следующие предлагаемые испытания.
Каждый из штата тренеров, в отдельности, просматривает со
старшим тренером определенную видеозапись, с заполнением специальных форм для записи. Показ каждого розыгрыша происходит в отдельности, и только один раз, после чего делается пауза в просмотре,
чтобы дать тренеру время сделать запись игры того, что он наблюдал.
Просмотр ведется до тридцати розыгрышей, затем останавливается, и сравниваются его игровые формы с тем, что фактически случилось на поле. Без замедленного повтора и многократного просмотра
38
повтора игры, это становится намного более трудной задачей. Как только находится тренер с лучшей естественной способностью определения
игры, выделяется время для его подготовки для работы в пресс-комнате.
Ассистент в пресс-комнате на игре обычно дает небольшое количество информации. Его обязанность снабдить тренера точной своевременной информацией относительно того, как противник нападает,
позволяет тренеру делать мгновенное урегулирование.
2. Следующим шагом, после определения ассистента, является,
совместная подготовка всего штата тренеров нападения или защиты.
Каждый тренер имеет определенную задачу. Для подготовки штата по
созданию плана игры, следует назначать занятия три раза в неделю по
тридцать минут.
До просмотра имеющейся видеозаписи матчей противника собирается вся информация, которая будет использоваться в предстоящей
игре. Это включает регистрационные листы с идентичными расстановками для ассистента и координатора на поле. Используются один или
большее количество листов для каждой серии. Каждая новая серия начинается с новой регистрационной формы, в которой делается запись:
дауна и расстояния, полевого положения, назначаемой защиты, персонала противника, формации противника, комбинации, и результата.
Для подготовки к игре каждый из штата тренеров имеет копию
плана игры. Тренировочное время состоит из последовательных действий, разбитых на определенные периоды. Цель состоит в том, чтобы
делать эти периоды, как можно приближенными к плану игры и всегда
располагать достоверной информацией, которую подготавливает ассистент. По мере необходимости следует просматривать видеозапись определенного игрока на поле, вызванного на данную GO-ситуацию, а также
полевое положение для следующей комбинации. Эта информация определяется по формам записи. Оба тренера, на поле и в пресс-комнате,
делают запись этой информации и соответственно нумеруют розыгрыши.
После заполнения формы полевым тренером можно назначать
нападение или защиту, которую следует применить в данной ситуации.
Просмотрев на видео один розыгрыш, координатор делает выводы, в то
время как ассистент делает запись розыгрыша. Быстро просматривается следующая серия игр и повторяется та же процедура. Когда серия
заканчивается, происходит остановка, координатор и ассистент обмениваются информацией, как на игре они будут руководствоваться планом
игры.
3. После обмена информацией следует расстановка маршрутов.
39
Полевой тренер назначает сначала номер комбинации, даун и расстояние, полевое положение, защиту или нападение. После того, как ассистент соответственно получает информацию относительно его формы,
он дает расстановку персонала, формацию, комбинацию, и результат,
который полевой тренер вводит в свой лист. В такой последовательности осуществляется оперативный контроль в течение игры, которая дает
более эффективную связь и делает необходимое урегулирование намного быстрее.
При следующем драйве начинается новая регистрация формы,
обозначающаяся как серия 2. Так обычно делаются тридцать - сорок
розыгрышей в каждом периоде тренировки. В конце каждого периода
просматривается собранная информация и сравниваются результаты.
4. В течение каждого дня подготовки к игре тренерский состав
отрабатывает схемы управления командой, а также информационную
процедуру перерыва игры. В то время как нападение, защита и специальные команды на поле, ассистенты отвечают за сбор и организацию
подачи информации в течение перерыва.
Для этого периода тренировки готовится одна доска также, как
это делается всегда в раздевалке до выхода на поле для пред-игровой
разминки. Поскольку время перерыва ограничено, нужно обеспечить
игроков необходимой информацией и помочь им сделать необходимое
урегулирование.
Для этого на одной стороне доски расписываются Go-ситуации,
которые разбиты следующим образом:
1 и 10,1 и 15+, 2 и 11+, 2 и 7 - 10, 2 и 6- 4, 2 и 3-1, 3 и 11+, 3 и 7
- 10, 3 и 6 - 3, короткий ярдаж, голевая линия.
В каждый даун и расстояние вносятся показатели игры нападения:
IR (inside run), OT (off tackle), OR (outside run), DW (draw), DP
(drop back pass), PA (play action pass), MP (sprint out, dash, or waggle type
of passing). SC (screen).
Используется информация из разведывательного рапорта, в каждую GO-ситуацию вносится использованное время противника при проходах и определенный тип игры. Ассистент дублирует эту информацию
на бумаге для ее использования в перерыве.
После того, как доска с GO-ситуациями подготовлена и написано число игр (белым мелом) расписывается каждая зона. Продолжается
тренировка с видео так же, как описано выше. Отличие этого периода
тренировки в том, что будет использоваться больше времени между сериями, чтобы учесть передачу информации по игре и дальнейшей ее
40
обработки.
В то время как ассистенты подготавливают эту информацию,
тренеры на поле компилируют называемую защиту или нападение, используя тот же самый даун и расстояние. Оборона разделена на:
Z2 и Z3 (зона 2-глубоко и зона 3-глубоко), Z20 и Z21 (зона 2глубоко с блицующим OLB и зона 2-глубоко с блицующим ILB), Z30 и
Z31 (зона 3-глубоко с блицующим OLB и зона 3-глубоко с блицующим
ILB), MF (мен с FS), B50, B51, B5C, B5S, (5 выходящих на QB-ка игроков с двумя OLB, 5 выходящих на QB-ка игроков с двумя ILB, 5 выходящих на QB-ка игроков с одним OLB и одним ILB противоположной стороны, 5 выходящих на QB-ка игроков с одним OLB и одним ILB с одной
стороны), B6B и B6S (6 блицующих с использованием LB-ов и DL, 6
блицующих с использованием secondary, LB-ов, и DL).
Когда просмотрена половина, или, по крайней мере, четыре или
пять драйвов противника, делается остановка просмотра видеозаписи и
осуществляется обсуждение полученной информации, предварительно
подготовленной на доске. После того, как доска с GO-ситуациями подготовлена, фактические цифры игры пишутся желтым мелом рядом с
ожидаемыми, и тогда легко увидеть, как атака противника отличалась от
их предыдущих игр, в каждом разделе пишется суммарное количество
игр.
5. Следующая рассматриваемая часть, вовлекает не только тренеров, но и игроков. Каждую неделю отрабатывается процедура замены. На игре тренер защиты или нападения руководит всеми заменами.
Это включает линейных, бэков, принимающих, игроков специальных
замен, таких как, игроков голевой линии, и бэков длинного паса.
При изменении владения все игроки вышедшие с игрового поля,
собираются непосредственно в определенной области командной зоны
и сидят группой. Тренер стоит напротив основных игроков, а запасные
у него за спиной. В это время любое урегулирование или комментарии,
относительно игры, сообщаются всей команде. Эта процедура нужна для
того, что бы все игроки знали любые замены, которые могут делаться в
течение игры.
6. Рассмотрим - организацию перерыва. Поскольку времени
очень мало, каждая секунда должна быть организована и просчитана.
Во время перерыва команда проходит несколько этапов.
В конце первой половины (1-й этап) вся команда должна собраться вместе, чтобы сообщить любые изменения. Нужно ограничивать указания, сводя их к двум-трем критическим областям, также это
время используется игроками для своих индивидуальных потребностей.
41
2-й этап рассмотрим на примере защитного состава. Защитные
бэки и принимающие собираются вместе на скамьях с лева от доски,
бэкеры напротив с линейным за ними. Такое же размещение применяется после пред-игровой разминки. Эта схема размещения преследует три
цели: одна, можно быстро сообщить, если кого-то не было там; второе,
уверенность в том, что все игроки слышали любые изменения, которые
делаются в их области, и третье, когда ассистенты и координаторы сообщат общие комментарии по игре, тренеры по позициям группируют всех
своих игроков (3-й этап) для осуществления необходимого урегулирования. Линейные всего лишь развернутся вокруг, чтобы слушать их тренера.
На заключительном этапе старший тренер суммирует указания
тренерского состава, собрав всю команду вместе.
Так как, тренировка процедуры перерыва занимает определенное время при подготовке к предстоящей игре, ее следует отрабатывать
в начале года два или три раза в неделю, до автоматического выполнения всего процесса. Также можно практиковать и другие виды организации игрового дня, но они должны обговариваться тренерами и тщательно быть подобраны для эффективного использования на игре.
На рис. 1 показана установленная нами основная схема управления командой на игре по американскому футболу.
АССИСТЕНТЫ (пресс-комната)
Ст. ТРЕНЕР
КООРДИНАТОРЫ
СПЕЦКОМАНДЫ
ЗАМЕНА
QB
НАПАДЕНИЕ
DEF. CAP.
ЗАЩИТА
Рис. 1. Основная схема управления командой на игре
Коррекция игры осуществляется обычно по схеме - от ассистентов к координаторам и в дальнейшем к квотербэкам и игрокам, но
может происходить и напрямую от ассистентов к квотербэкам. Связь
42
осуществляется с помощью специальной аппаратуры с различной конфигурацией. Самая современная дает возможность главному тренеру
держать связь (кабельная или радио) с переключением от защиты к нападению, где в свою очередь одновременно находятся на связи до четырех тренеров (рис. 2). В шлемах квотербэков и руководителей защиты
находятся наушники, таким образом они могут слышать все указания
поступающие от координатора. [6]
Рис. 2. Схема коммуникаций
Координатор говорит сначала номер игры, даун и расстояние,
полевое положение, защиту или нападение. После чего, ассистент получает информацию относительно его формы записи и дает расстановку
персонала, формацию, игру, и результат. В этой последовательности осуществляется контроль и управление в течение игры при полной уверенности в наличии идентичной информации относительно координатора
и ассистента, которая способствует лучшей и более эффективной связи
и делает необходимое урегулирование намного быстрее. Естественно
старший тренер постоянно по ходу игры контролирует назначения и
может в любой момент его изменить. Коммуникационная связь повышает эффективность координаторов и руководителей на поле, т.к. без
нее возникает необходимость использования ручных сигналов и указаний, которые даются через заменяющего игрока.
Изменение стратегии осуществляется вследствие анализа статистических показателей противника, особенно в первой четверти, когда просматривается вся информация и анализируется, придерживается
противник своих тенденции или нет. В ходе игры используются наиболее эффективные средства тактической борьбы с применением запасных вариантов игры, урегулирования состава, своевременного взятия
перерывов, ситуационной замены игроков и инструкции спортсменам.
Эти решения тренера основываются на анализе всевозможной информации поступающей к нему, но иногда и интуитивные, основанные на
43
собственном соревновательном опыте и способности предугадать дальнейший ход поединка. В перерыве между первой и второй половинами
происходит изменение плана игры, отбор успешных схем и действий, а
также коррекция игры во второй половине.
После окончания игры на основании анализа обработанных результатов соревнований обязательно проводится ее разбор. Подсчитываются статистические показатели как групповой, так и индивидуальной деятельности игроков. Делаются выводы на будущее. На собрании
команды отмечают степень выполнения тактического плана, результативность действий спортсменов, выполнение ими тактических заданий,
ошибки, допущенные в ходе игры.
Для оценки эффективности методики подготовки тренеров к
предстоящей игре был проведен эксперимент.
Произведен анализ матчей во время эксперимента и определена степень влияния этой методики на соревновательную деятельность.
Учитывались первые три игры, когда подготовка и управление
командой осуществлялась по намеченному плану и последние три встречи, когда была применена методика подготовки тренеров к предстоящей
игре.
Основные показатели соревновательной деятельности во время
эксперимента, до и после применения методики подготовки тренерского состава и оперативного управления, показанные в таблице 1, свидетельствуют об увеличении основных игровых показателей экспериментальной группы.
Таблица 1
Показатели соревновательной деятельности во время эксперимента
Анализируемые игры
Группы
1
Применение методики
Контрольная (n=24)
286,0
2
До
370,0
3
Экспериментальная (n=24)
183,0
233,0
305,0
Контрольная (n=24)
20,0
31,0
18,0
Экспериментальная (n=24)
14,0
21,0
17,0
180,0
5
Ярды
Очки
6
7
После
368,0 183,0 135,0
137,0 238,0 275,0
12,0
7,0
10,0
10,0
17,0
12,0
Проведен статистический анализ показателей соревновательной
деятельности с помощью правила сложения вариации, позволяющий
оценить влияние отдельных факторов на общую вариацию признака в
совокупности. Определен общий объем вариации и разложен на межгрупповую и внутригрупповую вариации (таблица 2).
44
Таблица 2
Показатели вариаций до и после проведения эксперимента в исследуемых группах
Контрольная
До
После
Объем межгрупповой вариации, обусловлен
разными показателями исследуемых факторов
Объем внутригрупповой вариации
Общий объем вариации соревновательной
деятельности
Экспериментальная
До
После
98048,17
18228,67
71941,5
30285,33
74593,5
7547,333
62220,17
10230,67
116276,8
102226,8
82140,83
72450,83
Показатели общей вариации соревновательной деятельности
раздены на систематическую, обусловленную влиянием исследуемых
факторов, и случайную, обусловленную влиянием не учтенных в опыте
факторов. В таблице 3 показано процентное соотношение общего колебания показателей соревновательной деятельности и разности между
группами, которое поясняется влиянием методики подготовки тренерского состава и оперативного управления.
Таблица 3
Степень влияния учтенных факторов, %
Группы
До эксперимента После эксперимента Уровень прироста
Контрольная (1 состав n=24)
84,32
70,37
-13,95
Экспериментальная (2 состав (n=24)
90,81
85,88
-4,93
Разность между группами, %
6,49
15,51
9,02
В группах наблюдалось некоторое снижение влияния основных
факторов влияющих на результат, исследование статистических отчетов
групп свидетельствует об изменениях показателей соревновательной
деятельности. Определение коэффициента спортивного мастерства по
группам (таблица 4) свидетельствует о повышении показателей технико-тактической и физической подготовленности в экспериментальной
группе на ( X = 0,32) и соответственном снижении в контрольной ( X =
0,32).
Выводы.
Созданы модели участников процесса управления соревновательной деятельностью на различных его этапах. На основе педагогических наблюдений сделан вывод, что тренеров по позициям могут заменять опытные игроки различной специализации, а контроль над ними
должен осуществляться непосредственно ассистентами по нападению,
45
защите и спецкомандам.
Таблица 4
Показатели коэффициента спортивного мастерства по группам
Показатели
Игры до эксперимента
1
2
3
Среднее значение, X
Игры после эксперимента
5
6
7
Среднее значение,
Уровень прироста
X
Контрольная
0,75
0,79
0,91
Группа
Экспериментальная
1,3
1,32
1,12
0,82
1,25
0,93
1,14
1,36
1,1
0,88
0,8
1,14
-0,32
0,93
0,32
Разработанная методика оперативного управления соревновательной деятельностью позволяет повысить эффективность соревновательных действий (=9,02%) не только за счет подготовки составов нападения, защиты и спецкоманд, но и за счет предлагаемой методики
подготовки тренеров к предстоящей игре.
Дальнейшие исследования предполагается провести в направлении изучения других проблем методики подготовки тренерского состава в общей системе управления соревновательной деятельностью
команды по американскому футболу.
1.
2.
3.
4.
5.
6.
46
Литература
Келлер B.C. Система спортивных соревнований и соревновательная деятельность
спортсмена // Теория спорта. - К.: Вища шк., 1987. - С. 66-100.
Подоляка О.Б. Планирование соревновательной деятельности в американском футболе // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання
і спорту: Зб. наук. пр. – Харків: ХХПІ, 2002. - № 21. - С. 83-88.
Brian Billick. Developing an Offensive Game Plan - American Football Coach/L.C.
Clark Publishing Company, 1999. – 476 p.
Горкавий В.К. Статистика: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 415 с.: іл.
Подоляка А.Е., Подоляка О.Б. Статистическое выражение соревновательной деятельности в американском футболе // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Сб. науч. тр. – Харьков: ХХПИ, 2002. - № 7. - С.3-9.
www.portaphone.com
ДИНАМИЧЕСКОЕ ОПРЕДЕЛЕНИЕ И ВЫРАВНИВАНИЕ
ИММУНОЛОГИЧЕСКОГО СТАТУСА У ЛИЦ
ГОРНОСПАСАТЕЛЬНОЙ СЛУЖБЫ
Соколова Н.И.
Донецкий областной врачебно-физкультурный диспансер
Аннотация. Отражены физическое развитие, уровень функционального состояния, физического здоровья, работоспособности и иммунологического статуса у
лиц горноспасательной службы до и после превентивной физической реабилитации.
Ключевые слова: горноспасатели, здоровье, иммунологический статус, превентивная физическая реабилитация.
Анотація. Соколова Н.І. Динамічне визначення і вирівнювання імунологічного
статусу у осіб гірничорятувальної служби. Відбито фізичний розвиток, рівень
функціонального стану, фізичного здоров’я і працездатності в осіб гірничорятувальної служби до і після превентивної фізичної реабілітації.
Ключові слова: гірничорятувальники, здоров’я, статус, превентивна фізична
реабілітація.
Annotation. Sokololva N.I. Dynamic determination and leveling immunological status
among mine-rescue crew members. It is depicted physical development, level of
functional condition physical health, efficiency and immunological of the mine-rescue
crew members before and preventive physical rehabilitation.
Key words: mine-rescue crew members, physical development, health, immunological
status after preventive rehabilitation.
Введение.
При проведении превентивной физической реабилитации для
восстановления физической работоспособности лиц горноспасательной
службы рекомендовалось сбалансированное питание, питьевой режим,
восстанавливающие и тонизирующие напитки, витаминизация и медикаментозные средства, кислородные коктейли, физио- и гидропроцедуры, массаж, лечебные разогревающие и болеутоляющие мази и растирки.
Соблюдение рационального режима питания было направлено
в целом на равномерное обеспечение организма питательными веществами на протяжении суток. Важно время, продолжительность, кратность приема пищи, интервалы между приемами. Рекомендовалось принимать пищу три-четыре раза в сутки с интервалами не более пяти-шести
часов. Не разрешалось приступать к работе натощак. Перед работой и в
перерывах рекомендовался прием легко усваиваемых продуктов с преобладанием углеводов. Большая часть суточного рациона принималась
через 1-2 часа после окончания работы. При трех-, четырехсменном (с
ночной сменой) графике работы на завтрак приходилось 35%, обед –
47
25%, ужин – 30%, на ночной прием пищи – 10% суточной энергетической ценности рациона.
Для снятия физического утомления суточная калорийность питания в дни выполнения тяжелых физических работ соответствовала
суточному расходу энергии, т.е. должен соблюдался принцип сбалансированности питания. В периоды длительной ликвидации аварии на шахте, когда горноспасатели трудятся в подземных выработках по восемьдесять часов в сутки и питаются в шахтных столовых, качественная
полноценность их рациона обеспечивалась правильным соотношением
основных питательных веществ: белков, жиров, углеводов. В суточном
рационе количество основных пищевых веществ соответствовало их
энергетическим коэффициентам при окислении в организме (1 г белков
дает 4 ккал, 1 г жира - 9 ккал, 1 г углеводов - 4 ккал). После интенсивной
физической нагрузки для более быстрого восстановления обменных
процессов в организме в первые три-четыре дня по завершении аварийных работ целесообразно увеличить рацион в основном за счет повышения содержания углеводов. С целью профилактики отложений нейтрального жира в организме в эти дни рекомендовалось в общем
количестве потребляемых жиров повысить на 20-25% содержание растительных масел, сократив соответственно прием твердых жиров. С учетом сбалансированности питания было увеличено также содержание
белков.
Большие нервно-психологические нагрузки, испытываемые
горноспасателями во время выполнения аварийно-восстановительных
работ, требуют более высокого потребления витаминов и микроэлементов для ускоренного восстановления организма. Обусловлено это тем,
что при интенсивных нагрузках и обильном потоотделении из организма выделяются водорастворимые витамины и минеральные вещества,
которые необходимо восполнять
Повышенное содержание витаминов в суточных рационах питания предупреждает развитие витаминной недостаточности, а повышенное содержание микроэлементов обеспечивает более эффективные
биологические процессы в головном мозге.
Питьевой режим при выполнении аварийно-спасательных работ должен соблюдаться с учетом того, что после интенсивных физических нагрузок, особенно в условиях высоких температур, восстановление водно-солевого равновесия продолжается три-четыре дня. Следует
помнить, что, выпивая сразу большое количество жидкости, человек не
может утолить жажду и восстановить потерю воды, имевшую место во
время работы. Однократный прием большого количества жидкости пере48
полняет кровяное русло, неблагоприятно сказывается на водно-солевом
равновесии.
Средние нормы потребления жидкости у горноспасателей,
выполняющих тяжелые физические работы, в зависимости от величины
влагопотерь (2-5 л) и с учетом запасов жидкости, созданных приемом
пищи и питьем перед работой, колеблются в пределах 0,8-3 л. В отдельных случаях при больших влагопотерях (более 5 л за смену) после
работы принимались вода или напитки, содержащие небольшое количество поваренной соли (0,3-0,5%), так как вместе с потом выделяется значительное количество хлорида натрия, который способен удерживать
воду в тканях. Особую актуальность имеет использование жидкости для
повышения эффективности терморегуляторных процессов организма во
время работы на авариях в зоне высоких температур. Перед работой
рекомендовалось выпить стакан жидкости (200 мл). Жажду во время
смены, если горноспасатели не работают в респираторах, рекомендовалось утолять небольшими порциями жидкости (по 100 мл) через 25-30
мин. При больших влагопотерях интервал может быть меньше или количество выпитой за один раз жидкости увеличено до 150-200 мл. Для
того чтобы создать надлежащие запасы жидкости в организме, суточный рацион питания содержал больше жидких блюд. Даже при наличии
запасов жидкости в организме перед работой с высокими влагопотерями (более 5л) к концу рабочей смены, как правило, наступало его обезвоживание той или иной степени выраженности. Таким образом, эффективным способом восстановления дефицита массы тела после работы
являлось введение жидкости с пищей в комбинации с различными напитками. Вода и напитки должны быть в достаточном количестве на горноспасательной базе или у места работы, а также в местах отдыха и сна.
Большое значение для восстановления работоспособности имеет качественный состав напитков.
При отдельных видах горноспасательных работ энерготраты
достигают 235-500 ккал в час. Это обстоятельство требует проведения
превентивной физической реабилитации для поддержания физической
работоспособности горноспасателей, ускорения процессов восстановления. Превентивная физическая реабилитация необходима для предупреждения острого или хронического физического утомления, предпатологических или патологических состояний. Особое внимание следует
обращать на нормализацию метаболических процессов в организме после интенсивных физических нагрузок в экстремальных условиях. Активация проводилась применением различных поливитаминов: глутамевита, компливита, квадевита, декамевита, ундевита, аэровита, тетравита,
49
юникапа М, олиговита, таксофита, супрадина и д.р..
В горноспасательных частях поливитамины назначались также
в плановом порядке для профилактики простудных заболеваний, гриппа, повышения общей устойчивости и сопротивляемости организма к
воздействию неблагоприятных факторов окружающей среды. Такие мероприятия проводились с наступлением холодов и продолжались курсами 20-30 дней с интервалом один-два месяца в течение всего зимневесеннего периода. Интервалы между курсами витаминизации
увеличивались с учетом специфики действия применяющихся поливитаминов. С началом эпидемии гриппа проводились противогриппозные
мероприятия во всех горноспасательных подразделениях.
Устойчивость организма к неблагоприятным факторам
производственной деятельности повышалась и фармакологическими
препаратами, которые назначались врачами.
Для восстановления работоспособности после больших физических и психоэмоциональных нагрузок, нормализации функций нервной
системы и опорно-двигательного аппарата применяли лечебные ванны,
сауны, физиопроцедуры, массаж.
Работа выполнена в соответствии с региональной программой
экономического и социального развития и программой охраны здоровья
населения и окружающей среды (г. Донецк,1997 год).
Цель работы – повышение эффективности профилактики физического утомления при чрезмерных физических и нервно-эмоциональных нагрузках методами превентивной физической реабилитации лицам военизированной горноспасательной службы.
В работе были поставлены целевые задачи – оценить эффективность превентивной физической реабилитации на примере группы
лиц, работающих в горноспасательной службе с учетом данных иммунологической резистентности.
Результаты исследования.
Всего было обследовано 50 горноспасателей в возрасте 25-35
лет, прошедших четыре серии лабораторных исследований с целью определения влияния экстремальных условий на функциональное состояние их организма и работоспособность. Выделение этой группы определялось необходимостью оценки экстремальных воздействий на здоровье
и возможностью работы с организованным контингентом. В виде контроля была отобрана группа спортсменов высокой квалификации, занимающихся борьбой, в возрасте 25-35 лет: мастеров спорта – 15 (30,0%),
50
кандидатов в мастера – 20 (40,0%), перворазрядников – 15 (30,0%) человек.
Для предупреждения развития в организме значительных отклонений, возникающих при выполнении тяжелых горноспасательных работ, особенно в неблагоприятных микроклиматических условиях горных выработок, повышения работоспособности респираторщиков, более
быстрого восстановления физиологических сдвигов после окончания
работ и сохранения здоровья проводились специальные мероприятия
превентивной физической реабилитации. Был разработан комплекс различных методов и средств, куда входили мероприятия, которые проводились перед началом и во время выполнения работ, непосредственно
после подъема из шахты, по возвращении во взвод и в межаварийные
периоды.
Методы и средства повышения и более быстрого восстановления работоспособности горноспасателей разделили на три группы: организационные и педагогические мероприятия с рациональным отбором
людей, специальными тренировками и подготовкой для выполнения особо важных, тяжелых и опасных работ с большими нервно-эмоциональными нагрузками; медико-биологические по коррекции физиологического состояния организма; психологические по повышению
психоэмоциональной устойчивости.
Организационные мероприятия были направлены на повышение и восстановление физической работоспособности горноспасателей,
определяли правильное сочетание производственных нагрузок и отдыха в процессе службы, на всех стадиях ликвидации аварий. Они включали:
- отбор и определение физической работоспособности лиц горноспасательной службы согласно требованиям, изложенным в методических рекомендациях «Профессиональный отбор горноспасателей»
(М.,Минуглепром СССР, 1988 г.);
- проведение четырех тренировочных серий в респираторах в учебной шахте для стажеров с элементами отработки навыков дыхания в
аппарате во время физических нагрузок, эргометрических воздействий
в тепловой камере, психологической приспосабливаемости к специфическим условиям трудовой деятельности в соответствии с инструкциями по специальной тренировке респираторщиков и командиров ВГСЧ
(1987г.);
- выполнение специальных физических упражнений в ежедневных,
недельных, месячных и годовых циклах подготовки в соответствии с
51
инструкциями;
- отработку специальных заданий прикладного характера с элементами физических нагрузок в респираторах. («Наставления по тактической подготовке респираторщиков и командиров ВГСЧ Минуглепрома СССР», Донецк, ВНИИГД, 1984, ч.1, 1985,ч.2);
- распределение нагрузок при ежедневной физической подготовке
в соответствии с функциональными возможностями организма горноспасателей, последовательное сочетание упражнений в развитии общей
выносливости, гибкости, быстроты, силы;
- определение уровня физической работоспособности на медицинском освидетельствовании;
- проведение мероприятий превентивной физической реабилитации;
- выполнение специальных физических упражнений, выполняемых
в респираторах и в тепловых камерах в соответствии с инструкциями
(1988 г.);
- проведение еженедельных тепловых тренировок в парных банях
для повышения общей устойчивости организма и лучшей переносимости эргометрических нагрузок во время аварий на шахтах.
Курс превентивной физической реабилитации оказывал положительное влияние и на показатели иммунологической резистентности
лиц горноспасательной службы. После курса превентивной физической
реабилитации лица горноспасательной службы имеют положительную
динамику обеих фаз фагоцитарной реакции. Так, после превентивной
физической реабилитации процент фагоцитоза увеличился на 9,22% по
сравнению с показателями после физической нагрузки: ФИ - на 1,35,
ФЧ - на 0,7. Так же достоверно улучшились показатели фазы переваривания фагоцитоза. ПП достоверно увеличился на 4,35%, ИП – на 0,8,
процент завершенности фагоцитоза улучшился на 4,4%. Достоверно
увеличились все показатели фагоцитарной реакции после превентивной
физической реабилитации и у лиц контрольной группы. ПФ увеличился
на 10,5 %, ФИ – на 1,2, ФЧ – на 0,03, ПП - на 4,2%, ПЗФ – на 5,2 %.
Таким образом, курс превентивной физической реабилитации
достоверно повысил все показатели фагоцитарной реакции нейтрофилоцитов крови у лиц горноспасательной службы и контрольной группы.
Положительное влияние курс превентивной физической реабилитации оказывал на показатели иммуноприлипания и лейколизиса.
После курса превентивной физической реабилитации как положительный момент отмечалось снижение показателей реакции лейко52
лизиса: у лиц горноспасательной службы - 17,6±0,46%, в контроле – до
15,8±0,46%.
После превентивной физической реабилитации наблюдается
достоверное повышение показателей реакции иммуноприлипания: у лиц
горноспасательной службы - до 23,14±0,14%, в контрольной группе
(спортсмены) - до 23,21±0,14%, что достоверно выше показателей реакции иммуноприлипания до физической нагрузки.
Таким образом, проведенный курс превентивной физической
реабилитации оказал положительное влияние на показатели иммунологической резистентности горноспасателей, в частности, на показатели
фагоцитоза, реакции иммуноприлипания и лейколизиса.
Реакция торможения фагоцитоза миокардиальным антигеном
проявилась в достоверном снижении торможения фаз активности, интенсивности и переваривания. Коэффициент торможения фагоцитоза
миокардиальным антигеном после превентивной физической реабилитации у лиц горноспасательной службы во всех фазах был достоверно
ниже.
У горноспасателей коэффициент торможения активности (КТа)
после реабилитации достоверно снизился до 12,1±0,18% (после физической нагрузки – 13,9±0,18%), коэффициент торможения интенсивности (КТи) снизился до 32,62±0,47% (после физической нагрузки –
39,7±0,47%), коэффициент торможения завершенности (КТз) снизился
до 9,0±0,16% (после физической нагрузки – 9,9±0,16%). Та же тенденция наблюдалась и в контрольной группе.
Таким образом, превентивная физическая реабилитация оказывала нормализующее влияние на показатели реакции торможения фагоцитоза миокардиальным антигеном у обследуемых групп.
Изменения показателей миокардиальной реакции бляшкообразующих клеток после превентивной физической реабилитации у лиц
горноспасательной службы имели тенденцию к достоверному снижению. После курса превентивной физической реабилитации спонтанная
реакция (А1) достоверно ниже (1,20±0,02%) по сравнению с показателями после физической нагрузки (2,39±0,02%). Реакция с миокардиальным антигеном (А 2) – 2,29±0,04% (после физической нагрузки –
4,27±0,04%), миокардиальная реакция (А3) – 1,09±0,02% (после физической нагрузки – 1,88±0,02%). Та же картина наблюдалась и в контрольной группе.
Таким образом, курс превентивной физической реабилитации
оказал положительное влияние на показатели иммунологической резис53
тентности лиц горноспасательной службы.
Повысилось у них содержание иммуноглобулинов в сыворотке
крови. После превентивной физической реабилитации у лиц горноспасательной службы содержание иммуноглобулинов сыворотки крови достоверно выше, чем после физической нагрузки.
Иммуноглобулин (А) повысился на 168,4±6,22мг%, иммуноглобулин (М) – до 54,7±2,85мг%, иммуноглобулин (G) – до 487,2±36,29мг%.
Достоверно увеличилось содержание иммуноглобулинов сыворотки крови после реабилитации и в контрольной группе, хотя оно было несколько ниже, чем до физической нагрузки. IgA – 157,7±6,22 мг%, IgM –
49,8±2,85мг%, IgG – 499,3±36,29 мг%.
Таким образом, курс реабилитации оказал положительное влияние на гуморальное звено иммунитета лиц горноспасательной службы.
Улучшились у них и показатели крови. Можно отметить, что
после превентивной физической реабилитации все показатели крови
имели положительную динамику.
В обеих группах после превентивной физической реабилитации достоверно снизились показатели гемоглобина: у горноспасателей на 15,5±1,06 г/л, в контроле – на 18,0±1,06 г/л, лейкоцитов – соответственно на 2,15±0,11 г/л и 2,3±0,11 г/л, лимфоцитов - на 1,6±0,42% и
2,3±0,42%, моноцитов – на 0,3±0,18% и 0,5±0,18%, эозинофилов – на
0,4±0,1% и 0,5±0,1%, мочевины – на 1,4±0,13 ммоль/л, остаточного азота - на 2,40,06 ммоль/л. У горноспасателей повысились показатели эритроцитов на 0,15±0,03 г/л (контроль – на 0,2±0,03г/л), нормализовался
цветной показатель до 0,9±0,01, увеличилось количество сегментоядерных нейтрофилов – соответственно на 0,9±0,59% и 1,3±0,59%, содержание глюкозы - на 0,2±0,005 ммоль/л и 0,3±,005 ммоль/л.
Показатели тестов резистентности эмали зубов (ТЭР) и витальной окраски десны (ТОГ) у горноспасателей и у лиц контрольной группы после превентивной физической реабилитации значительно изменились. Можно сделать вывод, что превентивная физическая реабилитация
оказала положительное влияние на показатели тестов резистентности
эмали зубов (ТЭР) и на тест витальной окраски десны (ТОГ).
Повысилось количество лиц горноспасательной службы, имеющих показатели резистентности эмали зубов (ТЭР) в пределах индивидуального ответа на воздействие, до 92,0% (контроль – до 90,0%), что
значительно превышает показатели до и после серий физических нагрузок. У одного (2,0%) горноспасателя ТЭР повысился (контроль – два
(4,0%) человека), у троих (6,0%) понизился (контроль – три (6,0%) че54
ловека), что говорит о более замедленных восстановительных процессах у этой группы обследованных.
При анализе показателей витальной окраски гликогена десны
(ТОГ) после превентивной физической реабилитации отмечается значительное повышение числа лиц горноспасательной службы, у которых
показатели ТОГ были в пределах индивидуального ответа на воздействие:
горноспасатели - 48 (96,0%) человек, контрольная группа – 46 (92,0%).
По два (4,0%) человека в каждой группе имели повышение показателей
ТОГ и у двоих (4,0%) в контрольной группе было понижение показателей, что связано с влиянием чрезмерной физической и психоэмоциональной нагрузки на организм обследуемых.
Выводы.
Таким образом, превентивная физическая реабилитация лиц
горноспасательной службы, подвергшихся максимальным физическим
и психоэмоциональным нагрузкам при ликвидации аварий и катастроф
на шахтах региона, способствовала повышению соответствия периферического и центрального звена кровообращения, улучшению показателей иммунологической резистентности, аутоиммунных, клинических и
биохимических реакций, гуморального иммунитета, тестов резистентности эмали зубов (ТЭР), витальной окраски гликогена десны (ТОГ). А
это, в свою очередь, свидетельствует о повышении уровня их физического развития и здоровья.
Перспективы. Следовательно, изучение иммунологического
статуса у лиц горноспасательной службы для предупреждения заболевания и снижения физической работоспособности, необходимо проведение превентивной физической реабилитации при медицинском обеспечении лиц данного контингента.
Дальнейшие исследования предполагается провести в направлении изучения других проблем динамического определения и выравнивания иммунологического статуса у лиц горноспасательной службы.
1.
2.
3.
Литература.
Алтухов В.Г., Гребенюк, Шаповалов А.А. Состояние организма в условиях воздушной среды с повышенным содержанием углекислого газа // Воен.-мед.журн.1985.- №11.- С.43-44.
Ахмедов Р.А., Колтунов А.Б. К вопросу о физиологичеком статусе жителей региона с жарким климатом // Адаптация человека в различных климато-географических и производственных условиях: Тез.докл.ІІІ всесоюз.конф.- Новосибирск, 1981.Т.1-С.198-199.
Гридин В.С. Пределы аварийного регулирования и прогноз острой изолированной
и комбинированной тепловой травмы при катастрофах // Современные проблемы
55
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
56
анестезиологии,реаниматологии и интенсивной терапии: Тез.докл.VІІІ Респ.науч.конф.анестезиологов и реаниматологов. – Казахстан,1990. – С.24-26.
Гридин В.С., Коломиец В.И. Функционально-метаболические критерии оценки
тяжести и прогноза комбинированной шахтной травмы // V Респ.съезд анестезиологов и реаниматологов: Тез.докл.-1988.-С.444-445.
Гридин В.С. Эффективность мобильной системы жизнеобеспечения горнорабочих
при подземных катастрофах в угольных шахтах // Медичний довідник анестезіологів-реаніматологів України.-Запоріжжя.,1992.-С.15-16.
Дощицин Ю.П., Ветков В.И., Корнов Р.Д. Методические подходы к оценке состояния здоровья рабочих и служащих промышленных предприятий // Системный анализ и моделирование в здравоохранении. – Новокузнецк: Б.и.,1980. – С.340-341.
Заболеваемость и защитные свойства организма спортсменов / Левандо В.А., Ташпулатов Р.Ю., Бунатян А.Ф. и др. // Проблемы спортивной медицины.-М.,1975.Т.2.- С.50-68.
Заболотный В.Н. Дифференцированная интенсивная терапия у пострадавших при
авариях на шахтах на догоспитальном этапе // Травма, анестезия и интенсивная
терапия: Материалы пленума ассоц. анестезиологов Украины.-Луганск; Луцк,1994.С.46.
Ленкова Р.И., Усик С.В., Хохлов И.Н. Использование текущих обследований в системе комплексного и биохимического контроля // Комплексный медико-биологический контроль подготовленности спортсменов.-Л.:ЛНИИФС,1986.-С.80-85.
Методические рекомендации по оргнизации и проведении комплексных осмотров
для изучения здоровья населения / Сост. Романенко А.А., Обчаров В.К., Мозглякова В.А. - М.:Б..,1978.- 274 с.
Николаев Э.К, Принципиальные вопросы организации медицины катастроф // Специализированная медицинская помощь в экстремальных ситуациях.-М.,1990.-С.1113.
Пухова Л.И. Аутоиммунный клеточный механизм физиологичсекого разрушения
эритроцитов.-Новосибирск.:Наука,1979.-172 с.
Степанов А.Д. К определению понятия «здоровье» // Проблемы оценки функциональных возможностей человека прогнозирование здоровья.-М.:Ин-т биофизики
МЗ СССР,1985.-С.403-405.
Фомин Н.А. Изменение естественных защитных факторов организма под воздействием специфических тренировочных нагрузок.// Проблема физического воспитания.-Челябинск,1970.- Вып.4. - С.17-25.
Хайрова Ю.А., Мусаева Н.А., Нифонтова Л.Н. Об использовании средств физической культуры в целях профилактики профессиональных заболеваний. // Физическая культура и научная организация труда.: Сб.науч.тр.-М.,1977.-Вып.4.-С.7075.
Чумичев В.Л Влияние на организм высокой температуры окружающего воздуха
при работе в респираторе // Совершенствование горноспасательной аппаратуры.М.:Углетехиздат,1949.-С.47-49.
Шабалин В.Н., Ольшанский Я.Я., Даватдорова Г.М. Некоторые подходы к формированию иммуннотерапевтических программ ликвидации последствий катастроф
// Актуальные вопросы медицины катастроф: Тез.докл.Всерос.конф.-Уфа,1990.С.108-109.
Щедрина А.Г. Методологические подходы к «измерению здоровья» // Здоровье че-
19.
20.
21.
22.
23.
24.
25.
26.
ловека в условиях НТР: Методол. аспекты:Сб.науч.тр.-Новосибирск:Наука, 1989.С.26-33.
Щепин О.П., Царегородцев Г.И., Ерохин В.Г. Некоторые методологические аспекты проблемы диспансеризации // Вестн.АМН СССР.-1985.-№5.-С.3-14
Andersen K.L., Shepard R.J., Denklin H. Fundamentals of exercise testing. Geneva:MHO,1971.-472 p.
Astrand P.O., Rodahl K. Textbook of work physiology.- New York: Mc.Jraw Hill,1960.
- 215 p.
Faulkner R.A., Bailey D.A., Mirwald R.L. The relationship of physical activity to smoking
characteristics in Canadian men and women // Canad.J.Publ.Hlth.-1987.-Vol.78, №3.P.155-166.
Jork E. The immunological status of Athletes // Med.sport.-1974.-Vol.14, №3.-P.165167.
Kasch F.M., Wallace J.P., Van Camp S.P. Effect of 18 years of endurance exercise on the
physical work capacity of older men // J. Cardiac Renabilit.-1985.-Vol.5,№7.-P.308312.
Larson E.B. La medicine de catastrophes // Rev. Prat (Paris).-1988.-Vol.38, №11.-P.645.647.
Shephard R.J. The value of physical fitness in preventive medicine // The value of
preventive medicine. - London, 1985.-P.164-182.
57
LEKKOATLETYCZNE UCZNIOWSKIE KLUBY
SPORTOWE W POLSCE
Maria Długosielska
Instytut Sportu Akademii Wychowania
Fizycznego Józefa Piłsudskiego w Warszawie
Adnotacja. Długosielska Maria. Lekkoatletyczne Uczniowskie Kluby Sportowe w
Polsce. Poniższa praca odnosi się do problematyki Lekkoatletycznych Uczniowskich
Klubów Sportowych. Przedstawiono stan usportowienia dzieci i młodzieży .
Słowa kluczowe: osoby pracujący w Lekkoatletycznych Klubach Uczniowskich;
motywacje podjęcia pracy, wykształcenie, uprawnienia sportowe, osiągnięcia w pracy,
oczekiwania związane z kursokonferencjami.
Анотація. Длугосельска Марія. Шкільні легкоатлетичні спортивні клуби в
Польщі. Робота пов’язана з проблематикою шкільних легкоатлетичних клубів.
Показано стан розвитку спорту для дітей і молоді.
Ключеві слова: люди, які працюють в Шкільних легкоатлетичних клубах, мотивація вибору праці, освіта, заняття спортом, виробничі досягнення, очікування
від річних конференцій.
Аннотация. Длугосельска Мария. Школьные легкоатлетические спортивные клубы в Польше. Работа представляет проблематику школьных легкоатлетических
клубов. Представлено состояния развития спорта для детей и молодежи.
Ключевые слова: люди, работающие в Школьных легкоатлетических клубах,
мотивация выбора работы, образование, занятия спортом, производственные
достижения, ожидания, связанные с годичными конференциями.
Annotation. Dlugosel’ska Mariya. School track-and-field sporting clubs in Poland.
The work represents a problematics school track-and-field of clubs. Is presented states
of development of sports for children and youth.
Keywords: people working in School track-and-field clubs, motivation of a choice of
work, formation, playing & sports, industrial reachings, expectations, bound with
year conferences.
Wstęp.
Z myślą o wszechstronnym rozwoju fizycznym, psychicznym i
społecznym dzieci i młodzieży w 1994 roku powołano Uczniowskie kluby
sportowe, propagujące ,,Sport Wszystkich Dzieci” Mają one za zadanie
aktywizować środowisko szkolne, uczniów, nauczycieli oraz rodziców
poprzez zainteresowanie oraz wdrażanie dzieci i młodzież do aktywności
ruchowej, przekazywanie wiedzy o kulturze fizycznej i zdrowiu, uczestniczenie
w procesie edukacji i samoedukacji w trakcie nauki jak również w dalszym
życiu. Główne cele programu to: stymulowanie rozwoju fizycznego dzieci i
młodzieży, poprawa stanu zdrowia społeczeństwa, zwłaszcza młodszego
pokolenia, kształtowanie nawyków zmierzających do systematycznego
uprawiania różnorodnych form aktywności fizycznej.
58
W chwili obecnej na terenie całej Polski funkcjonuje ponad 700
lekkoatletycznych Uczniowskich Klubów Sportowych. Liczba ta nie jest stała
i wciąż ulega zmianie, powoływane są nowe, a niektóre zaniechały działalności.
Pomimo iż program międzyresortowy przewiduje usportowienie uczniów,
wzbogacenie oferty programowej lekcji wychowania fizycznego gdzie
powinno znaleźć się miejsce dla każdego dziecka, niezależnie od jego poziomu
sportowego to Polski Związek Lekkiej Atletyki organizując kursokonferencje
dotowane częściowo przez Urząd Kultury Fizycznej i Sportu dla nauczycieliopiekunów UKS widzi możliwość szkolenia zaplecza sportowego młodych
adeptów swojej dyscypliny sportu. Od 1997 roku organizowane są spotkania
w Spale.. W pierwszych dwóch latach odbywało się jedno posiedzenie rocznie,
ale już od 1999 roku ze względu na duże zainteresowanie przekazywanymi
zagadnieniami zwiększono liczbę spotkań do dwóch: wiosną i jesienią. W
drugim terminie proponuje się inną tematykę dla osób, które uczestniczyły w
zajęciach wiosennych.
Stan problematyki.
Organizowane od wielu lat konferencje obejmują zajęcia o
charakterze teoretycznym , gdzie prezentowana jest teoria z zakresu treningu
dzieci i młodzieży np. kształtowanie wytrzymałości, roczny cykl treningowy
w skoku wzwyż czy też roczny plan szkolenia młodego lekkoatlety w kategorii
dziecka /12-13 lat/, oraz zajęcia praktyczne – podczas których omawia się
technikę wybranych konkurencji lekkoatletycznych oraz demonstruje
ćwiczenia metodyczne stosowane w trakcie ich nauczania. Są to typowe
konkurencje stosowane w szkołach podstawowych oraz w gimnazjach,
proponowane przez Polski Związek Lekkiej Atletyki np. start niski dzieci i
młodzieży, ćwiczenia z zakresu techniki i metodyki biegu przez płotki, biegów
rozstawnych, skoku w dal i wzwyż ale też ćwiczenia sprawności ogólnej z
elementami akrobatyki czy też zabawowe formy stosowane przy nauczaniu
różnych konkurencji lekkoatletycznych.
Zajęcia zarówno teoretyczne jak i praktyczne prowadzone są na ogół
przez trenerów PZLA i sporadycznie przez nauczycieli akademickich z AWF
Warszawa.
Materiał i metody badań.
Materiał badawczy stanowiły wypowiedzi 58 /spośród 80
uczestników wiosennej kursokonferencji/ osób z różnych regionów Polski –
opiekunów Uczniowskich Klubów Lekkoatletycznych.
Do przeprowadzenia badań wykorzystano metodę sondażu
59
diagnostycznego stosując technikę ankietową. Respondenci odpowiadali na
20 pytań odnoszących się do ich pracy na zajęciach pozalekcyjnych.
Zdaję sobie sprawę iż jest to materiał znikomy w porównaniu z liczbą
pracujących osób w lekkoatletycznych UKS-ach, niemniej rzutuje choć w
niewielkim zakresie na organizację i działalność tego typu zajęć
pozalekcyjnych.
Tak jak wspomniano wcześniej liczba lekkoatletycznych ośrodków
jest zmienna. Tylko trzy z objętych obserwacją prowadzi działalność 10 lat,
a z pozostałych aż 21 to młode sekcje działające od roku do la trzech.
Natomiast opiekunowie, to nauczyciele z bardzo dużym doświadczeniem pracy
z dziećmi i młodzieżą bo z ponad 15 letnim stażem pracy , w tym jeden
mężczyzna pracujący w szkolnictwie 40 lat Tylko trzech respondentów
legitymuje się pracą w szkole od roku do czterech lat. Poniżej przedstawiono
zatrudnienie opiekunów UKS na różnych poziomach nauczania.
Tabela 1
Zatrudnienie ankietowanych w szkolnictwie
Liczba nauczycieli Liczba nauczycieli w %
Szkoła
podstawowa
20
34,5
gimnazjum
19
32,2
podstawowa + gimnazjum
10
17,2
ponad gimnazjalna
6
10,0
podst.+ gimnazjum + ponad gimnazj.
3
5,2
58
100,0
razem
Najwięcej obserwowanych nauczycieli bo aż dwudziestu /34,5%/
naucza lekkiej atletyki w szkole podstawowej a więc dzieci do lat 13.
Natomiast najmniejszą grupę bo tylko 3 osoby /mężczyźni/ stanowią
opiekunowie, którzy prawdopodobnie zapewniają uczniom ciągłość szkolenia
sportowego, pracujący w szkole podstawowej, gimnazjum ale też w i szkole
średniej.
Ponieważ w założeniach tworzących się UKS-ów było angażowanie
nauczycieli i rodziców dlatego istotne było zorientowanie się kto wspiera
pozalekcyjną kulturę fizyczną uczniów. Wszyscy opiekunowie /ankietowani/
to nauczyciele, którzy ukończyli studia wyższe przede wszystkim Akademie
Wychowania Fizycznego /najwięcej warszawską/, ale są też absolwenci, choć
pojedyncze osoby np. SGP i S, Wyższej Szkoły Pedagogicznej, Katolickiego
60
Uniwersytetu (geografia) i Akademii Rolniczej. Zainteresowanie zajęciami
pozalekcyjnymi wypływa prawdopodobnie z posiadanych przez nich
dodatkowych uprawnień zawodowych; dziesięciu mężczyzn to trenerzy II klasy
z lekkiej atletyki, kolejnych 15 osób to instruktorzy najwięcej z omawianej
dyscypliny sportu /8/, ale też z gier zespołowych, pływania, pięcioboju
nowoczesnego, aerobiku, karate. Siedem osób jest wszechstronnie
przygotowanych do pracy z zakresu ruchu. Posiadają uprawnienia
instruktorskie bądź instruktorskie i trenerskie w kilku dyscyplinach sportu.
Tabela 2
Tytuły zawodowe ankietowanych
tytuł
liczba osуb
trener II kl. L A
10
instruktor /la i innych dysc. sportowych/
15
razem
36
Jak wynika z powyższego ankietowani są przygotowani do
prowadzenia zajęć sportowych na różnych szczeblach zaawansowania
zawodniczego, w takim razie jakie przesłanki kierowały o podjęciu pracy w
uczniowskich klubach o profilu lekkiej atletyki. Zdaniem nauczycieli
zadecydowały w głównej mierze: satysfakcja płynąca z pracy z dziećmi i
młodzieżą za czym opowiada się niemal 50% ankietowanych, oraz ogromne
zaangażowanie rodziców przy organizacji dodatkowych zajęć ruchowych dla
dzieci /21 wypowiedzi/. Niebagatelną też rolę odgrywają dodatkowe finanse,
które choć w niewielkim stopniu ale wzbogacają budżet domowy. Ciekawe,
ale trzech mężczyzn traktuje omawiane zajęcia jako kontynuację swojej kariery
sportowej z czym wiążą wspaniałe wspomnienia młodzieńczych lat, „zdrowe”
zmęczenie podczas aktywnego uczestniczenia w zajęciach, ale też radość z
sukcesów sportowych swoich wychowanków. Natomiast jeden z nauczycieli
założył w swojej szkole UKS tylko ze względu na ”chęć otrzymania sprzętu
sportowego”.
Kolejnym zagadnieniem była częstotliwość realizowania zajęć
pozalekcyjnych oraz ich treści. Panie z młodymi lekkoatletami dodatkowo
pracują 2-3 razy, panowie 3-4 razy w tygodniu a sporadycznie realizują 4-5 a
nawet 6 jednostek treningowych, w zależności od potrzeb i prawdopodobnie
przed zbliżającymi się zawodami.
61
Wszyscy ankietowani, którzy pracują w szkołach podstawowych
opowiadają się za zajęciami tylko o charakterze ogólnorozwojowym. W
starszych klasach powyższe zajęcia najczęściej łączone są z biegami
wytrzymałościowymi a w dalszej kolejności z biegami krótkimi skokami oraz
z rzutami.
Uczniowie z 12 szkół podstawowych biorą udział tylko w
zawodach szkolnych. Z pozostałych UKS-ów często startują w biegach
przełajowych ale na zawodach różnego szczebla. Zajmują też czołowe
miejsca niemal we wszystkich konkurencjach lekkoatletycznych w
zawodach miejskich, wojewódzkich, makroregionów, w finałach
Ogólnopolskiej Spartakiady Młodzieży, Czwórboju Lekkoatletycznym,
Czwartkach Lekkoatletycznych.
Największe sukcesy sportowe dzieci szkolonych przez nauczycieli
objętych obserwacją to pierwsze miejsca w Małym Memoriale J.
Kusocińskiego między innymi w biegu na 100 metrów – 10,5s /do 23 lat/,
doskonały wynik młodzika w rzucie oszczepem – 48,25m, 162 cm w skoku
wzwyż dziewczynki z gimnazjum oraz szereg miejsc medalowych na
Młodzieżowych Mistrzostwach Polski, Mistrzostwach Okręgów lub
Makroregionów. Jeden z nauczycieli pracujący w UKS-ie lekkoatletycznym,
/bez uprawnień trenerskich czy instruktorskich/, mówi o największym
osiągnięciu swoich podopiecznych ale w piłce nożnej /II liga/.
Usportowionym uczniom proponuje się też obozy szkoleniowowypoczynkowe w okresie letnim lub zimą. Chłopcy i dziewczynki z 15 UKSów jeden raz w roku uczestniczą dodatkowo w szkoleniu lekkoatletycznym
podczas obozów sportowych /częściej latem/, z 3 szkół dwa razy i z jednego
UKS-u /SP +Gimnazjum/ trzy razy w roku, ale podczas zimowego zgrupowania
preferują narty biegowe oraz zjazdowe.
Sportami uzupełniającym dla wszystkich młodych lekkoatletów są
przede wszystkim gry zespołowe: tj. koszykówka i piłka nożna. ,,Zawodnicy”
podczas wakacji chętnie zgłaszają się na piesze obozy wędrowne, ale też
pływają, jeżdżą na rowerach, uprawiają gry zespołowe, zimą zaś jeżdżą na
nartach, sankach, łyżwach, maszerują po górach.
Z wypowiedzi opiekunów dzieci i młodzieży zajmujących się
lekkoatletyką, wynika, że warunki do prowadzenia zajęć nie są zadawalające.
Tylko 5 nauczycieli uznało, że zajęcia prowadzą na bardzo dobrych obiektach,
14 na dobrych a pozostali najczęściej narzekają na brak np. bieżni
lekkoatletycznej /chociażby 60 metrowej/ czy też skoczni do skoku w dal.
Kilka osób pracuje nie mając do dyspozycji nawet sali gimnastycznej. Jeszcze
gorzej oceniany jest sprzęt lekkoatletyczny:
62
Tabela 3
Ocena sprzętu lekkoatletycznego
lp
ocena
2.
ilo ść w y s ta r c z a ją c a
sta n b a rd z o d o b ry
dużo
a le w z ły m sta n ie
3.
b r a k u je
1.
n o d p o w ie d z i
10
3
45
- wszystkiego, prawie wszystkiego /zeskoku do skoku wzwyż,
płotków, kolców, kul, oszczepów, dysków, bloków startowych/
Tak więc baza i wyposażenie szkół w podstawowy sprzęt do
nauczania konkurencji lekkoatletycznych lub prowadzenia atrakcyjnych
ćwiczeń ogólnorozwojowych budzą szereg zastrzeżeń.
Opiekunowie lekkoatletycznych UKS-ów dokonali też samooceny
pod kątem przygotowania teoretycznego i praktycznego do prowadzenia zajęć.
Tylko osiem osób ocenia pozytywnie swoje przygotowanie do prowadzenia
omawianych. Wśród w/w grupy znajduje się czterech instruktorów i jeden
trener II klasy w lekkiej atletyce. Pozostałe trzy osoby to instruktor piłki ręcznej
i koszykówki, instruktor pływania oraz kobieta bez dodatkowych uprawnień
ale po AWF.
Poniżej przedstawiono oczekiwania respondentów, uczestników
kursokonferencji. Niemal wszyscy opowiadali się za zwiększoną liczbą
godzin na kursach doszkalających. Interesujące ich zagadnienia to przede
wszystkim technika i metodyka prawie wszystkich konkurencji
lekkoatletycznych; biegów sprinterskich płaskich, biegów przez płotki,
biegów sztafetowych, skoków /w tym skok o tyczce/, wszystkich rzutów /
kula, oszczep i dysk/. Chętnie też uczestniczyliby w zajęciach odnoszących
się do teorii treningu dzieci i młodzieży, kształtowania poszczególnych cech
motorycznych oraz metod i form nauczania lekkiej atletyki. Niemniej
należałoby też zwrócić uwagę na fakt iż np. jeden z nauczycieli wspomina
o BPS, który jest stosowany tylko wśród seniorów i to na najwyższym
poziomie. Zdecydowanej większości opiekunom brakuje też wiedzy z
zakresu organizacji i sędziowania zawodów lekkoatletycznych, odnowy
biologicznej czy też skutków niedozwolonego dopingu po który sięgają coraz
młodsze grupy wiekowe.
63
Dyskusja
Zajęcia prowadzone w UKS-ach powinny mieć na uwadze przede
wszystkim usportowienie dzieci i młodzieży, upowszechnianie zdrowego
trybu życia, popularyzację sportu, inspirowanie organizatorskiej aktywności
uczącej się populacji./Sulisz, Niestety w wielu przypadkach mają na celu
szkolenie tylko uzdolnionych ruchowo dzieci i młodzieży o czym świadczą
też wypowiedzi respondentów-opiekunów lekkoatletycznych UKS-ów. Ich
oczekiwania związane z dwukrotnymi spotkaniami w ciągu roku oscylujące
w głównej mierze wokół techniki i metodyki poszczególnych konkurencji
lekkoatletycznych, zasad planowania treningu tj. objętości i intensywności.
Powyższe stanowisko związane jest prawdopodobnie z systemem oceny
nauczycieli wychowania fizycznego, w której dominującą rolę odgrywają
wyniki sportowe uzyskiwane przez uczniów /1/. Nic więc dziwnego, że walka
o punkty, o medale, rozpoczyna się już w szkołach podstawowych, poprzez
zawody międzyszkolne, regionalne do ogólnopolskich o najwyższej randze
np. w Ogólnopolskiej Spartakiadzie Dzieci i Młodzieży czy na Mistrzostwach
Polski. Oczywiście współzawodnictwo sportowe jest istotnym elementem
wychowawczym, ale jak mówi Sozański /3/ współzawodnictwo w sporcie
dzieci i młodzieży trzeba rozumieć jako funkcjonalne i programowe
rozwinięcie ,,sportu wszystkich dzieci” a więc rozsądnej działalności
Uczniowskich Klubów Sportowych na najniższych poziomach nauczania.
Pocieszającym jest fakt prowadzenia zajęć o charakterze
ogólnorozwojowym wśród uczniów szkół podstawowych oraz szereg
różnorodnych sportów proponowanych dzieciom i młodzieży jako sporty
uzupełniające. Niemniej należałoby jeszcze więcej uwagi poświęcić
szkoleniu wszechstronnemu poprzez zabawę w sport z ,,królową sportu”,
doskonaleniu naturalnych form ruchu, a więc pierwszemu etapowi treningu
sportowego /3,4/.
W związku z faktem, iż generalnie zajęcia na kursokonferencjach
prowadzone są przez trenerów kadry narodowej na co dzień pracujących z
zawodnikami na najwyższym poziomie sportowym wskazane byłoby
wprowadzenie paneli dyskusyjnych, podczas których nauczyciele mogli by
podzielić się spostrzeżeniami, wymienić doświadczenia ze swojego warsztatu
pracy, przedyskutować rozwiązania praktyczne i teoretyczne odnoszące się
do sportu dzieci i młodzieży. Warto też zapraszać wyróżniających się w pracy
nauczycieli wszystkich poziomów nauczania w celu przekazania
niestandardowych form i metod aktywizujących młodych ludzi, niekoniecznie
tych najbardziej sprawnych, do kultury fizycznej. Należy też wspomnieć o
przekazywanym przez PZLA do szkół podstawowych i ponadpodstawowych
64
sprzęcie uwzględniającym wagę obowiązującą w konkretnych kategoriach
wiekowych. Zunifikowane zestawy specjalistyczne umożliwiają prowadzenie
szkolenia we wszystkich blokach treningowych /1/. Niemniej należy pamiętać
o wykorzystaniu jego do zajęć ogólnorozwojowych, do podnoszenia
sprawności fizycznej wszystkich dzieci a nie tylko nauczania metodyki i
doskonalenia techniki wybranych konkurencji lekkoatletycznych. Celem zajęć
pozaszkolnych powinna być edukacja globalna, obok wszechstronnego
usportowienia przekazanie też walorów aktywności ruchowej w różnych
porach roku i w każdym wieku i /4,5/.
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Wnioski.
Należałoby w większym stopniu przybliżyć nauczycielom i rodzicom
założenia programowe Uczniowskich klubów sportowych oraz ich rolę
w kształtowaniu postaw.
W większym stopniu popularyzować wartości wypływające z aktywności
ruchowej zarówno wśród nauczycieli –opiekunów UKS-ów, rodziców
oraz wśród dzieci i młodzieży.
Podczas kursokonferencji proponować szeroki wachlarz ćwiczeń
ogólnorozwojowych przy zastosowaniu różnego sprzętu i
niekonwencjonalnych rozwiązań organizacyjnych.
Organizować panele dyskusyjne związane z formami podnoszenia
sprawności fizycznej dzieci ze szczególnym uwzględnieniem osób mniej
sprawnych ruchowo.
Należałoby rozpatrzyć możliwość oceny pracy ucznia oraz samoocenę
ucznia w świetle podnoszenia własnej sprawności fizycznej.
Ze względu na coraz niższe dotacje finansowe /na obozy letnie i zimowe/
oraz wyposażenie szkół w sprzęt sportowy, uwzględnienie placówek
oświatowych propagujących kulturę fizyczną dla wszystkich dzieci w
jej szerokim rozumieniu.
Wyposażenie szkół w niezbędny sprzęt, również zastępczy do
prowadzenia zajęć. bowiem jednorazowe wyposażenie szkoły w sprzęt
tylko lekkoatletyczny -w tym wypadku; w płotki, komplet do skoku
wzwyż, bloki startowe, pałeczki sztafetowe, piłeczki palantowe, piłki
lekarskie 2 i 3 kilogramowe oraz stoper i taśmę pomiarową który niestety
ulega zniszczeniu nie są prawdopodobnie wystarczające i w zdecydowany
sposób motywujące nauczycieli do pracy z dziećmi i młodzieżą.
Należałoby zastanowić się nad ewentualną punktacją działalności UKSów, a tym samym większą pomoc materialną dla najwyżej usytuowanych
w rankingu szkół na podstawie kilku składowych: poziom sprawności
65
9.
1.
2.
3.
4.
5.
fizycznej wszystkich dzieci, uczestnictwo w zawodach sportowych,
wiedza z zakresu kultury fizycznej.
Wydaje się również wprowadzenie do szkół chociaż kilku godzin o
tematyce związanej ze sportem i kulturą fizyczną.
Piśmiennictwo.
Paluch P. Tezy programowe systemu upowszechniania sportu w szkole podstawowej i
ich realizacja w praktyce. Wychowanie Fizyczne i Zdrowotne nr 3 2004r.
Sprawozdanie z Działalności Polskiego Związku Lekkiej Atletyki za Lata 2001-20004
Warszawa 2005
Żukowska Z, Żukowski R, /red/. Wychowanie poprzez sport. MENiS, PTNKF. Warszawa
2003
Żukowska Z /red/, praca zbiorowa. Ja, zdrowie , ruch. Poradnik dla młodzieży, rodziców
i nauczycieli. Warszawa 2000
Żukowska Z, Żukowski R. /red/ Zdrowie i Sport w edukacji globalnej. Estrella. Warszawa
2002
Artykul postupil do redakcji 22.07.2005 r.
CHARAKTERYSTYKA ILOŚCIOWA URAZÓW ŚCIĘGNA
ACHILLESA Z UWZGLĘDNIENIEM CZĘSTOTLIWOŚCI
WYSTĘPOWANIA, RODZAJU, LOKALIZACJI ORAZ OBJAWÓW
U LEKKOATLETÓW WYSOKIEGO WYCZYNU
Mehlich Krzysztof*, Wilczek-Żmudzka Ewa*, Verych Georgij*,
Iskra Janusz*, Opara Józef*
*Akademia Wychowania Fizycznego w Katowicach, Katedra Fizjoterapii
Układu Nerwowego i Dysfunkcji Narządu Ruchu.
Adnotacja. Zwiększenie ilości godzin treningowych, intensywność treningu, obciążeń,
ciągłe doskonalenie metod treningowych, sprzętu spowodowały, że poziom sportowy
w poszczególnych dyscyplinach znacznie się podniósł. Jednak efektem tych wszystkich
działań zmierzających do poprawy wyników jest również wzrost urazów. Jak wynika
z prac wyżej wymienionych specjalistów urazowe uszkodzenie ścięgna Achillesa jest
charakterystycznym obrażeniem występującym u lekkoatletów. Poza uprawianiem
sportu, uszkodzenia ścięgna piętowego (Achillesa) zdarzają się rzadko. Autorzy
postanowili na podstawie skonstruowanych ankiet, dokonać charakterystyki ilościowej
urazów ścięgna Achillesa, z uwzględnieniem częstotliwości występowania tego typu
urazu, jego rodzaju, lokalizacji oraz charakterystyki objawów dominujących u
lekkoatletów wysokiego wyczynu. Ankiety wypełnione przez 35 osób pozwoliły na
dokonanie charakterystyki uszkodzeń ścięgna Achillesa wśród zawodników wysokiej
klasy uprawiających lekkoatletykę w różnych specjalnościach. Wśród ankietowanych
znalazło się 22 mężczyzn i 13 kobiet, w wieku od 19 do 30 lat. Najmniejszy staż
treningowy w grupie to 3,5 roku, zaś najdłuższy przekroczył 18 lat wyczynowego
uprawiania lekkiej atletyki. Stwierdzono, że uszkodzenia ścięgna Achillesa, jako
najczęściej występujący uraz, częściej dotyczył lekkoatletów uprawiających skoki,
66
wieloboje, rzuty. Lokalizuje się głownie 2-10 cm nad guzem piętowym. Niewiele ponad
50% lekkoatletów podejmuje działania profilaktyczne.
Słowa kluczowe: uraz ścięgna Achillesa, lekkoatleci wysokiego wyczynu.
Аннотация. Мехлих Кжиштоф, Вилчек-Жмудзка Эва, Верич Георгий, Искра
Януш, Опара Юзэф. Количественная характеристика травм ахиллова сухожилия у легкоатлетов высокого класса с учетом частоты выступления, вида легкой
атлетики, локализации травмы и ее проявлений. Увеличение объема тренировочных часов, интенсивности тренировочных нагрузок, непрерывное совершенствование методов тренировки и оборудования привели к тому, что уровень
спортивных достижений в отдельных дисциплинах значительно увеличился.
Вместе с тем, достигнутый в результате этого эффект улучшения результатов,
привел к существенному росту всех видов спортивных травм. Последнее относится и к повреждениям ахиллова сухожилия - травме типичной для легкоатлетов. В быту этот вид травмы наблюдается достаточно редко. Авторы работы на
основании анализа данных литературы и оригинальных анкет определили количественные характеристики этого вида травм у легкоатлетов высокого класса.
Ими учитывалось количество выступлений, частота травмы, ее характер, локализация, главенствующие симптомы. Анкетирование было проведено у 35 спортсменов обоего пола (22 мужчины и 13 женщин). Стаж занятий спортом составил
от 3,5 до 18 лет. Установлено, что наиболее часто повреждение ахиллова сухожилия встречается в легкой атлетике у спортсменов прыжковых видов, в многоборьях, метаниях. Локализация травмы наблюдалась главным образом на 2-10
см выше бугра пяточной кости. Профилактические мероприятия этого вида травм
используют в тренировочном процессе немного больше 50% легкоатлетов.
Ключевые слова: травма ахиллова сухожилия, легкоатлеты высокого класса, анкетирование.
Анотація. Мехлих Кжиштоф, Вилчек-Жмудзка Єва, Верич Георгій, Іскра Януш,
Опара Юзеф. Кількісна характеристика травм ахиллова сухожилля в легкоатлетів високого класу з урахуванням частоти виступу, виду легкої атлетики, локалізації травми і її проявів. Збільшення обсягу тренувальних годин, інтенсивності тренувальних навантажень, безперервне вдосконалювання методів
тренування й устаткування привели до того, що рівень спортивних досягнень в
окремих дисциплінах значно збільшився. Разом з тим, досягнутий у результаті
цього ефект поліпшення результатів, привів до істотного росту всіх видів
спортивних травм. Останнє ставиться й до ушкоджень ахиллова сухожилля травми типової для легкоатлетів. У побуті цей вид травми спостерігається досить рідко. Автори роботи на підставі аналізу даних літератури й оригінальної
анкети визначили кількісні характеристики цього виду травм у легкоатлетів високого класу. Ними враховувалася кількість виступів, частота травми, її характер, локалізація, що очолюють симптоми. Анкетування було проведено в 35
спортсменів різної статі (22 чоловіка й 13 жінок). Стаж занять спортом склав
від 3,5 до 18 років. Установлено, що найбільш часто ушкодження ахиллова сухожилля зустрічається в легкій атлетиці в спортсменів стрибкових видів, у многоборьях, метаннях. Локалізація травми спостерігалася головним чином на 2-10
см вище бугра п’яткової кістки. Профілактичні заходи цього виду травм використають у тренувальному процесі трохи більше 50% легкоатлетів.
Ключові слова: травма ахиллова сухожилля, легкоатлети високого класу, анкету-
67
вання.
Annotation. Mehlih Kzhishtof, Vilchek-Zhmudzka Eva, Verich Georgii, Iskra Yanush,
Opara Yuzef. Characteristics, rate of occurrence, type, localization and symptoms of
Achilles tendon injuries in high-class track-and-field athletes. Increasing number of
sport training hours, higher intensity and training loads, constant improvement of
training methods and available equipment have all led to improvement of preparation
level for sport competition. However, at the same time the number of sport related
injuries has increased as well.
According to many authors, Achilles tendon injury is one of the most typical injury in
track-and-field athletes and it appears rarely in individuals who do not engage in
sport. On the basis of a questionnaires which were prepared for this study the authors
attempted to analyze the rate of this injury occurrence, its type, localization and
characteristics of main symptoms in high-class track-and-field athletes. 35 subjects
filled out the questionnaires, the acquired data helped to characterize Achilles tendon
injuries among various high-class track-and-field athletes. The study group consisted
of 22 men and 13 women, aged between 19-30. The range of track-and-field training
experience among studied subjects was from 3,5 to 18 years. It was concluded, that
Achilles tendon injury was the most typical injury for athletes engaging in jumps and
throws. This injury is most often localized 2-10 cm over calcanean tuber. A little over
50% of studied athletes use prophylactic measures to prevent this injury.
Key words: Achilles tendon injuries, high-class track-and-field athletes.
Wstęp
Sport wyczynowy kształtował się przez długie lata przechodząc przez
różne idee i współcześnie odbiega od wizerunku sportu z lat 60-70-tych.
Narastająca komercjalizacja, rywalizacja, dążność do wyników sprawiły, że
trening sportowy stał się ciężką pracą o charakterze psycho-fizycznym często
przekraczającym możliwości zawodników. Zwiększenie ilości godzin
treningowych, intensywność treningu, obciążeń, ciągłe doskonalenie metod
treningowych, sprzętu spowodowały, że poziom sportowy w poszczególnych
dyscyplinach znacznie się podniósł. Jednak efektem tych wszystkich działań
zmierzających do poprawy wyników jest również wzrost urazów. Zbyt często
przekraczana jest fizjologiczna granica możliwości zawodnika, bagatelizowane
jest zagadnienie istnienia dysproporcji pomiędzy granicą wytrzymałości
narządu ruchu na przeciążenie ze znacznie większymi zdolnościami
adaptacyjnymi układu sercowo-naczyniowego.
Specjaliści teorii sportu oraz medycyny sportowej wyodrębnili
najbardziej charakterystyczne i najczęściej występujące urazy w lekkiej
atletyce, które zaprezentowane zostały w tabeli 1. / 1,4,10/
Jak wynika z prac wyżej wymienionych, urazowe uszkodzenie ścięgna
Achillesa jest charakterystycznym obrażeniem występującym u lekkoatletów.
Poza uprawianiem sportu, uszkodzenia ścięgna piętowego (Achillesa) zdarzają
się rzadko. Biorąc pod uwagę ogół dyscyplin sportowych wg Riedego /13/ na
68
2274 przypadki uszkodzeń ścięgna Achillesa,1642 przypadki (72 %) miały
miejsce w trakcie uprawiania sportu. W Polsce Zawadziński /16/ stwierdził,
że na 39 uszkodzeń ścięgna piętowego 23 przypadki (58 %) powstały w czasie
zajęć sportowych.
Posługując się specjalnie skonstruowanymi ankietami, postanowiono
dokonać charakterystyki ilościowej urazów ścięgna Achillesa z
uwzględnieniem częstotliwości występowania tego typu urazu, jego rodzaju,
lokalizacji oraz charakterystyki objawów dominujących u lekkoatletów
wysokiego wyczynu.
Materiał i metody badań
Materiał do pracy powstał na podstawie wywiadów i ankiet
przeprowadzonych na zgrupowaniach Kadry Narodowej i klubu sportowego
AZS-AWF Katowice. Przeprowadzone wywiady pozwoliły wyselekcjonować
grupę 35-ciu zawodników, którzy w czasie trwania swojej kariery sportowej
doznali kontuzji ścięgna Achillesa. Ankiety wypełnione przez wyżej
wymienione 35 osób pozwoliły na dokonanie charakterystyki uszkodzeń
ścięgna Achillesa wśród zawodników wysokiej klasy uprawiających
lekkoatletykę w różnych specjalnościach. Wśród ankietowanych znalazło się
22 mężczyzn i 13 kobiet, w wieku od 19 do 30 lat. Najmniejszy staż treningowy
w grupie to 3,5 roku, zaś najdłuższy przekroczył 18 lat wyczynowego
uprawiania lekkiej atletyki. Ze względu na różne specjalności ankietowanych,
okoliczności doznania kontuzji ścięgna Achillesa i większą przejrzystość pracy
podzielono grupę na 3 mniejsze bloki, do których dobór uwarunkowany był
charakterystyką uprawianej konkurencji.
Ankietowana grupa t o, członkowie Kadry Narodowej, o
osiągnięciach najwyższego światowego i europejskiego formatu. Wśród nich
znajduje się 7 rekordzistów Polski, mistrz olimpijski, mistrz świata,
mistrzowie Europy, finaliści największych światowych imprez, mistrzowie
uniwersjady. W grupie znajduje się 7 osób, które reprezentowały Polskę na
Igrzyskach Olimpijskich (od 1980 r. - 1 osoba do 1996 r. - 7 osób).
Zawodnicy z badanej grupy to nie tylko medaliści i finaliści imprez
seniorowskich, ale również najwyższej rangi kategorii juniorów i młodzików
(medaliści Mistrzostw Europy Juniorów, finaliści Mistrzostw Świata). Ponad
90 % ankietowanych to wielokrotni medaliści Mistrzostw Polski. Wśród
nich znajduje się 8 aktualnych mistrzów Polski z roku 1998 i 8 wicemistrzów
Polski z tego samego roku. Spośród 35 zawodników 14 posiada klasę
mistrzowską międzynarodową, 12 klasę mistrzowską krajową, 5 pierwszą
klasę sportową, 4 drugą klasę sportową.
69
Tabela 1
Charakterystyka urazów w lekkiej atletyce według specjalistów teorii
sportu oraz medycyny sportowej
Nazwisko Kraj
Biegi krуtkie
i płotkarskie
Biegi długie
Skoki
Rzuty
Ballesteros
J.B.
WB
M. dwugłowy
Ścięgno Achillesa,
kolano
Alford J.
IND
M. dwugłowy,
ścięgno Achillesa,
Przeciążenia stopy,
bóle krzyża
Kolano, stopa nogi
Kolano, przeciążenia
odbijającej, bуle
stopy
krzyża, staw skokowy
Bark, przedramię,
łokieć, nadgarstek,
bóle krzyża
Kolano, ścięgno
Achillesa, stopa
M. dwugłowy, kolano
Bark, łokieć
Jegatheson
M. dwugłowy, mm
IND
M.
przywodziciele
Kolano, staw skokowy Kolano, pachwina
Llevellyn
T.
M. dwugłowy, mm
USA przywodziciele,
ścięgno Achillesa
Przeciążenie stopy,
ścięgno Achillesa,
okostna goleni
Kolano, bark
Bark, łokieć, bуle
krzyża
Horrigan
J.
M. dwugłowy, m.
USA czworogłowy, bуle
krzyża
stopa
Kolano
Bark, łokieć,
kolano, bóle krzyża
Mac
M. dwugłowy,
KAN
William T.
ścięgno Achillesa
stopa
Staw skokowy, kolano
Bark, bóle krzyża
Gambetta
V.
Stopa, ścięgno
Achillesa
Kolano, stopa, ścięgno Nadgarstek, bark i
Achillesa
łokieć, pachwina
USA M. dwugłowy
Wyniki i ich omówienie
Charakterystyka ilościowa urazów ścięgna Achillesa ze względu na blok
konkurencji lekkoatletycznych
Ścięgno Achillesa jest jednym z najbardziej podatnych miejsc na urazy
w lekkiej atletyce, co wynika ze szczególnego obciążenia kończyn dolnych
pracą treningową. Jak wykazała przeprowadzona ankieta w 35-osobowej
grupie doszło łącznie do 59 urazów dotyczących ścięgna piętowego, co jest
liczbą znaczącą, biorąc pod uwagę stosunkowo niewielką liczebnie grupę
ankietowanych.
Średnia urazów na 1 osobę wynosi około 2 urazy na 1 osobę. Sugeruje
ona, iż w przypadku każdej kariery sportowej - spośród ankietowanych
przynajmniej 2 razy zawodnik zetknął się z problemem urazu ścięgna
Achillesa.
Różnicując ilość urazów w badanej grupie wypada nadmienić, iż
najwięcej uszkodzeń ścięgna Achillesa spotykamy w konkurencjach
70
skocznościowych i wielobojach (blok: skoki, rzuty, wieloboje) - i w
konkurencjach sprinterskich (blok: sprint) - 23. W bloku „wytrzymałości”
wystąpiło 10 urazów, co jest liczbą ponad dwukrotnie mniejszą niż w
pozostałych blokach (tabela 3).
Tabela 2.
Charakterystyka materiału
Blok „ sprint ”
15 osób : 12 mężczyzn, 3 kobiety
Konkurencje 100 m, 200 m
Ilość osуb
4 osoby
400 m 100 m ppł 110 m ppł 400 mppł
4 osoby
2 osoby
2 osoby
3 osoby
Blok „ wytrzymałość „
10 osób : 4 mężczyzn, 6 kobiet
Konkurencje
1500 m
chуd sportowy
ilość osуb
4 osoby
6 osуb
Blok „ skoki, rzuty, wieloboje ”
10 osób : 6 mężczyzn, 4 kobiety
Konkurencje skok w dal skok wzwyż rzut oszczepem 7 - bуj
Ilość osуb
2 osoby
2 osoby
1 osoba
2 osoby
10 –
bуj
3
osoby
Wpływ na taki stan rzeczy ma specyfika tych konkurencji i charakter
wysiłku treningowego (więcej ćwiczeń dynamiczno- zrywowych i siłowych,
obciążających ścięgno Achillesa poza granice fizjologicznej wytrzymałości).
71
Tabela 3.
Urazy ścięgna Achillesa w analizowanej grupie
Ilość urazów oraz
ich profilaktyka
Ilość urazów na blok
konkurencji
Ilość urazów na osobę
sprint
23 /38,9%/
1,5
wytrzymałość
skoki,
rzuty, RAZEM
wieloboje
10
/ 16,9%/
26
/44 %/
59
1,1
2,6
1,6
Rodzaj, lokalizacja urazów ścięgna piętowego ze zróżnicowaniem na
poszczególne bloki konkurencji lekkoatletycznych
Ścięgno Achillesa jest najsilniejszym ścięgnem organizmu. Jego
struktura i przebieg sprawiają, że najbardziej narażonymi okolicami ścięgna
na uraz według Tylmana i Dziaka /14/ są: połączenie ścięgna z mięśniem
odcinek 2-10 cm powyżej guza piętowego oraz guz piętowy. Według Fibaka,
Kusia i Garlickiego /3,5/ 5 % urazów następuje na granicy mięśnia i ścięgna,
88 % w samym ścięgnie i 7 % przy przyczepie do kości piętowej. Podana
wyżej lokalizacja urazu w odcinku 2-10 cm długości ścięgna wiąże się z
faktem, iż jest on najgorzej odżywionym miejscem.
Wśród ankietowanych zawodników 11 /27,5%/ wskazało piętowy
jako miejsce urazu, 7- połączenie ścięgna z mięśniem trójgłowym łydki , u 22
sportowców uraz wystąpił w okolicy nad guzem piętowym (2-10 cm). Dane
zebrane z ankiet potwierdzają zatem procentową lokalizację urazów ścięgna
piętowego podawaną przez innych autorów /2,3,5,8,9/. Żaden z ankietowanych
zawodników nie wskazał innego miejsca urazu niż wyżej wymienione, co
pokrywa się z danymi zebranymi z piśmiennictwa, że uszkodzenie ścięgna
Achillesa może wystąpić jedynie na trzech poziomach (tabela 4).
Tabela 4.
Lokalizacja urazów
Zlokalizuj miejsce urazu
sprint
Guz piętowy
3/27,3%
Połączenie ścięgna z mm łydki 3/42,8%
Okolica nad guzem piętowym
(ok.10 cm)
10/45,4%
72
wytrzymałość
2/18,2%
8/36,4%
skoki, rzuty,
RAZEM
wieloboje
6/54,5%
11/27,5%
4/57,1%
7/17,5%
4/45,4%
22/55%
Z 11 osób, które zlokalizowały miejsce urazu na poziomie guza
piętowego, 54,5% należą do bloku „skoków, rzutów”. Obserwować tu można
ponad dwukrotnie większą ilość uszkodzeń w okolicy guza piętowego, co
spowodowane może być większym mechanicznym obciążeniem pięty co
wynika z charakteru konkurencji znajdujących się w tym bloku (np. uderzenie
w belkę, w próg na rzutni). Wśród 7 osób, które za miejsce uszkodzenia
wskazały połączenie ścięgna z mięśniem trójgłowym łydki nie znalazła się
ani jedna osoba z bloku konkurencji „wytrzymałościowych”. Fakt ten można
tłumaczyć specyfiką działalności mięśni podczas wysiłków
wytrzymałościowych, kiedy to mięśnie nie wykonują pracy dynamicznej o
dużej intensywności, a czas narastania skurczu maksymalnego jest stosunkowo
niewielki w porównaniu z czasem narastania skurczu maksymalnego i
dynamiką pracy wykonywanej podczas wysiłków sprinterskich i
skocznościowych. Najliczniej badana grupa /22 sportowców/ na miejsce urazu
wskazała okolice nad guzem piętowym, wśród nich 10 należało do bloku
„sprintu”, 8 do bloku „wytrzymałości” i 4 do bloku „skoków, rzutów”. Wiąże
się to ze wspomnianym już wyżej faktem gorszego ukrwienia tego odcinka.
Charakterystyka objawów uszkodzeń ścięgna Achillesa w świetle
ankiet ze względu na blok konkurencji lekkoatletycznych
Do najczęstszych spotykanych objawów uszkodzeń ścięgna
pietowego należą /6,7,8,11/:
nagły silny skurcz mięśnia trójgłowego łydki np. przy odbiciu do skoku
lub częściej przy odbiciu następującym bezpośrednio po zeskoku
gwałtowne zgięcie grzbietowe stawu skokowego przy rozpaczliwym
skurczu mięśnia trójgłowego łydki usiłującego powstrzymać to zgięcie
np. trafienie piętą w dołek podczas wybiegań na nierównym terenie
nagły ból o charakterze ostrym jak po uderzeniu kamieniem lub kijem,
często słyszy się również charakterystyczny „suchy” trzask (po pewnym
czasie ból staje się tępy i łatwiej go znieść)
uczucie słabości i sztywności w tylnej części stawu skokowego, co
powoduje ograniczenie ruchowe
obrzęk, jak również wyczuwa się charakterystyczny ubytek w ścięgnie i
bolesność uciskową w miejscu pęknięcia.
brak twardego wyczuwalnego wyraźnie pod skórą ścięgna. Wyczuwa się
wtedy nad piętą miękką tkankę dającą się łatwo wycisnąć,
niemożność wspięcia na palce na chorej kończynie,
squeez test” Thompsona-Simonda. Test polega na mocnym uciskaniu
łydki tuż poniżej jej najszerszego obwodu. Jeżeli nie wywoła się zgięcia
podeszwowego stopy wynik testu jest dodatni, a ścięgno uszkodzone.
73
-
ból (Natężenie bólu zmniejsza się podczas wysiłku, aczkolwiek nie
ustępuje, nasila się natomiast po jego ukończeniu. Bóle występują rano i
zmniejszają się w ciągu dnia)
bolesne wypuklenie leżące najczęściej kilka centymetrów ponad piętą
wyczuwalny palpacyjnie chrzęst w obrębie ścięgna, przy poruszaniu stopą
Przeprowadzone ankiety potwierdziły istnienie wszystkich wyżej
opisanych objawów (tabela 5). Najbardziej charakterystycznym objawem,
występującym u wszystkich osób badanej grupy jest bolesność Stanowi ona
70% wszystkich dolegliwości. Bolesność wysiłkowa pojawia się głównie w
konkurencjach sprinterskich /46,6%/
Inne objawy urazu ścięgna Achillesa, na które wskazują badani, to
obrzęki i upośledzenie ruchu. Występują one w przewadze u osób z bloku „
wytrzymałości”.
10%
sprint
55%
35%
wytrzymałość
skoki, rzuty, wieloboje
Ryc. 1. Ilość osób stosujących profilaktykę w poszczególnych dyscyplinach
Dwadzieścia osób spośród całej badanej grupy (co stanowi 57 %)
stosuje ćwiczenia profilaktyczne, które pomagają zapobiegać urazom ścięgna
Achillesa, co - biorąc pod uwagę, że ankietowani to wysokiej klasy sportowcy
o zazwyczaj długoletnim stażu treningowym - jest liczbą niewielką. Wskazuje
to również na fakt znaczenia profilaktyki w zapobieganiu urazowości w sporcie
wyczynowym./12,15/. W grupie stosującej ćwiczenia profilaktyczne 11 osób
należy do bloku sprintu, 7 do bloku skoków, rzutów, wielobojów i tylko 2 do
bloku wytrzymałości, a więc 90 % osób stosujących profilaktykę w
zapobieganiu urazom ścięgna skupia się w bloku sprintu i skoków.
Najwcześniej uraz ścięgna Achillesa wystąpił po raz pierwszy już po pół roku
74
wyczynowego treningu, natomiast najpóźniej po 12 latach. Dane zebrane z
ankiet wskazują, że średnio uraz nastąpił po raz pierwszy po około 6,5 roku
wyczynowego treningu. Istotna ilość lat treningu do czasu pojawienia się urazu
świadczy o dużej roli zmęczenia mięśnia trójgłowego łydki i ścięgna Achillesa
wskutek pracy treningowej, sumowaniu mikrourazów, niedostatecznej odnowie
biologicznej, braku ćwiczeń profilaktycznych we wczesnym okresie treningu.
Tabela 6.
Objawy urazu ścięgna Achillesa
Objawy urazu
Sprint
wytrzymałość
5/33,3%
14/46,6%
9/37,5%
4/33,3%
4/25%
1/33,3%
4/26,6%
8/26,6%
6/25%
6/50%
8/50%
-
skoki, rzuty,
RAZEM
wieloboje
Bolesność
- spoczynkowa
- wysiłkowa
- dotykowa
Upośledzenie ruchu
Nadmierna ciepłota
Obrzęk
„Piasek” wyczuwalny palpacyjnie
w przebiegu ścięgna
1)
2)
3)
4)
6/40%
8/26,6%
9/37,5%
2/16,6%
1/100%
4/25%
2/66,6%
15
30
24/69%
12/11%
1/1%
16/15,8%
3/2,9%
Wnioski
Uszkodzenia ścięgna Achillesa należą do najczęstszych urazów w lekkiej
atletyce. U 35 sportowców wystąpiły aż 59 razy, co oznacza, że każdy
ankietowany przynajmniej raz uległ uszkodzeniu ścięgna piętowego. W
445 byli to sportowcy z bloku „ rzuty, skoki, wieloboje”.
50% ankietowanych wskazuje okolicę 2-10 cm nad guzem piętowym
jako miejsce wystąpienia urazu.
Najczęściej sygnalizowanym objawem urazu ścięgna Achillesa jest
bolesność, przy czym w grupie zawodników z bloku „sprint” jest to
bolesność wysiłkowa.
Zaledwie 57% badanych stosuje ćwiczenia profilaktyczne.
Piśmiennictwo
1.
Bovens A.M., Janssen G.M., Vermeer H.G.: Occurence of running injuries in adults
following a supervised training program. Jnt. J. Sports Med. 1989, 10, 189-190.
2.
Cummins E. J.: The structure of calcaneal tendon in relation to orthopaedic surgery.
Surg. Gyn. Obstetr. 1946, 107-116
3.
Fibak J.: Traumatologia Sportu. PWN, Warszawa, Poznań 1974.
4.
Gambetta U.: The role of ellentric in injury prewention and rehabilitation. New Studies
in Athletics 1992, 2.
5.
Garlicki J., Kuś M.: Traumatologia Sportowa. Warszawa 1988.
6.
Garbowski M., Trembilski E., baranowski A.: Zagadnienie podskórnego uszkodzenia
75
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
ścięgna Achillesa w trakcie uprawiania sportu. Wychowanie Fizyczne i Sport 1977, 2,
47-54.
Jarvinen M.: Urazy mięśni i ich leczenie. Sport Wyczynowy 1997, 10.
Landis Fierro N., Sallis R.: Achilles tendon rupture - zerwanie ścięgna Achillesa.
Medycyna po dyplomie 1996, IX, 161-168.
Łukasik S., Pietrzyk A.: Urazowe uszkodzenia ścięgna Achillesa, zmiany histologiczne i
wyniki leczenia operacyjnego metodą własną. Chir. Narz. Ruchu Ortop. Pol. 1971, t.36,
153-156.
Macera C.A., Pate R.R., Powell K.E.: Predicting lower extremity injuries among habitual
runners. Arch. Intrn. Med. 198, 149(11), 2565-2568.
Maurer A.: Die Blutgefässuersorgung der Achillesehne der Ratte unter normalen und
experimentellen Bedinguggen. Verh. Anat. Bes. 1969, 63, 737-740.
Patyk C.: Profilaktyka i leczenie urazowych uszkodzeń narządu ruchu w sporcie
wyczynowym. RCMSz KfiS Warszawa 1984.
Riede D.: Actiologie Diagnose und Therapie der Achillessehnen Punctur und Peritendinitis
Achillea. Med. U Sport 1972, 11, 321-333.
Tylmann D., Dziak A.: Traumatologia Narządu Ruchu. PZWL Warszawa 1996.
Walaszczyk A.: Kontuzje mięśni zginaczy stawu kolanowego u sprinterów i płotkarzycharakterystyka, rehabilitacja i profilaktyka. AWF Katowice 1993. Praca magisterska.
Zawadziński S., Kuś W.: Mechanizm powstawania i wyniki leczenia urazowych uszkodzeń
ścięgna Achillesa. Chir. Narz. Ruchu Ortop. Pol. 1975, t40, 599-607.
PROBLEMATYKA EKONOMICZNA KULTURY FIZYCZNEJ W
REGIONIE PÓŁNOCNEGO MAZOWSZA I POMORZA
NADWIŚLAŃSKIEGO NA PRZYKŁADZIE WYBRANYCH MIAST
Jerzy Dżereń
Szkoła Wyższa im. Pawła Włodkowica w Płocku
Adnotacja. Nie można mówić w Polsce o jednolitym systemie finansowania kultury
fizycznej - odpowiedzialność za finansowanie wychowania fizycznego i rehabilitacji
ruchowej należy do państwa. W pozostałych dwóch obszarach, jakimi są rekreacja
ruchowa i sport znaczną rolę pełnią samorządy lokalne. Na poziomie gminy wydatki
na nią konkurują z przeznaczaniem środków na oświatę i wychowanie a także na
ochronę zdrowia. Ciekawą pozycję w wydatkach na kulturę fizyczną przypada
indywidu alnym gospoda rstwom domowym ora z sponsorom i mecenatom.
Specyficznym źródłem finansowania kultury fizycznej w Polsce są dochody
pochodzą ce z dopłat do sta wek w grach liczbowych prowa dzonych przez
przedsiębiorstwo państwowe Totalizator Sportowy. Strategia rozwoju sportu w Polsce
do roku 2012 wskazuje cele i zadania finansowania polskiego sportu. Zakładane w
strategii osiągnięcie europejskich standardów powszechności i dostępności sportu
oraz utrzymanie wysokiej pozycji Polski we współzawodnictwie sportowym wymaga
odpowiedniego wzrostu wydatków na sport.
Słowa kluczowe: problemy ekonomiczne, Kultura Fizyczna, regiony.
Анотація. Єжи Джерень. Економічні проблеми фізичної культури в регіоні Пів-
76
нічного Мазовше і Примор’я Надвісляньского на прикладі вибраних міст. В
Польщі не можна говорити про єдину систему фінансування фізичної культури
– відповідальність за фінансування фізичного виховання і рухової реабілітації
належить державі. В двох останніх областях – руховій рекреації і спорті значну
роль грає місцеве самоврядування. На рівні району (гмини) витрати на них конкурують із витратами, які визначені на освіту, виховання і охорону здоров’я.
Цікава позиція в витратах на фізичну культуру належить індивідуальним господарствам, спонсорам і меценатам. Специфічним джерелом фінансування фізичної культури в Польщі є прибутки, які походять від доплат за ставки в спортивних тоталізаторах. Стратегія розвитку спорту в Польщі до 2012 року подає мету
і умови фінансування польського спорту. Закладені в ній стратегії досягнення
європейських стандартів масовості і доступності спорту, а також високі позиції
Польщі в міжнародному співробітництві потребують відповідного зросту видатків на спорт.
Ключові слова: економічні проблеми, фізична культура, регіони.
Аннотация. Джерень Ежи. Экономические проблемы физической культуры в регионе Северного Мазовше и Приморья Надвислянского на примере избранных
городов. В Польше нельзя говорить о единой системе финансирования физической культуры – ответственность за финансирование физического воспитания и
двигательной реабилитации принадлежит государству. В двух оставшихся областях – двигательная рекреация и спорт значительную роль играет местное самоуправление. На уровне района (гмины) расходы на них конкурируют со средствами, предназначенными на образование, воспитание и охрану здоровья.
Интересная позиция в расходах на физическую культуру принадлежит индивидуальным хозяйствам, спонсорам и меценатам. Специфическим источником
финансирования физической культуры в Польше является доходы, происходящие от доплат за ставки в спортивных тотализаторах. Стратегия развития спорта
в Польше до 2012 года указывает цели и условия финансирования польского
спорта. Заложенные в этой стратегии достижения европейских стандартов массовости и доступности спорта, а так же высокие позиции Польши в международном сотрудничестве требуют соответствующего роста расходов на спорт.
Ключевые слова: экономические проблемы, физическая культура, регионы.
Annotation. Dzheren Ezhi. Economical problems of physical culture in Poіnocnego
Mazowsza i Pomorza Nadwislanskiego on an example of selected cities. In Poland no
to a uniform system of financing of physical culture. The responsibility for financing
of physical training and motorial rehabilitation belongs to to the state. In two locales
a motorial recreation and the sports play a considerable role a local government. At a
level of district the expenditures compete to agents intended on formation, education
and guarding of health. The interesting position in expenditures on physical culture
belongs to to personal facilities, sponsors and patrons of art. The specific source of
finance of physical culture in Poland is the incomes of sporting totalizators. The
development strategy of sports in Poland till 2012 indicates the purposes and conditions
of financing of Polish sports. The reachings, included in this strategy, of european
standards of mass nature and availability of sports, high positions of Poland in
international cooperation demand the conforming body height of expenditures on
sports.
Keywords: economical problems, physical culture, locales.
77
Do gromadzenia i analizy ekonomicznych warunków kultury
fizycznej w regionie Mazowsza Północnego i Pomorza Nadwiślańskiego
zastosowano Metodę Sondażu diagnostycznego oraz Technikę: Analiza
Dokumentów.
Mając na uwadze w/w problemy kultury fizycznej analizowanego
regionu Polski przyjąłem następujące zagadnienia, które powinny stać się
płaszczyzną rozpoznania w celu uzyskania prawidłowych wniosków
dotyczących poszcze-gólnych obszarów kultury fizycznej.
1.Jaki był wpływ gospodarki Polskiej na finansowanie kultury
fizycznej w latach 1996-2001?
2.Czy i jakie zmiany zachodziły w finansowaniu kultury fizycznej w
gminach Północnego Mazowsza i Pomorza Nadwiślańskiego w latach 19972003r.?
3. Czy i jakie zmiany zachodziły w wydatkach gmin Północnego
Mazowsza i Pomorza Nadwiślańskiego według struktury budżetu gminy w
latach 1997-2003r.?.
4.Czy i jakie zmiany zachodziły w wydatkach gmin Północnego
Mazowsza i Pomorza Nadwiślańskiego według tytułów w budżetach gmin w
latach 1997-2003r.?.
Cel pracy
Celem pracy jest określenie ekonomicznych warunków uprawiania
kultury fizycznej w Polsce w okresie do 2003r.
Wstęp
Relacje kultura fizyczna - gospodarka można analizować z różnych
punktów widzenia, np.: kultura fizyczna jako rynek pracy, a także z uwagi na
poszczególne obszary (wf, sport, rehabilitacja ruchowa, rekreacja ruchowa).
Nie można mówić więc o jednolitym systemie finansowania tej działalności
w Polsce.
Konstytucja nakłada na państwo odpowiedzialność za finansowanie
wychowania fizycznego (składowa szkolnictwa) i rehabilitacji ruchowej
(opieka medyczna). W pozostałych dwóch obszarach, jakimi są rekreacja
ruchowa i sport możliwości pozyskiwania środków różnią się zasadniczo a
finansowanie ze środków publicznych ma charakter tylko częściowy i zostało
dra-stycznie ograniczone w ostatnich latach.
Takie usytuowanie wychowania fizycznego i rehabilitacji ruchowej
uzależnia ich kondycję materialną od stanu gospodarki - wielkości produktu,
krajowego brutto (PKB) i stanu budżetu zarówno na poziomie państwa a także
78
na poziomie gminy. Źródła dochodów budżetu państwa określane są w ustawie
budżetowej na każdy rok. Spadek koniunktury gospodarczej prowadzić może
do ograniczenia wydatków na edukację, ochronę zdrowia a także na inne
sektory usług finansowane z budżetu.
Istotną tendencją w wydatkach ze źródeł publicznych jest wzrost
udziału budżetów lokalnych w finansowaniu oświaty, ochrony zdrowia a tak-że
kultury fizycznej. Gminy w coraz większym stopniu finansują zadania
publiczne związane z zaspokajaniem potrzeb społeczności lokalnych. Gminy
mają też znaczną autonomię zarówno w kształtowaniu dochodów jak j
wydatków budżetowych. Na dochody budżetów gmin składały się dochody
własne, dotacje z budżetu centralnego oraz udział w podatku dochodowym
tak od osób fizycznych jak i prawnych.
Gminy posiadają osobowość prawną i mogą zaciągać pożyczki,
emitować obligacje, a także nakładać na mieszkańców dodatkowe podatki,
po uprzednim uzyskaniu zgody mieszkańców w drodze powszechnego
referendum. Środki pozyskane w ten sposób mogą być przeznaczone także
na cele oświatowe, zdrowotne, sportowe czy rekreacyjne, a w szczególności
na inwestycje w tych dziedzinach. Ustawa z dnia 26 listopada 1998 roku o
dochodach jednostek samorządu terytorialnego w latach 1999 - 2003 traci
moc z dniem 31 grudnia 2003 roku. Znowelizowana ustawa o dochodach
jednostek samorządu terytorialnego zaczyna obowiązywać od dnia 1 stycznia
2004 roku (Dz. U. Nr 203 z 2003 r, poz. 1966).
Rozwiązania przyjęte w tej ustawie uwzględniają dalszą
decentralizację zadań i finansów publicznych oraz zwiększenie samodzielności
finansowej jednostek samorządu terytorialnego (poprzez zwiększenie
dochodów własnych, ograniczenie subwencji oraz dotacji celowych), a także
mocniejsze związanie sytuacji finansowej samorządu terytorialnego z
koniunkturą gospodarki państwa i stworzenie instrumentów umożliwiających
wspieranie przedsiębiorczości. W ustawie tej zapisano nową konstrukcję
subwencji ogólnej oraz wprowadzono system wpłat do budżetu państwa przez
wszystkie poziomy samorządu terytorialnego. Nastąpiły również zmiany w
zakresie sposobu finansowania niektórych zadań. W roku 2004 likwidacji
ulegną dotacje celowe na te zadania, które zostaną przekazane jednostkom
samorządu terytorialnego do realizacji jako zadania własne i finansowane
będą z dochodów własnych, odpowiednio gmin, powiatów i województw. W
miejsce utraconych dotacji jednostki otrzymają zwiększone dochody własne,
a mianowicie zwiększone udziały we wpływach z podatku dochodowego od
osób fizycznych i od osób prawnych. Ponadto powiaty otrzymają 25% (a nie
jak dotychczas 5%) wpływów z tytułu gospodarowania mieniem Skarbu
79
Państwa. W art. 3 ustawa zakłada również, że dochodami jed-nos-tek
samorządu terytorialnego mogą być środki pochodzące ze źródeł zagranicznych niepodlegające zwrotowi, środki pochodzące z budżetu Unii
Europejskiej oraz inne środki określone w odrębnych przepisach. Zakładany
w budżecie na rok 2004 poziom dochodów uwzględnia efekt działania
mechanizmu waloryzacji stawek wpisany do ustawy o podatkach i opłatach
lokalnych. Wyznacza go wskaźnik wzrostu cen towarów i usług
konsumpcyjnych, który za okres trzech kwartałów 2003 roku ukształtował
się na poziomie 0,6 %.Należy podkreślić, że od 2004 roku zasadniczym
sposobem finansowania jednostek samorządu terytorialnego będą dochody
własne, zaś subwencje i dotacje celowe będą spełniały jedynie funkcję
uzupełniającą. Poza środkami ze źródeł publicznych zarówno oświata, jak i
ochrona zdrowia, a także kultura fizyczna, zasilane są bezpośrednio ze środków
obywateli korzystających z ich usług. Źródłem zarobków mogą być
przykładowo: wynajmowanie pomieszczeń i terenu szkoły (w tym sal
gimnastycznych i boisk), sprzedaż wyrobów i usług przez warsztaty szkolne
itp.
Odmiennie ukształtowała się pozycja i system finansowania w
dziedzinach kultury fizycznej jakimi są przede wszystkim sport i rekreacja
ruchowa. W Polsce po 1989 r zmniejszył się w sposób bardzo istotny zakres
finansowania sportu i rekreacji ruchowej ze środków publicznych i z budżetu
centralnego. Od roku 1992 wzrastają powoli wydatki na te cele z budżetów
gmin, zgodnie z ustawą o samorządzie terytorialnym kultura fizyczna stała
się „zadaniem własnym gminy”. Ze środków gmin finansowane są przede
wszystkim publiczne instytucje kultury fizycznej tj. ośrodki sportu i rekreacji
- rzadziej stowarzyszenia kultury fizycznej.
Wydatki indywidualne gospodarstw domowych na kulturę fizyczną i
wypoczynek a także turystykę stanowią bardzo niewielką część miesięcznych
wydatków z budżetów rodzinnych.
Szczególnie popularną w ostatnim czasie formą finansowania
działalności w tej dziedzinie stał się sponsoring i mecenat. W praktyce często
trudno przeprowadzić jednoznaczną granicę pomiędzy mecenatem i
sponsoringiem. Przez wiele lat mecenat funkcjonował na zasadach
bezinteresownego popierania pożytecznych celów społecznych. Czynnikiem
sprzyjającym sponsoringowi i mecenatowi są jasno określone i za-wierające
możliwości ulg - przepisy podatkowe.
Specyficznym źródłem finansowania kultury fizycznej w Polsce są
dochody pochodzące z dopłat do stawek w grach liczbowych prowadzonych
przez przedsiębiorstwo państwowe Totalizator Sportowy. Ustawa z dnia 29
80
lipca 1992 (Dz. U. z 1992 r. nr 68 póz. 341), wprowadziła dopłatę do stawek
w tych grach (w wysokości 20%) a środki z dopłat przekazywane są na
rachunek Ministerstwa Edukacji Narodowej i Sportu z przeznaczeniem na
cele sportowe, rekreacyjne i rehabilitacyjne ( tak bieżące jak i inwestycyjne).
Zasady dofinansowania określa rozporządzenie Ministra Edukacji Narodowej
i Sportu z dnia 15 stycznia 2003 r. (Dz. U. Nr 5, poz. 48 z 17 stycznia 2003
r.).
Strategia rozwoju sportu w Polsce do roku 2012 (Warszawa, luty
2003) wskazuje cele i zadania finansowania polskiego sportu. Zakładane w
strategii osiągnięcie europejskich standardów powszechności i dostępności
sportu oraz utrzymanie wysokiej pozycji Polski we współzawodnictwie
sportowym wymaga odpowiedniego wzrostu wydatków na sport. W obszarze
wydatków publicznych - wobec umiarkowanych w najbliższych latach
możliwości wzrostu nakładów z budżetu państwa - istotne będzie dążenie do
zwiększania udziału wydatków na ten cel w budżetach wszystkich szczebli
samorządu terytorialnego z obecnego poziomu około 1,5% do przynajmniej
3%, a więc ich podwojenia.
W związku z przystąpieniem Polski do Unii Europejskiej, znaczna
część tych środków może być wykorzystana na absorpcję unijnych funduszy
struktu-ralnych, kierowanych na rozwój regionalny - w odniesieniu do bazy
sportoworekreacyjnej a także nasz udział w programach unijnych w obszarze
edukacji, zdrowia i turystyki.
Planowane nakłady na sport ze środków niepublicznych powinny
wzrastać przynajmniej proporcjonalnie do wzrostu PKB i budżetów
rodzinnych.
Wyniki badań
W tabeli 1 podano udział wydatków na oświatę i ochronę zdrowia ze
środków publicznych (budżetu centralnego i budżetów gmin) w PKB. W tabeli
tej podano również roczną dynamikę tego wskaźnika tj. relację PKB z danego
roku do wielkości PKB z roku poprzedniego w procentach (w cenach stałych,
a więc z wyeliminowaniem wpływu inflacji).
Dane wskazują iż pogorszenie sytuacji kraju(niższy produkt krajowy
brutto), powoduje ograniczenie również wydatków na usługi społeczne.
Znaczne ograniczenie wydatków na oświatę, zwłaszcza od 1999 r. wiązało
się zapewne z efektem finansowania szkół przez budżety gminy. Tę samą
tendencję pokazują również dane zawarte w tabeli 2, w której przedstawiono
dynamikę wydatków na edukację, ochronę zdrowia i kulturę fizyczną(w cenach
stałych, przyjmując za 100% rok poprzedni).
81
Tabela 1.
Wydatki budżetu państwa na edukację, ochronę zdrowia i kulturę fizyczną
jako procent PKB w latach 1996-2001 oraz dynamika PKB (rok poprzedni
100)
Rok
1996
1997
1998
1999
2000
2001
106,0 106,8
104,8
104,1 104,0 101,0
Wyszczegуlnienie
Produkt krajowy brutto (PKB)
Dynamika, rok poprzedni =100
Wydatki na oświatę i wychowanie 1,37 1,37
1,26
0,47 0,29 0,24
jako % PKB
5322,7 6477,1 6987,5 2920,2 1959,9 1780,4
wydatki w mln. zł.
Wydatki na ochronę zdrowia
Jako % PKB
wydatki w mln. zł.
4,32 4,00
3,78
1,03 0,63
16742 18891,9 20919,5 6312,6 4300
Wydatki na kulturę fizyczną
Jako % PKB
wydatki w mln. zł.
0,04 0,05
169,5 218,8
0,04
243,6
0,61
4600,8
0,03 0,03 0,03
190,4 223,6 200,0
Źródło: Rocznik Statystyczny Rzeczpospolitej Polskiej, Warszawa
1996/2002. Obliczenia własne.
Tabela 3 ukazuje nam te same wydatki w latach 1996-2001 jako
pro-cent ogółem wydatków budżetu centralnego potwierdzając spostrzeżenia
iż wydatki budżetu państwa na kulturę fizyczna w latach 1996 - 2001 ulegają
stopniowemu zmniejszeniu.
Wydatki budżetu państwa na oświatę i wychowanie, ochronę zdrowia
oraz kulturę fizyczną i sport w latach 1991-2001 jako % ogółu wydatków
budżetu centralnego.
Ważną pozycją w wydatkach budżetowych gmin Polskich należy do
działu oświata i wychowania, wskazując przedział budżetowy na poziomie
od 36,2 - do 38,25% wydatków gminy. Pozostałe działy interesujących nas
wydatków budżetowych wskazują istotny spadek nakładów budżetowych na
ochronę zdrowia (z 6,1 % w 1996 r. do 0,97% w 2001 r) oraz tendencje do
wzrostu nakładów gmin na kulturę fizyczną(1,19% w 1996 r. do 1,76 % w
2001 r.).Tabela 4.
82
Tabela 2.
Dynamika wydatków budżetowych na oświatę i wychowanie, ochronę
zdrowia oraz kulturę fizyczną i sport ( w wielkościach realnych) w latach
1996 -2001.
Rok
Rok poprzedni =100
Wyszczegуlnienie
1996
1997
1998
51,63
121,7
107,9
41,8
67,1
90,8
1.1. z budżetu centralnego 4,89
4,63
5,00
2,11
1,3
1,03
1.2. z budżetu gmin
?*
36,6
36,2
52,9
?
49,25
2. Na ochronę zdrowia:
127,5
112,8
110,7
30,18
68,12
107
13,52
14,97
4,56
2,85
2,66
6,1
6,1
1,36
?
0,89
3. Na kulturę fizyczną i
138,0
sport:
129,0
111,3
78,2
117,4
89,4
0,16
0,17
0,14
0,15
0,12
1,5
1,7
0,62
?
0,86
1.Wydatki na oświatę i
wychowanie, w tym:
?
?
1999
2000
2001
*?- brak danych
Źródło: Rocznik Statystyczny GUS, Warszawa 1997/2002; obliczenia
własne.
Tabela 3.
Dynamika % wydatków budżetowych państwa na oświatę i wychowanie,
ochronę zdrowia oraz kulturę fizyczną i sport w latach 1996 - 2001
Rok
1996
1997
1998
2001
Udział wydatków na oświatę i
wychowanie (w %)
4,89
5,15
5.00
1,03
Udział wydatków
na ochronę zdrowia(w %)
15,38
15,03
14,97
2,66
Udział wydatków
na kulturę fizyczną
i sport(w %)
0,21
0,17
0,17
0,12
Wyszczegуlnienie
83
Źródło: Rocznik Statystyczny GUS, Warszawa 1997/2002.
Tabela 4.
Udział wydatków na oświatę i wychowanie, ochronę zdrowia, kulturę
fizyczną i sport w budżetach gmin w latach 1991-2003 (%)
Rok Wyszczegуlnienie
1996 1997 1998 1999 2001
Udział wydatków na oświatę i wychowanie 37,5 36,57 36,20 38,25 36,78
Udział wydatków na ochronę zdrowia
6,1
6,11 6,10 3,11 0,97
Udział wydatków na kulturę fizyczną
1,19 1,50 1,74 1,49 1,76
*.Płock 2*.Włocławek
Źródło: Rocznik Statystyczny GUS 1997/2002(2003 obliczenia
własne).
Uzyskane dane z 14 gmin analizowanego Regionu Polski wskazują
na różnice w nakładach na kulturę fizyczną zarówno z budżetów gmin
miejskich jak i wiejskich w latach 2002/2003. Nakłady gmin miejskich na
kulturę fizyczną mieszczą się w przedziale od +39,97% w Mławie do - 40,64%
w Wołominie natomiast gminy wiejskie od - 43,46% (Rypin) do +
214,25%Łąck) potwierdzając tezę o znacznym zróżnicowaniu finansowania
zadań własnych związanych z kulturą fizyczną (Tabela 5).
Tabela 5.
Wydatki budżetowe 14 gmin Północnego Mazowsza i Pomorza
Nadwiślańskiego na kulturę fizyczną w latach 2002 - 2003 r. /mln./
Wyszczegуlnienie
2002
Wydatki
w wielkościach
nominalnych
2003
Poprzedni rok = 100%
Gminy miejskie
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
Gminy wiejskie
11
12
13
14
13 224 *
182,96
541 301527 228
855,8
822
677
900
2049 504
952,00 000
5
900
000
302
520
67
478
603
000
172
000
1238
821
8542072 3
970
000
624
053
948
400
2337 404
470,00 000
3
501
256
240
200
65
046
1291
500
175
000
700
000
+
214,26
+
1,7
43,
46
35,40
282639 243
700
*br.d +
15,17 6,3
+
6,6
+
+
39,97 14,03
19,84 40,64 20,60 3,61
(Gminy miejskie) 1. Płock 2. Włocławek 3. Ciechanów 4. Sierpc 5.
Lipno 6. Mława 7. Płońsk 8. Nasielsk 9. Wołomin 10. Pułtusk.
84
(Gminy wiejskie) 11. Drobin 12. Łąck 13. Serock 14. Rypin.
Biorąc pod uwagę nakłady na kulturę fizyczną w 2002/2003 r. na tle
danych ogólnopolskich z 1997 r. (1). (średnia dla gmin miejskich w Polsce w
1997 r.=395257,2 mln) należy stwierdzić iż podany wskaźnik mieścił by się
w nakładach na kulturę fizyczną 10 miast regionu w skali od 3% w Płocku do
41,73% w Mławie. W pozostałych 4 miastach regionu nakłady na kulturę
fizyczna na tle 1997 r. są wyraźnie niższe.
Porównanie danych ogólnopolskich dotyczących nakładów
budżetowych na kulturę fizyczną dwóch największych gmin analizowanego
regionu Polski : Płock - średnia w 1997 r. =2261,1 i Włocławka - średnia w
1997 r = 3045,1 wskazują na 6 krotny wzrost nakładów na kulturę fizyczną
w gminie Płock w 2002 r. (4 krotny w 2003 r.). W przypadku Włocławka
zanotowano wzrost w 2003 r. o 23,7 %.Uzyskane wyniki potwierdzają
spostrzeżenia o wzrastającej roli gmin w finansowaniu kultury fizycznej.
Wyniki analizy wydatków gmin poznanego regionu Polski na kulturę
fizyczną dotyczyły także struktury budżetów, a więc: dotacji, świadczenia na
rzecz osób fizycznych, wydatków bieżących jednostek budżetowych i
wydatków majątkowych, przedstawione zostały w tabeli 6.
Podstawą wydatków gmin miejskich na terenie Mazowsza
Północnego i Pomorza Nadwiślańskiego są (2002 r. ) wydatki majątkowe
(45,5%) oraz wydatki na jednostki budżetowe, w tym na zakup materiałów i
usług (39,7%). Dotacje stanowiły 15,8% budżetu gmin miejskich. W
następnym roku budżetowym (2003) znaczą część środków finansowych gminy
miejskie przeznaczyły na dotację dla jednostek budżetowych (30,71%),
znacznie zmalały w tym okresie wydatki majątkowe (45,5% w 2002 r. do
17,0% w 2003 r.) wzrosły natomiast dotacje dla osób fizycznych prowadzących
działalność gospodarczą (12,25%).
Struktura budżetowa gmin wiejskich opiera się zwłaszcza o wydatki
majątkowe (od 51,24% w 2002 r do 76,07% w 2003 r). Ważna rolę pełnią
także dotacje, mieszczące się w przedziale od 46,95% w 2002 r. do 20,8% w
2003r. Najmniej uwagi w strukturze budżetów gmin wiejskich przywiązywano
do wydatków na rzecz osób fizycznych.
W gminach miejskich Regionu Północnego Mazowsza i Pomorza
Nadwiś-lańskiego (Płock, Włocławek, Wołomin, Płońsk, Rypin) w których
wydatki na kulturę fizyczna są największe zaobserwowano wzrost udziału
wydatków na jednostki budżetowe(np.: wynagrodzenia pracowników) oraz
wydatki inwes-tycyjne (Włocławek, Płońsk, Wołomin). Tabela 5.
Struktura wydatków gmin na kulturę fizyczną została przeanalizowana
także według jej przeznaczenia (tytułów) z podziałem na instytucje kultury
85
fizycznej, stowarzyszenia kultury fizycznej i pozostałe środki. Wyniki badań
Marty Pastwy (2) nad strukturą budżetu gmin w 1997 r. wskazują iż nakłady
na kulturę fizyczną „pomijają „ w znacznym stopniu stowarzyszenia kultury
fizycznej skupiając swój potencjał finansowy na pozostałej działalności, czyli
na finansowaniu rekreacji, wypoczynku dzieci, młodzieży i dorosłych a także
imprez masowych itp.
Tabela 6.
Struktura bieżących wydatków gmin na kulturę fizyczną według ich
przeznaczenia w roku 2002/2003
W yszczegуlnienie
Gmina
Na instytucje
Na stowarzyszenia Na pozostałą
Kultury fizycznej Kultury fizycznej działalność
2003
2003
2003
1Płock
2W łocławek
3Ciechanуw
4Sierpc
5Lipno
6.M ława
7Płońsk
8Nasielsk
9W ołomin
10Pułtusk
7132072
3000000
*
*
*
725180
800000
54000
2380456
149000
1030000
600000
516868
278399,4
*
223220
1287500
240000
120000
63000
380000
370000
107185
0
*
0
245 970
110000
1000800
28000
RAZEM /gmina
M iejska/
14240708
=68,3%
4358987,4
=20,9%
2241955
=10,8%
11Drobin
12.Łąck
13.Serock
14.Rypin
0
1291500
136000
697500
65046
0
0
0
0
0
39000
4900
RAZEM /gmina
wiejska
2125000
=95,1%
65046
=2,9%
43900
=2,0%
W analizowanym regionie Polski w 2003 r. tendencja w finansowaniu
zadań kultury fizycznej zarówno wśród gmin miejskich jak i wiejskich
skupiona była na instytucjach kultury fizycznej. Nakłady budżetowe gmin na
instytucje kultury fizycznej mieściły się w przedziale od 95,1% (gminy miejsko
wiejskie) do 68,3% (gminy miejskie).Pozostałe środki budżetowe (od 2,9 do
86
20,9%) przeznaczano na stowarzyszenia kultury fizycznej. Najmniej środków
w budżetach gmin Północnego Mazowsza i Pomorza Nadwiślańskiego
skierowana została na „pozostałą działalność” (od 2,0 - 10,8%). Odnalezione
wyniki z 1997r. dotyczące Płocka i Włocławka potwierdzają się w wynikach
badań z 2003 r. wskazując na utrzymującą się tendencję w finansowaniu w
przeważającej sile zadań instytucji kultury fizycznej jakimi mogą być np.;
gminne szkolne związki sportowe, OSiR itp.
Wyszcze
gуlnienie
DOTACJE
RAZEM
Gmina
2002
WYDATKI BIEŻĄCE JEDNOSTEK BUDŻETOWYCH WYDATKI MAJĄTKOWE
ŚWIADCZENIA
NA RZECZ OSУB Razem
Wynagrodzenia Zakup materiałów
Razem
FIZYCZNYCH
i usług
W tym
inwestycyjne
2002
2003
2002
1Płock
380000
699168,1 8542072
2Włocławek
690000
690000
3Ciechanуw
583363
583363
4Sierpc
278399
278399
5Lipno
185000
185000
6.Mława
223220
223220
7Płońsk
173000
231740
8Nasielsk
460000
200000 350000
350000
9Wołomin
120000
10Pułtusk
68256
MZOS
3286200
3278794 3436200
1733750
30690
RAZEM /
gmina
Miejska/
=8 521218,1
=27 390
366,6
11Drobin
12.Łąck
13.Serock
14.Rypin
10
000
RAZEM
/gmina
wiejska
=1994181
=2283264
1 344
168,1
2003
W tym dla
Gospodarki
Pozabudżetowej
i funduszy
celowych
2002
2003
10 855
310
385
000
2 677
982
= 15,8%
10000
10000
86000
3 382
200
=0,12
=39,6%
14000
3 292
794
2002
2003
3286200 2686842 150000
960000
773750
30690
35822
525180
231740
14000
2380456
22744
2003
3844246
210000 3844246 60000
1266250
1266250
136000
838821
136000
273855
906
299
474
901
136
000
36
300
=5,96%
=1,81%
36300
2002
2003
1160000
22000
4239,6
8000
200000
1873990
30000
30000
1000800
149000
4239,6
35822
240717
58740
14000
30000
1219856
744
5916353 2 700
842
2 493
629
4 742
274,6
2 897
679,6
284463
173000
14000
8 410
582
2002
3 874
256
3 874
246
200000
187390
30000
1000800
149000
=45,5%
=30,71%
65046
=20,80%
2002 2003
=39,7%
=12,35%
67478
=45,45%
2003
35500
36000
71
500
=17,#%
9550 12000
1015
9
550
121
015
26750
26
750
23500
34985
58
485
59882
562000
400000
57718
59882
1250000 562000
3000
426145 400000
57718
1250000
3000
426145
1021
882
1 736
863
1 736
863
1 021
882
=51,24%
=3,13%
=76,07%
Dyskusja: Uzyskane wyniki pozwalają stwierdzić iż finansowanie
kultury fizycznej na Północnym Mazowszu i Pomorzu Nadwiślańskim
napotyka na pewne trudności związane z wyrównaniem szans budżetowych
mniejszych ośrodków zarówno miejskich jak i wiejskich. Zauważono także,
że kultura fizyczna swoją kondycję opiera zwłaszcza na funkcjonowaniu
instytucji kultury fizycznej, którymi w gminach są np. Miejski Zakład
Obiektów Sportowych (Płock) oraz o jednostki budżetowe (szkoły) na które
gminy wydają najwięcej środków. Powinno cieszyć także że nastąpił wzrost
nakładów na stowarzyszenia kultury fizycznej (10,1% w 1997 r. do 20,9% w
2002/2003).
Wnioski:
1. Pogorszenie sytuacji gospodarczej w kraju w latach 1996 - 2001 r.
spowodowało ograniczenie wydatków na kulturę fizyczną z budżetu państwa.
2. Na tle wyników ogólnopolskich z 1997 r. zaobserwowano znaczny
wzrost nakładów na kulturę fizyczną z budżetów gmin Północnego Mazowsza
87
i Pomorza Nadwiślańskiego (w wartościach nominalnych) w latach 2002 /
2003.
3. Struktura budżetów gmin Regionu opierała się w przeważającej
części (17 -76,07%) o wydatki majątkowe w kulturze fizycznej .Znaczną rolę
w budżetach gmin na kulturę fizyczną pełniły także dotacje (14,68-46,95%)
oraz wydatki bieżące jednostek budżetowych. Najmniej uwagi przywiązywano
do świadczeń na rzecz osób fizycznych (0,12-12,35%).
4. Wyniki analizy wydatków gmin Regionu według tytułów (instytucje
kultury fizycznej, stowarzyszenia kultury fizycznej oraz pozostała działalność)
wskazują na dominujące znaczenie w obciążeniu budżetu gminy przez
instytucie kultury fizycznej (68,3-95,1%). Ważnym obciążeniem budżetów
gmin stały się również stowarzyszenia kultury fizycznej (2,9-20,9%). Najmniej
środków przez gminy kierowana jest na pozostałą działalność (2,0 – 10,8%).
1.
2.
Literatura:
Dżereń J.: Ekonomiczne warunki do uprawiania kultury fizycznej w Polsce. Szkoła Wyższa
im. Pawła Włodkowica w Płocku. Płock 2004 r.
Pastwa M.: Finansowanie kultury fizycznej i sportu z budżetów gmin. Instytucjonalne
warunki sprzyjające aktywności ruchowej ludności w miejscu jej zamieszkania. AWF
Warszawa 1999r.
REKREACYJNA AKTYWNOŚĆ RUCHOWA MŁODZIEŻY
W WIEKU 12-18 LAT PO PRZEBYTEJ CHIRURGICZNEJ
KOREKCJI WADY SERCA
Jan Fenczyn
Małopolska Wyższa Szkoła Zawodowa w Krakowie
Akademia Wychowania Fizycznego w Krakowie
Adnotacja. Założono, że przebyta chirurgiczna korekcja wady serca wywołuje u
większości poddanych jej pacjentów i ich rodzin wytworzenie się specjalnych postaw
(u pacjentów - związanych z nasileniem lękucechy, u rodzin - postaw nadmiernie
opiekuńczych). Badaniom poddano 33 osoby (12 dziewcząt i 21 chłopców) w wieku
12-18 lat które przebyły w różnych okresach swego życia korekcję wady serca (grupa
E). Na zasadzie doboru parami (uwzględniając: wiek, płeć, rodzaj szkoły, oceny w
nauce, środowisko pochodzenia) utworzono grupę kontrolną K. Łącznie zbadano 66
osób. Jako metodę pomiaru lęku, w tym szczególnie lękucechy, zastosowano Inwentarz
STAI C.D. Spielbergera. Do opisu i oceny postaw pacjentów i ich rodzin wobec
aktywności młodzieży użyto oryginalnej ankiety. Wyniki badań okazały się dość
nieoczekiwane. W zakresie średnich wartości (skala X-1 i X-2) Inwentarza STAI nie
wystąpiły różnice statystycznie istotne pomiędzy grupami E i K. Międzygrupowe
porównanie procentowych rozkładów wyników testu STAI wykazało, iż chłopcy z
grupy K relatywnie częściej osiągają wyniki wysokie niż młodzież z grupy E. Dane
dotyczące rekreacyjnej aktywności badanych dowodzą, iż w grupie E, niezależnie od
88
płci, ankietowani posiadają analogiczny system motywacji. W zakresie doboru form
aktywności rekreacyjnej u młodzieży po przebytym zabiegu kardiochirurgicznym daje
się zauważyć pewną ostrożność dowodzącą znajomości własnych możliwości. Postawy
rodziców respondentów z grupy E można określić jako bardziej dbałe i troskliwe niż
w grupie K, jednak nie są one wprost nadmiernie ochraniające.
Słowa kluczowe: młodzież, skorygowane wady serca, aktywność rekreacyjna, lęk, lęk
kordialny, postawy rodzicielskie.
Анотація. Фенчин Ю. Рекреаційна рухова активність молоді в віку 12,0 - 18,0
років після хірургічної корекції хвороб серця. Припущено, що проведення хірургічної корекції хвороб серця визиває у більшості пацієнтів і їх родичів, які получили таку корекцію, специфічне відношення (у пацієнтів – зв’язаних підсиленим страху як якості, у родичів – підсилення опікунства). В дослідженнях
прийняло участь 33 чоловіка (12 дівчат і 21хлопчик) у віку 12 – 18 років, які
зазнали в різних періодах свого життя корекції хвороб серця (група Є). На підставі
вибору пар (під час якого рахували вік, стать, вид школи, оцінок в навчанню,
походження) утворена група контрольна К, в загалі досліджено 66 чоловік. Як
метод дослідження страху, в тим разі детальне вивчення страху як якості,
використовувалась анкета STAI C.D. Spielbergera. Для опису і оцінки стану
пацієнтів і їх родичів у аспекті активності молоді використана оригінальна анкета. Результати досліджень були неочикуваними. По середнім груповим даним
(скала X-1 i X-2) анкети STAI не виявлені статистично истотні різницями між
групами Є і К. Міжгрупове порівняння розподілу відсоткового тесту STAI показало, що хлопчики з групи К, в основному, частіше досягали вищих результатів,
ніж у групі Є. Результати, які відносяться до рекреаційної активності досліджуваних пацієнтів показали, що в групі Є, незалежно від статі, анкетовані займають таку ж систему мотивації. У аспекті вибору рухової рекреаційної активності у молоді після кардіохірургічного втручання удалося відмітити визначену
обережність в оцінці власних можливостей. Стан батьків респондентів групи Є
можна описати як більш опікунський, ніж у групі К, проте воно не надмірно
опікуюче.
Ключеві слова: молодь, корекція хвороб серця, рекреаційна активність, страх,
страх серцевий, батьківське відношення.
Аннотация. Фенчин Ю. Рекреационная двигательная активность молодежи в
возрасте 12-18 лет после хирургической коррекции болезней сердца. Предполагалось, что проведение хирургической коррекции болезней сердца вызывает у
большинства пациентов и их родственников, получивших такую коррекцию,
специфическое отношение (у пациентов – связанных усилением страха как качества, у родственников – усиленное опекунства). В исследования приняло участие 33 человека (12 девочек и 21 мальчик) в возрасте 12 – 18 лет, которые испытали в разные периоды своей жизни коррекции болезней сердца (группа Э). На
основе отбора пар (учитывая возраст, пол, вид школы, оценок в учебе, происхождение) создана группа контрольная К, в общем исследовано 66 человек. Как
метод исследования страха, в том числе детальное изучение страха как качества, использовалась анкета STAI C.D. Spielbergera. Для описания и оценки состояния пациентов и их родственников в аспекте активности молодежи использована оригинальная анкета. Результаты исследований оказались весьма
неожиданными. По средним групповым данным (скала X-1 i X-2) анкеты STAI
89
не выявлены статистически значимые различия между группами Э и К. Межгрупповое сравнение распределения процентного результата теста STAI показало, что мальчики с группы К в основном чаще достигают более высоких результатов, чем в группе Э. Результаты относящиеся к рекреационной активности
обследуемых пациентов показывают, что в группе Э, независимо от пола, анкетированные занимают такую же систему мотивации. В аспекте выбора двигательной рекреационной активности у молодежи после кардиохирургического
вмешательства удалось отметить определенную осторожность в оценке собственных возможностей. Состояние родителей респондентов с группы Э можно описать как более опекающее, чем в группе К, однако оно не чрезмерно охраняющее.
Ключевые слова: молодежь, корректируемые болезни сердца, рекреационная
активность, страх, страх сердечный, родительское отношение.
Annotations. Fenczyn J. The recreational activity of young people aged 12 to 18 after
the undergoing of heart modification surgery. It is assumed that the occurrence of
surgical modifications of heart defaults induces in the majority of patients surveyed
and their families a specific set of attitudes (amongst patients: those connected with
an increase in fear-related factors, amongst the families: a rise in factors connected
with being over caring). Thirty three individuals constituted the research group (12
girls and 21 boys) aged 12-18 they had undergone at various ages heart modification
surgery (Group E). On the basis of selection in relation to pairs (incorporating: age,
sex, type of school, grades at school, environmental background) 66 individuals who
were surveyed constituted the control group C. The STAI C.D. Spielberger
Questionnaire constituted the method for assessing fears, in particular the fear:
characteristics. An original questionnaire was employed to evaluate patients and their
families in relation to young people’s physical activeness. The results of the research
were fairly unexpected. Within the values on the X-1 and X-2 scale of the STAI
inventory there did not appear any significant statistical differences between the two
groups E and C. The STAI inter-group comparison of results showed that boys from
group C relatively more often obtained results that were higher than those obtained in
group E. The data relating to the recreational activeness of those surveyed shows that
in group E, regardless of sex, those surveyed possess an analogical motivation system.
It is to be noted within young people who have undergone surgery that the range of
recreational activities displays a certain reticence with regard to their own physical
potential. The attitudes of the parents of the respondents from group E can be defined
as more protective and caring than in the control group C, though these are certainly
not extreme manifestations of these features.
Key words: young people, heart defects, recreational activity, fear, heart fear, parental
attitudes.
Wprowadzenie
Fakt stwierdzenia istnienia u dziecka wady rozwojowej, dotyczącej
tak istotnego dla życia i zdrowia narządu jakim jest serce, a następnie przebycie
przez nie zabiegu kardiochirurgicznej korekcji tejże, zazwyczaj jest dla
rodziców bardzo silnym przeżyciem emocjonalnym. Mniej lub bardziej
90
świadomie zaczynają traktować dziecko jako „inne”, którego rozwój nie
przebiega w pełni prawidłowo. A. Maurer (1994) jest zdania, że rodzice
posiadający potomstwo o specyficznych potrzebach rozwojowych częściej
niż ma to miejsce w rodzinach dzieci o prawidłowym rozwoju doświadczają
stresu i trudności związanych z pełnieniem funkcji opiekuńczowychowawczych. Zdaniem W. Pileckiej (1990) u rodziców dzieci
niepełnosprawnych dominują dwie alternatywne postawy: nadmiernie
opiekuńcza (zwraca na nią uwagę m.in. także B. Phibbs (1997)) bądź
perfekcjonistyczna, a zarazem odtrącająca dziecko.
Z badań I. Obuchowskiej (1994) nad rozwojem autonomii młodzieży
niepełnosprawnej w wieku 12;0-18;0 o zróżnicowanych rodzajach
niepełnosprawności wynika, że młodzież ta ograniczana jest w swej autonomii
w trojaki sposób. Pierwszym z ograniczeń jest sama niepełnosprawność.
Kolejnymi - nakazy i zakazy rodziców oraz własne postawy wobec faktu bycia
niepełnosprawnym i samoocena możliwości osiągania autonomii.
I. Obuchowska, analogicznie jak W. Pilecka (1990), uważa, że u
rodziców dzieci niepełnosprawnych tworzy się zgeneralizowana postawa
nadopiekuńczości. Co więcej, rodzice narzucają swemu potomstwu rolę osób
zależnych w większym stopniu od siebie niż ma to miejsce w przypadku
wychowania dzieci rozwijających się prawidłowo.
Wyniki badań I. Obuchowskiej dowodzą, iż w zakresie przyznawanej
młodzieży niepełnosprawnej autonomii nie ma różnic statystycznych pomiędzy
grupami płci. Wynikałoby stąd, że dla rodziców w procesie wychowania
ważniejszy jest fakt niepełnosprawności dziecka niż jego płeć. Okazało się
również, że potrzeba autonomii jest silniejsza wśród młodszych niż starszych
badanych; szczególnie zaznacza się ona u dziewcząt. W grupie młodzieży
starszej (15;0-18;0) dążenie do autonomii jest wyraźniejsze u chłopców niż
dziewcząt.
Uznaje się, iż wady serca są jednymi z najczęstszych wad
wrodzonych. Według American Heart Association (AHA) występują one u 8
promila noworodków. Ta grupa chorób obejmuje kilkadziesiąt wad
rozwojowych serca i naczyń krwionośnych powstałych przede wszystkim w
okresie życia płodowego, ale też zalicza się do nich przetrwały przewód
tętniczy łączący łuk aorty z tętnicą płucną płodu (tzw. przewód Botalla), który
powinien ulec samoistnemu zamknięciu do 2 tygodni po porodzie i przeciek
międzyprzedsionkowy. Zmiany anatomiczne wywołane przez
nieprawidłowości układu krążenia polegają na: „zwężeniach lub
niedorozwojach naczyń, zwężeniach lub niedomykalności zastawek serca,
ubytkach lub nawet braku przegród serca, wadliwym połączeniu
91
poszczególnych jam serca oraz naczyń pomiędzy sobą i różnych zmianach w
położeniu serca w klatce piersiowej” (Górnicki, Dębiec red. 1990).
Większość wad serca jest, dzięki bardzo dokładnemu badaniu
ultrasonograficznemu, wykrywalna już w około 4-5 miesiącu ciąży. Zdaniem
E. Malca (2002) jest to o tyle ważne, iż im wcześniej zdiagnozuje się a
następnie skoryguje wadę tym bardziej zmniejsza się ryzyko powikłań
wpływających niekorzystnie na rozwój organizmu. Prawdopodobieństwo
wystąpienia wymienionych powikłań rośnie wraz z wiekiem pacjenta
poddawanego kardiochirurgicznej korekcji wady serca. Z tej racji coraz
częściej operacyjnej korekcji wad serca poddaje się noworodki i niemowlęta
(w roku 2001 - 52% ogółu pacjentów operowanych z powodu wad serca).
W przypadku stosunkowo prostych wad serca jednorazowa
kardiochirurgiczna ich korekcja dokonywana zwykle w wieku niemowlęcym
zapewnia dziecku całkowity powrót do zdrowia a zarazem stwarza szansę na
normalny przebieg jego rozwoju.
Jeżeli wada ma charakter złożony jej korekcja bywa dokonywana
etapowo; niekiedy, mimo bardzo skomplikowanych i trudnych technicznie
zabiegów operacyjnych nie udaje się przywrócić pacjentowi pełni zdrowia,
choć w wyniku terapii ulega zdecydowanej poprawie jakość jego życia.
Zalecenia dotyczące rehabilitacji ruchowej pacjentów poddanych
kardiochirurgicznej korekcji wad serca określa każdorazowo lekarz-kardiolog.
Wskazania odnoszące się do przebiegu rehabilitacji oraz dalszej normalnej
codziennej aktywności ruchowej pacjenta są niekiedy mocno
zindywidualizowane.
Badania AHA dowodzą, że większość dzieci i młodzieży po przebytej
operacji wady serca jest zdolna do dokonywania wysiłków fizycznych.
Umiarkowanie intensywna aktywność fizyczna jest nawet w przypadku tych
pacjentów wskazana - pozwala bowiem utrzymać ich serce w dobrej kondycji.
Najczęściej zalecane są takie zajęcia rekreacyjne jak: pływanie, jazda na
rowerze, tenis czy bieganie. Kuch i Zaremba (1981) jako specjalnie zalecane
dla osób ze skorygowaną wadą serca formy fizycznej aktywności wskazują:
gimnastykę, spacery, marszobiegi, bieg w miejscu oraz te wszystkie rodzaje
ruchu, które nie wywołują u osobnika zadyszki. Jednakże w pewnych
indywidualnych przypadkach lekarz może zalecić tzw. „oszczędny tryb życia”
i unikanie zbyt intensywnego wysiłku. Należy także pamiętać, że dzieci po
przebytych operacjach, u których istnieją wskazania do podejmowania i
uprawiania aktywnej rekreacji cechują się w stosunku do swych w pełni
zdrowych rówieśników podwyższonym poziomem męczliwości, przez co w
planowaniu ich zajęć ruchowych należy uwzględniać przerwy umożliwiające
odpoczynek.
92
Umiarkowany, a zarazem systematyczny wysiłek fizyczny
podejmowany przez dzieci po przebytej operacji wady serca poprawia
kondycję pacjentów szczególnie poprzez regulację pracy serca i zwiększenie
tlenowej pojemności płuc. Musi on być, co podkreślają właściwie wszyscy
autorzy, realizowany pod okresową kontrolą lekarską i dostosowany w zakresie
rodzaju i intensywności do indywidualnych możliwości chorego.
Postawy pacjenta wobec przebytego (lub trwającego aktualnie)
schorzenia zależą od szeregu czynników zarówno o charakterze zewnętrznym,
jak i wewnętrznym. W literaturze, jako najistotniejsze z owych czynników
wskazuje się zazwyczaj: postawy najbliższego otoczenia wobec pacjenta i
jego choroby (Winefield, Peay 1980; Obuchowska 1994; Phibbs 1997).
Rezultaty badań F. Cohena i R. S. Lazarusa (1971) (za: Winefield, Peay 1980)
wskazują, iż szybsza poprawa stanu zdrowia następuje u pacjentów i
rekonwalescentów świadomych iż są obiektem szczególnej opieki.
Innym istotnym czynnikiem kształtującym postawy pacjentów
pooperacyjnych wobec swego aktualnego stanu zdrowia, w tym także odnośnie
do możliwości rozwijania aktywności życiowej, są przykre i bolesne
doświadczenia będące efektem choroby lub następstwem zastosowanego
leczenia (Winefield, Peay 1980).
Posiadane informacje o własnym schorzeniu oraz o metodach jego
diagnozy i leczenia stanowią kolejny czynnik kształtujący postawy pacjentów
(Egbert i in. 1964 za: Winefield, Peay 1980; Mahajan i in. 1998). Z badań
Egberta wynika, iż pacjenci oddziałów chirurgicznych, poinformowani o tym,
jakie bóle będą występowały po przebytym zabiegu, czy są one pooperacyjną
„normą” i jak można je kontrolować zużyli o około połowę mniej środków
uśmierzających ból i szybciej opuścili szpital w porównaniu z pacjentami z
grupy kontrolnej. Podobnie dzieci dokładnie przygotowane psychologicznie
a więc poinformowane o celu, przebiegu i doznaniach związanych z
gastroskopią znosiły to badanie zdecydowanie łatwiej niż osoby, które takiego
przygotowania nie przebyły (Mahajan i in. 1998).
Ważnym dla kształtowania się postaw i samoocen swych możliwości
okazuje się prezentowany przez podmiot jego ogólny poziom lęku-cechy. Jest
on uwarunkowany zarówno biologicznie (temperament, rodzaj układu
nerwowego) jak też poprzez uczenie się (Wrześniewski, Sosnowski 1987).
Lęk-cecha okazuje się być związany z płcią - jest on generalnie silniejszy u
dziewcząt i kobiet (Gacek 2000, Fenczyn 2002) niż u chłopców, oraz w nieco
mniejszym stopniu - z wiekiem (Fenczyn 2002a).
A. Kępiński (1992) w swej klasyfikacji lęków wyróżnia lęk
biologiczny, społeczny, moralny i dezintegracyjny. Dla kształtowania postaw
wobec swego zdrowia a także samoocen własnych możliwości ruchowych
93
najważniejsze znaczenie będą miały lęki biologiczny (związany z
zachowaniem życia i zdrowia) oraz społeczny (kształtowany w relacjach
podmiotu z jego grupami odniesienia).
Choroby somatyczne, w tym pochodzenia kardiologicznego
powodują u podmiotu nasilenie lęku biologicznego. Wg A. Kubicy (2004) o
ile zaburzenie lękowe występuje z częstością 2,5-6,4% w populacji ogólnej,
to wśród osób ze schorzeniami kardialnymi dotyczą aż około 30% pacjentów.
W kardiologii lęk jest rozpatrywany w dwu aspektach: jako źródło objawów
ze strony układu krążenia oraz jako konsekwencja chorób tego układu.
Zdaniem W. Pileckiej (2002) lęk współwystępujący z chorobami
somatycznymi odgrywa szczególną rolę w organizacji zachowania się chorych
dzieci wobec samych siebie a także wobec innych osób. Lęk dzieci chorych
przed dolegliwościami bywa dodatkowo wzmacniany lękiem będącym
następstwem utraty poczucia bezpieczeństwa (hospitalizacja, brak lub
ograniczenie kontaktu z bliskimi) oraz obawą przed obcym środowiskiem.
Analizując związek natężenia lęku u dzieci z kształtowaniem się u
nich postaw wobec choroby i rehabilitacji Pilecka dochodzi do następujących
wniosków: najkorzystniejszy z punktu widzenia kształtowania się u pacjenta
realistycznych postaw wobec choroby, jej terapii i rehabilitacji jest średni
poziom natężenia lęku. Zbyt silne natężenie lęku powoduje wystąpienie
poczucia bezradności, niewiary we własne siły, zwątpienia i rezygnacji. Niski
poziom lęku prowadzi do lekceważenia choroby, zaleceń lekarzy i
rehabilitantów.
K. Wrześniewski (1986) dzieli postawy pacjentów wobec rehabilitacji
na 3 kategorie. Postawa korzystna wiąże się z zaakceptowaniem choroby oraz
związanych z nią ograniczeń. Postawa niekorzystna charakteryzuje się
znacznym nasileniem lęku, depresją, silnym nastawieniem introwertywnym
oraz wypieraniem ze świadomości faktu choroby. Postawa ambiwalentna
łącząca w sobie elementy postaw zarówno korzystnej jak i niekorzystnej.
Cel badań
Celem badań było ustalenie czy:
młodzież po przebytym zabiegu chirurgicznej korekcji wady
serca cechuje się wyższym poziomem lęku-cechy niż ich zdrowi rówieśnicy,
młodzież po przebytym zabiegu chirurgicznej korekcji wady
serca wybiera inne formy rekreacji niż ich zdrowi rówieśnicy,
za aktywnością rekreacyjną młodzieży po przebytym zabiegu
kardiochirurgicznym kryje się odmienna struktura motywacji niż w przypadku
badanych z grupy kontrolnej.
94
Materiał i metody
Badaniami1 objęto 66 uczniów w wieku 12;0-18;0. Tworzyli oni dwie
33 osobowe grupy E i K. W każdej z grup było 12 dziewcząt i 21 chłopców
dobranych parami w aspekcie płci, wieku, wyników w nauce. W grupie
eksperymentalnej (E) znalazły się osoby, które przebyły chirurgiczną korekcję
wady serca.
Zastosowano następujące metody badawcze:
1. Inwentarz Stanu i Cechy Lęku (STAI) C. D. Spielbergera w
adaptacji polskiej. W założeniu miał on stanowić narzędzie pomiaru przede
wszystkim lęku-cechy (skala X-2). Wprawdzie test ten jest przeznaczony do
badania osób powyżej 15;0, lecz np. Schisler i in. (1998) używali go wobec
dzieci w wieku 8;0-15;0.
2. Oryginalny kwestionariusz autorski A. Kucharczyk i J. Fenczyna
zawierający pytania dotyczące aktywności rekreacyjnej jakiej oddają się
badani.
3. Oryginalny kwestionariusz autorstwa J. Fenczyna
i A. Kucharczyk służący do badania motywacji podejmowania aktywności
rekreacyjnej, zbudowany w oparciu o koncepcję motywacji zachowań
rekreacyjnych R. Winiarskiego (1991).
W opracowaniu danych ilościowych posłużono się, w zależności od
ich rodzaju, testami T o Studenta, F-Snedecora-Fischera, U dla dwóch
składników struktury (Greń 1976).
Wyniki badań
1. Inwentarz Stanu i cechy Lęku C.D.Spielbegera
W tabeli 1 zaprezentowano wartości średnie ( x ) osiagane przez
dziewczęta i chłopców z grupy E i K w teście STAI C.D.Spielbergera.
Porównanie testem statystycznym T Studenta (Greń 1976) średnich
arytmetycznych osiąganych łącznie przez dziewczęta i chłopców z
rozpatrywanych grup E i K w zakresie lęku-stanu i lęku-cechy nie wykazało
istnienia międzygrupowych różnic statystycznie istotnych na poziomach
p = 0,05 i p = 0,01.
Również wartości testu F Snedecora-Fishera obliczane dla
międzygrupowych porównań rozkładów w kategorii „łącznie” nie dowodzą
występowania statystycznie istotnych różnic wariancji na poziomach p = 0,05
i p = 0,01.
Badania wykonała A.Kucharczyk w ramach realizowanej pod kierunkiem autora pracy
magisterskiej pt.: „Lękcecha u dzieci i młodzieży po przebytej operacji wrodzonej wady serca a
ich aktywność turystyczna i rekreacyjna” (promotor: J. Fenczyn), AWF w Krakowie, 2005
1
95
Tabela 1.
Wartości średnie ( x ) osiągane przez dziewczęta i chłopców z grup E i K
w teście STAI C.D.Spielbergera
Wartości średnie ( x )
lęku-stanu
u dziewcząt
lęku-stanu
u chłopców
lęku-cechy
u dziewcząt
lęku-cechy
u chłopców
Grupa E
¯iłącznie
Grupa K
31,33
¯iłącznie
32,83
31,18
31,10
34,12
34,86
37,00
36,92
36,55
36,29
37,12
37,24
W tabeli 2 przedstawiono procentowe rozkłady kategorii wyników
osiąganych w Inwentarzu STAI C.D.Spielbergera przez badanych z grup E i
K.
Jedno z pytań ankiety poświęconej ruchowej aktywności
respondentów dotyczyło sposobów i form uczestniczenia przez młodzież w
ruchowej aktywności rekreacyjnej.
Procentowy rozkład odpowiedzi na to pytanie został zaprezentowany
w tabeli 2.
Tabela 2.
Procentowe rozkłady częstości wyborów kategorii odpowiedzi dotyczących
form i sposobów podejmowania aktywnych zachowań rekreacyjnych przez
młodzież z grup E i K
Kategoria aktywności
szkoła (wf, SKS)
kluby, organizacje (PTTK )
z rodziną
samotnie
nie uczestniczę
G rupa E
łącznie (% )
54
33
60
33
6
G rupa K
łącznie (% )
87
39
60
54
0
Procentowe wartości odpowiedzi udzielanych przez badanych z grupy
E i K porównano testem U dla dwóch składników struktury (procentów).
W rezultacie tego porównania okazało się, iż młodzież, która przebyła
operacyjną korekcję wady serca istotnie rzadziej (p = 0,01) uczestniczy w
rekreacyjnych zajęciach ruchowych organizowanych przez szkołę i
indywidualnych formach rekreacji ruchowej (p = 0,01) niż jej zdrowi koledzy.
96
Jednocześnie stwierdza się statystycznie istotną (p = 0,01) różnicę
międzygrupową w kategorii odpowiedzi „nie uczestniczę w aktywnych
formach rekreacji ruchowej”, którą wskazuje niewielki odsetek ankietowanych
z grupy E.
W tabeli 3 przedstawiono w postaci rozkładów procentowych
rezultaty kwestionariuszowych badań nad najczęstszymi a zarazem najbardziej
lubianymi sposobami spędzania czasu wolnego przez młodzież z grupy E i
K.
Tabela 3.
Procentowe rozkłady częstości wyborów sposobów spędzania wolnego
czasu dokonywanych przez młodzież z grupy E i K
Forma aktywności
czytanie książek
oglądanie TV
bezczynne leżenie
spotkania z przyjaciółmi
spacery
wyjście do kina, na koncert
gra w piłkę
jazda na rowerze
jogging
inne
Grupa E
¯
Grupa K
-
0,0
41,0
8,0
37,0
25,0
8,0
42,0
42,0
0,0
0,0
¯
24,0
53,0
5,0
58,0
10,0
19,0
48,0
48,0
0,0
38,0
42,0
75,0
17,0
58,0
41,0
51,0
0,0
8,0
0,0
8,0
19,0
67,0
25,0
43,0
5,0
14,0
63,0
42,0
5,0
19,0
Dziewczęta z grupy E najchętniej grają w piłkę, jeżdżą na rowerze i
oglądają TV. Umiarkowanie często spotykają się z przyjaciółmi i chodzą na
spacery, natomiast niewielki ich procent preferuje wyjście do kina czy teatru
albo bezczynne leżenie.
Chłopcy z grupy E wskazują jako najczęstsze sposoby spotkania czasu
wolnego spotkania z przyjaciółmi, oglądanie TV, grę w piłkę i jazdę na rowerze.
Średnią popularnością cieszy się czytanie książek i udział w imprezach
kulturalnych jak również formy aktywności określone w naszym
kwestionariuszu jako „inne”, niską zaś: spacery i bezczynne leżenie.
Porównanie testem U rozkładów częstości wyborów poszczególnych
form aktywności przez dziewczęta i chłopców z grupy E dowiodło, iż
dziewczęta istotnie częściej niż chłopcy wskazują: czytanie książek, spacery
(owe różnice istotne na p = 0,01), rzadziej natomiast: spotkania z przyjaciółmi
i formy zachowań rekreacyjnych określone jako „inne” (p = 0,01); dziewczęta
umiarkowanie rzadziej oglądają też TV oraz chodzą do kina, teatru itp. (obie
różnice istotnie na p = 0,05).
Dziewczęta z grupy K najbardziej lubią w czasie wolnym oglądać
97
TV, spotykać się z przyjaciółmi, uczęszczać do kina, teatru oraz spacerować.
Średnim ich zainteresowaniem cieszą się: bezczynne leżenie, niskim: jazda
na rowerze i inne formy wypoczynku.
Chłopcy z omawianej grupy najczęściej: oglądają TV, grają w piłkę,
spotykają się z przyjaciółmi lub jeżdżą na rowerze. Często oddają się formom
rekreacji opisanym u nas jako „inne”, bezczynnemu leżeniu oraz czytaniu
książek. Stosunkowo najrzadziej wskazują: wyjścia na imprezy kulturalne
(kino, teatr) oraz uprawianie joggingu.
Test U wykazał, ze dziewczęta z grupy K istotnie częściej niż chłopcy
jako lubiane i realizowane formy zachowań rekreacyjnych wskazywały:
czytanie książek, spacery, wyjście do kina lub teatru (wszystkie p istotne na
poziomie 0,01) oraz spotkania z przyjaciółmi (p = 0,05). Rzadziej niż chłopcy
nasze respondentki wskazywały: grę w piłkę, jazdę na rowerze (p = 0,01)
oraz jogging i „inne” (p = 0,05).
Testem U porównano także rozkłady wyborów dokonywanych w
obrębie grup płci.
Porównanie danych dziewcząt wchodzących w skład grup E i K
ujawniło, że dziewczęta z grupy E istotnie częściej niż ich koleżanki z grupy
K grają w piłkę i jeżdżą na rowerze (p = 0,01), rzadziej zaś: czytają książki,
oglądają TV, spotykają się z przyjaciółmi, spacerują, chodzą do kina (wszystkie
różnice istotne na p = 0,01) i bezczynnie leżą (p = 0,05).
Analogiczne porównania przeprowadzone w grupach chłopców
wskazują, że: w grupie E istotnie częściej wskazywana jest kategoria „inne
formy aktywności” (p = 0,01); natomiast respondenci z grupy E rzadziej niż
ich koledzy z grupy K: bezczynnie leżą (p = 0,01), oglądają TV, grają w piłkę
i uprawiają jogging (p = 0,05), z kolei częściej spotykają się z przyjaciółmi
(p = 0,05).
W tabeli 4 zaprezentowano procentowe rozkłady najczęściej
uprawianych przez respondentów z grupy E i K form turystyki wyjazdowej.
Tabela 4.
Procentowe rozkłady najczęściej uprawianych przez respondentów z grup
E i K form turystyki wyjazdowej
Kategoria odpowiedzi
pobyt w jednym miejscu
(obozy, sanatoria, wczasy)
zwiedzanie różnych miejscowości
podczas jednego wyjazdu
wycieczki jednodniowe
inne
98
Grupa E
(¯ + -) (%)
Grupa K
(¯ + -) (%)
48
57
36
33
21
6
15
6
Statystyczne porównanie rozkładów wyników grupy E i K testem U
dla dwóch procentów nie ujawniło istnienia różnic międzygrupowych.
W tabeli 5 zawarto procentowe rozkłady celów podróży
podejmowanych przez młodzież z grupy E i K.
Tabela 5.
Procentowe rozkłady celów podróży podejmowanych przez młodzież z grup
EiK
wypoczynkowe
zwiedzanie, nabieranie now ych
umiejętności
specjalistyczne – wymagające sprzętu
i umiejętności
zdrowotne np. sanatorium
podróże do krewnych i znajomych
inne
Grupa E
(¯ + -) (%)
78
Grupa K
(¯ + -) (% )
69
21
27
0
3
9
21
0
0
24
3
Międzygrupowe porównanie testem U danych pochodzących z grupy
E i K dowodzi, że młodzież z grupy E istotnie częściej (p = 0,01) niż ich
koledzy z grupy K podejmuje podróże w celu zdrowotnym natomiast istotnie
rzadziej (p = 0,01) członkowie grupy E oddają się turystyce kwalifikowanej
wymagającej posiadania specjalistycznych umiejętności oraz stosownego
sprzętu.
W tabeli 6 przedstawiono procentowe rozkłady odpowiedzi
udzielonych przez młodzież z grupy E i K na pytanie dotyczące uprawianych
form rekreacji ruchowej.
Międzygrupowe porównanie testem U rozkładów wyborów
odpowiedzi na pytanie dotyczące uprawianych form aktywnej rekreacji
dowodzi, iż:
- dziewczęta z grupy E istotnie częściej niż ich koleżanki z grupy K:
uprawiają wspinaczkę górską (p = 0,01), jeżdżą na rowerze (p = 0,01),
biorą udział w grach zespołowych (p = 0,01), a także podejmują inne nie
ujęte w kwestionariuszu rodzaje aktywności (p = 0,01), jeżdżą na łyżwach
(p = 0,05). Równocześnie badane z grupy E rzadziej niż dziewczęta z
grupy K: pływają (p = 0,01), żeglują (p = 0,01), jeżdżą konno (p = 0,01)
i na nartach (p = 0,01).
Międzygrupowe porównanie rozkładów uprawianych przez chłopców
form aktywności rekreacyjnej wykazało, że:
- chłopcy z grupy E częściej niż ankietowani z grupy K uprawiają: pływanie
99
(p = 0,01), pieszą turystykę nizinną (p = 0,01) i górską (p = 0,05), a także
formy aktywnej rekreacji wchodzące w skład kategorii „inne” (p = 0,05)
zastosowanego kwestionariusza.
Tabela 6.
Procentowe rozkłady form rekreacji ruchowej uprawianych przez młodzież
z grup E i K
Forma aktywności
pływanie
żeglowanie
wspinaczka gуrska
piesza turystyka gуrska
piesza turystyka nizinna
jazda na łyżwach
jazda na rowerze
jazda konna
jazda na nartach
gry zespołowe
inne
Grupa E
¯
41,0
0,0
8,0
8,0
42,0
16,0
100,0
0,0
0,0
67,0
16,0
Grupa K
-
¯
81,0
5,0
5,0
14,0
5,0
0,0
96,0
10,0
0,0
72,0
14,0
84,0
8,0
0,0
16,0
50,0
8,0
67,0
8,0
8,0
49,0
0,0
57,0
5,0
5,0
5,0
24,0
0,0
90,0
10,0
20,0
80,0
5,0
Wśród chłopców z grupy E narciarstwo cieszy się istotnie mniejszym
(p = 0,01) powodzeniem niż w męskiej krupie K.
Dziewczęta z grupy E w stosunku do chłopców z tej samej grupy:
- zdecydowanie częściej uprawiają pieszą turystykę nizinną, jeżdżą na
łyżwach (p = 0,01) oraz na rowerze (p = 0,05). Rzadziej natomiast niż
chłopcy z kolei pływają i jeżdżą konno (p = 0,01) oraz żeglują (p = 0,05).
W grupie K dziewczęta istotnie częściej niż chłopcy: uprawiają
pływanie, wspinaczkę górską, pieszą turystykę górską, pieszą turystykę
nizinną, jazdę na łyżwach oraz inne formy aktywnej rekreacji (wszystkie
różnice istotne (p = 0,01)) natomiast rzadziej: jeżdżą na rowerze i na nartach
oraz uczestniczą w grach zespołowych (wszystkie różnice istotne statystycznie
na p = 0,01).
W tabeli 7 przedstawiono procentowe rozkłady częstości
wymieniania przez badanych z grupy E i K różnego typu przeszkód
utrudniających uprawianie aktywności rekreacyjnej.
Ankietowani z grupy E statystycznie istotnie częściej niż ich koledzy
z grupy K wskazują na problemy zdrowotne i przeciwwskazania lekarskie
oraz brak doświadczenia w tego typu spędzaniu wolnego czasu (obie różnice
istotne p = 0,01) jako przeszkody w aktywnych formach spędzania czasu
wolnego.
100
Tabela 7.
Procentowe rozkłady częstości wskazywanych przez badanych z grupy E i
K przeszkód utrudniających realizację aktywności rekreacyjnej
miejsce zamieszkania (niedostępność
basenów, boisk, ścieżek rowerowych)
nie chce mi się
brak środków materialnych na uprawianie
turystyki
problemy zdrowotne i przeciwwskazania
lekarskie
brak towarzystwa
rodzice mi nie pozwalają
nie mam sprzętu
nie mam doświadczenia w tego typu spędzaniu
wolnego czasu
inne
Grupa E
(¯ + -) (%)
Grupa K
(¯ + -) (%)
15
21
24
33
15
27
64
3
3
9
6
21
6
21
6
0
6
6
Natomiast badani z grupy E rzadziej niż członkowie grupy K są zdania
iż w realizacji aktywnych form wypoczynku przeszkadzają im: brak
towarzystwa oraz zakazy rodziców (obie różnice istotne na p = 0,01) jak
również brak środków materialnych (p = 0,05).
Badaniu statystycznemu poddano wypowiedzi młodzieży zawarte w
ankiecie poświęcone motywacji podejmowania przez respondentów
aktywności rekreacyjnej.
W tabeli 8 przedstawiono procentowe i rangowe rezultaty częstości
wyborów tych motywów.
Tabela 8.
Procentowe rozkłady częstości wyborów motywów skłaniających młodzież
z grup E i K do podejmowania aktywności rekreacyjnej oraz
odpowiadające tym motywom rangi
Grupa E
Motywacja
aktywnościowa
katartyczna
zdrowotna
emocjonalna
społeczna
ambicjonalna
poznawcza
¯
(%)
50,0
58,5
79,0
67,0
71,0
37,5
83,0
Grupa K
-
(R)
VI
V
II
IV
III
VII
I
(%)
38,5
81,0
83,0
71,5
95,0
71,5
90,0
¯
(R)
VII
IV
III
V
I
VI
II
(%)
25,0
41,5
62,5
71,0
66,5
54,0
70,5
(R)
VII
VI
IV
I
III
V
II
(%)
35,5
53,5
76,0
67,0
78,5
62,0
81,0
(R)
VII
VI
III
IV
II
V
I
101
Zawarte w tabeli 8 wskaźniki procentowe charakteryzujące częstości
wyborów poszczególnych motywów dokonanych przez respondentów
poddano międzygrupowym porównaniom testem U dla dwóch składników
struktury (Greń 1976).
W grupie eksperymentalnej:
- dziewczęta w podejmowaniu aktywności rekreacyjnej kierują się przede
wszystkim motywacją poznawczą, zdrowotną i społeczną; w nieco
mniejszym stopniu: emocjonalną i katartyczną, motywy aktywnościowe
i ambicjonalne zajmują najniższe miejsca w hierarchii motywów,
- u chłopców dominuje motywacja: społeczna, poznawcza i zdrowotna
przed katartyczną i emocjonalną. Motywacja ambicjonalna i
aktywnościowa w najmniejszym stopniu steruje aktywnością rekreacyjną
chłopców.
- porównanie testem U częstości wskazywania poszczególnych motywów
przez badanych dowiodło, iż w grupie E dziewczęta istotnie rzadziej niż
chłopcy (wszystkie dane istotne na poziomie p = 0,01) wskazują na udział
motywów: katartycznych, społecznych i ambicjonalnych w podejmowaniu
przez nie aktywności rekreacyjnej.
W grupie kontrolnej:
- u dziewcząt wiodącą rolę w podejmowaniu aktywności rekreacyjnej pełnią
motywy: emocjonalne, poznawcze oraz społeczne. Umiarkowany wpływ
wywierają motywy: zdrowotne i ambicjonalne, zaś stosunkowo
najsłabszy: katartyczne i aktywnościowe.
- chłopcy wskazują jako najistotniejsze motywy: poznawcze, społeczne i
zdrowotne. Pozycję pośrednią zajmują motywy: emocjonalne i
ambicjonalne, natomiast najniższą w hierarchii: katartyczne i
aktywnościowe.
Wartości testu U obliczone dla porównań częstości wyborów
poszczególnych motywów przez dziewczęta i chłopców z grupy kontrolnej
dowodzą, iż dziewczęta istotnie rzadziej niż chłopcy (wszystkie różnice istotne
na p = 0,05) wskazują na udział motywów: katartycznych, społecznych,
zdrowotnych i ambicjonalnych we wzbudzaniu ich aktywności rekreacyjnej.
Testem U porównano także rozkłady częstości występowania
poszczególnych motywów w grupach utworzonych ze względu na płeć
badanych. Okazało się, że:
- dziewczęta z grupy eksperymentalnej istotnie częściej niż ich koleżanki
z grupy kontrolnej (wszystkie różnice istotne na p = 0,01) wskazują na
udział motywacji: aktywnościowej, katartycznej i zdrowotnej, natomiast
rzadziej-ambicjonalnej.
102
-
chłopcy z grupy eksperymentalnej w stosunku do badanych z grupy
kontrolnej istotnie częściej uważają, iż aktywność rekreacyjną podejmują
ze względu na motywy: katartyczne i społeczne (obie różnice - p = 0,01)
oraz poznawcze (p = 0,05).
Podsumowanie i dyskusja
Rezultaty wykonanych badań okazały się znacznie odbiegające od
oczekiwań.
Poziom lęku respondentów mierzony testem STAI C.D.Spielbergera
tak w zakresie lęku-stanu (skala X-1) jak i lęku-cechy (skala X-2) nie różnicuje
w sposób statystycznie istotny badanych z grupy E i K. W myśl poglądów
szeregu autorów (Wrześniewski 1986, Pilecka 1990, 1994, Obuchowska 1994,
Kubica 2004) oczekiwano, że poziom szczególnie lęku-cechy w grupie E
winien być wyższy niż w grupie K. Okazało się także, że poziom lęku tak
stanu jak i cechy u dziewcząt nie jest, zgodnie z oczekiwaniami (Gacek 2000,
Fenczyn 2002, 2002a) w sposób statystycznie istotnie wyższy niż u chłopców.
Opisane fakty mogły być wywołane niewłaściwym doborem narzędzia
pomiaru lęku, w tym przypadku inwentarza STAI. Tej próbie wyjaśnienia
braku wyraźnych statystycznie różnic przeczyłoby wykorzystywanie z
sukcesem tego testu w innych badaniach, co więcej wykonywanych na
analogicznych wiekiem grupach osób (Schisler i in. 1988, Fenczyn 2002).
Brak statystycznie znamiennych różnic pomiędzy średnimi
rezultatami grupy E i K mógł być ewentualnie spowodowany niską liczebnością
grup. Wszelako były one mimo wszystko reprezentatywne statystycznie (Greń
1976), tak więc ta próba wyjaśnienia wydaje się problematyczna.
Rezultaty tej części badań mogą sugerować, iż: oddziaływanie
personelu medycznego i psychologicznego na pacjentów oraz ich rodziny
okazały się bardzo wysoko skuteczne. Pozwoliły one wytworzyć korzystne z
punktu widzenia rehabilitacji i funkcjonowania pacjentów i ich rodzin postawy:
akceptacji i rozumnej swobody.
Do tego wniosku należy, ze względu na zakres wyników, podchodzić
z pewną ostrożnością. Jako opcję alternatywną można wskazać za
K. Wrześniewskim (1986) i W. Pilecką (2002) możliwość wytworzenia się u
pacjentów i ich opiekunów innego rodzaju negatywnych postaw wobec
przebytego zabiegu i związanych z tym faktem wskazań lekarskich. Byłyby
to postawy lekceważące i marginalizujące problemy zdrowotne młodzieży
po przebytej chirurgicznej korekcji wady serca.
Opcję tę, w świetle analizy badań nad aktywnością rekreacyjną tej
młodzieży trudno absolutnie bez zastrzeżeń przyjąć.
103
Istnieje natomiast dosyć znaczne prawdopodobieństwo, iż skoro
zabieg chirurgiczny u większości osób z grupy E był już dosyć odległy w
czasie a zarazem skuteczny to początkowe nadopiekuńcze postawy rodziców
oraz lękowe postawy młodzieży uległy stopniowemu osłabieniu. Pewną rolę
mógł tu też odgrywać podkreślany przez B. Phibbsa (1997) instynkt
samozachowawczy występujący u dzieci i młodzieży. Zdaniem cytowanego
autora właśnie ów instynkt uświadamia młodym ludziom ich aktualne
możliwości ruchowe i nie dopuszcza do przekroczenia granic tolerancji przez
ustrój nakładanego nań obciążenia.
Drugim z celów podjętych było ustalenie czy młodzież po przebytym
zabiegu kardiochirurgicznej korekcji wady serca wybiera inne formy rekreacji
ruchowej niż jej zdrowi rówieśnicy.
Zgodnie z oczekiwaniami okazało się, iż młodzież z grupy E istotnie
rzadziej niż jej zdrowi koledzy uczestniczy w rekreacyjnych zajęciach
ruchowych organizowanych zarówno indywidualnie jak też i przez szkołę.
Może to być spowodowane przez nadopiekuńcze postawy rodziców albo przez
przeciwwskazania lekarskie.
Niewielki odsetek badanych z grupy E przyznaje, iż nie uczestniczy
w żadnych formach ruchowych zajęć rekreacyjnych. W jego skład wchodzi
młodzież u której wada serca miała na tyle poważny i złożony charakter, że
jej kradiochirurgiczna korekcja nie była w stanie przywrócić pacjentowi pełni
zdrowia, a jedynie nieco poprawić jakość życia.
Analiza sposobów spędzania czasu wolnego przez badaną młodzież
ujawniła różnice związane z płcią jak i przynależnością do grup E lub K.
Różnice preferencji odnoszących się do sposobów spędzania wolnego czasu
związane z płcią nie stanowią dla nas zaskoczenia (Łukasik 1993). Dane
procentowe tabeli 3 dowodzą, iż młodzież z grupy E jest bardziej skłonna
wybierać aktywne formy zachowań wolnoczasowych niż ich koledzy z grupy
K. Fakt ten pozostaje w zgodzie z danymi przytaczanymi przez I. Obuchowską
(1994).
Zgodnie z oczekiwaniami członkowie grupy E zdecydowanie częściej
niż ankietowani z grupy K wyjeżdżają w celu poprawy stanu zdrowia do
sanatoriów czy miejscowości klimatycznych, rzadziej natomiast oddają się
turystyce kwalifikowanej wymagającej posiadania specjalnych umiejętności
oraz stosownego sprzętu.
Okazało się, że w zakresie podejmowanych przez ankietowanych
form ruchowej aktywności rekreacyjnej istnieją pewne różnice związane tak
z płcią respondentów jak i z przynależnością do grupy E lub K.
Odpowiedzi badanych z grupy E na pytanie dotyczące przeszkód
104
stojących na drodze do podejmowania i uprawiania niektórych form aktywnej
rekreacji (tabela 7) wskazują, iż respondenci ci są świadomi swych problemów
zdrowotnych i wynikających z nich przeciwwskazań lekarskich. Z
przeciwwskazaniami tymi i ich respektowaniem wiąże się -co zrozumiałe brak doświadczenia w z określonymi sposobami spędzania czasu wolnego.
Rezultat taki przemawiałby za tym, że badani z grupy E wytworzyli
korzystne postawy (Wrześniewski 1986) wobec swego stanu zdrowia i
możliwości ruchowych. Wniosek ten potwierdzałby również średnie wartości
osiąganych przez badanych z grupy E w teście STAI, wskaźników szczególnie
lęku-cechy.
Zdaniem W. Pileckiej (2002) średni poziom lęku sprzyja
kształtowaniu się u pacjentów realistycznych - a więc najkorzystniejszych postaw wobec choroby, terapii i rehabilitacji.
Motywacja do podejmowania ruchowej aktywności rekreacyjnej była
ostatnim z poddanych badaniu problemów. Okazało się, iż pierwszoplanowe
motywy poznawcze, zdrowotne i społeczne, sterujące podejmowaniem przez
dziewczęta jak i chłopców z grupy E aktywności rekreacyjnej są identyczne:
różnią się w grupach płci jedynie zajmowaną w hierarchii rangą. Najniżej w
grupie E uplasowały się motywy aktywnościowe i ambicjonalne.
Rezultat taki w relacji np. do badań motywacji uprawiania turystyki,
będącej formą zachowań rekreacyjnych (Winiarski 1991) przez młodzież słabo
widzącą (Fenczyn 2005) jest w znacznej mierze odmienny. U osób z
dysfunkcjami wzroku dominowały niezależnie od płci motywy: zdrowotne,
ambicjonalne, poznawcze i aktywnościowe.
Można byłoby więc twierdzić, że przebyty zabieg kardiochirurgiczny
i będące jego następstwem ograniczenia sprzyjają tworzeniu się podobnej
motywacji aktywnych zachowań rekreacyjnych niezależnie od płci badanych.
Analogiczną sytuację obserwuje się u młodzieży słabo widzącej.
Motywy podejmowania zachowań rekreacyjnych w grupie K,
szczególnie u dziewcząt, w nieco mniejszym stopniu u chłopców były zbliżone
do danych uzyskanych w innych badaniach (Łukasik 1993, Fenczyn 2005).
W ostatecznej konkluzji można powiedzieć, że przebyty zabieg
kardiochirurgicznej korekcji wady serca jedynie u niewielkiego odsetka
respondentów powoduje niemożność podejmowania aktywnych form rekreacji
ruchowej. U pozostałych badanych obserwuje się realistyczne postawy wobec
własnych możliwości ruchowych. Znajduję one wyraz w pewnej ostrożności
- choć nie związanej wprost z podwyższeniem poziomu lęku-cechy -z jaką
młodzież po przebytym zabiegu kardiochirurgicznej korekcji wady serca
uczestniczy w rekreacji ruchowej. Fakt przebycia przez osoby z grupy E
105
kardiochirurgicznej korekcji wady serca nie wpływa w sposób wyraźny na
motywację aktywnych zachowań rekreacyjnych oraz jej strukturę.
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.
20.
21.
106
Bibliografia
Boggs W. (2005). Heart-repair kids benefits from aerobic exercise, American Journal of
Cardiology, Jan, 2005
Fenczyn J. (2002). Obawy współczesnej młodzieży polskiej, Wyd. „Ostoja”, Kraków
Fenczyn J. (2002a). Rodzaj bodźca, wiek, płeć i środowisko jako determinanty obaw
i polskich adolescentów, Psychiatria i Psychologia Kliniczna, Nr 3
Fenczyn J. (2004). The emotional reaction of adolescents towards death, illness and
pain, The Pain Clinic, Vol. 16, No. 3. pp. 269-273
Fenczyn J. (2005). Motywy uprawiania turystyki przez młodzież słabo widzącą,
Antropomotoryka, Nr 29
Gacek M. (2000). Niektóre osobowościowe uwarunkowania postaw młodzieży
akademickiej wobec behavioralnych czynników ryzyka zdrowia (maszynopis pracy
doktorskiej, promotor: J. Fenczyn), AWF Kraków, Kraków
Górnicki B., Dębiec B. (red.) (1990). Vademecum pediatrii, PZWL, Warszawa
Greń J. (1976). Statystyka matematyczna. Modele i zadania. PWE, Warszawa
Kępiński A. (1992). Lęk. Wyd. „Sagittarius”, Kraków
Kubica A. (2004). Psychiatria w praktyce ogólnolekarskiej, Nr 3, t. 4
Kuch J., Zaremba Z. (1981). Serce a ruch, PZWL, Warszawa
Łukasik A. (1993). Struktura motywacji turystycznej, Folia Turistica, Nr 4, Wyd. AWF
Kraków, Kraków
Mahajan L., Wyllie R., Steffen R., Kay M., Kitaoka G., Dettore J., Sarisol S., Mc Cue K.
(1998). The effects of a psychological preparation program on anxiety in children and
adolescents undergoing gastrointestinal endoscopy, Journal of Pediatric Gastroenterology
and Nutrition, 27 (2): 161-5, Aug 1998
Malec E. (2002). Kardiochirurgia dziecięca - kardiochirurgią noworodka i niemowlęcia,
Służba Zdrowia, Nr 71-74
Maurer A. (1994). Potrzeby dzieci o różnych zaburzeniach w zakresie poradnictwa
rodzinnego, [w:] J. Fenczyn, J. Wyczesany (red.), Edu kacja i integracja osób
niepełnosprawnych, Materiały Pierwszego Europejskiego Kongresu „Niepełnosprawni
bliżej Europy”, 19-21.04.1993 Kraków, T. III, PSON, Kraków
Obuchowska I. (1994). Autonomia niepełnosprawnej młodzieży, [w:] J. Fenczyn,
J. Wyczesany (red.), Edukacja i integracja osób niepełnosprawnych, Materiały Pierwszego
Europejskiego Kongresu „Niepełnosprawni bliżej Europy”, 19-21.04.1993 Kraków, T.
III, PSON, Kraków, s. 111-118
Phibbs B. (1997). The human heart – a basic guide to heart disease, Lippincot–raven
Publishers, Philadelphia – New York
Pilecka W. (1990 ). Dynamika rozwoju psychicznego dzieci chorych na astmę
i mukowiscydozę, Wyd. WSP, Kraków
Pilecka W. (1994). Pomoc psychologiczna dziecku choremu na astmę - utopia czy
rzeczywistość, [w:] J. Fenczyn, J. Wyczesany (red.), Edukacja i integracja osób
niepełnosprawnych, Materiały Pierwszego Europejskiego Kongresu „Niepełnosprawni
bliżej Europy”, 19-21.04.1993 Kraków, T. III, PSON, Kraków, s. 131-140
Pilecka W. (2002). Przewlekła choroba somatyczna w życiu i rozwoju dziecka, Problemy
Psychologiczne, Wyd. Uniwersytetu Jagiellońskiego, Kraków
Sauerbruch F. (1976). Takie było moje życie, Wyd. Czytelnik, Warszawa
22.
23.
24.
25.
26.
Schisler T., Lander J., Fowler-Kerry S. 1998. Assessing children’s state anxiety, Journal
of Pain and Symptom Management, 16(2): 80-6, Aug 1998
Winfield H.R., Peay M.Y. (1980). Behavioural Science in Medicine, G.Allen and Unwin,
Sydney, London, Beaconsfield
Winiarski R. (1991). Motywacja aktywności rekreacyjnej człowieka, Wyd. AWF Kraków,
Kraków
Wrześniewski K., Sosnowski T. (1987). Inwentarz Stanu i Cechy Lęku (ISCL). Polska
adaptacja STAI, Podręcznik, PTP, Warszawa
Wrześniewski K. (2002). Psychologiczne problemy chorych z zawałem serca, PZWL,
Warszawa.
OCENA DEZINTEGRACJI ZACHOWANIA I STOSUNKU DO
ZADANIA W SYTUACJI TRUDNEJ U PILOTÓW WOJSKOWYCH
NA TLE GRUP PORÓWNAWCZYCH
Tadeusz Jasiński1, 2
1
Wojskowy Instytut Medycyny Lotniczej w Warszawie,
2
Szkoła Wyższa im. Pawła Włodkowica w Płocku
Adnotacja: Tadeusz Jasiński Ocena dezintegracji zachowania i stosunku do zadania
w sytuacji trudnej u pilotów wojskowych na tle grup porównawczych. Badaniami
objęto próbę 73 osób. W jej skład wchodziły trzy grupy osób zróżnicowanych ze
względu na charakter wykonywanej pracy: 33 nauczycieli wychowania fizycznego,
20 pilotów wojskowych i 20 pracowników ochrony. W badaniu zastosowano test
ekspresji zachowań (EZ) autorstwa Dudka i Koniarka (1989). Jego zastosowanie
umożliwia badanie dwóch wy-miarów osobowości: stosunku do zadania oraz stopnia
dezorganizacji zachowań wy-wołanych emocjami w sytuacji trudnej. Okazało się, że
piloci wojskowi i pracownicy ochrony odmiennie niż nauczyciele wychowania
fizycznego rea-gowali w sytuacji trudnej. Zaobserwowane różnice były istotne
statystyczne. Zró-żnicowanie badanych grup osób ze względu na wykonywany zawód
nie wpływa na ocenę ich dezorganizacji zachowania i stosunku do zadania na poziomie
istotności statystycznej. Piloci i pracownicy ochrony przejawiali zna-mie-nnie niższe
tendencje do reakcji obronnych w sytuacjach trudnych niż nauczyciele wychowania
fizycznego.
Słowa kluczowe: dezintegracja zachowania, sytuacje trudne, piloci, nauczyciele
wychowania fizycznego.
Анотація. Ясіньскі Тадеуш. Оцінка дезінтеграціі поведінки і відношення до завдань в тяжкіх ситуаціях у войскових пілотів на фоні груп порівняня. У дослідженнях брали участь 73 чоловіка. До їх складу входили три групи, які різнилися
по характеру виконуваної праці: 33 вчителя фізичного виховання, 20 військових
пілотів і 20 працівників охорони. В дослідженнях використано тест експрессії
поведінки (ЄП) авторства Dudka i Koniarka (1989). Його використання дає можливість вивчати два показника особистості: відношення до завдань і ступінь дезорганізаціі поведінки, яке визивається емоціями в важких ситуаціях. Виявилося, що пілоти і працівникі охорони відрізняються від реакцій вчителів фізичного
виховання. Виявлено статистично значущі різниці. Ті різниці з точки зору вико-
107
нуваної професіі не роблять впливу на оцінку їх дезорганізаціі поведінки і відношення до завдань на рівень статистичної різниці. Пілоти і працівники охорони проявили значно нижчі тенденціі в оборонних реакціях в тяжких ситуаціях,
ніж вчителі фізичного виховання.
Ключеві слова: дезінтеграція поведінки, важкі ситуаціі, пілоти, вчителі фізичного виховання.
Аннотация. Ясински Тадеуш. Оценка дезинтеграции поведения и отношения к
заданию в трудных ситуациях у военных пилотов на фоне групп сравнения. В
исследованиях принимали участие 73 человека. В их состав входили три группы, различающиеся по характеру выполняемой работы: 33 учителя физического
воспитания, 20 военных пилотов и 20 работников охраны. В исследовании использован тест экспрессии поведения (ЭП) авторства Dudka i Koniarka (1989).
Его использование позволяет изучать два показателя личности: отошение к заданиям и степень дезорганизации поведения, вызванного эмоциями в трудных
ситуациях. Оказалось, что летчики и работники охраны отличаются от реакций
учителей физического воспитания. Установлены статистически значимые различия. Эти различия с точки зрения выполняемой профессии не оказывают влияния на оценку их дезорганизации поведения и отношения к заданиям на уровень статистического различия. Летчики и работники охраны проявили
занчительно низкие тенденции в оборонительных реакциях в трудных ситуациях,
чем учителя физического воспитания.
Ключевые слова: дезинтеграция поведения, трудные ситуации, пилоты, учителя
физического воспитания.
Annotation. Tadeusz Jasiсski. Assessment of behavior disintegration and attitude to
the task in the situation difficult for fighting pilots against the comparative groups.
The studies involved 73 subjects, divided into three groups differentiated by the type
of occupation: 33 teachers of physical education, 20 fighting pilots, and 20 security
guards. Dudek and Koniarek test of behavior expression (1989) has been used. This
test enables investigation of two personality features: attitude to the task and degree
of behavior disintegration due to emotions produced by the difficult situation. It has
been found that fighting pilots and security guards reacted differently than physical
education teachers. Seen differences have been statistically significant. Differentiation
of the examined individuals according to their occupation did not exert statistically
significant effect on the assessment of behavior disintegration and attitude to the
task. Fighting pilots and security guards in comparison with physical education teachers
showed significantly lower tendency to defensive reactions in the difficult situation.
Key words: behavior disintegration, difficult situations, pilots, teachers of physical
education.
Wprowadzenie
Człowiek codziennie napotyka w swej aktywności zawodowej,
rodzinnej, społecznej na rozmaitego rodzaju trudności, które przybierają różny
charakter i natężenie. Mogą one zakłócać tok wykonywanych przez jednostkę
czynności, obniżać ich efektywność, a nawet całkowicie uniemożliwić
realizację zadań. Ludzie nie zachowują się jednakowo w obliczu
pojawiających się utrudnień. Z zagadnieniem zróżnicowania jednostek ze
108
względu na stopień sprawnego działania w przypadku pojawiających trudności
związane są dwa pojęcia: środowisko i sytuacja człowieka.
Człowiek istnieje, żyje, działa i rozwija się w ścisłych związkach ze
światem otaczającym. „Względnie trwały układ elementów otoczenia
człowieka, ważnych dla jego życia i zachowania się, nazywamy jego
środowiskiem” (Tomaszewski 1976 s. 13). W definiowaniu pojęcia
środowisko, które ma charakter dynamiczny, jego poszczególne części
podlegają zmianom, Tomaszewski podkreśla względną stabilizację układu
człowiek - otoczenie. Dlatego obok niego wyróżnia pojęcie „sytuacja” dla
uwypuklenia jego zmienności. Zdaniem cytowanego autora „sytuacja
człowieka to układ wzajemnych stosunków z innymi częściami składowymi
środowiska jednostki w określonym momencie czasu” (s. 17). Człowiek „jako
podmiot sytuacji sam jest również jednym z elementów swojej sytuacji” (s.
20). Określa ona to, jak człowiek ją spostrzega, rozumie, ocenia oraz jakie
emocje w nim wywołuje. Udział świadomości człowieka w kształtowaniu jego
sytuacji stał się punktem wyjścia dla dwóch stanowisk definiowania
omawianego pojęcia. Jedno identyfikuje sytuację z jej percepcją, drugie
charakteryzuje oderwanie sytuacji od jej postrzegania. Stąd należy uwzględnić
zarówno obiektywny stan rzeczy, jak i jego percepcję przez przedmiot.
Złożone relacje człowieka ze środowiskiem tworzą układy:
stymulacyjny, funkcjonalny, społeczny i przestrzenno - czasowy. Aspekt
stymulacyjny sytuacji stanowi układ bądź źródło bodźców oddziałujących na
człowieka. Aspekt zadaniowy - pole, w którym człowiek rozwija jakąś
działalność, realizując określone zadania. Sytuacja, w jej aspekcie
stymulacyjnym i zadaniowym, jest określana zarówno przez cechy i stany
elementów otoczenia, jak i samego człowieka. Bodźcowy aspekt wyznacza
m.in. wrażliwość i reaktywność jednostki (Strelau 1985, Strelau 2001, 2002).
Wrażliwość to zdolność organizmów żywych do odbioru określonych bodźców
(np. wzrokowa, słuchowa, dotykowa itd.), zaś reaktywność to
charakterystyczny dla różnych ludzi stosunek siły reakcji do siły wywołujących
ją bodźców (Tomaszewski 1976, Strealau 1985, Zawadzki, Strelau 1997,
Zawadzki 2002). Pod tymi względami zachodzą między ludźmi różnice
indywidualne. W konsekwencji sytuacja różnych ludzi znajdujących się w
tym samym otoczeniu może być odmienna, a co za tym idzie, również ich
zachowanie się może być inne (Strelau 1985). Zachowanie się człowieka zależy
od układu jego środowiska i aktualnej sytuacji, których jest on elementem
wyróżnionym (Tomaszewski (red.) 1976 s. 491). Zachowanie się człowieka
w określonej sytuacji jest reakcją na daną sytuację i jej rozwiązaniem.
W zależności od przyjętego kryterium podziału, jakie może stanowić
podmiot, aktywność człowieka czy elementy otoczenia, przyjmuje się wiele
109
klasyfikacji sytuacji (Tomaszewski 1976, 1984, Strelau 1985, Ratajczak 1988,
Reykowski 1992). Wydaje się, że największe znaczenie ma rozpatrywanie
sytuacji ze względu na rodzaj aktywności ludzkiej - życie i działanie.
Odpowiednio do aktywności rozróżnia się sytuacje egzystencjalne (życiowe,
bytowe) i behawioralne (czynnościowe). Do sytuacji pierwszego rodzaju
zalicza się sytuację zdrowotną, materialną, finansową itd. do drugiego wychowawcze, egzaminacyjne, przedstartowe, problemowe, decyzyjne,
zadaniowe, trudne itp. Każda z tych sytuacji może przybierać charakter
normalny, optymalny i trudny. Tak zwana „norma” zdaniem Jethona (1995)
jest tu rozumiana jako możliwość przebiegu procesów rozwojowych
i przystosowawczych bez zakłóceń i bez szczególnych ułatwień w typowych
układach życiowych (s. 7). Z sytuacją optymalną, mamy do czynienia wówczas,
kiedy to występują ułatwienia stwarzające najkorzystniejsze warunki dla
rozwoju i działalności jednostki.
W psychologii szczególny obszar zainteresowań zajmuje zachowanie
się człowieka w trudnej sytuacji zadaniowej (Tomaszewski 1976, Frączek,
Kofta 1978, Ratajczak 1988, Dudek, Koniarek 1989; Jasiński, Truszczyński
2005). Pojęcie sytuacji trudnej często odnosi się do nieoczekiwanych i
niezwykłych warunków lub też do przeciwności w sporcie i w życiu (Horsley
1998). Oznacza to dla jednostki działanie w sytuacji zupełnie dla niej nowej,
która może wpływać na obniżenie poziomu efektywności działania. Horsley
uważa, że nie dotyczy to kwestii samych umiejętności sprawnego wykonania
zadania, ale braku wiedzy obejmującej doświadczenia jego wykonania w
konkretnych warunkach. To może spowodować obniżenie pewności siebie,
wiary w siebie, a w konsekwencji wiązać się z mniej efektywnym lub
całkowicie nieskutecznym działaniem. Podobnie uważają, Frączek i Kofta
(1978), którzy dowodzą, że jeśli zadanie jest nawet dosyć skomplikowane,
ale doskonale znane jednostce i wyćwiczone, czynności utrzymują się na
wysokim poziomie organizacji nawet przy bardzo silnym stresie.
Dudek, Koniarek (1989) trudną sytuację zadaniową określają jako
wykonywanie zadania przy braku koniecznych do tego środków, braku czasu,
istnieniu zagrożeń fizycznych i społecznych. Wymienione ograniczenia i
zagrożenia, które towarzyszą wykonywaniu zadania są, zdaniem cytowanych
autorów, elementami sytuacji trudnej. Trudną sytuację zadaniową szeroko
definiuje T. Tomaszewski (1976 s. 31-36). Zwraca jednocześnie uwagę, że
trudność jest pojęciem relatywnym. To, co dla jednego człowieka jest trudne,
dla innego może takim nie być.
Pomijając klasyfikacje sytuacji trudnej i opisy typów reakcji na
utrudnienia w realizacji zadania (osiągania celu) opisywanych przez wielu
autorów (np. Reykowski 1968; Lewicki 1969, Tomaszewski 1976, Frączek
110
Kofta 1976) można przyjąć pewne uogólnienie zaproponowane przez Jethona
(1995). Autor ten uważa, że „w sytuacji trudnej mogą wystąpić niedociążenia
(deprywacja) lub przeciążenia informacyjne, utrudnienie realizacji zadań,
konflikty inter - i intrapersonalne, zagrożenie egzystencjalne oraz interakcja
społeczna (społeczna ekspozycja i ocena, krytyka, nacisk)”, (s. 7). Tego rodzaju
utrudnienia i zagrożenia wpływają na efektywność wykonania zadania.
Zdaniem Dudka i Koniarka (1989), stopień efektywności wykonania zadania
w warunkach trudnych zależy od wielu zmiennych, takich jak: płeć, wiek,
wykształcenie, aktywność zawodowa w tym rodzaj wykonywanej pracy. Zależy
ona także od zapotrzebowania jednostki na stymulację. Według Strelau”a
(1995) osoby preferujące zawody o dużej wartości stymulacyjnej (np. piloci,
spadochroniarze, alpiniści, czy prawnicy) to jednostki w większości nisko
reaktywne, a zatem bardziej efektywne w działaniu w sytuacjach przeciążenia,
o dużym stopniu zagrożenia. Wśród osób wybierających zawody o małej
wartości stymulacyjnej (np. bibliotekarze), przeważają typy wysoko
reaktywne1. Zatem interesującym wydawało się czy praca pilotów wojskowych
wykonywana w warunkach codziennego ryzyka utraty życia i zdrowia, a więc
wartości najbardziej cenionych dla człowieka, ma związek z ich oceną
dezorganizacji zachowania i stosunku do zadania w sytuacji trudnej? Czy
ocena ta znamiennie różnicuje osoby stykające się w swej pracy zawodowej z
innymi rodzajami sytuacji trudnych?
Cel pracy
Celem pracy była ocena dezorganizacji zachowania i stosunku do
zadania w sytuacji trudnej u pilotów wojskowych. Starano się także określić
jej poziom w odniesieniu do innych grup zawodowych (pracowników ochrony
i nauczycieli wychowania fizycznego), których praca związana jest
z utrudnieniami. Tak nakreślony cel pracy starano się zrealizować poprzez
próbę uzyskania odpowiedzi na następujące pytania:
1) Czy piloci wojskowi różnią się w reagowaniu w sytuacji trudnej od
innych grup osób, których praca łączy się z utrudnieniami?
2) Czy praca pilotów wojskowych w warunkach codziennego ryzyka
utraty życia i zdrowia wpływa na ich ocenę dezorganizacji
zachowania i stosunek do zadania w sytuacji trudnej?
3) Czy istnieją znamienne różnice ocen dezorganizacji zachowania i
stosunku do zadania w sytuacji trudnej różnych grup osób stykających
Zgodnie z hipotezą o istnieniu reaktywności emocjonalnej (wrażliwości emocjonalnej i
odporności) i reaktywności ogólnej (wrażliwości sensorycznej i wytrzymałości), w każdym
przypadku oba jej podwymiary pozostają w odwrotnej relacji, to znaczy dużej wrażliwości
towarzyszy mała odporność a małej wrażliwości – duża odporność (Zawadzki, 2002 s. 56).
1
111
się w swej pracy zawodowej z utrudnieniami?
Metody
W pracy posłużono się metodą sondażu diagnostycznego.
Zastosowaną techniką pomiaru był test. Narzędziami wykorzystanymi w
badaniu dezorganizacji zachowań i stosunku do zadania w sytuacji trudnej
był kwestionariusz testu ekspresji zachowań (EZ) oraz wyodrębnione w nim
skale. Test EZ autorstwa Dudka i Koniarka (1989) jest narzędziem
pozwalającym różnicować jednostki i zbiorowości ze względu na stopień
efektywności działania w sytuacji trudnej. Jego zastosowanie umożliwia
badanie dwóch wymiarów osobowości: stosunku do zadania oraz stopnia
dezorganizacji zachowań wywołanej emocjami w sytuacji trudnej.
Kwestionariusz testu EZ zawiera 66 itemów tworzących cztery skale: skalę
kontrolną RO - 22 pozycje; skalę dezorganizacji zachowań DZ - 19 pozycji;
skalę dezorganizacji zachowań i ujawniania emocji DZU - 13 pozycji oraz
skalę nastawienia na zadanie NZ - 13 pozycji. Przeprowadzona przez autorów
analiza rzetelności i trafności testu EZ wykazała, że dwie zasadnicze skale
testu EZ - skala DZ i NZ są rzetelne i trafne w stopniu wystarczającym do
praktycznego wykorzystania.
Niskie wyniki w skali RO wskazuję na wysoką samoocenę jednostki.
Im wyższe rezultaty w skali DZ, tym większa tendencja do dezorganizacji
zachowań. Silnemu nastawieniu na wykonanie zadania towarzyszą niskie
wyniki w skali NZ. Autorzy testu „EZ” dokonali również jego normalizacji,
która umożliwia porównanie wyników testowych jednej osoby z wynikami
innych osób stanowiących grupę odniesienia.
Uzyskane rezultaty badań opracowano podstawowymi metodami
analizy statystycznej, obliczając: średnie arytmetyczne, odchylenie
standardowe, stopień swobody, istotność różnicy między średnimi - test T Studenta oraz współczynniki korelacji - Pearsona.
Materiał
Badaniami objęto próbę 73 osób. W jej skład wchodziły trzy grupy
osób zróżnicowanych ze względu na charakter wykonywanej pracy: 33
nauczycieli wychowania fizycznego, 20 pilotów wojskowych i 20
pracowników ochrony. Średnia arytmetyczna ( x ) wieku badanych wynosiła
30,6 lat, Sd±1,8 (odpowiednio: nauczyciele - x =32,16; piloci – x =31,03 i
pracownicy ochrony – x =28,63).
Badania przeprowadzono na terenie Wojskowego Instytutu
Medycyny Lotniczej w Warszawie (piloci i pracownicy ochrony) i Szkoły
112
Wyższej im. Pawła Włodkowica w Płocku (nauczyciele wychowania
fizycznego).
Wyniki
Analiza wyników testu EZ w skali NZ wykazała, że poziom
nastawienia na zadanie w sytuacji trudnej był najniższy w grupie nauczycieli.
Uzyskiwali oni średni wynik punktowy blisko dwukrotnie wyższy od
pozostałych dwóch grup badanych osób (tab. 1). Ponadto zaobserwowano,
że najniższy poziom samooceny testu EZ w skali RO, wśród trzech badanych
grupach osób, przejawiali także nauczyciele wychowania fizycznego.
Uzyskany przez nich średni wynik w skali RO był blisko trzykrotnie wyższy
od rezultatu uzyskanego zarówno przez pilotów, jak i pracowników ochrony.
W tym przypadku różnice średnich wyników okazały się nieistotne
statystycznie. Zatem oceny dezorganizacji zachowania i stosunku do zadania
w sytuacji trudnej badanych grup osób były zróżnicowane ze względu na
wykonywany zawód.
Szczegółowa analiza uzyskanych rezultatów (tab. 1) wykazała, że
najwyższy średni wynik, wśród wyodrębnionych podsmal testu EZ, uzyskali
nauczyciele wychowania fizycznego, zaś najniższy - piloci. W grupie
nauczycieli zaobserwowano także najwyższe wartości odchylenia
standardowego od średnich wyników w skalach RO i DZ, co wskazywało na
znaczne ich rozproszenie (rozstęp, w skali RO = 0 - 7 pkt., w skali DZ = 2 15,5 pkt). Natomiast w grupach pilotów i pracowników ochrony różnice
między średnimi wynikami w skali NZ były niewielkie (ryc. 1)
Tabela 1.
Statystyki opisowe badanych zmiennych (n=73)
M ax
B adani
Sd
M in
x
Z m ie n n e
G ru p a 1 – n a u c z y c ie le w f, n = 3 3
R O
2 ,2 2 7 1 ,9 6 5
0 ,0
D Z
9 ,1 9 7 3 ,1 1 5
2 ,0
1
N Z
5 ,7 4 2 1 ,7 1 0
2 ,0
1
G r u p a 2 – p ilo c i,n = 2 0
R O
0 ,7 0 0 1 ,0 3 1
0 ,0
D Z
8 ,3 5 0 1 ,7 9 3
5 ,0
1
N Z
2 ,6 2 5 1 ,8 6 3
0 ,0
G rup a 3 – p rac. o chro n y, n = 2 0
R O
0 ,7 5 0 0 ,9 1 0
0 ,0
D Z
8 ,5 0 0 3 ,0 3 9
4 ,0
1
N Z
3 ,0 0 0 2 ,0 0 7
0 ,0
7 ,0
5 ,5
0 ,0
3 ,0
2 ,0
5 ,5
3 ,0
4 ,0
7 ,0
113
Objaśnienia:
x - średnia arytmetyczna,
Sd – odchylenie standardowe,
Min – max , wynik minimalny i maksymalny.
pkt
10
9
8
7
6
5
4
3
2
1
0
9,19
8,5
5,74
5,74
8,35
2,62
3
Skala NZ
piloci
2,62
Skala DZ
ochraniarze
3
Skala RO
nauczycie
Ryc. 1. Histogram średnich arytmetycznych wyników testu EZ w skali NZ,
DZ i RO u badanych osób.
Porównanie istotności różnic rozkładów uzyskanych wyników w
poszczególnych skalach testu EZ w grupach nauczycieli i pilotów wykazało
ich zróżnicowanie w odniesieniu do dwóch skal. W pierwszej kolejności
zaobserwowano, że nauczyciele i piloci różnią się w samoocenie. W grupie
nauczycieli, bowiem zaobserwowano wyniki skali kontrolnej RO znacznie
wyższe niż w grupie pilotów ( x G1=2,227, Sd±1,964 i x G2=0,7, Sd±1,031).
Różnice te okazały się istotnie statystycznie przy p=0,002. Utrzymującą się
tendencję potwierdza również dodatnia wartość statystyki testu T - Studenta,
t=3,210 (tab. 2).
Analiza średnich ocen testu EZ w skali NZ, zróżnicował badanych
pod względem typu ich reakcji na utrudnienia w osiąganiu celu. Okazało się,
że nauczyciele wychowania fizycznego i w tej skali uzyskiwali wyniki
znamiennie wyższe niż grupa pilotów ( x G1=5,742, Sd±1,709 i x G2=2,625,
Sd±1,862). Zaobserwowane różnice były istotne statystyczne przy p=0,000.
Porównanie rozkładów wyników testu EZ wykazało również
zróżnicowanie w grupach nauczycieli wychowania fizycznego i pracowników
114
ochrony (tab. 2). Na istnienie tych różnic wskazywały znacznie wyższe wyniki
w skali kontrolnej RO w grupie nauczycieli w odniesieniu do rezultatów
pracowników ochrony ( x G1=2,227, Sd±1,964 i x G2=0,750, Sd±0,910).
Zaobserwowane różnice były istotne statystycznie przy p=0,002. W
analizowanych grupach wykazano także znamienne różnice w skali NZ, ( x
G1=5,742, Sd±1,709 i , x G2=3,000, Sd± 2,00) na poziomie p=0,000.
Tabela 2.
Porównanie istotności różnicy rozkładów wyników testu EZ w grupach
badanych osób zróżnicowanych ze względu na wykonywany zawód
t
df
p
x M G1 x G2 Sd G1 Sd G2
Zmienna
G1: nauczycie (n=33), G2: piloci (n=20)
RO
2,227*
0,700* 1,964* 1,031* 3,210* 51* 0,002*
DZ
9,196
8,350
3,114
1,792
1,107
51
0,273
NZ
5,742*
2,625* 1,709* 1,862* 6,220* 51* 0,000*
G1 nauczyciele (n=33), G_2:3 pracownicy ochrony (n=20)
RO
2,227*
1,964* 0,910* 0,750* 3,154* 51* 0,002*
DZ
9,196
3,114
3,039
8,500
0,796
51
0,429
NZ
5,742*
1,709* 2,006* 3,000* 5,299* 51* 0,000*
G_1:2 piloci (n=20), G_2:3 pracownicy ochrony (n=20)
RO
0,700
0,750
1,031
0,910 -0,162 38
0,871
DZ
8,350
8,500
1,792
3,039 -0,190 38
0,850
NZ
2,625
3,000
1,862
2,006 -0,612 38
0,543
Objaśnienia:
Grupująca - Grupa,
Test T -Studenta dla grup niezależnych,
x -średnia arytmetyczna,
Sd – odchylenie standardowe,
t - wartość statystyki
df -przedział ufności
p - poziom istotności różnicy, przy p<0,05.
Porównanie różnic rozkładów wyników testu EZ w grupach pilotów
i pracowników ochrony (tab. 2) nie wykazało ich zróżnicowania w żadnej z
wyodrębnionych skal. Warto odnotować, że ujemne wartości statystyki testu
T - Studenta, w każdej z analizowanych skal, mogły być wynikiem wyższych
ocen w grupie pracowników ochrony.
W żadnej z przeprowadzonych analiz korelacyjnych uzyskanych ocen
dezorganizacji zachowania i stosunku do zadania w sytuacji trudnej u badanych
115
grup osób nie stwierdzono istotnych statystycznie związków między wynikami
w poszczególnych skalach testu “EZ” (analiza współczynników korelacji wg
Pearsona). Dotyczy to zarówno jego skal diagnostycznych DZ i NZ, jak i
skali kontrolnej RO (tab. 3).
Tabela 3.
Współczynniki korelacji wg Pearsona analizowanych zmiennych
w grupach badanych osób zróżnicowanych ze względu na charakter
wykonywanej pracy
Badani
Zmienne
RO
DZ
NZ
Piloci
RO
1,000
Pracownicy ochrony
DZ
-,3745
p=,104
1,000
NZ
-,1576
p=,507
-,3487
p=,132
1,000
RO
1,0000
DZ
,2758
p=,239
1,0000
NZ
,2161
p=,360
,2913
p=,213
1,0000
Nauczyciele wf
RO
1,000
DZ
,0486
p=,788
1,000
NZ
,2784
p=,117
,2166
p=,226
1,000
Oznaczone współczynniki korelacji są istotne z p<0,05
Podsumowanie
Analiza uzyskanych wyników badań potwierdziła ustalenia Dudka i
Koniarka (1989), że kryterium wykonywanego zawodu różnicuje zbiorowości
społeczne pod względem typu reakcji w trudnej sytuacji zadaniowej. Okazało
się, że piloci wojskowi i pracownicy ochrony odmiennie niż nauczyciele
wychowania fizycznego reagowali w trudnej sytuacji zadaniowej.
Zaobserwowane różnice były istotne statystyczne.
Odmienne rezultaty od oczekiwanych, otrzymano porównując oceny
dezorganizacji zachowań w sytuacji trudnej u pilotów, pracowników ochrony i
nauczycieli wychowania fizycznego. W tym przypadku okazało się, że nie są
one znamiennie zróżnicowane u badanych grup osób. Prawdopodobnie na
uzyskane rezultaty mógł mieć wpływ poziom odporności emocjonalnej badanych
grup osób, który jak podaje Strelau (1995) u tej samej osoby ulega zmianie w
zależności od rodzaju sytuacji trudnej, w jakiej wykonywane jest zadanie.
Przeprowadzone analizy zebranych danych ujawniły jeszcze jedną
rozbieżność z ustaleniami zawartymi w piśmiennictwie (Kofta 1975,
Kozielecki 1986, Lazarus 1986, Gracz, Sankowski 1995; Martin 1998,
Jaworski 2000), odnośnie występowania korelacji między samooceną jednostki
a typem reakcji oraz poziomem odporności emocjonalnej w trudnej sytuacji
zadaniowej. Przyjmuje się bowiem, że wysoka samoocena jednostki jest
zmienną warunkującą występowanie reakcji zadaniowej oraz brak
dezorganizacji zachowania. Uzyskane rezultaty z przeprowadzonych badań
takiej zależności nie potwierdziły. Szczególnie wyraźnie zaobserwowano jej
116
brak w grupie nauczycieli wychowania fizycznego, którzy osiągali najniższy
spośród badanych grup osób poziom samooceny. Charakteryzowali się oni
stosunkowo najniższym stopniem nastawienia na zadanie i odporności
emocjonalnej oraz brakiem różnic istotnych statystycznie w skali DZ między
badanymi osobami. Ponadto współczynnik korelacji Pearsona, między
samooceną nauczycieli wychowania fizycznego a ich dezintegracją zachowań
(DZ) i nastawieniem na zadanie (NZ) testu EZ również nie był istotny
statystycznie.
Podobne zależności zaobserwowano w grupie pilotów i pracowników
ochrony, pomimo, że ich wyniki testu EZ wskazywały na występowanie
wysokiej samooceny i dużej odporności emocjonalnej oraz pozytywnego
nastawienia na zadanie. W tym przypadku współczynnik korelacji między
zmienną RO, a pozostałymi dwoma zmiennymi także okazał się nieistotny
statystycznie w żadnej z badanych grup osób. Niewykluczone, że zaistniała
rozbieżność miała związek z tym, że wyniki testu EZ ustala się na podstawie
informacji pochodzących od osób badanych, które w dużej mierze mają
charakter oceny subiektywnej (deklaracji). Dudek i Koniarek (1989) autorzy
testu EZ, zwracają uwagę, że wystąpienie wysokich wyników w skali RO
może być spowodowane tym, iż badany wypełniał kwestionariusz nieuważnie
lub nie rozumiał zawartych w nim stwierdzeń, miał niechętny stosunek do
badania.
Wnioski
Na podstawie uzyskanych rezultatów z przeprowadzonych badań,
można z pewną ostrożnością ze względu na stosunkowo małą liczność
badanych grup osób, sformułować następujące wnioski:
1. Piloci wojskowi i pracownicy ochrony odmiennie niż nauczyciele
wychowania fizycznego reagowali w sytuacji trudnej.
Zaobserwowane różnice były istotne statystyczne.
2. Zróżnicowanie badanych grup osób ze względu na wykonywany
zawód nie wpływa na ocenę ich dezorganizacji zachowania i stosunku
do zadania na poziomie istotności statystycznej.
3. Piloci i pracownicy ochrony przejawiali znamiennie niższe tendencje
do reakcji obronnych w sytuacjach trudnych niż nauczyciele
wychowania fizycznego.
1.
2.
Literatura
Dudek B., Koniarek J.: Test EZ do pomiaru dezintegracji zachowań i stosunku do zadania
w sytuacji trudnej. Przegląd psychologiczny, 1989; t 32.
Frączek A., Kofta M.: Frustracja i stres psychologiczny. [w:] T. Tomaszewski (red.):
Psychologia. PWN, 1976, 628–678.
117
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.
20.
118
Gracz J., Sankowski T.: Psychologia sportu. AWF, Poznań 1995.
Horsley Ch.: Pewność siebie a osiągnięcia sportowe. [w:] T. Morris, J. Summers (red.):
Psychologia sportu - strategie i techniki. COS, Warszawa 1998, 95–127.
Jasiński T., Truszczyński O.: Działanie żołnierzy w sytuacji stresu zadaniowego i realnych
zagrożeń. [w:] K. Klukowski, J. Klimczak (red.): Przygotowanie psychofizyczne oraz
kształtowanie umiejętności niezbędnych w działaniach interwencyjnych i ratunkowych
służb mundurowych. WSP w Szczytnie i PTNKF Sekcja Kultury Fizycznej w Wojsku,
Szczytno 2005, t 9, 17-30.
Jaworski R.: Psychologiczne aspekty radzenia sobie ze stresem. [w:] R. Jaworski (red.):
Problemy człowieka w świetle psychologii. WN NOVUM, Płock 2000.
Jethon Z.: Ekologia człowieka w wychowaniu fizycznym i sporcie. AWF, Wrocław 1995.
Kofta M.: Samokontrola a emocje. PWN, Warszawa 1975.
Kozielecki J.: Psychologiczna teoria samowiedzy. PWN, Warszawa 1986.
Lazarus R.: Paradygmat stresu i radzenia sobie. Nowiny Psychologiczne, 1986, 3–4.
Lewicki A.: Psychologia kliniczna. PWN, Warszawa 1969.
Martin C.: Radzenie sobie ze stresem. [w:] T. Morris, J. Summers (red): Psychologia
sportu – strategie i techniki. COS, Warszawa 1998, 77–94.
Ratajczak Z.: Niezawodność człowieka w pracy. PWN, Warszawa 1988.
Reykowski J.: Eksperymentalna psychologia emocji. PWN, Warszawa 1968.
Reykowski J.: Emocje, motywacja, osobowość. PWN, Warszawa 1992.
Strelau J. (2002), Od teorii regulacji Tadeusza Tomaszewskiego do regulacyjnej teorii
temperamentu. [w:] I. Kurcz, D. Kędzielawa (red.): Psychologia czynności. WN
SCHOLAR, Warszawa, 34 - 44.
Strelau J.: Psychologia temperamentu. (wyd. 2) PWN, Warszawa 2001.
Strelau J.: Temperament osobowość działanie. PWN, Warszawa 1985.
Tomaszewski T. (red.): Psychologia. PWN, Warszawa 1976, 31–3 6.
Zawadzki B.: Temperament - geny środowisko. Porównania międzypopulacyjne. GWP,
Sopot 2002.
PECULIARITIES OF ADAPTATION TO PHYSICAL LOADS IN
HIGHLY-SKILLED SWIMMERS
Dadeliene R.
Vilnius Pedagogical University, Lithuania
Annotation. The aim of the current study was elucidate the bodily adaptation
peculiarities of the Lithuanian national Olympic team swimmers over a four-year
Olympic cycle. In the four-year Olympic period 2001-2004, we have examined 10
swimmers – members of the Lithuanian national team (aged 16-27 years), who took
part in the Athens Olympic Games. In the four year of the Athens Olympic cycle,
single muscular contraction power on average increased Anaerobic alactic muscular
power showed a less dramatic increase. For swimmers in whom these indices were
high at the beginning of the Olympic cycle the change was insignificant, while for
those who showed the low indices at the beginning of the cycle the increase was
considerable. The indices of special performance over the for-year Olympic cycle
showed a very significant progress. In the last year of the cycle the 60-s work power
on a swimming ergometer increased. The percentage of dispersion (10.18 %) was not
high. However, both in the earlier studies and in the last examination before the
Olympic Games we observed a significant decrease of power throughout the whole 1minute test. The functional capacity of the circulatory and respiratory systems showed
a pronounced improvement in young swimmers, whereas in adults its annual variations
were insignificant; the changes were more obvious in separate periods of an annual
cycle of training.
Key words: adaptation, swimmers, physical development, physical and functional
abilities, special performance
Анотація. Даделене Р. Особливості адаптації до фізичних навантажень сильніших плавців Літви. Ціль праці – встановити особливості і динаміку адаптації
плавців олімпійскої збірної Літви під час підготовки до Олімпійських ігор 2004
р. У дослідженнях четирьорічного (2001-2004) олімпійського періоду брало
участь десять 16-27 літніх чоловіків, членів збірної Літви, які приймали участь
в Олімпійських іграх у Афінах. Узагальнивши динаміку показників фізичного
розвитку можна констатувати, що в кінці олімпійського періоду статистично вірогідно у досліджуваних зросла маса тіла, в основному за рахунок маси м’язів. На
четвертому році олімпійського періоду у досліджуваних статистично вірогідно
зросли показники потужності одноразового скорочення м’язів. Показники алактатної потужності м’язів зросли відносно менше. В тих досліджуваних, у яких
показники на початку олімпійського періоду були більш високі, зросло незначно. У досліджуваних на протязі усього олімпійського періоду показники спеціальної потужності м’язів зростали стабільно і дуже значно. В перебігу остатнього року показники спеціальної потужності м’язів у тесті тривалістю 60 секунд
у середньому збільшилось на 24,91 ват, показник варіації невеликій, тільки 10,18
%, однак показники спеціальної потужності м’язів у кінці тесту значно зменшилися. Хоча та ознака на протязі усього олімпійського періоду мала тенденцію до
поліпшення стабільності показників спеціальної потужності м’язів на протязі
усього тесту добитися не вдалося. Функціональні показники серцево-судинної і
119
дихальної систем на протязі усього олімпійського періоду значно поліпшилися
у молодших плавців, а у старших ці показники змінилися незначно.
Ключеві слова: адаптація, плавці, фізичний розвиток, фізичні і функціональні
здібності, спеціальна підготовленість.
Аннотация. Даделене Р. Особенности адаптации к физическим нагрузкам сильнейших пловцов Литвы. Цель работы – установить особенности и динамику
адаптации пловцов олимпийской сборной Литвы в ходе подготовки к Олимпийским играм 2004 г. В исследованиях четырёхлетнего (2001-2004) олимпийского
периода участвовало десять 16-27 летних мужчин, членов сборной Литвы, принявших участие в Олимпийских играх в Афинах. Обобщая динамику показателей физического развития можно констатировать, что к концу олимпийского периода статистически достоверно у исследуемых увеличилась масса тела в
основном за счёт мышечной массы. На четвёртом году олимпийского периода у
исследуемых статистически достоверно увеличились показатели мощности одноразового сокращения мышц. Показатели алактатной мощности мышц увеличились относительно меньше. У тех исследуемых, у которых эти показатели в начале олимпийского периода были более высокие, увеличились незначительно. У
исследуемых на протяжении всего олимпийского периода показатели специальной мощности мышц увеличивались стабильно и очень значительно. В течение
последнего года показатели специальной мощности мышц в тесте продолжительностью 60 секунд в среднем увеличились на 24,91 ват, показатель вариации
небольшой, только 10,18 %, однако показатели специальной мощности мышц в
конце теста значительно уменьшались. Хотя этот признак в течение всего олимпийского периода имел тенденцию улучшаться желаемой стабильности показатели специальной мощности мышц на протяжении всего теста добиться не
удалось. Функциональные показатели сердечно сосудистой и дыхательной систем на протяжении всего олимпийского периода значительно улучшались у младших пловцов, а у более старших эти показатели изменялись незначительно.
Ключевые слова: адаптация, пловцы, физическое развитие, физические и функциональные способности, специальная подготовленность.
Introduction.
A sportsman is a very intricate, self-regulating system. The development of this system is difficult to prognosticate (Giddens, 2000; Skurvydas,
2001). The long-term training theory has been well settled, however, the newly arising ideas allow detalizing the many-year process of training (Платонов
и др., 2003).
In the many-year training of swimmers, attainment of high results is
planned over four-year Olympic cycles. Swimmers are specialized and take a
start by different swimming styles and in numerous contests. The training of
sportsmen is highly individualized (Sokolovas et al., 2002; Statkeviciene, 2002;
Дрюков и др., 2004). In programs of training for crucial events, systemic
scientific research is gaining a role (Reilly, Woodbridge, 1999). Of significance are laboratory tests with the monitoring and assessing the course of sportsmen‘s bodily adaptation (Ivanova, 2001; Gabrys, 2004; Skyrius et al., 2004),
120
among them special laboratory tests for swimmers. The performance with an
arm swimming ergometer was found to be strongly related to swimming velocity (r = 0.90) (Сейл, 1998). The physical and functional power dynamics of
Lithuanian swimmers over the annual preparatory cycle has been given rather
exhaustive studies (Juozaitis et al., 2003; Dadeliene et al., 2004). However,
the bodily adaptation peculiarities of swimmers over a four-year Olympic cycle are hardly known. The problem is becoming urgent, and its analysis requires employing the investigation methods used in sports and in related sciences.
We believe that the analysis of the process of bodily adaptation of the
Lithuanian national team swimmers trained for the Athens Olympic Games
will contribute to the purposeful planning and adjustment of swimmer’s training for the international events and Peking Olympic Games.
The object of the study was the indices of physical development, physical and functional capacity, special performance (laboratory test data) and
their dynamics in the Lithuanian swimmers that started at the Athens Olympic
Games.
The aim of the work was to elucidate the bodily adaptation peculiarities and dynamics in members of the Lithuanian national swimming team in
the process of training for the 2004 Olympic games.
The setup and methods of the work.
In the course of preparation for the Athens Olympic Games (in 20012004), we monitored ten swimmers (age 16-27) who started at the Games. The
investigations were carried out at the Vilnius Centre of Sports Medicine and
Sports Scientific Institute of Vilnius Pedagogical University. The investigations followed the Athens-2004 Program. The data of the first (November 2003)
and the last (one month before the Olympic Games) investigations, designated
as Trial 1 and Trial 2, as well as four-year data on some swimmers are presented. Part of younger sportsmen were included into the Olympic team later, therefore their test period was shorter.
Special performance was tested with a special French (Etindus Sport
Department) swimmer’s arm performance ergometer under a one-minute maximum strain conditions, aiming at the highest mean value of performance.
Working power in watts (W) was registered 15s with fixing its mean value.
Pulse rate (PR) dynamics was fixed during the performance and three minutes
later. Blood pressure was measured immediately following the load and three
minutes later. After a 3-min rest, blood lactate (La), hemoglobin (Hb) and
hematocrit (HT) levels were determined. The Mцhr, Johnsen (1972) methods
were used to determine fat and muscular mass.
Mathematical statistics methods were employed to calculate the arith121
metical means ( X ) , the representative error of arithmetical means ( Sx ) , the
dispersion indices such as standard deviation (S ) and the coefficient variables was applied to evaluate the significance of the differences between the
mean values.
Results and discussion.
In the last year if investigation, the height of the swimmers was 174.00
to 208.00 cm, the weight varying within 66.50-113.00 kg (Table 1). The swimmers’ adaptation in the second and third years of the Olympic cycle has been
reported elsewhere (Juozaitis et al., 2003; Dadeliene et al., 2004). In the present
work, attention was focused on the last Olympic annual cycle. The swimmers’
body mass in the last year of the four-year Olympic cycle increased by 1.03 kg,
muscular mass by 0.69 kg, the left and right hand force by 2.00 and 3.40 kg
respectively; the scatter of these indices was very high. The highest indices
exceeded the lowest ones nearly twice. The scatter area of muscular mass indices was also very high. The physical development differences between the
first and second tests were index of D.G. increased by 4.40 kg, of R.G. by 5.30
kg, of P.S. by 2.90 kg, P.V. by 3.50 kg, P.A. by 5.9 kg. the muscular mass of
V.J., a very able swimmer, over a 1.5-year period increased by 2.90 kg. Thus,
the adaptation of the swimmers to special physical loads lead to a significant
increase of their muscular mass and thus to a higher level of accumulation to
energetic and other substances to ensure their high efficiency. In the fourth
year of the Olympic cycle, single muscular contraction power (SMCP) increased from 2200.58W to 247.42W, the relative index per body mass increased by 3.16 W/kg (Table 2). Anaerobic alactic muscular power (AAMP)
was increasing at a lower rate. In the swimmers in whom these indices had
been high at the beginning of the Olympic cycle, the change was less pronounced and vice versa. Significant changes were shown by special physical
performance (Table 3). In the course of one year only, the average by 24.91W.
In Trial 2, the dispersion of this index reached 240W to 316W, though its
percentage was not high (10.18%). Both in Trial 1 and Trial 2, throughout the
whole test lasting 1 minute, a considerable decrease of power was observed.
During the first 30s the power decreased on average by 8.18W, during the
third 15s by 22.73W, and the strongest decrease (32.72W) was observed during the last 15s (Juozaitis et al., 2003; Dadeliene et al., 2003). Some of the
swimmers showed a 30W decrease of power during the last 15s. The individual indices of power over the four-year Olympic cycle increased significantly:
in D.G by 43W, R.G. 53W, P.S. 103W, P.V.83W, P.A. 73W. The special performance indices over two years increased for A.V. by 110W and for E.D. by
122
84W. during one year this index for V.J. increased by 84W. Thus, most of the
swimmers showed a considerable increase of their muscular mass and special
muscular performance under a 60-s workload.
Table 1.
Dynamics of physical development indices in swimmers of the Lithuanian
national Olympic team over the last year of the four-year Olympic cycle
Trials
Indices
X
Trial 1
S
V
min
max
X
Trial 2
Difference
reliability
between
test indices
S
V
min
max
d
t
Height,
cm
Body
mass,
kg
Hand force, kg
D
K
190.60
11.48
6.02
173.00
208.00
85.01
12.46
14.66
65.40
109.50
47.70
12
25.16
36.00
64.00
43.60
9.88
22.66
30.00
59.00
191.00
10.99
5.75
174.00
208.00
0.40
-0.08
86.05
12.91
15.00
66.50
113.00
1.03
-0.18
49.70
11.62
23.38
34.00
66.00
2.00
-0.38
47.00
8.76
18.63
38.00
60.00
3.40
-0.81
LC,
l
Muscle
mass,
kg
FMMI
Fat mass,
kg
7.01
1.35
19.26
4.80
10.00
6.94
0.68
9.80
5.70
7.80
48.35
8.64
17.87
33.80
63.40
6.79
1.07
15.76
5.27
8.05
7.63
2.10
27.52
4.90
13.00
0.62
-0.79
7.10
1.02
14.37
6.00
9.20
0.16
-0.41
49.04
8.41
17.15
34.50
64.60
0.69
-0.18
6.79
1.06
15.61
5.51
8.89
0.00
-0.01
p
Notes: LC – lung capacity;
FMMI – fat muscle mass index.
Analysis of the functional capacity dynamics of the circulatory system (Table 4) showed the pulse rate at rest over the last years to decrease by
7.60 b/min; it was also lower in the orthostatic test and showed a less increasment under a standard physical load, a one-minute recovery was also more
rapid. The Roufier index decreased from 3.84±0.54 to 2.42±0.64. Analysis of
the individual indices revealed only an insignificant increase of the functional
indices of the circulatory system in adult swimmers over the four-year cycle,
whereas in young swimmers the changes were considerable; for instance, the
Roufier index of E.D. within two years changed from 7.20 to 1.60 and that of
A.V. from 8.80 to 3.60 units.
Thus, the adaptive changes in the circulatory system over the last
cycle were obvious. The functional capacity of the swimmers’ circulatory system assessed according to the presented scales (Novotna 2004; Kasa 2004)
showed the swimmers; response to an orthostatic test to be strongly pronounced,
possibly because of the specific position of the body during the swimmer’s
123
performance. The Roufier indices of most swimmers were within the “good”
category.
Table 2.
Dynamics of SMCP. AAMP and psychomotor functions in swimmers of the
Lithuanian national Olympic team in the last year of the four-year Olympic
cycle
Trials
Indices
Trial 1
S
V
min
max
Trial 2
S
V
min
max
d
t
X
X
Difference
reliability
between
test indices
Jump
height.
cm
Push off
time.
mls
SMCP
W/kg
W
AAMP
W/kg
W
PRT.
mls
Movement
frequency
times/10 s
Lactate
mmol/l
Haemoglobin
g/l
Haematocrit
%
52.10
6.01
11.54
40.00
60.00
202.96
21.24
10.47
173.00
235.00
25.56
5.00
19.56
18.14
33.92
2200.58
716.32
32.55
1513.18
3714.41
16.05
0.83
5.17
14.80
17.84
1356.49
195.75
14.43
1128.06
1771.32
189.60
12.01
6.33
172.00
205.00
75.30
8.03
10.66
62.00
85.00
8.53
3.27
38.34
2.80
12.60
139.76
49.07
35.11
1.56
164.00
47.60
3.60
7.54
42.00
53.00
56.30
8.50
15.09
45.00
66.00
4.20
-1.28
192.90
24.35
12.62
155.00
227.00
10.06
0.98
28.72
3.74
13.02
22.75
35.20
3.16
-1.60
2475.42
471.51
19.05
1724.41
3280.27
274.84
-1.01
16.69
1.30
7.78
14.71
18.53
0.64
-1.31
1436.41
213.78
14.88
1135.58
1732.50
80.03
-0.87
179.90
8.77
4.89
165.00
192.00
9.70
2.06
82.40
7.11
8.62
66.00
90.00
97.10
-2.09
10.26
2.07
20.17
7.20
14.10
1.73
-1.41
156.10
10.04
6.43
137.00
168.00
16.34
-1.03
45.50
4.06
8.92
39.00
52.00
2.10
1.22
p
Notes:
SMCP – single muscular contraction power;
AAMP – anaerobic alactic muscular power;
PRT – Psychomotor reaction time.
Table 3.
Dynamics of AGC indices in swimmers of the Lithuanian national Olympic
team in the last year of the four-year Olympic cycle
Trials
S
V
15s mom.
W
W/kg
275.09 3.29
32.25
0.36
11.72 10.94
218.00 2.80
310.00 3.90
303.36 3.50
30.07
0.38
9.91
10.86
Power W
30s
W
W/kg
265.45 3.09
32.61
0.22
12.28
7.11
218.00 2.70
307.00 3.40
295.18 3.41
31.01
0.39
10.50 11.43
45s
W
W/kg
248.73 2.88
41.24
0.24
16.58
8.33
176.00 2.50
300.00 3.20
272.45 3.16
33.95
0.32
12.46 10.13
60s
W
W/kg
223.82 2.56
56.29
0.41
25.15 16.02
112.00 1.70
298.00 3.17
239.73 2.77
32.84
0.29
13.70 10.46
min
262.00
3.00
246.00
2.80
230.00
2.70
196.00
max
360.00
28.27
-2.13
4.30
0.21
1.32
340.00
29.73
2.19
4.30
0.32
-2.33
327.00
23.72
-1.47
3.70
0.28
-2.30
290.00
15.91
0.81
Indices
X
Trial 1
S
V
min
max
X
Trial 2
Difference
reliability
between
test indices
d
t
p
<0.05
Notes:
AGC – anaerobic glycolytic capacity.
124
<0.05
AGC 1 min average
W
253.18
38.19
15.09
190.00
301.00
278.09
28.30
10.18
W/kg
2.94
0.20
6.80
2.60
3.30
3.21
0.32
9.97
2.40
240.00
2.70
3.22
0.21
-1.34
316.00
24.91
-1.74
3.90
0.27
-2.38
<0.05
Our studies showed that in Lithuanian swimmers the most obvious
adaptive changes were expressed through an increase of muscular mass and of
specific working power. We found that most swimmers were characterizes by
a significant drop of capacity during the last 15s in the one-minute maximum
strain test. According to Gabrys et al (2004), it is a very important to specialize
laboratory tests; in this case they provide very informative data on the sportsmen’s special preparedness dynamics. However, our laboratory tests and contest performance observations showed that for swimmers the level of special
muscular power exhibited on the ergometer is very difficult to realize on swimming tracks.
Table 4.
Dynamics of the indices of circulatory system response to orthostatic test
and standard physical load (b/min) and blood pressure indices (mmHg)
fixed sitting in Lithuanian swimmers from the national Olympic team over
the last year of the four-year Olympic cycle
Trials
Indices
X
Trial 1
S
V
min
max
X
Trial 2
Difference
reliability
between
test indices
Notes:
1.
2.
3.
S
V
min
max
d
t
p
RI
A
B
C
D
After 30
After s
Blood pressure at rest
squattings
15
30
45
60
Systolic
Diastolic
3.84
1.72
44.79
1.40
7.20
60.40
4.60
7.66
54.00
68.00
95.20
17.35
18.21
55.00
122.00
84.90
13.71
16.15
59.00
102.00
89.60
15.77
17.60
60.00
111.00
126.00
6.36
5.05
118.00
139.00
95.60
8.53
8.92
80.00
108.00
84.80
9.20
10.84
72.00
100.00
76.40
9.13
11.95
64.00
92.00
70.80
8.65
12.21
56.00
84.00
126.00
7.75
6.15
110.00
135.00
78.50
6.69
8.52
70.00
90.00
2.42
2.02
83.47
-0.40
6.40
1.42
1.69
52.80
7.13
13.50
44.00
64.00
7.60
2.83
93.10
9.15
9.82
77.00
106.00
2.10
0.34
78.90
6.72
8.51
72.00
92.00
6.00
1.24
79.90
8.45
10.57
69.00
98.00
9.30
1.71
122.50
11.01
8.98
105.00
140.00
3.50
0.87
88.40
7.65
8.65
72.00
100.00
7.20
0.51
78.80
8.44
10.71
64.00
92.00
6.00
1.99
68.00
9.61
14.13
56.00
84.00
8.40
1.52
64.40
9.13
14.17
56.00
80.00
6.40
2.00
127.50
7.55
5.92
120.00
140.00
1.50
1.61
79.00
5.68
7.19
70.00
90.00
0.50
1.44
<0.05
RI – Roufier index;
A – pulse rate lying;
B – pulse rate on standing up when highest;
C - pulse rate on standing up when lowest;
D – pulse rate standing when stabilized.
Conclusions
The scatter area of physical development indices of the Lithuanian swimmers that started at the Athens Olympic Games was very large. Muscular
mass was found to be the index that increased most over the study period.
Particularly great was the progress in the swimmers; muscular power in
the 60-s swimming ergometer test. For many swimmers, the power dropped
considerably during the last 15s of this workload.
The functional capacity of the circulatory and respiratory systems showed
a pronounced progress in younger swimmers, while in older ones the an125
nual changes were rather insignificant and less pronounced than in separate periods of an annual cycle.
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
126
References
Dadeliene R., Juozaitis J.A., Skerneviciene B., Pavlovskaja L. (2004). Lietuvos plaukimo
olimpines rinktines kandidatu parengtumo kaitos per 2003 metu cikla analize. Sporto
mokslas. 1(35). P. 73-77.
Gabrys T. (2004). The specific laboratory test in diagnostics of training effects in mountain
cycling. Sport training in interdisciplinary scientific researches. Czestochowa. C. 23-30.
Gabrys T., Ozimek M., Stepniak A. et al. (2004). Specific and laboratory tests in diagnosis
of anaerobic endurance in sprint events. Sport training in interdisciplinary scientific
researches. Czestachowa. S. 149-158.
Giddens A. (2000). Modernybe ir asmens tapatumas. Asmuo ir visuomene velyvosios
modernybes amziuje.
Ivanova N. (2001). Didelio meistriskumo plaukiku isorinio kvepavimo funkcijos ypatumai.
Sporto mokslas. 2 (24). P. 39-41.
Juozaitis J.A., Dadeliene R., Misiunaite A., Pavlovskaja L. (2003). Lietuvos rinktines
plaukiku fizinio issivystymo, fizinio parengtumo bei funkcinio pajegumo rodikliai ir ju
rysys su specialiuoju darbingumu. Sporto mokslas. 2. P. 49-53.
Kasa J. (2004). Telesna a športova činnest budi v sučasnosti. Pohyb a zdravie. Trenčin. S.
97- 102.
Mohr M., Johnsen D. (1972). Tables for evaluation of body weight of adult men and
women by their optimal weight. Zeitschrift fur Arztliche Fortbildung. B.D. 66, 20,1052 64.
Novotna S. (2004). Stav telesneho auroven telesnej zdatnosti studentiek bakalaskeno študia
MTF sturanova. Pohyba Zdravie. Trenčin.S. 141-145.
Programa „Atenai - 2004“ . Vilnius. 2001. P. 48.
Reilly T., Woodbridge V. (1999). Effects of moderate dietary manipulations on swim performance and on blood lactate - swimming velocity curves. Intern. J. of Sports Medicine.
20. P. 93-97.
Skyrius E., Zuoziene J., Poderys J., Lagunaviciene N. (2004). Praktiniai tyrimai ir
laboratoriniai plaukiku parengtumo vertinimai. Sporto mokslas. 1(35). P. 48-51.
Skurvydas A. (2001) Naujoji mokslo paradigma. Sporto mokslas 4 (26). P 4-26.
Sokolovas G. Mazutaitis S., Raubaite Z. (2002). Didelio meistriskumo plaukiku sprinteriu
specialiosios jegos rodikliai. Ugdymas. Kuno kultura. Sportas. 2(43). P. 59-65.
Statkeviciene B. (2002). Geriausiu Lietuvos plaukiku (moteru ir vyru) plaukianciu
skirtingais budais, fizinio issivystymo tyrimas. Sporto mokslas. 3(29). P. 18-21.
Дрюков В., Павленко Ю., Павлик А. (2004). Индивидуализаця по результатом
проведения физиологического обследования в процесе комплексного контроля. Наука
в олимпийском спорте. C. 130-135.
Платонов В. Н., Сахновский К., Озимек М. (2003). Современное стратегия
многолетней в спортивной подготовки. Наука в олимпийском спорте. 1. C. 3-13.
Суйл Д. Г. Определение силы и мощности. Физиологическое тестирование
спортсмена. - К. Олимпийская литература. 1998. C. 27-118.
Came to edition 21.07.2005.
AGE AND MORFOLOGICAL CHARACTERISTICS OF HIGH
PERFORMANCE WINDSURFERS
Jaszczcur-Nowicki J., Smulsky V.
Academy of Physical Education and Sport, Gdansk, Poland
Annotation. The article deals with the age and morphological characteristics of high
performance windsurfers. The results of correlation analyzis of these characteristics
with skill of the athletes are presented.
Keywords: windsurfers, age and morphological characteristics.
Анотацiя. Ящур-Новицький Я., Смульський В. Вiковi i морфологiчнi характеристики висококвалiфiкованих вiндсерфiнгiстiв. В статтi наведено вiковi i
морфолог iчн i хара ктеристики висококва лiфiкован их вiн дсерфiнгiстiв.
Аналiзується взаємозв’язок цих характеристик з ранговою оцiнкою майстерностi
спортсменiв.
Ключові слова: вiндсерфiнгiсти, вiковi i морфологiчнi характеристики.
Аннотация. Ящур-Новицкий Я., Смульский В. Возрастные и морфологические
характеристики высококвалифицированных виндсерфингистов. В статье представлены возрастные и морфологические характеристики высококвалифицированных виндсерфингистов. Анализируется взаимосвязь этих характеристик с
ранговой оценкой мастерства спортсменов.
Ключевые слова: виндсерфингисты, возрастные и морфологические характеристики.
Introduction.
At first, windsurfing was regarded as the sport of moderate physical
efforts. For that reason, technique of sailing was more important than windsurfing efficiency. But because inclusion of windsurfing into the Olympic sports
and cancellation of the pumping prohibition, the ISAF proposed the Medical
Commission of IOC to analyze the medico-biological requirements of windsurfers during the Olympic class contests “Mistral One Design” [1]. This fact
stimulated research interest to windsurfing. Increase of quantity of scientific
publications, including those concerned at the age and morphological characteristics of high performance windsurfers may testify that [2, 3, 6 - 8].
Unlike classic sailing sport, in which the technical performance appears in the first place, in windsurfing the power and body mass are significant too. Under week-wind conditions the windsurfers of lesser body mass
obtain an advantage during contents, whereas under strong-wind conditions
the athletes of higher body mass and power have more advantageous state.
Unfortunately, the analysis of the scientific data do not allow to receive clear
notion about the optimal age and morphological parameters of windsurfers
that predetermine expedient of researches in that direction.
The aim of the study was the assessment of the age and morpholog127
ical parameters of high performance windsurfers and comparison of these
characteristics with rank estimation of the athlete’s skill.
Material and methods.
The study was carried out in the Academy of Physical Education and
Sport in Gdansk. Seven high performance Polish windsurfers (male, Olympic
and National Representation), aged 18,7 (SD 3,8) years took part in this
study during pre-competitive season 2004. The measurements of body mass
and height was done in theexamined athletes. Tissue composition was evaluated with a bioimpedance method by “Body Composition Analizer” (firm “TANITA”) with calculation of Body Mass Index (BMI), fat (FATm, FAT%) mass,
fat free mass (FFM) and total body water (TBW).
Rank estimation of the athlete’s skill was evaluated by experts.
Statistics processing of the experimental data included determination of Means ± SD and correlation analysis by using the standard computer
program “STATISTICA’ 6”.
Results.
In the table 1 the individual means of athlete’s rank, length of sport
practice, age and morphological characteristics are presented. For example,
the length of windsurfing practice of the elite athletes is arranged from 3 to 14
years, age from 14 to 24 years, height from 170 to 186 cm etc.
Table 1
Individual means of skill rank, length of sport practice, age and morphological characteristics of the elite Polish windsurfers
Athletes
Mar.
Mys.
Grod.
W. Mar.
Lew.
W. Mir.
Zw.
Statistics:
M
SD
Rank
1
2
6
4
5
3
7
Height
Length
(cm)
of sport
Age
practice (years)
(years)
14
24
185
7
22
186
3
15
170
8
19
173
4
16
178
9
21
178
3
14
178
6,9
4,0
18,7
3,8
178,4
5,8
Body
mass
(kg)
BMI
FATm FAT FFM TBW
(kg)
(%) (kg) ( l )
77,7
70,8
52,1
68,0
61,7
73,0
71,6
22,7
20,4
16,6
22,7
19,4
23,0
19,4
7,8
5,4
4,8
6,8
7,3
8,2
7,2
10,0
7,3
9,2
10,0
11,8
11,2
8,1
70,2
63,4
47,3
61,2
54,4
64,8
76,5
54,3
43,3
33,1
45,4
40,1
43,1
51,0
67,8
8,5
20,6
2,4
6,8
1,2
9,7
1,6
62,5
9,6
44,3
7,0
For the evaluation of the connection between means of skill rank and
the age-morphological parameters of the windsurfers the correlation analysis
128
was made. The results of this examination are presented in table 2.
Table 2
Correlation (r coefficients *) between the age-morphological parameters
and rank estimation of the high performance windsurfers
Rank
Length
of sport
practice
-0,89
Age
Height
(cm)
-0,99
-0,71
Body
mass
(kg)
-0,61
BMI
FATm
(kg)
FAT
(%)
FFM
(kg)
TBW
(l)
-0,69
-0,24
-0,07
-0,19
-0,37
* Thick type note – r are true for p < 0,05
From this table it is seen that most significant correlation of the athlete’s rank estimation is evaluated with the means of length of windsurfing
practice and age of the windsurfers (accordance, r = -0,89 and -0,99; p < 0,05).
High means of the correlation coefficients between rank estimation and height,
body mass and BMI of the athletes are evaluated (accordance, r = -0,71; -0,61
and -0,69). But in these cases statistically significant of the correlation coefficients (p) are > 0,05. The correlations of the rank estimation with FATm,
FAT%, FFM and TBW aren’t statistically significant (accordance, r = -0,24; 0,07; -0,19 and -0,37; p > 0,05).
Discussion.
In the discussion of the results of the study the information about age
and physical characteristics of the elite windsurfers of other international teams
is expedient to analyze. Thus, in table 3 the average age and physical characteristics of fifteen elite windsurfers (ten male and five female) from nine
different country are present. Measurements were made by De Vito G. et al
during the Rome International Regatta in Anzio and the European Windsurfing Championship in Athens [5].
Table 3
Age and physical characteristics of the elite windsurfers from nine different country. Data are means (SD)
Variable
Age (years)
M ale
(n=10)
22,9 (4,3)
Female
(n=5)
24,7 (3,8)
H eight (cm)
178 (5)
165 (1)
Body mass
(kg)
68,7 (4)
57,5 (5)
129
The results of this study provide evidence that elite windsurfers are
relatively lean compared with the athletes of other sports [5, 9]. But the question arises whether being very lean is favorable for the windsurfer, who is
sustained by windsurf, as it is for terrestrial athlete who must move his/her
mass against gravity and inertia forces. Conversely, it can be supposed that a
layer of fat, protecting against cold stress and constituting an energy reserve,
might be favorable in many weather conditions.
The results of our study are in accordance with the data, presented
in table 3. But at the same time our data more enough characterize the body
composition of the elite windsurfers and indicate to the correlation of their
age-morphological characteristics with the athlete’s skill. Thus, the presented
data, obtained on elite windsurfers, can be considered as a reference standard
for trainers and athletes.
1.
2.
3.
1.
2.
3.
4.
130
Conclusions
Average means of the skill rank, length of sport practice (6,9 ± 4,0 years),
age (18,7 ± 3,8 years) and morphological characteristics: height (178,4 ±
5,8 cm), body mass (67,8 ± 8,5 kg), BMI (20,6 ± 2,4), FATm (6,8 ± 1,2
kg), FAT% (9,7 ± 1,6%), FFM (62,5 ± 9,6 kg) and TBW (44,3 ± 7,0 l) of
the elite Polish windsurfers were evaluated.
Most significant correlation of the athlete’s rank estimation is evaluated
with the means of length of windsurfing practice and age of the windsurfers (accordance, r = -0,89 and -0,99; p < 0,05). High means of the correlation coefficients between rank estimation and height, body mass and
BMI of the athletes are evaluated (accordance, r = -0,71; -0,61 and 0,69). But in these cases statistically significant correlation coefficients
(p) are > 0,05. The correlations of the rank estimation with FATm,
FAT%, FFM and TBW aren’t statistically significant (accordance, r = 0,24; -0,07; -0,19 and -0,37; p > 0,05).
Present data, obtained on elite windsurfers, can be considered as a reference standard for trainers and athletes.
References
Bornhoft S. (2001). Windsurfing. Stakpole Books; ISBN, 0811731286
Buchanan M., Cunningham P., Dyson R.J., Hurrion P.D. (1996). Electromyographic activity of beating and reaching simulated boardsailing. Journal of Sports Sciences, 14: 131137.
Goliński M. (1995). Główne kierunki rozwoju windsurfingu. Niektóre Współczesne
Uwarunkowania Rozwoju Żeglarstwa. AWF w Gdańsku: 35 -48.
Guevel A., Maisetti O., Prou E., Dubois J.J., Marini J.F. (1999). Heart rate and blood
lactate responses during competitive Olympic boardsailing. Journal of Sports Sciences,
5.
6.
7.
8.
9.
17 (2): 135-141.
De Vito G., Di Filippo L., Rodio A., Felici F., Madaffari A. (1997). Is the Olympic board
sailor an endurance athlete? International Journal of Sports Medicine, 18 (4): 281-284.
Jaszczur-Nowicki J. (2002). Reakcja układu krążenia żeglarza deskowego w zależności od
siły wiatru podczas wyścigu regatowego. Rocznik Naukowy, AWFiS w Gdańsku, t. IX:
289 -293.
Jaszczur-Nowicki J., Tomiak T. (2004). Ocena możliwości modelowania funkcjonalnych
wymagań typowych dla żeglarzy deskowych w warunkach laboratoryjnych. W: Kierunki
doskonalenia treningu i walki sportowej - diagnostyka (red. A. Kuder, K. Perkowski, D.
Śledziewski). Warszawa: 92 – 95.
Vogiatzis I., De Vito G., Rodio A., Madaffari A., Marchetti M. (2002). The physiological
demands of sail pumping in Olympic level windsurfing. Eur. J. Appl. Physiol., 86: 450454.
Wilmore J.H., Costill D.L. (1994). Physiology of Sport and Exercise. Champaign, Human
Kinetics.
Came to edition 21.07.2005.
131
ВИМОГИ ДО СТАТЕЙ
Текст обсягом 6 і більше сторінок формату А4 (до 70 знаків у
рядку, до 30 рядків на сторінку) на українській (російській, англійській,
польській) мові переслати електронною поштою в редакторі WORD.
До статті можна включати графічні матеріали - рисунки, таблиці та ін.
Шрифт - Times New Roman 14, поля 20 мм, орієнтація сторінки - книжкова,
інтервал 1,5.
Структура статті: назва статті, прізвище та ініціали автора, назва
організації, анотації і ключові слова (трьома мовами - укр., рос., англ.),
текст статті за структурою згідно Постанови ВАК України від 15.01.2003
N 7-05/1, література, поштова адреса.
Редакція на протязі місяця надішле за вказаною Вами адресою 1
прим. збірника.
Тел. (057) 706-15-66; 70-72-289; факс: 706-15-60.
61068, м.Харків-68, а/с 11135, Єрмаков Сергій Сидорович.
Термінова довідка: 8-097-910-81-12.
Листування з авторами виключно електронною поштою.
Повідомлення про прийняття (або відхилення) статті до друку
надсилається автору електронною поштою після рецензування її членами
редколегії.
Умови щодо формування списку літературних джерел: при
наявності посилань на збірники «Педагогіка, психологія та медикобіологічні проблеми фізичного виховання і спорту» та «Физическое
воспитание студентов творческих специальностей» редакційна колегія
розглядає статтю першочергово.
Електронна пошта:
[email protected]
- щоденно;
[email protected]
- щоденно;
Web-сторінка:
www.pedagogy.narod.ru
- загальна інформація;
http://www.nbuv.gov.ua/articles/khhpi.html - архів статей за 19962005рр.
http://lіb.sportedu.ru/books/xxpі - російськомовна сторінка.
132
СТРУКТУРА СТАТТІ.
НАЗВА
Прізвище, ініціали автора
Повна назва навчального закладу
Анотації:
Розділ повинен містити на 3-х мовах (укр., рос., англ.):
- прізвище та ініціали автора, назва статті (окрім мови статті).
- анотації;
- ключові слова.
Окрім цього, структура статті повинна відповідати Постанові ВАК
України від 15.01.2003 N 7-05/1 “Про підвищення вимог до фахових
видань, внесених до переліків ВАК України” (бюл. ВАК №1, 2003р.) і
мати такі розділи:
Вступ.
Розділ повинен містити:
- постановка проблеми у загальному вигляді;
- зв’язок роботи із важливими науковими чи практичними
завданнями;
- аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано
розв’язання даної проблеми і на які спирається автор;
- виділення невирішених раніше частин загальної проблеми,
котрим присвячується означена стаття.
Розділ повинен містити: формулювання цілей статті або
постановка завдання. Автор також може включати: матеріал і
методи дослідження, організація дослідження; об’єкт і предмет
дослідження.
Розділ повинен містити: виклад основного матеріалу дослідження
з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.
Висновки.
Розділ повинен містити висновки з даного дослідження.
Наприкінці зазначити перспективи подальших розвідок у даному
напрямку.
Література.
Анотації статей друкуються у Всеукраїнському реферативному журналі
«Джерело».
Електронні версії статей представлено за адресою - www.nbuv.gov.ua/
articles/khhpі/
133
Витяг з Постанови ВАК України від 15.01.2003 N 7-05/1
“Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до переліків
ВАК України”
(бюл. ВАК №1, 2003р.)
3. Редакційним колегіям організувати належне рецензування та
ретельний відбір статей до друку. Зобов’язати їх приймати до друку у
виданнях, що виходитимуть у 2003 році та у подальші роки, лише наукові
статті, які мають такі необхідні елементи:
- постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими
науковими чи практичними завданнями;
- аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано
розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення
невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим
присвячується означена стаття;
- формулювання цілей статті (постановка завдання);
- виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням
отриманих наукових результатів;
- висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок
у даному напрямку.
4. Спеціалізованим ученим радам при прийомі до захисту
дисертаційних робіт зараховувати статті, подані до друку, починаючи
з лютого 2003 року, як фахові лише за умови дотримання вимог до них,
викладених у п.3 даної постанови.
134
ЗМІСТ
Бріскін Ю.А. Базова термінологія інваспорту .................................... 3
Козіна Ж.Л., Слюсарев В.Ф., Кравчук О.О. Застосування алгоритму
обчислення індивідуальної факторної структури підготовленості і
динаміки ігрової ефективності в жіночому баскетболі ........................ 8
Максименко Г.М., Кудряшов Є.В. Аналіз показників спеціальної
витривалості волейболісток з різним ігровим амплуа ....................... 17
Назаренко Г.І. Анатомо-фізіологічний аспект наступності перших двох
ланок загальної системи освіти .......................................................... 21
Мартиросян А.А. Планирование скоростно-силовой подготовки
квалифицированных регбистов в подготовительном периоде ........... 27
Подоляка О.Б. Методика подготовки тренерского состава в общей
системе управления соревновательной деятельностью команды по
американскому футболу ...................................................................... 37
Соколова Н.И. Динамическое определение и выравнивание
иммунологического статуса у лиц горноспасательной службы ......... 47
Maria Długosielska. Lekkoatletyczne uczniowskie kluby sportowe w
Polsce ................................................................................................... 58
Mehlich Krzysztof, Wilczek-Żmudzka Ewa, Verych Georgij, Iskra Janusz,
Opara Józef. Charakterystyka ilościowa urazów ścięgna achillesa z
uwzględnieniem częstotliwości występowania, rodzaju, lokalizacji oraz
objawów u lekkoatletów wysokiego wyczynu ........................................ 66
Jerzy Dżereń. Problematyka ekonomiczna kultury fizycznej w regionie
Północnego Mazowsza i Pomorza Nadwiślańskiego na przykładzie wybranych
miast ..................................................................................................... 76
Jan Fenczyn. Rekreacyjna aktywność ruchowa młodzieży w wieku 12-18
lat po przebytej hirurgicznej korekcji wady serca .................................. 88
Tadeusz Jasiński. Ocena dezintegracji zachowania i stosunku do zadania w
sytuacji trudnej u pilotów wojskowych na tle grup porównawczych ..... 107
Dadeliene R. Peculiarities of adaptation to physical loads in highly-skilled
swimmers ........................................................................................... 119
Jaszczcur-Nowicki J., Smulsky V. Age and morfological characteristics of
high performance windsurfers ............................................................. 127
Вимоги до статей .............................................................................. 132
Структура статті ................................................................................ 133
Витяг з Постанови ВАК України від 15.01.2003 N 7-05/1 “Про
підвищення вимог до фахових видань, внесених до переліків ВАК
України” ............................................................................................. 134
135
Наукове видання
Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного
виховання і спорту
Наукова монографія
Банківські реквізити: рахунок №262085113 в Харківській обласній
дирекції АППБ «АВАЛЬ» МФО 350589, КОД 23321095.
Призначення платежу: перерахування коштів на о/р №П07000308
Єрмакову С.С. на видання збірника.
Обов’язково копію квитанції направляти за адресою:
[email protected]
або поштовий переказ: 61068, м.Харків-68, а/с 11135, Єрмаков Сергій
Сидорович. У графі квитанції “Для письмового повідомлення” вказати
прізвище, ім’я, по-батькові та поштову адресу автора, на яку необхідно
вислати збірник.
Видання зареєстровано у Державному комітеті інформаційної
політики, телебачення та радіомовлення України.
Свідоцтво: серія КВ №7111 від 25.03.2003р.
Свідоцтво про внесення до держ. реєстру суб’єкта видав.справи
ДК №860 від 20.03.2002р.
Оригінал-макет підготовлено в редакційно-видавничому відділі ХДАДМ
Комп’ютерна верстка: Єрмакова Т.
Підп. до друку 23.07.05. Формат 60х80 1/16. Папір: друк. Друк: ризограф.
Ум. друк. арк. 8.50. Тираж 100 прим.
ХДАДМ, Харківська державна академія дизайну і мистецтв,
Україна, 61002, Харків-2, вул. Червонопрапорна, 8.
Надруковано з оригінал-макету в типографії Фонду
61002, Харків-2, вул. Червонопрапорна, 8.
136

Untitled - Pedagogics, psychology, medical

Transkrypt

Podobne dokumenty

instrukcja montażu