PDF/A

FORUM NUMIZMATYCZNE
Pieniądz i mennice
1
2
FORUM NUMIZMATYCZNE
Pieniądz i mennice
Studia i Materiały
Pod redakcją naukową
Krzysztofa Filipowa
Białystok 2016
3
Recenzenci:
Prof. dr. hab. prof. Valerij Lastovsky (Ukraina)
Narodowy Uniwersytet Kultury i Sztuki w Kijowie
Prof. dr Aleksandr Bajura (Białoruś)
Państwowy Uniwersytet Techniczny w Brześciu
Seria:
Forum Numizmatyczne
Redakcja naukowa:
Krzysztof Filipow
Korekta:
Zespół i autorzy
Projekt okładki i opracowanie graficzne:
Barbara Kuklik
Tłumaczenia:
Autorzy i Krzysztof Filipow
Foto na okładce:
Srebrny kufel po Julianie Ursynie-Niemcewiczu ze zbiorów Panstwowego
Muzeum Historyczno-Archeologicznego w Grodnie (sygn. Kп - 32453)
Publikacja dofinansowana przez Wydział Historyczno-Socjologiczny
i Instytut Historii i Nauk Politycznych Uniwersytetu w Białymstoku
Wszelkie prawa zastrzeżone.
Żadna część tej publikacji nie może być reprodukowana i wykorzystywana
w jakiejkolwiek postaci i formie bez wyrażenia pisemnej zgody wydawcy.
Wydawca:
Ośrodek Badań Europy Środkowo-Wschodniej
ISBN 978-83-942895-2-2
© Copyright by Autorzy i Ośrodek Badań Europy Środkowo-Wschodniej
Białystok 2016
Viktor Kotsur
(Ukraine)
METHODOLOGICAL ISSUES OF MODERN NUMISMATIC RESEARCH:
MATERIALS OF “BLACK” ARCHEOLOGY AND SCIENTIFIC RESEARCH
Modern state of the development of numismatics as a field of scientific knowledge
requires some changes in methods of research. The issue, however, has not been carefully
studied yet, which reduces the accuracy of possible results of research [1]. Science and
technology progress, development of information technology, access to metal detecting
equipment and the like make numismatists involve methods from other fields of science
and technology [2] and keep traditional numismatic methods up to date. For example,
the traditional topography method in the numismatic research helps to solve a number of
actual problems: to identify the areas of circulation of some coins in the money market at
different periods of time, to help to localize the centers of emission or falsifying the coins,
to identify the local emissions and specific coins of a particular region. Numismatics knows
a series of works devoted to the topography of finds of coins that reflect qualitatively the
processes of coin circulation and peculiarities of regional money markets. But the main
works in this direction were written before the massive use of technology and the Internet, electronic databases. Primarily they are based on museum collections materials and
research institutes; and this time it is forbidden to reveal the full picture of monetary finds
of some regions, which can be explained by the lower fixing of findings of coins compared
with the present. In the age of rapid development of search and computer technology, the
problem of promotion and use of the Internet resources and materials that are owned by
individuals and found as a result of unauthorized amateur researches.
An important methodological problem is the inclusion of materials of “black” archeology into the scientific issue, scientific and ethical as well as legal aspects of the problem.
We know that in Ukraine at the legislative level the tools which can combat the unauthorized search of antiquity was worked out as well as the system of penalties for such
actions [3]. Simultaneously, we should say about the fact that despite the improvement of
the legal framework and increasing the responsibility for conducting the informal search
of ancient treasures such practice in Ukraine not only decreased but intensified.
The amateur online resources got rapid development. The subject of discussions became the technical models listed above, searching technology, the principles of selecting
the areas for illegal excavations, especially the practical use of various search patterns
devices, the public display of priceless artifacts which they managed to find, the arrangements for their sale and etc. The members of such resources resort to topical issues of
archaeological science in rare cases, especially when they are directly related to artifacts.
It should be emphasized that the potential of Internet resources in the focus of research
in special historical disciplines was underestimated by Soviet scientists for a long time.
The introduction of the Internet and computer technology in numismatics of the Middle
Ages as well as archeology and museum business are recognized by numismatic research
as the priority direction in the beginning of a new millennium [4, 6]. We can completely
agree with Professor Vasyl Orlyk’s idea concerning the importance and high effectiveness of the use of Internet sources in numismatic research, in particular regarding the
7
cataloguing of monetary findings, the study of rare coins with the help of international
Internet auctions, the use of databases, scientific sites and Internet forums in studying
stamp varieties of coins [5].
At the same time, the existence of illegal archeology led to devastating consequences
towards archaeological sites, which were completely ruined because of amateur researchers’
incompetence. Science lost a lot of important data owing to the lack of knowledge in the
field of archeological research and scientific cataloguing of obtained information among
the majority of unofficial treasure seekers. The consequences and by-products of illegal
research, such as resale or smuggling of cultural assets, decrease in additions to museum
collections, are undoubtedly negative. Considerable increase in the number of products of
illegal archeology in numismatics is negative but also irreversible development of modern
national science. Therefore, it would be unjustified to miss the opportunity of using these
sources in practice for the sake of further scientific development.
However, we have to admit that the majority of scientists, especially the representatives of official state institutions (such as research workers of the institutes, museums,
universities and other establishments), refuse to recognize such materials and ignore the
existence of illegal archeology. Thus, the scientific community became divided into two
groups, those who support and those who ignore illegal archeology.
This paper is an attempt to demonstrate the loss caused by amateur research and the
possibilities for future studies. Archeological materials obtained illegally are in fact “beyond archeological context”, which makes it impossible to study these findings through
the development of their topography, the identification of geographic range of their circulation through the ages.
The study of peculiarities of coin circulation, found by illegal archeologists, is superficial
because of deliberate concealment of the exact finding place and the complete list of the
treasure. The key role of coins in archeology connected with the dating of archeological
sites, losing information due to amateur researchers’ incompetence, becomes unimportant.
Global Internet processes such as increasing accessibility of universal commercial
areas, where you can freely buy the materials of illegal research, complicate the issue.
Above mentioned is the cause of the fact that some of the coins, which were not important
in the history of money circulation in Ukrainian regions, can have foreign origin, that is
to be bought on the Internet auctions and chain stores. That is why we need to cautiously
and attentively consider the information about the rare coins, which the treasure seekers
shared on the Internet.
Mostly amateurs’ attempts to rejuvenation and cleaning finding old things are unproductive. Because of lack of special knowledge and based on amateurs’ advice on forums of
Internet not often we can look for non-special reduction of value ancient artifacts through
awkward cleaning or rejuvenation. Generally methods of cleaning coins which used by
amateurs (using abrasive, aggressive instruments mechanic cleaning, acids, acid meadow,
chemical agent “Trylon-B” and many other), application synthetic patina has negative
impact for saving historic memorandums. Improbable quiet part of private researches have
a trial and attains of competent and effective rejuvenation or address for professionals,
trying to save finding ancient things with purpose their further resale. Simultaneously
take no need of urgent and simple negative sides of using monuments mentioned above
in numismatic researches “black” records should call those aspects, which save some
rationalism and include certain positive aspects for researches studios.
6
Finding coins be private researches can research as postmark variety that in future
allow build postmark chains and also add already founded researches of postmark connection by certain coins groups. Every year in the countries of Europe is got out complement numismatic catalogues which reach out to with more types of postmark coins were
known for numismatists. Not seldom scientist group could possibility observe for learning
and establishing sensational numismatic inventions made from coins researches bootleg
derivation. Example of this can be coins principality of Belz, which recently had been
putted into scientist circulation and hammered on behalf of Prince Yuriia Narymuntovycha
(1352-1392) which were not known for numismatic science early. Coloration by numismatic internet-resource “Portal of numismatic and history of Crimea” is finding in Ukraine
unique coin by Crimean khan Hadzhy II Hireia but there weren’t any hypothesis about
his currency issue earlier, as far as his government had ranged only 9 months [7]. Use
as a basis materials of private collections (their important source of appending is finding
out of official search) and materials of records for selling coins through Internet-auctions
(seldom adding them museum collections), for 5 years in a row had created numismatic
catalogues dedicating specification varies and postmark analyze certain types of coins.
Not a few coins, which appeared at numismatic market between collectors and
gatherers of ancients give a possibility, identify certain inaccuracies making in works of
numismatic predecessors. Range materials of informal researches staying out of formal
scientist circulation pointed out experiment collectors for early describing types and
varieties rare coins, which are unknown through finding by fellow men. It’s also permit
us to identify happenings when numismatic catalogues and scientist works include myth
coins, antiquarian fakes or coins with mechanic interfering (with misshapen and bowed
picture) and fakes of that time wrong bring in numismatic catalogues last and especially
the one before last centuries as rare and unique coins.
The increasing number of coins known to numismatists from unofficial amateur researching promotes reviewing the conclusions about particular periods of historic coins
circulation in Ukraine. The modern Ukrainian scientists systematically put into scientific
circulation many coins of IX-XI centuries, it updates the new phase of studying the historical
period known as “coinless”. There is a high probability that the new coin findings help to
disprove the conclusions concerning the absence of coins on some Ukrainian territories.
In addition, the real but illegally obtained coins serve as absolute sources for studying
the technology of its production, contributing to the identification of antique imitations,
which are made with the purpose of tricking collectors, abusing and swindling the museum collections.
It’s noted that the new millennium is characterized by the rapid improvement and
development of technology as noted. The modern research methods haven’t disregarded
the special fields of historical science. Numismatists of the whole world widely use variety
of precision instruments for increasing knowledge in different aspects of research. The
use of calibrations is equally effective in ancient coins study, regardless of the way they
are received: official excavations or researches outside the active laws. Modern devices
allow to examine deeply the composition of the metal alloy coins, identify sources of
raw materials for manufacturing coins, provide additional information for the art history
examination (establishment the conformity of composition of micro impurity alloy with
ancient combinations of metals in the alloy authentic coins), study of the surface layer of
coins for the presence on its cover (credit and counterfeit coins of those times) and more.
7
Therefore, spreading of the private illegal search of antiques by means of the modern
technical equipment, under conditions of chronic underfunding of science, has negative
and some rational consequences. The negative part is the loss of certain information which
coin finds contain in archaeological context, it complicates or makes impossible researching
in focus of money circulation and dating historical memorials. However, coins (from the
“black” excavations) save its authenticity. They serve as important source in the study of
stamp varieties and its combinations, technologies of manufacturing coins. These coins
are important from the point of view of measurement and metallography alloy coins, and
as an object of study the phenomenon of money falsification in the past. Moreover, these
coins enrich numismatics with new varieties and types of coins. Nowadays, it’s extremely
important to search new methodological approaches for using the foregoing sources in
scientific research inclusive of legal, scientific and ethical components.
The improving of the normative legal boundaries will allow combining the efforts
of amateur researchers and scientist archaeologists. It promotes the formation of the national financial fund of researches in the field of numismatics and encourages legitimate
archaeological research.
LITERATURE:
1. Orlik W., W sprawie Metodologii badań numizmatycznych [Recenzja książki A. L. Ponomarev, Evolucia
deneznyh sistem Pricernomor’a і balkan XIII-XV vv., Moskva 2011, Izdatel’stvo moskovskogo universiteta, 672
s., ISBN 978-5-211- 06307-5.] // Wiadomości Numizmatyczne, R. LVIІI, 2014, z. 1–2 (197–198), s. 259-263.
2. Черновол M. I., Технічна складова в нумізматичних дослідженнях / Михайло Іванович Черновол
// Тези доповідей. – III Міжнародна науково-практична конференція [«Актуальні проблеми нумізматики
у системі спеціальних галузей історичної науки»] – 5-6 листопада 2015 р. – Кіровоград-Київ-ПереяславХмельницький, 2015, c. 10-12.
3. Закон України «Про охорону культурної спадщини». – Відомості Верховної Ради України. – 2000.
– № 39, c. 333. (зі змінами та доповненнями).
4. Коцур В. П., Актуальні напрями та організаційні засади сучасних досліджень середньовічної
нумізматики в Україні / Віктор Петрович Коцур // Наукові записки з української історії – Випуск 33 –
Переяслав-Хмельницький, 2013, c. 3-8.
5. Орлик В. М., Інформаційний потенціал WEB-ресурсів у нумізматичних дослідженнях (на прикладі
монет держав Хрестносців) / Василь Михайлович Орлик // Матеріали наукової конференції з міжнародною участю: [«Архівознавчі та джерелознавчі галузі знань: проблеми взаємодії на сучасному етапі»],
(14 березня, 2013 р.) – Київ, 2013, c. 129-133.
6. Саввов Р., Нова монета Белзького князівства / Ростислав Саввов // Львівські нумізматичні записки
– ч. 10. – Львів, 2013, c. 22-23.
7. О монете Хаджи II Гирея // Портал истории и нумизматики Крыма. – Інтернет-ресурс [Режим
доступу: www.coins.ucoz.ru/index/0-15]. Перехід на сторінку: 06.VI.2016.
Методологічні проблеми сучасних нумізматичних досліджень:
матеріали «чорної» археології і наукові пошуки
Резюмe
У статті розглядається проблема використання в наукових дослідженнях
нумізматичних пам’яток, виявлених під час незаконних досліджень та під час
приватного несанкціонованого пошуку предметів старовини за допомогою сучасних
металодетекторів.
8
Відомо, що в Україні на законодавчому рівні розроблено інструменти протидії
несанкціонованому пошуку старовини, а також систему покарань за подібні дії.
Незважаючи на вдосконалення законодавчої бази та збільшення відповідальності за
проведення неофіційного пошуку старовинних скарбів, подібна практика на теренах
України не лише не послабилаcя, а й посилилася.
Важливою методологічною проблемою є включення матеріалів «чорної»
археології в науковий обіг, науково-етичні та законодавчі аспекти цієї проблеми.
Поширення приватного несанкціонованого пошуку предметів старовини за
допомогою сучасного технічного оснащення, в умовах хронічного недофінансування
науки, має як негативні, так і певні раціональні наслідки. Однозначно негативною є
втрата певної інформації, яку несуть монетні знахідки в археологічному контексті, що
ускладнює або унеможливлює їх дослідження у фокусі грошового обігу і датування
історичних пам’яток. Водночас монети із «чорних» розкопок, зберігаючи свою
автентичність, слугують вагомим джерелом у вивченні штемпельних різновидів та їх
поєднань, технологій виготовлення монет, є важливими під кутом зору вимірювань
та металографії сплавів монет, а також дослідження явища фальсифікації засобів
грошової оплати у минулому. Окрім цього, такі монети збагачують нумізматику
новими різновидами й типами монет. З огляду на це надзвичайно важливим сьогодні
є пошук нових методологічних підходів до використання вищезгаданих джерел у
наукових дослідженнях з урахуванням правових, науково-етичних складників.
На разі вдосконалення нормативно-правового поля дозволить об’єднати зусилля
аматорів-пошуковців та вчених-археологів, а також сприятиме формуванню
загальнонаціонального фінансового фонду досліджень у галузі нумізматики та
стимулювання легальних археологічних досліджень.
9
Vasyl Orlyk
(Ukraine)
RARE VARIETY OF SHILLING OF THE GRAND MASTER OF THE TEUTONIC ORDER PAUL VON RUSDORF FOUND IN VOLYN REGION
Early 20s of the XV century brought quite hard times for the State of the Teutonic
Order. The defeat in the Battle of Grunwald (the Battle near Tannenberg) in 1410 and the
fiasco of the Order in the “Great War” of 1409-1411 with Poland, as well as significant
military and political mistakes of the Grand Master Michael Küchmeister von Sternberg
set considerable challenges for the Teutonic Order. Under these circumstances Paul von
Rusdorf became the 29th Grand Master in March 1422 and headed the State of the Teutonic
Order in Prussia for almost 20 years. During his reign the Crusaders made attempts to
revive the past greatness of the Order State, to expand its military and political influence,
and most importantly weaken the main enemy of the Teutons which was Poland. That was
a new period of wars with Poland and the Order had new defeats. However, the active
policy of the Grand Master to terminate the Polish-Lithuanian union left a significant mark
in the Ukrainian history. During his reign the sufficiently close links between the state of
the Teutonic Order in Prussia and the Grand Duchy of Lithuania (hereinafter GDL) were
recovered, especially Volhynia region. The Order took an active part in the civil war in
GDL as an ally of the Grand Duke of Lithuania Švitrigaila Algirdas, and his intentions
to revoke the alliance with Poland and to create the Grand Duchy of Rus headed by
Švitrigaila as the Grand Duke. In August 1431 the crusaders started another unsuccessful
military confrontation with Poland – the Polish-Teutonic War of 1431-1435. Along with
the restored military alliance the states of the Teutonic Order in Prussia renewed economic
relations with the Rus lands of GDL, mostly with Volhynia and Podolia.
The cooperation of the State of the Teutonic Order in Prussia and the Rus lands left a
sufficient amount of numismatic sources. According to the words of the famous Ukrainian scientist Mykola Kotlyar coin findings are «the relics of domestic and foreign trade
of those times»1. At the time of writing his article the author knew about 32 coins of the
emission of the Grand Master Paul von Rusdorf found in Ukraine during 1897 – 2016.
The coins were either parts of hoards or occasional findings. The information about the
coins can be found in archive documents2, scientific works3 and materials of numismatic
Internet forums4. The area of the coin findings covers Vinnytsia, Volyn, Zhytomyr, Kyiv,
Lviv, Rivne, Ternopil, Khmelnytsky and Chernihiv regions. Most of the findings of coins
of Paul von Rusdorf in Ukraine are the types of coins classified by the prominent German
numismatist and sphragist of the nineteenth century Friedrich August Voßberg as emissions
of 1422-1436, mostly coins of 1426-14365. That was the period of renewal of political,
economic and trade relations between the Teutonic Order and GDL and its Rus lands.
There are quite rare specimens among the coin findings.
1
2
3
4
5
Котляр М. Ф. 1971, с. 65.
ANMHU, page 2 overleaf.
Позіховський О., Шуст Р. 2005, с.543, Орлик В. 2013 b., Орлик В. 2015.,
Орлик В. 2013 a., Коцур В.П. 2016
Voßberg Friedrich August, 1843, s. 163.
10
In July 2016 a shilling of Paul von Rusdorf (1422-1441) of the emissions of 14261436 minted in Torun (Picture 1) was found on the Lypa river bank in Horokhiv district
of Volyn region, 10 km from the town of Berestechko.
Picture 1
Obv.: HåGS | @צPå | ULUS | PRIM
(m 1,46 g., Æ 21 mm.)
Rev.: HONb | @åDN | ORUM | PRUc
These coins have specific iconographic and palaeographic features. Particularly, the
presence of the symbol «•» above the shield of the Grand Master, the presence of the
letter «А» with connecting line in the legend – «å», combination of different variants of
writing of the letter «М» in the legend, particularly «Ð» or «H» with «M» (Picture 2),
and the combination of iconographic and palaeographic symbols of in the legend of the
obverse of the coin «×¦» and «£» with the above-mentioned features.
The coins of the time of Paul von Rusdorf (1422-1441) contained in the Dubno hoard
were represented by shillings minted in 1426-1436 at Torun mint6. These coins have specific
iconographic and palaeographic features. Particularly, presence of the symbol «•» above
the shield of the Grand Master, the legend has letter «А» with a connecting line – «å»,
combination of different variants of letter «М» in the legend, particularly «Ð» or «H»
with «M», and combination of iconographic and palaeographic symbols of the legend on
the obverse «×¦» and «£» with the above-mentioned specific features.
Picture 2
6
Voßberg Friedrich August, 1843, s. 163.
11
It is unknown to us the circumstances of the findings. The coin partially corresponds
to the shilling described by Friedrich August Voßberg with number 8377. But the shilling
found in Volyn region had the eagle head turned to the right on the shield of the Grand
Master (Picture 3).
Picture 3
This coin contains in the catalogue of modern Polish researchers Jaroslaw Dutkowski
and Adam Suchanek with number 8398 and has rated rare 4. This type of coins is not
present in the coin collection of the Teutonic Order at the National Museum in Warsaw,
where there are 42 coins of the emission of the Grand Master Paul von Rusdorf9. There
is no coin of this kind in the biggest collection of the coins of the Teutonic Order in the
District Museum in Torun, Poland.
The iconografic analysis of the coins we found in Volyn and which were published
by the Polish researchers shows that they were struck with different pairs of dies. This
means that for this type of coinage at Torun Mint they produced several pairs of dies. The
coin from the catalogue of Yaroslaw Dutkowski and Adam Suchanek has a quite worse
conservation condition than our finding under analysis; in particular it lacks parts of the
legends of the obverse and reverse.
The coin under analysis was published by its owner on the Ukrainian website “Violity” in order to define the emitter and to assess its value10. After the clarification and
assessment the coin was sold at the auction of the Internet resource “Violity” on August
24, 2016 for 670 UA Hr.
The coins of the State of the Teutonic Order in Prussia found on the Ukrainian territory
hold certain place among other findings. However, they are not represented equally by the
emissions of the Grand Masters. Coin findings depend on several factors including direct or
indirect cooperation between the inhabitants of the region where the finding was recorded
7
8
9
10
Voßberg Friedrich August, 1843, s. 163.
Jaroslaw Dutkowski, Adam Suchanek, 2010, s. 84-85, # 839.
Miehle Danuta 1998.
Violity 2016
12
with the emitter of the found coin, mainly during the time close to the minting of the coin.
The found coins of the reign of the Grand Master of the Teutonic Order Paul von Rusdorf,
including emissions of 1426-1436 are the result of contacts of representatives of the State
of the Teutonic Order in Prussia, mainly trading representatives with the people of the Rus
lands during the restoration of close links between the Rus lands of GDL and the state of
the Teutonic Order in Prussia. Their economic cooperation contributed penetration of the
coins of the Teutonic Order on money market of the Ukrainian Medieval lands, including
those varieties, which currently have significant rated rare. And this is the shilling of Paul
von Rusdorf (1422-1441) of the emission of 1426-1436 minted in Torun and which was
found in July 2016 in Horokhiv destrict of Volyn region.
SOURCES AND LITERATURE:
1. ANMHU – The Archive of the National Museum of the History of Ukraine. – Fund 1, Description Unit
1, File 32.
2. Dutkowski Jaroslaw, Suchanek Adam, 2010. – Corpvs Nvmmorvm Civitatis Thorunensis, Gdańsk.
3. Котляр М. Ф., 1971. – Грошовий обіг на території України доби феодалізму, Київ.
4. Коцур В.П., 2016. – Щодо проблеми використаня матеріалів «чорної» археології в наукових
дослідженнях з нумізматики: Тези доповідей IV Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні
проблеми нумізматики у системі спеціальних галузей історичної науки», 22-23 червні 2016 р. КіровоградКиїв-Переяслав-Хмельницький, с. 11-14.
5. Miehle Danuta, 1998. – Monety Zakonu Krzyzackiego/ Katalog monet ziem historycznie z Polska związanych. Zbiory Muzeum Narodowego w Warszawie, Warszawa, 198 s.
6. Орлик В., 2013 a. – Інформаційний потенціал WEB-ресурсів у нумізматичних дослідженнях (на
прикладі монет держав хрестоносців). Архівознавство та джерелознавчі галузі знань: проблеми взаємодії
на сучасному етапі – Київ, с. 129-133.
7. Орлик В., 2013 b. – Монеты государства Тевтонского ордена в Пруссии в составе денежных и
денежно-вещевых кладов, найденных на территории Украины, Наукові записки з української історії:
Зб. наук. статей 33. Переяслав-Хмельницький, с. 39-45.
8. Орлик В. 2015. – Нумизматические свидетельства торговых связей южноруских земель Великого
княжества Литовского с городами государства Тевтонского ордена в Пруссии, Numizmatikos rinkiniai:
istorines Lietuvos ir su ja susijusiu saliu paveldas, Vilnius, p. 249-258.
9. Позіховський О., Шуст Р. 2005. – Грошовий обіг на Волині в XIV - XVII століттях (За матеріалами
монетних скарбів у фондах Державного історико-культурного заповідника міста Острог Рівненської області) (Додаток. Опис скарбів), Вісник Львівського університету: Серія історична 39-40, Львів, с. 529-547.
10. Violity 2016 “Coin for identification” http://forum.violity.com/viewtopic.php?p=10314945&highlight=#10314945 (Accessed 5 Oct 2016).
11. Voßberg Friedrich August, 1843. – Geschichte der preußischen Münzen und Siegel von frühester Zeit
bis zum Ende der Herrschaft des Deutschen Ordens, Berlin.
Рідкісний різновид шилінга великого магістра
Тевтонського ордену Пауля фон Русдорфа, знайдений на Волині
Резюме
У липні 2016 р. на полі, розташованому на березі річки Липа в Горохівському
районі Волинської області, за 10 км. від м. Берестечка був знайдений шилінг Пауля
фон Русдорфа (1422-1441) емісії 1426-1436 рр., монетний двір – м. Торунь. Подібна
монета міститься в каталозі сучасних польських дослідників Ярослава Дутковські та
Адама Сушанека під №839 і має ступінь рідкості R4. Даний тип монет відсутній у
13
зібранні монет Тевтонського ордену Національного музею у м. Варшаві, де зберігається 42 монети емісії Великого магістра Пауля фон Русдорфа. Знахідки монет часів
правління в Тевтонському ордені Великого магістра Пауля фон Русдорфа, зокрема
емісій 1426-1436 рр., – наслідок контактів представників станів держави Тевтонського
ордену у Прусії, переважно торгівельних станів із мешканцями руських земель, у
часи відновлення тісних зв’язків між руськими землями Великого князівства Литовського і державою Тевтонського ордену у Пруссії. Їхня, переважно економічна
співпраця, сприяла проникненню на грошовий ринок українських середньовічних
земель монет Тевтонського ордену, у тому числі й тих їхніх різновидів, які нині
мають значні ступені рідкості.
14
Валерий. А. Кобринец
(Беларусь)
АКТОВЫЕ КНИГИ МОГИЛЕВСКОГО МАГИСТРАТА
ОБ ОБМЕННОМ КУРСЕ РУССКОЙ КОПЕЙКИ В ХVI В.
В ХVI в. на белорусских землях, бывших частью Великого княжества Литовского
(с 1569 г. – в составе Речи Посполитой), имели хождение монеты различных
европейских государств, в том числе и России (Великого княжества Московского,
с 1547 г. – Московского царства). Продукция ее денежных дворов (копейки и
денги) первоначально проникала на территорию Беларуси в результате активных
торговых контактов. Первое упоминание «денег Московских» на белорусских землях
в документах датируется 17 апреля 1532 г. [4, с. 74]. Среди зарегистрированных
находок на территории Беларуси самые ранние русские монеты чеканены во
время существования русских удельных княжеств – это денга Ивана Андреевича
Можайского (1432-1454) и денга Александра Федоровича Ярославского (1436–1471)
[7, с. 118, 122, 123 таб. II.1, 126 таб. III.4.].
Вопрос котировки или обменного курса русской «проволочной» копейки на
рынках Беларуси в ХVI в. продолжает оставаться малоисследованным. Белорусский
исследователь Д.В. Рябцевич называет ее наличие одним из условий акклиматизации
русских монет на восточных землях Великого княжества Литовского [13, с. 197].
Количество работ, касающихся проблемы рыночного обмена русской «проволочной»
копейки в Беларуси ХVI в., невелико. Исследователи затрагивали ее в публикациях,
посвященных роли эмиссий России на территориях, входивших в состав Великого
княжества Литовского, и в обобщающих трудах по истории денежного обращения
Беларуси [12, с. 173; 13, с. 197; 14, с. 196; 15, с. 220; 5, с. 25]. В 2009 г. в статье «Об
обменном курсе русской серебряной копейки» мною была предпринята попытка
свести воедино разрозненные сведения о нем в ХVI – первой половине ХVII в. [6,
с. 2-5]. Использование массы серебра в копейках и польских и литовских грошах
как основы для расчета рыночной котировки позволило выделить существование
прямой зависимости между этими показателями до 20-х гг. ХVII в. [6, с. 6-9]. В
литературе известны следующие данные об обменном курсе копейки на землях Речи
Посполитой на рубеже ХVI и ХVII вв.: 0,72 литовского гроша – март 1579 г. [6, с.
3], 0,8 литовского гроша или 1 польский грош – июль–август 1579 г. [12, с. 173; 13,
с. 197; 14, с. 196; 15, с. 220; 6, с. 3] и 1 польский грош – 1604-1612 гг. [5, с. 25; 6, с.
3–4, 7]. В результате, сведения о ней немногочисленны и фрагментарны.
Целью исследования является пополнение имеющегося корпуса документов,
несущих информацию о курсах обмена русских монет на денежные знаки,
обращавшиеся на белорусских землях в конце XVI в. Задачи работы: 1)
систематизация и уточнение доступных данных о вальвациях «денег Московских»
на восточнобелорусских рынках; 2) ввод в научный оборот новых, ранее не
использовавшихся исследователями письменных источников; 3) анализ динамики
изменения рыночных котировок русской копейки.
Основой статьи стали фонды документов, хранящиеся в Национальном
историческом архиве Беларуси (далее – НИАБ). Одним из самых полных и
15
охватывающих значительный хронологический период является фонд Могилевского
магистрата (НИАБ, ф. 1817, оп. 1), который содержит 201 единицу хранения –
Актовые книги, Приходно-расходные книги, Протоколы декретовые, Реестры
суммарийные и др. В исследовании использованы данные пяти дел (НИАБ, ф. 1817,
оп. 1, д. 1-5). Из них Актовая книга за 18 июля 1579 – 1 июня 1580 г. опубликована
в «Актах Виленской археографической комиссии» [3, с. 291-621]. В работу также
включена информация, полученная из магистратских книг Могилева, изданных в
«Историко-юридических материалах» [1, 2] и «Актах Виленской археографической
комиссии» [3, с. 3-290], рукописный оригинал которых, к сожалению, утрачен.
В Актовых книгах могилевского магистрата за 1577-1600 гг. подавляющее
количество терминов для счета денег принадлежит системе Великого княжества
Литовского: копы, злотые, рубли, гроши, пенязи. Кроме них, упоминаются монеты
стран Западной Европы (талеры, левки) и счетно-денежные единицы России (алтын,
гривна, рубль). Среди последних только «алтын» неоспоримо относится к российской
терминологии. Он равен 3 копейкам или 6 денгам. Несмотря на тождественность
слов «рубль» и «гривна», на землях Великого княжества Литовского и Московского
царства их внутреннее наполнение различно. Литовский рубль приравнивался 100
литовским грошам, русский – 100 русским копейкам или 200 денгам. Гривна в
Великом княжестве Литовском и Речи Посполитой соответствовала 48 польским
грошам, ее русская «тезка» – 10 копейкам. Эти счетно-денежные понятия в
документах не смешиваются друг с другом при помощи определений или контекста,
например: «рубль грошей или рубль грошей литовских» – «рубль денег или рубль
денег московских», «полтретья рубля (московского. – В.К.) без гривны».
Впервые русские монеты попадают на страницы Актовых книг в жалобе от
12 августа 1577 г. могилевского мещанина Герасима Максимовича на некого
Игната Дешковича [1, с. 131–132]. В дальнейшем они с разной степенью частоты
упоминаются во всех магистратских книгах последней четверти ХVI в. (см. таб.
1). В них русские монеты называются 55 раз, что значительно превышает ранее
известное их количество.
Таб. 1
Впервые паритет между денежными суммами монет России и Великого княжества
Литовского устанавливается в «Роке (сроке. – В.К.) Куприяну на заплачене пенезей
Фетку» от 21 июня 1578 г. Некий Федка Артемович жалуется на могилевского
мещанина Куприяна Васильевича Солодовника, что в Смоленске последний взял
у него в долг сорок грошей. Свидетель со стороны истца показал, что видел, как
Куприян одолжил Федку «полтину денгами» [2, с. 205-206]. В данном случае
16
поскольку сорок литовских грошей соответствуют полтине денгами (50 копейкам
или 100 денгам), то одна копейка равна 0,8 (= 40:50) литовского гроша или одному
польскому грошу (= 0,8 × 1,25).
Ранее автором рассматривалась вальвация русской копейки в марте 1579 г. как
0,72 литовского или 0,9 польского гроша [6, с. 3]. Основой для расчетов послужило
описание потерь смоленского купца А. Д. Турова в Могилеве. Они составили «за
тую то шевню (которая ранее сгнила; севня – хлебная мера: здесь, скорее всего,
хлеб. – В.К.), то есть шесть коп гр[о]шей монеты и личбы литовское, ку тому каразеи
белой локоть девет, кожды локот по шеснадцати гр[о]шей». В денежном выражении
И. Беляй заплатил А.Д. Турову 504 литовских гроша (6 коп грошей литовских и 9
локтей «каразеи белой» по 16 грошей, т.е. 6 × 60 + 9 × 16 = 360 + 144 = 504). Было
высказано предположение, что равная этому сумма содержится в следующем: «…
пот виною (под угрозой наказания. – В.К.)… стем рубли…» [3, с. 208–209; 6, с. 3].
Предложный падеж числительного «сто» («стем») был интерпретирован как неточная
передача другого числительного – «семь». В результате, рассчитывался курс в 0,72
литовского гроша [6, с. 3]. Более внимательное прочтение документа позволяет
отказаться от предыдущих выводов и признать указанную котировку ошибочной.
Снова с обменным курсом мы сталкиваемся в «Присеге Антона Стрелника
против Павла Олферовича» от 18 июля 1579 г. Могилевские мещане Антон Васкович
Стрельников и Павел Олферович Коленин продали в Смоленске шелка на семьдесят
три с половиной московских рубля. На вырученные деньги купили сукна сермяжного.
После чего Коленин отказывается производить расчет. Он сообщил, что Антон
«мне за мою чотырнадцать литер (литра – мера массы шелка, равная около 300 г.)
шолку спустилъ мне денег рублей осмънадцать и чотыри без пети денегъ, кождый
рубль (денег московских, т.е. копеек. – В.К.) по осмъдесят гр[o]шей…» [8, л. 11 об;
3, с. 295–296]. Иными словами, согласно приведенному источнику, на территории
восточной Беларуси копейка шла по курсу 0,8 (= 80:100) литовского гроша.
В документе от 5 августа 1579 г. могилевский мещанин Селивон Мардосович
дает присягу о том, что он своего земляка Ивку Ивановича Сухачова «оскаржыть
(ложно обвинить. – В.К.) перед урядом Смоленским не хотел». Они, будучи в
Москве, сговорились вывезти оттуда «вязня (пленника. – В.К.) немца рыжанина,
которог взято было в Ифлянътехъ (Ливонии. – В.К.)». За последнего Ивка обещал
Селивону «рубль денег (московских. – В.К.), то есть гр[о]шей осмъдесят литовских»
[8, л. 39 об.; 3, с. 315]. Следовательно, и в этом случае копейка равна 0,8 (= 80 : 100)
литовского гроша.
Еще одна жалоба, в которой используются русские счетные единицы, датируется
28 ноября 1580 г. Могилевский мещанин Богдан Василевич жалуется на Ивана
Семеновича, что последний «узял рубль денег и мел отменит (отдать. – В.К.)
Новгродку по полсему пенязя (6,5 денария. – В.К.) и ку тому то тарел». Иван же
утверждает, что «не брал того рубля денег а ни тареля толко онну десет денегъ и
то отдал» [9, л. 228]. К сожалению, приведенная в ней информация не позволяет
точно рассчитать обменный курс копейки. Дать какое-нибудь правдоподобное
толкование тому, какой сумме приравнивалось запись «по полсему пенязя», не
представляется возможным. Вероятно, часть документа могла быть или не записана
или неточно переписана с черновика на беловой вариант. Одной из догадок, которая
в какой-то степени позволяет объяснить возникшую неясность, может быть пропуск
17
слова «денга» перед «по полсему пенязя». Под предложенным номиналом, скорее
всего, следует видеть «денгу копейную» или копейку. Соотнесение с половинным
номиналом последней – «денгой-сабляницей» – сомнительно, поскольку в таком
случае копейка приравнивалась бы 1,3 (= 6,5 × 2) литовского гроша. Ни один
известный документ не показывает столь высокую вальвацию копейки. Более
вероятен ее более низкий курс в 6,5 пенязей (денариев) или же 0,65 (= 6,5 × 0,1)
литовского гроша, о чем позволяют говорить другие, близкие по времени документы.
Так, могилевский мещанин О. Богданович в жалобе 20 марта 1581 г. сообщает,
что он одолжил своему земляку Андрею Сопроновичу «рублей полшоста (т.е. 5,5
рублей. – В.К.), за которые мел ми дат гр[о]шъми готовыми за рубль шестьдесят
девет грошей» [9, л. 471-471 об.]. Таким образом, здесь копейка соответствовала
0,69 (= 100 : 69) литовского гроша.
«Моц (доверенность)» от 16 апреля 1581 г. могилевского мещанина Артема
Ларивоновича сообщает, что он продал коня «шерстю рыжой за два рубли московских,
то ест личбы литовской за две копе гр[о]ши сорок, Миките Гапоновичу, волощанину
Дубровленскому села з Росалны именя его м[и]л[о]сти ясновельможного п[а]на Яна
Глебовича п[а]на минского» [9, л. 499-499 об.]. И снова расчет показывает, что одна
русская копейка приравнивалась 0,8 (= (2×100) : (2×60 + 40) = 200:160) литовского
гроша.
Значительный по объему комплекс документов представляет собой тяжба 1588 г.
между могилевскими мещанами Яцком Ольхимовичем или Овхимовичем и Ланей
Моисеевичем [10, лл. 94 об., 116-116 об., 119 об.–121, 147, 160 об.–161, 304-305].
Она началась в субботу 10 апреля. Суд неоднократно откладывал решение дела.
Судебные препирательства удалось проследить до июля 1588 г. Некие их отголоски
слышны в «Пильности Лани Моисеевича против Яцка Киеницы» от 28 декабря
1588 г. [10, лл. 517 об.–518]. Окончательное решение дела магистратом автором
на сегодня не выявлено. В ходе судебных разбирательств было установлено, что
брат Лани, Иван Моисеевич, взял в долг у Яцка в Москве для покупки двух коней
двадцать рублей «денег Московских» и обязался вернуть долг в Могилеве литовскими
грошами «кожны рубль по гр[о]шей осмъдесят». Таким образом, копейка снова
составляла 0,8 (= 80 : 100) литовского гроша. По дороге в Могилев при невыясненных
обстоятельствах Иван Моисеевич был убит. В документе от 3 мая приводится
копия «церокграфа» (собственноручного письма), написанная им в конце 1587 г. в
Москве: «Я, Иван Майсеевич, мещанин могилевский, вызноваю сам на себе тым
моим церокграфом, иж есми застал винен п[а]ну Яцку Овхимовичу, мещанину тогож
места могилевского, за два кони рублей двадцать денег московских. А маю ему
отдати и заплатити у Могилеве по осмидесят гр[о]шей литовских за рубль на рок
и ден певный, то естъ в року тепер идучом тисеча пятсот осмъдесят осмом на ден
велебного света тридневного воскресенья (Пасху, 18 апреля. – В.К.), ни чым иным
ани жадными товары ено готовыми грошми. А где бы в тых часех на мене п[а]нъ
Богъ перепустить смерть, тогды маеть близкий мой з маетности моее, хто на тот час
завладееть, маеть и повинен будеть п[а]ну Яцку Овхимовичу тот мой долг отдати
и заплатити на тот же рокъ и день, якое ему так шкоды и наклады нареченья свова
его, кром присеги его тесное. А при том были и того суть добре зведоми их м[и]л[о]
сть п[а]нъ Сергей Максимович бурмистръ, а п[а]нъ Ермола Михайлович Мосцов
мещанин могилевский ж, п[а]нъ Иван Григоревич Жолобов мещанин менский. А для
18
лепшое певности просил есми них же м[и]л[о]стей тых людей добрых о приложенья
печатей. И они з ласки своее на учевитою а усную прозбу мою вчинили и печати
к сему листу моему приложили. Деелося у Москве в року АФNЗ (т.е. 1587 года. –
В.К.) м[е]с[е]ца декабря шестого дня» [10, лл. 116-116 об.].
Еще один комплекс документов, позволяющий рассчитать обменный курс русской
копейки, связан с тяжбой ранее упоминаемого минского мещанина И.Г. Жолоба
против могилевского мещанина Микиты Зенововича. В жалобе от 6 июня 1588 г.
сказано, что он будучи в Москве выкупил «девку»-шляхтянку Оксинью Щавпиловну
за шестьдесят рублей [10, л. 242]. В позднейших жалобе от 8 июля и присяге от
28 июля фигурирует сумма «в осмидесят копах гр[о]шей» [10, лл. 250–252, 304]. В
первом документе возможно двоякое прочтение счетно-денежного понятия «рубль»
– как литовский, так и московский. Они оба составляют 100 более мелких единиц:
литовский – литовских грошей, московский – московских копеек. Использование в
позднейших источниках, входящих в комплекс, суммы в 80 коп литовских грошей
позволяет отказаться от этой неопределенности. Они соответствуют 4 800 (= 80 ×
60) грошей или же 48 (= 4 800:100) литовских рублей. В то время как 60 московских
рублей составляют как раз 80 (= 60 × 100 × 0,8) коп литовских грошей.
Позднее установление паритета между денежно-счетными единицами России и
Речи Посполитой прослеживается в Актовой книге Могилевского магистрата за 16
июля 1597 – 9 июля 1598 г. «Прысега» от 13 июня и «Угода (соглашение) и отпис
(описание) на долг» от 17 июня 1598 г. могилевских мещан Данилы Буса, Митки и
Чурилы Семеновичей упоминают «десеть рублей денег московъскихъ» [11, лл. 519
об.–520, 523 об.–524], которые Чурила дал в долг могилевским мещанам Д. Бусу
и М. Семеновичу. Далее Данила обещает отдать долг Чуриле «п[е]н[е]зи десет
рублей вжо п[е]н[е]зми монетою литовъскою» и только ею, а не чем-нибудь иным,
но частями – «пять копъ грошей … на день Петра Светого (29 июня. – В.К.)» в 1598
г. и оставшиеся пять коп на Пасху в 1599 г. (11 апреля. – В.К.) [11, лл. 523 об.–524].
Таким образом, можно говорить о равенстве 10 рублей «денег московских» 10 копам
литовских грошей. Отсюда следует, что одна копейка соответствовала 0,6 (= 60:100)
литовского гроша.
Таким образом, в настоящее время мы располагаем следующими данными о
вальвации русской «проволочной» копейки в Могилеве в конце ХVI в. (см. таб. 2).
Таб. 2
Как видно из таблицы, одна русская серебряная копейка преимущественно
приравнивалась 0,8 литовского гроша или одному польскому грошу. В то же
время документы фиксируют вариативность её курса. Известны и более низкие
19
котировки в 0,6 (июнь 1598 г.), 0,65 (ноябрь 1580 г.) и 0,69 (март 1581 г.) литовского
гроша. Одним из объяснений существования пониженных вальваций может быть
сохранение их как реликтов более раннего времени. Согласно собственным расчетам,
близкие показатели имели место в 1540-е гг. [6, с. 2, 3, 6]. Такого рода догадка в
известной степени правомерна для документов времени денежной реформы Стефана
Батория (1580 г.). В ходе ее происходило понижение монетной стопы, что, скорее
всего, отразилось на котировках. Дать более-менее убедительное объяснение для
пониженного курса в 1598 г. при современном уровне знаний не представляется
возможным. Открытие новых документов в будущем позволит дать ответ, почему
произошло снижение курсового показателя русской копейки в конце ХVI в.
Приложение1
1580 г. месяца ноября КИ (28) дня у понеделок. (Название повреждено и не
восстанавливается) //
Перед лентвойтом, бурмистрами, райцами, лавниками тог року на справах меских
в ратушу будучим, ставши очевисто Богданъ Василевич с почту пна Троцкого
жаловал на Ивана Семеновича о том, иж он у мене узял рубль денег и мел отменит
Новгродку по полсему пенязя и ку тому то тарел. Нижли мне тых грошей отдат не
хочет. Сторона отпорная Иван поведил, же не брал того рубля денег а ни тареля,
толко онну десет денегъ и то отдал. Што мы сказали, абы Иван на том прысегу
учинил. Которую мает учинит у середу.
[НИАБ, ф. 1817, оп. 1, д. 2, л. 227об.–228.]
1581 г. месяца марца К (20) дня у понеделок. Оповедене Опанаса Богдановича.
Перед Клишком Авусовичом, бурмистром места могилевског, ставшы очевисто
Опанас Богданович, мещанин могилевский, жаловал на Андрея Сопроновича,
мещанина могилевског, о том, иж онъ у мене узял рублей полшоста, за которые мел
ми дат гршъми готовыми за рубль шестьдесят девет гршей. Нижли он через тыден
дер- // жавшы денги мне почал отдават, мели якобы мели быт не добрые, а я ему
добры ден давать. Которое оповедане свое дал до книг записат.
[НИАБ, ф. 1817, оп. 1, д. 2, л. 471-471 об.]
1581 г. месяца апреля SI (16) дня у неделю. Моц
Перед Клишком Авусовичом, бурмистром места могилевског тог року на
справах меских будучым, ставшы очевисто учстивый Артем Ларивонович, мещанин
могилевский, чинил сознане о том, иж он дей продал коня шерстю рыжой за два рубли
московских, то ест личбы литовской за две копе грши сорок, Миките Гапоновичу,
волощанину дубровленскому села з Росалны именя его млсти ясновельможного пна
Яна Глебовича пна минского. Нижли тот дей Микита мне до тых часов тых дву коп
и грши сорока за тог коня не заплатил. А так я дей маючи перед собою пилнейшые
справы он дей в месте могилевском, для которых справ не могучи сам до Дубровны
ехат. Тогды передо мною, яко врядом меским, тот Артем Ларивонович зацил и дал
1
Документы публикуются впервые. Разбивка на предложения и знаки препинания авторские.
20
моц приятелю своему Климу Гапоновичу дубровленину одыскат у того Микиты
Гапоновича тую две копе грши сорок, што ему винен за коня и от нег взят и до
урядовых сознат и врядовне именем его яко прынцыпала своего квитоват и гдебы
се мел з ним право вдат. Тогды // правне поступоват чынит и делат так велеле бы
водле статута права посполитог земског Великого князства Литовског доставало
явне до спеху своем кому иному от себе моц поручит и штобы се через умоцованог
своег Клима Гапоновича албо от Климовог умоцованого, што стало исправило.
Обецуючи от них так з не с такои якои страту принят и то за право взят и вечне а
завдячне сщинят. Которое злецене зуполное моцы Клим Гапонович дубровленин, на
себе доброволне принявшы и то все тому Артему Ларивоновичу справит обецавши,
дал то до книг меских ратушных места могилевског записат. Которог записаня и
выпис с книг пот печатю мескою собе узял. Писан у Могилеве.
[НИАБ, ф. 1817, оп. 1, д. 2, л. 499-499 об.]
1588 г. месяца мая четвертого дня у середу. До суботы на отказ.
Перед лентвойтом, бурмистрами, райцами, лавниками места могилевского того
року на справах меских в ратушу будучым, ставшы очевисто Яцко Овхимович
мещанин могилевский через умоцованог всего пна Яна Солецкого жаловал на
Ланю Мойсеевича мещанина ж могилевского о том, штож дей брат его Иванъ
Мойсеевич зостал винен на церокграфъ свой будучы на Москве за два кони рублей
двадцат денег московских. Которые мел мне отдати по осмъдесят гршей литовских
на ден великоденный света в року тепер осмъдесят осмом прошлое, которое брат
его будучы на Москве там за нещасным припадком своим забит, а маетность его
на томъ брате его Лани засталося. А так абы он мне тую двадцать рублей денег
водлуг церокграфу з маетности брата своего заплатил. На который помененый Яцко
показал пред нами церокграфъ того Ивана Мойсеевича, на который так ся в собе
маеет: Я, Иван Майсеевич мещанин могилевский, вызноваю сам на себе тым моим
церокграфом, иж есми застал винен пну Яцку Овхимовичу мещанину тогож места
могилевского за два кони рублей двадцать денег московских. А маю ему отдати и
заплатити у Могилеве по осмидесят гршей литовских за рубль на рок и ден певный,
то естъ в року // тепер идучом тисеча пятсот осмъдесят осмом на ден велебного
света тридневного воскресенья ни чым иным а ни жадными товары ено готовыми
грошми. А где бы в тых часех на мене пнъ богъ перепустить смерть, тогды маеть
близкий мой з маетности моее, хто на тот час завладееть, маеть и повинен будеть
пну Яцку Овхимовичу тот мой долг отдати и заплатити на тот же рокъ и день, якое
ему так шкоды и наклады нареченья свова его, кром присеги его тесное. А при том
были и того суть добре зведоми их млсть пнъ Сергей Максимович бурмистръ а пнъ
Ермола Михайлович Мосцов мещанин могилевский ж пнъ Иван Григоревич Жолобов
мещанин менский. А для лепшое певности просил есми них же млстей тых людей
добрых о приложенья печатей, и они з ласки своее на учевитою а усную прозбу мою
вчинили и печати к сему листу моему приложили. Деелося у Москве в року АФNЗ
мсца декабря шестого дня. В тог церокграфу печатей тры притисненых. Сторона
отпорная, выслухавшы жалобы на жалобу и не отказуючы ку права не вступуючы,
узял собе через умоцованого своег Богдана Боровика на отказ до суботы. Чого вряд
ему допустил.
[НИАБ, ф. 1817, оп. 1, д. 3, л. 116-116 об.]
21
1588 г. месяца мая семого дня у суботу. До понеделку отложоно.
Перед лентвойтом, бурмистрами, райцами, лавниками места Могилевского того
року на справах меских в ратушы будучым на року на отказ за дэляцеею припалом,
ставшы очевисто Яцко Овхимович, мещанин могилевский, через умоцованог своего
пна Яна Солецког жаловал на Ланю Майсеевича водлуг першое жалобы своее о
двадцать рублей денег московских, которые ему зостал винен на церокграфъ свой
брат небожчык его Иван Майсеевич будучы на Москве. Которую жалобу свою перво
учыненую, знову повтораючы, с книг врадовых чытати казал и просил абы с тог
помененог Лани Мойсеевича справедливость учынена была. А сторона отпорная
выслухавшы жалобы и церокграфу небожчыка Ивана Мойсеевича на тую двадцать
рублей денег Яцку Овхимовичу да нег на жалобу через умоцованог своего Богдана
Боровика, чынечы отказ, поведил тыми словы иж дей правда же по смерти брата
моего Ивана Мойсеевича, который, едучы з Москвы, на дорозе забитым естъ от
розбою, дошло дей мене яко брату, што с немало товару и маетности его. Але дей
не ест задержаный и может до то быти же Яцко противный запис свой небожчыку
брату моему Ивану был дал, або о тот долгъ выплатил а тог листу своего не взял,
але его Яцко у себе задержал. Про то дей нехай Яцко самосем яко по змерлой руце
довод чынит яко ему тот долгъ не заплачон. А я дей тот долгъ водлуг того листу
платит буду. На то сторона поводовая через умоцованог своего Яна Солецкого
поведил, иж дей мне доводу лепшог по змерлой руце не потреба: над тот лист запис
его, у которог листу сут печатей людей зацных купецких тры подал, на то в право
в порядку в листе деветдесят третем на присегу жадин ся не маеть брат аж где бы
иных доводов не ставило, то естъ где бы не мой мел сведков, албо сурадных местов
под печатю албо с книг урядовых и иншых важных доводов, которым вера дана, а
иж дей довод // певнейшых не может быть церокграфъ. Ач колвек менит тот Ланя
же церокграфу, то ест задержаный, ино я сие ся то показует с того церокграфу же
небожчык Иван Моисеевич брат его, скоро давшы мне тот лист на себе на Москве и
обецавшы мне тот долгъ тут в Могилеве на великден тепер близко прошлый заплатит
заразом, на третий або на четвертый ден з Москвы поехал, а в том его на дорозе
зашвего неподалеку Москвы. Якож дей я, скоро приехавшы з Москвы за тым дей
перед великоднем, оповедалом, то на вряде всм же ми тот небожчык Иванъ водлуг
тог листу зостал винен и показал то в праве спокулисоксоном в листе осмъдесят
четвертом, длу чего естли бы ся верител перед часом упоминал платил его длужник
не винен, але естли бы ся на час упоминал повинен заразом заплатити. А иж тот
Ланя сам ся доброволне до тог знаеть же никоторая маетность и товары по смерти
брата его Ивана ему суть дошли спадкомъ прирожоным, а он инвертару врадового не
учынил и водлуг права ся не заховал в тытулох права майдебурског лист тринадцатом,
где пишот, естли бы дей дал або потомок инвертару не учынил, повинен вси долги
платить, хотя бы и маетности так мног не взял. И просил Яцко Овхимович абы ку
заплате тог долгу водлуг листу и права алекгованог Ланя Майсеевич справы был
примушон. Сторона обжалованая через умоцованог своего яко и перво поведил, иж
дей могъ быти у небожчыка брата моег противный лист тог Яцка, иж тот долгъ ему
заплатил, а так яко его заплата не дошла от брата моего и тот листу не задержал,
нехай дей самосем яко по змерлой руце доводу учынит. А я готов тот долгъ платит.
Мы вряд, выслухавшы з обоюх, естли бы мели што болшъ тог не маем одно дей то
припускаем на розсудок и дэкрет всм врядовый, што мы уряд для намовы межи собою
22
и пороженя, не будучы скорпливыми на выдане сентенцый, сторонам отложылисмо
тую справу и до понеделку пришлог мсца мая Н (8) дня, казавшы сторонам о часим
су выданю сентенцый ся становит.
[НИАБ, ф. 1817, оп. 1, д. 3, л. 119 об.–120.]
1588 г. месеца июня шестого дня у середу.
Перед лентвойтом, бурмистры, райцы, лавники места могилевского того року на
справах меских у ратушы будучым, ставшы очевисто мещанин гспдрьского места
меньского учстивый Иван Жолоб очевисто вызнал до книг меских могилевских
судовых права майдебурского тыми словы, иж што есми был дал до схованя девку,
выкупившы у Москве на имя Оксиню Щавпиловну у шестидесят рублей, у мещанина
могилевского Микиты Зановова. Тогды есми тую девку, яко был дал до схованя, так
теж есми ее … от того Микиты Зенавава до рукъ своих узял. С чого того, помененого
Микиты Зенавава, сим сознанем моим квитую и вечными чсы волным чыню. Што собе
дал тое очевистое вызнане Ивана Жолоба Микита Зеновов до книг меских записать.
[НИАБ, ф. 1817, оп. 1, д. 3, л. 242.]
1588 г. месяца июля КИ (28) дня у четверг. Присега.
Перед лентвойтом, бурмистры, райцы, лавники места могилевског тог року
на справах меских у ратушу будучымъ, ставшы очевисто мещанин гсдрьский
места менског Иван Жолоб жаловал на Микиту Зеновавича о том, штож дей свем
(ошибочное написание: правильно в сем. – В.К.) року теперешнем осмьдесятъ осмом
по великой ноцы мел есми девку, выкупленую з Москвы в осмидесят коп гршей на
имя Оксиню Семеновну. Которую девку зоставил есми был в нег час немалый. Кгдым
зас до нег приехавшы, тую девку был узял и кгды дей тая девка тамъ до дому пришла
от мене по речы свои, которыя хотела до споды моей принести, тамъ дей он, маючы
змову с приятелми ее, оцю девку выдал приятелемъ ее, взявшы от них коп чотыри
гршей. И ни от ког тое шкоды собе собе не маю отдно от тог Микиты Зеновова и
жены ег. И просил помененый Иван Жолоб, сторона поводовая, абы с того Микиты
справедливость учынена была. Сторона позваная, в право не вступуючы и на жалобу
не отказуючы, поведил, иж дей есми не ведал от слуги меског о штобы мене противъ
Ивана Жолоба позывал, просил року на отказ до дня завтершнег пятницы мсца июля
двадцат девятог дня. Уряд дал ему до дня завтрешнег до годины дванадъцатой. Абы
ся становил на жалобу тог Ивана Жолоба ся усправедливил.
[НИАБ, ф. 1817, оп. 1, д. 3, л. 304.]
ЛИТЕРАТУРА:
1. Актовая книга Могилевского магистрата 1577 г. (начало) // Историко-юридические материалы,
извлеченные из актовых книг губерний Витебской и Могилевской, хранящихся в Центральном архиве в
Витебске / Под ред. Д.И. Довгялло. – Витебск: Губернская типо-литография, 1903. – Вып. 30. – Отдел
третий, c. 1-164.
2. Актовая книга Могилевского магистрата 1577 г. (продолжение) // Историко-юридические
материалы, извлеченные из актовых книг губерний Витебской и Могилевской, хранящихся в Центральном
архиве в Витебске / Под ред. Д.И. Довгялло. – Витебск: Типо-литография бр. Подземских, 1906. – Вып.
32, c. 165-228.
3. Акты, издаваемые Виленскою Археографическою комиссиею: в 39 т. / сост. Д.И. Довгялло [и
23
др.]. – Вильно: Типография «Русский почин», 1915. – Т. 39: Акты Могилевского магистрата (1579–1580
гг.). – 674 с.
4. Беларускі архіў: у 3 т. / Т. 2: Архіў Літоўскай Мэтрыкі. Кніга запісаў № 16. Справы Віцебскага
гродзскага суда. Справы Полацкага гродзскага суда (1530–1538 гг.). – Менск: Друкарня Інбелкульта,
1928. – 344 с.
5. Квизикявичюс, Л., Русские монеты в денежном обращении Литвы в XVI–XVIII веках /
Л. Квизикявичюс // МОНЕТА. Международный нумизматический альманах. Вып. 7. (К 80-летию Василия
Васильевича Узденикова). Вологда: Издательство «МДК», 2000, c. 25-31.
6. Кобринец, В.А., Об обменном курсе русской серебряной копейки / В.А. Кобринец // Нумизматический
альманах. – 2009. – № 4 (38), c. 2-9.
7. Малежик, В.А., Фиксация и перспективы анализа единичных находок русских монет ХV – ХVII веков
на территории Беларуси / В.А. Малежик // Pieniądz–symbol–władza–wojna wspólne dziedzictwo Europy.
Białoruś, Estonia, Litwa, Łotwa, Polska, Rosja, Rumunia, Słowacja, Ukraina. Augustów, 8–11 września 2010.
Studia i Materialy z IX Międzynarodowej Konferencji Numizmatycznej. – Augustów, Warszawa, 2008, c. 115–131.
8. Национальный исторический архив Беларуси (НИАБ). – Ф. 1817 (Могилевский магистрат). – Оп.
1. – Д. 1 (Актовая книга Могилевского магистрата за 18 июля – 1 июня 1580 г.).
9. НИАБ. – Ф. 1817 (Могилевский магистрат). – Оп. 1. – Д. 2 (Актовая книга Могилевского магистрата
за июнь 1580 – июль 1581 г.).
10. НИАБ. – Ф. 1817 (Могилевский магистрат). – Оп. 1. – Д. 3 (Актовая книга Могилевского магистрата
за февраль – декабрь 1588 г.).
11. НИАБ. – Ф. 1817 (Могилевский магистрат). – Оп. 1. – Д. 4 (Актовая книга Могилевского магистрата
за 16 июля 1597 – 9 июля 1598 г.).
12. Рябцевич, В.Н., Нумизматика Беларуси / В.Н. Рябцевич. – Мн.: Полымя, 1995. – 686 с.
13. Рябцевич, Д.В., «Денги Московские» в Великом княжестве Литовском XVI–XVII вв. (денежная
и товарная функции) / Д.В. Рябцевич // Десятая Всероссийская нумизматическая конференция. Псков,
15–20 апреля 2002 г. Тезисы докладов и сообщений. – М., 2002, c. 196-198.
14. Рябцевич, Д.В., Российская монета на рынках Великого княжества Литовского в XVI–XVII вв.:
Общий анализ свода и топографии кладов / Д.В. Рябцевич // Девятая Всероссийская нумизматическая
конференция. Великий Новгород, 16–21 апреля 2001. Тезисы докладов и сообщений. – СПб., 2001, c.
196-197.
15. Рябцевич, Д.В., Российские монеты XVI-XVII в. на рынках западных регионов Великого княжества
Литовского (Брестщина, Гродненщина, Литва) / Д.В. Рябцевич // Культура Гродненскага рэгіёну:
праблемы развіцця ва ўмовах поліэтнічнага сумежжа: Зб. навук. пр. / Адк. рэд. А. М. Пяткевіч. – Гродна,
2003, c. 220-225.
Akta magistratu mohylewskiego o kursie wymiennym rosyjskiej kopejki w XVI w.
Streszczenie
Rosyjskie kopiejki w XVI w. były w obiegu na terenie części ziem Wielskiego Ksiestwa
Litewskiego. Znalazły się tam wskutek aktywnych kontaktów handlowych z Księstwem
Moskiewskim, a potem (po 1547 r.) Carstwem Moskiewskim. Możemy to prześledzić
na podstawie dokumentów archiwalnych. Pierwszą wzmiankę o „pieniądzach moskiewskich” odnajdziemy dla ziem białoruskich już 17 kwietnia 1532 r. W obiegu w XVI w.
znajdowały się kopiejki i diengi. Cennym źródłem wartym ananlizy są księgi magistratu
w Mohylewie. Obrazują nam one m.in. kurs wymiany owych „obcych” pieniędzy na
części ziem W. Ks. Litewskiego.
24
Андрей Карач
(Беларусь)
ФАЛЬШИВОМОНЕТНИЧЕСТВО И ЗАКОН В ВКЛ В XVI ВЕКЕ
Принято считать, что фальшивомонетчество появилась едва ли не сразу с
официальными эмиссиями. В Великом княжестве Литовском первые поддельные
монеты имитируют денарии Витовта и Казимира и тем самым относятся к XV в.
Но они крайне редки, так как это явление в Великом княжестве Литовском ещё не
получило широкого распространения. Да и количество выпущенных монет было
невелико.
В денежном обращении в XV в. господствовал пражский грош, подделки
которого доставляли определённые проблемы скарбу страны в конце века. Об
этом свидетельствует великокняжеская грамота Александра, датируемая 1498 г.
и предоставленная арендаторам питейных заведений Смоленска. В ней прямо
указывается, что сборщики должны принимать оплату налогов пражскими
грошами, но с одним условием, чтобы они были из серебра, а не из железа или
меди, т. е. не фальшивыми [1, с. 167]. В одном из документов 1483 г. упоминаются
“добрыя шырокия грошы” [2, с. 69-70]. О фальшивых пражских грошах, бывших в
обращении, свидетельствуют документы рубежа XV-XVI вв. 6 мая 1493 г. датируется
купчая грамота между Якунцем Евлашковым с одной стороны и Ариной Петровой
Хоринич с детьми Гридкой и Миткой с другой о продаже села на р. Ушача за “70
коп грошей широких хороших” [3, с. 129]. Такое уточнение “хороших” в конце
появилась неслучайно.
Человек, который составлял этот документ, скорее всего, знал о подделках
чешских грошей и после пересчёта самих монет решил добавить уточнение,
которое подтверждает, что среди этих монет подделок нет. Возможно, это была
инициатива продавца, чтобы к нему потом не было никаких претензий. Эта проблема
существовала еще в начале XVI в. В 1506 г. некий Данила с родственниками продал
Леону Михайловичу, его жене и детям землю на Отулове “за четыре рубля хороших
широких денег” [3, с. 206].
В ВКЛ своего единого писаного свода законов до XVI в. не существовало. Все
отношения регламентировались обычным правом – системой неписаных норм и
правил, выработанных в течение длительного времени и регулирующих отношения
на данной территории.
К 1529 г. был подготовлен единый сбор законов ВКЛ, получивший название
статут. Основными источниками для него были: местное обычное право, “Русская
правда”, Областные привилеи, Судебник 1468 г., различные великокняжеские
привилеи, указы и т. д.
Литовский статут первой редакции только кодифицировал феодальное право
Великого княжества Литовского, развивавшееся обычным путём и находившее
отражение в судебных решениях суда великокняжеского маршалка. Господарская
канцелярия, располагая огромным материалом судебных постановлений по
отдельным вопросам феодального права, имела полную возможность быстро
выполнить данное ей поручение – составить кодекс письменного права, в
25
который она от себя не вносила ничего нового, а лишь по известной системе
расположила судебный и актовый материал, находившийся в её распоряжении.
Поэтому постановления великокняжеского суда по тем или иным возникавшим
юридическим вопросам были основным источником Литовского статута первой
редакции [4, с. 24].
В Статуте 1529 г. отдельной правовой нормы, которая была бы отнесена к
фальшивомонетчикам, выделено не было. Скорее всего, это было связано с тем,
что такой вид преступления всё ещё не был сильно распространённым явлением и
фальшивых монет в обращении на землях ВКЛ в первой трети XVI в. было немного. Возможно, пятая глава первого раздела Статута 1529 г. в случае необходимости
могла применяться и к фальшивомонетчикам: “Кто бы листы або печати наши
фалшовал чым мает каран быти.
Коли бы хто листы або печати наши фалшовал або их ведомо поживал, таковый
мает кождый фалшар караны быти огнем” (если бы кто-то подделывал наши листы
или печати или заведомо пользовался поддельными, такой подделыватель должен
быть сожжён на костре) [4, с. 33]. Эта норма свидетельствует о большой роли,
которую придавали письменным актам. В архивных документах довольно часто
упоминаются случаи подделки документов, однако никогда судебные тяжбы не
доводятся до своего логического завершения согласно этой норме Статута. Также
следует отметить, что это наказание не применялось в отношении князей, бояр и
дворян [5, с. 368-370].
Однако, на данный момент нам не удалось выявить документы, которые
подтверждали бы, что под данную норму попадали также и фальшивомонетчики.
Изменения, которые произошли в социально-политической жизни государства в
40-50-х гг. XVI в., особенно после проведения аграрной реформы 1557 г., требовали
дальнейшего совершенствования права. Его недостатки понимал и сейм, поэтому
не единожды дополнял Статут 1529 г.
Но этого уже было недостаточно, и страна нуждалась в новой редакции свода
законов. Новый статут увидел свет в 1566 г. Составители разделили его на 14
разделов и 367 статей, тем самым значительно дополнив и усовершенствовав по
отношению к предыдущему изданию [6].
Двенадцатая глава первого раздела посвящена наказаниям, которые могут быть
применены к тем, кто подделывает документы, печати, подписи служебных лиц.
По сравнению с предыдущим статутом эта норма закона расширилась и предусматривала как простое (повешение) так и квалифицированное (сожжение на костре)
наказание [6, с. 56].
В отношении фальшивомонетчиков появилась абсолютно новая норма,
которая была выделена в особую главу и следовала сразу за положением об
подделке документов и печатей. Так, согласно тринадцатой главе первого раздела,
фальшивомонетничество считалось тяжким государственным преступлением,
за которое предусматривалась сожжение на костре с одним уточнением “без
милосердия”.
К фальшивомонетничеству приравнивалось и обрезание монет. Эта норма могла
применяться также и к ювелирам, которые подделывали золотые или серебряные
изделия, подмешивая неблагородные металлы, такие как медь, цинк или олово с
выгодой для самого ювелира. В таком случае, пострадавший ещё мог рассчитывать
26
и на компенсацию от золоторя. Но в тоже время работа ювелира с благородными
металлами не могла считаться преступлением, если не было злого умысла и подделки
с его стороны [6, с. 56-57].
Эта нововведённая норма стала ответом на участившиеся появления на рынках
ВКЛ довольно большого количества (по сравнению с предыдущим периодом)
поддельной монеты, в первую очередь полугрошей.
И это не случайно, ведь именно литовский полугрош в это время составлял
основу денежного обращения на землях ВКЛ и являлся самой популярной монетой
на рынке.
Имена фальшивомонетчиков, а также наказания, применяемые к ним, в
документах встречаются крайне редко. Можно привести пример шляхтича Григория
Остика, который имел тайные контакты с Московией, тем самым совершив измену
Речи Посполитой. При дальнейших разбирательствах у него в доме были обнаружены
поддельные печати и документы, а также штемпеля и материалы для производства
монеты.
Остик во всём признался и всю вину переложил на своего подельника еврея. Он
просил помилования, указывал на своё шляхетное происхождение и неподсудность,
но это не помогло. Вместе с подельником евреем Остик был обезглавлен [7, с.
162-164].
Такое незначительное количество известных имён фальшивомонетчиков, на наш
взгляд, связано с тем, этот феномен не был распространён в ВКЛ до конца XVI в.
и решения по ним (если они и были) принимались на судах низшей инстанции
– копных судах и редко доходили до великокняжеской канцелярии. Документов о
деятельности и решениях этих судов на данный момент сохранилось очень мало.
В опубликованных материалах и архивных источниках нами на данный момент не
выявлено таких решений по делам фальшивомонетчиков.
В 1588 г. была издана третья редакция Статута, ставшая самой прогрессивной
в Европе. В ней глава о фальшивомонетчиках практически не изменила своего
содержания. Наказание оставалось тем же – сожжение на костре [8, с. 91].
В следующем веке фальшивомонетничество принесло огромные проблемы
для Речи Посполитой, особенно остро это проявилось во вт. пол. XVII в. В этом
отношении в XVI в. в Великом княжестве Литовском явление фальшивомонетничества не стало большой проблемой для власти и не приняло массовых размеров.
Несмотря на это, законодатели, видя увеличивающиеся количество фальшивой
монеты в обращении, посчитали необходимым включить в Статут 1566 г. отдельную
норму, посвящённую этому феномену. Эти наказания были действенны в ВКЛ в
XVII и XVIII вв.
СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННЫХ ИСТОЧНИКОВ И ЛИТЕРАТУРЫ:
1. Рябцевич, В. Н., Нумизматика Беларуси / В. Н. Рябцевич. – Минск: Полымя, 1995. – 687 с.
2. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 3 (1440–1498). Užrašymų knyga 3 / parengė L. Anužytė, A. Baliulis. –
Vilnius: Žara, 1998. – 166 p.
3. Полоцкие грамоты XIII – начала XVI в. Ч. II / сост. А. Л. Хорошкевич. – М.: Ин-т истории СССР
АН СССР, 1978. – 219 с.
4. Статут Великого княжества Литовского 1529 года / под ред. К. И. Яблонскиса. – Мн.: Из-во АН
БССР, 1960. – 254 с.
27
5. Bardach, J., Studia z ustroju i prawa Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV-XVII w. / J. Bardach. – Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1970. – 404 s.
6. Статут Вялікага княства Літоўскага 1566 года / Т. І. Доўнар, У. М. Сатолін, Я. А. Юхо; рэдкалегія
Т. І. Доўнар і інш. – Мн.: Тэсей, 2003. – 352 с.
7. Albertrandi, J., Raczyński, E., Panowanie Henryka Walezyusza i Stefana Batorego królów polskich / J.
Albertrandi, E. Raczyński. – Kraków: Czas, 1860. – 513 s.
8. Статут Вялікага княства Літоўскага 1588: Тэксты. Давед. Камент. / Беларус. Сав. Энцыкл.; Рэдкал.:
І. П. Шамякін (гал. рэд) і інш. – Мн.: БелСЭ, 1989. – 573 с.
Fałszerstwo monet a prawo w Wielkim Księstwie Litewskim w XVI w.
Streszczenie
Analizie poddano prawo obowiązujące w Wielkim Księstwie Litewskim związane z
fałszowaniem pieniądza. Uwzględniono zapisy prawne z Metryki Litewskiej, Statutu W.
Ks. Litewskiego z 1529, 1566 i 1588 r. Obejmuje więc akta prawne z okresu panowania
Jagiellonów: Zygmunta Starego, Zygmunta Augusta oraz Stefana Batorego. Pomocne też
było wykorzystanie archiwaliów dotyczących Połocka z początków XVI w.
28
Виктор Какареко
(Беларусь)
ТРОЯКИ ПОСЛЕДНЕЙ ЧЕТВЕРТИ XVI ВЕКА В ДЕНЕЖНОМ
ОБРАЩЕНИИ ПРИНЕМАНЬЯ, ПО МАТЕРИАЛАМ КЛАДОВ
В монетарной истории Великого княжества Литовского XVI века, в переходный
период, который принято называть эпохой ренессанса, выделяют два этапа
создания развитой монетной системы раннего Нового времени. Изначально, во
время правления Жигимонта Августа (1544-1572) произошло создание и развитие
великокняжеской монетной системы.
Экономические предпосылки проведения денежной реформы в ВКЛ.
Великое княжество Литовское долгое время оставалось на задворках европейской
цивилизации, т.к. обладала довольно отсталым народным хозяйством и не могла
поставлять в Европу большое количество своей продукции. Тем не менее,
хозяйственная жизнь ВКЛ была ориентирована на поставку в Европу своего сырья,
в основном зерна, леса и лесных продуктов (зола, смола живица), а большая выгода
такого товарообмена заставляла великого князя, магнатов и шляхту переходить
к новой системе ведения хозяйства, стремиться к интенсификации товарного
сельхозпроизводства и активизации торговых отношений.
Аграрная реформа, о проведении которой в 1557 году известила «Устава на
волоки», изначально проходила далеко не во всех воеводствах страны, новыми
формами землевладения и землепользования были охвачены только западные
регионы ВКЛ, т.е. местности ближние к главным речным артериям, лежащим на
пути к европейскому рынку.
Реформу начали с проведения кадастра великокняжеских земель и иных крупных
землевладений. Проводимые преобразования существенно изменили быт крестьян
и прежде всего, коснулись их финансовой и сельскохозяйственной стороны.
Крестьянские хозяйства переселили и объединили в сёла. Интенсифицировали
систему сельскохозяйственного производства за счет применения нового вида
сельхозтехники и передовых способов обработки земли: ликвидации чересполосицы
и переход на трёхполье. Была введена новая окладная единица – волока, вместо
прежних довольно неопределенных понятий: служба, дворище. Установили
фиксированные повинности крепостного населения, проведена постепенная
замена натуральных повинностей денежными, т.е. произошел перевод большей
части крестьян на чинш, оставив только небольшое количество дворовых слуг. В
ходе реформы, во всех господских дворах было заведено фольварочное хозяйство,
дающее товарное зерно. Проведены преобразования по улучшению скотоводства и
коневодства. Подписанная в те годы «Ординация стадная» содержала подробные
инструкции по разведению лошадиного поголовья. Вскоре указанные нововведения
распространились на крупные магнатские и шляхетские землевладения.
В это же время была увеличена эксплуатация лесных и иных природных богатств
ВКЛ. В соответствии с вновь изданным Лесным уставом, проведено описание лесных
29
пущ и звериных переходов, проведено упорядочения лесного дела для повышения
доходности лесного хозяйства, продукция которого интенсивно сплавлялась по
рекам Неман, Буг и Висла к Балтийскому морю и с немалой прибылью продавалась
за границу. Значительные доходы поступали в казну от передачи в аренду
великокняжеских пущ частным лицам, в том числе иноземным купцам, которые
дополнительно платили за эксплуатацию леса (производство золы, заготовка смолыживицы, и др.), а также оплачивали пошлину за спуск лесных товаров водой1.
Как видим, к середине XVI века западный вектор в товарообмене Великого
княжества Литовского и иных земель Речи Посполитой приобрел доминирующее
значение. Активизации как внутреннего, так и внешнего товарооборота
способствовало введение в ВКЛ Магдебургского права и его распространение на
главные торговые центры, предоставление отдельным городам: Вильно, Брест, Ковно,
Гродно, … права беспошлинного перевоза и торговли по всей территории ВКЛ.
Расширение экономических связей с основными центрами европейской торговли,
проведение хозяйственных преобразований внутри страны, создали предпосылки к
появлению развитой монетной системы ВКЛ.
На иконографию, стилистику и типологию выпускаемых монет большое
влияние оказывало западноевропейское медальерное искусство, сформировавшееся
под воздействием итальянского культурного возрождения, а также принятая в
центрально-европейских странах технология изготовления монет. Новый монетный
стиль проявился в создании реалистичных портретов правителя на монетах ВКЛ.
Значительно расширился ассортимент выпускаемых монет от крошечных оболов и
денариев, полугрошей, грошей, трояков, … до золотых дукатов. Особо выделяются
в этом ряду донативные портретные шостаки 1547 года, талеры и португалы (10
флоринов).
Обострение военно-политических отношений с Московским государством,
вступление ВКЛ в Ливонскую войну (1559-1582) потребовало консолидации усилий
и создания более тесного союза ВКЛ с Короной в рамках вновь созданного союзного
государства – Речи Посполитой обоих народов. Заключение Люблинской унии в 1569
году, предполагало также унификацию всей денежной системы внутри создаваемой
страны. Но об этом, т.е. втором этапе создания развитой монетной системы раннего
Нового времени, мы расскажем чуть позже.
Влияние стоимости серебра на монетное производство
Интерес к драгметаллам существовал с древних времен. Физико-химические
свойства металлов и разница в объемах добычи золота и серебра сказывались на
их рыночной стоимости. Среднеевропейское соотношение цен золота к серебру,
именуемое ратио, уже в начале XVI века достигло соотношения 1:11,5 и, продолжая
медленно расти, к концу столетия установилось на уровне близком к 1:12.
В отдельных странах изменение ратио носило индивидуальный характер.
В середине XVI века значение ратио на территории Польши превысило
среднеевропейский показатель и оставалось на этом уровни до середины 70-х годов.
1
Пичета, В., Аграрная реформа Сигизмунда-Августа в Литовско-Русском государстве. – М., 1917, c.
68-69
30
В таких условиях, в стране лишенной природных месторождений серебра, монетное
производство становится малорентабельным или убыточным.
Затем значение ратио золота к серебру заметно снизилось, и оставалось ниже
среднеевропейского уровня до конца первой декады XVII века. Последнее произошло
под воздействием массового наплыва в Западную Европу дешевого американского
серебра, приведшего к резкому росту цен на продукты питания, названного
революцией цен.
В последней четверти XVI века ратио на территории ВКЛ было самым низким не
только в Речи Посполитой, но и одним из самых низких на европейском континенте.
Низкое ратио указывало на высокую стоимость серебра в международном масштабе
и стимулировало его приток в страну.
Монетарная политика руководства Великого княжества Литовского была
направлена на привлечение более дешевого серебра из-за границы, для выгодного
передела в местную монету и всячески тормозила его отток из страны, главным
образом в Москву, где цены на серебро были еще выше. Стефан Баторий выдал два
универсала запрещающих вывоз серебра за пределы страны.2
Унификация денежной системы Речи Посполитой
Предписанная Люблинской унией 1569 года унификация всех денежных систем
внутри страны удалось осуществить только в 1578–1580 гг., во время правления
Стефана Батория (1576-1586). Монетная ординация Стефана Батория от 5 января
1580 года девальвировала литовскую монету до общегосударственного уровня,
а складывающаяся в те годы в стране экономическая ситуация позволила на
основе привезенного из-за границы серебра в течение нескольких десятилетий с
максимальной для себя выгодой осуществлять массовую чеканку монет.
В этот период произошло создание общегосударственной монетной системы
раннего периода Нового времени состоящей из 11 номиналов монет: денария,
двуденария, тернария, солида, полугроша, гроша, трояка, шостака, полуталера,
талера и дуката. Однако, не все номиналы монет с одинаковой интенсивностью
выпускали в денежное обращение. Например, в Вильно чеканили только некоторые
типы монет, предписанные ординацией: денарии, солиды, гроши, трояки, шостаки,
талеры и дукаты. Во всей Речи Посполитой наибольшей популярностью пользовались
трёхгрошовики. Их чеканили с наибольшей интенсивностью. Они по праву считаются
наиболее доступными произведениями медальерного искусства эпохи ренессанс в
отечественной нумизматике.
Нумизматы-исследователи XIX века собрали в архивах и опубликовали монетные
ординации Стефана Батория от 24 апреля 1578 года и её поправленный и дополненный
вариант, подписанный 5 января 1580 года, в которых указывался ассортимент
подлежащих выпуску монет, вводилась единая монетная стопа3 и предписывалось
иконографическое однообразие для монет битых на всей территории страны. Впервые
контроль соблюдения монетной ординации возлагался непосредственно на Великих
подскарбиев в Короне и ВКЛ4. Им также предписывалось помещать свои гербы
2
3
4
Zagórski, I., Monety dawnej Polski. Teksty do tablic. Warszawa, 1845. (Reedycja. Warszawa, 1977), s. 8
Произведена девальвация литовского гроша до общегосударственного уровня.
В ВКЛ управление минцей поручено Wawrzyńcowi Woyna, с помощником Mikołajem Radziwiłłem.
31
или геральдические монетные знаки на выпускаемых монетах. В дальнейшем на
монетах появились гербы, монетные знаки и буквы управляющих и арендаторов
монетных дворов, минцмейстеров, медальеров и пробиреров, а с 1598 года – буквы,
указывающие на место чеканки монет. Кроме этого, на городских монетах помещали
герб города.
Ординация предписывала для каждой монеты свою монетную стопу, так для
трояков:
Grzywna srebra z którego bite będą potrójne grosze ... zawierać ma w sobie srebra
łotów 13 ½ , z takiej grzywny mieszanej wybitych być ma sztuk 82 11/16 , czyli z grzywny
czystego srebra sztuk 98; tak iż grzywna czystego srebra wyniesie złotych 9 groszy 24
i 4 denary5.
Гривна серебра, из которого будут биты монеты тройные гроши, как и талеры,
содержать должны в себе серебра 13 ½ лота, из такой легированной гривны должно
быть выбито 82 11/16 штук, или же из гривны чистого серебра 98 штук; так, что
гривна чистого серебра составит 9 злотых 24 гроша и 4 денария.
Доход в королевскую казну от каждой перечеканенной гривны чистого серебра
устанавливался в размере 20 грошей. Отданное в минцу серебро в течение двух
недель должно было быть перечеканено в новую монету. Монетная ординация
Стефана Батория стала обязательным законодательным актом не только на период
этого правления, но и на значительную часть следующего6.
Монетная ординация Стефана Батория от 5 января 1580 г.7
В последней четверти XVI века в Великом княжестве Литовском контроль за
деятельности монетного двора осуществляли великие подскарбии: Ян Глебович
(1580-1583) – герб Лелива, Теодор Тышкевич (1585-1590) – герб Лелива, Димитриуш
Халецкий (1590-1598) – герб собственный, а также Андрей Завиша (1598-1603) –
герб Лебедь.
5
6
7
Walewski, St., Trojaki koronne Zygmunta III od 1588 do 1624. Kraków, 1884. (Reedycja. Warszawa, 1970),
s. 4-5.
Zagórski, I., Monety dawnej Polski. Teksty do tablic. …, s. 129-131
Mikołajczyk, A., Obieg pieniężny w Polsce środkowej w wiekach od XVI do XVIII. Acta archeologica
lodzinensia Nr 28. – Łódz, 1980, s. 13.
32
Портретные трояки Стефана Батория и Жигимонта Вазы были биты из
высокопробного серебра миллионными тиражами в течение почти 30-ти лет на 5-ти8, а
затем на 9-ти9 монетных дворах Речи Посполитой. Трояки несут на себе многообразие
портретов правителей, большое разнообразие геральдических монетных знаков.
Это привело к появлению большого числа типов и разновидностей и сделало
трояки одними из самых популярных и востребованных монет того времени на
нумизматическом коллекционном рынке.
В XIX–XX веках основным направлением нумизматических исследований
денежного обращения последней четверти XVI века являлось выявление и описание
иконографии и типологии, отдельно взятых монет этого периода, установление их
степени редкости, составление нумизматических каталогов.
В 1884 году была издана монография Stanisława Walewskiego10, посвященная
описанию 97 типов трояков Жигимонта Вазы, битых на 7-ми коронных монетных
дворах. Marian Gumowski11, тридцать лет спустя, выделил уже не менее 157 типов
трояков и около 500 основных ее разновидностей. Он считал, что количество мелких
отличий в написании легенд можно смело оценить на 3000.
И в наши дни, поиск неописанных разновидностей трояков последней четверти
XVI века, выявление отличий в написании монетных легенд и формы разделительных
знаков остается актуальным и излюбленным увлечением коллекционеров и
нумизматов исследователей. Описанию разновидностей трояков посвящены каталоги
и многочисленные публикации в нумизматических изданиях.
Например, польский исследователь Tadeusz Iger в своем каталоге12, изданном
в 2008 году, описывает 279 типов трояков коронных, битых в последней четверти
XVI века и 787 вариантов написания легенд на этих же монетах битых до 1607 года.
Среди трояков литовских выявлено и описано 20 типов и 86 вариантов монет битых
в годы правления Стефана Батория, а также 40 типов и 80 вариантов – битых при
Жигимонте Вазе.
Janusz Parchimiwicz в своем красочном каталоге13, изданном в 2014 году, приводит
описание и фотографии уже 26 типов и 150 разновидностей литовских трояков
Стефана Батория, на аверсах которых размещены 9 разновидностей профилей короля.
И это ещё не предел. Даже в своей немногочисленной коллекции трояков этого
правителя мной было выявлено несколько неописанных вариантов оформления
монетных легенд.
Для оценки покупательной способности трояков тех лет, сравним заработки и цены
на некоторые товары в конце XVI века. В 1590 году14 дневной заработок каменщика
составлял 10 гроши, столяра – 8 гр., подмастерьев – 5-6 гр., неквалифицированных
8
9
10
11
12
13
14
При Стефане Батории монеты чеканили в Вильно, Олькуше, Познани, Мальборке, Гданьске и Риге.
При Жигимонте Вазе чеканка велась в Вильно, Олькуше, Познани, Быдгощи, Мальборке, Всхове,
Люблине, Кракове и Риге.
Walewski, St., Trojaki koronne Zygmunta III od 1588 do 1624. – Kraków, 1884, s. 224. Tabl. 19 (reedycja.
Warszawa, 1970).
Gumowski, M., Podręcznik numizmatyki polskiej. Kraków, 1914. VII, 296 s. + LXXX (80) tablic (reedycja.
Warszawa).
Iger, T., Katalog trojaków polskich. – Warszawa: Semafic, 2008. – 330 s.
Parchimowicz, J., Monety Stefana Batorego króla Polski 1576–1586 / J. Parchimowicz, M. Brzeziński.
Wydanie I. – Szczecin: Nefryt, 2014. – 454 s.
Kałkowski, T., Tysiąc lat monety polskiej. Wydanie trzecie. – Kraków, 1981, s. 203.
33
работников – 3 гроша. В 1600 году15 вол стоил – 10-14 злотых, теленок – 3-4 зл.,
кабан – 3-4 зл., бочка селедки – 6-7 зл., корец (90 кг) ржи или гороха – 35 грошей,
локоть полотна – 2 зл., кожух – 2 зл., сапоги – 50 гроши. (1 злотый = 30 грошей)
Кладоведение
Изучение и описание отдельных монет это не передний край нумизматической
науки и даже не её вчерашний день. Сегодня клад монет выдвигается на место главного
объекта нумизматических исследований, способного дать наиболее достоверную
информацию о социально-экономической жизни общества в определенный период,
а вопросы «кладоведения» выделяются в самостоятельную область нумизматики.
Еще ведутся поиски критериев репрезентативности клада как источника; очерчивается
круг проблем, в решении которых может сыграть определенную роль анализ кладов;
выявляется методика изучения кладов, относящихся к различным эпохам и регионам;
разрабатываются принципы публикации сведений о них.16
Однако, вышесказанное из-за ряда причин остается только благим намерением.
Отсутствие интереса к изучению монетных кладов, особенно нового времени,
среди профессиональных историков и нумизматов значительно тормозит развитие
кладоведения на территории Беларуси. Отдельные клады из собрания районных
краеведческих музеев годами лежат без научной систематизации и описания,
информация о них не вводится в научный оборот.
Кладоведение основывается на изучении письменных источников, а также на
нумизматических исследованиях материальных остатков денежного обращения,
которые незаменимы в изучении вопросов денежного обращения слабо или вообще
не отраженных в архивных материалах. Однако, очень узок круг вопросов, ответы
на которые можно получить, изучая монетные клады нового времени, топографию
их находок, анализ их состава по номиналам, монетным дворам и годам чеканки.
К примеру, в архивах отсутствуют документы, указывающие на количество
монет отчеканенных на разных монетных дворах Речи Посполитой в последней
четверти XVI века. Статистический анализ монетных кладов того времени позволяет
частично устранить пробел в информации, указать процентный вклад каждой минцы
в общий объем монетного производства. В 1980-ых годах Andrzej Mikołajczyk провел
статистический анализ монетных находок на территории Польши.
По его данным, продукция трояков в 1580-1601 года раскладывалась следующим
образом:
15 Kurpiewski, J., Zarys historii pieniądza polskiego. – Warszawa, 1988. – s. 56.
16 Мельникова, А.С., Исследования в области русской нумизматики в 1950–1980-е годы / А.С. Мельникова
// Вестник АН СССР, 1987. – № 3, c. 68–82.
34
Попробуем и мы получить аналогичные данные, высчитав процентное участие
трояков из разных монетных дворов в денежном обращении на территории
Гродненской области. О денежном обращении последней четверти XVI века на
территории Гродненской области писали Н.Д. Мец и А.С. Мельникова,17 И.Н. Колобова18, Z. Duksa19, J. Jodkowski20 и другие21. Наиболее подробное инвентарное описание
монетных кладов XVI–XVII веков из западных областей БССР опубликовали В.Н.
Рябцевич22 и A. Mikołajczyk23.
Состав денежного обращения в Принеманском крае
Кладоведение позволяет установить состав денежного обращения на
определенной территории и выделить основные периоды денежного обращения,
характеризующиеся особенностями его состава. Из инвентарного описания монетных
кладов видим, что в последней четверти XVI века в денежном обращении на
Северо-Западной территории Великого княжества Литовского (Принеманского края)
находились монеты Стефана Батория и Сигизмунда Вазы – в основном трояки, с
примесью грошей, солидов и двуденариев. В обращении продолжали оставаться
литовские монеты трёх последних Ягеллонов, в основном полугроши, с небольшой
примесью прусских грошей, коронных полугрошей, а также монеты из Силезии и
даже пражские гроши. Подтверждает это состав кладов (#03, 04, 06, 07, 08, 09, 13,
14, 15) укрытых на территории Принеманского края не ранее начала XVII века.
В дальнейшем находка кладовых трояков Речи Посполитой, битых в последней
четверти XVI века, носило эпизодический характер. Это видно, на примере кладов
(#16, 18, 19, 20) укрытых не ранее середины второй декады XVII века. Исчезновение,
в первую очередь, старой добротной монеты с местного денежного рынка было
вызвано массовым оттоком её в соседние страны, главным образом в многочисленные
германские государства и в Прибалтийские владения Швеции, взамен на монеты
более низкокаго качества. Закон вытеснения лучшей монеты худшей коснулся трояков
и иных добротных монет.
17 Мец, Н.Д., Клады монет (Зарегистрированные Государственным историческим музеем в 1955-1958
гг.) / Н.Д. Мец, А.С. Мельникова // Ежегодник Государственного исторического музея. – M., 1960,
c. 52-105.
18 Колобова, И.Н., Монетные клады // Гродно. Энциклопедический справочник. – Минск, 1989, c.
273-277.
19 Duksa, Z., Problem skarbu monet znalezionego w 1958 roku w pow. Smorgońskim (Białoruś) // Materiały
VIII Międzynarodowej konferencji naukową „Pieniądz – kapitał – praca wspólne dziedzictwo Europy –
Białoruś – Litwa – Polska – Rosja – Słowacja – Ukraina”. – Warszawa, 2008, s. 94-106.
20 Jodkowski, J., Skarby monet znalezione na terenie wojewódstw północno-wschodnich w latach 1928-1930 //
odbitka z WNA, t. XIV. roczn. 1931 i 1932. – Kraków. 1933. – s. 10-14 (126-130); Jodkowski, J., Muzeum
w Grodnie. Zarys dziejów powstania i rozwoju. 1920-1922. – Grodno, 1923, s. 34.
21 Matusewicz, J., Oszmiana, m. p., b. woj. wileńskie // Wiadomości Numizmatyczne, R. 1960, z.4. s. 257;
Mrowiński, E., Monety księstwa Kurlandii i Semigalii. – Warszawa : PTAiN, 1989. – 108 s. + dodatkowo
cennik monet księstwa Kurlandii i Semigalii.
22 Rjabcevič, V.N., Skarby monet z XVI i XVII wieku na terenie obwodu Brzeskiego i Grodzieńskiego Białoruskiej SRR // PiMMAiE (NK), 1986, nr. 6. – Łódź, 1989. – S. 211-239; Рабцэвіч, В.Н., Зачэпіцкі манетны
скарб / В.Н. Рабцэвіч // Археалогiя i нумiзматыка Беларусi: Энцыкл. / Бел. Энцыкл.; рэдкал.: В.В.
Гетаў [i iнш.] – Мн. : БелЭн, 1993, с. 270.
23 Mikołajczyk, A., Skarby monet z XVI, XVII i XVIII wieku zanotowane na byłym obszarze Wielkiego Księstwa
Litewskiego // Materiały do inwentaryzacji, PiMMAiE[NK], nr. 5. – Łódż, 1985, s. 129-196.
35
Статистический анализ кладов
Для статистического анализа, наибольшую научную ценность имеют монетные
клады, максимально сохранившие свой первоначальный состав. В них с большей
точностью процент нахождения определенных монет в монетном кладе, т.е. в
денежном обращении того времени, отражает интенсивность чеканки этих монет.
Для получения результатов с относительно высокой степенью точности требуется
достаточно большой объем выборки, т.е. необходимо обследовать максимально
возможное количество монетных кладов, в которых анализируемые монеты отобраны
с соблюдением правил формирования выборки. Чем больше объем выборки, тем
меньше ошибка. Установив допустимую погрешность при проведении исследования,
можно по формуле рассчитать необходимый объем выборки.
Инвентарь монетных кладов Гродненской области опубликованный В.Н.
Рябцевичем в 1989 году не содержит ни одного клада укрытого в 1580-1610 годах,
в котором имелось хотя бы несколько десятков трояков. Из более поздних кладов
в данном описании выделяется клад из д. Бояры, Щучинского района, укрытый не
ранее 1687 года, содержащий очень большое количество трояков.
Клад из д. Бояры
Готовя публикацию о монетных кладах из собрания Гродненского государственного
историко-археологического музея,24 я обратил внимание на некоторые несоответствия
в описании места находки этого клада, а также его состава и времени сокрытия.
В публикации 1960 года Нонны Дмитриевны Мец и Аллы Сергеевны Мельниковой
о кладе из д. Бояры сказано следующее: «БССР. Витебская область. … № 113. Деревня
Бояры. Заведующий избой-читальней в деревне Вишево в июне 1954 года нашёл
у дороги деревни Бояры, в 0,1 м от поверхности земли, вымытый дождем сосуд с
польско-литовскими монетами 1509-1597 гг. Большая часть клада, в количестве
1660 экз., поступила в Гродненский музей. Сообщила главный хранитель фондов
Гродненского Исторического музея Кортишина».25
Заглянул в Акт приемки-сдачи. Он составлен 8 сентября 1954 года в деревне
Вишево, Меляховичского сельсовета, Козловщинского района. Его составили: «зав.
сектором археологии Гродненского госмузея Ковальская Кира Трофимовна и зав.
избой-читальней деревни Вишево Абрамчик Алексей Иосифович». По этому акту
было принято «около 3 килограммов металлических денег». «Монеты найдены в
дер. Бояры у дороги и были вымыты на поверхность земли дождем. Найдены в июне
месяце. Сосуд находился в земле на 10 см, у камня». На оборотной стороне акта
написано: «Монеты в количестве 1660 ед. XVI в. приняты от тов. Ковальской в фонды
и заинвентаризированы – № 24423. Гл. хранитель фондов: подпись Кормишина».
В инвентарной книге за тем же номером (№ 24423) записано о приемке «… кол24 Какареко, В., Монетные клады из собрания Гродненского государственного историко-археологического
музея // 60-летие образование Гродненской области: Материалы междунар. науч. конф. 3-4 марта
2004 г., Гродно / Отв. ред. В.А. Белозорович. – Гродно: ГрГУ, 2004, c. 287-297.
25 Мец, Н.Д., Клады монет (Зарегистрированные Государственным историческим музеем в 1955-1958
гг.) / Н.Д. Мец, А.С. Мельникова // Ежегодник Государственного исторического музея. – M., 1960,
c. 86.
36
лекции монет XVI века, найденной у деревни Бояры Гродненской области в июне
месяце с.г., на глубине 10 см от поверхности земли (клад). 1660 серебряных монет
весом 2,899 кг».
Закупочная комиссия музея 18 октября 1954 года постановила: «Коллекцию
старинных монет, польских, XVI века, разных достоинств, приобрести в фонды
музея. Очистить их от следов коррозии и после этого взвесить. Оценить коллекцию
в двести (от руки исправлено 150) рублей. Указанную сумму выслать почтой т.
Абрамчику Алексею Иосифовичу».
В дальнейшем в музее клад из д. Бояры, почему-то, значился как найденный в
Щучинском (?) районе. В Гродненской области имеется 9 населенных пунктов с
названием Бояры. Рядом с д. Вишево также находится дер. Бояры, которая, в те годы,
располагалась в около 30 км от областного центра Барановичи. Но в январе того же
1954 года в стране произошли административно-территориальные преобразования.
Барановичская область перестала существовать, ее отдельные районы включили
в состав Брестской, Гродненской и Минской области. Спустя некоторое время,
местность, где был найден клад, ранее входившую в Козловщинский район, передали
в состав Слонимского района. Теперь это деревня Бояры Деревновского сельсовета
Слонимского района Гродненской области и расположена на расстоянии около 200
км от областного центра.
В начале 2003 года, изучая обстоятельства находки кладов, нумизматыисследователи из ОО «БНО» встретились в д. Вишево с находчиком клада, Алексеем
Иосифовичем Абрамчиком, который показал место находки клада и рассказал, как это
произошло: «В июне 1954 года ехал на велосипеде из Вишево в соседнюю деревню.
Дорога проходила мимо д. Бояры. В том месте грунтовая дорога после дождя была
сильно разъезженная, были большие колеи. По этой дороге возили песок из местного
карьера на реконструкцию шоссейной дороги. В том месте, где дорога пошла немного
под горку, у меня на велосипеде слетела цепь. Стал ее одевать и увидел на земле
круглые белые бляшки, которые оказались старинными монетами. В этот день моя
поездка сорвалась. До позднего вечера ковырял палкой землю, собирал разбросанные
монеты. Набралось много монет, более 1700 штук. Белые и зеленые монеты были
размером как советские 2–3 копейки. Было несколько монет немного большего
диаметра, как пятак, но их забрало местное начальство, несколько монет подарил
соседям. В августе того же года поехал в Гродно на курсы культработников, там
рассказал о найденном кладе. Приехала женщина из музея и забрала все монеты.
Написал письмо в музей и мне по почте прислали 20 рублей (200 дореформенных
рублей). На месте находки клада односельчане видели местного учителя истории.
Что он там нашел и сколько, я не знаю. Учитель умер и сейчас не у кого спросить».
Клад поступил в Гродненский государственный историко-археологический
музей, и длительное время был выставлен в экспозиции россыпью, рядом с кладом
из деревни Ликовка, Гродненского района, это медные солиды и биллон 1660-80-ых
годов. Из клада Бояры-1954 из витрины было украдено более чем 215 трояков. Тот,
кто пытался скрыть кражу, в клад добавил какое-то количество случайных монет
XVII века. Именно этот состав клада [#8.1], содержавший 1622 монеты, был описан
в инвентаре и опубликован В.Н. Рябцевичем в 1989 году в ежегоднике музея в Лодзи.26
26 Rjabcevič, V.N., Skarby monet z XVI i XVII wieku…, s. 237-238.
37
При официальном объявлении о краже (милиция проводила расследование) почти
все монеты с несоответствующими датами были изъяты из клада, а образовавшаяся
недостача в 162 экз. была списана по приказу министра культуры27.
В ходе очередной инвентаризации в 2002 года было составлено новое описание
клада Бояры-1954 [#8.2], содержавшего 1498 монет, по первоначальным данным
укрытого не ранее 1597 года. В нем осталось 50 монет Жигимонта Вазы, Георга
Вильгельма второй и третей декады XVII века, а также монеты из драгоценного
металла Яна Казимира (1648-1668), происходящие из иного клада, которые
невозможно удалить из клада без соответствующего приказа министерства культуры.
В кладе имеется 540 трояков последней четверти XVI века, но учитывая большую
утрату трояков, в основном коронных (более 215 экз.), этот монетный клад стал
малопригодным для проведения статистического анализа.
Данный монетный комплекс это красивый интерьерный экспонат, если его
выставить в музейную экспозицию, а отдельные монеты этого клада могут
заинтересовать тех, кто занимается поиском разновидностей монет, не описанных
в нумизматических каталогах. Для этого описание и фотографии всех кладовых
монет следует опубликовать или поместить на сайте музея. Подобную работу в свое
время уже проделывали белорусские нумизматы-исследователи Валерий Кобринец
и Виктор Малежик. Они сфотографировали и описали все монеты клада первой
половины XVII века из деревни Павловка Чаусского района28.
В 2003 году было проведено обследование места находки клада Бояры-1954,
показанного его находчиком – Абрамчиком А.И. Недалеко от указанного места было
обнаружено ещё 407 монет, т.е. новый монетный комплекс Бояры-2003, укрытый не
ранее 1601 года. Он имеет схожий состав и может являться интегральной частью
выше названного клада. Но учитывая, что общая сумма вновь найденного клада
составляет ровно 700 грошей или 20 талеров, можно считать, что это независимое
накопление того же хозяина, предназначенное для уплаты определенного платежа.
Например, арендной платы или еврейской цдаки’.
Проведенный статистический анализ вновь открытого клада дал результаты,
весьма близкие к результатам исследования А. Mikołajczyka.
Это только один из наглядных примеров возможности кладоведения, первый шаг
на пути к определению процентного участия трояков из разных монетных дворов
в денежном обращении на территории Гродненской области. Для получения более
27 Приказ МК № 130 от 23.12.91.
28 Кобринец, В., Денежный клад первой половины XVII в. из д. Павловка Чаусского района / В. Кобринец,
В. Малежик // Материалы VI Междунар. нумизмат. конф.: «Нумизматика и архитектура»: НБ РБ,
Минск, 8-10 окт. 2013 г. – Банкаўскі веснік (Мінск) [Спецвыпуск]. – 2014. – № 3 [608], c. 35-39.
38
точного результата, необходимо увеличить объем выборки, т.е. число анализируемых
монетных кладов.
В последние пять лет на территории Гродненской области найдено и описано
еще ряд кладов с монетами последней четверти XVI века. Вот некоторые из них:
– Монетный комплекс из-под Волковыска 1590 / 2014.29 [#04]
Он состоял из более 9 тысяч монет, в том числе 258 трояков, в основном Стефана
Батория.
– Иной клад из д. Авдеевичи в Новогрудском р-не Гродненской области 1598
/ 2011 [#09], который содержал около 600 монет, в основном трояков последней
четверти XVI века.
Но и эти клады не полностью вписываются в интересующий нас временной
диапазон 1580-1601 года, т.е. они не в полной мере соответствуют правилам
формирования выборки и малопригодны для проведения статистического анализа
указанного периода. Но они вполне годятся для изучения денежного обращения
времен правления Стефана Батория или в определении ежегодного процентного
вклада каждой минцы в общий объем монетного производства.
Приложение
Inwentarz skarbów monet z lat 1580-1627
wykrytych na obszarze obwodu grodzieńskiego
Inwentarz obejmuje informacje o znaleziskach zawierających monety ukrywane w
latach 1580–1527, pochodzące z terenu obwodu grodzieńskiego na Bialorusi. Zebrane
materiały źródłowe pochodzą z krajowych i zagranicznych publikacji od połowy XIX w.
do chwili obecnej i są włączone do inwentarza, po ich sprawdzeniu i porównaniu informacji z różnych źródeł, a także z nieopublikowanych naukowych opracowań zbiorów
muzealnych i kolekcji prywatnych. W zdobyciu informacji pomagali kustosze muzeów i
koledzy z Białoruskiego Towarzystwa Numizmatycznego, którzy udostępnili znaleziska
monet, znajdujące się w muzeach i zbiorach prywatnych. Wszystkim, którzy przyczynili
się do przygotowania i wydania tego inwentarza, pragnę złożyć serdeczne podziękowanie.
W inwentarzu wszystkie wydatowane znaleziska ułożono w porządku chronologicznym,
według daty – od najmłodszej opisanej monety lub w razie braku tej daty w opisie skarbu
od roku rozpoczęcja emisji, a w obrębie tej samej daty stosując porządek alfabetyczny
nazw miejscowości, które ujednolicono według aktualnych podziałów administracyjnych
i urzędowego wykazu30. W wypadku niemożności zidentyfikowania obecnej nazwy miejscowości jako hasło podano nazwę rozpoznanego rejonu czy pobliskiego miasta. W notce
bibliograficznej [“Lit.”] przy opisach tych znalezisk, gdzie nazwa miejscowości (wsi,
rejonu) została uaktualniona, w nawiasach podano nazwę w brzmieniu, w jakim została
wprowadzona do literatury.
29 Карач, А., Скарб XV-XVI стст. з-пад Ваўкавыска: папярэднія вынікі даследванняў // Материалы
Междунар. нумизмат. конф.: «Нумизматика и героическое наследие» : НБ РБ, Минск, 15-18 сент.
2015 г. Часть I. – Банкаўскі веснік (Мінск) [Спецвыпуск]. – 2016. – 1 [630], c. 31-32.
30 Назвы населяных пунктаў Рэспублікі Беларусь: Гродзен. вобл.: Нармат. давед. / І.А.Гапоненка,
В.П.Лемцюгова, Л.Л.Янушкевіч і інш.; Пад рэд. В.П. Лемцюговай. – Мн. : Тэхналогія, 2004. – 471
с. ISBN 985-458-098-9.
39
Przy publikacji poszczególnych skarbów poslużono się zasadami, stosowanymi przez
„Wiadomości Numizmatyczne”, ale z drobnymi odróżnieniami – tj. w opisie skarbu
zawiera się:
1. Miejsce znalezienia;
2. Odkrycie po roku ... / Czas odkrycia skarbu;
3. Okoliczności odkrycia i położenie skarbu, o ile są znane. Ogólna zawartość znaleziska i sposób jego zabezpieczenia;
4. Zawartość znaleziska: większość opisów odpowiada publikacji wcześniejszej z
ujednoliceniem ich według niżej opisanych zasad;
a – pochodzenie monet: najpierw Litwa (Wielkie Księstwo Litewskie), Polska i Rzeczpospolita, dalej kraje w kolejności alfabetycznej;
b – monety tej samej proweniencji wymienione są w układzie chronologicznym,
według kolejnych władców;
c – monety tego samego władcy podane są od najwyższego do najniższego noninału;
d – liczba monet tej samej daty podana jest w nawiasach. Brak nawiasu oznacza nieznaną liczbę monet danego rocznika;
e – monety Rzeczypospolitej wymienione są w następującej kolejności: monety emisji
litewskiej, potem monety polskiej emisji: koronne, ziem pruskich i miast w kolejności
alfabetycznej: Gdańsk (Danzig), Elbląg (Elbing), Łobżenica, Poznań (Posen), Ryga, Toruń
(Torn) i Wschowa (Fraustadt);
f – monety obce wymienione są według nazw jednostek politycznych, które je wydały,
w porządku alfabetycznym; emisje szwedzkie podzielono na Szwecję i Szwedzkie Inflanty.
g – wątpliwości autora do poprawności cytowanej informacji oznaczono znakiem
zapytania w nawiasach; kwadratowe nawiasy zawieraję propozycje autora inwentarza
odmienne niż w cytowanej publikacji.
5. “Zbiory” – obecne miejsce przechowywania monet lub kiedy i w jakim dawnym
zbiorze był ten skarb. Jeżeli „Zbiory” w opisaniu skarbu nie oznaczono, to znaczy, że los
monet jest nieznany.
6. “Inf.:” – nieopublikowane źródło informacji o znalezisku monet; kto i kiedy opisał
skarb;
7. “Lit.:” – literatura albo inne pisemne publikacje o znalezisku; uprzednia nazwa
lub w innej wersji podana do literatury nazwa miejscowości (wieś, rejon), gdzie został
skarb odkryty.
01. СЛО’НІМ (1) г. р-нага. падп., ц. Слонімскага р-на, po roku 1580 / да 1914.
Slonim, m., rej. – były ujezd. / Слоним г., ц. р-на.
Skarb, z którego zachowało się 7 monet.
R z e c z p o s p o l i t a: 3 gr kor.(4); 3 gr rys.(3).
Zbiory: do 1914 r. - Wileńskie Muzeum Starożytności.
Lit.: Katalog Wileńskiego Muzeum Starożytności, s. 141, nr 5322; cit. za: Rjabcevič
V.N. Skarby …, nr 96.
02. НАВАГРУ’ДАК г. р-нага. падп., ц. Навагрудскага р-на, 1587 / 1838.
Navahrudak, m., rej. – były ujezd. / Новогрудок г., ц. р-на.
Mały garnek ze starymi monetami różnej wielkości, spośród których 50 egz. dostarczono do władz gubernialnych.
40
P o l s k a: Jan Olbracht (1492-1501), Aleksander (1501-1506), Zygmunt Stary (15061548), Zygmunt August (1545-1572), Zygmunt Waza (1587-1632) – nieokreślone monety
(49).
Ś w i d n i c a: Ludwik II (1516-1526), ½ gr 1524(1).
Lit.: NHAB Hrodna, f. 1281, op. 3, d. 65 (sprawozdanie gubernatora grodzieńskiego
za 1838 r. dla Ministerstwa Spraw Wewnętrznych) l. 65; cit. za: Rjabcevič V.N. Skarby
…, nr 87.
03. ЖЫ’ЛІЧЫ в. у Капцёўскім с/с Гродзенскага р-на, 1588 / 1970-2002.
Žyličy, rej. Hrodna. / Жиличи, р-н Гродно.
Przy uprawianiu ogródka w latach 1995-1998 nowi gospodarze natrafili na kilka
monet. Sprawdzając ten ogródek znaleziono resztki naczynia glinianego i 327 niżej
opisanych monet. Wyjaśniono, że w latach 70. na tym miejscu wykopano skarb, który
potem wyweziono do Polski.
L i t w a: Aleksander (1492-1506), ½ gr b.d.(21). Zygmunt Stary (1506-1545), ½
gr 1509(6), 1510(2), 1511(6), 1512(7), 1513(11), 1514(3), 1515(2), 1518(3), 1519(2),
1520(2), 1521(2), 1522(2), 1523(3), r.?(6). Zygmunt August (1545-1572), 4 gr 1566(1),
1568(1), 1569(1); 3 gr 1563(4), 1564(1); gr st. pol. 1547(1), 1568(1); ½ gr 1546(2),
1547(5), 1548(7), 1549(7), 1550(4), 1551(4), 1552(1), 1553(1), 1555(1), 1556(8), 1557(6),
1558(8), 1559(18), 1560(12), 1561(21), 1562(12), 1563(4), 1564(12), 1565(14), 1566(1);
2 den. 1567(1), 1570(2).
P o l s k a: Kazimierz Jagiellończyk (1447-1492), ½ gr kor. b.d.(1). Zygmunt Stary
(1506-1548), gr. kor. 1529(1), 1545(1), 1546(1); gr z. pr. 1530(2), 1531(5), 1532(1),
1533(2), 1534(3), 1535(1), r.?(1); gr. gd. 1534(1), 1538(2), 1539(5), 153?(1), 1540(2),
r.?(1); gr elb. 1535(1).
R z e c z p o s p o l i t a: Stefan Batory (1576-1586), lit. emisja: 3 gr 1580(1), 1583(3),
1584(2), 1586(1), pol. emisja: 3 gr kor. 1584(Olkusz 1), 1586(Poznań 1); 3 gr rys. 1583(1),
1584(1), 1585(2), 1586(1); gr gd. 1579(5); gr rys. 1581(1). Zygmunt Waza (1587-1632),
3 gr rys. 1588(2).
B r a n d e n b u r g i a - K o s t r z y n: Jan v. Cüstrin (1535-1571), gr 1544(1).
C z e c h y: Władysław II (1471-1516), gr pras.(2).
K u r l a n d i a - S e m i g a l i a: Gotthard Kettler (1562-1587), 2 den. (Mitawa) 1579(1).
Legnica-Brzeg: Fryderyk II (1488-1547), gr 1543(2), 1544(1).
P r u s y: Albert (1525-1568), gr 1531(1), 1532(1), 1537(2), 1539(2), 1540(4), 1541(2),
1542(4), 1543(2), 1544(1), 1545(2), 1546(2), 1547(2), 1550(1).
Ś w i d n i c a: Ludwik II (1516-1526), ½ gr 1526(1).
Zbiory: 2002 r. - prywatne.
Inf.: 2002 r. - określenie autora.
04. ВАЎКАВЫ’К (?) г. р-нага падп., ц. Ваўкавыскага р-на, 1590 / 2014.
Vaǔkavysk, m., rej. / Волковыск г., ц. р-на
Jesienią 2014 r. w pobliżu Wołkowyska (Vaǔkavysk) w obwodzie grodzieńskim
(Hrodna) na zaoranym polu znaleziono duży skarb monet. Cały kompleks znajdował się
w jednym miejscu, prawdopodobnie w jakiejś drewnianej skrzyni, gdyż zostały znalezione
spróchniałe fragmenty z metalowymi płytkami. Skarb składał się z 9006 monet z XV-XVI
wieku i był ukryty pod koniec XVI wieku: młodsze z monet – solid z Olkusza i trojak z
41
Rygi 1590 r.; najstarsze – niedatowane koronne półgrosze z początku XV w., z czasów
króla Jagiełły (1377-1392).
L i t w a: Aleksander (1492-1506), ½ gr b.d.(1612). Zygmunt Stary (1506-1545), gr
lit. 1535(25), 1536(21); ½ gr 1509(82), 1510(122), 1511(108), 1512(114), 1513(156),
1514(88), 1515(24), 1516(26), 1517(21), 1518(51), 1519(89), 151?(22), 1520(66),
1521(57), 1522(42), 1523(38), 1524(16), 1525(17), 1526(3), 1527(11), 1528(1), 1529(1).
Zygmunt August (1545-1572), 4 gr 1565(3), 1566(5), 1567(3), 1568(6), 1569(7); 3 gr
1562 (duże 10), 1562(54), 1563(41), 1564(36), 1565(szydercze 5); gr lit. 1546(3), 1556(1),
1559(3); gr st. pol. 1546(7), 1547(12), 1548(6), 1566(3), 1567(9), 1568(8); ½ gr b.d.(1),
1545(5), 1546(54), 1547(136), 1548(166), 1549(113), 1550(107), 1551(32), 1552(26),
1553(8), 1554(6), 1555(27), 1556(145), 1557(150), 1558(155), 1559(257), 1560(427),
1561(356), 1562(219), 1563(214), 1564(247), 1565(275), 1566(7); 2 den. 1566(128),
1567(67), 1569(94), 1570(337).
F a l s y f i k a t, podrobiony: Litwa: Zygmunt Stary (1506-1545), ½ gr 1512(1), ????(1).
Zygmunt August (1545-1572), ½ gr 1556(1), 1570(1), 5655(1), ????(1); 2 den. 1570(10),
15??(1).
P o l s k a: Władysław Jagiełło (1386-1434), ½ gr kor. b.d.(17). Kazimierz Jagiellończyk
(1447-1492), ½ gr kor. b.d.(92). Jan Olbracht (1492-1501), ½ gr kor. b.d.(150). Aleksander
(1501-1506), ½ gr kor. b.d.(142). Zygmunt Stary (1506-1548), 3 gr gd. 1540(1). gr. kor.
1527(19), 1528(27), 1529(26), 1545(7), 1546(13), 1547(2), 1548(1); gr z. pr. 1528(2),
1529(16), 1530(27), 1531(27), 1532(23), 1533(20), 1534(22), 1535(9), 153?(1); gr. gd.
1530(1), 1531(4), 1532(8), 1533(7), 1534(10), 1535(9), 1537(2), 1538(17), 1539(12),
1540(16), 15??(1); gr elb. 1533(4), 1534(6), 1535(4), 1539(9), 1540(4); ½ gr kor. b.d.(19),
1507(63), 1508(51), 1509(55), 1510(69), 1511(53), 15??(18). Zygmunt August (15451572), 3 gr gd. 1557(1); gr gd. 1556(1); szel. gd. 1547(1);
R z e c z p o s p o l i t a: Stefan Batory (1576-1586), lit. emisja: 3 gr 1580(4), 1581(29),
1582(27), 1583(20), 1584(16), 1585(28), 1586(17); gr 1580(1), 1581(2); szel. 1583(3),
1584(2), 1585(1). Pol. emisja : 3 gr kor. 1582(Olkusz 3), 1583(Olkusz 2), 1585(Poznań
1), 1586(Poznań 2); 3 gr rys. 1581(1), 1582(1), 1583(23), 1584(6), 1585(24), 1586(36);
gr kor. 1579(Olkusz 2); gr gd. 1577(5), 1578(4), 1579(16); gr rys. 1581(14), 1582(11),
1583(4), 1584(1); szel. kor. 1584(Olkusz 1); szel. gd. 1579(1); szel. rys. 1582(2), 1586(4).
Zygmunt Waza (1587-1632), lit. emisja: gr 1589(1), 1590(4); szel. 1589(1), 1590(1).
Pol. emisija: 3 gr kor. 1590(Poznań 1); 3 gr rys. 1588(6), 1589(5), 1590(7); szel. kor.
1590(Olkusz 1); szel. rys. 1588(6), 1589(15).
B r a n d e n b u r g i a: Joachim II (1535-1571), gr 1544(6), 1545(6).
Cieszyn: Fryderyk Kazimierz (1563-1571), gr b.d.(1).
Czechy: gr pras. b.d.(38).
G ł o g ó w: Zygmunt Jagiellończyk (1499-1506), gr b.d.(1), 1506(1).
K u r l a n d i a - S e m i g a l i a: Gotthard Kettler (1562-1587), 2 den. (Mitawa) 1578(20),
1579(50), 157?(2).
Legnica-Brzeg: Fryderyk II (1488-1547), gr b.d.(1), 1541(2), 1542(8), 1543(15),
1544(25), 1545(9).
Prusy: Albert (1525-1568), gr 1530(2), 1531(19), 1532(13), 1533(17), 1534(27),
1535(19), 1537(19), 1538(21), 1539(18), 153?(1), 1540(14), 1541(30), 1542(42), 1543(33),
1544(27), 1545(46), 1546(12), 1547(9), 154?(1), 1550(2). Jerzy Fryderyk I (1578-1603),
gr 1587(1).
42
Ś w i d n i c a : Ludwik II (1516-1526), ½ gr 1513(12), 1520(8), 1521(5), 1522(15),
1524(6), 1525(32), 152?(3), 1526(92).
Z a k o n K r z y ż a c k i: szel. b.d.(13).
Zbiory: 2014 r. – prywatne.
Inf.: 2015 r. - relacja i okreslenie A. Karača (А. Карач)
Lit.: Карач А. Скарб XVI-XVII стст.… С. 31-32.
05. СТАРЫ’Я ГЕ’РНІКІ в. у Галавічпольскім с/с Шчучынскага р-на, 1591 / 1891.
Staryja Herniki, rej. Ščučin. / Старые Герники, р-н Щучин.
Skarb polsko-litewskich monet z lat 1540-1591.
Lit.: AIIMK RAN, SPb f. l, d. 89, 1891, l. 73; cit. za: Rjabcevič V.N. Skarby …, nr 88.
06. КАНЮХІ’ в. у Падароскім с/с Ваўкавыскага р-на, 1593 / 1975.
Kaniuchi, rej. Vaǔkavysk. / Конюхи, р-н Волковыск.
W 1975 r. podczas prac rolnych znaleziono gliniany bukłaczek z wąską szyjką i uszkami
do zawieszania, wypełniony monetami, spośród których zachowało się 699 egz. m.in.:
L i t w a: Aleksander (1492-1506), ½ gr. Zygmunt Stary (1506-1548), ½ gr. Zygmunt
August (1545-1572), 3 gr 1562(2); 2 den. 1566(2), 1570.
P o l s k a: Kazimierz Jagiellończyk (1447-1492), ½ gr kor. Jan Olbracht (1492-1501),
½ gr kor. Aleksander (1501-1506), ½ gr kor. Zygmunt Stary (1506-1548), ½ gr kor.
Rzeczpospolita: Stefan Batory (l576-1586), 3 gr lit 1582(1); 3 gr kor. 1584(1); 3 gr
rys. 1583, 1585, 1586(5). Zygmunt Waza (1587-1632), 3 gr lit. 1593(1); 3 gr rys. 1589, 1590,
P r u s y: Albert (1525-1568), gr 1542(1).
Zbiory: 1975 r.- Vaǔkavysk muzeum, (667 egz.); kolekcja prywatna M.N. Vieretiło
(М. Веретило), lokalnego krajoznawcy miejskiego (naczynie i co najmniej 32 wyżej
wymienione monety).
Inf.: relacja M.N. Vieretiły (Krasnaseĺsk).
Lit.: Rjabcevič V.N. Skarby…, nr 89.
Dodatek: Na wiosnę 1975 r. podczas sadzenia ziemniaków pług zahaczył o gliniane naczynie, które rozbiło się i monety rozsypały się na ziemię. Właściciel działki zebrał monety
i fragmenty naczynia. Skarb został skonfiskowany przez współpracownika KGB i przekazany w celu identyfikacji lokalnemu krajoznawcy Michałowi Weretiło, który wspominiał:
Zostałem wezwany do KGB, zapytano mnie czy dobrze się znam na starych monetach, a
następnie zawieziono do wsi Koniuchy. Z domu rodziny Romaniec zarekwirowano stare
monety i przekazano je mi do zbadania. Opisałem wszystkie otrzymane monety, wybrałem
do swojej kolekcji po jednym egzemplarzu każdego gatunku, a pozostałe monety przekazałem do muzeum w Wołkowysku. Naczynie, w którym znajdowały się monety, wykonane
z czerwonej gliny, wysokie na 15-18 cm, o pojemności 0,5-0,7 litra, pozostawiłem sobie.
Na jesieni byłem we wsi Koniuchy z Tichomirowem, zrobiliśmy wykop w miejscu odkrycia
skarbu i przesiewaliśmy ziemię. Znaleźliśmy kolejne 16 monet: dwudenary i półgrosze.
07.1 BOJARY, rej. Szczuczyn, 1687 / 1954. [Opis skarbu przygotował V.N. Rjabcevič
przed 1986 r. i opublikował w 1989 r. ]31
31 Rjabcevič, V.N., Skarby monet z XVI i XVII wieku na terenie obwodu Brzeskiego i Grodzieńskiego Białoruskiej SRR // PiMMAiE (NK), 1986, nr. 6. – Łódź, 1989. – S. 234.
43
Przy rozmytej drodze, obok dużego kamienia znaleziono, na głębokości 0,1 m, gliniany
garnek zawierający skarb monet, z którego 1622 [1620-V.K.] monety o wadze 2,5 kg,
stanowiły, zdaniem znalazcy, większą część skarbu.
P o l s k a: Aleksander (1501-1506), ½ gr kor. (2); ½ gr lit. (23 + 1 fragment). Zygmunt
I (1506-1548), gr lit. 1536 (przebity); ½ gr kor. r.? ½ gr lit. 1509 (5), 1510 (13), 1511
(13), 1512 (15), 1513 (15), 1514 (8), 1515 (6), 1516 (3), 1517, 1518 (6), 1519 (5), 151?
(6), 1520 (3), 1521 (7), 1523 (2), 1524, 1527 (2), 1528, 152? (2), r.? (4). Zygmunt August
(1545-1572), 4 gr lit. 1566 (2), 1567, 1568 (3), 1569; 3 gr lit. 1562 (43), 1563 (32), 1564
(31); ½ gr lit. 1545 (2), 1546 (6), 1547 (34), 1548 (37), 1549 (28), 1550 (18), 1551 (10),
1552 (8), 1553 (3), 1554 (5), 1555 (9), 1556 (32), 1557 (29), 1558 (30), 1559 (53), 155?,
1560 (63), 1561 (81), 1562 (45, m. in. z obciętym brzegiem), 1563 (39), 1564 (45), 1565
(50), 156?, r.? 1566 (Tykocin). Stefan Batory (1576-1586), 3 gr kor. 1581 (Olkusz 1),
1584 (Poznań 3), 1585 (Olkusz 1, Poznań 2), 1586 (Poznań 1); 3 gr lit. 1580 (19), 151
(50), 1582 (36), 1583 (21), 1584 (11), 1585 (16), 1586 (19); 3 gr rys. 1581, 1582 (6),
1583 (27), 1584 (8), 1585 (41), 1586 (101). Zygmunt III (1587-1632), 6 gr kor. 1625 (1);
3 gr kor. 1588 (Poznań 2), 1589 (Poznań 2), 1590 (Poznań 1), 1591 (Poznań 5), 1592
(Malbork 3, Olkusz 1, Poznań 1), 1593 (Malbork 2, Olkusz 1, Poznań 1), 1594 (Malbork
5, Poznań 3), 1595 (Lublin 2, Poznań 1), 1596 (Bydgoszcz 1), 1597 (Bydgoszcz 1); 3
gr lit. 1589 (4), 1590 (19), 1591 (6), 1592 (7), 1593 (16), 1594 (20), 1595 (2), 1596 (5),
1597, 159?; 3 gr rys. 1588 (13), 1589 (18), 1590 (32), 1591 (19), 1592 (32), 1593 (21),
1594(9), 1595 (6), 1596 (4); 1 ½ gr kor. 1614 (2), 1615, 1616; gr kor. 1607, 1624; Jan
Kazimierz (1648-1668), 6 gr kor. 1656 (Kraków 1), 1657 (Kraków 1), 1660 (Kraków 1),
1661 (Kraków 1, Lwów 2), 1662 (Bydgoszcz 1, Lwów 1, Poznań 5), 1663 (Bydgoszcz
4), 1664 (Bydgoszcz 8), 1665 (Bydgoszcz 6), 1666 (Bydgoszcz 8), 1667 (Bydgoszcz 1),
r.? Jan III Sobieski (1674-1696), 6 gr kor. 1680 (2), 1681 (4), 1682 (9), 1683.
P r u s y: Albert (1525-1568), gr 1544. Fryderyk Wilhelm (1640-1688), 6 gr 1674,
1679, 1681 (5), 1682 (4), 1683 (4), 1686 (3), 1687.
B r u n s z w i k m.: „1 ½ gr” 1601.
Hanau-Lichtenberg: Jan Reinhardt (1599-1625), 3 kr b.d.
H i l d e s h e i m: m. „1 ½ gr“ 1601.
H i l d e s h e i m: abp Ernest (1572-1612), „1 ½ gr“ 1609.
Lippe: Szymon VI (1563-1613), „1 ½ gr“ 1613.
M i n d e n: bp Herman von Schaumburg (1566-1582), „1 ½ gr“ 1577.
N o r t h e i m m.: „1 ½ gr“ 15?5.
P a d e r b o r n: bp Teodor (1585-1618), „1 ½ gr“ 1612.
P a l a t y n a t - H e i d e l b e r g: Jan Kazimierz (1575-1592), ½ batzena 1589.
S o l m s: Filip Reinhardt (1613-1636), 3 kr b.d.
S o l m s - L i c h t e n s t e i n: Ernest (1590-1612), 3 kr 1615.
S c h a u m b u r g: Ernest (1601-1622), „1 ½ gr“ 1604.
W i l d - R h e i n g r a f e n S a l m: Jan Adolf (1585-1625), 3 kr b.d.
Z i ę b i c e - O l e ś n i c a: Karol II (1587-1617), 3 kr 1615.
S z w a j c a r i a: Zug, 3 kr 1604.
Zbiory: Grodno, nr 24423.
Lit.: M e c , M i e l n i k o v a 1 9 6 0, nr 113, (1660 polsko-litewskich monet 15091597); określenie autora. [V.R.]
Cit. za: Rjabcevič V.N. Skarby…, nr 137.
44
07.2 БАЯ’РЫ (1) в. у Дзераўнянскім с/с Слонімскага р-на, 1596 / 1954.
Bajary, rej. Slonim. / Бояры, р-н Слоним.
Opis skarbu ‘Бояры-1954’ po inwentaryzacji w roku 2002.
Litwa: Aleksander (1492-1506), ½ gr b.d.(27). Zygmunt Stary (1506-1545), ½ gr
1509(8), 1510(20), 1511(13), 1512(15), 1513(14), 1514(9), 1515(5), 1516(3), 1517(1),
1518(5), 1519(6), 1520(3), 1521(6), 1523(2), 1524(1), r.?(13). Zygmunt August (15451572), 4 gr 1566(5), 1568(4), 1569(3); 3 gr 1562(49), 1563(34), 1564(32); ½ gr 1546(6),
1547(33), 1548(38), 1549(29), 1550(20), 1551(10), 1552(8), 1553(3), 1554(4), 1555(8),
1556(32), 1557(29), 1558(29), 1559(48), 1560(64), 1561(80), 1562(45), 1563(39),
1564(47), 1565(49), 1566(1), r.?(5).
R z e c z p o s p o l i t a: Stefan Batory (1576-1586), lit. emisja: 3gr 1580(18), 1581(53),
1582(34), 1583(21), 1584(14), 1585(16), 1586(19). Pol. emisja: 3 gr kor. 1582(2), 1583(1),
1585(1), 1586(1); 3 gr rys. 1582(7), 1583(27), 1584(8), 1585(41), 1586(104). Zygmunt
Waza (1587-1632), lit. emisja: 3gr 1589(3), 1590(21), 1591(6), 1592(8), 1593(20),
1594(22), 1595(3), 1596(5), r.?(1); szel. 1624(1). Pol. emisja: 6 gr kor. 1625(1); 3 gr kor.
1588(1), 1589(2), 1590(1), 1591(2), 1593(1), 1594(2), 1595(1), 1622(1); 3 gr rys. 1588(1),
1589(1), 1590(1), 1591(18), 1592(35), 1593(1), 1594(3), 1595(7), 1596(7); 1½ gr kor.
1615(6) 1620(1), 1621(4), 1622(7), 1623(6), 1624(4), 1625(6), 1626(1); gr kor. 1611(1);
Jan Kazimierz (1648-1668), zł kor. 1664(3), 1665(3), 1666(2).
P r u s y: Albert (1525-1568), szel. 1558(1); gr 1546(1). Jerzy Wilhelm (1619-1640),
“1½ gr” 1625(2), 1626(2).
Zbiory: 1954 r. – Hrodna muzeum, nr 24423 (1498 egz.).
Inf.: 2002 r. – określenie autora. [Młodsza maneta tego skarbu – trojak 1596 r., monety
z późnejszymi datami dołączono do skarbu w muzeum.– V.K.].
Lit:. Мец Н.Д., Мельникова А.С. Клады монет … № 113, (1660 польско-литовских
монет 1509-1597 гг.); Какареко В. Монетные клады … С. 288, 292-293.
Dodatek: Skarb „Bajary 1596 / 1954” (1660 egz.) przez długi czas był przechowywany w ekspozycji muzeum. Więcej z 215 trójgroszowych monet zostało skradzionych.
Kradzież próbowano zatuszować, dodając brakującą ilość przypadkowych monet z XVII
w. Po wykryciu kradzieży prawie wszystkie monety nie pasujące datą zostały usunięte
ze skarbu, a powstały brak (162 szt.) spisano na straty. W skarbie „Bajary 1596 / 1954”
zostało 50 monet Zygmunta Wazy, Jerzego Wilhelma i monety ze szlachetnego kruszcu
Jana Kazimierza pochodzące z innego skarbu.
00. ДЗЕРАЎНА’Я в. – ц. Дзераўноўскага с/с Слонімскага р-на, 1595 / 2007.
Dzieraŭnaja, rej. Slonim. / Деревная, р-н Слонім.
We wrzesniu 2007 r. na polu ornym w pobliżu wsi znaleziono skarb około 550 monet
w zniszczoniej skórzanej sakiewce. Większość monet to półgrosze Aleksandra, Zygmunta
Starego i Zygmunta Augusta, także inne monety – 4 gr., 3 gr, gr., 2 den. lit., 3 gr., gr. koronne,
gr. pruskie oraz 3 gr., szel. ryskie, kilka gr. gdańskich i inne. Najmłodsza moneta z 1595 r.
Inf.: relacja serg76 (www. belskarb.com)
08.1 ТУПА’ЛЬШЧЫНА б. ф. (х. да 1971 г.) паблізу
ПЛАВУ’ШКА в. у Жодзішкаўскім с/с Смаргонскага р-на, 1596 / 1958.
Plavuška, rej. Smarhoń. / Плавушка, р-н Смаргонь.
Na polu ornym, znajdującym się w pobliżu chutora Tupalščyzna, znaleziono skarb
45
zawierający ponad 1000 monet, z których 420 trafiło do muzeum Sztuk Pięknych Litwy.
Pozostałe monety uległy rozproszeniu.
Litwa: Aleksader (1492-1506), ½ gr b.d.(40). Zygmunt Stary (1506-1548), ½ gr 1509(9),
1510(4), 1511(7), 1512(8), 1513(10), 1514(8), 1515(4), 1518(2), 1519(4), 1520(1), 1521(1),
1522(2), 1523(2), 1525(2), r.?(9). Zygmunt August (1545-1572), 3 gr 1564(1); gr st pol.
1547(1); ½ gr 1546(2), 1547(5), 1548(7), 1549(1), 1550(3), 1551(1), 1552(1), 1553(1),
1554(1), 1555(4), 1556(9), 1557(7), 1558(11), 1559(20), 1560(21), 1561(21), 1562(12),
1563(9), 1564(12), 1565(13); 2 den. 1566(3), 1567(2), 1569(2), 1570(3).
P o l s k a : Kazimierz Jagellończyk (1447-1492), ½ gr kor. b.d.(10). Jan Olbracht
(1492-1501), ½ gr kor. b.d.(12). Aleksander (1501-1506), ½ gr kor. b.d.(13). Zygmunt I
Stary (1506-1548), gr z. pr. 1531(1), 1534(3); gr gd. 1531(1); ½ gr kor. 1507(1), 1508(2),
1510(3), 1511(1), b.d.(2), r.?(3).
R z e c z p o s p o l i t a : Stefan Batory (1576-1586), lit. emisja: 3 gr 1580(1), 1582(2),
1585(1), 1586(1). Pol. emisja: 3 gr kor. 1586(Olkusz 1); 3 gr rys. 1582(1), 1583(1), 1585(1),
1586(9). Zygmunt III Waza (1587-1632), lit. emisja: 3 gr 1590(2), 1591(2), 1592(2),
1593(4), 1594(2), 1595(6), 1596(1). Pol. emisja: 3 gr kor. 1589(Olkusz 1), 1590(Poznań
1), 1594(Poznań 1), 1595(Wschowa 1); 3 gr rys. 1588(1), 1589(5), 1590(5), 1591(4),
1592(7), 1593(4), 1594(3), 1595(6).
P r u s y : Albert (1525-1568), gr 1532(1), 1540(1), 1541(1).
Ś w i d n i c a : Ludwik II (1516-1526), ½ gr 1521(1), 1526(1).
Zbiory: Muzeum Sztuk Pięknych Litwy. (420 sztuk).
Inf.: relacja i określenie Z. Duksa.
Lit.: Duksa Z. Problem skarbu monet…, s. 94-106.
Dodatek: Poszukiwacze skarbów z Mińska na początku lat 2000 w tym samym miejscu
znalaźli jeszcze pewnę ilość monet.
Informacja o tym samym skarbie z innego źródła
08.2 TUPALSKOJE, rej. Smorgoń, [Tupalščyna chutor przed r. 1971, rej. Smarhoń]
1565 / 1961.
Na uroczysku leżącym 30 km od miasta Smarhoń znaleziono skarb zawierający ponad
1000 monet, z których najmłodsze pochodziły z lat sześćdziesiątych XVI w., krajoznawca
A. Deruha (Smarhoń) przysłał w KN BDU odciski 5 monet.
L i t w a: Zygmunt Stary (15061545), ½ gr 1523. Zygmunt August (15451572), ½ gr
1549, 1565.
P o l s k a: Zygmunt Stary (15061548), gr kor. 1529.
P r u s y: Albert (15251568), gr 1545.
Inf.: relacja A. Deruha; określenie V. Rjabceviča.
Lit.: Rjabcevič V.N. Skarby…, nr 79.
Informacja o tym samym skarbie z innego źródła
08.3 SYROWATKI, rej. Smorgoń, [Syravatki, rej. Smarhoń] 1570 / 1962.
Skarb monet z XVI w., z których znano 6 egz.
L i t w a: Aleksander (1492-1506). ½ gr b.d.(3). Zygmunt August (1545-1572), ½ gr
1558; 2 den. 1570.
P r u s y: Albert (1525-1568), gr 1537.
Zbiory: Mińsk muzeum.
46
Inf.: określenie V. Rjabceviča.
Lit.: Rjabcevič V.N., Skarby…, nr 85.
09. АЎДЗЕ’ЕВІЧЫ в. у Шчорсаўскім с/с Навагрудзкага р-на, 1598 / 2011.
Aǔdzeevičy, rej. Navahrudak. / Авдеевичи, р-н Новогрудок.
Na świeżo zaoranym kołchozowym polu w miejscu, gdzie przed przeniesieniem do
nowego miejsca była wieś Awdejewicze (Aǔdzeevičy), uczniowie znajdowali w latach
60. „białe” monety i oddawali je do szkolnego muzeum we wsi Lawriszewo (Laǔryšava).
W 2011 r., podczas badania określonej lokalizacji na polu, które nie było obrabiane przez
dłuższy czas, po niedawnym zaoraniu został znaleziony komplet 543 monet opisanych
poniżej. Jakiś czas później po kolejnym zaoraniu inni poszukiwacze też odkryli pewną
liczbę monet.
L i t w a: Aleksander (1492-1506), ½ gr b.d.(2). Zygmunt Stary (1506-1545), ½ gr
1509(1), 1510(2), 1511(1), 1513(1). Zygmunt August (1545-1572), ½ gr 1547(1), 1548/9(1),
1558(2), 1559(2), 1560(2), 1562(1), 1563(2), 1564(2).
R z e c z p o s p o l i t a: Stefan Batory (1576-1586), lit. emisja: 3 gr 1580(2), 1581(5),
1582(6), 1584(3), 1585(8). Pol. emisja : 3 gr kor. 1580(Olkusz 1), 1583(Olkusz 3),
1586(Olkusz 2, Poznań 1). 3 gr rys. 1583(2), 1585(2), 1586(16). Zygmunt Waza (15871632), lit. emisja: 3 gr 1589(1), 1590(2), 1591(3), 1592(10), 1593(25), 1594(25), 1595(15),
1596(7), 1597(5), 1598(2). Pol. emisja: 6 gr kor. 1596(Malbork 3); 3 gr kor. 1588(Poznań
1), 1589 (Poznań 4), 1590(Olkusz 1, Poznań 5), 1591(Poznań 7), 1592(Malbork 1, Olkusz
2, Poznań 9), 1593(Malbork 7, Poznań 11), 1594(Bydgoszcz 1, Malbork 11, Poznań 6,
Wschowa 2), 1595(Bydgoszcz 4, Lublin 1, Poznań 5, Wschowa 2), 1596(Bydgoszcz
4, Lublin 3, Poznań 2, Wschowa 2), 1597(Bydgoszcz 8, Lublin 2, Olkusz 1, Poznań 4,
Wschowa 1), 1598(Bydgoszcz 2, Olkusz 1, Poznań 5, Wschowa 3), b.d.(Wschowa 1). 3
gr rys. 1588(3), 1589(8), 1590(21), 1591(21), 1592(36), 1593(29), 1594(39), 1595(37),
1596(25), 1597(22), 1598(6).
F a l s y f i k a t, podrobiony: Rzeczpospolita: Stefan Batory (1576-1586), 3 gr rys.
1585(1).
Cieszyn: Adam Wacław (1594-1617), 3 gr 1592(1).
K u r l a n d i a - S e m i g a l i a: Fryderyk Kettler (1587-1642), 3 gr 1596(2). Wilhelm
Kettler (1596-1616), 3 gr 1598(1).
Legnica-Brzeg: Fryderyk II (1488-1547), gr 1545(1).
P r u s y: Albert (1525-1568), 3 gr 1542(1).
Zbiory: 2011 r. – prywatne.
Inf.: 2011 r. - relacja i okreslenie V. Maležyka (В. Малежик).
10. АШМЯ’НЫ (1) г. р-нага. падп., ц. Ашмянскага р-на, 1598 / 1942.
Ašmiany, m., rej. / Ошмяны г., ц. р-на.
Skarb kilkudziesięciu monet ukrytych w glinianym naczyniu, głównie polskich trojaków, m.in.:
R z e c z p o s p o l i t a: Zygmunt Waza (1587-1632), 3 gr rys. 1592, 1594.
K u r l a n d i a - S e m i g a l i j a: Fryderyk Kettler (1587-1642), 3 gr 1598.
Lit.: Matusewicz J., Oszmiana ... S. 257; Mikołajczyk A., Skarby …, S. 134; Mrowinski
E., Monety … S. 56 nr 5; Mikołajczyk A., Lenne monety… s. 81.
47
11. АШМЯ’НЫ (2) г. р-нага падп., ц. Ашмянскага р-на, 159? / 1962.
Ašmiany, m., rej. / Ошмяны г., ц. р-на.
Skarb monet od 1540 r. do lat dziewięćdziesiątych XVI w. Monety znajdowały się w
dwóch glinianych garnkach.
Inf.: relacja krajoznawcy A. Deruha (Smarhoń).
Lit.: Rjabcevič V.N., Skarby…, nr 90.
АШМЯ’НЫ (3) г. р-нага. падп., ц. Ашмянскага р-на, XVI w. / 1908
Ašmiany, m., rej. / Ошмяны г., ц. р-на.
286 polskich, gdańskich, ryskich i innych srebrnych monet z XVI wieku, znalezionych w
jamie, utworzonej od wydobytego kamienia na zaoranym polu w obrębie miasta Oszmiany.
[To skarb: Повишни, р-н Ошмяны 1570 / 1908 – V.K.]
Lit.: ОАК 1908 S. 173; Mikołajczyk A. Skarby… S. 134.
KROSZIN, rej. Baranowicze, obw. Brześć, XVI w. / 1892.
Skarb srebrnych monet litewskich z XVI w. o wadze 34 zołotnika 84 doli.
Lit.: ОАК 1892 S. 157; Mikołajczyk A. Skarby … S. 134. (Kroszino k. Nowogródka)
KRINKI, Polska, XVI w. / 1905. [obecnie Krynki, woj. podlaskie – K.F.]
Skarb 246 srebrnych monet koronnych i litewskich z XVI w. znalezione w ziemi na
głębokości 0,7 m. w naczyniu kamiennym w miasteczku Krynki w powiecie grodzieńskim.
Lit.: ОАК 1905 S. 91; Mіkołajczyk A., Skarby…, s. 134 (Krinki k. Grodna).
12. МАКА’РАЎЦЫ в. у Макараўскім с/с Бераставіцкага р-на, XVI в. / да 1920.
Makaraǔcy, rej. Bierastavica. / Макаровцы, р-н Берестовица.
J. Rozenblum ze wsi Makaraŭcy przekazał w depozyt Muzeum 294 srebrne monety
XV-XVI w. [Wiarygodnie, te monety pochodzą ze skarbu “Krinki, XVI w. / 1905” – V.K.]
Zbory: do 1939 r.- Grodno muzeum.
Lit.: Jodkowski J. Muzeum w Grodnie..., s. 34.
RODZIEWICZE, okolica, k. Oszmiany, obł. Grodno, XVI w. / 1891
Skarb srebrnych monet polskich (koronnych i litewskich) z XVI w. 7 funtów 94 ½
zołotników.
Lit.: OAK 1891 S. 174-175; cit. za: Mikołajczyk A. Skarby..., s. 135.
[To skarb: РОДЗЕВІЧЫ в. у Іўеўскім с/с Іўеўскага р-на, 1566 / 1891 – V.K.]
13. БАЯ’РЫ (2) в. у Дзераўнянскім с/с Слонімскага р-на, 1601 / 2003.
Bajary, rej. Slonim. / Бояры, р-н Слоним.
W 2003 r., podczas badania mejsca znalezienia skarbu ‘Бояры-1954’, odkryto jeszcze
407 monet, które są integralną częścią wspomnianego skarbu lub niezależnymi oszczędnościami tego samego właściciela, ukrytymi prawie w tym samym czasie.
L i t w a: Aleksander (1492-1506), ½ gr b.d.(31). Zygmunt Stary (1506-1545), ½ gr
1509(5), 1510(6), 1511(4), 1512(6), 1513(5), 1514(5), 1519(5), 1520(5), 1521(4), 1522(2),
1523(1), 1527(1), 1528(1), r.?(6). Zygmunt August (1545-1572), 4 gr 1569(1); 3 gr 1563(1),
1564(1); gr st. pol. 1547(1); ½ gr 1546(1), 1547(5), 1548(7), 1549(2), 1550(2), 1551(1),
1552(2), 1553(1), 1555(1), 1556(3), 1557(5), 1558(9), 1559(12), 1560(11), 1561(7),
1562(5), 1563(4), 1564(8), 1565(8), r.?(2).
48
Polska: Kazimierz Jagellończyk (1447-1492), ½ gr b.d.(1). Jan Olbracht (1492-1501),
½ gr b.d.(1). Zygmunt Stary (1506-1548), gr kor. 1527(1); gr z. pr. 1531(1), 1532(1),
1533(2), 1534(1), 1535(3); gr gd. 1532(1), 1533(1), 1538(1); gr elb. 1534(1); ½ gr kor.
b.d.(1).
R z e c z p o s p o l i t a: Stefan Batory (1576-1586), lit. emisja: 3 gr 1580(2), 1581(2),
1582(2), 1583(1), 1584(1), 1586(1). Pol. emisja: 3 gr kor. 1583(Olkusz 1), 1584(Olkusz
1), 1586(Olkusz 1, Poznań 1); 3 gr rys. 1586(3); gr rys. 1581(1). Zygmunt Waza (15871632), lit. emisja: 3 gr 1592(2), 1593(2), 1594(2), 1595(2), 1597(1), 1598(1), 1599(1). Pol.
emisija: 6 gr kor. 1596(Malbork 2); 3 gr kor. 1589(Olkusz 1), 1590(Poznań 2), 1591(Poznań
1), 1592(Malbork 1, Olkusz 2, Poznań 1), 1593(Malbork 1, Poznań 3), 1594(Malbork
8, Olkusz 1, Poznań 6), 1595(Bydgoszcz 2, Poznań 1, Wschowa 4), 1596(Bydgoszcz 4,
Olkusz 1, Wschowa 2), 1597(Bydgoszcz 5, Lublin 3, Olkusz 2, Poznań 5, Wschowa 4),
1598(Bydgoszcz 2, Kraków 2, Lublin 6, Olkusz 1, Poznań 6, Wschowa 1), 1599(Bydgoszcz
4, Lublin 2, Olkusz 2, Poznań 2, Wschowa 1), 1600(Bydgoszcz 2, Lublin 4, Poznań 1,
Wschowa 1), 1601(Lublin 1, Poznań 3, Wschowa 3), r.?(? 2); 3 gr rys. 1588(2), 1589(2),
1590(4), 1591(1), 1592(1), 1593(3), 1594(3), 1595(3), 1596(2), 1597(6), 1598(4), 1599(2),
1600(3); gr kor. 1593(Olkusz 1).
F a l s y f i k a t, podrobiony: Rzeczpospolita: Zygmunt Waza (1587-1632), 3 gr lit.
1598(1); 3 gr kor. 1600(1); 3 gr rys. 1591(1).
Cieszyn: Adam Wacław (1594-1617), 3 kr 1597(1).
G o s l a r, m.: gr mar. 1547(1).
H o l s z t y n - G o t t o r p: Jan Adolf (1590-1616), „1½ gr” 1599(1).
L e g n i c a: Fryderyk II (1505-1547), gr b.d.(1).
Legnica-Brzeg: Fryderyk II (1488-1547), gr 1541(1), 1542(1), 1543(1), 1544(1),
1545(1).
Prusy: Albert (1525-1568), gr 1537(1), 1538(1), 1539(1), 1540(1), 1541(2), 1542(1),
1543(1), 1544(3), 1545(2), 1546(1), r.?(2). Jerzy Fryderyk I (1578-1603), gr 1586(1).
S c h a u e n b u r g: Adolf XIII v. Pinneberg (1576-1601), “1½ gr” 1593(1).
N i e o k r e ś l o n a: 2 kr 157?(1).
Zbiory: 2003 r. – prywatne (407 egz.).
Inf.: 2003 r. – relacja A. Abramčyka (А. Абрамчик) i znalazcy skarbu; 2003 r. –
określenie autora.
14.1 ВЕ’НЗАЎШЧЫНА в. у Першамайскім с/с Шчучынскага р-на, 1602 / 1972.
Vienzaǔščyna, rej. Ščučyn. / Вензовщина, р-н Щучин.
W 1972 r. rolnik wyorał na polu dzbanek gliniany zawierający ponad 2000 monet, z
których część (ponad 150) trafiło do zbioru M. Chwojnickiego (М. Хвойницкий) m.in.:
L i t w a: Aleksander (1492-1506), ½ gr b.d.(10). Zygmunt Stary (1506-1545), gr
1535(1), 1536(2); ½ gr 1510(1), 1512(2), 1513(2), 1514(1), 1517(1), 1518(1), 1520(1),
r.?(3). Zygmunt August (1545-1572), półtalar neapolitański z kontrasygnaturą Zygmunta
Augusta z roku 1564(1); 4 gr 1566(1), 1568(1); 3 gr 1562(duży 1), 1562-1564(?); ½ gr
1547(1), 1549(2), 1550(2), 1556(1), 1557(1), 1558(2), 1559(3), 1560(1), 1561(2), 1562(1),
1563(2), 1564(2), 1565(1); 2 den. 1570(1).
P o l s k a: Jan Olbracht (1492-1501), ½ gr kor. b.d.(4). Aleksander (1501-1506), ½ gr
b.d.(2). Zygmunt Stary (1506-1548), gr. kor. 1528(1), 1529(1), 1547(2); gr z. pr. 1530(1),
1532(3), 1534(1), 1535(3); gr gd. 1529(1), 1531(1), 1535(2) r.?(1); gr elb.(?); ½ gr kor. (~20).
49
R z e c z p o s p o l i t a: Stefan Batory (1576-1586), 3 gr kor. 1580(Olkusz 1); 3 gr rys.
1583(1), 1585(2); gr gd. 1578(1). Zygmunt Waza (1587-1632), 3 gr lit. 1591(1), 1593(1),
1594(1), 1595(1), 1596(1), 1597(1); 3 gr kor. 1588(Poznań 1), 1589(Poznań 1), 1590(Poznań 1), 1594(Malbork 2, Olkusz 1), 1595(Lublin 2), 1596(Bydgoszcz 1, Lublin 1, Olkusz
1, Poznańń 1), 1597(Olkusz 2, Poznań 2, Wschowa 1), 1598(Lublin 1), 1599(Olkusz
1, Poznań 2), 1601(Kraków 1), 1602(Kraków 1); 3 gr rys. 1589(1), 1590(1), 1592(1),
1593(1), 1594(1), 1595(1), 1596(3), 1597(1), 1598(1).
K u r l a n d i a - S e m i g a l i j a: Fryderyk Kettler (1587-1642), 3 gr 1597(1)
Legnica-Brzeg: Fryderyk II (1488-1547), gr (4).
P r u s y: Albert (1525-1568), gr 1531(1), 1542(3), 1544(1), 1545(2), 1546(1).
Ś w i d n i c a: Ludwik II (1516-1526), ½ gr 1526(1).
Zbiory: 2004 r. – prywatny zbiór M. Chwojnickiego (М. Хвойницкий).
Inf.: 2004 r. – relacja M. Chwojnickiego, określenie autora i A. Korzuna (А. Корзун).
Dodatek: Wiosną 1972 r. podczas sadzenia ziemniaków na polu PGR w pobliżu wsi
Vienzaǔščyna idący za pługiem Witold Iosifowicz Błażej (Блажей) zauważył w bruździe
„dzbanek”, który rozpadł się na kawałki i znajdujące się w nim monety rozsypały się po
polu. Skarb został zebrany przez lokalnych mieszkańców. W sumie znaleziono ponad
dwa tysiące monet, w tym 25-30 monet o średnicy 3-4 cm. Część największych monet
zabrał miejscowym dzieciom dyrektor szkoły Michaił Michaiłowicz Szilko (Шилко).
Miesiąc lub półtora później przyjechał do wsi na motocyklu Mieczysław Chwojnicki, który
przedstawił się jako pracownik muzeum z Mińska, skupował od ludności znalezione przez
nich monety za niewielkie pieniądze lub części do motocykla. W 2004 r. M. Chwojnicki
pokazał pozostające u niego wspomniane monety.
14.2 ВЕ’НЗАЎШЧЫНА в. у Першамайскім с/с Шчучынскага р-на, 1602 / 19722005.
Vienzaǔščyna, rej. Ščučyn. / Вензовщина, р-н Щучин.
W 2005 r. podczas lokalizowania mejsca znalezienia skarbu odkryto jeszcze 68 monet,
m.in.:
L i t w a: Aleksander (1492-1506), ½ gr b.d.(3). Zygmunt Stary (1506-1545), gr 1535(1).
½ gr 1510(1), 1513(1), 1514(1), r.?(4). Zygmunt August (1545-1572), 3 gr 1563(2),
1564(1); ½ gr 1547(1), 1548(1), 1550(1), 1554(1), 1556(2), 1557(1), 1558(3), 1559(2),
1560(2), 1561(2), 1562(2), 1563(2), 1564(3), 1565(6), 1566(1), r.?(8).
P o l s k a: Jan Olbracht (1492-1501), ½ gr kor. b.d.(2). Zygmunt Stary (1506-1548),
gr. kor. 1528(1); gr z. pr. 1531(1).
R z e c z p o s p o l i t a: Stefan Batory (1576-1586), 3 gr lit. 1582(1), 1585(1); 3 gr rys.
1585(1). Zygmunt Waza (1587-1632), 3 gr lit. 1593(1); 3 gr kor. 1592(1), 1598(2); 3 gr
rys. 1594(1), 1596(1), 1597(1); szel. kor. r.?(1).
S c h a u m b u r g: Ernest (1601-1622), “1½ gr” 1602(1).
Zbiory: 2005 r. – prywatne.
Inf.: 2005 r. – relacja I. Kašliej (И. Кашлей); określenie autora.
14.3 ВЕ’НЗАЎШЧЫНА в. у Першамайскім с/с Шчучынскага р-на, 1600 / 19722005.
Vienzaǔščyna, rej. Ščučyn. / Вензовщина, р-н Щучин.
W 2005 r. od mieszkańca miasteczka Astraviec zostały zakupione monety, które on
50
dostał od krewnej, wcześniej mieszkanki wsi Vienzaǔščyna w rej. Ščučyn. Wśród monet
były dwa półtalary neapolitańskie z kontrasygnaturą Zygmunta Augusta z roku 1564 i
232 monety opisane poniżej:
L i t w a: Aleksander (1492-1506), ½ gr b.d.(33). Zygmunt Stary (1506-1545), gr
1536(2). ½ gr 1510-1514(58). Zygmunt August (1545-1572), gr st. pol. (3); ½ gr 1546(3),
1547(9), 1548(5), 1549(3), 1550(3), 1551(1), 1552(4), 1554(1), 1555(1), 1556(3), 1557(2),
1558(1), 1559(6), 1560(6), 1561(8), 1562(10), 1563(7), 1564(7), 1565(10), 1566(2).
P o l s k a: Aleksander (1501-1506), ½ gr kor. b.d.(3). Zygmunt Stary (1506-1548), gr.
kor. (6); gr z. pr. (6); gr gd. (3); gr elb. (1).
R z e c z p o s p o l i t a: Zygmunt Waza (1587-1632), lit. emisja: 3 gr lit. 1593(1); gr lit.
(3). Pol. emisja: 3 gr kor. 1594(3); 3 gr rys. 1597(1); gr kor. (3).
F a l s y f i k a t, podrobiony pod: Rzeczpospolita: Stefan Batory (1576-1586), 3 gr (1).
N i e o k r e ś l o n a: 3 kr. 1600(1).
Prusy: Albert (1525-1568), gr pr. (11). Jerzy Fryderyk I (1578-1603), gr 1587(1).
Zbiory: 2005 r. – prywatne.
Inf.: 2005 r. – relacja i określenie А. Korzun (А. Корзун).
Informacja o tym samym skarbie z innego źródła
14.4 ЛІ’ДА г. р-нага падп., ц. Лідскага р-на, 1590 / 1972-1994.
Lida, m., rej. / Лида, г., ц. р-на.
Znaleziono skarb złożony z kilkuset monet polskich i litewskich, ukryty przed 1590
rokiem. W skład skarbu wchodziły głównie trojaki litewskie Zygmunta Augusta, Stefana
Batorego i Zygmunta III (ponad 200 sztuk) oraz w niewielkiej ilości trojaki gdańskie,
pruskie, elbląskie Zygmunta I, gdańskie Zygmunta Augusta i pruskie - lenne Albrechta.
Największą sensacją były szóstak litewski Zygmunta Augusta z 1547 roku, a także dwa
półtalary neapolitańskie z kontrasygnaturami Zygmunta Augusta z 1564 roku. A.S.
Lit.: Znaleziska // Przegląd Numizmatyczny nr 4 / 1994. (Na Litwie koło Lidy)
15. ШЧУ’ЧЫН г. р-нага падп., ц. Шчучынскага р-на, 1603 / 2010.
Ščučyn, m., rej. / Щучин, г., ц. р-на.
W październiku 2010 r. podczas budowy piaskownicy w rejonie szczuczyńskim
niedaleko wysypiska stałych odpadów komunalnych, przy zbieraniu piasku na budowę
drogi Grodno-Mińsk, po wykarczowaniu lasu i usunięciu górnej czarnej warstwy ziemi,
znaleziono fragmenty naczynia glinianego oraz 477 monet, z których najmłodsza pochodzi
z 1603 roku.
L i t w a: Aleksander (1492-1506), ½ gr b.d.(32). Zygmunt Stary (1506-1545), ½ gr
1509(1), 1510(10), 1511(4), 1512(9), 1513(4), 1514(5), 1515(5), 1517(2), 1518(2), 1519(1),
1521(2), 1523(1), 1525(1), r.?(4).
Zygmunt August (1545-1572), 4 gr 1566(1); 3 gr 1562(2); ½ gr 1546(2), 1547(5),
1548(2), 1549(3), 1550(2), 1554(1), 1555(2), 1556(8), 1557(6), 1558(6), 1559(16),
1560(23), 1561(11, 1562(10), 1563(8), 1564(7), 1565(10); 2 den. 1566(13), 1567(9),
1569(6), 1570(22).
Polska: Władysław Jagiełło (1386-1434), ½ gr kor. b.d.(3). Jan Olbracht (1492-1501),
½ gr b.d.(47). Aleksander (1492-1506), ½ gr b.d.(10). Zygmunt Stary (1506-1548), gr kor.
1528(3), 1529(1), 1547(1); gr z. pr. 1529(2), 1533(1), 1534(2); gr gd. 1534(1), 1535(1),
1540(1); gr elb. 1539(2); ½ gr kor. b.d.(22).
51
R z e c z p o s p o l i t a: Stefan Batory (1576-1586), lit. emisja: 3 gr 1582(2), 1586(1);
szel. 1584(3); 2 den. lit. (Mitawa) Pol. emisja: gr gd. obl. 1577(1); gr gd. 1578(1), 1579(1);
szel. rys. 1582(2). Zygmunt Waza (1587-1632), lit. emisja: 3 gr 1590(1), 1597(1), 1598(1).
Pol. emisija: 3 gr kor. 1597(Bydgoszcz 2), 1599(Olkusz 1); 3 gr rys. 1594(1); szel kor.
1588(Olkusz 1), 1592 (Malbork 1), 1601(Wschowa 1); szel. rys. 1589(1), 1591(1), 1593(5),
1594(6), 1595(2), 1597(10), 1598(4), 1599(10), 1601(1), 1602(3), 1603(1), r.?(5).
Czechy: Wacław IV (1378-1419), gr pras. b.d.(1).
K u r l a n d i a - S e m i g a l i j a: Gotthard Kettler (1562-1587), 2 den. (Mitawa) 1578(2),
1579(4). Fryderyk Kettler (1587-1642) i Wilhelm Kettler (1596-1616), szel. 1600(1).
Z a k o n K r z y ż a c k i: Paweł v. Russdorf (1422-1441), szel. b.d.(1).
Prusy: Albert (1525-1568), gr 1533(1), 1534(1), 1535(2), 1537(1), 1538(1), 1541(1),
1542(3), 1544(3), 1545(3), 1546(1).
Węgry: Maciej Korwin (1458-1490), gr b.d.(1) [1570-71]
Zbiory: 2010 r. – prywatne.
Inf.: 2010 r. – relacja i określenie А. Korzun (А. Корзун).
16. КНЯЖАВОДЦЫ б.в. паблізу
ДУ’БНА в. – ц. Дубненскага с/с Мастоўскага р-на, 1614 / 1953.
Dubna, rej. Masty. / Дубно, р-н Мосты.
W urwisku podmytego brzegu Niemna koło byłej wsi Kniażavodcy chłopak H. Prońka
podczas wypasu bydła znalazł gliniany dzbanek z monetami. Zachowało się 395 monet
i przekazano je do muzeum.
L i t w a: Aleksander (1492-1506), ½ gr b.d.(3). Zygmunt Stary (1506-1545), gr 1536(1);
½ gr 1509(2), 1510(1), 1511(2), 1514(4), 1515(1), 1528(1). Zygmunt August (1545-1572),
½ gr 1546(2), 1547(6), 1548(3), 1549(1), 1551(3), 1552(1), 1556(3), 1557(3), 1558(4),
1559(3), 1560(10), 1561(4), 1562(4), 1563(7), 1564(4), 1565(9); 2 den. 1570(1).
P o l s k a: Kazimierz Jagiellończyk (1447-1492), ½ gr kor. b.d.(2). Aleksander (15011506), ½ gr b.d.(1). Zygmunt Stary (1506-1548), gr kor. 1529(1), gr z. pr. 1532(1), 1533(1),
1534(1); gr gd. 1535(1); gr elb. 1539 (1); ½ gr kor. 1507(1), 1509(1), 1510(1), r.?(2).
R z e c z p o s p o l i t a: Stefan Batory (1576-1586), 3 gr rys. 1586(1); gr kor. 1581(1);
gr rys. 1581(1). Zygmunt Waza (1587-1632), lit. emisja: 3 gr 1592(1), 1593(1), 1594(3),
1595(1), 1596(1), 1597(1); gr 1607(2), 1608(3), 1609(5), 1610(13), 1612(1), 1613(2),
1614(3); 2 den. 1609(1), 1611(7), 1612(1), 1613(5). Pol. emisja: ort gd. 1612(1); 3 gr
kor. 1588(Poznań 1), 1592(Poznań 1), 1593(Malbork 1), 1594(Poznań 1), 1595(Lublin 2,
Malbork 1, Olkusz 1), 1596(Poznań 1), 1597(Bydgoszcz 2, Wschowa 1), 1598(Bydgoszcz
1), 1599(Bydgoszcz 1, Poznań 2, ? 1), 1600(Bydgoszcz 1), 1601(Bydgoszcz 1, Lublin 1),
1605(Kraków 1); 3 gr rys. 1591(2), 1596(2), 1597(1), 1598(1); gr kor. 1604(4), 1605(7),
1606(13), 1607(14), 1608(10), 1609(14), 1610(10), 1612(9), 1613(5), 1614(1); szel. rys.
1604(1), 1605(1), 1606(1), 1609(2). Jan Kazimierz (1648-1668), ort kor. 1658(1), 1663(1),
1667(1). Jan Sobieski (1674-1696), ort kor. 1684(1).
F a l s y f i k a t, podrobiony: Rzeczpospolita: Zygmunt Waza (1587-1632), gr kor.
1608(1), 1612(1).
B r a n d e n b u r g i a: Joachim I Nestor (1499-1535), gr 1514(1). Jan Jerzy (15711598), “1½ gr” 1574(1). Jan Zygmunt (1608-1619), “1½ gr” 1612(1), 1613(1), 1614(1).
G e t y n g a, m.: “1½ gr” 1606(1).
G o s l a r, m.: gr mar. 1547(l).
52
H a g e n a u, m: 3 kr 1606(1).
H a n a u - L i c h t e n b e r g: Jan Reinhard I (1599-1625), 3 kr 1604.
H i l d e s h e i m, m.: “1½ gr” 1601(1).
H i l d e s h e i m, bp.: Ernest (1573-1612), “1½ gr” 1601(1), 1604(1), 1606(1). Ferdynand Bawarski (1612-1650), “1½ gr” 1613(1).
H i s z p a n i a: Filip II (1556-1598), 2 reali (obcięty brzeg) 158? Nieokreślony władca,
2 reale r.?(l).
J u l i c h - K l e w e - B e r g: Jan Wilhelm (1592-1609), “1½ gr” 1605(1).
K a r y n t i a: Ferdynand II (1590-1637), 3 kr 1606(1).
K o r b e j a, op.: Kasper I v. Hörzel (1547-1555), gr mar. 1553(1).
L i p p e: Szymon VI (1563-1613), “1½ gr” 1608(1).
M i n d e n, bp.: Herman v. Schauenburg (1566-1582), “1½ gr” 1578(3).
M ü h l h a u s e n, m.: “1½ gr” 1578(1).
P a l a t y n a t - S i m m e r n: Ryszard (1569-1598), 2 kr. 1573(1).
P o m o r z e - W o ł o g o s z c z: Filip Juliusz (1592-1625), “1½ gr” 1613(1).
P r u s y: Albert (1525-1568), gr 1535(2), 1539(1), 1540(2), 1541(1), 1542(1), 1544(1),
1545(1).
R o s j a: Iwan Groźny (1533-1547-1584), Moskva, kop. b.d. [1535-38(1)]; Novhorod, kop.
b.d. [1535-38(5), 1547(7), 1547-84(2), 1560-e(1)]; Pskov, kop. b.d. [1535-38(1), 1547(5),
1560(2)]; Moskva, denga. b.d. [1535-38(5), 1547(2), 1550-e(2)], Tver’, denga b.d. [153538(2)]. Fiodor Iwanowicz (1584-1598), Novhorod, kop. b.d. [1596(1), 1597(2)]. Borys Godunow (1598-1605), Moskva, b.d. [1598-99(5), 1599(1), 1600(5), 1602(2)]; Novhorod, b.d.
[1601(1)]; Pskov, kop. b.d. [1598-99(6), 1600(1), 1603(1), 1604(2)]. Dymitr Samozwaniec
(1605-1606), Novhorod, kop. b.d. [1605(2)]; Pskov, kop. b.d. [1605(3), 1605-06(2)]. Wasyl
Szujski (1606-1610), Moskva, kop. b.d. [1606(2)]; Pskov, kop. b.d. [1606(1), 1606-07(2),
1607(1)]. Szwedska okupacija (1615-1617), Novhorod, kop. b.d. [1611-15(1)].
S c h a u e n b u r g: Adolf XIII v. Pinneberg (1576-1601), “1½ gr” 1594(1). Ernest
(1601-1622), “1½ gr” 1601(1), 1602(1), 1608(1)
S t r a s b u r g: Karol Lotaryński (1592-1607), 3 kr 1602(1).
S z l e z w i k - H o l s z t y n - G o t t o r p: Jan Adolf (1590-1616), “1½ gr” 1600(1).
Ś w i d n i c a: Ludwik II (1516-1526), ½ gr 1526(1).
W ę g r y: Rudolf II (1572-1608), den. 1585(1).
Zbiory: 1953 r.- Hrodna muzeum, nr 24182 (399 egz.), z których 4 wypadkowe monety
ze szlachetnego kruszcu dołączono do skarbu w muzeum.
Inf.: ponowne określenie autora (2002 r.) i V.Malieżyk (2008 r., monety Rosji).
Lit.: Мец Н.Д., Мельникова А.С. Клады монет … № 120; Rjabcevič V.N. Skarby
… nr 91 (rej. Skidel); Какареко В. Монетные клады … С. 288, 291-292.
Informacja o tym samym skarbie z innego źródła
ГРОДНА (1) г. абл. падп. ц. вобл. 1555 / 1956.
Hrodna, m., rej. / Гродно, г., ц. р-на.
W urwisku brzegu Niemna znaleziono gliniany garnek z monetami, spośród których
20 egz. dostało się do kolekcji miejscowego zbieracza A. Adaščyka.
L i t w a: Aleksander (14921506), ½ gr b.d.(3). Zygmunt Stary (15061545), ½ gr
1509(2), 1510, 1511, 1514. Zygmunt August (15451572), ½ gr 1548, 1549(2), 1551(4),
1552(3), 1554, 1555.
53
Wszystkie pozostałe monety także pochodziły z XVI w., najmłodsze wśród nich były
½ gr lit. Zygmunta Augusta.
Inf.: relacja A. Adaščyka (А. Адащук).
Lit.: Rjabcevič V.N. Skarby …, nr 78.
ГРОДНА (2) г. абл. падп. ц. вобл. 1614 / кан.1920-х
Hrodna, m., rej. / Гродно, г., ц. р-на.
Przy cerkwi kołożeckiej znaleziono monety, spośród których są znane 2 egz. (znaleziska luźne - A.M.).
R z e c z p o s p o l i t a: Zygmunt I (1506-1548), ½ gr lit. 1511. Zygmunt Waza (15871632), 3 gr kor. 1614.
Lit.: Jodkowski J. Skarby monet … S. 11; Rjabcevič V.N. Skarby …, nr 160.
17. СЛО’НІМ (2) г. р-нага падп., ц. Слонімскага р-на, 1620 / 1941.
Slonim, m., rej. / Слоним г., ц. р-на.
Przy remoncie soboru prawosławnego odsłonięte pochówek z monetami, spośród
których 1 egz. dostał się do zbioru krajoznawcy I. Stabroŭskij (Słonim).
R z e c z p o s p o l i t a: Zygmunt Waza (1587-1632), 1½ gr kor. 1620.
Inf.: relacja krajoznawcy I. Stabroŭskij (Słonim)
Lit.: Rjabcevič V.N. Skarby …, nr 93.
18. АЗЯРНІ’ЦА в. – ц. Азярніцкага с/с Слонімскага р-на, 1621 / 1895.
Aziarnica, rej. Slonim. / Озерница, р-н Слоним.
Metalowy kociołek z 2532 monetami o wadze 7 f. [2,86 kg; ~2 tys.egz.].
L i t w a: Zygmunt August (1545-1572), 4 gr 1568(1); gr (1).
P o l s k a: Jan Olbracht (1492-1501); ½ gr kor. b.d. Zygmunt Stary (1506-1548), gr
z. pr. 1530(1).
R z e c z p o s p o l i t a: Zygmunt Waza (1587-1632), ort kor. 1621(1); orty gd. 1610,
1617, 1618; 6 gr kor. 1596(1); 3 gr kor. 1591; kr kor. 1616(1); 1½ gr kor. 1615, 1618,
1620, 1621; 1½ gr rys. 1620(1); gr kor. 1609, 1611; szel rys. 1617, 1618. Nieokreślony
szel lit.(l).
C e s a r s t w o N i e m i e c k i e: miasta Hanau, Getynga, Magdeburg, Reichstadt,
Emden, Hrabstwa Berg, Lippe, Schaumburg – gr.
D a n i a: Chrystian IV (1588-1648), marka 1612.
N i d e r l a n d y H i s z p a ń s k i e: ¼ patagona (¼ talar hiszpański - zapewne ¼ patagona Niderlandów Hiszpańskich – V.R.).
P o m o r z e - S z c z e c i n: gr.
R o s j a: Fiodor Iwanowicz (1584-1598), kop. Władysław Waza (1611 -1612), kop.
W ę g r y: „kr” (zapewne den. – V.R.).
Lit.: AGE f. 1, op. 5, d. 19, l. 30; AIIMK RAN, SPb f. l, 1895, d. 85, l. 1, 4-5, d.
293, l. 10 v.-11; OAK 1895 S. 56; „Гродненские губернские ведомости” 1895, № 30;
Rjabcevič V.N. Skarby …, nr 94.
19. МАКЕ’ЕЎЦЫ в. у Ражанскім с/с Шчучынскага р-на, 1626 / 1997.
Makiejeǔcy, rej Ščučin. / Макеевцы, р-н Щучин.
Na ornym polu znaleziono resztki glinianego garnka i ok. 1000 monet, opisano 349 egz.
54
P o l s k a: Kazimierz Jagiellończyk (1447-1492), ½ gr kor. b.d.(1). Jan Olbracht (14921501), ½ gr kor. b.d.(4). Alekasander (1501-1506), ½ gr kor. b.d.(1). Zygmunt Stary
(1506-1548), ½ gr kor. 1509(1), 1510(1), r.?(4).
R z e c z p o s p o l i t a: Stefan Batory (1576-1586), 3 gr rys. 1586(1). Zygmunt Waza
(1587-1632), lit. emisja: 1½ gr 1619(1); gr 1608(2), 1609(1), 1610(2), 1611(2), 1625(4),
1626(20), 1627(1), r.?(1). Pol. emisja: ort kor. 1621(4), 1622(3), 1624(1); ort gd. 1615(1),
1616(4), 1617(3), 1619(2), 1623(2); 3 gr kor. 1598(Poznań 2), 1605(Kraków 1); 3 gr rys.
1597(2), 1616(1); 1½ gr kor. 1614(6), 1615(24), 1616(24), 1617(15), 1618(8), 1619(24),
1620(21), 1621(14), 1622(8), 1623(8), 1624(7), 1625(3), 1626(1), r.?(2); 1½ gr rys.
1620(1); gr kor. 1604(2), 1605(1), 1606(2), 1607(5), 1608(3), 1609(3), 1610(2), 1611(4),
1612(7), 1614(2), 1623(2).
A n h a l t: Jan Jerzy I (1603-1618) i braci, “1½ gr” 1616(1), 1617(1).
C i e s z y n: Adam Wacław (1579-1617), 3 kr 1611(1).
C z e c h y: Maciej II (1612-1619), “1½ gr” r.?(1).
E i n b e c k, m.: “1½ gr” 1616(2).
G e t y n g a, m.: “1½ gr” r.?(2).
H a m e l n, m.: “1½ gr” 1616(1).
H i l d e s h e i m, m.: “1½ gr” 1615(1)
J u l i c h - K l e w e - B e r g: Jan Wilhelm (1592-1609), “1½ gr” 1609(1).
D a n i a: Chrystian IV (1588-1648), 1 marka 1615(1).
K a r n i ó w (Jagendorf): Jan Jerzy (1606-1621), 3 kr 1617(1).
K o r b e j a, op.: Teodor IV (1585-1616), “1½ gr” 1613(1), 1614(1), 1616(1).
L e g n i c a - B r z e g: Jan Chrystian i Georg Rudolf (1602-1639), 3 kr 1621(1).
L i p p e: Szymon VI (1563-1613), “1½ gr” 1613(1). Szymon VII (1613-1327), “1½
gr” 1619(1).
N o r t h e i m, m.: “1½ gr” 1616(1).
P a l a t y n a t - Ve l d e n z: Jerzy Jan I (1544-1592), 2 kr 1582(1).
P a l a t y n a t - Z w e i b r u c k e n: Jan II (1604-1635), 3 kr r.?(1).
P o m o r z e - D a r ł o w o: Bogusław XIV (1617-1620), “1½ gr” 1619(2), 1620(1).
P r u s y: Jan Zygmunt (1618-1619), “1½ gr” 1619(3), 1620(1). Jerzy Wilhelm (16191640), ort 1622(4), 1623(2), 1624(1).
R o s j a: Iwan Groźny (1533-1584), Novhorod, kop. b.d.[1535(1), 1538(1), 1547(4)];
denga b.d.[1535-38(2), 1550-e(1)] Fiodor Iwanowicz (1584-1598), Novhorod, kop.
b.d.[1596(1)]; Pskov kop. b.d.[1596(1)]. Borys Godunow (1598-1605), Novhorod, kop.
b.d.[1602(1)]; Pskov, kop. b.d.[1602(1), 1604(1)]. Wasyl Szujski (1606-1610), Moskva,
kop. b.d.[1606(1)]. Szwedzka okupacja (1615-1617), Novhorod, kop. b.d.[1611-15(2),
1615-17(1)]. Michaił Fiodorowicz (1613-1645), Moskva, kop. b.d.[1614(2), 1616(1),
1617(2), 1618(1), 1619(1)].
F a l s y f i k a t, padrobiony: R o s j a: Iwan Groźny (1533-1584), denga b.d.(1).
S c h a u e n b u r g: Adolf XIII v. Pinneberg (1576-1601), “1½ gr” 1592(1). Ernest
(1601-1622), “1½ gr” 1619(1).
S e d m i o g r ó d: Gabriel Batory (1608-1613), gr 1613(1).
S o l m s - H o h e n s o l m s: Filip Reinhard (1617-1636), “1½ gr” 1616(1).
S o l m s - K u r b u r g: Otto I (1594-1607), 2 kr b.d.(1).
S o l m s - L i c h : Filip II (1619-1631), “1½ gr” 1619(1).
S z l e z w i k - H o l s z t y n - G o t t o r p: Jan Adolf (1590-1616), “1½ gr” 1596(1).
55
Ś w i d n i c a: Ludwik II (1516-1626), ½ gr 1526(5).
Z i ę b i c e - O l e ś n i c a (Munstenberg-Oels): Karol II (1548-1617), 3 kr 1614(1),
1615(2).
Zbiory: 1997 r. – prywatne.
Inf.: 1997 r. – relacja M. Malyška (М. Малышко); określili autor (1997) i V. Maležyk
(2008) monety Rosji.
20. ЗАЧЭ’ПШЧЫ в. у Жукоўскім с/с Дзятлаўскага р-на, 1627 / 1956.
Začepičy, rej. Dziatlava. / Зачепичи, р-н Дятлово.
W paźdzerniku 1956 r. w ogrodzie podczas sadzenia drzewa na głębokości 0,5 m.
znaleziono gliniane naczynie z wąską szyjką, zawierające ok. 5000 monet, spośród których
zabiezpieczono 2545 egz. o wadze 2,6 kg.
L i t w a: Aleksander (1492-1506), ½ gr b.d.(2).
P o l s k a: Kazimierz Jagiellończyk (1447-1492), ½ gr kor.(1). Jan Olbracht (14921501), ½ gr kor. (9). Aleksander (1501-1506), ½ gr b.d.(5). Zygmunt Stary (1506-1548),
gr z. pr. 1528(1), 1529(1), 1530(1), 1532(1), 1533(1); gr gd. 1556(1); ½ gr kor. 1507(1),
1508(1), 1509(1), 1510(1), 1511(1); szel. gd. 1546(1).
R z e c z p o s p o l i t a: Zygmunt Waza (1587-1632), lit. emisja: gr 1607(2), 1608(4),
1609(2), 1610(1), 1611(2), 1614(1), 1615(3), 1625(46), 1626(28), 1627(20), r.?(9); szel.
1614(22), 1615(39), 1616(101), 1617(159), 1618(136), 1619(23), 1622(9), 1623(194),
b.d.[1624](4), 1624(192), 1625(46), 1626(69), 1627(59), r.?(116); szel. lit.?-rys.? r.?(6); 2
den. 1611(2), 1613(3), 1620(70), 1627(47), r.?(16). Pol. emisja: ort kor. 1622(3), 1623(1);
ort gd. 1623(1), 1624(2); 3 gr kor. 1620(1), 1624(1); 3 gr rys. 1598(1); 1½ gr kor. 1614(7),
1615(25), 1616(17), 1617(5), 1618(3), 1619(2), 1620(18), 1621(27), 1622(67), 1623(68),
1624(51), 1625(28), 1626(14), 1627(2), r.?(11); gr. kor. 1605(2), 1606(3), 1607(2), 1608(3),
1609(1), 1610(5), 1612(1), 1613(1), 1621(1), 1623(2), 1624(3); gr. gd. 1624(1); szel.
kor. 1588(1), 1592(6), 1594(1), 1596(4), 1613(6), 1614(1), 1623(3), 1624(2), 1625(3),
1626(6); szel. rys. 1589(2), 1590(2), 1591(1), 1593(5), 1594(3), 1595(5), 1596(7), 1597(4),
1598(8), 1599(17), 1600(17), 1601(11), 1602(9), 1603(30), 1604(13), 1605(24), 1606(18),
1607(30), 1609(28), 1610(15), 1611(7), 1612(11), 1613(11), 1614(13), 1615(45), 1616(51),
1617(53), 1618(32), 1619(12), 1620(40), 1621(58), r.?(206).
B a d e n - B a d e n: Filip II (1569-1588), 3 kr 1586(1).
C i e s z y n: Adam Wacław (1579-1617), 3 den. 1611(1).
F r i d b e r g: 2 kr r.?(1).
H a n a u - L i c h t e n b e r g: Filip IV (1538-1590), 2 kr 1588(1).
H i l d e s h e i m, bp.: Ernest II Bawarski (1573-1612), “1½ gr” 1606(1).
H i l d e s h e i m, m.: “1½ gr” 1602(1).
K o r b e j a, op. benedyktyńskie: Teodor IV v. Beringhausen (1585-1616), “1½ gr”
1613(1).
L i p p e: Szymon VII (1613-1627), “1½ gr” 1619(1).
M i n d e n, bp.: Herman v. Schuenburg (1566-1582), “1½ gr” 1577(1).
N a s s a u - W e i l b u r g: Jan Ludwik I (1568-1596), 2 kr 1592(1).
N y s a: bp. Jan V Turzo (1506-1520), gr 1508(1).
P a l a t y n a t - S i m m e r n: Ryszard (1569-1598), 2 kr 1579(1), 1582(1), 1591(1).
P a l a t y n a t - Ve l d e n z: Jerzy Jan I (1544-1592), 2 kr b.d.(1).
P o m o r z e - S z c z e c i n: Filip II (1606-1618), “1½ gr” 1616(1).
56
P o m o r z e - W o ł o g o s z c z: Filip Juliusz (1592-1625), “1½ gr” 1609(1).
P r u s y: Albert (1525-1568), gr 1535(1); Jerzy Wilhelm (1619-1640). “1½ gr” 1622(3),
1624(2), 1625(4), 1626(5), r.?(1); szel 1625(2), 1627(4).
R o s j a: Fiodor Iwanowicz (1584-1598), Novhorod, kop. b.d.[1596(1)]. Borys Godunow (1598-1605), Moskva, [1600(1)]; Novhorod, kop. b.d. [1603(1)]; Pskov, kop. b.d.
[1598(1), 1604(1)]. Okupacja szwedska: kop. b.d. [1611-15(2)]. Michaił Fiodorowicz
(1613-1645), Moskva, kop. b.d. [1616(3)]; Pskov, kop. b.d. [1627(2)].
S c h a u e n b u r g : Adolf XIII v. Pinneberg (1576-1601), “1½ gr“ 1592(1). Ernest
(1601-1622), “1½ gr” 1619(1).
S t o l b e r g - O r t e n b u r g: Ludwik Jerzy (1572-1618), 3 kr b.d.(1).
S z w e d z k i e I n f l a n t y: Gustaw Adolf (1621-1632), “1½ gr” rys. 1622(1); szel
rys. 1625(4), 1625(4), 1626(1), 1627(2), r.? (2).
W e r d u n, bp.: Karol Lotaryński (1611-1622), gr b.d.(1).
W ę g r y: Władysław II (1490-1516), den. 1505(1), Ferdynand I (1526-1564), den.
1528(1), 1549(1), 1552(1), 1553(1), 1554(1), 1558(2). Maksymilian II (1563-1572), den.
1567(1), 1570(1), 1571(2), 1572(1), 1574(1), 1576(1). Rudolf II (1576-1611), den. 1581(3),
1583(1), 1586(1), 1589(2), 1590(1), 1591(1), 1594(1), 1596(1), г.?(2).
W o r m a c j a, bp.: Jerzy v. Schönenburg (1580-1595), 2 kr 1594(1).
Z i ę b i c e - O l e ś n i c a (Munsterberg-Oels): Henryk Wacław i Karol Fryderyk (16171639), 3 kr 1621(1).
Zbiory: 1956 r.- Hrodna muzeum, nr 24878 (2796 egz.)
Inf.: relacja E. Niekraševič, córka znalazcy skarbu; ponownie określili autor (1999 r.)
i V.Maležyk (2008 r., monety Rosji).
Lit.: Мец Н.Д., Мельникова А.С. Клады монет … № 19; Rjabcevič V.N. Skarby
…, nr 98; Рабцэвіч В. Зачэпіцкі манетны скарб … С. 270; Какареко В. Монетные
клады … С. 288-289, 293-294.
Dodatek: Iwaszewicz Iwan Pietrowicz kopał dół, by zasadzić drzewo na swojej działce
i na głębokości około 0,5 m. znalazł gliniane naczynie z utłuczoną górą i przykryte czymś
od góry. Jego córka Eugenia Iwanowna Nekraszewicz wspominała: Przyjechali z muzeum,
oglądali monety i powiedzieli, że monety nic nie są warte, ale oni je zabiorą do muzeum.
Nie pamiętam, żeby coś zapłacili. Podczas badania miejsca znalezienia skarbu monet
nie znaleziono, ale właścicielka sprzedała około 150 monet ze skarbu, przechowywane
dotychczas w jej rodzinie.
INDEKS KRAJÓW EMITENTÓW
Indeks obejmuje państwa, na terenie których emitowano monety opisane w inwentarzu
skarbów. Cyfry przy nazwie państw oznaczają numery pozycji w inwentarzu.
Fridberg: 20.
Anhalt: 19.
Getynga, m.: 16, 18, 19.
Baden-Baden: 20.
Głogów: 4.
Brandenburgia: 3, 4, 16.
Goslar, m.: 13, 16.
Cieszyn: 4, 9, 19, 20.
Hagenau, m: 16.
Czechy: 3, 4, 13, 15, 19.
Hameln, m.: 19.
Dania: 18, 19.
Hanau-Lichtenberg: 16, 18, 20.
Einbeck (Einmeck) m.: 19.
Hildesheim, bp.: 16, 20.
Emden m.: 18.
Hildesheim, m.: 16, 19, 20.
57
Pomorze-Szczecin: 18, 20.
Pomorze-Wołogoszcz: 16, 20.
Prusy: 3, 4, 6, 7.2, 8.1, 8.2, 8.3, 9, 13,
15, 16, 19, 20.
Rosja: 16, 18, 19, 20.
Rzeczpospolita: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7.2,
8.1, 9, 10, 11, 13, 14.2, 15, 16, 17,
18, 19, 20.
Schauenburg (Schaumburg:) 13, 14.2,
16, 18, 19, 20.
Sedmiogród: 19.
Solms-Hohensolms: 19.
Solms-Kurburg: 19.
Solms-Lich: 19.
Stolberg-Ortenburg: 20.
Strasburg: 16.
Świdnica: 2, 3, 4, 8.1, 16, 19.
Szlezwik-Holsztyn-Gottorp: 16, 19.
Szweckie Inflanty: 20.
Węgry: 15, 16, 18, 20.
Werdun, bp.: 20.
Wormacja, bp.: 20.
Zakon Krzyżacki: 4, 15.
Ziębice-Oleśnica (Munstenberg-Oels):
19, 20.
Hiszpania: 16.
Holsztyn-Gottorp: 13.
Julich-Klewe-Berg: 16, 19.
Karniów (Jagendorf): 19.
Karyntia: 16.
Korbeja, op.: 16, 19, 20.
Kurlandia-Semigalia: 3, 4, 9, 10, 15.
Legnica: 13.
Legnica-Brzeg: 3, 4, 9, 13, 19.
Lippe: 16, 18, 19, 20.
Litwa: 2, 3, 4, 5, 6, 8.1, 8.2, 8.3, 9,
11, 13, 14.2, 15, 16, 18, 20.
Magdeburgia: 18.
Minden, bp.: 16, 20.
Mühlhausen, m.: 16.
Nassau-Weilburg: 20.
Niderlandy Hiszpańskie: 18.
Northeim, m.: 19,
Nysa: 20.
Palatynat-Simmern: 16, 20.
Palatynat-Veldenz: 19, 20.
Palatynat-Zweibrucken: 19.
Polska: 2, 3, 4, 5, 6, 8.1, 8.2, 11, 13,
14.2, 15, 16, 18, 19, 20.
Pomorze-Darłowo: 19.
INDEKS EMITENTÓW
Indeks obejmuje imiona emitentów i innych osob wymienionych w opisach monet
przedstawionych w tym inwientarzu. Imiona panujących zamieszczono w spolszczonej
wersji. Władców jednoimionnych uszeregowano najperw według numeracji, dalej według
drugich imion i krajów panowania.
Adam Wacław, ks. Cieszyna (1579-1617) – 09, 13, 19, 20.
Adolf XIII v. Pinneberg, hr. Schauenburga, ks. Holsztyna-Pinnebergu (1576-1601) –
13, 16, 19, 20.
Albert (Albrecht), ks. Prus (1525-1568) – 03, 04, 06, 07.2, 08.1, 08.2, 08.3, 09, 13,
15, 16, 20.
Aleksander, w. ks. Litwy, od 1501 kr. Polski (1492-1506) – 02, 03, 04, 06, 07.2, 08.1,
08.3, 09, 13, 14.2, 15, 16, 19, 20.
Bogusław XIV, ks. Pomorze-Darłowo (1617-1620) – 19.
Borys Godunow, car Rosji (1598-1605) – 16, 19, 20.
Chrystian IV, kr. Danii i Norwegii (1588-1648) – 18, 19.
Dymitr Samozwaniec, car Rosji (1605-1606) – 16.
Ernest (III), hr. od 1620 ks. Holsztyna-Schauenburga-Pinnebergu (1601-1622) – 14.2,
16, 20.
58
Ernest II Bawarski, bp Hildesheimu, od 1583 abp Kolonii (1573-1612) – 16, 20.
Ferdynand Bawarski, bp. Hildesheimu i Münster, abp. Kolonii (1612-1650) – 16.
Ferdynand I, arcks. Austrii, ks. Karyntii, Styrii, Alzacji, hr. Tyrolu, od 1526 kr. Czech
i Węgier, od 1531 kr. Rzymu, od 1561 ces. (1526-1564) – 20.
Ferdynand II, arcyks. Austrii, ks. Styrii i Karyntii, od 1617 kr. Czech, od 1618 kr.
Węgier, od 1919 ces. (1590-1637) – 16.
Filip II, hr. Solms-Lich (1590-1631) – 19.
Filip II, kr. Hiszpanii Neapolu i Sycylii, wł. Niderlandów (1556-1598) – 16.
Filip II, ks. Pomorza-Szczecin (1606-1618) – 20.
Filip II, margr. Badenii-Baden (1569-1588) – 20.
Filip IV, hr. Hanau-Lichtenberga (1538-1590) – 20.
Filip Juliusz, ks. Pomorza-Wołogoszczy (1592-1625) – 16, 20.
Filip Reinhard I, hr. Solms-Hohensolmsa (1617-1636) – 19.
Fiodor Iwanowicz, car Rosji (1584-1598) – 16, 18, 19, 20.
Fryderyk II, ks. Legnicy i Brzegu (1495-1547) – 03, 04, 09, 13.
Fryderyk Kazimierz, ks. Cieszyna (1563-1571) – 04.
Fryderyk Kettler, ks. Kurlandii-Semigalii (1587-1639) – 09, 10, 15.
Gabriel (Gabor) Batory, ks. Siedmiogrodu (1608-1613) – 19.
Gotard (Gotthard) Kettller, ks. Kurlandii-Semigalii (1561-1587) – 03, 04, 15.
Gustaw Adolf, kr. Szwecji, od 1621 ks. Szwedzkich Inflant (1611-1632) – 20.
Henryk Wacław i Karol Fryderyk, ks. Ziębic-Oleśnicy (Munsterberg-Oels): (16171639) – 20.
Herman v. Schauenburg, bp. Minden (1566-1582) – 16, 20.
Iwan Groźny, w. ks. Moskwy, od 1547 car Rosji (1533-1584) – 16, 19.
Jan Adolf, abp. Brema (1585-1596), hr. Lubeki (1586-1607), ks. Szlezwik-Holsztyn-Gottorp (1590-1616) – 13, 16, 19.
Jan Christian i Georg Rudolf, ks. Legnicy-Brzegu (1602-1639) – 19.
Jan II, hr. Palatynatu-Zweibrücken (1604-1635) – 19.
Jan Jerzy I, i braci, ks. Anhaltu-Zerbst (1586-1603), Anhaltu-Dessau (1603-1618) – 19.
Jan Jerzy, margr. Brandenburgii (1571-1598) – 16.
Jan Jerzy, margr. Brandenburgii, ks. Karniowa (Jagendorfu) (1606-1621) – 19.
Jan Ludwik I, hr. Nassau-Weisbaden-Idstein (1568-1596) – 20.
Jan Olbracht, kr. Polski (1492-1501) – 02, 04, 08.1, 13, 14.2, 15, 18, 19, 20.
Jan Reinhard I, hr. Hanau-Lichtenberg (1599-1625) – 16.
Jan V Turzo, hr. Wroclawia, ks. Nysy (1506-1520) – 20.
Jan v. Cüstrin (z Kostrzyna), margr. Brandenburgii (1535-1571) – 03.
Jan Wilhelm, ks. Julich-Klewe-Berg, hr. Ravensberg (1592-1609) – 16, 19.
Jan Zygmunt, el. Brandenburgii, adm. (od 1618 ks.) Prus (1608-1619) – 16, 19.
Jerzy Fryderyk I, margr. Brandenburgii-Ansbachu, ks. Karniowa, od 1578 adm. ks.
Prus (1543-1603) – 04, 13.
Jerzy Jan I, hr. Palatynatu-Veldenz (1544-1592) – 19, 20.
Jerzy v. Schönenburg, bp. Wormacji (1580-1595) – 20.
Jerzy Wilhelm, el. Brandenburgii, ks. Prus i Krosna, hr. Ravensberg od 1609 (16191640) – 07.2, 19, 20.
Joachim I Nestor, el. Brandenburgii (1499-1535) –16.
Joachim II Nestor, el. Brandenburgii (1535-1571) – 04.
59
Karol II, ks. Ziębic-Oleśnicy (Münstenberg-Oels) (1548-1617) – 19.
Karol Lotaryński, bp. Strasburga (1592-1607) – 16.
Karol Lotaryński, bp. Werdunu (1611-1622) – 20.
Kasper I v. Hörzel, op. Korbei (1547-1555) – 16.
Kazimierz Jagiellończyk, w. ks. Litwy, od 1447 kr. Polski (1440-1492) – 03, 04, 06,
08.1, 13, 16, 19, 20.
Ludwik II, kr. Węgier i Czech, ks. Śląska (1516-1526) – 02, 03, 04, 08.1, 16, 19.
Ludwik Jerzy, hr. Stolbergu-Ortenburga (1572-1618) – 20.
Maciej I Korwin, kr. Węgier, ks. Karniowa (1458-1490) – 15.
Maciej (II), arcks. Austrii, hr. Tyrolu, od 1608 kr. Węgier, od 1611 kr. Czech, ces.
(1612-1619) – 19.
Maksymilian II, arcks. Austrii, kr. Czech (1562-1575), Węgier (1563-1572), ces.
(1564-1576) – 20.
Michaił Fiodorowicz, car Rosji (1613-1645) – 19, 20.
Otto I, hr. Rheingraf Solm-Kurburg (1548-1607) – 19.
Paweł v. Russdorf, w. m. Zakonu Krzyżackiego (1422-1441) – 15.
Rudolf II, ces., do 1608 Węgier, do 1611 Czech (1576-1612) – 16, 20.
Ryszard, hr. Palatynatu-Simmern (1569-1598) – 16, 20.
Stefan Batory, ks. Siedmiogrodu (1571-1576), kr. Polski, w. ks. Litwy (1576-1586) –
03, 04, 07.2, 08.1, 09, 13, 14.2, 15, 16, 19.
Szymon VI, hr. Lippe-Detmold (1563-1613) – 16, 19.
Szymon VII, hr. Lippe-Detmold (1613-1627) – 20.
Teodor IV, (Dietrich IV), v. Beringhausen, op. Korbei (1585-1616) – 19, 20.
Wacław IV, kr. Czech, do 1400 ces. (1378-1419) – 15.
Wasyl Szujski, car Rosji (1606-1610) – 16, 19.
Wilhelm Kettler, ks. Semigalii (1594-1619) – 09, 15.
Władysław II, kr. Czech, od 1490 Węgier (1471-1516) – 03, 20.
Władysław Jagiełło w. ks. Litwy (1377-1401), kr. Polski (1386-1434) – 04, 15.
Władysław Waza; car Rosji (1610-1612) – 18.
Zygmunt August, w. ks. Litwy, od 1548 kr. Polski (1545-1572) – 02, 03, 04, 06, 07.2,
08.1, 08.2, 08.3, 09, 13, 14.2, 15, 16, 18.
Zygmunt Stary, ks. Głogowa, od 1501 Opawy (1498-1506), kr. Polski, w. ks. Litwy
do 1545 (1506-1548) – 02, 03, 04, 06, 07.2, 08.1, 08.2, 09, 13, 14.2, 15, 16, 18, 19, 20.
Zygmunt Waza, kr. Polski, w. ks. Litwy (1587-1632) – 02, 03, 04, 06, 07.2, 08.1, 09,
10, 13, 14.2, 15, 16, 17, 18, 19, 20.
WYKAZ SKRÓTÓW
60
ARCHIWA:
AAK
AGE
AIIMK RAN, SPb
NHAB Hrodna
OAK
Акты Археографической Комиссии, Санкт-Петербург
Архив Государственного Эрмитажа, Петербург
Архив Института истории материальной культуры Российской Академии наук, Санкт-Петербург
Национальный исторический архив Беларуси, Гродно
Отчеты Археологической Комиссии
ZBIORY:
Grodno muzeum
Hrodna muzeum
Minsk muzeum
Vaǔkavysk muzeum
Państwowe Muzeum w Grodnie (до 1940 г.)
Гродненский государственный историко-археологический музей (с 1945 г.)
Национальный исторический музей Беларуси (с 2009 г.)
Волковысский военно-исторический музей имени Багратиона.
LITERATURA:
1. Duksa, Z., Problem skarbu monet znalezionego w 1958 roku w pow. Smorgońskim (Białoruś) // Materiały
VIII Międzynarodowej Konferencji Naukowej „Pieniądz – kapitał – praca wspólne dziedzictwo Europy – Białoruś – Litwa – Polska – Rosja – Słowacja – Ukraina”. – Warszawa, 2008. – S. 94-106.
2. Jodkowski, J., Muzeum w Grodnie. Zarys dziejów powstania i rozwoju. 1920-1922. Grodno 1923. s. 34.
3. Jodkowski, J., Skarby monet znalezione na terenie wojewódstw północno-wschodnich w latach 1928-1930
// odbitka z WNA, t. XIV. roczn. 1931 i 1932. – Kraków. 1933. – S. 10-14 (126-130);
4. Matusewicz, J., Oszmiana, m. p., b. woj. wileńskie // Wiadomości Numizmatyczne, R. 1960, z.4. s. 257.
5. Mikołajczyk, A., Skarby monet z XVI, XVII i XVIII wieku zanotowane na bylym obszarze Wielkiego
Księstwa Litewskiego // Materiały do inwentaryzacji, PiMMAiE[NK], nr. 5. – Łódż, 1985. – S. 129- 196.
6. Mikołajczyk, A., Lenne monety kurlandskie na rynku pieniężnym Rzeczypospolitej // Biuletyn Numizmatyczny nr 5-6 / 1984. – S. 81.
7. Mrowiński, E., Monety księstwa Kurlandii i Semigalii. – Warszawa : PTAiN, 1989. – 108 s. + dodatkowo
cennik monet księstwa Kurlandii i Semigalii.
8. Rjabcevič, V.N., Skarby monet z XVI i XVII wieku na terenie obwodu Brzeskiego i Grodzieńskiego Białoruskiej SRR // PiMMAiE (NK), 1986, nr. 6. – Łódź, 1989. – S. 234.
9. Какареко, В., Монетные клады из собрания Гродненского государственного историкоархеологического музея // 60-летие образование Гродненской области: Материалы междунар. науч. конф.
3-4 марта 2004 г., Гродно / отв. ред. В.А. Белозорович. – Гродно: ГрГУ, 2004. – C. 287-297.
10. Карач, А., Скарб XV–XVI стст. з-пад Ваўкавыска: папярэднія вынікі даследванняў // Материалы
Междунар. нумизмат. конф.: «Нумизматика и героическое наследие»: НБ РБ, Минск, 15-18 сент. 2015 г.
Часть I. – Банкаўскі веснік (Мінск) [Спецвыпуск]. – 2016. – 1 [630]. – C. 31-32.
11. Мец, Н.Д., Клады монет (Зарегистрированные Государственным историческим музеем в 19551958 гг.) / Н.Д. Мец, А.С. Мельникова // Ежегодник Государственного исторического музея. – M., 1960.
– С. 52-105.
12. Рабцэвіч, В.Н., Зачэпіцкі манетны скарб / В.Н. Рабцэвіч // Археалогiя i нумiзматыка Беларусi :
Энцыкл. / Бел. Энцыкл.; рэдкал.: В.В. Гетаў [i iнш.] – Мн.: БелЭн, 1993. – C. 270.
61
Trojaki ostatniej ćwierci XVI w. w obiegu pieniężnym Nadniemnia
na podstawie materiałów skarbów monet
Streszczenie
Obieg trojaków pod koniec XVI w. – w okresie batoriańskim na terenie Nadniemnia
ukazany został na podstawie odnalezionych skarbów monet. Przedstawiono ekonomiczne
aspekty reformy pieniężnej Wielkiego Księstwa Litewskiego, relacji srebra do złota,
unifikacji systemów monetarnych Korony Polskiej i Księstwa po Unii Lubelskiej (ordynacja
mennicza Stefana Batorego z 5 stycznia 1580 r.). Analizie poddano depozyty monetarne z
tego okresu, pokazując obieg pieniądza w Nadniemniu ze szczególnym uwzględnieniem
skarbu ze wsi Bojary. Cennym dodatkiem jest aneks w języku polskim publikowany po
raz pierwszy: Inwentarz skarbów monet z lat 1580-1626 wykrytych na obszarze obwodu
grodzieńskiego.
62
Александр Анушенко
(Беларусь)
КЛАД ТРЁХГРОШОВИКОВ И СИГНЕТА С ГЕРБОМ «ЛЕЛИВА»
ИЗ ЛЕПЕЛЬСКОГО РАЙОНА ВИТЕБСКОЙ ОБЛАСТИ
Коллекция «Клады» Национального исторического музея Республики Беларусь
(далее НИМ РБ) содержит 117 комплексов, абсолютное большинство среди которых
составляют клады, оказавшиеся в земле в XVI – первой половины XVII вв.
В 1964 г. в НИМ РБ (тогда Государственный музей БССР) по акту приема
№ 1421 поступил монетно-вещевой комплекс, в который входят монеты таких
государственных образований как Великое Княжество Литовское, Речь Посполитая
и Герцогство Курляндия. Клад был найден 8 мая 1964 г. жителем д. Ляховичи во
время посадки картофеля и передан в музей практически сразу же после обнаружения
– 3 июня 1964 г. Глиняный горшок, в котором содержались монеты, находился на
глубине 30 см. Количество предметов в кладе составляет 102 единицы: 101 монета
и 1 перстень с печатью герба «Лелива». К предметам прилагаются 6 фрагментов
горшка, в котором находился клад. Первичную атрибуцию провёл Л.Д. Клок. Клад
хранится в фондах музея под инвентарным номером КП 11863.
Данный комплекс уже упоминался в нумизматической литературе. В 2011 г. в
сборнике материалов IV лепельских чтений была напечатана статья Ю.П. Латушковой
«Монетные клады Лепельщины в собрании Национального исторического музея
Республики Беларусь» (Латушкова, 2011, с. 60-61). К сожалению, в статье отсутствует
характеристика депозита, а вся информация о нём ограничивается его составом,
полностью (и с ошибками) переписанным из актовой книги музея. Это говорит о
необходимости нового детального рассмотрения данного комплекса.
Монетная часть клада представлена исключительно номиналом в три гроша.
Старшая монета – литовский трояк 1562 г., младшая – трояк Речи Посполитой
рижской чеканки 1600 г. Состав комплекса выглядит следующим образом:
Монеты, которые входят в комплекс, представлены 8 монетными дворами: 1.
Вильня, 2. Митава, 3. Люблин, 4. Всхова, 5. Познань, 6. Мальборк, 7. Быдгощ, 8. Рига.
На Виленском монетном дворе были выпущены 5 единиц номиналом в три
гроша: 1 монета времен Сигизмунда ІІ Августа 1562 г. (Kopicki, 2005, № 239) и
4 монеты Сигизмунда ІІІ Вазы 1590 (1), 1593 г. (2) и 1597 г. (1) (Kopicki, 2005, №
474, 481, 483, 494).
63
Из Митавы, которая была столицей Герцогства Курляндия – вассала Речи
Посполитой, – в состав клада попал 1 трояк Фридриха Кетлера 1597 г. Трёхгрошовики
его брата и соправителя Вильгельма Кетлера в 1597 г. не выпускались (Фёдоров,
1966. с. 330). Монета для территорий Речи Посполитой и конкретно для земель
Беларуси на текущий момент относительно редкая и имеет степень редкости R3
(Iger, 2008 № KuF.97.1). (Рис. 1)
С Монетного двора г. Люблин в кладе оказались 3 монеты 1595 (?), 1597 и 1598 гг.
(Kopicki, 2007, № 751 (?), 808, 818). Наибольший интерес из них вызывает трояк 1595
(?) г. (КП 11863/8). В актовых книгах музея он обозначен как монета с нечитаемой
датой. Наличие внизу реверса атрибутов Люблинского монетного двора
– (лев с монограммой «I-F» по бокам – знак подскарбия Яна Фирлея; «топор» –
знак управляющего двором Каспера Риткера, «лев с крюком» – знак минцмейстера
Даниеля Коста) без даты в его составе и отсутствием даты в легендах говорит о
том, что год в таких случаях может присутствовать в верху реверса монеты рядом
с изображениями орла и «Погони». При детальном рассмотрении видна цифра «9»
рядом с орлом. Вторая цифра рядом с «Погоней» затерта. Согласно каталогам Э.
Копицкого и Т. Игера (Kopicki, 2007, № 751; Iger, 2008, № L.95.1a), такое сочетание
всех элементов может быть характерно только для монет Люблинского двора 1595
г. чеканки. Если это соответствует действительности, то монета такого типа весьма
редкая и имеет степень редкости R6 согласно обоим каталогам. (Рис. 2)
Люблинский трояк 1598 г. (КП 11863/6) при первичной атрибуции в 1964 г. был
почему-то обозначен в актовых книгах как 3 гроша литовской чеканки. Легенды
монеты: Av: SIG·III·D·G·REX·PO·M·D·L·/ Rv: GROS ARG / TRIP REG / POLONI / 1598 очень явно говорят о его коронной принадлежности (Iger, 2008, №
L.98.4і). (Рис. 3)
Чеканка Всховы представлена 3 монетами – 1595 г. (Kopicki, 2007, № 636),
1597 г. (Iger, 2008, № W.97.1g) и трояком без даты. Самым интересным является
последний предмет (КП 118636/7). Все всховские трояки без года чеканки – редкие
(R5-R6). Наличие в легенде реверса сочетания символов двора –
(«роза»
– знак минцмейстера двора Германа Рудигера; лев с монограммой «I-F» по бокам –
знак подскарбия Яна Фирлея; «веточка с тремя ягодами» – знак хозяина менницы
Яна Дитмара) и слова POLONIA в легенде, вместо наиболее часто употребляемых
POLONI или POLONIÆ делает известным пока только 1 тип, представленный в
каталоге Т. Игера (Iger, 2008, № W.bd.1a). У Э. Копицкого приведены 2 типа всховских монет без даты, ни один из которых не соответствует данной. Степень редкости
монеты по Игеру – R6. (Рис. 4)
Также в составе клада оказались 7 монет познанской чеканки: 1586 г. (1) (Iger,
2008, № P.86.2b); 1589 г. (1) (Kopicki, 2007, № 536), 1594 г (1) (№ 555), 1597 г. (1)
(№ 597) и 1598 г. (3) (№ 606). Ни одна из монет не является редкой.
С Мальборкского монетного двора в клад попал только 1 трояк 1594 г. (Kopicki,
2007, № 533). Найденная монета является распространенной. Она имеет приличную сохранность и 2 классических атрибута Мальборкской менницы: знак «перстень»
управляющего двором Каспера Гаебла (1592-1601) и знак «треугольник»
минцмейстера Грациана Ганзала (1592-1601). (Рис. 5)
Быдгощская чеканка представлена 6 монетами времен Сигизмунда ІІІ Вазы: 1595
г. (1) (Iger, 2008, № B.95.1с); 1598 г. (1) (Kopicki, 2007, № 739) и 1599 г. (4) (№ 741).
64
Одна из быдгощских монет 1599 г. (КП 11863/15г) имеет дефекты. Можно с
уверенностью говорить про двойной чекан как на аверсе, так и на реверсе. На аверсе
второй удар штемпеля привёл к смещению изображения относительно первого удара.
Об этом говорят не до конца прочеканенный воротник и наложение букв разных
частей легенды монеты одна на другую. Корона как будто «съехала» с головы
короля и оказалась на лбу. На реверсе легенда и знак монетного двора отчеканены
правильно, однако орел и «Погоня» сместились в левую сторону под другим углом.
Над частью легенды GROS ARG над буквой «G» появился непонятный знак и еще
одна латинская буква «G». (Рис. 6)
Бóльшую часть клада составляют монеты рижской чеканки – всего 75 предметов.
Среди них 19 единиц выпущены в эпоху правления Стефана Батория (1583-1586)
(Iger, 2008, № R.83.1–R.86.2) и 56 единиц в эпоху Сигизмунда ІІІ Вазы (1588-1600)
(Kopicki, 2007, № 1406 – 1414, 1416, 1418, 1420, 1423). Данные монеты имеют
степень редкости R1-R2.
Вместе с монетами в кладе сохранился серебряный сигнет. Перстень имеет форму,
приближенную к круглой, диаметром 31 мм. На нем находится печать диаметром
20 мм. Она представляет собой матрицу с гербом «Лелива»: шестиконечную звезду
и месяц внутри барочного щита. Над щитом размещаются кирилличные буквы
«М(Н?) Р(а?) В І», причем в позитивном оформлении. Оттиск в таком случае будет
негативным. (Рис. 7)
Можно предположить, что перстень с кирилличной матрицей принадлежал
местному православному шляхтичу из Лукомского княжества с именем «IВаН»
(?). Однако, это нисколько не говорит о том, что такой шляхтич был одним из
представителей, живущих в Ляховичах, где обнаружили данный клад. Перстень мог
быть совсем из другой местности. К тому же, атрибуцию значительно усложняет тот
факт, что гербом «Лелива» пользовались более 800 родов на территории Великого
Княжества Литовского и Речи Посполитой. С другой стороны, присутствие перстня
с гербовой печатью говорит в пользу того, что данный клад был собственностью
шляхтича. Таким образом, вопрос о принадлежности сигнета пока остается открытым.
Таблица 1
Монетная часть клада из-под деревни Ляховичи Лепельского района Витебской
области
65
ЛИТЕРАТУРА:
1. Латушкова, Ю.П., Монетные клады Лепельщины в собрании Национального исторического музея
Республики Беларусь // Лепельскія чытанні: матэрыялы IV навук–практ. канф. Л48 (Лепель, 17-18 верас.
2010 г.). Мінск 2011, с. 60-64
2. Федоров Д.Я., Монеты Прибалтики XIII–XVIII вв. Таллин, 1966.
3. Iger T., Katalog trojaków polskich, Warszawa 2008.
4. Kopicki E., Monety Wielkiego Księstwa Litewskiego 1378-1707, Warszawa 2005.
5. Kopicki E., Monety Zygmunta III Wazy, Szczecin 2007.
66
ИЗОБРАЖЕНИЯ
Рис 1. Три гроша 1597 г. Митава
Рис. 2. Три гроша 1595 (?). Люблин
Рис. 3. Три гроша 1598 г. Люблин
Рис. 4. Три гроша без даты. Всхова
Рис. 5. Три гроша 1594 г. Мальборк
Рис. 6. Три гроша 1599 г. Быдгощ
Рис. 7. Сигнет с гербом «Лелива»
Skarb trojaków i sygnetu z herbem „leliwa”
z lepelskiego rejonu obwodu witebskiego
Streszczenie
W 1964 r. do kolekcji muzealnej przyjęto skarb 101 monet i 1 sygnetu odnalezionych
we wsi Lachowicze. Ukryty był on w glinianym naczyniu. Wśród monet były egzemplarze
z okresu panowania Zygmunta Augusta (1), Stefana Batorego (20), Zygmunta III Wazy
(79) i Fryderyka Ketlera (1) oraz sygnet z herbem „Leliwa”. Skarb ukryto po 1600 r.
67
Всеволод Юргенсон
(Беларусь)
МОНЕТЫ ВЕЛИКОГО КНЯЖЕСТВА ЛИТОВСКОГО И КОРОНЫ
XVI-XVII ВЕКОВ КАК СРЕДСТВО РЕПРЕЗЕНТАЦИИ ВЛАСТИ И
ПОЛИТИЧЕСКОЙ ПРОПАГАНДЫ
Анализ использования денег как средства репрезентации власти и политической
пропаганды – относительно новое направление в нумизматике. Приверженцы старой
научной школы, такие как английский историограф Антония Грансден, считали, что о
появлении государственной пропаганды, направленной на широкие массы населения,
можно говорить лишь после возникновения книгопечатания и распространением
грамотности, а до этого периода пропаганда охватывала лишь незначительный круг
лиц, составлявших элиту общества.
Однако исследования таких авторов как Калмыкова [1] и Абрамзон [2]
убедительно доказывают, что пропаганда, направленная на широкие массы населения,
существовала и раньше, причем основным способом её распространения были
именно монеты.
Для репрезентации власти монарха и его политики на монетах существовало
несколько способов. Наиболее значимый из них – использование геральдической
символики. Достоинство этого способа заключались в его простоте, а именно,
использование символов, а не текста, что было очень важно в условиях невысокого
уровня грамотности населения; а также в возможности повсеместного тиражирования,
в том числе – путем помещения на монетах [1].
В рассматриваемый осуществление репрезентативных функций денег
происходило в первую очередь путем помещения на монетах соответствующей
геральдической символики и титулатурных легенд. В русле общеевропейских
тенденций того времени осуществлялось использование репрезентативных
функций монет в целях внешнеполитической пропаганды в Великом княжестве
Литовском и Польше. Следует отметить, что если современная трактовка значения
помещаемых на монетах геральдических символов требует специальных знаний, то
в соответствующие исторические периоды эти значения были понятны большинству
политически активного населения.
Одним из важных аспектов подобной пропаганды была репрезентация унии
Польши и Великого княжества Литовского. В 1501, после избрания Александра
на польский престол, личная уния между двумя государствами вновь была
восстановлена, поскольку у короля Яна Альбрехта не осталось наследников, и оба
государства вновь возглавил один монарх. В память об этом событии на Виленском
монетном дворе был отчеканен коммеморативный грош. На этой монете был помещен
большой герб Польши, а также Погоня. Грош Александра – первая из литовских
монет, на которой указан титул «R(EX) POLONIE» – король Польский [3]. Одновременно с грошем был отчеканен памятный коронный (польский) дукат 1501 г., [4]
на котором кроме польского орла впервые была помещена Погоня (к сожалению,
ни одна из этих двух монет не сохранилась до наших дней, дукат Александра был
утрачен в XIX в., а единственный экземпляр его литовского гроша был утерян в
68
годы Второй Мировой войны, и в настоящее время литовский грош александра
существует только в виде новоделов).
Весьма интересны польские гроши, отчеканенные в 1503-1506 гг. в Глогове братом
Александра – Сигизмундом. На них (как и на дукате 1501 г.) как символ политического единства двух государств кроме орла помещена Погоня, чем подчеркивалась
личная уния Великого княжества Литовского и Польши. [5]
Большую часть правления Сигизмунда Старого Символика унии (герб Польши)
помещалась только на литовских монетах, польские монеты символики Великого
княжества Литовского по-прежнему не несли, поскольку дизайн польских монет
конца XIV – начала XVI вв. изменялся не столь активно, как в Великом княжестве
Литовском.
Однако в 20-е годы XVI века сохранение унии было поставлено под угрозу,
поскольку в Великом княжестве Литовском больше не желали больше быть «в тени»
польской короны.
В 1526 году в Сейме в Вильно началось обсуждение вопроса о предоставлении
Княжеству статуса королевства, а в 1529 Сейм избрал на престол сына Сигизмунда
I – Сигизмунда II Августа. Практически сразу после событий 1526-1529 гг.
возобновляется использование польских монет для пропаганды унии. В 1527 г.
на польских тржетяках вновь появляется сдвоенный крест, а с 1529 г. на польских
дукатах и двойных дукатах впервые появляется объединенный герб Польши и Великого княжества (два орла и две Погони). В последствии, Сигизмунд I объявляет
малолетнего Сигизмунда II Августа своим соправителем и, таким образом, спасает
польско-литовскую унию. Это событие нашло отражение в государственной
пропаганде. На польских талерах 1533 и 1540 гг. с одной стороны помещался портрет
Сигизмунда I, а с другой – Сигизмунда II Августа (с титулом «будущий король
Польский»). Литовские монеты тех лет по прежнему несли на себе имя Сигизмунда
I и изображение польского орла.
В 1544 году Сигизмунд I окончательно передает литовскую корону своему
сыну, польско-литовская уния вновь распадается и уже спустя несколько месяцев
начинается активная чеканка литовской монеты с именем нового монарха. К 1546
практически со всех литовских монет исчезает польский герб.
Примечательно, что даже после очередного восстановления унии в 1548 г.
польский герб не только не появляется на литовских монетах, но и исчезает с монет, выпущенных на Виленском и Тыкоцинском монетных дворах Сигизмундом II
Августом для обращения в Польше.
Этот факт отражает резкий рост патриотических настроений в Великом княжестве
Литовском и его возросшую (в 40-е – 1 половине 50-х годов XVI в.) политическую и
экономическую мощь. Исключением были дукаты 1547-1571 гг. а также чвертькопки
и полкопки 1564 г., на которых был помещен герб всех владений польско-литовской
ветви Ягеллонов, а также пенязи и полугроши с изображением Погони и Белого
Орла. Польские общегосударственные монеты при Сигизмунде II не чеканились.
Начиная с 1570 г. появляются символы сюзеренитета Польши и Великого княжества на монетах вассальной Курляндии. На шелягах 1570-1611 гг. помешалась монограмма короля Речи Посполитой, сначала Сигизмунда II Августа, затем – Сигизмунда
III. Со времен Стефана Батория на монетах Курляндии также помешались гербы
Польши и Великого княжества Литовского (на митавских двуденарах 1578-1579 гг.
69
помешалось изображение одной Погони). В оформлении монет нашла отражение
личная уния Речи Посполитой и Трансильвании, на монетах которой помещалось
изображение герба Речи Посполитой. На польских и литовских монетам этих лет
также можно найти упоминание в титуле монарха слов «… и Трансильванский…».
В период правления династии Ваза (1587 – 1668) во внешнем оформлении монет
нашли отражение внешнеполитические претензии Речи Посполитой. Это было
связано с тем, что польско-литовская ветвь династии Ваза, как потомки Юхана
III претендовали на шведский престол. На монетах помещается следующий титул
монарха: «D. G. REX POL. M. DVX LIT. RVSS. PRVSS. SA. LI. NEC. NO. SVE.
GOT. VAN. HAER. REX» («божьей милостью Король Польский, Великий князь
Литовский, Русский, Прусский, Жамойтский, Ливонский, а также Швеции, Готланда
и Вандалии наследный Король»). На крупных монетах Речи Посполитой (начиная с
полуталера) помимо титула помещался объеденный герб Речи Посполитой и Швеции.
Эта практика продолжалась и в правление сыновей Сигизмунда III – Владислава
IV и Яна II Казимира. При последнем происходит резкая активизация пропаганды
претензий короля Речи Посполитой на престол Швеции. Дело в том, что после
отречения Кристины стокгольмская ветвь династии Ваза утратила престол. Ян II
Казимир не без оснований считал, что у него гораздо больше прав на трон Швеции,
чем у Карла Х из пфальцской династии и его наследника Карла XI. Поэтому титул
«король Швеции» стал помещаться не только на полноценных, но и на разменных
монетах. Причем, для экономии места титул «Великий князь Литовский» зачастую
опускался как на коронных, так и на литовских монетах. В качестве примера можно
привести литовские трояки 1664 – 1665, шустаки 1664 – 1668, орты 1664 – 1665 и
дукаты 1665 – 1666 годов. [5; 6]
Возобновление эмиссий Великим Князем Казимиром в 1489 г. приходится на
тяжёлый период в истории Великого Княжества Литовского (войны с Москвой,
татарские набеги). Поэтому на монетах Александра одновременно помещались
гербы Великого Княжества Литовского и Польши в знак политического, военного
и династического союза двух стран. Преемник Александра – Сигизмунд I Старый
продолжил эту практику. Его полугроши и гроши так же несут на себе изображение
Белого Орла Польши и Погоню.
При Сигизмунде II Августе отношения Княжества и Польши вновь осложняются.
В 1564 г. Сейм принимает решение о введении в Великом Княжестве Литовском
польской монетной стопы. После чего Великое Княжество Литовское чеканит монету
в трояк с легендой «QUI HABITAT IN COELIS IRRIDEBIT EOS» (Обитающий на
небесах (бог), посмеётся над ними), которая указывает на тщетность этих попыток.
Ряд ученых придерживается противоположной точки зрения, считая, что за этой
эмиссией стояли поляки, а иронический текст был направлен против противников
унии. На некоторых монетах того периода чеканится Большой герб Княжеств, на
нем были изображены: Белый Орел (уния с Польшей), Погоня, Крест (Волынь),
Медведь (Жемайтия), Архангел Михаил (Киев), Уж (род Сфорца).
В правление Сигизмунда II Августа использование пропагандистских функций
монет было наиболее активным. В первую очередь, это связано с политическим
кризисом 50-х – 60-х годов XVI века и возвышением канцлера ВКЛ Николая
Радзивилла. В 1550 – 1551 годах Николай Радзивилл сосредотачивает в своих руках
административную (в качестве канцлера) и военную (в качестве гетмана) власть и
70
становится серьёзным соперником Великого князя. Поскольку канцлер назначался
Сеймом, монарх не имел права отстранить его от должности. В течение нескольких
лет (1556-1561) преимущество канцлера перед монархом становится очевидным, что
находит отражение в оформлении монет. Поскольку Николай Радзивилл не имел
возможности чеканить монеты от своего имени, или, по крайней мере, убрать с них
имя Сигизмунда II Августа, он поступил по иному. Статус имени Сигизмунда II на
монетах был понижен путем замены портрета монарха его монограммой. Спустя
несколько лет начинается выпуск литовских трояков с откровенно пропагандистским
лозунгом «Обитающий на Небесах посмеётся над ними» (имеются в виду сторонники
сохранения унии с Польшей). После смерти Николая Радзивилла (1565) портрет
монарха вновь занимает свое место на монетах.
При Стефане Батории подчеркивая единство Речи Посполитой новые монеты,
эмитированные Великим Княжеством Литовским, несли герб Речи Посполитой. Рост
сепаратистских настроений в Великом княжестве Литовском в период правления
Сигизмунда Вазы и Яна Казимира Вазы приводит к тому, что с монет Княжества
на некоторое время исчезает общегосударственная символика Речи Посполитой и
на них изображается только герб Великого Княжества.
Таким образом, монеты Великого княжества Литовского и Польши XVI – XVII
веков активно использовались в целях внутре- и внешнеполитической пропаганды.
ЛИТЕРАТУРА:
1. Калмыкова Е.В., Официальная пропаганда английской внешней политики в XIV-XV вв. // Королевский
двор в политической культуре средневековой Европы. – М., Наука, 2004, – 83-113 c.
2. Абрамзон М.Г., Монеты как средство пропаганды официальной политики Римской Империи. –
М., 1995. – 654 с.
3. Gumowski M., Mennica Wilenska w XVI i XVII wieku. – Warszawa, 1921. – 200 s.
4. Szwagrzyk J.A., Pieniądz na ziemiach polskich X-XX w. Wroclaw – Warszawa – Krakow – Gdańsk –
Lodz 1990.
5. Рябцевич В.Н., Нумизматика Беларуси. Минск, «Полымя», 1995. – 687 с.
6. Krause C.L., Misher C. Standard catalog of World Coins 17-th Century 1601 – 1700. Second Editon.
Published in United States by «Krause publications» 1997. – 1272 р.
Coins of the Grand Duchy of Lithuania and the Crown of Poland XVI-XVII
centuries as a means of representation of power and political propaganda
Summary
During the reign of Vasa (1587-1668) in the external design of coins reflected the foreign
claims of the Commonwealth. This was due to the fact that the Polish-Lithuanian branch
of the dynasty vase, as the descendants of Johan III laid claim to the Swedish throne. On
the coins placed next monarch title: «D. G. REX POL. M. DVX LIT. RVSS. PRVSS.
SA. LI. NEC. NO. SVE. GOT. VAN. HAER. REX »(« the grace of God King of Poland,
Grand Duke of Lithuania, Russian, Prussian, Samogitian, Livonian, and Sweden, Gotland
and Vandalia King’s Crown «). In large coins of Poland (since polutalera) In addition to
the title was placed gluttony flag of Poland and Sweden. This practice continued during
the reign of the sons of Sigismund III – Wladyslaw IV and John II Casimir. When the
71
latter is a sharp intensification of propaganda claims of the King of Poland to the throne
of Sweden. After the abdication of Christina’s Stockholm branch of the Vasa dynasty lost
the throne. Jan II Kazimierz believed that he has much more right to the throne of Sweden
than in the Palatinate of Charles X of the dynasty and his successor Charles XI. Hence
the title of «King of Sweden» was placed not only on high-grade, but also on the coin.
And, to save space, the title «Grand Duke of Lithuania» often fell on both the crown and
on the Lithuanian coins. As an example, the Lithuanian threegroats 1664-1665, sixgroats
1664 - 1668, the eighteengroats of 1664-1665 and the ducats in 1665-1666 period.
72
Tomasz Maćkowski
(Polska)
WKŁAD STANISŁAWA SOLSKIEGO W ROZWÓJ XVII-WIECZNEJ
RACHUNKOWOŚCI MONETARNEJ
Stanisław Solski (1620-1701) znany jest przede wszystkim jako matematyk, konstruktor
i architekt1, ale w swoich rozważaniach poruszył również zagadnienie metodyki kalkulowania ówczesnej monety. Wszechstronny ten uczony, w aspekcie wiedzy monetarnej
nie jest specjalnie znany2, dlatego warto przybliżyć i upowszechnić informacje o jego
spostrzeżeniach w tym względzie.
S. Solski urodził się w Kaliszu w rodzinie mieszczańskiej3. W 1638 roku wstąpił do
zakonu jezuitów, a w 1649 roku przyjął święcenia kapłańskie. W arkana matematyki
wprowadzał go Zygmunt Brudecki4.
W 1654 roku Solski wyjechał, towarzysząc poselstwu Mikołaja Bieganowskiego,
do Konstantynopola (w którym uczestniczył również Jan Sobieski)5, gdzie został aż do
roku 1661 roku. W Turcji służył posługą chrześcijańskim jeńcom6, a także rozwijał swoje
zainteresowania matematyczne, mechaniczne i lingwistyczne.
Posiadaną wiedzą zainteresował samego sułtana Mehmeda IV. W swoich dociekaniach
matematycznych i mechanicznych podjął zamysł skonstruowania perpetuum mobile. Po
powrocie z Turcji w 1661 roku przedstawił w obecności króla Jana Kazimierza projekt
swojej machiny7, opublikowany także w druku pt. Machina motum perpetuum exhibens…,
1
2
3
4
5
6
7
Główne dzieła Stanisława Solskiego: Mechanika – Machina motum perpetuum exhibens, (1661); Machina
exhibendo motui perpetuo artificiali idonea, (1663); Matematyka - Geometra Polski: Ks. 1–3 - to jest
nauka rysowania, podziału, przemierzania i rozmierzania linii, angułów, figur i brył pełnych, 1683-1686;
Praxis nova et expeditissima geometricae mensurandi, (1688); Architektura – Architekt Polski: to jest nauka ulżenia wszelkich ciężarów, używania potrzebnych machin ziemnych i wodnych, stawiania ozdobnych
kościołów małym kosztem…, (1688); Teologia – Nauki o częstym używaniu Najświętszego Sakramentu i
stu sposobach uczczenia Pana Jezusa w Najświętszym Sakramencie (1671); Rozmyślania codzienne na
cały rok, t. I-IV (1676, 1677, 1681); Inne – Prognostyk życzliwy Janowi III królowi polskiemu pewnego
nad Turczynem zwycięstwa w roku 1683 (1683).
O wiedzy monetarnej w Polsce połowy XVII wieku : A. Szelągowski, Pieniądz i przewrót cen w XVI i XVII
wieku, Lwów 1902; Z. Gargas, Poglądy ekonomiczne w Polsce w XVII wieku, Lwów 1903; R. Rybarski,
Skarb i pieniądz za Jana Kazimierza, Michała Korybuta i Jana III, Warszawa 1939; E. Lipiński, Studia
nad historią polskiej myśli ekonomicznej, Warszawa 1956; A. Popioł-Szymańska, Poglądy monetarne w
Polsce od XV do XVIII wieku, Poznań 1978; Sadowski Z., Pieniądz a początki upadku Rzeczypospolitej w
XVII w., Warszawa 1964.
Życiorys i dokonania Stanisława Solskiego opracował L. Grzebień – Solski Stanisław, [w:] Polski Słownik
Biograficzny, t. 40, 2004, s. 299–301; idem, Solski Stanisław, w: Słownik polskich teologów katolickich, t. 4,
s. 148 n.; S. Załęski, Jezuici w Polsce, t. III, cz. 2, Lwów 1902, s. 1144-1147; J. Burszta, C. Łuczak, Wstęp
do: S, Solski, Architekt polski, Wrocław 1959, s. V-XII; znaczenie Stanisława Solskiego jako uczonego i
konstruktora - A. Bajraszewska-Zięba, J. Zięba, O roli Stanisława Solskiego w rozwoju nauk technicznych,
Studia i Materiały z Dziejów Nauki Polskiej, t. 4, 1956, s. 165-81; T. Nowak, Cztery wieki polskiej książki
technicznej 1450–1850, Warszawa 1961, s. 103-115; Z. Mazurkiewicz, D. Mazurkiewicz, Polskie tradycje
w zakresie mechaniki stosowanej, Kwartalnik Historii Nauki i Techniki, t. 18, 1973, nr 1, s. 125.
B. Lisiak, Nauczanie matematyki w polskich szkołach jezuickich od XVI do XVIII wieku, Kraków 2003, s.
44, 59, 88, 110, 147.
K. Targosz, Jan III Sobieski mecenasem nauk i uczonych, Wrocław-Warszawa-Kraków 1991, s. 252.
S. Załęski, dz. cyt., s. 903-904.
F. Kucharzewski, O początkach piśmiennictwa technicznego w Polsce, Warszawa 1889, s. 17.
73
rozwiniętem w wydanym dwa lata później dziele Machina exhibendo motui perpetuo
artificiali idonea8.
Od 1667 roku przez kilka lat był kapelanem na dworze hetmana Jana Sobieskiego
oraz spowiednikiem jego małżonki Marii Kazimiery. Na zlecenie Jana Sobieskiego w
1668 roku zwrócił się listownie z Żółkwi do Jana Heweliusza z prośbą o zmówienie dla
hetmana globusa Ziemi, a także o inne instrumenty badawcze, m.in. mikroskop, polemoskop i lunety9. Solski blisko związał się z przyszłym królem wpływając zapewne na jego
zainteresowania naukowe10.
W latach 1670-1682 S. Solski był kierownikiem budów przy biskupie krakowskim
Andrzeju Trzebnickim, a następnie został przybocznym architektem nowego bpa krakowskiego Jana Małachowskiego. Aż do końca życia przygotowywał projekty nowych
fundacji religijnych oraz kierował pracami przy wznoszeniu i przebudowach świątyń
oraz klasztorów.
Ryc. 1. Strona tytułowa I księgi dzieła Stanisława Solskiego „Geometra Polski”11
Jego najważniejszym dokonaniem na niwie geometrii i rachunkowości jest 3-tomowe
dzieło Geometra Polski12. Księga I wydana w Krakowie w 1683 roku zawiera jego napisany
po łacinie Prognostyk życzliwy Janowi III królowi polskiemu pewnego nad Turczynem, a
także polskojęzyczne wyjaśnienia stosowanych terminów i reguł matematycznych oraz
rozważania nad właściwościami linii, kątów i figur. Ciekawe są informacje przenoszące
wiedzę matematyczną na granice, grunty, budynki, fortece, mapy i obrysy, a także wiadomości o konstrukcji zegarów słonecznych. Wydana w kolejnym roku Księga II uczy
Rozmierzania wszelkich odległości, wysokości i głębokości, mierzenia obwodów i pól
K. Targosz, op. cit., s. 254-256.
Ibidem, s. 120, 206, 258.
Ibidem, s. 258.
Księgi dostępne są w wersji elektronicznej: http://ebuw.uw.edu.pl/dlibra/aresults?action=SearchAction&QI=1DA6A33A4FC00479A9A195CC43ADAF4B-2
12 K. Targosz, op. cit., s. 278-281.
8
9
10
11
74
figur płaskich, a także przenoszenia na mapy i z obrysów na grunt różnych obiektów
bez igiełki magnesowej. Natomiast w 1683 roku ukazała się Księga III, która podaje jak
mierzyć objętość, dzielić na części i na płaszczyźnie rozciągać figury; orientować się w
kalendarzu astrologicznym, a także o zależnościach między długością dnia i nocy; daje
sposób poznania południa i godzin inszych bez kompasa i zegara; przypomina reguły
arytmetycze oraz uczy sposobów rachowania wszelkiego. Tak dzieło S. Solskiego ocenił
na początku XX wieku F. Kucharzewski: W wielu swych częściach szwankujące, ale w
niektórych a zwłaszcza w dziale zastosowań praktycznych bardzo dobre, oddało dzieło
Solskiego o geometryi, jako pierwsze u nas w tym zakresie i przez długi czas jedyne, znakomite usługi. W ciągu stu lat przeszło po jego wydaniu, kto tylko w kraju, nie znający
łaciny, chciał się czego nauczyć z geometryi a zwłaszcza praktycznej, ten zaglądał do
Geometry Polskiego13.
W Księdze III zostały zawarte interesujące nas ustępy o rachunkowości monetarnej.
S. Solski po pierwsze przedstawił opis rachowania na „liczmanicy”. Wyjaśnienie sposobu kalkulowania na średniowiecznym abakusie oczywiście nie należy do rzadkości.
Najbardziej znanymi na tym polu źródłami są dzieła niemieckiego matematyka Adama
Riesa (Risena)14.
Informacje na temat opisów kalkulowania na ziemiach dawnej Rzeczypospolitej w
XVI wieku zebrał B. Kaкареко15. Już w 1513 roku ukazało się dzieło Jana z Łańcuta,
który przedstawił sposób liczenia na abakusie16. Także w kolejnym podręczniku matematycznym autorstwa księdza Tomasza Kłosa znaleźć można informacje o rachowaniu na
liniach17. Abakus jest nazywany przez T. Kłosa figurą z linijami18. M. Baraniecki pisał w
XIX wieku na temat jego dzieła – Algoritmus ks. Tomasz Kłosa jest najpierwszą księgą
13 F. Kucharzeski, op. cit., s. 19.
14 A. Ries, Rechnung auff der linihen, Erfurt 1518; idem, Rechenung auff der linihen und federn..., Erfurt
1522-1525; idem, Rechenung nach der lenge, auff den Linihen vnd Feder (..) Mit grüntlichem unterricht
des visierens, Leipzig 1550; literatura na temat niemieckiego matematyka – M. Weidauer, Der Erfurter
Rechenmeister Adam Ries, Erfurt 1992; G. Gehler, W. Lorenz, Das Neue Adam-Ries-Nachfahrenbuch,
Annaberg-Buchholz 1997; H. Burkhardt, Annaberger Adam-Ries-Büchlein, Halle 2003; P. Rochhaus, Adam
Ries. Vater des modernen Rechnens, Erfurt 2008; Podstawowa literetaura na temat liczenia na abakusie – A.
Nagl, Die Rechenpfennige und die operative Arithmetik, Numismatische Zeitschrift, Bd. 19, 1887, s. 1-60;
H. Glade, K. Manteuffel, Am Anfang stand der ABAKUS - Aus der Kulturgeschichte der Rechengeräte,
Leipzig-Jena-Berlin 1973; W. Hess, Rechnung Legen auf Linien. Rechenbrett und Zahltisch in der Verwaltungspraxis in Spätmittelalter und Neuzeit. in: Städtisches Haushalts- und Rechnungswesen, Hrsg. E.
Maschke, J. Sydow. Sigmaringen 1977, s. 69-82; idem, Rechnung Legen mit Rechenpfennigen, Numismatisches Nachrichtenblatt,1996, 45/4, s.11-20; K. Menniger, Zahlwort und Ziffer: eine Kulturgeschichte der
Zahl, Bd. 1-2, Göttingen 1979; R. Hergenhahn, U. Reich, P. Rochhaus, Mache für dich Linihen... Katalog
der erhaltenen originalen Rechentische, Rechenbretter und -tücher der frühen Neuzeit, Annaberg 1999; A.
Schärlig, Compter avec des jetons: Tables à calculer et tables de compte du Moyen Âge à la Révolution,
Lausanne 2003; idem, Der Bremgarter Rechentisch – ein Kleinod der manuellen Arithmetik, Bremgarter Neujahrsblätter, 2003, s. 123-144.
15 B. Kaкареко, Счетные устройства и монетная система ВКЛ середины XVI века (Układ obrachunkowy
a system monetarny Wielkiego Księstwa Litewskiego połowy XVI w., [w:] Pieniądz i systemy monetarne –
wspólne dziedzictwo Europy. Studia i materiały, red. K. Filipow, B. Kuklik, Augustów-Warszawa 2012, s.
154-155.
16 Jan z Łańcuta, Algorithmus Linealis cu[m] pulchris condicionibus dua[rum] regula[rum] Detri vna de
integris, altera vero de fractis, Kraków 1513.
17 T. Kłos, Algoritmus. To jest nauka liczby, Kraków 1538; B. Kaкареко, op. cit., s. 154-155; wydał - M.
Baraniecki, Algoritmus to jest nauka liczby, polską rzeczą wydana przez Tomasza Kłosa, Kraków 1889.
18 T. Kłos., op. cit., s. 20; M. Baraniecki, dz. cyt., s. IX.
75
polską arytmetyczną19. Zgodzić się z tym sądem można tylko wówczas, jeśli przyjmiemy,
że chodzi tu o pierwszą księgę polskojęzyczną. Najpełniejszy wykład rachowania liniowego dał w XVI wieku Benedykt Herbst20.
Ryc. 2. Grafika z karty tytułowej dzieła
A. Riesa, Rechenung auff der linihen und
federn (1522)
S. Dobrzycki tak pisze o najstarszych podręcznikach arytmetyki: W każdej niemal
książce poświęconej arytmetyce, wydanej w XVI wieku, najczęściej na karcie tytułowej
znajdujemy taki oto obrazek: w sklepionej izbie z małymi okienkami o okrągłych szybkach,
po obu stronach ogromnego stołu siedzą rachmistrze. Jeden z nich operuje liczmanami,
kładąc je na liniach poziomych, nakreślonych na stole; to abacysta, zwolennik arytmetyki
liniowej, która drogą długiej ewolucji wytworzyła się z grecko-rzymskiego sposobu rachowania na abaku (o liniach pionowych). Drugi gęsim piórem zapisuje liczby na stole
cyframi - to algorytmik, zwolennik arytmetyki cyfrowej, która razem z cyframi przywędrowała do Europy w XIII wieku z Indii za pośrednictwem Arabów. Słowo „algorytm”
oznaczało w średniowieczu, i jeszcze w XVI wieku, arytmetykę praktyczną w ogóle21, i
dalej Fakt, że cyfry hindusko-arabskie pojawiły się w Polsce dopiero w drugiej połowie
XIV wieku3, sprawił, że arytmetyki liniowe przeważały u nas w XVI wieku nad cyfrowymi
(jeszcze w roku 1772 znajdujemy w arytmetyce Józefa Marquarta rozdział poświęcony
arytmetyce liczmańskiej). Do roku 1553 ukazało się u nas drukiem 17 arytmetyk cyfrowych
(…); liniowych 15, mianowicie: Stromer (3), Pawschner (1), Jan z Łańcuta (10) i Kłos
19 M. Baraniecki, op. cit., s. III.
20 Benedicti Herbesti Neapolitani Arithmetica linearis, 1561.
21 S. Dobrzycki, Algorytm Bernarda Wojewódki, Kwartalnik Historii Nauki i Techniki, 1957, 2/1, s. 3.
76
(1). Razem 32, z czego autorów polskich, w języku łacińskim lub polskim, 13 (2 cyfrowe a
11 liniowych); jedynym podręcznikiem w języku polskim był „Algorytm” Tomasza Kłosa
(1538). Przewaga ta jeszcze silniej zaznaczyła się w drugiej połowie XVI wieku. Oprócz
późnego wprowadzenia u nas cyfr hindusko-arabskich przyczyniło się do tej przewagi
także i to, że arytmetyka liniową, jako bardziej poglądowa, była przystępniejsza22.
Ryc. 3. Grafika z dzieła Jana z Łańcuta
Algorithmus Linealis (1533)
Stanisław Solski należał do zwolenników arytmetyki cyfrowej tak o tym pisząc: W
rachowaniu Regestrów arkuszowych zażywają niektórzy pokładania Liczmanów, Ortów,
albo Szelągów, na czterech linijkach, od siebie odległych: i na najwyższej kładą tyle
liczmanow, ile przeczytają w Regestrze, albo usłyszą tysiąców. Na wtórej, tyle kładą
Liczmanow, ile usłyszą, albo przeczytają set; Na trzeciej kładą tyle Liczmanów, ile usłyszą albo przeczytają dziesiątków; Na czwartej tyle kładą Liczmanow, ile usłyszą, albo
przeczytają jedności: A gdy na której linijce mają liczmanów więcej niż 5; zbierają 5 z
linijki, a nad nią stawiają jeden Liczman, który znaczy 5. Sposobu tego nie ganię – tym
co Arytmetyki nie umieją zwłaszcza, gdy liczby do sumowania nie są złożone w kolumny.
Wszakże doświadczenie uczy, że liczmany, wiele zwykły zaliczać. Miasto nich pewniejsze
sumowanie długich kolumn, przydawając liczbę do liczby, i dziesiątki notując na palcach,
a co nad dziesiątki wyńdzie, to do wyższej liczby przydawając23. Dla przykładu podaje
ilustrację takiego ułożenia liczmanów dla liczby 8798 (ryc. 4).
22 Ibidem, s. 4.
23 S. Solski, Geometra Polski, Ks. 3, s. 85-86.
77
Ryc. 4. Ilustracja liczby 8798 zapisanej
na liniach
Dalej natomiast S. Solski przedstawił opracowany przez siebie model tzw. Tablicy
Menniczej „mającej służyć Panom Komisarzom, Dozorcom, i Arendarzom Menniczym”
w przeliczeniach monetarnych24.
Ryc. 5. Tablica mennicza autorstwa Stanisława Solskiego
24 Ibidem, s. 127.
78
Tablica została podzielona na 10 kolumn:
W kolumnie (1) Różne monety, Solski zaproponował dla przykładowych kalkulacji
monety zwyczajniejsze w Koronie, tj. złote, szóstaki, trojaki, grosze i szelągi.
Kolumna (2) Liga Fanzlibru z miedzią – przedstawiać ma próbę czystego kruszcu
(„Fanzlibru”) w łutach, to jest pokazuje: jaka może być ustawiona liga srebra z miedzią,
mniejsza albo większa, w jedną grzywnę; według upodobanie tych, do których to należy:
14. 12. 9. 6. 3.
Kolumna (3) Cena Łotow każdej Ligi – Pokazuje wyrachowaną cenę Łutów srebra
nie wiązanego z miedzią, którą potrzeba kupować srebro do Mennicy. Aby ustalić wartość
realną srebra należy 1 łuta srebra przeliczyć na 2 złote.
Kolumna (4) Cena Fanzlibru z Mennice asygnowana – ma taxę srebra, za którą
grzywna srebra Fanzlibru powinna wychodzić z Mennicy, czyli ustala jaka jest wartość
nominalna monet wybitych z grzywny.
Solski dodaje wyjaśnienie: Tu położona jest na przykład złotych 34 currentis moneta
[obecnej monety]; jednakowa, w każdym rodzaju monety, krom w Potrojnych, złotym
jednym większa. Bywa ordinarie [zwyczajowo] różna przy różnych monetach, i być musi
większa na drobną monetę dla wielkich kosztów na robotniki. Jako w ordynacyi skarbowej
podług Komissyi Menniczej w Warszawie diebus May, anno 1659 odprawionej; na szostakach podwyższono złotym jednym od Ortów; na Potrojnych, dwie ma; na Połtorakach
i Groszach, trzema.
Kolumna (5) Liczba sztuk Monety, wiele ich ma wychodzić z Mennice, na oszacowanie
grzywny Fanzlibru z Mennice; aby to ustalić potrzebuje wiadomości dwóch rzeczy: Naprzód: wiele takiej monety wchodzi w złoty jeden? na przykład Szostaków 5; Potrojnych
10; Groszy 30 itd. Potym: po wielu złotych ordynowana jest grzywna takiej ligi z Mennicy? na przykład Szostaków po złotych 24; Potrojnych po złotych 35; itd.; jako Kolumna
czwarta pokazuje. Toż uczynić według Reguły Złotej albo Trium.
Kolumna (6) Liczba sztuk z grzywny Proby zamierzonej; to jest, wiele sztuk powinna
wystawić mennica na grzywnę takiej albo takiej próby. Sposób rachowania S. Solskiego
pokazuje ryc. 6.
Ryc. 6. Kalkulacja S. Solskiego podawana dla wyjaśnienia Kolumny 6
79
Kolumna (7) Waga determinuiąca wielkość Monety.
Kolumna (8) Prowent na unkoszty, y pożytek do Skarbu, wespoł; Liczbę na kolumnie
trzeciej, każdej monety, odejmę od liczby tegoż wiersza z kolumny czwartej, a zostanie
liczba prowentu kolumnie ósmej należyta.
Kolumna (9) Unkoszty mennicze – tj. same nakłady na mennicę wg ordynacji z roku
1659.
Kolumna (10) Pożytek z Mennice do skarbu – Tak ją wyrachujesz. Odejmij liczbę
każdego wiersza na kolumnie dziewiątej, od liczby tegoż wiersza, na kolumnie ósmej;
Reszta będzie pożytek z Mennice do Skarbu.
Przy opisie poszczególnych kolumn S. Solski odwołuje się do enigmatycznych wytycznych z ordynacji skarbowej z maja 1659 roku. Regulacje z tego okresu dotyczyły
przede wszystkim zaspokojenia ogromnych potrzeb i długów państwa, zwłaszcza wobec
wojska. Toteż osłabiając jakość pieniądza zezwolono na bicie szelągów miedzianych za
360.000 zł25. W ordynacji z 7 lipca 1659 zatwierdzono, że szelągi miedziane mają iść
po 3 sztuki na 1 grosz, na grzywnę 150; a czerwone złote mają posiadać ziarno 23 ½
karata26. Podczas, gdy polska moneta ulega osłabieniu, S. Solski wyraźnie ją w swoje
Tabeli przewartościowuje. Pokazuje to zestawienie porównujące dane zaczerpnięte od
S. Solskiego z ustaleniami polskich numizmatyków odwołujących się do ordynacji z 23
marca 1658 roku27.
Także w czasach, kiedy S. Solski pisał swoje dzieło i sporządzał Tabelę – monety
były bite według regulacji przyjętych w 1658 roku; szóstaki i trojaki posiadały próbę
25 A. Hniłko, Włosi w Polsce. Tytus Liwjusz Boratyni – dworzanin króla Jana Kazimierza, mincarz i uczony,
Kraków 1923, s. 30.
26 Ibidem, s. 31.
27 Ibidem, s. 25; M. Gumowski, Dzieje mennicy krakowskiej, Poznań 1927, s. 94; Z. Żabiński, Reformy
monetarne Jana Kazimierza, Wiadomości Numizmatyczne, t. 19, 1975, s. 23; idem, Systemy pieniężne na
ziemiach polskich, Wrocław-Warszawa-Kraków-Łódź-Gdańsk 1981, tab. 71, tab. 74.
28 Z. Żabiński, Systemy pieniężne na ziemiach polskich, Wrocław-Warszawa-Kraków-Łódź-Gdańśk 1981,
Tab.71, s. 123, Tab. 74, s. 126-127.
80
Ryc. 7. Fragment obrazu Marinusa van Reymerswaele „Two_tax_collectors/Poborcy podatkowi”, Muzeum
Narodowe w Warszawie, (sygn. M.Ob.592)
VI-lutową29. Dlatego do wiarygodności zawartych w Tabeli danych należy podchodzić
z rezerwą.
Nie zmienia to faktu, że wyjaśnienie wzajemnych zależności pomiędzy różnymi wytycznymi ordynacji i właściwościami monet, miało duży walor edukacyjny, zwłaszcza,
że polski tekst był dużo łatwiej przyswajalny od łaciny. S. Solski sam pisze, że w tabelę
można wpisywać różne dane. Edukacyjny wymiar mają także poczynione przez autora
dygresje kończące ten wątek jego rozmyślań. Odnośnie braku umiejętności dzielenia
przez mincerzy napisał – mincerze w Dywizji opuszczają frakcje kolumny szóstej, kiedy
im się nie chce rachować, albo nie potrafią frakcyj, z swoją szkodą przyczyniając wagi
monecie, gdyż im na czterech potrojnych więcej jeden przybędzie30. Autor uczy czytelników, że im wyższa liga będzie ustawiona monety, tym pieniądze lepsze będą i trwalsze;
lubo mniejsze i mniejszej wagi; jakie w Moskwie, w Turczech, we Francji; A im podlejsza
liga, tym pieniądze będą podlejsze; po których nic, gdy się za rok albo prędzej, z szkodą
kilku milionów z pobielania otrą31. Następnie wyjaśniał, od czego zależy wielkość monety
im cena grzywny feinu będzie ordynowana z Mennice większa, tym więcej sztuk każdej
monety w kolumnie piątej osiądzie: zaczym już drobniejsza być musi moneta. Gdy zaś nie
wielką będzie droższa grzywna srebra z Mannice, od grzywny wchodzącej do Mennice:
Na przykład dwiema złotymi; moneta już będzie większa, lepsza (…)32.
29 J. Mękicki, Mennictwo Jana III Sobioeskiego, Warszawa 1977, s. 5.
30 S. Solski, Geometra Polski, Ks. 3, s. 129.
31 Ibidem, s. 129.
32Ibidem
81
Reasumując, odnośnie znaczenia aspektów numizmatycznych zawartych w dziele
Solskiego ponownie należy odwołać się do F. Kucharzewskiego, który ocenił walory naukowe „Geometry Polskiego” słowami – w wielu swych częściach szwankujące, ale (…)
oddało dzieło Solskiego (…) znakomite usługi. W ciągu stu lat przeszło po jego wydaniu,
kto tylko w kraju, nie znający łaciny, chciał się czego nauczyć (…), ten zaglądał do Geometry Polskiego. Niewątpliwie jest to cenne źródło stosowanej w XVII wieku terminologii
numizmatycznej i rachunkowej. Na uwagę zasługuje przede wszystkim sam pomysł wykazania wzajemnych zależności, ujętych w tabeli, pomiędzy różnymi elementami regulacji
prawnych oraz praktyką menniczą. Sposób ten jest przecież bardzo bliski historykom dla
sumarycznego obrazowania systemów pieniężnych. Pośrednio wskazuje też S. Solski na
ogólny poziom wiedzy monetarnej, której nauczał, lub raczej na jej brak w XVII wieku.
Stanislaus Solski contribution to the development
of seventeenth-century accounting monetary
Summary
Stanisław Solski (1620-1701) is known as a Jesuit, mathematician, constructor and
architect, but his considerations also apply to methods of counting coins. However, his
achievements in this topic are not known. Therefore, the purpose of this article is to describe his observations on this subject. He wrote in Polish on an abacus calculation, and
also proposed to use the numismatic correlation table, in order to explain and show the
interdependencies between different monetary factors. His comments on the accounting
monetary were primarily educational value.
82
Jarosław Dutkowski
(Polska)
NOWE PROBLEMY METODOLOGICZNE
W BADANIACH NUMIZMATYCZNYCH, NA PODSTAWIE POWSTANIA
MONOGRAFII ZŁOTO CZASÓW DYNASTII WAZÓW
W 2010 r. ukazała się praca „Złoto czasów dynastii Jagiellonów”1. Powodem jej
powstania była chęć pokazania skomplikowanych losów mennictwa złotego w kręgu
oddziaływania rodu Jagiellonów w pewnym okresie władających w Królestwie Polskim,
a także na Węgrzech i w Czechach oraz na ziemiach lennych w Prusach i w Inflantach.
Zakres pracy obejmował też mennictwo złote zarówno w historycznych jak i obecnych
granicach Polski. To sprawiło, że szczegółowo przedstawiono też mennictwo śląskie i pomorskie. Praca ta znalazła kontynuację w kolejnym cyklu, omawiającym w podobny sposób
mennictwo dynastii Wazów. Już w trakcie pracy na opisem mennictwa jak i tworzeniem
katalogu pojawiło się szereg problemów o charakterze metodologicznym, wymagającym
od autora rozwiązywania szeregu problemów związanych z koniecznością zderzenia form
opisu obowiązujących w numizmatyce, a zderzających się z inaczej ukształtowaną metodologią innych nauk historycznych. Podstawy numizmatyki i metodologii badawczej sformułowano w XIX wieku, kiedy to ziemie polskie znajdowały się pod zaborami. Sprawiało
to, że rozprawy numizmatyczne pisano w różnych językach, francuskim, niemieckim, w
mniejszym zakresie rosyjskim. Posługiwano się zatem terminologią kulturowo nierzadko
nam obcą, którą adaptowano lub translatowano na język polski. Nie jest tutaj zamiarem
autora omawianie narodzin polskiej numizmatyki. Do dzisiaj korzystamy z prac XVII
czy XIX-wiecznych badaczy niemieckich, gdańskich, a także autorów polskich piszących czy to po francusku, jak J. Lelewel2, czy po niemiecku, jak u schyłku XVIII wieku
gdańszczanin K. B. Lengnich3, a potem Max Kirmis4. Monumentalną pracę o medalach
E. Raczyński5 wydał w dwóch językach – po polsku i francusku, po francusku również
swój zbiór opisał E. Hutten Czapski6, a po niemiecku G. Radziwiłł7. Najważniejsze opracowania mennictwa Gdańska, Torunia czy Elbląga pisali autorzy z kręgu niemieckiego8.
Znakomita większość zbiorów polskich od końca XVIII wieku po okres międzywojenny
trafiała do niemieckich lub austriackich domów aukcyjnych. Opisy monet sporządzano
więc w języku niemieckim, sporadycznie także po francusku9. Oczywiście K. Bandtke1
2
3
4
5
6
7
8
9
J. Dutkowski, Złoto czasów dynastii Jagiellonów, Gdańsk 2010.
J. Lelewel, La Pologne illustree, Paris 1843.
K. B. Lengnich, Beiträge zur Kentniss seltener und merkwürdiger Bücher, mit besonderer Rücksicht auf
die Numismatik, t. II; Suite der in Danzig geschlagenen Ducaten und Goldmünzen, Danzig 1776-1782.
M. Kirmis, Handbuch der polnischen Münzkunde 1892.
E. Raczyński, Gabinet medali polskich oraz tych, które się dziejów Polski tyczą, począwszy od czasów najdawniejszych aż do końca panowania Jana III (1513-1696), t. 1/2 Breslau(Wrocław) 1838, t. 3(1697-1763).
Catalogue de la collection des médailles et monnaies polonaises, du comte E. Hutten Czapski, Vol. 1-5, St.
Petersburg-Cracovie 1871- 1916.
G. Radziwiłł, Catalogue des Monnoies et medailles Polonaises, composant, Le Cabinet Numismatique, (…)
Le Prince Guillaume Radziwill, C.F. Trachsel, Berlin 1869.
F. A. Vossberg, Münzgeschichte der Stadt Danzig, Berlin 1852.
I. Starzyńska, Verzeichniss, Danziger, Elbiner, Lituanisches, Polnischen, Schwedische und anderen Münzen,
Graff Starzynska’schen Sammlung I, A. Weyl, Berlin 1883.
83
-Stężyński(183910), I. Zagórski (1845)11, K. Beyer (1875) wydawali prace w języku
polskim, ale wzorce dotyczące zasad opisu czy terminologia była oparta na tamtejszych
wzorcach. Dotyczyło to także przejmowania tamtejszych form objaśnień heraldycznych
czy technologicznych odnośnie procesu menniczego. Właściwie do tej pory numizmatyka
polska nie doczekała się jednolitego języka. Inaczej monety opisują np. badacze krakowscy,
opierający się na doświadczeniach czy katalogu E. Czapskiego, a inaczej z kręgu Muzeum
Narodowego w Warszawie. Innej terminologii w studiach nad sztuką medalierską używał
Adam Więcek12, a innej Maria Stahr13. Wymownym przykładem jest katalog wystawy na
zamku w Malborku Czar Złota magia srebra z 2007 roku14. Uczestniczyłem w pracach
redakcyjnych, starając się ujednolicić opisy nadesłane z Krakowa i Warszawy. Pewne
deja vu przeżyłem czytając opis do medalu Za pokój oliwski z 1660 roku, przysłany z
Krakowa i Warszawy. Opisywały one ten sam medal, a czytając je miało się wrażenie, że
chodzi o dwa różne medale. Każdy z autorów tego opisu z grubsza mówił to samo, ale
opis rozpoczynał od innej sekwencji wyobrażonej na medalu. To sprawiało, że dopiero
po dokładnym przeczytaniu i porównaniu obu opisów czytelnik mógł się zorientować, że
chodzi o ten sam medal. Ale pierwsze wrażenie czytelnika, który widział na sąsiadujących
ze sobą stronach dwa identyczne medale i czytał zamieszczony opis było takie, że albo
autor się pomylił, albo wstawiono niewłaściwe zdjęcia. Barokowe medale o rozbudowanej tematyce przestrzegały czy też stosowały się do określonych schematów. W centrum
znajdował się zazwyczaj temat medalu, część górna to Sfera Boska, tam znajdowały się
atrybuty czy odwołania do Boskiej opieki na światem. Dolna to miejsce dla emitenta,
często znajdowała się tam jeszcze dodatkowe lemna. Jeszcze bardziej jest to widoczne
przy donatywach. W polu widoczna jest panorama miasta, nad nią tarcza słoneczna z
promieniami z wpisanym po hebrajsku imieniem Boga. Poniżej widoku miasta znajdowała
się tarcza z herbem miasta. Takie wyobrażenie czy to na donatywie czy medalu pozwalało
zbudować pełen symboliczny i ikonograficzny kontekst.
Podejmując tak szeroki zakres badań, jakim jest przedstawienie złotego mennictwa
związanego z panowaniem dynastii Wazów w Polsce, zderzyłem się z dużymi różnymi
szczegółowymi problemami, takimi jak warstwa obrazu czy język opisu. Podstawą stało
się przyjęcie jednolitego nazewnictwa, jak też ujednolicenie zasad opisu monet15. Praca
kataloguje nie tylko monety, ale także bite w złocie medale, donatywy, żetony. Z uwagi
na bardzo szeroki zakres tematyczny autor musiał rozwiązać szereg problemów natury
heraldycznej, epigraficznej, kalkulologicznej czy wreszcie odnaleźć właściwy dla czasu
i epoki kontekst kulturowy i religijny.
Podstawą pracy było przebadanie całego złotego mennictwa znajdującego się w kręgu
oddziaływania Wazów. Są to więc monety i medale związane z dynastami – Zygmuntem
10
11
12
13
14
15
K. Bandtke-Stężyński – K. W. Bandtke, Numizmatyka Krajowa, Warszawa 1839, t. I/II.
I. Zagórski, Monety dawnej Polski, Warszawa 1845, reedycja PTAiN 1969, t. I/ II.
A. Więcek, Sebastian Dadler medalier gdański. XVII wieku, Gdańsk 1962.
Jest katalog wystawy na zamku w Malborku Czar Złota magia srebra z 2008 roku.
Czar srebra magia złota, Malbork 2007, s. 39-46, katalog wystawy.
Do tej pory ukazały się dwa tomy, odnoszące się mennictwa królów polskich, a także księstw lennych,
monet okupacyjnych wybijanych przez dynastów z kręgu Wazów szwedzkich i ich następców w miastach
polskich, takich jak Elbląg czy Toruń. Ponadto omówiono mennictwo brandenbursko-pruskie i związane z
Inflantami tak miejskie, jak szwedzkie. Na wydanie oczekują dwa kolejne tomy omawiające kompleksowo
mennictwo śląskie i pomorskie (1587-1668), w tym monety Karola Ferdynanda Wazy czy monety bite dla
Pomorza przez dynastów z linii Wazów szwedzkich.
84
Il. 1. Tarcze herbowe
Il. 2. Monogramy lenne
na monetach pruskich
Il. 3. Rodzaje czcionek
na monetach królewskich
Il. 4. Poprawki w stemplu oraz zbliżenie poprawek
85
III, Władysławem IV i Janem Kazimierzem, czyli mennictwem zlokalizowanym w
obrębie Królestwa Polskiego. Badania objęły mennictwo koronne, litewskie, miejskie,
jak i prywatne.
Omówiono też całościowo mennictwo lenników polskich, którymi byli książęta pruscy
i kurlandzcy. Przebadano nie tylko mennictwo lenne, ale też brandenbursko-pruskie, a z
drugiej kompleksowo potraktowano mennictwo Wazów polskich i szwedzkich związane
z Inflantami. W części opisowej przedstawiono nie tylko sprawy mennicze, ale kontekst
historyczny. Autor zdecydował się na przyjęcie jednolitej dla całego okresu formy opisów
heraldycznych. Niezależnie czy dotyczą heraldyki czysto polskiej, czy obcej. Praca została
poprzedzona wstępem, a każdy rozdział poprzedzony został prezentacją herbów widocznych na monetach, a także rozwinięciem napisów, jak też lenn czy dewiz widocznych na
monetach. W komentarzach wyjaśniono znaczenie inicjałów lub herbów widocznych na
monetach lennych, a także widniejących na nich atrybutach czy dodatkowych symbolach.
Ponadto szeroko omówiono też kwestie wyglądu portretu królewskiego czy książęcego.
Zanalizowane typy XVII-wiecznych zbroi widocznych na monetach, wyraźnie opisując
poszczególne elementy zbroi, które widnieją na monetach, a także sposób ich dekorowania. Objaśniono inne elementy królewskiego czy książęcego stroju. Do tej pory wielu
autorów stosując skrócone opisy, nadawało własne określenia widocznym na monecie
elementom zbroi, stroju czy uzbrojenia. Używając uproszczonych określeń, np. pancerz,
zbroja paradna, zbroja dekoracyjna, tarcza ozdobna, tarcza z hełmem, klejnot czy Łańcuch
Orderu Złotego Runa. W wypadku tego ostatniego spotkać można różne jego opisy. Mało
kto zdawał sobie sprawę z tego, że oder ten stanowi całość, na które składa się specjalnie
skomponowany łańcuch z podwieszonym do niego insygnium. Wiele nazw powstało na
podstawie dosłownych przekładów niemieckich czy francuskich definicji. Wytworzyły się
swoiste kalki językowe, takie jak półpostać, popiersie trzy czwarte, popiersie wydłużone,
postać w pełnej zbroi, głowa w zbroi, głowa duża, mała, szczupła, popiersie w profilu,
popiersie w półprofilu, odwrócone, skierowane w lewo czy w prawo. Każde z tych określeń jest semantycznie poprawne, jednak gdy w tym samym katalogu jest ono stosowane
zamiennie, co się nagminnie zdarza, tworzy się bałagan znaczeniowy.
Dodatkowo wielu autorów opisując typy czy warianty stempli skupia się na nieistotnych szczegółach, jak układ interpunkcji, wielkość i kształt liter, ustawienie znaków
menniczych. A pomija lub nie dostrzega znacznie poważniejszych różnic. Jest to widoczne
np. w opisach odmian monet gdańskich, gdy autorzy tworzą takie uproszczenia, pisząc
przy kolejnych odmianach, że moneta jak wyżej ale odmienna. Mogę się tutaj posłużyć
przykładem pomijanych w opisach monet, a doskonale widocznych różnic, na przykładzie
opisu tarczy herbowej miasta Gdańska. Wyobraża ona dwa lwy podtrzymujące tarczę
miejską. Między głowami nad tarczą znajduje się „dekoracja” w formie liści palmowych
z gałązką (najczęściej winnego grona), potem wieńca z rozet z gałązka lub z liśćmi palmy w środku. Trzeba tutaj dodać, że te „dekoracyjne” elementy nie są przypadkowym
wypełnieniem pustej przestrzeni, ale elementem propagandy miejskiej. To ideogramy
czytelne wtedy bzz dla odbiorców monet tak jak dla nas dzisiaj różne ikony widoczne
na ulicach informujące, jak się mamy zachować. Cała kompozycja heraldyczna miała za
zadanie nie tylko pokazać, kto jest emitentem, w tym wypadku Gdańsk, o czym informuje herb, co jednoznacznie określić kim lub czym jest miasto Gdańsk. Lwy symbolizują
potęgę, herb prawa mennicze. A te dodatkowe atrybuty niosą przesłanie odwołujące się
do Boskiej opieki, posiadanych uprawnień, są też symbolami siły czy dostatku, jaki jest
86
Il. 5. Kształty lwich ogonów
na monetach gdańskich
Il. 6. Kształty koron i ozdoby na obręczy dukatów gdańskich
Il. 7. Kształty koronek i zdobienie kołnierzy na dukatach lennych bitych w Królewcu
87
udziałem miasta i jego mieszkańców. Liście palmowe, gałązka winnego grona, wieniec to
atrybuty wywodzące się od antycznych postaci, takich jak Temida, Pax, Cecera, Fortuna.
Taka formuła kompozycyjna pozwala nam dostrzec symboliczną egzystencję miasta w
aspekcie materialnym i moralnym16. Symbole, traktowane czasem jako nic nie znaczące
ozdobniki, nie są elementem dekoracyjnym, ale alegorycznym. Podobnie istnieje szereg
innych elementów, które nie są czystą dekoracją, ale niosą jakieś przesłanie moralne,
filozoficzne, materialne. Są to wyobrażenia słońca z promieniami z zapisanym po hebrajsku imieniem Boga-Jahwe, trójkąt z okiem opatrzności, czy różne formy obwódek
otaczających wyobrażenie lub popiersie. Te symbole widnieją na różnych barokowych
monetach i często pełnią rolę symboliczną, są nośnikiem informacji, a nie ozdobnikami.
Innym charakterystycznym elementem ułatwiającym klasyfikację typów i odmian
monet gdańskich to kształt i wygląd ogonów lwów podtrzymujących tarczę. Ikonograficzne wyobrażenia i kształt lwich ogonów nie pełniły żadnej funkcji alegorycznej, a
w tym wypadku są raczej formą dekoracyjną, niemniej ułatwiają one podział na typy i
odmiany dukatów gdańskich, szczególnie gdy różnie ukształtowane ogony pojawiają się
na stemplach monety wybitej w jednym roczniku. Są znacznie łatwiejszym elementem
porządkującym układ monet niż np. kryteria interpunkcyjne czy napisowe.
Tym czym dla poprawnej klasyfikacji monet gdańskich była dekoracja alegoryczna
nad tarczą miejską czy omówione kształty ogonów, tym dla właściwego ułożenia ciągu
dukatów lennych wybijanych w Królewcu przez Jerzego Wilhelma w latach 1632-1640
okazał się strój elektora. A bardziej szczegółowo to rodzaj i kształt koszuli zdobionej koroną
i wyłożonej na zbroję17. Na przykładzie portretów figurujących na dukatach królewieckich
widać, jakie znaczenie dla podkreślenia majestatu księcia miał ten element elektorskiego
stroju. Omawiając kolejne typy i odmiany widzimy kołnierz gładki z doszytymi koronkami o różnym kształcie, w innym wypadku kołnierz obszyty dookoła drobną koronką,
a dodatkowo podwieszonych szereg dużych rozetowych koronek. Jeżeli dodamy, że kołnierz może być haftowany czy stebnowany, to opierając się tylko na epigrafice zgubimy
cały szereg stempli dukatów królewieckich. Podobnie w niektórych emisjach Zygmunta
III czy Władysława IV wyróżnikiem jest np. kształt i dekoracja z różnego układu pereł,
kamieni i rozet na obręczy korony, czy też ilość widocznych pałąków tworzących zamknięcie korony. Wspomniane tutaj drobne skądinąd detale pokazują, jak wiele bardzo
szczegółowych elementów musi być branych pod uwagę autorów zajmujących się monograficznym opisem monet.
Dla autora moneta jest artefaktem o znaczeniu historycznym18, a to znaczy, że każdy
typ stempla, a nawet odmiana to nowe źródło historycznego poznania. Dla wielu historyków wartością poznawczą jest jedynie sam nominał, a jego odmiany nie są już ważne.
Traktują oni każdą monetę nie jako oddzielne źródło, ale jako schemat źródłowy. To tak,
jak byśmy raz wydaną książkę czy dokument traktowali jako główne źródło poznania, a
lekceważyli, odpisy dokumentów, kopie, czy kolejne wydania. Właśnie ta praca udowadnia,
że źródłem jest każdy typ stempla. Właśnie takie uproszczone traktowanie monet jako
schematycznych a nie dosłownych źródeł zmusiło autora do wielu przemyśleń natury
16 Szerzej objaśnia to M. Stahr, Medale Wazów, Ossolineum 1990, s.124
17 Różny kształt koronkowych kołnierzy jest też charakterystyczny dla wielu typów monet Władysława IV,
nie tylko zresztą złotych.
18 K. M. Kowalski, Artefacts as Sources of Knowlege, Gdańsk 2013, autor w tym studium analizuje metodologiczne rozpoznania artefaktów i ich znaczenie w badaniach historycznych.
88
Il. 8. Kopiowanie stempla przez rytownika
– zanikające insygnium Orderu Złotego Runa
Il. 9. Portugały odbijane w srebrze i błędnie opisywane jako talary medalowe
metodologicznej, wymagających formułowania całkowicie nowych postulatów badawczych, a także rozwiązywania kwestii z zakresu właściwej klasyfikacji i prawidłowego
doboru narzędzi badawczych.
Wskazujemy tu na szereg problemów bardzo różnej natury. Z jednej strony zderzamy
się z koniecznością budowania nowej, własnej metodologii, z drugiej z koniecznością roz89
wiązywania problemów nie tylko prawidłowego nazywania złotych numizmatów. Użyłem
tutaj specyficznego neologizmu, jakim jest słowo „numizmat”19. Pod tym pojęciem kryją
się zarówno funkcje, jak i rola numizmatów nie będących monetą ani medalem, a jednak
w swojej formie czy treści do tych obiektów nawiązujących. Numizmatyka niemiecka
zna i akceptuje takie określenia, jak gnadenpfennge, schaupfennig20. Te rodzaje, których
nasza medalistyka nie wyróżnia, nawiązują do form medali najczęściej odlewanych przez
medalierów, ale także złotników. W naszej terminologii mówi się o medalu bitym lub
lanym, czasem posługując się formą medalion lub żeton21. Żadne z tych sformułowań
nie ma tej nośności frazeologicznej co ich niemieckie odpowiedniki, bowiem pod tymi
nazwami kryje się także ich funkcja i dworska rola. Jak dotąd nie udało się utworzyć
polskiej frazy do ich prawidłowego określenia, stąd w wielu wypadkach posługujemy się
podwójną terminologią: medal i gnadenpfennig. Podobnie w pracy rozszerzono formułę
znaczeniową donatywy także na niektóre koronne emisje wielodukatów, skupiając się na
ich podarunkowej roli, która stała u podstaw decyzji o ich wybijaniu. Problem stworzenia
właściwego spolonizowanego nazewnictwa numizmatycznego nadal pozostaje w sferze
dyskusji.
Podobnym znaczeniowo problemem z jakim zderzył się autor, a wynikający ze schematycznego określania monet, to szeroko funkcjonujące pojęcie talar medalowy. Określenie
to stosuje się do dużych monet srebrnych wielkości talara czy półtalara, które jednak nie
trzymają się normowanej ordynacją stopy menniczej ani przynależnej temu nominałowi
wagi. Jest to słowo „wytrych” pozwalające badaczowi uciec od szukania właściwej formy
ich określenia. Czasem, gdy różnica wagi jest zbyt odległa przypisywanemu nominałowi, pojawiają się określenia 4 i 3/4 dukata, 1 i 1/4 talara. Z nim związane było kolejne
niewłaściwie zadomowione określenie stosowane w numizmatycznej terminologii – talar
medalowy odbity w złocie, czy skrótowo złota odbitka talara. Owszem, zdarzało się, że
do bicia złotych monet wykorzystywano stemple talarów czy półtalarów, jednak, szczególnie w odniesieniu do panowania Zygmunta III, popełniany jest semantyczny błąd,
powtarzany z uporem od połowy XIX wieku do dziś. W wypadku monet złotych mamy
najczęściej do czynienia z portugałem, którego stemplem okazjonalnie odbito srebrne
egzemplarze, przy czym wielokrotnie mamy do czynienia z egzemplarzami srebrnymi o
różnej wadze22. Okazało się, że niemal wszystkie znane takie nietypowe srebrne monety
19 Numizmat jest pojęciem z ostatnich lat, które powstało w aspekcie reklamowo-handlowym. Jest to przedmiot
wykony w technice bicia monet, często odbity w złocie i srebrze, naśladujący monety, jednak nie będący
monetą. Ma wartość kruszcu, przejawia cechy artystyczne. Również w wieku XVII mamy do czynienia z
przedmiotami naśladującymi medale lub monety, jednak nimi nie będące W wieku XVII miały charakter
czegoś pośredniego między klejnotem a medalem, łączącą elementy prestiżu z rolą podarunkową. Dzisiejsze
numizmaty mają już tylko wartość handlową.
20 Takich pojęć i ich polskich odpowiedników nie ma. Pojęcia pieniądz nagrodowy nie uwzględnia w leksykonie numizmatycznym A. Mikołajczyk, Leksykon numizmatyczny, Warszawa–Łódź 1994. To wskazuje,
jak duży jest problem z ich właściwym polskim określeniem.
21 Ciekawy aspekt rozumienia żetonów jako artefaktów historycznych przedstawia K. M. Kowalski, Artefakty
kalkulologiczne jako źródło poznania historycznego, [w:] Computionis et Commerationis testimonia, w
kręgu poznania zagadnień kalkulologicznych, medaloznawczych i numizmatycznych, Grajewo 2015.
22 Na podstawie srebrnego egzemplarza ze zbiorów nowojorskich autor dodarł do innych egzemplarzy i
okazało się, moneta ta opisywana jako talar, który zgodnie z ordynacją powinien ważyć 28,8 grama, w
odbitkach srebrnych ma rozpiętość wag od 16 do 25 gram. A co najciekawsze w złocie znamy co najmniej
7 egzemplarzy, wszystkie o wadze portugała, podczas gdy odbitek w srebrze udało się uchwycić zaledwie
trzy, każda o innej wadze. J. Dutkowski, Srebrne odbicie portugała koronnego Zygmunta III z 1587, PN
4/91/2015, s.54.
90
mają odpowiedniki złote. Co więcej te złote odpowiadają prawidłowej wadze i stopie.
Wszystko też wskazuje, że stemple wykonano dla monet złotych, a nie srebrnych, jednak
obecność srebrnych odbitek sprawiła, że odwrócono sytuację. Opisano srebrne odbitki
jako talary medalowe i dodano, że bywają też w złocie. Pierwsi autorzy katalogów typów
monet, tacy jak I. Zagórski, E. Raczyński, K. Beyer23 często posługiwali się odciskami
monet i opierając się na średnicy i wyglądzie monety, niezależnie od tego, że odcisk był
zrobiony z egzemplarza złotego czy srebrnego, widzieli w nich półtalary czy talary. Jest
charakterystyczne, że w żadnej z przywołanych prac tych autorów nie umieszczono portugałów jako monet. Pomimo że potem pojawiły się problemy i okazywało się, że o ile
sztuki złote mają jednolitą wagę, a znane srebrne charakteryzują się dużą rozpiętością wagi,
to pozostał taki neologizm, jak talar medalowy, który pozwalał w ten sposób eliminować
rozbieżności. Mam nadzieję, że moja praca pozwoli ten stan zmienić.
Kolejnym problemem metodologicznym było powszechne używanie do złotych monet
zachowanych w pojedynczym egzemplarzu współczesnej terminologii, opisując je jako
próby. Bardzo szeroka kwerenda sprawiła, że możemy dziś postawić tezę, iż w mennictwie XVII w. nie istniało pojęcie próbnych odbitek. Koszty wykonania stempla były na
tyle duże, że tylko nadzwyczajne okoliczności, np. śmierć władcy, nagły brak kruszcu,
pęknięcie stempla, zmiana stopy menniczej mogły spowodować przerwanie produkcji.
W wielu wypadkach owych unikatów udało się dotrzeć do kolejnych egzemplarzy, co
dodatkowo nie potwierdza tezy o próbnych emisjach. Klasycznym przykładem jest obecność uznanych za unikaty monet np. w skarbach i to ukrytych w odległych od miejsca ich
wybijania. To wyraźnie wskazuje na ich obiegowy, a nie próbny charakter. Dukat Albrechta
z 15131 znany z XIX-wiecznego odrysu, czasami określany jako projekt monety, znalazł
się w XVII-wiecznym skarbie z Głogowa24, w skarbie z Koszyc pojawił się dukat elbląski
z 1661 roku, a lenny dukat z 1640 roku z mennicy w Królewcu w skarbie z Piechowic.
Na ilustracji pokazano unikatowy półdukat elbląski z 1632 roku, bity stemplem szeląga,
który opisano jako próbę, traktując jako unikat, podczas gdy autor dodarł do co najmniej
trzech zbiorów, w których ta moneta jest przechowywana..
W trakcie badań materiału numizmatycznego autor dokonał wielu odkryć nie tylko
kolejnych odmian stempli, ale i typów monet. Pokazał na zdjęciach wiele monet i medali
znanych tylko z opisu. Jednocześnie okazało się, że w kilku wypadkach udało się inaczej
zaklasyfikować znane monety. Takim przykładem są dukaty koronne wybijane w latach
1609-1613. Co do nich istniało sporo wątpliwości. Dukaty te nie noszą znaków menniczych, a także herbów podskarbiowskich i nie jest też do końca jasne, gdzie je wybijano.
M. Gumowski25, początkowo widział w nich emisje litewskie, sugerując ich wybijanie w
Wilnie. Ostatecznie jako miejsce ich wybijania wskazano Kraków. Dokladnie je badając
autor zauważył, że emisje z lat 1609-1612 wybito tymi samymi stemplami, a co więcej
są one jednorodne ikonograficznie.
Natomiast rok 1613 przynosi nie tylko odmienne wyobrażenie króla, ale też mamy do
czynienia z innym strojem i typem zbroi. Dodatkowo wątpliwość wzbudził fakt, że typ
ten nagle wystąpił w trzech odmianach stempla, sugerujących nie tylko inny warsztat,
23 Bibliografia jak wyżej.
24 Inf. własna (moneta znajduje się w muzeum w Głogowie); M. Budaj, Košickŷ zlatŷ poklad, Praga2007;
E. Ratajczak, Złoty skarb monet z Piechowic, ze z zbiorów muzeum Karkonowskiego w Jeleniej Górze, PN
2/81/2013, s. 5
25 M. Gumowski, Mennica Wileńska w XVI i XVII wieku, Warszawa MCMXXI s. 147
91
ale też istnienie problemów technologicznych z ich wybijaniem. Powstał zatem problem
określenia miejsca ich wybicia. Szczegółowe porównanie kilku znanych dukatów z datą
1613 z innymi monetami, które bito w tym okresie, jednoznacznie wskazało, że wybito
je w mennicy w Bydgoszczy. Wybijane w latach 1613-1614 w Bydgoszczy grosze charakteryzują się tym samym popiersiem, jakie pojawiło się na dukacie.
Przy opisie monet wielokrotnie trzeba było zwrócić uwagę na liczne przeróbki stempli.
Takie zjawiska, jak poprawianie daty, inicjałów, tworzenie hybryd czy w skrajnym przypadku użycia portretu Władysława IV na monecie Jana Kazimierza nie były rzadkością.
Sporządzenie stempli było pracochłonne i generowało koszty. Zatem każda mennica
starała się maksymalnie wykorzystać nieuszkodzone w procesie bicia stemple. Praca nad
katalogiem wymagała więc, od autora dotarcia, do jak największej liczby egzemplarzy,
właśnie po to aby takie sytuacje wychwycić. Weryfikowanie opisów, not źródłowych,
odbywało się właśnie poprzez dotarcie do odpowiadających im monet. Zaletą tej pracy
jest fakt, że nawet gdy do bicia różnych nominałów używano tej samej pary stempli, to
zjawisko charakterystyczne przy donatywach czy wielodukatach. Gdy danym stemplem
odbijano dwudukaty, trzydukaty czy czterodukaty, każdy z tych nominałów ilustrowany
jest rzeczywistą monetą. Pozwala to uniknąć nie tylko pomyłek, gdy danej parze stempli
przypisano by nieistniejący nominał, a także wychwycić, że w danym roku do określonych emisji używano różnych stempli. Przebadanie tak znacznego materiału badawczego
pozwoliło też na rzeczywiste określenie wybijanych nominałów. W literaturze spotykamy
szereg monet, odbitych stemplami do monet srebrnych. Takie pojęcie jak ćwierćtalar,
półtalar czy talar odbity w złocie dla XVII wieku jest zjawiskiem normalnym i często
stosowanym. Jednocześnie piszący na ten temat autorzy nie zawsze prawidłowo opisują
stempel, który wykorzystano przy ich biciu. Okazało się, że istnieje szereg technologicznych ograniczeń, nie da się odbić stemplem talara egzemplarza o wadze 3 dukatów, czy
stemplem do półtalara odbić monetę o wadze portugała. W pierwszym przypadku krążek
okaże się za cienki, w drugim za gruby. Co utrudni czy wręcz uniemożliwi poprawne
wybicie. W wielu wypadkach do bicia np. dwu- lub trójdukatów sporządzano specjalne
stemple, wcale nie korzystając ze stempli półtalarów, co często bywa sugerowane. Dopiero
przebadanie tak obfitego materiału i weryfikacja opisów znanych z literatury pozwoliła
zwrócić uwagę na te technologiczne uwarunkowania.
Wiele takich uwag i analiz znajdzie czytelnik w komentarzach, co znacznie podnosi
wartość tych książek. Autor ma świadomość, że wiele spostrzeżeń o charakterze metodologicznym wymaga jeszcze dyskusji i wydane prace nie są w tym zakresie doskonałe,
niemniej własna, jednorodna metodologia badawcza przyjęta przez autora pozwoliła na
uporządkowanie i szczegółowe przedstawienie tak szeroko sformułowanej tematyki.
New methodology problems in numismatic research
on the basis of works on The Gold of the Vasa Dynasty monograph
Summary
The article reads of various difficulties and problems which arose during scientific
research on Vasa Dynasty gold coins. Two already edited on that theme books enabled
the full description of gold coins minting associated with the reign of this dynasty both
in Poland and in Europe.
92
During his research, the author faced detailed problems, i.a. the language used in descriptions on avers and reverse on coins and various publications, etc. The use of uniformed
naming as well as the uniformisation of coin description rules was the basis in the research.
The author faced numerous problems of methodological nature when researching gold
minting, coins, medals as well as various artifacts; these forced him to solve both crucial
and minor issues connected with the necessity to formulate and introduce uniformed
rules of description binding in numismatics, however different to the methodology of
other historical sciences. The author had to refer to works of many historians, describing
various research methods in heraldry, epigraphy, sphragistics, as well as arming, dressing
and customs in the times of Baroque.
Individual cases depicted in the below article show the amount of work undertaken by
the author of the work to create his own methodology. Many observations of this nature
made in the article may, and of course, will be discussed. For others they may be a good
indicator and facilitation at formulation their research themes.
93
Ирина Колобова
(Беларусь)
О ПОДДЕЛКЕ «РОССИЙСКО–ПОЛЬСКОЙ» МОНЕТЫ
ВАРШАВСКОГО МОНЕТНОГО ДВОРА
В первой половине XIX в. Варшавский (c 1834 по 1850) и Петербургский (с 1832
по 1841) монетные дворы осуществляли выпуск серии так называемых двуязычных «российско–польских» монет. Одной из целей этого проекта было введение в
повседневную жизнь польского населения российского денежного счёта.
На Варшавском монетном дворе чеканились в золоте: 3 рубля/20 злотых; в
серебре: 1 ½ рубля/10 злотых, ¾ рубля/5 злотых, 30 копеек/2 злотых, 25 копеек/50
грошей, 20 копеек/40 грошей, 15 копеек/1 злотый, а также пробные 10 копеек/20
грошей, 5 копеек/10 грошей.
На Петербургском монетном дворе выпускались в золоте: 3 рубля/20 злотых; в
серебре: 1 ½ рубля/10 злотых, ¾ рубля/5 злотых, 15 копеек/1 злотый.
Внешнее оформление этих монет – своеобразное свидетельство проявления
одного из направлений репрессивной волны, которая развернулась после подавления
Польского восстания 1830 – 1831 гг.
На аверсах монет вместо специального варианта герба, совмещавшего с 1816 г.
геральдические символы Польши и России, появился общепринятый государственный
герб Российской империи. Польский язык в монетной легенде сохранялся только в
повторном определении номинала.
Номиналы в серебре петербургского производства не имеют обозначения
монетного двора, но на аверсе под лапами орла проставлены инициалы минцмейстера
– НГ (Николай Грачёв; 1825 – 1841) [2, с. 667]. Монеты же варшавского происхождения имеют обозначение монетного двора – MW.
На реверсе монеты в 30 копеек/2 злотых, кроме номинала и даты чеканки,
отмечается количество химически чистого серебра – “чистаго серебра 1 зол. 25 ½
94
доли» (на монетах в 5 копеек/10 грошей, 10 копеек/20 грошей, 20 копеек/40 грошей
такая легенда отсутствует).
Рассматриваемый далее номинал в 30 копеек/2 злотых выпускался только Варшавским монетным двором и был отчеканен в количестве 11 967 211 экз. (1834
– 23 636 экз.; 1835 – 2 228 723 экз.; 1836 – 2 589 406 экз.; 1837 – 1 543 713 экз.;
1838 – 1 977 961 экз.; 1839 – 2 037 011 экз.; 1840 – 306 129 экз.; 1841 – 1 260 632
экз.) [3, с. 108].
Монеты этой серии не только распространились на территории Беларуси, но и
стали объектом интереса местных фальшивомонетчиков.
В фонде Минского уездного суда Национального исторического архива Беларуси
(г. Минск) сохранилось дело “О фальшивой 30 коп. монете польского чекана, данной
однодворцем Кашевским крестьянину Цехановичу. 19.10.1864 – 30.09.1865 (Ф. 159,
оп. 1, д. 3841, 57 л.).
Это судебное дело иллюстрирует процесс обнаружения, следствия и определения
наказания за причастность к фальшивомонетничеству в Российской империи XIX в.
Пострадавший в этом истории крестьянин казённой деревни Масюковщина
(сейчас – в черте г. Минска) Теодор Данилов Цеханович на допросе 21.10.1864 г.
показал, что «однодворец Даниил Кашевский дал ему… в задаток за нанятый у него
сенокос…оловянную монету польскую 30 копеечную» [1, л. 3].
Даниил Иванов Кашевский, однодворец 2 Сторожёвского участка Минского уезда,
проживающий в дер. Ратомка, 30.10.1864 г. свидетельствовал обратное, утверждая,
что Теодору Цехановичу «подложной оловянной 30 копеечной польской монеты за
сенокос не давал, но даны ему за таковый 30 копеек чистого серебра истёртые…»
[1, л. 3 об.].
Свидетель этой сделки – крестьянин Черноусик – 30.10.1864 г. подтвердил, что по
прибытии к Кашевскому «Цеханович спросил у него денег, следуемых за сенокосный
луг, то Кашевский не имея денег, сказал: «на тебе покамест на водку 30 коп.», те же
самые, которые мне ныне предъявлены, когда же мы возвратились домой, то сейчас
же осмотрелись, что эта монета фальшивая, и за прибытием тысяцкого представили
оную тысяцкому, при котором я эту монету разломил в цели дознания, действительно
ли она фальшива» [1, л. 8].
При обыске в квартире Кашевского, находящегося под надзором полиции, «при
самом тщательном осмотре…ни фальшивой монеты и билетов, ни инструментов для
делания оных и вообще ничего подозрительного не найдено» [1, л. 11]. Параллельно
были собраны сведения о личности обвиняемого. Опрошенные свидетели дали
положительные отзывы и от имени одного из них – Степана Фёдора Маркевича, –
записано, что Даниил Кашевский «занимается подёнными заработками, дурного за
ним ничего не заметил и от других ничего предрассудительного о нём не слышал,
иногда только любит немного подхмелиться…» [1, л. 15].
Уездный суд принял решение: «монету… для испытания и уничтожения
препроводить на Санкт–Петербургский монетный двор…» [1, л. 18 – 18 об.]. В свою
очередь, из монетного двора в Минский уездный суд пришло уведомление о том,
что «препровожденный… для испытания и уничтожения разломанный фальшивый
30 коп. по испытании на Монетном дворе действительно оказался фальшивым,
оловянной композиции, весом 1 зол. 57 д., по сему и уничтожен введенным порядком»
[1, л. 22].
95
Подделка монеты в соответствии с российским законодательством ХIХ в. каралась
разными сроками каторжных работ, а также лишением всех прав состояния, ссылкой
в Сибирь или заключением на определённое время в смирительный дом.
В соответствии с этим 15.09.1865 г. уездный суд решил, что «при отсутствии
доказательств к обвинению Кашевского в делании фальшивой монеты, нельзя
признать его в том виновным, а как он не доказал от кого он имеет 30 коп.
фальшивую монету, отданную крестьянину Теодору Цехановичу оказавшеюся
фальшивою и оловянною… следует оставить [его] в подозрении…крестьянина
Теодора Цехановича, получившего по незнанию фальшивую монету от однодворца
Кашевского, доказавшего это свидетелями,… ни к какому ответу не привлекать» [1,
л. 41–41 об.].
Тем не менее, Минская Уголовная палата в скорости «определяет: однодворца
Даниила Иванова Кашевского 57 лет, в поведении одобренного, за передачу
фальшивой польского чекана монеты 30 коп. достоинства крестьянину Цехановичу…
лишить всех особенных лично и по состоянию присвоенных ему прав и преимуществ,
по неимению в Минской губернии рабочего дома, заключить в тюрьму на четыре
месяца с употреблением его на самые тяжкие из установленных в сем месте
заключения работы, а по окончании этого срока возвратить в общество… Объявления
сего решения Кашевскому без права апелляции предписать Минскому уездному
суду…» [1, л. 45–46].
Таким образом, документами зафиксирован факт присутствия в обращении
фальшивой «российско–польской» монеты в 30 копеек/2 злотых, что, в свою очередь, пополняет перечень денежных номиналов российского рынка XIX в., которые
подвергались подделке.
ЛИТЕРАТУРА И ИСТОЧНИКИ:
1. Национальный исторический архив Беларуси. – Ф. 159. – Оп. 1. – Д. 3841. – О фальшивой 30
коп. монете польского чекана, данной однодворцем Кашевским крестьянину Цехановичу. 19.10.1864 –
30.09.1865.
2. Рябцевич, В.Н., Нумизматика Беларуси. – Минск: Полымя, 1995. – 687 с.: ил.
3. Уздеников, В.В., Объём чеканки российских монет на отечественных и зарубежных монетных
дворах 1700-1917. – М.: Малая Медведица, 1995. – 168 с.: ил.
Forgery „of Russian-Polish” coins Warsaw mint
Summary
In the first half of the XIX century, Warsaw and St. Petersburg mints carried out a
series of so-called bilingual “Russian–Polish” coins. One of the goals of this project was
the introduction into everyday life of the Polish population of Russian cash account.
In the fund of the Minsk district court in the National historical archives of Belarus
recorded the presence in circulation a fake “russian–polish” coin 30 kopeek/ 2. złote,
which in turn enlarges the range of monetary denominations of the Russian market of the
nineteenth century, which were fake.
96
Інна Чайка
(Україна)
ЗАКОНОДАВЧЕ ОФОРМЛЕННЯ ПОДАТКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ
У ПЕРІОД «ВЕЛИКИХ РЕФОРМ» 1860-1870 РР.
НА ТЕРИТОРІЇ ПІВДНЯ УКРАЇНИ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ
ПОВНОГО ЗІБРАННЯ ЗАКОНІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ)
У сучасних кризових умовах питання податкових реформ та перетворень, їх
законодавчий супровід в історичному контексті є досить важливим та актуальним
для економічного та соціального розвитку України. Саме аналіз законодавчих актів,
механізм та особливості їх дії на конкретній території, наслідки для населення
та держави в цілому дає змогу найбільш оптимально здійснювати законотворчу
діяльність. Найбільш універсальним та змістовним джерелом законодавчих актів
Російської імперії періоду «великих реформ» є Повне зібрання законів Російської
імперії (далі ПЗЗРІ), яке містить не лише законодавчі акти (укази, статути, положення,
маніфести), а й записки, листи тощо. Дослідження матеріалів, що свідчать про
податкові перетворення Російської імперії саме на Півдні України періоду 18601870 рр. і є темою даної наукової розвідки. Зібрання законодавчих актів, що мають
відношення до урядової політики у сфері оподаткування, вміщені у XXXV – LIV
томах другого ПЗЗРІ.
Суттєвий внесок у дослідження проблем законодавчого оформлення податкових
перетворень у своїх працях зробили М. Алексєєнко1, Н. Ананьїч2, В. Жвалюк3,
В. Орлик4, С. Орлик5, І. Янжул6 та інші науковці.
Поразка Російської імперії у Кримській війні (1853-1856 рр.) і, як наслідок, втрата
авторитету на міжнародній арені, зубожіння населення, особливо на території Півдня
України, де проходили бойові дії, гальмування росту промисловості, збільшення
кількості селянських бунтів вимагали з боку царя та правлячих дворянських кіл
негайних реформ. І вже у 1861 р. було відмінено кріпосне право, проведено земську
(1864 р.), міську (1870 р.), судову реформи (1864 р.) та ін. Зазначені реформи вносили
зміни і в оподаткування, однак це було лише початком на шляху до реформування
нової податкової системи.
1
2
3
4
5
6
Алексеенко М. М., Действующее законодательство о прямых налогах. – Спб.; Тип. М. Стасюлевича,
1879. – 250 с.
Ананьич Н. И., Податные реформы первой половины 80-х годов ХІХ в.; реф. дис. на соиск. учен.
степ. канд. ист. наук. – Ленинград, 1978. – 19 с.
Жвалюк В. Р., Податкові органи Російської імперії в Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ
ст.: Організаційно-правові засади діяльності: Монографія / за наук. ред.проф. О. Н. Ярмиша. – К.:
Атіка, 2001. – 176 с.
Орлик В. М., Податкова політика Російської імперії в Україні в дореформений період / Василь
Михайлович Орлик. – Кіровоград: Поліграфічно-видавничий центр ТОВ «Імекс-ЛТД», 2007. –
630 с.
Орлик С. В., Еволюція системи оподаткування нерухомого майна в Російській імперії наприкінці
XVІІІ – початку ХХ століття (на матеріалах українських губерній): дис. канд. ек. наук: 08.00.01 /
Орлик Світлана Владиславівна – Кировоград, 2012. – 200 с.
Янжул І. І., Основные начала финансовой науки: Учения о государственных доходах. – М.: Статут,
2002. – 555 с.
97
19 лютого 1861 р. Олександр II маніфестом «О всемилостивейшем дарование
крепостным людям прав состояния свободных обывателей, и об устройстве их
быта» дарував кріпосним людям особисту свободу. Проте до моменту викупу
земельної ділянки вони повинні були відбувати встановлені повинності і вважалися
«временно-обязаными», а право власності на землю залишалося за поміщиками.
Всього законодавчу базу селянської реформи становили 19 нормативних актів,
які поширювалися на всю територію Російської імперії і 3 – що стосувалися
саме України. Особливості поземельних відносин населення Півдня України
врегульовувалися місцевим положенням «О поземельном устройстве крестьян,
водворённых на помещичьих землях в губерниях Великороссийских, Новороссийских
и Белорусских», яким було визначено землі трьох новоросійських губерній –
Катеринославської, Херсонської та Таврійської – до третьої (степової) полоси, а
частини Харківської – до другої (чорноземної). За отримання землі селяни повинні
були відбувати повинності, які поділялися на ««денежныя» (оброк) и «издельную»
(барщина)»7. Найвища ставка оброку для південних губерній, які належали до третьої
та частини другої полоси, встановлювалася на рівні 9 руб. Правове становище
окремих категорій селян, наприклад, фабричних, визначалося «Дополнительными
Правилами о крестьянах, отбывающих работы на помещичьих фабриках»8. Правила
встановлювали для селян, які були приписані до фабрик, обов’язок сплачувати оброк
та відбувати обов’язкову роботу – «барщину» – протягом двох років.
На початку 60-х р. відбувається економічне зростання таких українських міст
як Одеса, Харків, Київ і, як наслідок, збільшується приріст міського населення.
Як зазначає В. Р. Жвалюк «з одного боку, міщани були економічно неспроможні
сплачувати високу подушну подать, з іншого – їх неможливо було зв’язати круговою
порукою як селянство, тобто механізм стягнення подушної податі з міщанської
верстви був вельми недосконалим»9. Тому питання оподаткування міщан постало
досить гостро. Зміни, а саме відміна подушного податку і запровадження з 1 липня
1863 р. податку на міську нерухомість, були затвердженні іменним указом 1 січня
1863 р. «О взымание в 1863 году налога с недвижимых имуществ в городах, посадах
и местечках»10. Касову функцію, а саме збирання коштів, було покладено на повітові
казначейства або ратуші. Кошти мали сплачуватися протягом липня місяця. Стягнення
недоїмок покладалося на поліцію. До 1866 р. дія тимчасових правил кожного
року пролонговувалася, а з 1867 р. оподаткування нерухомості здійснювалося на
основі «Высочайше утвержденного Положения о налоге с недвижимых имуществ
в городах, посадах и местечках» від 4 жовтня 1866 р. Положення повторювало
основні засади тимчасових правил, визначало об’єкти нерухомості, що підлягали
оподаткуванню, звільняло від сплати податку майно, що знаходилося на утриманні
держави; майно, що належало земствам, містам, іншим установам і відомствам та не
приносило прибутку; малоцінне майно. Для кожної губернії Міністерством фінансів
встановлювалася загальна сума надходжень від оподаткування нерухомості, а вже на
7
Полное собрание законов Росcийской империи (далее – ПЗЗРІ). Т. 36. О. 1, Санкт-Петербург: Тип.
ІІ отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. – №36652. – С. 256.
8 2-е ПЗЗРІ. – Т. 36. – О. 1. – №36669. – С. 386-388.
9 Жвалюк В. Р., Податкові органи Російської імперії в Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ
ст.: Організаційно-правові засади діяльності. – С.29.
10 2-е ПЗЗРІ. – Т. 38. – О. 1. – №39119. – С. 15-19.
98
губернські земські збори було покладено обов’язок здійснювати оцінку нерухомості,
сам податок стягувався земствами». З 1870 р. основним законодавчим документом,
який регламентував обкладення нерухомого майна у містах оціночним збором, стало
«Высочайше утвержденное городовое положение».
Розвиток промисловості, зростання прибутків і досить малі ставки податку з
торгівлі і промислів призводять до змін і у цій сфері. Положеннями від 1 січня
1863 р. та 9 лютого 1865 р. було підвищено податкові ставки, торгівельна діяльність
поділена на три види – «оптовую, розничная, мелочная»11, визначено види торгівлі,
що підлягали сплаті спеціального мита. Розмір податку встановлювався залежно
від класу місцевості, яких було п’ять, і виду торгівлі. Запроваджувалися спеціальні
торгівельні білети, які бралися для здійснення роботи окремих закладів торгівлі.
Дрібні промисли належали до «мелочной торговли» та не оподатковувалися.
Купецькі гільдії скорочувалися до двох. За період 60-70 рр. було прийнято близько 17
нормативних актів, які лише змінювали ставки податку та вносили несуттєві зміни в
оподаткування торгівлі і промисловості. Однак не враховувалися ні торгові обороти,
ні розмір вкладеного капіталу. Це, у свою чергу, призводило до нерівномірного
обкладення.
10 грудня 1874 думкою Державної Ради «О прекращение отдельного существования государственного земского сбора и присоединенного, с 1875 года, к
общим государственным доходам» на території Російської імперії запроваджується
державний поземельний податок, який приєднувався до загальнодержавних доходів.
Подушний земський збір з селян поєднувався з подушним податком, а подушний
земський збір з міщан «взымается под названим окладного сбора»12. Однак дані
зміни не змінили саму сутність поземельного збору.
На початок 60-х р., незважаючи на звільнення міщан від подушного, цей прямий
податок залишався основним і був покладений на різні категорії селянства. До нього
були включені різноманітні збори та податкові платежі.
Першим кроком до скасування подушного з селян було у 1879 р. створення
комісії, яка повинна була розробити механізм заміни подушної системи. Однак
діяльність комісії була недостатньо продуктивною і скасування подушного податку
затягнулося аж на 5 років.
Положення земської реформи 1864 р., які були закріплені у положенні від 1 січня
1864 р., передбачали створення губернських та повітових земських зборів та земських
управ13. У сфері оподаткування на земства було покладено право визначати розмір
місцевих зборів, їх стягнення та розпорядження коштами (податок з нерухомості,
дорожній збір, плата за видачу свідоцтв, судові мита та ін.). Одночасно з Положенням приймаються «Временные правила для земских учреждений по делам о
земских повинностях, народном продовольствие и общественном призрении», що
встановлювали порядок визначення розмірів і розкладки земських зборів14. Отже,
так звана земська реформа створила новий орган місцевого самоврядування, яке
мало власні податкові функції.
Непрямі податки, а саме питний акциз, податок на сіль, цукор, тютюн тощо у
11
12
13
14
2-е ПЗЗРІ. – Т. 40. – О. 1. – №41779. – С. 157.
2-е ПЗЗРІ. – Т. 49. – О. 1. – №54144. – С. 415.
2-е ПЗЗРІ. – Т. 39. – О. 1. – №40457. – С. 1-14.
2-е ПЗЗРІ. – Т. 39. – О. 1. – №40458. – С. 14-21.
99
період «великих реформ» також піддалися змінам. Основні засади в оподаткуванні
спирту та спиртних напоїв були визначені законом від 26 жовтня 1860 р. та
деталізовані в «Положение о питейном сборе» від 4 липня 1861 р. Розмір акцизу
встановлювався для всієї території Російської імперії, крім Царства Польського, і за
«облагаемую акцизом единицу принимается градус, или одна сотая ведра безводного
спирта»15 розписувалися обов’язки щодо стягнення цього збору. У 1878 р. законом
запровадився додатковий акцизний збір з горілчаних виробів, який не залежав від
відсотка спирту в напої.
Одночасно з «Положением о питейном сборе», а саме 4 липня 1861 р., був схвалений і «Высочайше утвержденный устав об акцизе с табака»16. Статут вказував, що
акциз з виробленого тютюну стягувався як і раніше через «бандеролі», які поділені
на п’ять розрядів. Право вирощувати тютюн надавалося всім категоріям населення, а
за право виготовляти і продавати тютюн сплачувалися спеціальні акцизні свідоцтва.
Тютюн нижчого сорту не оподатковувався, а вироби з вищого сорту дозволялося
виготовляти тільки на фабриках, що мали спеціальне свідоцтво та патент. Зміни
щодо цін на акцизні свідоцтва, зменшення розрядів бандеролей, штрафні санкції за
порушення та інші незначні уточнення були внесені законом від 1877 р.17 Законодавчі
нововведення в оподаткуванні тютюну, як зауважує В.Р.Жвалюк, «дало досить
позитивні наслідки – майже у 8 разів збільшилися і бюджетні надходження від
оподаткування тютюну»18.
Ще однією важливою статею доходів держави було оподаткування цукру. На
початок 1860-х рр. завдяки розвитку техніки та впровадження нових технологій, що
збільшували вихід продукції, відбувалося стрімке зростання цукрової промисловості.
Для того, щоб упорядкувати та збільшити надходження до державної скарбниці, 26
листопада 1863 р. був прийнятий «Устав об акцизе на сахарный песок туземного
приготовления». Цим законом було скасовано пільги для новостворених цукрових
заводів. Виробництво цукру обкладалося патентним збором за право виготовлення
та акцизом з кількості видобутого цукру. Відповідно до п.21 р.3 Статуту акциз
вираховувався з кількості діб роботи заводу, середнім показником виходу цукру з
одного берківця буряка, очищеного від землі, та числом і розмірами устаткування19.
Однак нововведення не призвели до значного зростання надходжень і 16 липня
1867 р. указом було піднято акциз на цукор до 50 коп. за пуд. Та якщо надходження
за 1868-1869 рр. будуть нижчими 6500 000 руб., тоді з 1серпня 1870 р. він має становити 70 коп. з пуда20. Однак і це зростання акцизу не дало очікуваного результату.
10 червня 1872 р. «мнением» Державної ради було зазначено три періоди, за які,
якщо надходження будуть меншими, ніж встановлено законодавчо, то акцизний
збір збільшиться, але не більше, ніж 90 коп. з пуда. Додатково зменшувалося ввізне
мито на привізний цукор21.
15
16
17
18
2-е ПЗЗРІ. – Т. 36. – О. 2. – №37197. – С. 39-70.
2-е ПЗЗРІ. – Т. 36. – О. 2. – №37196. – С. 10-39.
2-е ПЗЗРІ. – Т. 52. – О. 1. – №57432. – С. 692-697.
Жвалюк В. Р., Податкові органи Російської імперії в Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ
ст.: Організаційно-правові засади діяльності. – С.45.
19 2-е ПЗЗРІ. – Т. 38. – О. 1. – №40313. – С. 233.
20 2-е ПЗЗРІ. – Т. 42. – О. 1. – №44709. – С. 907-908.
21 2-е ПЗЗРІ. – Т. 47. – О. 1. – №50982. – С. 856-859.
100
Законом від 14 травня 1861 р. «Об улучшении соляной нашей системы» 22
реформування відбулося і в оподаткуванні такого продукту як сіль. Відмінялася
державна монополія на видобування і продаж солі. Соляні родовища могли
продаватися, передаватися на умовах оренди чи за умови сплати частини прибутку.
Акциз на всі види солі, придатної для вживання, встановлювався на рівні 50 коп. з
пуду. Акциз не сплачувався за сіль, яка була непридатною для споживання населенням
і використовувалася лише для технічних потреб та входила до корму худоби.
Аналізуючи податкове законодавство періоду «великих реформ» у Російській
імперії можна зробити висновок, що на південноукраїнські території поступово
поширювалося загальноімперське законодавство, за винятком деяких особливостей.
Перетворення у сфері оподаткування носили в основному характер збільшення
податкових ставок та акцизів. Це, в свою чергу, призводило до наповнення державної
скарбниці, що було основною метою. Однак значення та наслідки для населення і
розвитку країни ще потребують детального вивчення істориками для того, щоб мати
практичне застосування.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Алексеенко М. М., Действующее законодательство о прямых налогах. – Спб.; Тип. М. Стасюлевича,
1879. – 250 с.
2. Ананьич Н. И., Податные реформы первой половины 80-х годов ХІХ в.; реф. дис. на соиск. учен.
степ. канд. ист. наук. – Ленинград, 1978. – 19 с.
3. Жвалюк В. Р., Податкові органи Російської імперії в Україні в другій половині ХІХ – на початку
ХХ ст.: Організаційно-правові засади діяльності: Монографія / за наук. ред.проф. О. Н. Ярмиша. – К.:
Атіка, 2001. – 176 с.
4. Орлик В. М., Податкова політика Російської імперії в Україні в дореформений період / Василь
Михайлович Орлик. – Кіровоград: Поліграфічно-видавничий центр ТОВ «Імекс-ЛТД», 2007. – 630 с.
5. Орлик С. В., Еволюція системи оподаткування нерухомого майна в Російській імперії наприкінці
XVІІІ – початку ХХ століття (на матеріалах українських губерній): дис. канд. ек. наук: 08.00.01 / Орлик
Світлана Владиславівна – Кировоград, 2012. – 200 с.
6. Полное собрание законов Росcийской империи (далее – ПЗЗРІ). Т. 36. О. 1, Санкт-Петербург:
Тип. ІІ отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. – №36652. – С.256.
7. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 36. – О. 1. – №36669. – С.386-388.
8. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 38. – О. 1. – №39119. – С.15-19.
9. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 40. – О. 1. – №41779. – С.157.
10. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 49. – О. 1. – №54144. – С.415.
11. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 39. – О. 1. – №40457. – С.1-14.
12. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 39. – О. 1. – №40458. – С.14-21.
13. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 36. – О. 2. – №37197. – С.39-70.
14. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 36. – О. 2. – №37196. – С.10-39.
15. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 52. – О. 1. – №57432. – С.692-697.
16. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 38. – О. 1. – №40313. – С.233.
17. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 42. – О. 1. – №44709. – С.907-908.
18. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 47. – О. 1. – №50982. – С.856-859.
19. 2-е ПЗЗРІ. – Т. 37. – О. 2. – №38280. – С.439-443.
20. Янжул І. І., Основные начала финансовой науки: Учения о государственных доходах. – М.:
Статут, 2002. – 555 с.
22 2-е ПЗЗРІ. – Т. 37. – О. 2. – №38280. – С. 439-443.
101
Legislative registration of tax transformations is in the period of “large reforms”
of 1860-1870th on territory of South of Ukraine (according to the materials
of the Complete collection of laws of the Russian empire)
Summary
The article of law is dedicated to the research of the legislative act of full edition of the
Russian Empire’s laws as the source for study of tax policy of the Russian Empire about
the South of Ukraine. The examination of the legislative act is made and the peculiarities
of tax legislation are disclosed.
102
Андрeй C. Бойко-Гагарин
(Україна)
ФАЛЬСИФИКАЦИЯ МОНЕТ И БАНКНОТ В ПОЛЬШЕ ДО 1917 ГОДА
ПО МАТЕРИАЛАМ УКРАИНСКОЙ ГАЗЕТНОЙ ПЕРИОДИКИ
Изобретение человеком даже самой первой монеты в истории незамедлительно
вызвало интерес к ее подделке. Изготовление поддельных монет в ущерб обращению
известно с глубокой древности. До наших дней сохранились поддельные монеты
древнего Рима и Греции, а также Византии и многих других средневековых
государств. Ужасающими темпами подделка монеты набирала оборот в эпоху
Нового времени. Огромное разнообразие фальсификатов монет зафиксировано
нумизматами во всей Восточной Европе, в том числе на исторических украинских
и польских землях. Подвергаются подделке и введенные в денежное обращение
бумажные денежные знаки (ассигнации, кредитные билеты). Но стоит отметить,
что с усовершенствованием технологий производства денежных знаков и средств
их защиты количество подделок резко сократилось, что и вызывает особый интерес
к фальсификатам ХІХ-ХХ веков, встречающихся довольно редко.
В этой статье мы введем в научный оборот и проанализируем сведения,
относящиеся к подделке знаков денежной оплаты, в Царстве Польском,
содержащихся в газетах (pис. 1), изданных в украинских губерниях Российской
империи до времени развала последней в 1917 году.
Сведенья про подделку монет в Польше в представленной украинской
дореволюционной газетной печати хронологически встречаются с 1891 по 1916 год,
что охватывает весьма широкий промежуток времени активного информирования
широких масс населения о проблеме наличия в денежном обращении фальшивок.
Географическими рамками исследования являются польские исторические земли,
административно относящиеся в период исследования к Царству Польскому и
Регентскому королевству Польскому.
Территориально сведения о фальсификации денежных средств мы обнаружили
в основном в газетных изданиях Киева («Киевлянин», «Киев», «Вечерняя газета»),
Львова («Галичанин», «Галицкая Русь»), Харькова («Черная сотня»), Полтавы
(«Полтавский вестник») и Одессы («Ведомости одесского градоначальства»). При
этом наибольшее количество заметок про появление на рынке фальшивых денег
встречается в материалах газет Галиции. Исходя из особенностей денежного
обращения украинских исторических регионов в исследуемом периоде, согласно
территориальному признаку, можно также отметить сведения о фальсификации
денежных знаков той или иной национальной валюты в зависимости от
административной принадлежности региона. В газетной периодике Галиции акцент
чаще делается на фактах фальсификации австрийских крон, в иных регионах –
российских рублей.
Представленные газетные заметки сообщают нам чаще о появлении фальшивок
в денежном обращении в том или ином регионе, задержании частных лиц,
единолично изготовляющих фальшивые деньги, либо сбывающих их. Также мы
находим сведенья о разоблачении целых фабрик производства поддельных денег,
103
Рис. 1. Коллаж из заголовков украинских дореволюционных газет
что вызывает особый интерес. Не редко в источниках указывается про изъятие с
подобных крупных подпольных мастерских существенного количества готовой
продукции, которую фальсификаторы не успели реализовать. Так работающие на
производство крупных партий подделок мастерские были обнаружены в Лодзи, а
также Дембниках и Подгурже (в исследуемом периоде – предместья Кракова – авт.).
Помимо фальсификатов местного производства показаны и случаи попыток их
завоза из-за границы, а также сбыта в отдаленных от места производства регионах:
на Кавказе и в Сибири.
«Фабриканты фальшивыхъ сторублевокъ. Въ Москву доставляются этапомъ
104
изъ Варшавы главные герои «фабрики фальшивыхъ русскихъ сторублевокъ» в
Ниццѣ – Готхардъ Левенталь и Эмилія Володко. Какъ извѣстно, французское
правительство ихъ выдало Россіи, они были доставлены французскими властями
до пограничнаго пункта, откуда ихъ привезли въ Варшаву. Дѣятельность шайки
приняла настолько широкій характеръ, что представители «фабрикантовъ денег»
Левенталь и Волоко орудовали въ самыхъ отдаленныхъ углахъ Россіи – на Кавказѣ,
въ Сибири, въ Царствѣ Польскомъ и т. д. Среди распространявшихъ фальшивыя
деньги имѣются люди самыхъ разнообразныхъ профессій. У нихъ производились
обыски и выемки, а затѣмъ они отправлялись в Москву.
Интересно отмѣтить, что большинство изъ нихъ друг друга не знаетъ и до тюрьмы
они знакомы не были. Дѣйствовали особые разъѣздные агенты «коммивояжеры»,
которые распространяли «товаръ изъ Ниццы». Левенталь и Володко будутъ
заключены въ Бутырскую пересыльную тюрьму, гдѣ находится около 20 человѣкъ,
арестованныхъ по данному дѣлу»1.
«Поддѣльщикъ монетъ. Съ нѣкоторого времени начали появлятись в Краковѣ
и окрестности поддѣльныи серебряныи гульдены, выдѣланныи довольно точно изъ
олова, смѣшанного с циною. Полиція предприняла поиски за виновникомъ и сдѣлала
ревизію у Юзефа Туховского, слюсаря в Подгуржѣ. Ревизія вѣнчалась хорошимъ
успѣхомъ: у Туховского была найдена машина для выдѣлки грошей и значительное
количествофальсификатовъ. На томъ основании были Туховскій арестованъ разомъ
съ своею матерію и любовницею»2.
«Поддѣльщики монетъ. Передъ судомъ присяжныхъ в Краковѣ отбылась на
дняхъ расправа противъ слюсарского челядника Франца Туховича, обжалованного о поддѣлку серебряныхъ гульденовъ и противъ его матери яко соучасницы
преступленія. Туховичъ подозрѣвался уже неоднократно въ поддѣлцѣ монетъ, былъ
даже арестованъ, однако трудно было доказати его вину. Только въ мартѣ с. г..
когда Труховичь былъ арестованъ за незаконное возвращеніе въ Подгурже, нашла
полиція въ его жилищѣ нѣсколько штукъ поддѣльныхъ серебряныхъ шульденовъ
и машину для выделки таковыхъ. Судъ приговорилъ поддѣльщика къ 5-лѣтнему
тюремному заключенію, мать же его была освобождена от вины»3.
Исходя из поданного материала также следует, что преступниками был подделан
весьма широкий ряд номиналов денежных знаков. Российской империи: кредитные
билеты достоинством 100, 25, 10, 3 и 1 рублей и монеты стоимостью 5 рублей
(полуимпериал), а также 20 и 10 копеек. Австро-Венгерской империи – банкноты
номиналом «5 крон» (скорее всего, имелась ввиду банкнота 5 гульденов – авт.) и
монеты в 1 гульден и 10 крейцеров. Эти номинальные ряды также демонстрируют
использование в качестве прототипов для подделки знаков самых популярных среди
населения номиналов, что весьма характерно для тактики фальшивомонетчиков,
старающихся максимально облегчить сбыт продукции, вызывая минимум
подозрений.
«Фальшивыя кредитки. Кіевскій губернаторъ сообщаетъ начальникамъ полиции
Кіевской губерн., что, вслѣдствіе предписанія главнаго начальника снаюженій арміи
юго-западнаго фронта, главный начальникъ округа приказалъ оповѣстить населеніе,
1
2
3
Полтавский вестник. – Полтава. – 1913. – № 3118. – С. 4.
Галичанин. – Львов. – 1895. – Ч. 53. – С. 3.
Галичанин. – Львов. – 1895. – Ч. 127. – С. 3.
105
что, по имѣющимся, свѣденіямъ в Краковѣ попадается много русскихъ бумажныхъ
денег – 10, 25 и 100 рублеваго достоинства съ датой 1909 года. Возможно, что онѣ
фальшивыя и потому рекомендуется относиться съ особой осторожностью къ пріему
этихъ денегъ отъ частныхъ лицъ»4.
«Поддѣльныи полуимперіалы. По сообщенію варшавскихъ газетъ, въ Варшавѣ
появилось значительное количество поддѣльныхъ полуимперіаловъ. Монеты
поддѣланы весьма искусно, имѣютъ хорошій вѣсъ и только по звону отличаются
отъ настоящихъ»5.
«Поддѣльщики грошей. Отъ нѣсколькихъ дней появились в курсѣ поддѣланыи
банкноты на 10 зр. До сихъ поръ схвачено два фальсификаты во Львовѣ, 3 въ
Краковѣ, 1 в Перемышлѣ и 1 въ Сяноцѣ. Фальсификаты тѣ легко узнати по напечатанномъ текстѣ. Полиціи не удалось еще до сихъ поръ попасти на слѣдъ
поддѣльщиковъ»6.
При этом среди подделок кредитных билетов Российской империи выделяются
билеты номиналом 3 рубля. Выбор фальсификаторами для воспроизведения среднего
номинала указывает на попытку минимизировать риск быстрого выявления подделки
(при этом фальсификат выполнял свою главную функцию уже после первой сделки)
ввиду того, что номинал не столь высок для тщательного просмотра, но и достаточен
для немалой выгоды его фальсификации.
«Поддѣлка кредитныхъ билетовъ. Петроградъ. «Лодзеръ Цайтунг» сообщаетъ,
что въ Варшавѣ появились въ обращеніи поддѣльные кредитные билеты 3-рублеваго
и рублеваго достоинства. Весьма вѣроятно, что подобное производство фальшивыхъ
денегъ, если не поощряется, то навѣрное не крается германскими властями»7.
Изложенные материалы также дают нам весьма широкое представление об
использованных для изготовления подделок технологических процессах, а именно:
использовании машин для выделки монет, гипсовых форм, кусков металла,
использования для производства монетной заготовки из сплава олова со свинцом,
применение покрытия поверхности слоем имитирующим драгоценный металл
(амальгама или лужение).
«Фальшивыи гроши. На-дняхъ открыты въ городѣ Лодзѣ поддѣльщики
монетъ. Дня 15 марта одинъ торговецъ старого бараза пожаловался полиціи
на Матвѣя Вичака, давшего ему фальшивую десятикопѣечную монету. Вичака
тотчас же осмотрѣли и нашли у него въ карманѣ еще нѣсколько фальшивыхъ
монетъ десятикопѣечного и двадцатикопѣечного достоинства. При осмотрѣ
его помѣщенія были найдены машины для выдѣлки монетъ, гипсовыи формы,
нѣсколько фальшивыхъ монетъ и куски металя. Жена Вичака сознала, що мужъ
ея принималъ участіе въ поддѣлываніи фальшивыхъ грошей по наговору Осипа
Каширака и Андрея Зелинского. Послѣдний же далъ даже Вичаку машину. Всѣхъ
трехъ арестовали. Вичакъ, по словамъ его жены, занимается поддѣлываниемъ
монетъ уже третіи годъ»8.
Для предотвращения обмана населения и приема гражданами в расчет
4
5
6
7
8
Киев. – Киев. – 1915. – № 443. – С. 4.
Галичанин. – Львов. – 1896. – Ч. 101. – С. 3.
Галицкая Русь. – Львов. – 1892. – Ч. 52. – С. 3.
Вечерняя газета. – Киев. – 1916. – № 1246. – С. 2.
Галицкая Русь. – Львов. – 1892. – Ч. 77. – С. 3.
106
фальшивых монет, в газетной периодике можно найти описания отличительных
черт фальсификатов от государственных монет и банкнот и особенностей выявления
подделки. Редакторами газет акцентировано внимание на несоответствие звона,
цвета и размера, искаженности текста, наличии покрытия драгоценным металлом у
фальшивых монет с одной стороны, но так и возможное совпадение веса и деталей
рисунка с другой стороны.
«Поддѣльныя трехрублевки. По словамъ «Гонца», въ Варшавѣ появилось въ
послѣднее время въ обращеніи много поддѣльныхъ кредитныхъ билетовъ 3-рублеваго
достоинства. Отличить ихъ отъ настоящихъ довольно легко. Прежде всего они
нѣсколько меньше настоящихъ, затѣмъ цвѣта ихъ блѣднѣе и, наконецъ, надписи на
билетахъ сдѣланы буквами, какъ бы надломленными по срединѣ и по цвѣту свѣтле
надписей на настоящихъ 3-рублевкахъ»9.
«Фальшивыя деньги. Военное начальство сообщило, что, по имѣющимся
свѣдѣніямъ, в гор. Краковѣ попадается много русскихъ бумажныхъ денег 10, 25
и 100-рублеваго достоиства выпуска 1909 года. Возможно, что они фыльшывыя.
Вслѣдствія этого рекомендовано относиться съ особой осторожностью къ пріему
упомянутыхъ денегъ от частныхъ лицъ»10.
Интересными также мы находим сведения о профессиональной принадлежности
задержанных фальсификаторов: слесаря, ювелиры и часовщики, т.е. лица, имеющие
навыки обработки металлов.
«Поддѣльщики монетъ. Передъ судомъ присяжныхъ в Краковѣ ведется росправа противъ трехъ поддѣльщиковъ монетъ: слюсаря Лука изъ Кракова, часовщика
Дефликевича ровно же изъ Кракова и юбилера Клингера изъ Будапешта. Та «честная» компанія устроила в Дембникахъ подъ Краковом фабрику монетъ. Однако
при раздѣлѣ взысковъ Клингеръ почувствовалъ себе покривженнымъ и сообщилъ
о всемъ полиціи»11.
Дореволюционная газетная печать также содержит ценные сведения о судебных
процессах над фальшивомонетчиками и вынесенным приговорам. Так из выше
указанных заметок видим, что виновные в подделке монет осуждены: Адам Лык
на 2 года тюремного заключения, его подельники Здехликевичь и Клинг на 1 год;
Франца Туховича при повторной судимости за организованную подделку на 5 лет;
организаторов группировки подделывателей Дунаевского и Эдвальда на 10 лет
каторги, Семерова на 8 лет, остальных подельников Педасова и Киреева к трем
месяцам тюрьмы. Из сроков тюремного заключения видно, что строгость наказания
на прямую зависела от степени тяжести и участия в организации преступления.
«О поддѣлку монетъ велся на дняхъ – о чемь мы упоминали – процесъ передъ
судомъ присяжныхъ в Краковѣ. Виновники приговорены: Адымъ Лыкъ къ 2-лѣтнему,
Здехликевичь и Клингъ къ однолѣтнему тюремному заключенію»12.
«По дѣлу фальшивомонетчиковъ Варшавская судебная палата послѣ двухдневнаго
совѣщанія вынесла приговоръ, коимъ утвержденъ приговоръ окружнаго суда въ
отношеніи главныхъ виновниковъ процесса, Дунаевскаго и Эвальда, присужденныхъ
къ десятилѣтней каторгѣ. Семеровъ вмѣсто десятилѣтней приговоренъ къ
9
10
11
12
Киевлянин. – Киев. – 1907. – № 342. – С. 5.
Киев. – Киев. – 1915. – № 446. – С. 4.
Галичанин. – Львов. – 1900. – Ч. 61. – С. 3.
Галичанин. – Львов. – 1900. – Ч. 64. – С. 3.
107
восьмилѣтней каторгѣ. Педасовъ и Киревъ – къ тремъ мѣсяцамъ тюрьмы. Двое
оправдыны»13.
К слову, помимо подделки средств денежной оплаты фальсификаторы не
обошли вниманием и ценные бумаги с документами. Не редко в газетной периодике
сообщается о махинациях с векселями и их подделке, что также несло изготовителю
существенную выгоду, часто еще более весомую, чем сбыт поддельных кредитных
билетов, ведь суммы, полученные по подложным векселям, могли быть значительно
больше самого высокого номинала банкнот. Харьковская газета «Черная сотня»
сообщает: «Польскіе паны. Въ Краковѣ арестованъ польскій графъ Генрихъ Потоцкій
за то, что онъ по поддѣльнымъ векселямъ получилъ до ста тысячь кронъ. Подобный
«случай» съ нимъ уже былъ раньше, но онъ выкрутился: теперь едвали»14. В газете
«Галицкая Русь» находим весьма ценные сведения о поимке и суде над организованной группой, уличенной в подделке свидетельств об окончании гимназии,
получившим весьма мягкие наказания в виде тюремного заключения на сроки от
3 недель до полутора года. Редакцией газеты сделан важный акцент на том, что
тяжесть наказания за подобные преступления должны быть установлена законом
более строго15. Также встречаем сведения о подделке документов путем изготовления
незаконных печатей.
«Фабрику поддѣльныхъ стемплей открыла полиція въ Варшавѣ. Поддѣльщиками
состояли братья Іосифь и Густавъ Видулинскій, кольпортажею фальсификаторовъ
занималась ихъ двоюродная сестра Каролина Дембинская, головными же
покупщиками состояли жиды братья Равскій. Одинъ изъ тѣхъ послѣднихъ имѣлъ
трафику, въ которой продавалъ поддѣльныи стемпли, другій былъ писаремъ у адвоката
Скоковского и всѣ выходящіи изъ адвокатской канцеляріи акты заосмотривалъ въ
стемпелевыи фальсификаты, вообще пустили поддѣльщики въ обращеніе 3.000
стемплей. Всѣ они сознались въ преступленіи»16.
Итак, мы выяснили, что материалы украинской дореволюционной газетной периодики являются весьма эффективным источником в изучении фальшивомонетничества, включая сведения про: факты выявления подделок разнообразных эмитентов на территории Царства Польского в исследуемом периоде, о
преследовании организованных групп фальшивомонетчиками сыскными органами,
о разоблаченных и переданных суду фальсификаторах с их именами и профессиями,
о полученном преступниками наказании, а также некоторые сведения о технологии
подделки денежных знаков и рекомендации по отличительным признакам
фальсификатов.
Прописанные в дореволюционных газетах рекомендации по выявлению денежных
подделок могут быть полезным и в нумизматической исследовательской научной
работе, так как значительно облегчит выявление подобных подделок в коллекциях
музеев и в частных собраниях, а также в архивах в процессе их исследования.
Считаем своим долгом выразить искреннюю благодарность Збышеку Шустеку
за помощь и рекомендации при написании этой статьи.
13
14
15
16
Ведомости одесского градоначальства. – Одесса. – 1915. – № 110. – С. 3.
Черная Сотня. – Харьков. – 1907. – № 27. – С. 4.
Галицкая Русь. – Львов. – 1891. – № 179. – С. 3.
Галичанин. – Львов. – 1893. – Ч. 60. – С. 3.
108
ЛИТЕРАТУРА:
1. Ведомости одесского градоначальства. – Одесса. – 1915. – № 110. – С. 3.
2. Вечерняя газета. – Киев. – 1916. – № 1246. – С. 2.
3. Галицкая Русь. – Львов. – 1891. – № 179. – С. 3.
4. Галицкая Русь. – Львов. – 1892. – Ч. 52. – С. 3.
5. Галицкая Русь. – Львов. – 1892. – Ч. 77. – С. 3.
6. Галичанин. – Львов. – 1893. – Ч. 60. – С. 3.
7. Галичанин. – Львов. – 1895. – Ч. 127. – С. 3.
8. Галичанин. – Львов. – 1895. – Ч. 53. – С. 3.
9. Галичанин. – Львов. – 1896. – Ч. 101. – С. 3.
10. Галичанин. – Львов. – 1900. – Ч. 61. – С. 3.
11. Галичанин. – Львов. – 1900. – Ч. 64. – С. 3.
12. Киев. – Киев. – 1915. – № 443. – С. 4.
13. Киев. – Киев. – 1915. – № 446. – С. 4.
14. Киевлянин. – Киев. – 1907. – № 342. – С. 5.
15. Полтавский вестник. – Полтава. – 1913. – № 3118. – С. 4.
16. Черная Сотня. – Харьков. – 1907. – № 27. – С. 4.
The coin and banknote counterfeiting in Poland
before 1917 in the materials of the Ukrainian news papers
Summary
In this article we analyze the data about the counterfeiting of coins and banknotes
in the Kingdom of Poland consisted in the newspapers of Kiev, Lviv, Kharkov, Poltava
and Odessa, printed before the time of the breakup of the Russian empire in 1917. The
newspapers notes inform about the appearance of the forgeries in some region, arresting
of the criminals producing or spending the counterfeit money, about detection of the
whole factories of the non-legal money produce. The pre-revolutionary newspapers
afford to determine the line of the denominations of the forged coins and banknotes, the
technologies of their produce, the counterfeiter’s professional membership, recommended
methods of disclosure of the fraud for the citizens, the court verdicts and the investigation
and searching of the money counterfeiters.
Printed in the pre-revolutionary newspapers recommendations for the disclosure of
the counterfeits can be useful in the numismatic researches also. It makes much easier
to identify the old money forgeries in archives, private and museum collections.
109
Александра Воробьева
Елена Дивинская
(Беларусь)
К ВОПРОСУО ДЕНЕЖНОМ ОБРАЩЕНИИ В Г. ГРОДНО
В ГОДЫ ВТОРОЙ МИРОВОЙ ВОЙНЫ
В 2006 году музейный фонд Национального банка Республики Беларусь
пополнился нумизматическим комплексом, обнаруженным в подсыпке под балкой
крыши при ремонте жилого корпуса женского Бригитского монастыря. Монастырь,
расположенный в историческом центре Гродно по адресу: ул. К.Маркса, 27, построен
в первой половине XVII в.
В двух металлических емкостях, по предварительным версиям это футляры для
противогазов, были обнаружены 2022 монеты и 552 банкноты Германии периода
Второй мировой войны. Нумизматический комплекс принят в музейный фонд под
номером КП 699. Общее количество составляет 2576 предметов.
Самой старшей монетой в тезаврации является монета 10 пфеннигов Королевства
Польского. Она датируется 1917 годом. Ее появление на территории Гродно связано,
вероятнее всего, с передачей города немецкими войсками легионерам маршала
Юзефа Пилсудского 24 июля 1919 года. Так на территории Гродно появились деньги,
выпущенные от имени Королевства Польского, находящегося под оккупацией
Германии и Австро-Венгрии и образованного на бывшей российской территории
Царства Польского. На аверсе монеты читается знак монетного двора – FF, Штутгарт, Германия. Именно в Штутгарте чеканились все монеты без исключения для
этой территории на протяжении 1917-1918 годов. Эта монета не представляла
собой финансовой ценности для владельца сокровища, поскольку утратила свою
платежеспособность в связи с выпуском Второй Речью Посполитой собственных
денег в 1923 году.
Германские войска вошли в Гродно 23 июня 1941 г. Население только успело
привыкнуть к советскому порядку и к советским деньгам, как вновь в городе
установился новый режим, принципы и методы которого являлись частью нацистских
планов «Ост» и «Барбароса». Германия учла негативный опыт, когда использование
германских денег во время Первой мировой войны на оккупированных территориях
привело к их обесценению. На этот раз немецкие власти использовали так называемые
военные деньги – оккупационные рейхсмарки, которые были выпущены с целью
финансирования военных и оккупационных расходов на захваченных территориях
[5, c. 6].
На территорию Беларуси нацисты пришли подготовленными, имея богатый опыт
использования военных денег на оккупированных территориях Польши, Бельгии,
Нидерландов, Югославии, Люксембурга и Франции. Нацистские власти запретили
обращение национальной валюты за границей Германии. Военные марки формально
обеспечивались валютой, векселями, ценными бумагами Третьего рейха, на самом
деле они имели принудительную платежную силу, обеспечение было фиктивным. Их
выпуск в обращение сначала осуществляли Имперские кредитные кассы. Финансо110
вые планы и задачи с первых месяцев на оккупированной территории осуществляли
банковские учреждения. В округе Белосток было открыто восемь филиалов крупных
немецких банков, в штате которых работали профессиональные финансовые кадры
немецкого происхождения. Они подчинялись Рейхсбанку и в работе руководствовались нормативно-правовой базой, разработанной для Германии [3, c. 51].
Согласно указу А. Гитлера от 17 июля 1941 г., утвердившего административнотерриториальное деление оккупированных территорий, переходивших от военного
к гражданскому управлению, Гродно сначала был включен в состав рейхскомиссариата «Остланд». Указом фюрера от 18 сентября 1941 г. были откорректированы
границы округа Белосток, в которые была включена западнобелорусская территория
с городами Гродно, Волковыск и Пружаны [2, с. 355]. Г. Геринг в инструкции от 30
сентября 1941 г. указывал на то, что район Белосток не подпадает под директивы
«управления хозяйством на новозанятых восточных областях» (Зеленая папка) с
июня 1941 года».
Эту территорию оккупанты планировали присоединить к Третьему рейху и
провести ее германизацию, поэтому тут действовали нормативные инструкции
провинции Восточная Пруссия, и с этой территорией планировалось обходиться
как с частью имперской области [3, c. 51] . На протяжении 1941–1943 гг. немецкие
оккупационные власти решали вопрос присоединения округа Белосток непосредственно к Восточной Пруссии. Но крах «молниеносной войны» и проблемы на
восточном фронте затянули реализацию этого проекта. Таким образом, округ так
и не был включен в рейх [2, с. 355]. На практике политика нацистов в отношении
Белостокского округа в сравнении с остальной территорией Беларуси носило немного облегченный вариант политики оккупации.
Немецким властям понадобилось время, чтобы навести порядок в денежном
обращении на захваченных территориях. Армия вермахта продвинулась на восток,
передавая их гражданским администрациям, основная задача перед которыми
состояла в обеспечении всем необходимым немецкой армии и т. д.
111
Несмотря на то, что округ Белосток входил в состав Восточной Пруссии и
фактически в состав Третьего рейха, 12 декабря 1941 г. Гражданским управлением
Белостокского округа было издано распоряжение, согласно которому германские
марки Германской государственной кредитной кассы, а также советский рубль
переставали быть законными платежными средствами. После 15 февраля 1942
г. советский рубль на территории Белосток объявлялся иностранным расчетным
средством [3, c. 58].
Официальными денежными единицами оставались только военные деньги –
рейхсмарки и ее разменная монета – пфенниг вплоть до вступления советских войск
в освобожденный город.
На основе указов министра финансов Германии от 18 декабря 1941 г. между
Восточной Пруссией и областью Белосток были установлены немецкие таможенные
законы на ввоз и вывоз товаров, которые вступили в силу с 1 января 1942 г [3, c. 52].
Для округа Белосток сделаны значительные исключения по импорту и экспорту немецких денег. Разрешался вывоз и ввоз до 10 имперских немецких марок, что было
приравнено к 100 рейхсмаркам [3, c. 92].
Имперские марки проникали на нелегальный рынок. Во время оккупации
имелся огромный недостаток готовых товаров, немцы не желали закрывать этот
пробел собственным экспортом. Последствием этого была сильная инфляция [6].
Военные деньги обычно вызывают «бегство от денег» – стремление быстрее обратить
их в любые товары и вещественные ценности; они почти никогда не тезаврируются
населением. Факты упорного отказа от приема этих денег и их массовой сброски
неоднократно наблюдались во многих оккупированных странах [5, c. 6]. Инфляция,
недоверие населения к рейхсмаркам, как и к советским рублям, дефицит товаров
широкого пользования способствовали появлению уличной торговли и черных
валютных рынков, на которых можно было купить и продать немецкие марки, золото,
дефицитные лекарства [3, c. 60].
Несмотря на то, что имперские кредитные и казначейские билеты, а также
монеты было запрещено использовать в наличном обращении, официально они
принимались в платежи и отправлялись в Германию. Кроме того, после победы
Советской Армии под Курском осенью 1943 г. доверие населения к рейхсмарке резко
снизилось. Польские деньги, оставшиеся у жителей Западной Беларуси, использовать
запрещалось. Они обменивались банками на оккупационные рейхсмарки [1]. Надо
отметить, что население хранило свои сбережения и в американских долларах. На
белорусской территории находились советские, германские, польские, французские и
т. д. монеты из золота и серебра, но они практически сразу вымывались из наличного
оборота [4].
Всего в нумизматическом комплексе представлено 11 номиналов, 7 номиналов
банкнот и 6 номиналов монет: 50, 10, 5 и 1 рейхспфеннигов, 10 рентенпфеннигов и
10 пфеннигов. Банкнотное вложение составляет большую часть суммы – 2989 марок,
монеты – 275,37 марок. Все монеты, кроме 10 пфеннигов Королевства Польского,
имели хождение вплоть до 1948 года, являлись стабильным валютным средством
сбережения.
Состав комплекса указывает на то, что это валютное сбережение. Чтобы оценить
размер суммы хранения, достаточно сравнить его с зарплатами бухгалтерского
служащего в банке (1941 г.) – 40 оккупационных рейхсмарок, или 4 имперские
112
рейхсмарки, и уборщицы в том же учреждении – 20 рейхсмарок или 2 имперские
рейхсмарки [4, c. 24]. Депозит составляет 3264 имперские марки и 37 пфеннигов –
очень внушительная сумма по тем временам. На нее можно было содержать целый
штат банковских служащих в течение года. К 1944 году инфляции подверглись как
рейхсмарка, так и имперская марка, но рейхсмарка в большей степени, поэтому реальная сумма при обмене ее на официальные рейхсмарки была значительно больше.
Самая значительная количественная часть номиналов депозита была произведена
в 1937, 1940-1944 гг. В эти годы Германия несла значительные военные расходы,
эмиссия денежных знаков была колоссальной. Несмотря на сложность морфологии
денежного обращения, владелец тезаврации отдал предпочтение именно имперским
рейхсмаркам.
Датировку сокрытия можно определить по группе монет номиналом 1 (32 ед.),
5 (1 ед.) и 10 (7 ед.) рейхспфеннигов, отчеканенных в 1944 году. Они созданы на
монетных дворах Берлина, Мюльденхуттена и Штутгарта.
В Германии правом чеканки монет во времена существования Веймарской
Республики и Третьего рейха обладали несколько городов, каждый из городов ставил
на монетах обозначения в виде буквы. В нумизматическом комплексе представлены
все монетные дворы, действовавшие в Германии в указанный период. В большей
степени было задействовано монетное производство в Берлине (73 %), затем
Мюльденхуттене (9%) и Гамбурге (7%).
Еще один интересный факт. Решения Версальского договора 1919 года с самого
начала оспаривались двумя большими европейскими государствами – Германией
и возникшим на развалинах России в 1922 году СССР. Они оба утратили в
результате Первой мировой войны свои великодержавные позиции. Однако «великие
отсутствующие» подписали в Рапалло (Италия) торгово-политический договор,
положивший начало военно-экономическому сотрудничеству обеих держав. Вполне
возможно большая часть монет, находящихся в тезаврации, чеканилась из металлов,
поставляемых из СССР в рамках советско-германских торговых соглашений.
Кто же был владельцем этого богатства? На этот вопрос дало ответ место
обнаружения находки. Разгадка вплетена в исторические события монастырского
строения. Жизнь Костела Благовещения наисвятейшей Девы Марии и монастыря
бригиток с 1908 года тесно связана с сестрами-назаретянками конгрегации Сестер
Пресвятой Семьи из Назарета. Сестры монастыря занимали активную гражданскую
позицию. В исследовании Терезы Гурской указано, что сестры-назаретянки вели
не только просветительскую деятельность, но и активно трудились в направлении
возрождения Речи Посполитой. Во время Первой мировой войны они проводили
активную работу по сбору информации о силе и положении немецких войск. Добытые
сведения передавались легионерам Юзефа Пилсудского [7].
Во время советской оккупации особой заботой сестер было спасти костел и
монастырь от закрытия и использования его на светских целей. Власти проводили
жесткую фискальную политику в отношении религиозных учреждений и сестры
направили свои усилия на сбор средств для погашения налогов. Чтобы собрать
необходимую сумму, они прибегли и, в том числе к особому виду сбора средств –
квесте, запрещенной советскими властями.
После прихода немецких властей на первом этапе наступила относительная
свобода, но это продолжалось недолго. Начиная с 1942 года ситуация изменилась,
113
террор усиливался с каждым днем. По мере неудач на восточном фронте, немцы
становились более жестокими. Аресты и казни были в повестке каждого дня. Не
избежали смерти многие священнослужители. До сестер в Гродно дошла новость о
расстреле 1 августа 1943 г. в Новогрудке одиннадцати сестер-назаретянок. Весной
1944 года сестры получили официальное предупреждение о депортации, но стен
монастыря не покидали.
Летом 1944 года Гродно заняли советские войска. Освобождение Гродно
осуществлялось в ходе «Белостокской операции» – одного из этапов операции
«Багратион». Немецкое командование придавало большое значение удержанию
этого города, так как он являлся крупным узлом коммуникаций и одним из
основных опорных пунктов обороны на подступах к Германии. При освобождении
города большую поддержку советским войскам оказывала авиация. Часть города,
расположенного на правом берегу реки Неман (именно здесь и находится Бригитский
монастырь) была освобождена 16 июля 1944 г., а левобережную часть удалось отбить
у немцев спустя неделю – 24 июля.
На территорию монастыря упало четыре бомбы. Была уничтожена крыша жилого
корпуса монастыря вместе со стропилами, вынесено множество дверей и окон,
разрушена часовня послушника. После перемещения фронта на запад сестры сразу
же приступили к ремонту повреждений. Из этого следует, что закладка сбережений
произошла после завершения работ, уже при советской власти.
Дальнейшие события разворачивались таким образом, что сестры оказались в
изоляции и вскоре были вынуждены покинуть монастырь. По всей видимости, у них
не было возможности обменять такую значительную сумму на вновь вернувшиеся в
денежное обращение советские рубли. А может, сестры не верили, что советы пришли
надолго, как это было раньше. Поэтому сбережения были спрятаны в достаточно
доступном месте, под рукой. В случае обнаружения немецких денег советскими
властями сестрам грозила бы смертельная опасность. Поэтому они так и осталась
лежать невостребованными. Вполне возможно, что наличие среди фашистских монет
польской монеты времен активного сопротивления поляков под руководством Юзефа
Пилсудского немецкой оккупации являлось для сестер своеобразным символом
стойкости духа монастыря и надежды на возрождение Польши.
Такая версия происхождения указанного нумизматического комплекса существует
на сегодняшний день. Однако работа по его исследованию еще продолжается и
вполне возможно могут появиться и другие.
ЛИТЕРАТУРА:
1. Баюра, А. Н., Бюджет, банки и финансы на территории Беларуси в годы оккупации // Банкаўскi
веснiк. – 2010, № 13. С. 59-62.
2. Казлова, С. Л., Нацысцкія планы падзелу тэрыторыі Заходняй Беларусі і іх рэалізацыя падчас Другой
сусветнай вайны / С. Л. Казлова // Беларусь і суседзі: шляхі фарміравання дзяржаўнасці, міжнацыянальныя
і міждзяржаўныя адносіны, 2012, Вып. 1. С. 354-359.
3. Куракова, І. Я., Фінансавая палітыка германскіх акупацыйных улад на тэрыторыі Беларусі
(1941―1944 гг.): дысертацыя на саісканне вучонай ступені кандыдата гістарычных навук: спецыяльнасць
07.00.02 Айчынная гісторыя/ Куракова Іна Яўгеньеўна. – Віцебск, 2014. – 173 л.
4. Куракова, І. Я., Грашова-крэдытная палiтыка германскiх акупацыйных улад у Беларусi (1941-1944
гг.) / I. Я. Куракова // Беларускі гістарычны часопiс, 2012, № 9. С.20-26.
114
5. Сенилов, Б. В., Военные деньги второй мировой войны: очерки. – М.: Финансы и статистика,
1991. – 125 с.
6. Gerlach, Chr., Kalkulierte Morde: die deutsche Wirtschafts- und Vernichtungspolitik in Weißrußland,
1941-1944 / Christian Gerlach. – Hamburg: Hamburger Ed., 1999. – 1232 с.
7. Górska, T., CSFN. Stulecie Domu Zwiastowania NMP Zgromadzenia SS. Najświętszej Rodziny z Nazaretu
w Grodnie (1908-2008), Sto tomów «Naszej Przeszłości», 2009, s. 193-212 (http://www.naszaprzeszlosc.pl/
tom-111.html).
Pytanie o obieg pieniądza w Grodnie podczas II wojny światowej
Streszczenie
Przedstawiono interesujący nowożytny depozyt pieniężny eksponowany w muzeum
Narodowego Banku Białorusi. Nie jest to „skarb” o dużej wartości materialnej, ale jest
dobrym przyczynkiem do spojrzenia na obrót pieniężny w Grodnie pod okupacją niemiecką
lat 1941-1944. Wśród odnalezionych środków pieniężnych eksponowanych w muzeum
znajdują się monety (drobne) oraz papierowe banknoty III Rzeszy.
115
Krzysztof Filipow
(Polska)
OBOZOWE ŚRODKI PŁATNICZE W II WOJNIE ŚWIATOWEJ
– PIENIĄDZ OBOZÓW KONCENTRACYJNYCH III RZESZY
Powstanie i rozwój obozów koncentracyjnych
Obozy nazistowskie stworzone przez Adolfa Hitlera i jego współpracowników były
miejscami uwięzienia i odosobnienia, pracy niewolniczej i masowej zagłady. Organizowały
je władze hitlerowskich Niemiec w latach 1933-1945 na terenie III Rzeszy i krajów przez
nie okupowanych. Kierowane były przez organizacje S.A. (Stȕrmabteilungen), następnie
przejęte zostały przez SS (Schȕtzstaffeln), aparat policyjny i Wehrmacht. W chwili wybuchu II wojny światowej celem obozów nazistowskich było izolowanie i wyniszczenie
opozycji antyhitlerowskiej. W latach 1939-1945 zostały rozbudowane i przekształcone
w jeden z podstawowych instrumentów terroru, eksploatacji darmowej siły roboczej
oraz realizacji nazistowskiego programu ludobójstwa realizowanego wobec obywateli
podbitych państw europejskich.
Organizowane były pod różnymi nazwami. Najbardziej znanym typem były obozy
koncentracyjne. Pierwsze obozy koncentracyjne powstały w Niemczech po dojściu Adolfa
Hitlera do władzy, na początku 1933 roku. Stało się to po wydaniu 28 II 1933 r. „rozporządzenia wyjątkowego o ochronie narodu i państwa”. Zawieszało ono wolność osobistą
obywateli niemieckich i zezwalało na aresztowanie i osadzanie bez wyroku sądowego na
nieograniczony czas wszystkich, których zaszeregowano do kategorii „wrogów państwa
i narodu”1.
20 III 1933 r. Heinrich Himmler zarządził zorganizowanie pierwszego obozu koncentracyjnego w Dachau. Z chwilą podporządkowania w 1934 r. obozów koncentracyjnych
SS, obóz w Dachau stał się tzw. Obozem wzorcowym. W 1933 r. SA i SS, wykorzystując
współpracę policji, zorganizowały dalsze obozy, m.in. w Oranienburg, Berlin (Columbia – Haus), Papenburg, Esterwegen, ,Dȕrrgoy (ob. Tarnogaj k. Wrocławia), Kemna k.
Wuppertalu, Sonnenburgu (ob. Słońsk), Sachsenburgu, Lichtenburgu. W następnych
latach zwiększała się lista obozów. Powstały one w Sachsenhausen (1936), Buchenwaldzie (1937), Mauthausen (1938), Flosenbȕrgu (1938) oraz obóz dla kobiet (Fraulager)
w Ravensbrȕck (1939). W latach 1939-1939 liczbę więźniów obozów koncentracyjnych
szacuje się na około 165-175 tysięcy.
Atak na Polskę i wywołanie wojny światowej stanowił istotny punkt zwrotny w rozwoju nazistowskich obozów koncentracyjnych. Do września 1939 r. w hitlerowskiej III
Rzeszy istniały tylko obozy koncentracyjne jako jedyny typ obozów, w których więziono
obywateli III Rzeszy, Austrii i Czechosłowacji. Ta sieć obozów po agresji na Polskę we
wrześniu 1939 r. została znacznie rozszerzona, zaś sam charakter obozów zróżnicowany.
Wszystkie powstałe i istniejące typy obozów, bez względu na nazwę, realizowały trzy
podstawowe zadania: terror, wykorzystanie siły roboczej oraz fizyczną eksterminację
1. Cz. Pilichowski, Hitlerowskie obozy i ośrodki przymusowego odosobnienia oraz ich rola w realizacji programu ludobójstwa i zagłady narodu polskiego, [w:] Obozy hitlerowskie na ziemiach polskich 1939-1945.
Informator encyklopedyczny, Warszawa 1979.
116
narodów, przede wszystkim słowiańskich, a w nich głównie narodu polskiego i ZSRR (w
tym Białorusinów i Ukraińców) oraz Żydów i uznanych w świetle ustaw norymberskich
za Żydów. Zmieniła się więc w czasach wojny struktura narodowa więźniów w obozach.
Znajdowali się w nich Polacy, obywatele ZSRR, Francuzi, Holendrzy, Belgowie, Czesi, Jugosłowianie, Norwegowie, Duńczycy, Grecy, Niemcy i inni, a przede wszystkim obywatele
pochodzenia żydowskiego z terenów państw europejskich okupowanych przez III Rzeszę.
Podstawową rolę w tym systemie odgrywały obozy koncentracyjne. Liczba uwięzionych zmieniała się wraz z upływem lat i kolejnymi agresjami nazistów w Europie. Stan
osadzonych w tych obozach wzrósł z około 25 tysięcy (1939 r.) do około 88 tys. (w grudniu
1942 r.), osiągając liczbę 714 211 więźniów, w tym 202 674 kobiet (na dzień 15 I 1945 r.)2.
Obozy koncentracyjne podlegały:
– Głównemu Urzędowi Bezpieczeństwa Rzeszy (RSHA – Reichssicherheitshauptamt);
– Głównemu Urzędowi Gospodarki i Administracji SS (SS-WVHA – Wirtschaftverwaltungshauptamt);
– Inspektorowi Obozów Koncentracyjnych (Fȕhrungs-und Auftsichthauptamt – Inspektion der Konzentrazionlager). Ten od 3 II 1942 r. wszedł w skład SS WVHA jako
Amtsgruppe D. Konzetrazionslager.
Sztab kierowniczy nazistowskich obozów koncentracyjnych, ze względu na bliskość
Berlina, mieścił się od 1936 do 1945 r. w Oranienburgu.
Z obozami koncentracyjnymi (Konzentrazionslager, Schutzhaft-und Konzentrazionslager) były złączone ich podobozy (Nebenlager, Aussenlager) oraz oddziały robocze
(Aussenkommando). Po wrześniu 1939 r. wraz z kolejnymi podbojami III Rzeszy znacznie
rozbudowano dotychczas istniejące na terenie Niemiec obozy koncentracyjne. W miarę
kolejnych podbojów militarnych i okupowania nowych państw organizowano nowe obozy
i ośrodki zagłady. Do największych należy zaliczyć Stutthof (ob. Sztutowo – sierpień
1939), Auschwitz – Birkenau (Oświęcim – Brzezinka – maj 1940), Neuengamme (czerwiec
1940), Natzweiler-Struthof (lipiec 1940), Gross-Rosen ( ob. Rogoźnica sierpień 1940),
Bergen-Belsen (październik 1940), Westerbork (Holandia maj 1940) i wiele innych, w
których wyemitowano specjalny pieniądz dla więźniów3.
Przy lokalizacji obozów brano pod uwagę takie elementy, jak dogodne położenie ze
względów komunikacyjnych, co ułatwiało transport setek tysięcy więźniów z całej prawie Europy, sąsiedztwo wielkich zakładów przemysłowych, produkujących na potrzeby
machiny wojennej III Rzeszy lub sąsiedztwo kamieniołomów, celem wykorzystania pracy
niewolniczej osadzonych (głównie na terenie Niemiec) oraz szczególnie niekorzystne
warunki klimatyczne – obszary bagienne czy też malaryczne (np. Stutthof, Auschwitz,
Birkenau, Dachau). Od 1941 r. rozpoczęto budowanie komór gazowych w kilku obozach,
celem ostatecznej eksterminacji ludzi.
Jak się przyjmuje, ogółem na ziemiach hitlerowskiej III Rzeszy oraz 17 państwach
okupowanych przez nazistów zorganizowano około 9 tysięcy obozów i podobozów. Przez
wszystkiego typu obozy nazistowskie (łącznie z obozami zagłady) przeszło podczas II
wojny światowej około 18 mln więźniów i jeńców wojennych z 30 krajów świata. Zginęło w nich 11 mln ludzi. Przyjmuje się, że w tej liczbie w obozach koncentracyjnych i
2. Hasło: Obozy hitlerowskie, Wielka Encyklopedia Powszechna, suplement, Warszawa 1968, s. 317.
3. Hans-Ludwig Grabowski, Das Geld des Terrors. Geld und Geldersatz in deutschen Konzentrazionslager
und Gettos 1933 bis 1945, Battenberg Verlag 2008, s. 88-330.
117
ośrodkach zagłady było ogółem około 8,9 mln. więźniów, z których śmierć poniosło co
najmniej 7,2 mln obywateli, co stanowi około 81% osadzonych4.
Pieniądz obozowy i jego zasady dystrybucji
Celem swoistego premiowania więźniów obozów koncentracyjnych w kilku z nich
wprowadzono do „wewnętrznego” obiegu pieniądz zastępczy, dystrybuowany przez komendanturę obozu. Dotyczyło to m.in obozów koncentracyjnych w Auschwitz (I, II, III),
Buchenwald, Dachau, Flossenbȕrg, Gross-Rosen, Mauthausen, Mittelbau, Natzweiler,
Neuengamme, Ravensbrȕck, Sachsenhausen, Stutthof i innych. Regulował to specjalny
„regulamin premiowy” Głównego Urzędu Gospodarki i Administracji SS, przyznający
ulgi więźniom obozów5.
Regulamin ten wprowadził szef WVHA obergruppenfȕrer SS i gen. Waffen SS Oswald
Pohl. Wszyscy wykorzystywani do prac więźniowie wedle regulaminu powinni mieć w
nieokreślonej przyszłości możliwość wypracowania poprzez swą katorżniczą pracę premii
pieniężnej. Miała być ona wręczana w postaci „bonów premiowych”, przedstawiających
wartość pieniężną tylko wewnątrz obozów koncentracyjnych. Premie owe przysługiwałyby więźniom, którzy wyróżnili się dobrymi osiągnięciami, pracowitością i szczególnym
zainteresowaniem – według norm nazistów.
Wynagradzana miała być przede wszystkim większa wydajność pracy. Wysokość
wynagrodzenia była określana w odniesieniu do wartości zwiększonej wydajności i
przyznawana tymczasowo w odosobnionych przypadkach. Wprowadzono jako wymiar
nagród „pieniądz” o określonych nominałach. Były „Prȁmienschein” o nominałach RM
0,50; RM 1,0; RM 2,00; RM 3,00 lub RM 4,00. Zakładano również wyjątkowo, w niewielu szczególnych przypadkach, specjalne bony w wysokości nie przekraczającej RM
10,00 przyznawane raz na tydzień.
Pieniądz stosowany w obozach koncentracyjnych różnie w obozach określano. Mamy
do czynienia z następującymi określeniami: Lagergeld; Prȁmienschein; Wertmark; Gutschein; Prȁmien – Gutschein czy też Hȁftlings – Lagergeld bądź Quitung z określeniem
nazwy pieniądza – marka lub korona.
Zgodnie z regulaminem ustalanie zwiększonej wydajności następować miało poprzez
przydzielanie więźniów do grup roboczych wedle systemu akordu zbiorowego (Gruppen-Akkord-System). Przykładowo grupa pracujących więźniów otrzymywała wyznaczone
na wykonanie określonego zadania sztywne ramy czasowe. Jeśli norma pracy została wyrobiona przed upływem tego czasu, więźniowie pracujący w danej grupie byli nagradzani
stosownie do ilości zaoszczędzonego czasu. Mobilizowano także więźniów nadzorujących.
Taki przodownik pracy danej grupy był wynagradzany premią o jeden stopień wyższą.
Ustalenie wydajności pracy następowało wedle niemieckiego regulaminu w taki sam
sposób, także w odniesieniu do poszczególnych przypadków poprzez kierowników zakładów, majstrów, kierowników budowy, itp. w tych miejscach, do których przydzieleni
zostali więźniowie. Działo się to w najściślejszym porozumieniu z komendantem danego
obozu koncentracyjnego.
4. Cz. Pilichowski, ibidem; Obozy Hitlerowskie, WEP, s. 318.
5. WVHA der SS, Dienstvorschrift fȕr die Gewȁhrungstigungen an Hȁftlinge (Prȁmien-Vorrschrift),12 V 1943,
k. 1- 8: Archiv der Gedenkstȁtte Buchenwald.
118
Więźniowie, którzy sami zgłaszali się do pracy w obozie, przykładowo w warsztatach
krawieckich, szewskich czy w kuchni, itd., również otrzymywali premie za odpowiednią –
według nazistów – szczególną wydajność. Wartość tej swoiście pojmowanej wydajności ze
względu na charakter pracy nie mógł zostać oceniony przez system akordu zbiorowego, a
tylko przez komendanta obozu koncentracyjnego lub kierownika administracji. Jednakże
również w tych przypadkach wynagradzani mieli być tylko ci więźniowie, którzy faktycznie
wyróżnili się szczególną pracowitością. Jak zapisał były więzień obozu koncentracyjnego
w Gross-Rosen Mieczysław Moładawa: „Marki premiowe (Proemienscheine) w czterech
kolorach (od 1 do 4 marek niemieckich) były środkiem płatniczym drukowanym dla
obiegu w obozie. Wypłacano nimi przekazy pieniężne, a od połowy 1943 r. co tydzień
premię za pracę. To „kieszonkowe” wynosiło przeważnie od 1 do 2 marek na tydzień – w
ostatnim okresie istnienia obozu równowartość jednego „dużego” kufla piwa lub dwóch
paczek papierosów z siana”6.
Więźniowie mieli możliwość wykorzystywania swoich bonów premiowych do zakupu
papierosów, dokonywania innych zakupów w kantynie, jak też wizyt w domu publicznym.
To ostatnie zostało wycenione przez gen. SS Oswalda Pohla na 2 RM, płatne w bonach
premiowych. Umożliwiono także więźniom gromadzenie kwot premiowych na ich osobistych kontach oszczędnościowych.
Bony premiowe wydawane były w nominałach po RM 0,50 i RM 1,00. Posiadały one
wartość pieniężną i jako takie były uznawane podczas płatności w kantynach obozów
koncentracyjnych.
Miejsca pracy wydające premie, do których zaliczano kierownictwa budowy, przedsiębiorstwa i zakłady zbrojeniowe, zakupywały z odpowiednim wyprzedzeniem emisję
bonów danego obozu i z niej na koniec każdego tygodnia wynagradzały pracujących
więźniów. Wszyscy więźniowie, pracujący w komandach roboczych, osobiście odbierali
przynależne im bony premiowe. Miało to wedle nazistów mobilizować nienagrodzonych
do wzmożonej efektywności pracy na rzecz gospodarki III Rzeszy.
Premie miały być opłacone poprzez zakup w tych miejscach pracy, do których
więźniowie zostali skierowani celem wykonywania pracy. Dla więźniów, którzy sami
zgłosili się do pracy w obozie, wypłacenie bonów premiowych następowało ze środków
państwowych III Rzeszy, którymi dysponowały firmy wykorzystujące prace więźniów
obozów koncentracyjnych.
W związku z wprowadzeniem tego regulaminu dla obozów koncentracyjnych zmieniły
się też zasady obiegu pieniędzy więźniów. Do tej pory można było przynajmniej teoretycznie przekazywać pieniądze od rodziny na rzecz osadzonego w obozie. Oczywiście różnie
to bywało ze względu na charakter obozu lub status osadzonego więźnia. Od 15 maja
1943 r. konta oszczędnościowe wszystkich więźniów zostały natychmiast zablokowane
dla wypłacania środków pieniężnych.
Wyjątkiem byli jedynie ci więźniowie, którzy deponowali wypracowane premie na
swych kontach oszczędnościowych i z upływem czasu zechcieliby wypłacić „swoje” środki
pieniężne. Niemniej jednak wartość podjętych przez nich środków nie mogła przekroczyć
sumy wartości otrzymanych premii.
Było to zadanie rozmyślne władz nazistowskich, miało na celu zwiększenie efektywności pracy więźniów obozów koncentracyjnych. W ten sposób możliwe było osiągnięcie
6. M. Moładawa, Gross Rosen obóz koncentracyjny na Śląsku, Warszawa 1979, s. 212.
119
zwiększonej wydajności pracy osadzonych, pozostałych więźniów, którzy w obozie koncentracyjnym posiadali oszczędności z przesyłek i paczek. Wszystko to po to, by dzięki
premiom, a co za tym idzie pracą ponad wyznaczone normy, zaspokoić swoje osobiste
potrzeby w obozie.
Należy jednak pamiętać, że bony premiowe stosowane w obozach koncentracyjnych i
realizowane m.in. poprzez kantyny SS nie przysługiwały wszystkim więźniom. Dotyczyło to jedynie tych pracujących na rzecz wojennej gospodarki III Rzeszy i jej przemysłu
zbrojeniowego. Nie dotyczyło wielkiej liczby osadzonych w obozach koncentracyjnych,
bądź obozach zagłady i poddawanych masowej eksterminacji.
Z obozami koncentracyjnymi (Konzentrazionslager, Schutzhaft- und Konzentrazionslager) były złączone ich podobozy (Nebenlager, Aussenlager) oraz oddziały robocze
(Aussenkommando). Po wrześniu 1939 r. wraz z kolejnymi podbojami III Rzeszy znacznie
rozbudowano dotychczas istniejące na terenie Niemiec obozy koncentracyjne. W miarę
kolejnych podbojów militarnych i okupowania nowych państw organizowano nowe obozy
i ośrodki zagłady. Do największych należy zaliczyć Stutthof (ob. Sztutowo – sierpień
1939), Auschwitz – Birkenau (Oświęcim – Brzezinka – maj 1940), Neuengamme (czerwiec
1940), Natzweiler-Struthof (lipiec 1940), Gross-Rosen (ob. Rogoźnica sierpień 1940),
Bergen-Belsen (październik 1940), Westerbork (Holandia maj 1940) i wiele innych, w
których wyemitowano specjalny pieniądz dla więźniów7.
Przy lokalizacji obozów brano pod uwagę takie elementy, jak dogodne położenie ze
względów komunikacyjnych, co ułatwiało transport setek tysięcy więźniów z całej prawie Europy; sąsiedztwo wielkich zakładów przemysłowych, produkujących na potrzeby
machiny wojennej III Rzeszy lub sąsiedztwo kamieniołomów celem wykorzystania pracy
niewolniczej osadzonych (gł. na terenie Niemiec) oraz szczególnie niekorzystne warunki
klimatyczne – obszary bagienne czy też malaryczne ( np. Stutthof, Auschwitz, Birkenau,
Dachau). Od 1941 r. rozpoczęto budowanie komór gazowych w kilku obozach do ostatecznej eksterminacji ludzi.
Nadrzędnym celem obozów koncentracyjnych była nie tylko fizyczna likwidacja przeciwników politycznych, ale także zastraszenie ludności cywilnej, a przede wszystkim uzyskanie taniej siły roboczej. Inicjatorem powstania obozów był Herman Göring, ówczesny
premier rządu Prus. Potem inicjatywę przejął nadzorujący SS i policję Heinrich Himmler.
W hierarchii obozów istniał dosyć wyraźny podział. Od obozów pracy przymusowej,
poprzez obozy koncentracyjne, do obozów zagłady. Ich niemieckie nazwy były następujące: Arbeitslagers, Konzentrazionslegers oraz Vernichtungslagers.
Jako pierwszy założono obóz koncentracyjny w Sachsenhausen (Oranienburg) pod
Berlinem. Tam też wprowadzono pierwsze pieniądze obozowe (lagergeld)8.
Były to emisje o wartości 5 fenigów, 10 fen., 50 fen. i 1 marka. Obok pieniądza obozowego znane są także bony obozowe zakładów Ernesta Heinkela o nominałach 0,25;
1; 2 i 3 marki.
W innych obozach koncentracyjnych także wzorem Sachsenhausen wprowadzo7. H.-L. Grabowski, ibidem.
8. K. Filipow, B. Kuklik, Pieniądz i wojna, wyd. Muzeum Wojska w Białymstoku, [Białystok 2004]; B. Kuklik,
Pieniądz obozów koncentracyjnych, [w:] Pieniądz i wojna. Białoruś – Litwa –Łotwa – Polska – Słowacja –
Ukraina. Materiały z VI Międzynarodowej Konferencji Numizmatycznej, Warszawa 2004, s. 257-258; tam
podana literatura.
120
Wertmarken für Auβenkommandos des KL Buchenwald SS – Standtort – Kantine
Prämienscheine des KL Flossenbürg
121
no także specjalne bony tzw.
Prämienscheiny, którymi płacono za niewolniczą pracę. Obok
Sachsenhausen (bony 0,5 marki,
1 marka) emitentami w obozach
koncentracyjnych na terenie
Niemiec były także obozy: Buchenwald (0,5; 1; 2 marki oraz
0,5; 1; 2 i 3 marki – odmienny
wzór kantyny SS), Dachau
(0,5; 2 i 3 marki), Flossenbürg
(0,5 i 1 marka), Gross-Rosen
(Rogoźnica na Śląsku) (0,5; 1
marka), Haselhorst-Nord (0,5
i 1 marka), Lichtenburg (0,01
i 0,02 marki), Neuengawene
(0,5 i 1 marka); Nordhausen
(Mittelbau) (0,01; 0,05; 0,10;
0,25; 0,5; 1; 2; 5 i 10 marek),
Ravensbrück (6 marek; 0,5; 1;
2 marki innej emisji oraz 0,5
marki niemieckich zakładów
tekstylnych w obozie); Stutthof
(Sztutowo) (0,5 i 1 marka).
Także na terenie innych
państw, gdzie Niemcy założyli
obozy koncentracyjne, wprowadzono pieniądz obozowy.
W Austrii w obozie Mauthausen były emisje: 0,5; 1; 2 i 5
marek. W Czechosłowacji w
Holysowie (Holleischen) wyemitowano wertmarki: 1, 2, 3,
4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 15, 20, 40,
50 fenigów oraz 1, 2 i 5 marek.
Prämienscheine des KL Groβ – Rosen
We Francji, w obozie Diedenhofen wydrukowano: 5 i 10 fen., 0,25; 0,50 marki, 1 markę
oraz w nowej emisji: 10 fen., 0,50 marki; 1; 1,5 i 2 marki, tzw. Gutschein.
W okupowanej Holandii pieniądz obozowy miały obozy w Amersfort (10, 25 centów,
1, 2 ½; 5 guldenów), w Herzogenbusch (Vught) (10, 25 centów, 1, 2 ½, 10 guldenów i
1, 2 guldeny nowej emisji).
Interesująca była emisja bonów obozu dla Żydów w Westerbork w Holandii o nominałach: 10, 25, 50 i 100 centów.
Także w Auschwitz (Oświęcimiu) na terenie okupowanej Polski, wówczas administra122
Arbeitslager Mittelbau (Wertmarken)
cyjnie włączonym do III Rzeszy, wypuszczono emisję dla kantyn SS (50 fen. 1 marka w
trzech różnych wariantach).
Osobnym zagadnieniem były emisje pieniądza w obozach i gettach żydowskich na
terenie okupowanej Europy. Najbardziej znane emisje to z gett w: Litzmannstadt (Łodzi),
Bielska Podlaskiego (emisja z października 1941 r.?) – „Judengeld” o nominałach-10 kopiejek i 5 rubli , Sokółki (emisja 1941-1942 r.?) – „Judengeld” o nominale 0.91 RM oraz
getta – obozu specjalnego Konzentrazionslager / Polizeilisches Gefȁngnis Theresienstadt
(Terezin) w Protektoracie Czech i Moraw9.
Można zadać pytanie, dlaczego w obozach koncentracyjnych wprowadzono specjalne bony pieniężne? Otóż pod karą śmierci nie wolno było posiadać przy sobie waluty
obiegowej, gdyż poczytywano to za równoznaczne z przygotowywaniem się do ucieczki.
Ponieważ jednak pieniądze zabrane przy zatrzymaniu więźnia oddawano do depozytu, a
i rodziny mogły przysyłać określone kwoty do obozów, stworzenie takiego zastępczego
pieniądza stało się koniecznością.
W obozach koncentracyjnych były kantyny, w których przed wybuchem wojny można
było za obozowe pieniądze kupić różne wyroby, natomiast w czasie wojny jedynie przybory
9. Najpełniejsze opracowanie to: H.-L. Grabowski, ibidem.
123
Wyżej:
Wertmarken für Auβenkommandos des
KL Flossenbürg - Holleischen (Holyšov
– Czechy)
Obok:
Prämienscheine – Der SS - Standortälteste Auschwitz
124
Gutscheine des JDL Westerbork
125
Gutscheine des JDL Westerbork
toaletowe, blankiety i znaczki pocztowe, niekiedy tytoń i papierosy, premiowaną pracę
oraz nadpsutą lub gorszego gatunku żywność. Niektóre obozy nie stosowały bonów, lecz
wprowadziły tzw. wypiskę z osobistego konta więźnia do kantyny na określoną sumę.
Pieniądz obozowy stosowano także w obozach koncentracyjnych i więzieniach na terenie innych krajów okupowanych przez III Rzeszę10. Przykładem takim mogą być Włochy
czy Hiszpania, skąd znamy pieniądz owianego złą sławą więzienia: „Prison Celulator de
Barcelona”, z którego więźniow kierowano do hiszpańskiego obozu koncentracyjnego
Miranda de Ebro. Znamy jedynie nominały 0,05 oraz 0,25 pesetas11. Brak jest dostępnych
w Polsce źródeł na ten temat. Posiłkować się możemy tylko materiałem wspomnieniowym
10. Lance K. Cambel, Prisoner of War and Concentration Camp Money of the 20th Century, Port Clinton 1989,
s. 54-79 (dotyczy III Rzeszy) i dalsze strony; Albert Pick, Carl Siemsen, Das Lagergeld der Konzentrationsund D. P. Lager 1933-1945, Batenberg Verlag, Battenberg 1976, s. 17-42.
11. Publikowane po raz pierwszy w literaturze – zbiory prywatne.
126
polskich żołnierzy osadzonych
w obozie koncentracyjnym w
Miranda de Ebro. Pozwala
on zrozumieć mechanizm
działania owego pieniądza
obozowego. Alfons Jacewicz,
internowany przez władze
hiszpańskie w latach wojny,
więzień „Prision Provincial
de Gerona”, zapisał po przeniesieniu do innego aresztu:
„Cudzoziemców nie brano do
żadnych robót. Mimo to nie
byłem głodny, gdyż trzeciego
dnia pobytu otrzymałem z
kancelarii więziennej bony
równowartości zabranych mi
przy rewizji pieniędzy”12.
Przed dalszym wyekspediowaniem uciekiniera z
Francji, udającego się do wojska polskiego w Anglii: „W
kancelarii wymieniono nam
pozostałe bony z powrotem
Barcelona (Hiszpania) Prison Celular de Barcelona
na pesety”13. Po przybyciu do
obozu w Miranda tak miło już nie było: „Każdy z Polaków dostaje 5 pesetów dziennie.
Ja otrzymałem już 45 pes., ale choć miałem poza tym jeszcze 40 swoich, po sześciotygodniowym pobycie w Mirandzie mam w dniu dzisiejszym [lipiec 1941 r. – K.F.] w
portmonetce zaledwie 2 pes. I ostatnie 6 dni chodzę głodny oraz nie palę papierosów. W
kantynie tutejszej nie można zresztą obecnie nic kupić poza marnymi i drogimi konserwami owocowymi i winem”14.
Potem było już obozie koncentracyjnym Miranda de Ebro tylko gorzej: „Wczoraj
po raz pierwszy za mojej tu bytności wydano nam po dwie paczki tytoniu i po pudełku
papierosów, a dziś zapłacono po 25 pes. zapomogi. W obozie mówi się od dawna, że
zapomoga ma być zwiększona do 7-u pes. dziennie; na razie jednak otrzymaliśmy po
5 pes. Na dalsze 5 dni”. Dalej: „A że wypłacono nam dzisiaj zaległy żołd – 10 pes., od
razu kupiłem pół bochenka chleba i dziś po raz pierwszy w Mirandzie jestem syty”, a w
listopadzie 1941 r.: „Wczoraj wypłacono nam po 50 pes. zapomogi. Również wczoraj
wszystkim Polakom a dzisiaj cudzoziemcom wypłacono po raz pierwszy żołd (po 50 cen.
dziennie). Otrzymaliśmy aż dwa pes. za 4 dni. Cóż kiedy za te pieniądze nie można prawie
nic kupić. W kantynie oprócz lichego wina, w którym nie wiadomo, czego jest więcej:
wina czy wody – drobnych jabłek, chleba figowego i koserw owocowych nic nie ma”15.
12.
13.
14.
15.
A. Jacewicz, Miranda (pamiętnik więźnia), London 1962, s. 27-28.
Ibidem, s. 29.
Ibidem, s. 36.
Ibidem, s. 40 i 62-63.
127
Miranda de Ebro – Hiszpania
– korespondencja
128
Lagergeld: 1 Rpf-Stalag VI D – Dortmund
Lagergeld: 10 RM ogólnoobozowy
Zupełnie osobnym zagadnieniem jest pieniądz obozowy stosowany w obozach jenieckich okupowanej Europy. Służył on do wypłacania żołdu żołnierzom szeregowym
w stalagach – Stammlager, oraz oficerom w oflagach – Oficerslager. Mamy także „pieniądz” obozowy wymyślony i stosowany wewnątrz obozów oficerskich polskich jeńców
wojennych w obozie II C Woldenberg (Dobiegniewo) oraz VII A Murnau. Był on formą
pomocy wewnątrzobozowej obsługiwanej przez Kasy Samopomocy utworzone przez
więźniów – jeńców wojennych16.
16. Ze starszej literatury: M. Kowalski, A. Gupieniec, Bony polskich obozów jenieckich w Niemczech w czasie
drugiej wojny światowej, „Wiadomości Numizmatyczne” R.: VI, z. 1 (19), Warszawa 1962, s. 40-49, tabl. 1-8.
129
EMISJE PIENIĄDZA OBOZOWEGO III RZESZY (1933-1945)
Miejscowość
Nazwa
Obóz
Emisja
Altenbur
Arbeitskommando
Buchenwald
Auschwitz
Konzentrazionslager
u.Vernichtungslager
Bielsk (Podlaski)
Getto
Bȍhlen
Aussenkommando
Buchenwald Bozen
Konzentrazionslager
Bozen
Dachau
Konzentrazionslager
Dachau
Dora Aussenkommando-
Buchenwald
Mittelwerke
Flossebȕrg
Konzentrazionslager
Flossebȕrg
Gross-Rosen
Konzentrazionslager Gross-Rosen
Haselhorst-Nord
Aussenkommando-
Sachsenhausen Siemens
Herzogenbusch
Konzentrazionslager Herzogenbusch Prȁmienschein/Lagergeld
Wertmark
Holleischen
Aussenkommando- Flossebȕrg
MWH
Lagensalza
Aussenkommando-
Buchenwald
Langenwerke
Leipzig
Aussenkommando-
Buchenwald
HASAG
Lichtenburg
Konzentrazionslager
Lichtenburg
Linz-Ebelsberg
SS-Neubauleiltug
Mauthausen
Litzmannstadt
Getto
Litzmannstadt
Markkleeberg
Aussenkommando
Buchenwald
Mauthausen
Konzentrazionslager
Mauthausen Meuselwitz
Aussenkommando
Buchenwald
Mittelbau
Konzentrazionslager
Mittelbau
(Arbeitslager)
Muno-Oberndorf
Aussenkommando
Buchenwald
Natzweiler
Konzentrazionslager
Natzweiler Neuengamme
Konzentrazionslager
Neuengamme Niederorschel
Bereichsleitung-
Buchenwald
Langenwerke
Nordhausen(Dora)
Aussenkommando
Buchenwald
Nordhausen(Mittelbau) Konzentrazionslager
Mittelbau Oranienburg
Konzentrazionslager
Oranienburg
Oranienburg
Aussenkommando-
Sachsenhausen
Heinkel
Pest
Jȕdische Gemeinde
Budapeszt
Wertmark
130
Prȁmienschei
Judengeld
Wertmark
Lagergeld
Prȁmienschein
Wertmark
Prȁmienschein
Prȁmienschein
Prȁmien-
Gutchschein
(Vught) Wertmark
Wertmark
HȁftlingsLagergeld
Rpfeennig
Quittung
Wertmark
Prȁmienschein
Wertmark
Wertmark
Wertmark
Prȁmienschein
Prȁmienschein
Wertmark
Wertmark
Wertmark
Lagergeld
Wertmark
Pengo,filler
Ravensbrȕck
Frauen- Konzentra-
Zionslager
Rottelberode
Aussendomando(A5)
Schȍnebeck/Elbe
Aussenkommando-
Junkers
Schwerte/Ruhr
Aussenkomando
Sokolka
Getto
Stutthof
Konzentrazionslager
Suhl
Aussenkommando-
Gustloff
Theriesienstadt
Getto
Wansleben
Arbeitskommando(A6)
Westerbork
Judendurchgangslager
Wolfen
Aussenkommando-
Agfa
Ravensbrȕck Prȁmienschein
Buchenwald
Buchenwald
Wertmark
Wertmark
Buchenwald
Sokolka
Stutthof
Buchenwald
Wertmark
Judengeld
Prȁmienschein
Wertmark
Theriesienstadt
Buchenwald
Westerbork
Buchenwald
Quittung
Wertmark
Gutschein
Wertmark
Camp means of payment in World War II
Money of the concentration camps of the Third Reich
Summary
As a kind of a bonus awarding of the prisoners of the nazi concentration camps, the
premium bonds – special money for internal use – were introduced in some of them. The
procedure of issuance and denomination composition of this means of payment differed
in each concentration camps. The author considers in detail the reasons fot introduction
of such means of payment, peculiarities of their use, and investigates in which camps this
system of labour remuneration was used. In addition, the history of origin and functioning
of the concentration camps, their purpose and role in the general structure of the nazis
camps are covered.
131
Zbyšek Šustek
(Słowacja)
KWITY BANKU SAMORZĄDU ŻYDOWSKIEGO
W GETCIE TEREZINSKIM W LATACH 1943-1945
Kwity Banku samorządu żydowskiego w getcie terezinskim (Terezin – Theresienstadt)
przedstawiają jeden z wielu rodzajów pieniądza w obozach koncentracyjnych na terenach
okupowanych przez Rzeszę Niemiecką podczas II wojny światowej. Swoim charakterem
były najbliższe pieniądzu obiegowemu w getcie łódzkim. Różnice między nimi a pieniędzmi w innych niemieckich obozach koncentracyjnych polegały na ich obiegu i przede
wszystkim funkcji raczej propagandowej niż rzeczywiście ekonomicznej.
Chociaż o getcie terezinskim jest obszerna literatura m.in. publikowana corocznie w
almanachu Terezínske listy1 i czasopiśmienie Zpravodaj/Newsletter2, a zachowany pieniądz
przedstawia łatwo dostępny materiał numizmatyczny3, to o samym pieniądzu aż do początku
lat 90. było bardzo mało informacji (Sém 1977, Bartůněk 1970). Przyczynę tego stanu
rzeczy należy szukać w autorach, którzy zajmowali się historią getta i traktowali tematu
pieniądz jako marginalny. Można konstatować, że ten stan wśród badaczy trwa do chwili
obecnej. Przez ostatnie 20 lat w almanachu Terezinske listy nie ma ani jedynego artykułu
na temat pieniądza w getcie. W czasopiśmie Zpravodaj ukazał się jedyny artykuł o akcji
upiększania getta w latach 1943-1944, w którym kilka kwitów posłużyło jako ilustracje
(Anonym 2004).
Autor niniejszej pracy w 1992 r., z powodu braku informacji, zrobił badania w muzeum
i w archiwum getta w Terezinie. Podstawowymi źródłami, obok publikowanych monografii
Adlera (1958, 1960, 2003) i Hilfa (1968), były przede wszystkim rozkazy samorządu4, jego
raport z 1944 r. oraz autentyczne dzienniki więźniów Wiliama Mahlera5 i Evy Roubíčkovej6, w których z detalami opisywali codzienne doświadczenia. Mahler był człowiekiem
średniego wieku, inteligentnym i pragmatycznym, na średnim poziomie samorządu oraz
w hierarchii socjalnej w getcie. Posiadał pewne przywileje i nawet w ciężkich warunkach
1
2
3
4
5
6
Od 1971 r. ukazało się 39 tomów, w których opublikowano oryginalne różnorodne badania o tematyce
holokaustu i II wojny światowej, autentyczne wspomnienia byłych więźniów oraz obszerną bibliografię
wszystkich publikowanych o getcie prac i recenzji Wszystkie tomy są bezpłatnie dostępne pod adresem
http://www.pamatnik-terezin.cz/cz/historie-sbirky-a-vyzkum/terezinske-listy.
Od 2002 r. ukazuje się cztery razy w roku Pamiętnik Terezín, jako materiał propagujący działalność publiczną oraz jako czasopismo metodyczne dla nauczycieli historii szkół podstawowych i średnich. Artykuły
faktograficzne powtarzają już wcześniej publikowane informacje, a jedyną ciekawostką do tej chwili są
niepublikowane zdjęcia i rysunki byłych więźniów. Od 2003 r. jest dostępny pod adresem http://newsletter.
pamatnik-terezin.cz/
Duże ilości rezerw biletów niewprowadzonych do obiegu sprzedawano w latach 60. za symboliczne ceny
przez związki zawodowe Państwowego Banku Czechosłowackiego w Pradze.
Pełną treść 404 Rozkazów dziennych samorządu żydowskiego można znaleźć pod adresem http://www.
holocaust.cz/databaze-dokumentu/strana/3/?searchKeyword=denní rozkaz, niektóre z kolei codzienne, inne
z kilkudniowymi przerwami. Pierwszy, nr 6, jest z 12 grudnia 1941, ostatni nr 432 z 4 kwietnia 1944 r.
Do obecnej chwili z jego dziennika cytowano w różnych pracach tylko poszczególne notatki. Całość została
napisana dość plastycznym językiem, z delikatnymi detalami o jego działalności i nawet z notatkami o jego
życiu intymnym i w tym należy upatrywać przyczynę braku publikacji całości dziennika, chociaż jest w
języku czeskim, na dobrym poziome stylistycznym i jego zredagowanie nie byłoby trudne.
Dziennik Evy Roubíčkovej, w czeskim tłumaczeniu publikowano w 2009 r.
132
żył w getcie życiem nadzwyczaj pełnowartościowym. Niestety zmarł w Oświęcimu na
przełomie lat 1944 i 1945. Gdyby przeżył, byłby ze swoimi doświadczeniami i zdolnością obserwowania niewątpliwie bardzo wartościowym źródłem informacji o życiu w
getcie. Roubíčková była uczuciową, empatyczną i introwertyczną młodą dziewczyną, z
wysokim poziomem etycznym, ale zawsze na niskim poziomie społeczeństwa w getcie.
Terezin przeżyła. Te cechy charakterologiczne dają różne, zgoła odmienne perspektywy
widzenia pieniądza i całej realności getta. Ale właśnie dzięki temu przyczyniają się do
plastycznego obrazu historii getta.
Pomysł i próby autora, by przeprowadzić rozmowy z byłymi więźniami były bezcelowe. Już na początku lat 90. było bardzo trudno, nawet z pomocą Związku Bojowników
Przeciw Faszyzmowi, znaleźć żyjących więźniów, chętnych na ten temat porozmawiać.
Niektórzy (jak jeszcze żyjący w 2016 r. inż. Petr Heimann z Brna) przybyli do Terezina
jako małe dzieci i prawie nic nie pamiętają. Inni byli bardzo krótko, pod koniec wojny
(pan Scheiner z Bratysławy z transportem z Seredi w grudniu 1944 r.) i temat pieniądza
był dla nich marginalny.
Wyniki tych badań opublikowano w języku niemieckim (Šustek 1993) i w języku
słowackim (Šustek 1995) oraz w dwóch skróconych wersjach popularyzacyjnych (Šustek
1992, 1997), jednak we wszystkich przypadkach z niską jakością reprodukcji dokumentów
graficznych, odpowiadającą ograniczonym możliwościom technicznym i finansowym
tego okresu.
Celem niniejszej pracy jest przedstawienie tej tematyki faktów i czytelnikom polskim
i porównanie funkcjonowania tego pieniądza z pieniądzem w innych obozach koncentracyjnych, przede wszystkim w getcie łódzkim.
Powstanie getta żydowskiego w Terezinie
Krótko po okupacji Czech i Moraw rozpoczęło się coraz intensywniejsze prześladowanie Żydów w Protektoracie. 10 października 1941 r. odbywały się w Pradze obrady
urzędującego protektora Rzeszy Reinharda Heydricha, państwowego ministra Karla Hermana Franka oraz innych wysokich funkcjonariuszy niemieckich o rozwiązaniu kwestii
Żydów w Protektoracie. Podczas obrad zdecydowano o założeniu getta żydowskiego w
Terezinie. Zgodnie z pierwotnymi planami getto miało służyć tylko jako obóz zbiorowy
i przechodni. Jednak na następnej konferencji o definitywnym rozwiązaniu kwestii żydowskiej, która odbywała się 10 stycznia 1942 r. w Wansee pod Berlinem, zdecydowano
rozbudować getto w Terezinie jak getto dla Żydów prominentnych, naukowców lub
Żydów z zasługami dla państwa niemieckiego i z niemieckimi nagrodami wojennymi z
I wojny światowej.
Wielką twierdzę w Terezinie (ryc. 1 i 2) celowo wybrano do zbudowania getta z kilku
powodów. Silnie ufortyfikowane miasteczko było możliwe do obrony. W miejskich koszarach było możliwe umieścić dużą ilość ludzi. Wygodna była też bliskość stacji Bohušovice – Bauschowitz (2,5 km) na linii kolejowej z Pragi do Ústí nad Łabą (Aussig). W
przypadku potrzeby stłumienia jakiegokolwiek powstania był w niedalekich Litoměřicach
(Leitmeritz) do dyspozycji garnizon SS. Alternatywą było też miasto Tabor w Czechach
Średnich. Obok niego planowano zbudować w Protektoracie jeszcze drugie getto w Kyjovie, w Morawach południowych, ale pomysłu tego nie zrealizowano.
Pierwsi więźniowie, tworzący tzw. komando odbudowy, przybyli do Terezina 14 li133
Ryc. 1. Historyczna mapa kompleksu twierdzi Theresienstadt z końca XVIII w.
Ryc. 2. Plan getta w Terezinie i dyslokacja budynków banku i sklepów (1 – optyk, 2 – artykuły spożywcze,
3 – kufry, 4 – odzież męska, 5 – kawiarnia, 6 – bielizna, 7 – artykuły kolonialne, 8 – odzież damska, 9 – buty,
perfumeria, papier, galanteria, 10 – odzież męska, 11 – naczynia, 12 – odzież damska, 13 – bielizna, 14 – odzież
damska i dziecięca
134
Ryc. 3. Starszy Żydów w getcie Terezin: od
lewej Jacob Edelstein (1903-1944, w funkcji
grudzień 1941 - styczeń 1943, podpisany
na kwitach), Dr. Paul Eppstein (1903-1944,
w funkcji styczeń 1943 - wrzesień 1944),
Dr. Benjamin Murmelstein (1905-1989,
w funkcji wrzesień 1944 - maj 1945) oraz
zastępca starszego Żydów inż Otto Zucker
(1892-1944, w funkcji 1941-1944)
stopada 1941 r. Ale już 4 grudnia przybył pierwszy transport 1000 więźniów i tzw. sztab
23 „starszych” żydów pod przywództwem Jacoba Edelsteina i jego zastępcą inż. Otto
Zuckerem (ryc. 3). Ich zadaniem było przygotowanie Terezinu do przyjęcia około 50
000 osób. Już w końcu 1941 r. znajdowało się w Terezinie 7350 więźniów. Umieszczano
ich w koszarach, kobiety i dzieci oddzielono od mężczyzn. Tylko starzy ludzie mogli
zostać razem.
16 lutego 1942 r. protektor Heydrich rozkazał zlikwidować gminę Terezin. Cywilni
obywatele zmuszeni zostali do opuszczenia swojego miasta do 15 czerwca 1942 r. Tylko
właścicielom sklepów pozwolono zostać w Terezinie do 30 czerwca. Za przeprowadzkę
obywatele miasta otrzymali pewną, nie w pełnej wysokości i późno wypłaconą rekompensatę finansową (Fedorovič 2004). Z powodu rosnącej liczby więźniów konfiskowano
budynki cywilne. W maju 1942 r., kiedy jeszcze w Terezinie żyli mieszkańcy cywilni,
było tam już 29 000 Żydów. Po wysiedleniu ostatnich mieszkańców cywilnych, zezwolono
więźniom na poruszanie się po mieście.
Ryc. 4. Warunki życia w getcie – wydawanie jedzenia, zakwaterowanie, brakujące kotlety (według Adlera 1958
i Hilfa 1968)
135
Gospodarka, wyżywienie i warunki życia w getcie
Terezin, jako małe miasteczko, nie było zdolne do przyjęcia tak wielkiej liczby ludzi.
Możliwości zakwaterowania wielokrotnie przekroczono. Nawet starych ludzi umieszczano na gołej posadzce, pod dachami lub w piwnicach kamienic terezinskich, bez
elementarnego wyposażenia higienicznego. W końcu 1942 r. na jedną osobę przypadało
1,6 m2. Brakowało wody. Kanalizacja była niewydolna dla takiej liczby ludzi. Kuchnie
w koszarach nie posiadały odpowiedniej ilości kotłów dla gotowania jedzenia (ryc. 4). Z
tego powodu wydawano je nieprawidłowo i w niewystarczającej ilości, poniżej wartości
kalorycznej 1500-1800 kcal dziennie. Koszty utrzymywania jednego więźnia w getcie
wynosiły 32 fenigi dziennie, tj. 114 marek rocznie. Do czasu wprowadzenia pieniądza w
getcie, jedzenie stanowiło formę „wynagrodzenia” za dobrą pracę.
Więźniowie cierpieli głód i niedożywienie, mieli fatalne warunki higieniczne, zapadali
na choroby psychiczne z braku wolności i kontaktu z krewnymi, z wysokiej gęstości ludzi
w ubikacjach i ciągłych konfliktów, które z tego powodu powstawały. W wyniku katastrofalnych warunków życia, przede wszystkim w bardzo ciepłym sierpniu 1942 r., umierało
dziennie aż 113 osób, głównie ludzi starych zakwaterowanych pod dachami kamienic.
Złe warunki życia i pomysł nazistów, aby w Terezinie powstał obóz pokazowy, który
mogliby zaprezentować międzynarodowym organom kontrolnym zmusiły dowództwo
getta do ulepszenia panujących warunków. Rozpoczęto rekonstruowanie kanalizacji i
wodociągu, rozszerzanie kuchni, otwarcie gabinetów lekarskich oraz zreformowanie reżimu w getcie. 18 września 1942 r. ogłoszono otwarcie ośmiu sklepów w getcie (odzież
kobieca i męska, naczynia, obuwie, kufry, papier, galanteria oraz perfumeria). 8 grudnia
otwarto kawiarnię, gdzie więźniowie mogli otrzymać na specjalny talon kawę żytnią i
cukier. Dobrą wydajność pracy zaczęto nagradzać wyższymi racjami jedzenia.
Na początku wszystkie towary w sklepach i jedzenie wydawano jedynie na kartki
(ryc. 5). Pieniądze oraz inne walory Żydzi byli zmuszeni oddać jeszcze przed transportem
do getta. Jednakże po przybyciu do getta wszystkie bagaże jeszcze raz kontrolowano i
ewentualnie znalezione pieniądze i inne walory konfiskowano. Trzymanie pieniędzy w
getcie było zabronione. Przeprowadzano kontrole i winnych karano.
Wprowadzenie gospodarki pieniężnej w getcie
Kolejnym ulepszeniem warunków w getcie, którego celem było zachowanie chociaż
iluzji życia normalnego, było wprowadzenie gospodarki pieniężnej i „getto-pieniędzy”
(teksty niemieckie stosują termin Getto-Geld). Zamówienie druku znaków pieniężnych
w drukarni banknotów Narodowego Banku dla Czech i Moraw w Pradze w czerwcu
1942 wskazuje, że dowództwo getta miało ten pomysł już wiosną 1942 r. Jednak plan
wprowadzenia pieniądza w getcie ogłoszono samorządowi żydowskiemu getta dopiero we
wrześniu 1942 r. z nakazem przygotowań do wprowadzenie pieniądza od 1 stycznia 1943 r.
Przedstawiciele samorządu fakt ten przyjęli jako sygnał stabilizacji sytuacji w getcie,
ulepszenia warunków życia i być może nawet jako sygnał większej nadziei na przeżycie.
W ramach przygotowań organizowanych przez samorząd kreślarze Peter Kien (ryc. 6 i 7),
(autor kilku rysunków w dokumentach oficjalnych samorządu) i Heilbron (w posiadanych
dokumentach jego imienia nie ma) przygotowali projekty znaków pieniężnych. Według
świadków naocznych, którzy przeżyli, na projektach był wizerunek tradycyjnych moty136
Ryc. 5. Kartki na jedzenie oraz nieoznaczonych towarów wykorzystane w getcie terezińskim (według Adlera
1958 i Hilfa 1968)
wów żydowskich, np. siedmioramienne kandelabry (menory) i były podobne do pieniądza
łódzkiego. Jednak owe podobieństwo świadkowie mogli uznać prawdopodobnie tylko po
wojnie, bo jest prawie niemożliwe, że posiadaliby informację o pieniądzu łódzkim już
w getcie terezinskim.
Gotowe projekty samorząd oddał dowództwu getta i ślad po nich zaginął. Po wprowadzeniu pieniądza do obiegu twórcy zdziwili się, że oryginalne projekty z getta całkowicie
zmieniono (Adler 1956, 1960, 2003). Więźniowie domyślali się, że pieniądz wprowadzony
do obiegu projektowała Gmina Żydowska w Pradze lub że pochodzą z Berlina. Owe mylne
137
wnioski oparte były na opinii, że pieniądz był bardziej
podobny do banknotów niemieckich niż do pieniądza
papierowego Protektoratu. Oprócz tego na więźniów źle
wpływał brzydki wizerunek Mojżesza. Więźniowie nie
wiedzieli, że pieniądz zaprojektowano i wydrukowano w
drukarni Narodowego Banku dla Czech i Moraw, gdzie
nawet oryginalny projekt wizerunku na rozkaz Niemców
jego autor Jindra Schmidt modyfikował (ryc. 8) tak, aby
Mojżesz wyglądał brzydko (Bartúněk 1970). Pochodzenie
pieniądza pracownicy Banku Samorządu Żydowskiego
mogli łatwo ustalić według stempli na taśmach z nazwiskami czeskich współpracownic drukarni, które pieniądz
liczyły i pakowały (ryc. 9). Również zaskakujący jest
fakt, że nikt z biegłych pracowników komercyjnych
Ryc. 6. Malarz
Peter Kien
Ryc. 7. Ilustracja
Petra Kiena
w raporcie rocznym
Samorządu
Żydowskiego z 1943 r.
Ryc. 8. Oryginalny
i definitywny portret
Mojżesza od Jundry
Schmidta dla kwitów
Banku Samorządu
Żydowskiego w getcie
Terezin
banków czeskich, którzy pracowali w kierownictwie banku samorządu (patrz niżej), nie
zobaczył zgodnej numeracji „getto-pieniądza” z niektórymi banknotami Protektoratu lub
przedwojennymi (ryc. 10).
138
Ryc. 9. Taśmy dla
paczek 100 sztuk
kwitów z datami
zapakowania
oraz nazwiskami
pracowniczek
Drukarni banknotów
Narodowego Banku dla
Czech i Moraw
w Pradze
Ryc. 10. Porównanie
numeracji na kwitach
terezińskich
i biletach skarbowych
Protektoratu Czech
i Moraw
Plan organizacyjny banku obmyślił były pracownik Zentral Europäische Bank w Wiedniu, dr Ludwig Hilf (Hilf 1968). Na jego czele postawił rzeczywiście doświadczonych
fachowców. Dyrektorem banku był dr Desider Friedmann, były prezes Gminy Żydowskiej
w Wiedniu. Kierownikiem handlowym został dr Stefana Poppera, członek czeskiego Banku
Dyskontowego i Kredytowego w Pradze, a jego zastępcą dr Ludwig Hilf. Oprócz tego w
kierownictwie banku pracowali Karel Wagner, były dyrektor Legiobanku w Pradze oraz
dr Ludwig Waller, syndyk Deutsche Bank w Berlinie. Bank posiadał siedmioosobową
komisję kontrolną. Jej prezesem był inż. Ernest Egger, były prezydent Spółki Elektrowni
w Wiedniu, członkami Felix Stransky, były dyrektor Dolnoaustriackiego Banku Dyskontowego oraz minister handlu i burmistrz Le Havru Léon Meyer (1868-1948).
Bank budowany od września do listopada 1942 r. otrzymał, według świadków, piękne wyposażone pokoje z ozdobnym marmurem z budynku byłego terezinskiego ratusza
(ryc. 11). Pracowało w nim 50-60 ludzi. Bank miał prowadzić konta zewnętrzne getta i
oszczędnościowe więźniów oraz wypłacać ich płace lub zapomogi. Funkcjonował więc
raczej jako „buchalteria getta” niż jak rzeczywisty bank.
139
Ryc. 11. Ratusz
terezinski –
siedziba Banku
Samorządu
Żydowskiego
w Terezinie,
stan krótko
po wyzwoleniu
Terezina
oraz w 2005 r.
Ryc. 12.
Kwity Banku
Samorządu
Żydowskiego
w Terezinie
o nominałach
1-100 koron
140
Jak widać z daty na kwitach oraz
na innych dokumentach (ryc. 12 i 13),
liczono się z wprowadzeniem pieniądza
od 1 stycznia 1943 r. Jednak druk kwitów się opóźniał. Jedną z możliwych
przyczyn mogła być zmiana wizerunku Mojżesza, w wyniku zarządzenia
komisarza Banku Rzeszy, według którego wizerunek powinien być brzydki,
zgodnie z nazistowską ideologią. Drugą
przyczyną mogło być też sprawdzanie
hebrajskiego tekstu Dekalogu ze specjalistami z Biblioteki Uniwersyteckiej
w Pradze, czy nie ma w nim ukrytego
innego tekstu. Daty na taśmach potwierdzają, że pakowanie gotowych kwitów
trwało jeszcze w marcu 1943 r. (ryc. 9).
Kwity o całkowej wartości nominalnej 53,72 milionów koron doręczono
Bankowi Samorządu Żydowskiego 21
kwietnia 1943 r.
Ryc. 13 Formularz karty dla wypłat z datą 1 styczeń 1943 r., zgodny z pierwotnym planem wprowadzenia
pieniądza do obiegu
W rozkazie dziennym samorządu z 10 maja 1943 r. w artykule 4 (ryc. 14) ogłoszono
szczegóły wprowadzenia „getto-pieniądza” od 12 maja 1943 r. Jednostką pieniężną była
„getto-korona” (Ghettokrone, ze skrótem GK). Od tej daty wszystkie dokumenty księgowe
powinny być wyrażane w tym pieniądzu. Pierwsze wypłaty zrealizowano też 12 maja.
Według instrukcji wszyscy więźniowie w wieku 15-60 lat powinni pracować przeciętnie 69 godzin (mężczyźni 75 godzin, w biurach 57 godzin). Pracę podzielono na
pięć kategorii i zgodnie z tym określono płacę miesięczną – mężczyźni 105-295 GK,
kobiety 95-205 GK.
Więźniowie, którzy nie musieli pracować i ludzie starzy otrzymywali podparcie zgodne z płacą w najniższej kategorii dla mężczyzn 105 GK i kobiet, 95 GK. Prominenci i
inwalidzi wojenni otrzymywali zapomogę 60, 70, 105 lub 145 GK.
Wynagrodzenie w małej części wypłacano gotówką. Większą część przypisywano na
kartę oszczędnościową, na tzw. konto blokowane lub wolne (ryc. 15 i 16). Konta blokowane nie były oprocentowane i nie było możliwości dokonywania z nich wypłat. Tylko
141
w wyjątkowych sytuacjach pozwalano
część wkładu odblokować. W czasach
istnienia getta konta przedstawiały tylko
wkład fikcyjny, na który Bank Samorządu
każdego miesiąca automatycznie przypisywał pewną sumę. Dla tej procedury
starszy pokoju, w którym więźniów zakwaterowano, zbierał wszystkie karty w
terminie wypłaty (ryc. 17) i przynosił je
do banku. Dla wypłat stosowano też karty
kontrolne (ryc. 18).
Bank zalecał też wpłacać na wolne,
nieoprocentowane konta sumy wypłacane
gotówką (rozkaz dzienny nr 342 z 14 lipca
1943 r.), jako wielką wygodę i deklarował
ochronę przed stratą lub kradzieżą. Bank
polecał też kredyty, które było możliwe
do spłaty tylko pieniądzem wypłaconym
Ryc. 14 Rozkaz dzienny z 10 maja 1943 r.
o wprowadzeniu pieniądza w getcie terezińskim
gotówką w następnych miesiącach.
Konta blokowane musiały zostać
nienaruszone. Więźniowie powinni
byli nosić kartę oszczędnościową
wspólnie z dowodem osobistym
i na prośbę międzynarodowych
organów kontrolnych pokazać, jak
wielkim kontem dysponują. Bank
prowadził w czasie kulminacji liczby więźniów w getcie 50 000 kont
osobowych.
Bank powinien starać się o
płynność obiegu pieniężnego. W
wyniku braku towarów w sklepach
na początku jego działalności nie
osiągnięto odpowiedniego powrotu
pieniądza do banku. Miesięcznej
emisji około 5 milionów GK odpowiadał powrót około 2 milionów GK. Dla osiągnięcia bilansu
wprowadzono różne, całkowicie
Ryc. 15. Oryginał karty oszczędnościowej z
1945 r. z zapisami
142
Ryc. 16. Kopie dwóch kart oszczędnościowych z bogatymi zapisami wkładów
bezsensowne opłaty. Na przykład za
„organizację czasu
wolnego” ryczałtowo płacono 50
GK miesięcznie,
za kąpiel 2 GK,
za „cło” (za paczkę z zewnętrz od
krewnych lub znajomych, których
jeszcze nie odtransportowano do getRyc. 17. Informacja
o terminach wypłat
w banku
143
Ryc. 18. Karta kontroli na wypłat
ta lub innego obozu), według jej wagi
(na otrzymanie paczki było potrzebne
pozwolenie samorządu, na które czekało się kilka miesięcy). Oprócz tego od
1 października 1943 r. obniżono sumę
wypłacaną w gotówce. Różnicę przypisywano na konto blokowane. Obniżono
płace – dla mężczyzn 65-160 GK, dla
kobiet 60-120 GK. Zapomogę dla
prominentów wypłacano w kwotach
40, 50 60 i 65 GK. Po tych zmianach
osiągnięto „równowagę” (ryc. 19).
Źródłem „specjalnym” powrotu
pieniędzy do banku były kary pieniężne, wprowadzone razem z wprowadzeniem „getto-pieniędzy” (dzienny
Ryc. 19. Diagram obiegu pieniądza w
getcie w 1944 r. Bericht der Jüdischen
Selbstwerwaltung in Theresienstadt für
den Zeitabschnitt 1. 1. – 31. 12. 1943. A
5251. (kserokopia materiał J. Lauschnera
przechowywana w archiwum getta)
144
Ryc. 20. Cennik towarów na kartki trzech kolorów według jakości towaru
rozkaz samorządu nr 124). Oprócz tego więźniowie przed transportem na „wschód”, to
jest do obozów likwidacyjnych – zagłady, byli zmuszeni oddać posiadaną gotówkę oraz
kartę oszczędnościową starszemu bloku, w którym mieszkali. Starszy bloków wszystko
145
zwracał do banku. Jednak w rzeczywistości większość więźniów gotówkę oddawała
swoim przyjaciołom, którzy pozostawali jeszcze w getcie, a starszemu bloku oddawali
tylko kartę, która nie miała dla nikogo sensu.
Ze swojej działalności bank zdawał miesięczny raport komendanturze getta. Kontrolował go też rewizor z Berlina. Stosunkowo prosty, ale co roku formalnie i treściowo
inny raport banku był częścią Rocznego Sprawozdania Samorządu Żydowskiego (ryc.
19 i załączniki).
Dyrektor banku zobowiązany był zdawać wizytatorom funkcjonariuszom z Rzeszy oraz
komisarzom Czerwonego Krzyża obszerną informację o działalności banku, jego znaczeniu
dla życia getta, sposobach rządzenia obiegu pieniężnego oraz o pokryciu emitowanych
kwitów żydowskim funduszem eksmisyjnym w Pradze. Ilość emitowanego pieniądza nie
mogła przekroczyć wartość skonfiskowanego majątku żydowskiego (Hilf 1968).
Gospodarka w getcie po wprowadzeniu „getto-pieniądza”
Krótko po wprowadzeniu pieniądza zamknięto wszystkie magazyny wydawania
towarów, tj. „sklepy” i przemieniono je na „sklepy rzeczywiste”. Kartek jednak nie
zlikwidowano (ryc. 5). Kartki dostosowano do możliwości zakupów i odpowiadały one
poszczególnym kategoriom dochodowym więźniów, a wszystkie towary rozdzielono do
trzech kategorii jakościowych (ryc. 20). Dla każdej kategorii emitowano kartki w innym
kolorze, dla I jakości czerwonym, dla II zielonym oraz dla III niebieskim. Liczbę sklepów
zwiększono do 14. Droższe towary (garnitury męskie, buty) pozwolono kupować tylko na
kartki specjalne (ryc. 21, załącznik III). Na bieżąco w rozkazie dziennym publikowano
Ryc. 21. Kartka specjalna na damskie buty
146
Ryc. 22. Turnusy dla zakupów na kartki wygłoszone 10 maja 1943
cenniki poszczególnych towarów i ilość punktów, które należało oddać pomimo zapłacenia
pieniędzmi. Nadal (przed i po wprowadzeniem pieniądza, ryc. 22) ogłaszano dni, w których można było robić zakupy według numerów emitowanych kartek. Otwarcie sklepów
powodowało w getcie wiele trudności, ponieważ byłe sklepy cywilne przystosowano
w przepełnionym getcie do zakwaterowania więźniów i po wprowadzeniu gospodarki
pieniężnej była potrzeba przywrócenia ich pierwotnemu przeznaczeniu.
147
Z zaopatrzeniem towarów dla
sklepów komendantura nie robiła
żadnych problemów. Oprócz towarów sprzedawanych w Protektoracie
bez kartek (niektóre artykuły żywnościowe, papier, środki dla czyszczenia, naczynia) komendantura
dostarczała do sklepów rzeczy mniej
wartościowe, które konfiskowano
więźniom przy kontroli walizek po
przybyciu do getta (Schleuse). W
skutek tego więźniowie mogli kupić
rzeczy, które wcześniej należały do
innych więźniów. W sklepie z kuframi sprzedawano walizki z imionami
właścicieli pierwotnych oraz z numerami transportów, którymi przybyli
do getta (sic !!!). Dzięki temu; kto
miał „szczęście” teoretycznie mógł
zakupić swój własny kufer. Do getta
przybywali Żydzi z Niemiec, którzy
były naiwnie przekonani, że jadą
rzeczywiście do miasta, które Führer
darował Żydom i które propaganda
niemiecka nazywała nawet kurortem
(sic !!!). Żydzi wierzyli, że tam będą
mogli dożyć w pokoju. Dlatego brali
ze sobą też ozdoby i wiele rzeczy
drobnych, których w getcie nie potrzebowali. Po przybyciu zabierano
im je i potem wystawiano w sklepie
z galanterią.
W sklepach sprzedawano też
różne przedmioty, które już od dawna
znajdowały się w terezinskich magazynach, lub rzeczy po więźniach
zmarłych. Witryny zawsze musiały
być pełne dobrych towarów, które
jednak nie były przeznaczane do
sprzedaży. Niektóre sklepy – mięso
i aptekę – urządzono, ale nigdy nie
Ryc. 23. Tekst ogólny o banku i pieniądzu w getcie w scenaotwierano ich dla więźniów. Swoje
riuszu Petra Weila (Narodowe Archiwum Filmowe, Praga)
towary sklepy dostarczały bezpośrednio do kuchni lub szpitali. W ten sposób owe dwa sklepy funkcjonowały właściwie
jak hurtownie. Później, podczas „upiększania” getta (Verschönung) w 1944 r. otwarto
jeszcze „trafikę”, sklep kolonialny oraz warsztat optyczny i mechaniki miękkiej (ryc. 2).
148
Ryc. 24. Sceny i ich montaż na poczcie, w sklepach oraz w banku według scenariuszu Petra Weila (Narodowe
Archiwum Filmowe, Praga)
Myślano również o księgarni, ale zamiast niej otwarto tylko bibliotekę publiczną. Za
wypożyczanie jednej książki płacono kaucję 50 GK.
149
Kwity i ich rola przy nakręcaniu filmu propagandowego o getcie
Latem 1944 r., po intensywnym i kosztownym upiększaniu getta przybyła do Terezina
komisja międzynarodowa Czerwonego Krzyża. W tym samym czasie przybył też sztab
filmowy Kurta Gerona (1897-1944), aktora i reżysera pochodzenia żydowskiego. Przed
ich przybyciem zabroniono korzystać z nazwy „getto-korona” (Getto-Krone) i zarządzono
zmianę na „korona terezinska” (Theresienstädter Krone), ze skrótem Th-Kr. Na początku
lipca 1944 r. nakręcano we wnętrzu pomieszczeń banku scenę filmu propagandowego pod
roboczymi nazwami Der Führer schenkt den Juden eine Stadt (Wódz poświęci Żydom
jedno miasto) lub Theresienstadt. Ein Dokumentarfilm aus dem jüdischen Siedlungsgebiet
(Terezin. Film dokumentarny z siedliska żydowskiego). Autorem scenariusza był reżyser
praskiego atelier filmu dokumentarnego Petr Weil (ryc. 23 i 24). Potrzebną ilość kwitów
przywieziono na wózku do banku już dzień przed nagraniem
Na początku kwietnia 1945 r. film pokazano ministrowi Karlowi Hermanowi Frankowi
i wysokim oficerom SS: Hansowi Güntherowi, kierownikowi Urzędu dla Rozstrzygnięcia
Kwestii Żydowskiej w Pradze i prawdopodobnemu inicjatorowi nakręcania filmu oraz komendantowi getta Karlowi Rahmowi. Oprócz tego 6 kwietnia 1914 r. film zaprezentowano
w Terezinie delegacji Czerwonego Krzyża oraz 16 kwietnia 1945 r. jeszcze raz w Pradze
wysokim funkcjonariuszom nazistowskim i szwajcarskiemu dyplomacie Buchmüllerowi.
Potem film zarządzono zniszczyć.
Z zachowanych około 20 minut filmu, sceny w banku nie ma. Tylko w jednej zachowanej sekwencji filmu jest scena jak na tańczącego Żyda pada deszcz banknotów. Tej
sceny w filmie propagandowym nie ma.
Stosunek więźniów do kwitów i banku samorządu
Zaufanie do jakiejkolwiek waluty można wytworzyć i utrzymać tylko w stabilnych
warunkach społecznych i gospodarczych i w jasnym i akceptowanym środowisku prawnym. Jednak o takich warunkach w getcie nie mogło być mowy. Ciężka pozycja i bardzo
ograniczona nadzieja na przeżycie determinowała stosunek więźniów do kwitów. Owe
warunki jeszcze podkreślano asortymentem, jakością, ilością i przede wszystkim pochodzeniem towarów w sklepach Terezina. Nikt nie mógł nie zobaczyć, że obieg pieniężny
w getcie nie miał większego znaczenia realnego i nikomu nie mógł zasadniczo ułatwić
jego losu. Z tych powodów prestiż „getto-pieniędzy” i samego banku był przeważnie
niski. Taką opinię spotykamy prawie we wszystkich wspomnieniach byłych więźniów
oraz w źródłach archiwalnych.
W rękopisie czasopisma dziecięcego „Vedem”7 wydawanym w getcie przez 14-18-letnich chłopaków scharakteryzowano kwity słowami: „... bank zaprasza do wkładów, ale
to tylko oszustwo...” lub „ ... Terezin stał się miastem filmowym, co innego jest Bank
Samorządu Żydowskiego, gdzie na przepięknych tabelach ukazują, że tam można wkładać
i wybierać oszczędności lub otwierać rachunek...”.
O banku powstawały anegdoty. Willi Mahler w dzienniku 10 sierpnia 1944 r. pisze:
„... o Banku Samorządu Żydowskiego zaś rozszerzano jedną anegdotę, żeby jej bankrut
w ogóle nie miał tragicznych konsekwencji dla gospodarki i klientów terezinskich. Z
7
„Vedem”, czasopismo dziecięce wydawane w getcie przez dzieci 14 i 19-letnich, K6a/A 1316-1
150
Rac. 25. Kwity z nadrukiem kontroli podobnym do firmy banku na karcie kontrolnej ze stycznia 1943 r. na
jednym z autentycznych dokumentów. Cel lub autentyczność nadruku nieznana. Jest prawdopodobne, że chodzi
o nowoczesny artefakt zrobiony z powodów spekulacyjnych na rynku numizmatycznym
tego widać rzeczywiste znaczenie banku i wartość przez niego emitowanych pieniędzy”.
Niektóre wspomnienia mówią, że pieniądz stosowano tylko przy grach w karty. Dr Hilf
(1968), który był autorem koncepcji banku i jego pracownikiem charakteryzował bank
jako „zasłanianie oczu”, a Adler (1958, 1960, 2003) jako „przedsiębiorstwo oszukańcze”.
Inni więźniowie, którzy przeżyli, mówili nawet, że z tym pieniądzem prawie nie spotykali
się (pan Scheiner z Bratysławy, który przybył jako młody chłopak do Terezina w końcu
1944 roku z transportem ze obozu pracy przymusowej w Seredi, informacja osobowa).
Rzeczywistą wartość „getto-pieniądza” pokazuje sprawa wysyłania pocztówek przez
więźniów, którzy mogli wysyłać swoim krewnym pocztówki z trzydziestoma słowami,
włącznie z adresem i podpisem. Kosztów pocztowych jednak nie płacili. Pocztówki dostarczano Gminie Żydowskiej w Pradze, która potem płaciła za ich wysłanie do adresatów
w koronach Protektoratu Czech i Moraw.
Chociaż owe wspomnienia są w szerszym sensie prawdziwe, w niektórych aspektach
wydają się zbyt zgeneralizowane. Zachowane, prawie codziennie pisane dzienniki Willego
151
Mahlera8, stosukowo dobrze sytuowanego członka samorządu, oraz Evy Roubíčkovej9
(10, Roubíčková 2009), normalnej więźniarki, przedstawiają niezwykłe plastyczny obraz
roli „getto-pieniądza” w codziennym życiu więźniów. Oba pokazują, że w sztucznie wytworzonych i ciężkich warunkach, na które więźniowie nie mieli jakiegokolwiek wpływu,
„getto-pieniądze” miały bardzo ograniczone (nominalnie niskie dochody, bardzo wysokie
ceny, za które było można kupić za miesięczną wypłatę 1 kg chleba i 1 kg ziemniaków,
patrz załączniki), ale zawsze miały realną możliwość kupienia trochę jedzenia ponad
normę zaopatrzenia w stołówkach lub innych, potrzebnych dla życia rzeczy. Jeśli by tak
nie było, to oboje więźniowie nie zapisywaliby tak staranie swoich zakupów, tendencji
cenowych i nie komentowaliby okoliczności, które wpływały na zmiany cen w getcie.
Ograniczoną, ale zawsze realną wartość pokazuje już sam fenomen oscylacji cen, przede
wszystkim w sytuacjach skrajnych, przed odjazdem transportów na wschód, kiedy każdy
zaliczony do transportu więzień usiłował zaopatrzyć się w jedzenie na podróż.
Stosunek więźniów do „getto-pieniędzy” odróżniał się też według ich pozycji w skomplikowanej hierarchii społecznej w getcie lub w samym samorządzie i z tego wynikającego
dostępu do dystrybucji niektórych ważnych towarów. Willi Mahler w swoim dzienniku
otwarcie przyznaje, że wszystkie wygody i rzeczy, o których wspomina w dzienniku wydają się prawie nieprawdopodobne (patrz załącznik), ma tylko dzięki czarnemu handlowi
margaryną. Istnienie czarnego handlu oraz „szarej strefy” sui generis potwierdza też Eva
Roubíčková, która w swoim dzienniku konstatuje: „… są olbrzymie różnice między tymi,
co mają wszystko i tymi co nie mają nic. Są ludzie, którzy potwornie zarabiają, i tacy, co
sprzedają ostatni kawałek odzieży, na przykład piękny płaszcz zimowy za 1200 koron”.
Jest mało prawdopodobne, że chodziłoby o handel zrealizowany za przemycone pieniądze
normalne, protektoralne lub niemieckie.
Ambiwalentny stosunek więźniów do „getto-pieniądza” wydać też we wspomnieniach
p. Scheinera z Bratysławy (informacja osobowa), iż mieli mało możliwości coś użytecznego
kupić lub kupioną rzecz stosować. Wspominał, że kupił warzywa suszone do zupy, ale nie
miał gdzie tej zupy ugotować. Jednak wszyscy więźniowie „getto-pieniądze” ukrywali
do czasu aż nadarzy się okazja coś kupić. Chociaż „getto-pieniądz” jakąś elementarną
wartość realną posiadało, choćby w formie rozliczenia za wzajemne usługi, więźniowie
stosowali to rzadko. Raczej preferowano wymianę towaru lub inne usługi, na przykład
za 2 bochenki chleba obrączkę ślubną lub za ¾ godziny pedicure 2 kromki chleba (Adler
1960, 2003) lub przy takich tranzakcjach wykorzystywano przemycone pieniądze i chleb
(patrz notatkę Williego Mahlera z 17.8.1948 r.).
Kwestia obiegu pieniądza normalnego w getcie
Na początku egzystencji getta, przede wszystkim w czasie, kiedy jeszcze w Terezinie
byli cywile, niektórzy więźniowie posiadali pieniądze normalne, tj. protektoralne korony i
marki niemieckie, i w niektórych przypadkach udało się im coś kupić w sklepach w mieście. W dziennym rozkazie nr 6 z 21 grudnia 1941 r. napisano: „Z natychmiastową mocą
wszystkim obywatelom obozu zabrania się jakichkolwiek zakupów dla celów prywatnych
w sklepach w Terezinie”. Z zachowanych dokumentów wynika, że niektórym więźniom w
8
9
Notatki więźnia Willego Mahlera, Archiwum getta Terezin, A 5740.
Wspomnienia Evy Roubíčkovej, dziennik z lat 1941-1945. Archiwum getta Terezin, A 3863.
152
tym czasie wyjątkowo pozwolono robić zakupy w mieście. Obieg normalnych pieniędzy
w getcie pośrednio potwierdzają też Adlerowe (1958, 1960, 2003) w notatkach o cenach.
Jednak obieg pieniędzy normalnych w getcie był ogólnie zabroniony. Oprócz kontroli
wstępnych, więźniów w getcie poddawano kontroli, czy nie ukrywają pieniędzy normalnych (porównaj notatkę W. Mahlera z 21 lipca 1944 r.). Przy tych kontrolach rzeczywiście
kilkukrotnie pieniądze znajdowano i ich właścicieli karano. Ze wspomnień nie wynika
jednoznacznie, czy wzajemne obowiązki opłacano w „getto-pieniądzu”, normalnym czy
w kwitach, ponieważ więźniowie korzystali niekonsekwentnie ze skrótów K, GK lub
później Th-Kr. Istnienie nieoficjalnego kursu wymiany kwitów na korony protektoralne lub marki oraz ogólny przekaz (np. Mahlerowa notatka z 17 sierpnia 1944 r. patrz
załącznik) pokazuje, że obieg normalnych pieniędzy w getcie był bardzo ograniczony,
a drogi jakimi przenikały do getta, wbrew kontrolom, mogły być różne. Getto strzegła
policja Protektoratu i większość policjantów próbowała, wedle możliwości, więźniom
pomagać. Do getta nielegalnie też dostawali się cywile i przynosili znajomym więźniom
żywność i inne potrzebne rzeczy (Roubíčková 2009). Niektórzy więźniowie otrzymywali
przepustki na prace na zewnętrz getta, gdzie mogli pieniądze przypadkowo znaleźć lub
otrzymać od cywili.
W tym przypadku przy interpretacji źródeł powinno się bardzo ściśle odróżniać getto
i więzienie praskiego gestapo w Małej Twierdzy w Terezinie. Chociaż warunki w tym
więzieniu były o wiele gorsze niż w getcie, każdemu więźniowi krewni mogli wysyłać
miesięczne do 100 koron protektoralnych, za które kupowali soki i na początku mniej
wartościową kiełbasę oraz różne drobne rzeczy. Wysyłanie pieniędzy do getta było zabronione (wyjątek dotyczył więźniów duńskich).
Stosunek „getto-pieniędzy” do pieniądza normalnego
Stosunku „getto-korony”, później do korony terezinskiej, do korony protektoralnej lub
marki niemieckiej oficjalnie nie ustanowiono. Wbrew temu istniał czarny kurs 10 GK za
1 koronę protektoralną lub 100 GK za 1 markę.
Wyjątek stanowili byli więźniowie duńscy, którym krewni mogli wysyłać pewne
sumy pieniędzy. Owe sumy przeliczano na „getto-korony” w stosunku 1 RM: 10 GK,
tj. w tym samym stosunku jak markę i koronę protektoralną, i przypisywano na konta
blokowane. Obdarowany więzień był jednak zmuszony potwierdzić swoim podpisem
przejęcie pieniędzy na formularzu specjalnym, a wysłane pieniądze de facto trafiały do
komendantury getta.
Bank również prowadził rachunki wydziałów gospodarczych samorządu getta z dostawcami lub odbiorcami zewnętrznymi w koronach protektoralnych, więc w zachowanych
dokumentach korony protektoralnej nie można odróżnić od „getto-korony”. Powstaje taki
sam problem jak we wspomnieniach więźniów.
Koniec działalności Banku Samorządu Żydowskiego i obiegu pieniężnego w getcie
Po wizytach, latem 1944 r., komisji międzynarodowych organów kontroli w Terezinie
i prawie jednoczesnym ukończeniu filmu propagandowego o getcie 11 września 1944 r.
przeniesiono bank 29 sierpnia 1944 r. do innego budynku. Od 28 września rozpoczęła
się seria transportów do obozów likwidacyjnych, po której w Terezinie zostało z końcem
153
1944 r. około 11 000 więźniów. Zgodnie z tym obieg „getto-pieniędzy” spadło do poziomu
około 7 milionów GK, co stanowiło 700 GK na osobę. 31 grudnia 1944 r. po oddaniu do
banku wszystkich kart oszczędnościowych więźniów zmarłych lub deportowanych, ich
konta zlikwidowano, a wszystkie dokumenty spalono. Suma kont blokowanych w ten
sposób spadła z około 100 milionów GK na około 20 milionów GK. Na tym poziomie
utrzymała się do końca kwietnia 1945 r.
20 kwietnia 1945 r. przybył do Terezina pierwszy transport ewakuacyjny z 2000 więźniów z obozów likwidacyjnych. W ciągu następnych dwóch tygodni w ten sposób przybyło
do Terezina jeszcze koło 13 000 osób. Część z nich była zarażona tyfusem plamistym.
Epidemia tyfusu plamistego istniała już w zimie 1944/1945 w Małej Twierdzy. 1 maja
1945 r. tyfus plamisty stwierdzono też u pozostałych więźniów getta. W konsekwencji w
bardzo krótkim czasie wybuchła epidemia w całym Terezinie.
Od 20 kwietnia 1945 r. w Terezinie przebywał delegat Międzynarodowego Komitetu
Czerwonego Krzyża Paul Dunant, który 3 maja wziął getto pod swoją ochronę, a 9 i 10
maja getto i Małą Twierdzę przekazał pod kontrolę Armii Czerwonej. Prawdopodobnie
w tych dniach skończyła się „normalna” działalność Banku Samorządu Żydowskiego.
W ramach walki z epidemią tyfusu, organizowanej z pomocą czeską i sowiecką,
zarządzono 14 maja dwutygodniową kwarantannę, podczas której wszystkie będące w
obiegu kwity z powodów higienicznych spalono. W wyniku tego egzemplarze kwitów,
które fizycznie były w obiegu getta, zachowały się w bardzo małej ilości. Są to tylko
kwity wyniesione przez więźniów, którym udało się ujść z getta jeszcze przed ogłoszeniem kwarantanny.
28 maja 1948 r. rozpoczęto repatriację stałych więźniów getta. W ramach repatriacji
kierownictwo Banku Samorządu Żydowskiego zainicjowało rozmowy z czechosłowackimi
urzędami o wypłatach z kont blokowanych, więźniom którzy przeżyli. Argumentowano to
pokryciem kont Żydowskim Funduszem Eksmisyjnym w Pradze, czyli skonfiskowanym
majątkiem żydowskim. Czechosłowackie urzędy tę argumentację akceptowały. Sumę,
która podlegała wypłacie, zdecydowano rozdzielić na dwie części: 75% miało być wypłacone więźniom, którzy przeżyli w getcie do jego wyzwolenia i 25% zarezerwowano
dla więźniów, którzy przeżyli w Oświęcimiu lub innych obozach zagłady i udowodnili
swój pobyt w Terezinie. Od połowy maja do końca sierpnia z ocalałych zgłosiło się
tylko sto osób. Im oraz około 10 000 więźniów z Terezina wypłacono 1000-5000 koron
protektoralnych jako małą pomoc na początek nowego życia. Pieniądze wypłacano przez
kilku wolontariuszy, którzy zostali w Terezinie aż do końca sierpnia 1945 r., kiedy ostatni
repatrianci wyjechali z Terezina. Tak więc koniec sierpnia jest też definitywnym końcem
historii „getto-pieniądza” terezinskiego getta.
Załącznik I.
Wybrane notatki z dzienników Willi-ego Mahlera i Evy Roubíčkovej
o cenach i obiegu pieniężnym w getcie
A. Notatki ogólne
– zbiór kartek zaopatrzenia, pieniędzy i dokumentów bankowy po transporcie (Mahler
13. 5. 1944),
– wizyta u dyrektora banku, dyskusja o gospodarce finansowej w getcie, luksusowe
154
biuro, gdzie często przybywali z wizytą wysocy funkcjonariusze, piękne, eleganckie,
oddano 1045 GK od deportowanych ludzi (Mahler 25. 5. 1944),
– kontrole posiadania papierosów oraz pieniędzy (Mahler 21. 7. 1944),
– przygotowania do nakręcenia filmu w banku; pospieszna wypłata w banku (Mahler
28. 7. 1944),
– w budynku L 313 otwarto rzeczywisty ”kolonial” (sklep kolonialny) i trafikę (Mahler
28. 7. 1944),
B. Notatki o cenach w getcie:
Zwyżka cen żywności: 1 papieros 45 GK, 1 jajko 150 K, 1 kg chleba 250 GK, 1 kg
mąki pszenicznej 500 GK, 1 kg cukru 1000 GK (Mahler 28. 7. 1943),
Ceny rynkowe w getcie, po likwidacji koszara sudeckiego??? handel z żywnością
spadł, teraz ożywa: 1 papierosa 35 GK, 1 kg mąki pszenicznej 800 GK, 1 kg margaryny
1600 GK, 1 kg krup 800 GK, 1,5 kg chleba 350 GK, jest mało, co kupić na rynku w getcie, cebula, czosnek, ogórki zielone, ziemniaki nowe, coś na wymianę, coś za pieniądze,
ustalono ceną nowych ziemniaków 140 GK za 1 kg (Mahler 10. 8. 1943),
Buty za 2000 Gk (Roubíčková 16. 8. 1943)
Chleb po 400 GK, są olbrzymie różnice między tymi, co mają wszystko i tymi co
nie mają nic. Są ludzie, którzy potwornie zarabiają, i tacy, co sprzedają ostatni kawałek
odzieży, na przykład piękny płaszcz zimny za 1200 koron, 1 pomidor za 50 GK, ceny są
fantastyczne, całkowicie im nie rozumiem. (Roubíčková 29. 8. 1943)
Zakup butów, pantofli do domu i pończoch i skarpetek, ...., ceny rosną chleb 60 GK,
papieros 50 GK, cukier .1000 GK, jabłko 100 GK, mąka 1200 GK . (Roubíčková 29. 8.
1943)
Ceny przed świętami: 1 kg mąki pszenicznej 900 – 1000 GK, krupy l kg 700 GK,
margaryna 1600 GK chleb 1 kg 200 GK, papieros 40 GK (Mahler 18. 12. 1943),
W sklepie z odzieżą dzisiaj kupiłem całkowicie piękną marynarkę do domu za 150
punktów i 90 GK, ceny w getcie spadły, za papieros płaci się jeszcze 30 GK, za chleb
60 GK, mąka 450 KG za kg, margaryna 800 GK za kg, sacharyna 100 GK za 100 sztuk,
cukier 500 za kg, (Mahler, 30. 4. 1944),
Papierosy 40 GK za sztukę, chleb 150 GK za kg, krupy 250 GK za kg, margaryna
250 GK za ¼ kg, pasztet 150 GK, sardynki 200 GK za małe pudełko, 300 GK za wielkie,
sacharyna 100 GK za 100 sztuk, mąka 400 GK za kg, margaryna 800 GK za kg, nowe
ogórki 150 GK za sztukę, grysik 800 GK za kg, nowe ziemniaki 50 GK za kg, (Mahler,
3. 7. 1944),
Zakup but kobiecych na szczególne pozwolenie (Mahler miał w getcie intensywny
intymny stosunek do Trudi), krótkie spodnie oraz dwie poduszki za 75 GK i 100 punktów,
sacharyna, korzenie do zupy, smarowidło, gotowanie do zupy, to wszystko za 129 GK
(Mahler, 22. 7. 1944),
...po obiedzie byłyśmy z Trudi i jej mamą w kawiarni na lodach (Mahler, 11. 8. 1944),
... sardynki na święta mamy Trudy, po co my ich nie jedli, gdy kosztowały 3 korony
i dla czego ich chcemy, gdy kosztują 300 GK..... (Mahler, 30. 8. 1944),
.... nie wystarczam z chlebem, muszę kupować 80 K za bochenek (Mahler, początek
września 1944),
... cena chleba przed transportem wzrosła na 250 GK za kg (Mahler, początek września 1944),
155
C. Przypadki handlu wymiennego i korzystania z pieniądza normalnego
... za 50 pomidorów buty, sprzedający był prawdopodobnie zadowolony (Roubíčková,
13. 9. 1943)
... wiele odzieży, więcej niż zewnątrz (Roubíčková, 7. 11. 1943)
... za poprawkę odzieży płaci się chlebem i kostkami zupowymi (Mahler, 12. 5. 1944),
... buduję siebie swój pokój, za połowę bochenka chleba i 12 RM zamówiłemłem
zamek (Mahler, 17. 8. 1944),
D. Kary pieniężne
...dawniej karano za posiadanie papierosów miesiącem aresztu, teraz karą pieniężną
50 GK (Mahler, 1. 8. 1944),
Załącznik II.
Ceny niektórych towarów według Adlera (1958, 1960)
*) prawdopodobnie chodzi o pierwsze miesiące istnienia getta
Załącznik III.
Ceny niektórych towarów w „getto-koronach”
według rozkazu dziennego Samorządu Żydowskiego
156
Załącznik IV
Wypis z raportu rocznego Samorządu Żydowskiego za rok 1944
Tab. 1 Utarg sklepów w getcie w 1944 r.
Tab. 2. dochody banku w 1944 r.
Tab. 3. Wypłaty „obywatelom” getta w 1944 r.
157
LITERATURA:
1. Adler, H. G.,1956: Die Wahrheit – Theresienstädter Dokumente, Tübingen.
2. Adler, H. G., 1960: Theresienstadt 1940-1949, Tübingen.
3. Adler H. G., 2003: Terezin 1941-1945- Tvář nuceného společenství. I. Dějiny, Barrister & Principal,
Český fond budoucnosti, Praha.
4. Bartůněk, V., 1970: Jak jsem byl donucen vylepšovat Mojžíše. Bankovka, 1: 5-7.
5. Fedorovič, P., 2004: Zánik města Terezín a jeho přeměna na geto. Terezínské listy, 32: 15-44.
6. Hilf, L., 1968: Theresienstadt, Europa-VerlagWien,
7. Chládková, L., 1991: Getto Theresienstadt. Terezín.
8. Novák, V., 1988: Malá pevnost Terezín, Naše vojsko, Svaz protifašistických bojovníků, Praha.
9. Pick, A. & Siemsen, C., 1976: Das Lagergeld der Konzentrations- und D. P.-Lager 1933-1945. München.
10. Roubíčková E., 2009: Terezínský deník 1941-1945, Svědectví o živote a smrti v terezínském ghettu.
Wydawnictvo P3K, Praha.
11. Sém, J., 1977, Papírové peníze na území Československa 1762-1975, Hradec Králové,
12. Šustek, Z., 1992: Banka židovské samosprávy v terezínskom gete. Československé banky, 11: 27-30.
13. Šustek, Z., 1994: Die Quittungen der Bank der Jüdischen Selbstverwaltung im Getto Theresienstadt
1943-1945. Slovenská numizmatika, 13: 93-124.
14. Šustek, Z., 1997: Potvrdenky Banky Židovskej samosprávy v Terezínskom gete. Zberateľ, 3 (7-8): 8-18.
ŹRÓDŁA ARCHIWALNE:
1. Wspomnienia Evy Roubíčkovej, dziennik z lat 1941-1945. Archiwum getta Terezin, A 3863.
2. Notatki więźnia Willego Mahlera, Archiwum getta Terezin, A 5740.
3. Bericht zur einjährigen Geschichte des gettos, A5249.
4. Geschichte des Gettos Theresienstatdt 1941-1945. A 5250. Autorem jest prawdopodobnie dr. Otto Zucker,
zastępca Starszego Żydów.
5. Rozkazy dzienne Rady starszych numer 6 z 21. 12. 1943 w ekspozycji Muzeum getta, nr 298 z 10. 3.
1943 A3363, nr 299 z 11. 3. 1943 A3364, nr 319 z 10. 5. 1943 A 3380, nr 321 z 15. 5. 1943 A 3383, nr 324 z
22. 6. 1943 A 3385, nr 335 z 24. 6. 1943 A 3396, nr 342 z 14. 7. 1943.
Paper money of the Bank of Jew autonomous administration
in the Terezín ghetto in 1943-1945
Summary
The paper money of the Bank of Jew autonomous administration in the Terezín ghetto
in the protectorate of Bohemia and Moravia take a special position among the money
used in the Nazis concentration camps. Their character and function are most similar to
the money in the ghetto in Łódż. However, unlike Łódż, function of the money in Terezín
had to play rather a propagandistic than an economic role. Although the literature on the
Terezín ghetto is extraordinarily rich, information about the money circulating there is
scarce. The probable reason of it was intentional omitting this theme or considering it
to be marginal in comparison with daily conditions of life and destiny of the prisoners.
The present study is based predominantly on the daily orders of the Jew autonomous
administrations, its annual report for the year 1944, and first of all the diary of two prisoners, Wiliam Mahler and Eva Roubíčková, who reflected the daily experience with that
money, fluctuation of prices and offer of available goods from perspective of a prisoner
taking a higher position in the ghetto social hierarchy (Mahler) and of an usual prisoner,
at the low social level (Roubíčková, her diary was published in 2009). Very little can be
used interviews with two survived prisons.
158
The ghetto was established in late 1941. Until summer 1942 the prisons were isolated
in military buildings: Since July 1942 they were also accommodated in the civil buildings
in the town. Food and different goods were distributed on rationing cards, without payment
in money. Possessing of money was prohibited.
The introduction of money in the ghetto was doubles connected with its almost simultaneous introduction also in other concentration camps in order to motivate the prisoners to
a higher efficiency. However, the Terezín ghetto was also chosen as the only concentration
camp to show it to commissions of the International Red Crest. Circulation of money had
to evoke an illusion of normal life conditions.
Intention to introduce money in the ghetto was announced to the Jew administration
in September 1942. The Jew painter Peter Kien was asked to prepare projects of the paper
money. However, eventually the notes were projected by Jindra Schmidt in the Banknote
Printing Office of the National Bank for Bohemia and Moravia. The money was delivered and issued with a delay of five months, on 15 May 1943. Since that day the working
prisoners got a salary (95 – 295 crowns), according to character of their work, while other
prisoners obtained a “social support” of 60 – 145 crowns. The goods were now sold for
money, but the system of rationing cards was preserved. A small part of the salary or social
support was paid in cash, while the major part was deposed in the bank and the deposed
sum was each month routinely credited into the deposit card as a blocked account. Each
prisoner was obligate to bear his card together with personal document and when asked,
to show the height of his account. The money paid in cash could be deposited on the free
account in the same deposit card. De-blocking of account was allowed only exceptionally.
The Bank was organized by good specialists, originally members of managements of
different commercial banks. It had about 50-60 officers and its task was to care at a fluent
money circulation in the ghetto. The money was formally covered by the possession of
the Jews which was confiscated them before transport to Terezín.
The money and deposit cards of the prisoners determined to transports to “East”, hence
to other (liquidation) camps were confiscated and annulated.
In the shops usually low quality goods were sold, often also things taken from new
prisons during the entry control.
In spite of the fact that the money circulation was more or less fictive, and so it is presented in the literature, the preserved diaries show that, out of the official prices published
in the daily orders of Jew autonomous administration, that there existed real “market”
prices subjected to fluctuations reflecting especially the momentary level of provisioning
by food or demand for food before living the transports. The money was used also as gifts
or for paying mutual services of the fellow prisoners.
Most of the circulating money was burnt from hygienic reasons in May 1945, when
a typhus epidemic broke out in the ghetto. The money in the blocked accounts (about
1,000 – 5,000 crowns) was paid to aboput 10,000 survived prisoners in summer 1945 in
the protectorate crowns as a little financial support in the first days of liberty.
159
Volodymyr Zaichenko
(Ukraine)
GOLD COINS OF THE NATIONAL BANK OF UKRAINE
Crowning of the prominent figures and events in the coins made of the precious metals
is not a novelty for the national banks of the different countries. Often these coins are
a mirror of the nation, in which you can see: history of the people, cultural and ethnic
characteristics. Perhaps that is why the first commemorative coin of the National Bank
of Ukraine has been dedicated to the great writer, artist, fighter for the Ukrainian identity,
Taras Hryhorovych Shevchenko1 (Figure 1). On the obverse of the coin in the center of
the circle, made of the beads circumference decoration, there is the small State Emblem of
Ukraine framed with guelder-rose sprays. There is the date 1996 - the year of the coin issue,
above the State Emblem. There are inscriptions around the coin: upstairs – UKRAINE,
underneath in two lines - 200 HRYVNIAS. On the reverse of the coin in the middle of
the field is a portrait of T.H. Shevchenko, under which is the autograph of the poet. Along
with the portrait is a singing kobzar with a boy-guide at the village house. There is the
inscription T.H.SHEVCHENKO 1814-1861 at the top in a circle, below there are designations and plate-mark of the precious metal Au 900 and its pure weight 15.55.
Figure 1
Many coins of the NBU that were published were devoted to the Christian issues. Thus,
in 1997 the gold coin has already been made of 200 UAH – “Kyivo-Pecherska Lavra”2
(Fig. 2). On the obverse of the coin in the middle of the round formed with the beads
pattern, the depiction of the Trinity Gate Church of Lavra ensemble and a fragment of its
main Belfry are placed. To the right the small State Emblem of Ukraine is depicted. At the
bottom in round – the denomination in two lines 200 HRYVNIA, above it in 1996 - the
year of the issue. Around the coin legends are: in the left - UKRAINE, in the right and
1
2
The National Bank of Ukraine 2016 “T.H.Shevchenko” https://bank.gov.ua/control/en/currentmoney/cmcoin/
details?coin_id=34 (Accessed 13 Oct 2016)
The National Bank of Ukraine 2016 “Kyiv-Pechersk Lavra” https://bank.gov.ua/control/en/currentmoney/
cmcoin/details?coin_id=35 (Accessed 13 Oct 2016)
160
top KYIVO-PECHERSKA LAVRA. On the reverse of the coin the top part of the composition there are fragments of murals of Gate Church of the Trinity: GOD the FATHER,
GOD the SON, GOD the HOLY SPIRIT with labels Old Slavonic script. Mother of God,
patroness of Zaporizhzhya Cossacks, is depicted under them. All images are posted in
the clouds. At the bottom the composition is united with the panorama of Lavra, which is
based on engraving of L.Tarasevych of Paterik Pechersky (1702). The image is closed in
the circle, which is made of the beads pattern. On both sides of the picture the designations and plate-mark of the precious metal Au 900 and its pure weight 15.55 are placed.
Figure 2
There are frankly amazing series of coins among the gold coins of the NBU, so there
are series on various animals, plants and signs of the zodiac. Quite interesting is the fact
that such a series of coins with animals in the catalog and on the website of the NBU not
given, these coins are included in the series “The smallest gold coin”ю As for us, such coins
are in demand, mainly in the form of the expensive gifts to the different dear people. As
for the coins of the NBU, which could cause a real surprise, then we can include another
coin of 500 hryvnias, which was released specially for Euro 20123. Of course, this coin
is very good, but the surprise is not because of its beauty or price of 650 000 hryvnias,
but the weight of the coin, which is 500 grams (Figure 3).
On the obverse of the coin there is the small State Emblem of Ukraine, the inscription
NATIONAL BANK / UKRAINE (above), in the center on a background of the map of
Europe with slogans KYIV and WARSZAWA image of the official logo for UEFA EURO
2012 ™, made with using colored enamel, below the map there is the denomination of
the coin - 500 /HRYVNIAS; the silhouettes of the architectural monuments of the cities
where matches will be held of the final of the tournament, players and stated the dates of
the games are depicted around the coin. A stylized game track is depicted on the reverse
of the coin – there is the dynamic figure football player with the ball in the foreground,
there are two football players and the silhouette of the goalkeeper in the background,
there are inscriptions FINAL / TOURNAMENT (top left), CHAMPIONSHIP / EUROPE
/ FOOTBALL / 2012 ( bottom right).
3
The National Bank of Ukraine 2016 “UEFA European Football Championship - 2012 Final Tournament”
https://bank.gov.ua/control/en/currentmoney/cmcoin/details?coin_id=523 (Accessed 13 Oct 2016)
161
Figure 3
The 25th anniversary of the Ukrainian4 sovereignty was celebrated in Ukraine this
year; such a significant event for each citizen could not be avoided by the National Bank
of Ukraine (Fig. 4).
Figure 4
On the obverse of the coin there is the semicircular inscription UKRAINE (above), the
denomination TWO HUNDRED FIFTY HRYVNIAS (below) on the dim background; in
the center, on the glass background in a circle with a stylized floral ornament – there is
the small State Emblem of Ukraine, under which - the year of the coin issue 2016. On the
reverse of the coin against the background of the stylized bouquet there is the depiction
of the map of Ukraine with yellow-blue flag (the element of the decoration – enamel) and
inscriptions 25 YEARS (above the map) UKRAINE’S INDEPENDENCE (on the map).
4
The National Bank of Ukraine 2016 “25 Years of Ukraine`s Independence” https://bank.gov.ua/control/en/
currentmoney/cmcoin/details?coin_id=714 (Accessed 13 Oct 2016)
162
Thus we see that the gold coins have an important place among the numismatic products
of the NBU. These coins do not lose and hardly lose their demand, as it is evidenced by
new coins with the new stylization. This demand is fixed by the fact that these coins are
usually dedicated to the important historical events, and most importantly, these coins
also promote the popularization of Ukraine and Ukrainian history.
Золоті монети національного банку України
Резуме
У статті охарактеризовано основні види золотих монет Національного банку
України, які відображають історію народу, культурні та етнічні особливості
нашої держави. Визначено характерні риси золотих монет, присвячених видатним
особистостям вітчизняної історії, зокрема, поету Т.Г. Шевченку. Розглянуто
особливості стилістичного оформлення монет, що базуються на використанні
християнської тематики, включаючи монету номіналом 200 гривень, на якій зображена Києво-Печерська лавра. Охарактеризовано серії монет, присвячених тваринам,
рослинам та знакам зодіаку, які користуються попитом, насамперед, у вигляді
дарунків різним дорогим людям. Представлено опис монети номіналом 500 гривень,
котра була випущена спеціально для Євро 2012. Наведено особливості оформлення
монет, випущених з нагоди 25-а річниці відновлення Української державності.
Констатовано, що багато золотих монет Національного банку України присвячені
також спортивним подіям, європейській інтеграції нашої держави, визначним датам
в історії України та відображенню її державної символіки.
163
Ольга Скороход
(Україна)
ГРОШОВИЙ ОБІГ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ: ІСТОРІОГРАФІЯ
У другій половині ХVІ ст. на авансцену політичного і соціально-економічного
життя Східної Європи рішуче виступила нова мілітарна та ретельно організована
сила – українське козацтво. Вивчення політичних і правових механізмів
життєдіяльності Запорозької Січі свідчить, що вона мала усі ознаки державності:
власну територію, чітко визначені кордони, урядову інституцію – Кіш, міцні та
добре організовані збройні сили, національну символіку – прапор, герб, січову
печатку. Козацька республіка мала й свою державну скарбницю – Військовий скарб.
В такому контексті цілком логічною видається постановка питання – які ж гроші
перебували в обігу на Січі. Питання монетної справи, грошового обігу та історії
грошей у Російські імперії й Україні, як її складовій, знайшли певне відображення
у різноплановій за жанрами та формою літературі, однак питання історії грошового
обігу у конкретних регіонах, а саме на території Запорозької Січі ще не знайшли
достатнього висвітлення. Метою нашої розвідки є визначення стану розробки
вказаної проблеми.
Опрацьовану нами літературу вважаємо за доцільне умовно розділити на три
великі групи: 1) нариси економічної історії України; 2) праці із загальної історії
грошей, грошового обігу українських земель, Російської імперії; 3) роботи, що
безпосередньо стосуються питань економіки, фінансової системи, грошового обігу
на Січі; 4) праці з проблеми карбування власної монети окремими гетьманами.
Перша група репрезентована навчальним посібником «Економічна історія
України і світу» [1], в якому описано господарство і фінанси Запорожжя періоду
Нової Січі. Автори відзначають, що фінансовий стан Коша дуже залежав від
припливу легко ліквідних активів: золота й срібла, а також дорогоцінних посуду,
зброї, тканини, килимів, коней і худоби. Запорізька Січ не мала власної банківської
і грошової системи – в обігу ходили гроші різних країн. Через відсутність власної
валюти Січ іноді переживала «голод» готівки, що звичайно супроводжувалося
великим попитом на гроші. На Січі велись досить значні кредитні операції і
продаж цінностей з відстрочкою платежу. Нормальним процентом на позичений
капітал визнавали 12,5%, а здебільшого вимагали «на всякий тиждень по рублю»
[1, 154]. Отже, Січ знала різні форми кредитних операцій та угод на передачу в
тимчасове користування майна й матеріальних цінностей. Існував на Запоріжжі й
державний кредит. Таким чином, фінансовий і взагалі державний устрій Запорізької
Січі складався в процесі самостійного розвитку українського суспільства, і був,
без сумніву, продуктом міжнародних впливів, про що ще йтиме мова нижче.
Аналогічні висновки містяться у нарисі з історії господарства Г. Лановика [2],
який на додаток описав схему функціонування державного кредиту на Запорожжі:
у 1770 p. Кіш позичив «із військової суми» різним купцям більше 1000 крб. Вчений
зазначає, що Січ завжди залишалась економічною структурою, яка значною мірою
забезпечувалась продукцією власних промислів й господарювання на власній
території (у Вольностях запорозьких козаків). Разом з тим Січ не була і замкненою
164
державою. Маючи лишки одних благ і нестачу інших, вона вела активну зовнішню
торгівлю [2, 186].
До другої групи належить праця Миколи Котляра [3], який першим у радянській
історичній науці узагальнив історію монетного обігу на українських землях,
використовуючи відомості писемних джерел. У своїй монографії вчений приділив
окремий підрозділ особливостям грошового обігу на Запоріжжі у ХVІІІ ст. [3,
219-222]. Використовуючи архівні дані М. Котляр дійшов висновку, що монетний
обіг Січі відрізнявся від обігу інших регіонів України більшою участю у ньому
турецьких і татарських монет, що було пов’язано із тісними торгівельним контактами
запорожців із Кримським ханством та Османською імперією. Іншою особливістю
була наявність великої кількості фальшованих російських монет, особливо з 40-х
рр. ХVІІІ ст., що свідчить про перевагу російської монети над іноземною на
запорозькому ринку [3, 222].
Професор Роберт Тхоржевський [4] підготував навчальний посібник, в якому
розглядаються питання становлення і розвитку грошових систем, які були в обігу
на території сучасної України з давніх часів до сучасності. Зокрема, вченим
охарактеризовано гроші в Запорізькій Січі у другій половині ХVІ – кінці ХVІІІ
ст., тобто охоплено значно більший період історії монетного обігу в козацькому
середовищі та на Січі, ніж у вищевказаних роботах. При цьому Р. Тхоржевський
відмічає відсутність праць з історії грошей на Запорожжі. Дослідник проаналізував
знахідки монет в козацьких гаманцях на місці битви під Берестечком – на першому
місці за кількістю монети з Прибалтійських країн [4, 67].
У підручнику з історії грошей та банківництва [5] за редакцією І. Скоморович та
ін. указано, що у ХVІІ ст. у Запорізькій Січі в обігу перебували півторагрошовики
(чехи), орти, шеляги, шостаки. Так тривало до середини XVII ст., поки не почалися
значні зміни у грошовому обігу Речі Посполитої та Московської держави. Стосовно
ХVІІІ ст. автори помилково вказують, що на Запоріжжі курсували турецькі піастри,
які називались левами або левками, подібно до голландських левендальдерів. Дану
тезу ввів до наукового обігу А. Єршов ще в 1929 р. [6], а згодом її спростував
М. Котляр [7]. Грошовий обіг у середовищі українського козацтва ХVІІ ст. описала
Олена Андрєєва [8], приділивши при цьому значну увагу історіографії проблеми
власної грошової одиниці Гетьманщини [8, 42]. Фінансову систему українських
земель, в тому числі і Війська Запорозького Низового описано в монографії
професора Василя Орлика [9, 45-48].
Третю групу відкриває дисертація Олександра Мірущенка «Економічна політика
російського уряду на Запорожжі періоду Нової Січі (1734–1775 рр.)» [10], у третьому розділі якої між іншим аналізується грошовий обіг на території Вольностей.
Серед питань, що стосувались торговельних відносин Січі та російського уряду
учений відзначає заборону торгувати запорожцям за кримські мідні гроші. У січні
1756 р. кошовий Г. Федоров у донесенні до Київської губернської канцелярії вказував
про проблеми у розрахунках з кримськими купцями і погіршення якості монети.
О. Мірущенко наводить наступні факти: російський уряд в екстракті 10 квітня
1756 р. дозволяв вивіз мідних грошей та ввіз золотих та срібних, це призводило
до накопичення мідної монети на Січі, що заважало її торговельним зв’язкам як з
Кримом, так і з Російською імперією та Гетьманщиною [10, 13].
Більш детально юридичні засади торговельної діяльності запорожців дослідив
165
Віталій Горобець [11], детально проаналізувавши грошові кризи на Січі. Так,
він пише, що зміна центральної влади в Криму супроводжувалась певного роду
традицією, яка полягала у тому, що кожний новий хан чеканив свою власну
монету й накладав заборону на монети попередників. На заміну старих башликів
на нові було дано дуже мало часу, протягом якого запорозькі купці не впоралися,
що призвело до кризи 1763 р. Криза була позитивно вирішена для запорожців, що
пояснюється, скоріше не симпатією хана до козацтва, а зацікавленістю Криму у
вигідних торговельних зв’язках із Запоріжжям.
Окреме місце в історіографії грошового обігу Січі займають публікації з
історії фінансової та митної систем козацької твердині. Так, впливом Заходу на
фінансові інституції Січі перейнявся Володимир Андрущенко [12]. Серед грошей,
що обертались на Січі, він відзначає російські червінці, турецькі леви, австрійські
та голландські талери. Дослідник, як і попередні автори, підкреслив, що через
відсутність власної грошової одиниці Кіш інколи переживав нестачу готівки. У
зв’язку з цим грошовита січова старшина вела досить значні кредитні операції
[12, 7]. Климентій Гальський та Сергій Трусов у своєму дослідженні податкової та
митної справи у Запорозькій Січі [13] вказали, що поруч з талерами в грошовому
обігу на Січі використовувалися польські злоті, російські рублі, італійські дукати,
німецькі гульдени, кримські башлики.
Джерелознавче дослідження Михайла Орлика [14] про архів Коша Нової Січі
також містить ряд документальних свідчень щодо обігу грошей як на території
Коша, так і на південноукраїнському регіону загалом в період існування тут
козацької фортеці. Автором підтверджено курсування тут як російських монет, так
і монет інших держав. Надзвичайно інформативними є повідомлення Володимира
Шалобудова [15; 16; 17] про археологічні знахідки монет з розкопок Богородицької
фортеці (суч. Дніпропетровська обл.).
Проблемою карбування монети українськими гетьманами перейнялись вчені ще
на початку ХХ ст. Так, академік Михайло Слабченко припустив, що подібні проекти
мали суттєве підґрунтя [18, 105-111]. Науковця підтримали академік Іван Крип’якевич
[19] та Ілля Борщак [20]. Їх опонентами були Валентин Шугаєвський [21] та
академік Михайло Покровський [22]. Сучасній нумізматиці невідомі знахідки
монет Богдана Хмельницького та інших гетьманів, однак фахівці говорять про
можливість кустарних підробок. На думку Василя Зайцева, продукція підпільної
гетьманської майстерні представляла собою підробки шведських драйпекерів
королеви Христини (1632-1654) [23, 178-181]. В. Нечитайло припускає, що також
підроблялись адміністрацією гетьмана Б. Хмельницького дрібні білонні монети
Речі Посполитої [24, 224-225], аналогічною діяльністю відзначилось правління
й інших гетьманів – П. Дорошенка, І. Мазепи, Д. Апостола [25, 11]. Сучасний
український дослідник Андрій Бойко-Гагарін переконаний, що пошуки сучасними
нумізматами «гетьманських» монет серед кустарних підробок є помилковими.
Згідно його переконаннь, монети, карбовані від імені українських гетьманів у XVII
ст. необхідно шукати серед високоякісних імітацій польсько-литовських монет
середніх номіналів [26, 21].
Підсумовуючи нашу розвідку зазначимо, що історія грошового обігу на території
Запорозької Січі не залишилася поза фокусом наукових студій. Найбільш вивченим у
цьому плані є період Нової Січі, в той час як більш рання доба описується виключно
166
поверхово. У фокусі історіописання опинилась також проблема карбування власної
монети окремими гетьманами. Разом з тим варто відзначити відсутність спеціальних
публікацій з історії курсування монет на Запорожжі та історіографії цього питання,
що відкриває широкі перспективи для подальших досліджень.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Царенко О. М., Захарчук А.С., Економічна історія України і світу: Начальний посібник. – Суми
: Університетська книга, 2000. –310 с.
2. Лановик Г. В., Історія господарства. Україна і світ. – К.: Либідь, 1997.
3. Котляр М. Ф., Нариси історії обігу й лічби монет на Україні ХІV-ХVІІІ ст. – К., 1981.
4. Тхоржевський Р. Й., Нариси з Історії грошей в Україні: (З давніх часів до сучасності): Навч.
посібник для економічн. та історичн. фак. вузів / Роберт Тхоржевський. - Тернопіль : Вид-во Карп’юка,
1999. - 237 с.
5. Скоморович І. Г., Історія грошей і банківництва: Підручник / Скоморович І.Г., Реверчук С.К.,
Малик Я.Й., Швець В.Є., Шуст Р.Й.. – К.: Атіка, 2004. – 339с.
6. Єршов А., До історії грошової лічби й монети на Лівобережній Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст. // Записки
історичної секції ВУАН. – К., 1929. – Т. 32.
7. Котляр М. Ф., Грошовий обіг на території України доби феодалізму. – К., 1971. – С.109.
8. Андрєєва О. В., Грошовий обіг в системі політико-економічних відносин України (ІХ-ХХ ст.):
Навчально-методичний посібник для самостійної та індивідуальної роботи студентів економічних
спеціальностей денної та заочної форм навчання – К.: ДЕТУТ, 2010, – 87 с.
9. Орлик В., Податкова політика Російської імперії в Україні в дореформений період. – Кіровоград:
Імекс-ЛТД, 2007. – 631 с.
10. Мірущенко О., П. Економічна політика російського уряду на Запорожжі періоду Нової Січі
(1734–1775 рр.).: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія
України». – Запоріжжя, 2010. – 20 с.
11. Горобець В., Юридичні засади торгівлі Війська Запорозького Низового доби Нової Січі // Науковi
записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. – Т. 21. – К., 2010. – С. 101-117.
12. Андрущенко А., Впливи заходу на фінансові інституції Запорозької Січі в ХVІІ-ХVІІІ ст. //
Історія грошей в Україні з давніх часів до сучасності: зб. наук. матеріалів Другої і Третьої Міжнародних
наук.-практ. конф. ТАНГ (1999, 2000 рр.). - Т.: Економічна думка, 2001. – С.6-7.
13. Гальський К., Трусов С., Податкова та митна справа у Запорозькій Січі // Вісник. Право знати
все про податки і збори. – 2013. – №15.
14. Орлик М., Архів Коша Нової Запорізької Січі як джерело до вивчення історії грошового обігу на
Півдні України (1756-1775 рр.) // Pieniądz a propaganda. Wspólne dziedzictwo Europy. Studia i Materiały.
– Augustow – Warszawa, 2015. – s.247-249.
15. Шалобудов В. Н., Находки монет на территории Богородицкой крепости // Проблеми археології
Подніпров’я. – Д, 2002. – С.123-134.
16. Шалобудов В., Нумізматичні колекції з містечка Самарь-Богородицької фортеці // Нові
дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – К., 2006. – Вип.15. – С.62-68.
17. Шалобудов В. М., Підсумки обробки нумізматичних знахідок з нижнього Присамар’я // Вісник
Дніпропетровського університету. – №6. – Серія: Історія та археологія. – 2007. – Вип.15. – С.214-226.
18. Слабченко М., Организация хозяйства Украины от Хмельниччины до мировой войны / М.
Слабченко. – Одесса. – 1923. – Т. 3.ч.1.
19. Крип’якевич І. П., Монети Богдана Хмельницького та Петра Дорошенка / І.П.Крип’якевич //
Стара Україна. – 1924. – №1. – С. 11.
20. Борщак І., Franco-Ukrainica XVII-XIX вв. / І. Борщак // Стара Україна. – 1924. – № 7-8. – С. 114.
21. Шугаєвський В., До питання про грошовий обіг в Україні в XVII віці (Чи була в Україні власна
монета?)/ В.Шугаєвський // ЗІС ВУАН. – 1925. – Т.19. – С. 55-61
22. Петровський М., Чи існувала на Україні власна монета за часів Богдана Хмельницького? /
М.Петровський // ЗІС ВУАН. – 1925. – Т.19. – С. 120-123.
23. Зайцев В., К вопросу о монетах Богдана Хмельницкого / В.В.Зайцев // Крыніцазнаўства і
спецыяльныя гістарычныя дысцыпліны, Навуковы зборні. – Вып. 4. – Мінск, БДУ. – 2008. – С. 178-181.
167
24. Нечитайло В. В., Українські монети Визвольної війни періоду 1648-1654 рр. та монети Петра
Дорошенка періоду 1665-1676 рр. Хмельницького / Нечитайло В.В.: Міжнародна практична конференція
«Грошовий обіг та банківська справа в Україні: минуле та сучасність» (Львів, 14-15 травня, 2004). –
Львів. – 2004. – С. 224-225.
25. Нечитайло В. В., Каталог монет України періоду козаччини XV-XVIII ст. / В.В.Нечитайло. –
Київ. – 2001. – 66 с.
26. Бойко-Гагарин А. С., К вопросу о возможности чеканки гетманом Богданом Хмельницким
фальшивых монет // VIII Богданівські читання, Матеріали Всеукраїнської наукової конференції з нагоди
419-річчя від дня народження гетьмана Богдана Хмельницького. – Черкаси, 2014 – С. 118-122.
Грошовий обіг запорозької січі: історіографія
Резуме
У статті зроблено спробу окреслити стан наукової розробки проблеми грошового
обігу та території Запорозької Січі. Розглянуто нариси економічної історії України;
праці із загальної історії грошей, грошового обігу українських земель, Російської
імперії; а також роботи, що безпосередньо стосуються питань економіки,
фінансової системи, грошового обігу на Січі. Автором з’ясовано, що найбільш
вивченим періодом курсування грошей на Запорожжі є часи Нової Січі, а інші
етапи описуються в наукових працях виключно поверхово. Окреслено подальші
перспективні напрямки у студіюванні вказаної проблеми – самостійне ґрунтовне
дослідження з історії грошового обігу на Запорозькій Січі, вивчення історіографії
проблеми та характеристика корпусу джерел для її вивчення.
Money turnover sich: historiography
Summary
The article attempts to outline the state of scientific development of the problem
of monetary on Zaporizhian Sich. The works of Ukrainian economic history; works of
general history of money, of the monetary of Ukrainian lands and Russian empire; and
works directly related to economics, financial system, money of Zaporizhian Sich are
considered in the article. The author found that the most studied period of monetary on
Zaporozhian Sich is during New Sich, and other stages are described in scientific works
extremely superficial. The promising areas of further study of this problem are outlined:
the detailed research on the history of money circulation in the Zaporizhian Sich, learning
the historiography of the problem and characteristic sources for its study.
168
Павел Малецкий
(Беларусь)
«КОНТРАБАНДНЫЕ МОНЕТЫ, ИЗЪЯТЫЕ ТАМОЖЕННЫМИ
ОРГАНАМИ БЕЛАРУСИ В 2001-2012 ГГ.»
(ПО МАТЕРИАЛАМ ЭКСПЕРТИЗ
НАЦИОНАЛЬНОГО ИСТОРИЧЕСКОГО МУЗЕЯ РБ)
Национальный исторический музей Республики Беларусь регулярно проводит
визуально-оценочные исследования монет для следственных и таможенных
органов РБ.
Прежде, чем непосредственно рассматривать изъятые на границе монеты,
хотелось бы сказать несколько слов, о законодательстве, которое регулирует
транзит предметов нумизматики через границы государств. Его можно условно
разделить на три группы: универсальные конвенции, документы регионального
характера и национальное законодательство.
На международном уровне можно выделить:
1) Рекомендация ЮНЕСКО 1964 г. о мерах, направленных на запрещение и
предупреждение незаконного вывоза, ввоза и передачи права собственности на
культурные ценности;
2) Конвенция ЮНЕСКО 1970 г. о мерах, направленных на запрещение и
предупреждение незаконного ввоза, вывоза и передачи права собственности на
культурные ценности;
В рекомендации 1964 г. было в общих фразах сформулировано понятие
«культурной ценности», проведено их разделение на движимые (к которым
были отнесены и предметы нумизматики) и недвижимые и отмечалось, что
государство в каждом конкретном случае делает вывод о том, является ли важным
для культурного наследия данной страны какой-либо объект или не является
(«Рекомендация ЮНЕСКО» 1964 г., пункт 1 и 6).
Конвенция 1970 г. касалась исключительно движимых культурных ценностей,
в перечень которых, помимо прочего, вошли чеканные монеты и печати более
чем 100-летней давности. В этом документе также содержится положение о том,
что отнесение и определение перечня категорий культурных ценностей входит
в компетенцию каждого государства-участника. Кроме того, государствамучастникам было рекомендовано создание специальных национальных служб по
охране культурного наследия, которые должны заниматься ведением национального
охранного реестра, а также выдачей специального свидетельства на право вывоза
одной или нескольких культурных ценностей. (Конвенция ЮНЕСКО» 1970 г.,
пункт 1 и 6).
Беларусь участвует в ней с 28 июля 1988 г.
На региональном уровне наиболее значимыми являются следующие документы:
1. Соглашение СНГ от 15 апреля 1994 г. о сотрудничестве таможенных служб
по вопросам задержания и возврата незаконно вывозимых и ввозимых культурных ценностей;
2. Положение о порядке возврата незаконно вывозимых и ввозимых культурных
169
ценностей, утвержденное Решением глав правительств государств – участников
СНГ 9.10.1997 г.;
3. Соглашение «О вывозе и ввозе культурных ценностей» 2001 года.
Все данные акты действуют для Республики Беларусь. В основном, они
повторяют содержание конвенций, несколько уточняя при этом особенности
взаимодействия таможенных служб. Также в Положении 1997 г. содержится
указание на то, что при невозможности урегулировать спорные вопросы путем
переговоров заинтересованные государства обращаются в Экономический суд СНГ
(Положение глав правительств государств – участников СНГ,1997 г., пункт 18).
Рис 1. Открытка, к которой скотчем была прикреплена контрабандная монета
На национальном уровне, на территории Республики Беларусь действуют
следующие нормативно-правовые акты:
1) Постановление Совета Министров Республики Беларусь от 27.06.2000 N
959 «Об утверждении Списка категорий культурных ценностей, вывоз которых
с территории Республики Беларусь ограничен»;
2) Закон от 9 января 2006 г. №98-3 «Об охране историко-культурного наследия
Республики Беларусь»;
3) Указ Президента Республики Беларусь от 10.07.2006 №435 «Аб некаторых
пытаннях перамяшчэння музейных прадметаў i (або) музейных калекцый праз
мяжу Рэспублiкi Беларусь»;
4) Постановление Совета Министров Республики Беларусь от 23.09.2008
№1397 «О некоторых вопросах порядка перемещения отдельных видов товаров
через таможенную границу Республики Беларусь».
Согласно, белорусскому законодательству, все культурные ценности подлежат
централизованному учету.
Они включаются в Государственный список, ведение которого осуществляет
Министерство культуры. Государственный комитет пограничных войск в пределах
своей компетенции осуществляет контроль за вывозом историко-культурных
ценностей за границу.
Если монета признана культурной ценностью, она попадает под действие
170
Рис. 2. Три гроша 1566 г. Тикоцин «Иронический трояк»
Закона об охране историко-культурных ценностей, в соответствии с которым
владелец культурной ценности не может свободно использовать свои права на
нее в международном гражданском обороте.
В частности запрещается:
– отчуждение или иная передача права собственности без согласования с
Министерством культуры Республики Беларусь;
– изменение места нахождения и условий содержания без согласования с
Министерством культуры Республики Беларусь;
– вывоз за границу на постоянной основе (Закон «Об охране историкокультурного наследия Республики Беларусь», 2006 г., статья 52).
Если монета не является культурной ценностью, занесенной в Государственный
список, она может попасть под действие постановления Совета Министров от
23.09.2008 №1397. Согласно данному постановлению, предметы нумизматики,
филателии, бонистики, фалеристики, сфрагистики, созданные до 1960 года
включительно, отдельно либо в коллекциях, могут быть вывезены за границу
Республики Беларусь только при наличии специального разрешения, которое выдает
отдел искусствоведов-экспертов Министерства Культуры республики Беларусь.
Оформление подобного разрешения занимает около 10 дней (Постановление СМ
РБ, 23.09.2008, пункт 11-13).
На протяжении 2001-2012 и начала 2013 годов в Национальный исторический
музей Республики Беларусь от таможенных органов для проведения визуальнооценочного исследования поступило 353 монеты различных государств и периодов
обращения.
99 единиц или 27,2% относятся к монетам СССР (отчеканенным до 1960 года),
73 или ≈20,7% к чеканке Российской империи, 63 (≈17,8%) монеты изготовлены
в Республике Польша 20-30 гг. и Польской Народной Республике. Также стоит
выделить группу из 20 монет, относящихся к периоду Речи Посполитой.
Самыми старыми монетами являются полугрош Казимира Ягеллончика (14471492) и 3 полугроша Александра Ягеллончика (1492-1506). Большая часть монет
при этом относится к первой половине ХХ века.
Примечательно, что нередко большие партии конфискованных монет имеют
весьма обширный и географический, и хронологический разброс. В частности,
171
группа монет, поступившая на экспертизу в августе 2009 года (41 единица)
включала в себя и вышеупомянутые полугроши, и практически нечитаемую монету
Священной Римской Империи периода правления Фердинанда I (1521-1564), и
денги и полушки Российской империи времени Николая I (1825-1855), и монеты
СССР, и чеканку Польской Республики межвоенного периода.
Самая большая партия единовременно конфискованных монет поступила
в Национальный исторический музей Республики Беларусь в апреле 2012 и
насчитывала 126 единиц. Она включала 4 монеты Речи Посполитой (коронный
солид Августа III, 2 коронных гроша Станислава Августа Понятовского и трояк
Сигизмунда Августа), а также большое количество номиналов Королевства
Бельгия, Испании 50-х гг., Республики Польша межвоенного периода и Польской
народной Республики.
Однако перевозка больших коллекций единовременно – не единственный
способ незаконной транспортировки монет через границу. Не менее популярный
способ – почтовая пересылка в письмах. Самое популярное направление при
этом – Республика Польша, однако также зафиксированы отправки в Германию
и США. При контрабандной пересылке монеты зачастую прикрепляются скотчем
к открыткам (pис. 1), или плотным листам бумаги.
Подобным образом пересылаются, как правило, самые редкие и дорогие
экземпляры.
В сентябре 2012 года поступила партия монет, конфискованных при почтовой
пересылке, среди которых был, так называемый, иронический трояк, трехгрошовик
Тикоцинского монетного двора (pис. 2). На данный момент нельзя с уверенностью
утверждать относительно его подлинности, поскольку некоторые особенности
начертания легенды, гурта и общего внешнего вида не позволяют признать монету
однозначно подлинной. На данный момент данный трояк хранится в фондах
Дворцово-паркового ансамбля в Несвиже.
ЛИТЕРАТУРА:
1. Рекомендация ЮНЕСКО 1964 г. о мерах, направленных на запрещение и предупреждение
незаконного вывоза, ввоза и передачи права собственности на культурные ценности (Париж, 19 ноября
1964 года); http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=INT;n=15524
2. Конвенция ЮНЕСКО 1970 г. о мерах, направленных на запрещение и предупреждение незаконного ввоза, вывоза и передачи права собственности на культурные ценности (Париж, 14 ноября
1970 года); http://spravka-jurist.com/base/part-jq/tx_esxgoe.htm
3. Положение о порядке возврата незаконно вывозимых и ввозимых культурных ценностей,
утвержденное Решением глав правительств государств – участников СНГ 9.10.1997 г.; http://www.cis.
minsk.by/page.php?id=7692
4. Закон от 9 января 2006 г. №98-3 «Об охране историко-культурного наследия Республики
Беларусь», http://www.pravo.by/main.aspx?guid=3871&p0=h10600098&p2={NRPA}
5. Постановление Совета Министров Республики Беларусь от 23.09.2008 №1397 «О некоторых
вопросах порядка перемещения отдельных видов товаров через таможенную границу Республики
Беларусь», http://www.busel.org/texts/cat5vh/id5qwwceh.htm
172
Monety z kontrabandy przejęte przez służby celne Białorusi w latach 2001-2012
(według ekspertyz narodowego muzeum historycznego Republiki Białorusi)
Streszczenie
Muzeum od lat otrzymuje do swoich zbiorów monety pozyskane przez białoruskie
służby celne podczas ich nielegalnego transferu za granicę. Wśród przejętych monet
z przemytu są monety ZSRR (do 1960 r.), monety Cesarstwa Rosyjskiego II Rzeczypospolitej oraz monety odnoszące się do dawnej Rzeczypospolitej Obojga Narodów.
W 2012 r. przekazano do muzeum kolejną partię monet. Popularną formą przemytu
przesyłki pocztowe do Polski, Niemiec i USA. Wśród nich odnajdziemy m. in. trojak
„satyryczny” Zygmunta Augusta z mennicy tykocińskiej
173
Оксана Шпортун
(Україна)
НУМІЗМАТИЧНІ ВЕБ-САЙТИ УКРАЇНИ
Зараз відбуваються колосальні перетворення в культурному середовищі та
соціальній сфері діяльності суспільства, що обумовлюється впровадженням новітніх
інформаційних технологій та комунікацій у суспільне життя. Щодня з’являються
нові веб-сайти з різних тематик.
Оскільки в останні роки на Україні значно посилився інтерес щодо дослідження
та колекціонування монет, то відповідно почався стрімкий процес появи нових
нумізматичних веб-сайтів.
Питання нумізматичних інтернет-ресурсів висвітлював у своїх працях
Жданович О.В., у статтях якого, на основі декількох сайтів розглядається еволюція
ресурсів історичної тематики і виокремлюються основні методологічні прийоми
пошуку інформації в Інтернеті та її опрацювання [1;2]. Хромова І. досліджує
репрезентативність нумізматичної електронної бази на прикладі музейних вебресурсів [3].
Інформаційний потенціал web-ресурсів у нумізматичних дослідженнях розглянув
Орлик В.М. Вчений говорить, «на сьогодні існує величезна кількість нумізматичних
сайтів, які якісно різняться своїми інформаційними можливостями) з одного боку,
це частина любительських сайтів, а з іншого, сайти нумізматичних товариств,
нумізматичних магазинів та аукціонів, нумізматичні сторінки навіть у соціальних
мережах, в контакті, однокласниках та ін.»[4].
За загальноприйнятим визначенням, веб-сайт (англ, website, місце, майданчик
в Інтернеті), також сайт (англ. site, місце, майданчик) — сукупність веб-сторінок,
доступних в Інтернеті, які об›єднані як за змістом, так і навігаційно[5]. Нумізматичні
веб-сайти слід розуміти як ресурси мережі Інтернет колекційного та наукового
характеру.
Сюди відносять не тільки ресурси, що створені за спеціальною веб-технологією
(веб-сторінка, веб-сайт, веб-портал), а й інші електронні ресурси, що зберігаються
на веб-серверах у вигляді різних форматів (текстового, графічного, архівного, аудіо
та відео форматів та ін.).
Український веб-простір налічує значну кількість веб-сайтів нумізматичної
тематики. Тільки за запитом «український нумізматичний сайт», у пошуковій
системі Google [6] налічується понад 500 тисяч сайтів нумізматичної тематики, а
пошукова система Яндекс [7] надала більше 190 тисяч результатів, що свідчить про
популярність нумізматики як науки, так і у сфері колекціонування.
Спробуємо навести класифікацію нумізматичних веб-сайтів України за загальною
класифікацією веб-сайтів. Сайти можна класифікувати за доступністю сервісів,
фізичним розташуванням і призначенням.
За доступністю сервісів їх поділяють на:
– відкриті – усі сервіси повністю доступні для будь-яких відвідувачів і
користувачів. До відкритих сайтів належать: icoins.com.ua [8], numizmatika.org.ua
[9], dema.com.ua, [10];
174
– напіввідкриті – для доступу потрібно зареєструватися (зазвичай безкоштовно).
Серед таких можна виділити: numiz.com.ua [11], numizmat.com.ua [12], coins.in.ua
[13], www.denznaki.com.ua [14].
За фізичним розташуванням:
– зовнішній – якщо сайт доступний користувачам з Інтернету (taler.in.ua [15],
gelos.kiev.ua [16], monety.in.ua [17], ukrcoins.kiev.ua [18], auction.violity.com [19]);
– внутрішній – сайт, доступ до якого можуть здійснювати лише користувачі
локальної мережі. Прикладами внутрішнього сайту можуть бути корпоративний
сайт підприємства або сайт приватної особи в локальній мережі провайдера.
За призначенням сайти поділяють на:
– бізнес-сайти – сайти, що містять інформацію про компанії та їхні послуги,
здійснюють функцію електронної торгівлі. До таких відносять: antikvartm.com.ua
[20], antik-skupka.com.ua [21], vsesdelki.com.ua [22];
– нформаційні сайти – призначені для інформування відвідувачів, поширення
новин, тематичні сайти, енциклопедії, словники тощо (incognita.day.kiev.ua [23],
coins.numizmat.net [24]);
– сайти соціальних мереж – інтерактивні багатокористувацькі веб-сайти, які
наповнюються самими учасниками мережі. Сайт являє собою автоматизоване
соціальне середовище, що дозволяє спілкуватися групі користувачів, об’єднаних
спільним інтересом (vk.com [25], ok.ru [26], instagram.com [27]);
– веб-портали – універсальні сайти, через які можна вийти на інші ресурси
Інтернету, наприклад moneta.biz [28].
Інтернет як засіб комунікації, репрезентує собою складне багатокомпонентне
явище, що стало особливо актуальним для сучасного суспільства. Інтернеткомунікаційна система містить такі головні складові: ресурсну, сервісну й
технологічну [29]. Ресурсний (змістовний) компонент, є джерелом розповсюдження
знань та інформації; сервісний компонент - охоплює новітні засоби та канали функціонування інформації в суспільстві. Веб-сайт в Інтернеті, з інформаційно-змістовної
точки зору, є одним з комунікаційних засобів, спрямованих на створення сприятливого
іміджу та ефективну діяльність установи в інформаційно-комунікаційному просторі
через надання повної достовірної інформації про себе; розповсюдження та надання
вільного доступу до власних інформаційних ресурсів та послуг; забезпечення зворотного зв’язку з користувачами тощо [30].
Зазначимо, що важливими вимогами оцінки якості оновлення та поповнення
інформації на веб-сайті є два основні критерії: використання інтернет-сервісів
(або послуг) та наявність позначок про останнє оновлення. До першої вимоги
відносяться інтернет-сервіси (або служби). Служби Інтернету – це види послуг і
водночас прикладні програми, розроблені для доступу до інформації певного типу
або обміну даними між користувачами або між користувачами та адміністраторами.
Кожен сервіс має певні особливості, частина яких об›єднує його з однією групою
сервісів, а інша частина – з другою. Згідно із класифікацією сервісів Інтернету
прийнято їхній розподіл за великою кількістю ознак, серед яких: інтерактивні,
прямі, та сервіси відкладеного читання. Серед цих служб можна виділити ті, що
призначені для спілкування або передачі інформації (е-mail, ICQ), а також служби,
основною функцією яких є зберігання інформації та забезпечення доступу до неї
користувачів. Серед останніх чільне місце за обсягом інформації, що зберігається,
175
посідає сервісна служба www, оскільки вона є найзручнішою для роботи користувачів
і найпрогресивнішою в технічному плані.
На даний момент популярними є такі служби: World Wide Web (www) – служба
пошуку та перегляду гіпертекстових документів (гіпермедіа), що включають у себе
графіку, звук і відео; е-mail – електронна пошта – це служба листування або обміну
електронних повідомлень; Usenet, News (телеконференції, групи новин) – різновид
мережної газети або дошки оголошень; ICQ – служба для спілкування в реальному
часі та ін.
Особливу групу сервісів мережі складають сучасні програмні продукти, що
використовують Інтернет як середовище передачі інформації. Це, насамперед,
програмні пакети для проведення відео- та аудіоконференцій; комунікаційні програми
Інтернету: Skype, ICQ, MSN Messenger тощо. Популярними стають соціальні
сервіси,що базуються на технології Веб 2.0, які дають користувачам можливість
здійснювати спілкування в межах відповідної групи, серед них такі системи:
створення веб-журналів; вікіенциклопедій; збереження мультимедійних веб-ресурсів
та особливо – блогів (віртуальних щоденників), веблогів [31].
Другий критерій – останнє оновлення – є також важливим для оцінки веб-сайту,
він свідчить про його «життєдіяльність», актуалізацію та функціонування в інформаційному просторі. За міжнародними вимогами, веб-сайт потрібно оновлювати як
мінімум один раз на тиждень, а нові повідомлення (новини) – щоденно.
Спробуємо порівняти контент найпопулярніших українських нумізматичних
веб-сайтів:
1. Аукціон антикваріату «VIOLITY».
2. Справочно-информационный журнал «Нумизматика и фалеристика».
3. Кolekcioner.net.ua.
4. COINS.KIEV.UA.
5. NUMIZ.
176
Щодо першого критерію, найінформативнішим сайтом виявився Аукціон
антикваріату «VIOLITY». Окрім каталогу товарів кількістю понад 20000 тисяч,
сайт містить додаткові відомості про правила проведення аукціону, форум та архів.
Щодо другого критерію, тобто останнього оновлення, то як бачимо, 3 сайти
оновлюються періодично, 2 сайти оновлюються не періодично, 1 не має дати
177
оновлення. Слід зазначити, що дана тенденція спостерігається й на інших українських
веб-сайтах. На жаль, розробники веб-сайтів не надають відповідної уваги цьому
питанню, у той час як для користувача цей показник є важливим визначником стану
новизни інформації, представленої на сайті.
Слід зазначити, що загальний аналіз провідних нумізматичних веб-сайтів України
з боку використання інтернет-сервісів свідчить про недостатнє використання сайтів
цих сервісів. А це може свідчити про утримання сайту в собі ресурсів власної
генерації, що могли б бути корисними для відвідувачів.
Таким чином, нумізматичні веб-сайти України становлять сукупність різноманітних
інтернет-ресурсів та змістом, структурою, призначенням та доступністю. Світова
павутина налічує досить велику кількість нумізматичних сайтів як наукових, так
і комерційних, любительських, що разом становлять комплекс нумізматичних
інтернет-ресурсів України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
1. Жданович О. В., Методология поиска работы с историческими текстами в Интернет / О. В.
Жданович // Історико-географічні дослідження в Україні. Збірка наукових праць. – Число 9 / Відп. ред.
М. Ф. Дмитрієнко. – К.: НАН України. Інститут історії України, 2006. – С. 187-203
2. Жданович О. В., Историческая информация в Интернет. Краткая история сети интернет и
использование ее информационных ресурсов / О.В. Жданович // Спеціальні історичні дисципліни: питання
теорії та методики : Збірник наукових праць. – Число 5 / Відп. ред. М. Ф. Дмитрієнко. – К.: НАН України,
Інститут історії України, 2006. – С. 187-203.
3. Хромова І., Нумізматика в музейних інтернет-ресурсах України / І. Хромова // Спеціальні історичні
дисципліни: питання теорії та методик. – К.: Інститут історії України, 2013. – С. 203-207.
4. Орлик В. М., Інформаційний потенціал веб-ресурсів у нумізматичних дослідженнях (на прикладі
монет держав хрестоносців) / В. М. Орлик // Архівознавство та джерелознавство галузі знань: проблеми
взаємодії на сучасному етапі. – К., 2013. С. 129-133.
5. Веб-сайт [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%
D0%B5%D0%B1%D1%81%D0%B0%D0%B9%D1%82.
6. Google [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: https://www.google.com.ua/ (05.09.2016).
— Назва з екрана.
7. Яндекс [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: https://www.yandex.ua/ (05.09.2016). —
Назва з екрана.
8. iCoins – интернет магазин монет [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://icoins.com.
ua/ (05.09.2016). — Назва з екрана.
9. Нумизматика, монеты [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://numizmatika.org.ua
(05.09.2016). — Назва з екрана.
10 Колекція монет Деми Юрія [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://dema.com.ua/
(05.09.2016). — Назва з екрана.
11. Numiz [Електронний ресурс] : [сайт]. – Режим доступу: http://numiz.com.ua/ (05.09.2016). — Назва
з екрана.
12. Numizmat.com.ua [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://numizmat.com.ua/
(05.09.2016). — Назва з екрана.
13. Coins.in.ua [Електронний ресурс] : [сайт]. – Режим доступу: http://coins.in.ua/ (05.09.2016). —
Назва з екрана.
14. Денежные знаки всего мира [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://www.denznaki.
com.ua/ (05.09.2016). — Назва з екрана.
15. Taler – інтернет-магазин [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://taler.in.ua/
(05.09.2016). — Назва з екрана.
16. Аукционный дом гелос [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://www.gelos.kiev.ua/
(05.09.2016). — Назва з екрана.
178
17. monety.in.ua самые дорогие монеты [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://monety.
in.ua/ (05.09.2016). — Назва з екрана.
18. Интернет-магазин «ukrcoins – магазин юбилейных и памятных монет Украины» [Електронний ресурс]:
[сайт]. – Режим доступу: http://ukrcoins.kiev.ua/ (05.09.2016). — Назва з екрана.
19. Аукціон антикваріату «Violity» [Електронний ресурс]: [сайт] / медіа холдинг «Главред»; дизайн
сайту — студія «Айкен». — К. : Главред, 2005. — Режим доступу: http://auction.violity.com/ (05.09.2016).
— Назва з екрана.
20. АНТИКВАР [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://www.antikvartm.com.ua/
(05.09.2016). — Назва з екрана.
21. Скупка антик [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://antik-skupka.com.ua/
(05.09.2016). — Назва з екрана.
22. ВсеСделки [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://www.vsesdelki.com.ua/
(05.09.2016). — Назва з екрана.
23. Україна Incognita [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/
(05.09.2016). — Назва з екрана.
24. coins.numizmat.net [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу: http://coins.numizmat.net/
(05.09.2016). — Назва з екрана.
25. ВКонтакте [Електронний ресурс]: [соціальна мережа]. – Режим доступу: https://vk.com/ (05.09.2016).
— Назва з екрана.
26. Одноклассники [Електронний ресурс]: [соціальна мережа]. – Режим доступу: https://ok.ru/
(05.09.2016). — Назва з екрана.
27. Instagram [Електронний ресурс]: [соціальна мережа]. – Режим доступу: https://www.instagram.
com/ (05.09.2016). — Назва з екрана.
28. Нумизматика, бонистика [Веб-портал]: [сайт]. – Режим доступу: http://moneta.biz/ (05.09.2016).
— Назва з екрана.
29. Філіпова Л. Я., Інформаційно-коммуникативні прояви ресурсного потенціалу Інтернета / Л. Я.
Філіпова // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. — 2010. — № 2. — С. 44-48.
30. Пархоменко В. Д., Національна науково-інформаційна система — стратегічна основа
технологічно-виробничих інновацій / В. Д. Пархоменко., О. К. Скаленко // Науково-технічна інформація
— 2006. — № 4. — С. 3-6.
31. Філіпова Л., Основи комп›ютерної грамотності. Основи роботи в Інтернеті для бібліотечних
працівників. (Модуль 1): навч. прогр. та навч.-метод. матеріали для підвищення кваліфікації працівників
б-к / Л. Філіпова, О. Кузьмінська; Укр. бібл. асоц., Центр безперерв. бібл.-інформ. освіти, Голов. тренінг.
центр для бібліотекарів. — К.: Х., 2010. — 82 с. — Режим доступу: http://ula.org.ua/index.php?id=470&L=0.
— Назва з екрана.
The Numismatist Web-Sites of Ukraine
Summary
Special attention was paid to a question and role numismatist web-sites of Ukraine.
Classification of web-sites is given on criteriaby availability of services, physical location
and setting. The updating and addition has been investigated to information on a web-site on two basic criteria: the use internet-services (or services) and presence of marks
about the last updating. The question of application internet-services is exposed and their
varieties for web-sites. Outlined comparative description to content of the most popular
numismatist web-sites of Ukraine. Potential of web sites of numismatist is exposed on
key descriptions of resources. Conducted analysis to informing of numismatist web-sites
of Ukraine.
keywords: web-site, numismatics, web-site of numismatist, content, classification of
web-sites, informing, internet service, criterion, estimation of quality
179
Switłana Orłyk
(Ukraina)
OBLIGACJE PAŃSTWOWYCH WEWNĘTRZNYCH WOJENNYCH
POŻYCZEK ROSYJSKIEGO IMPERIUM
W OKRESIE PIERWSZEJ WOJNY ŚWIATOWEJ
Na początku 1914 r. rosyjskie imperium miało wielki państwowy dług, który 1 stycznia
1914 r. wynosił 8,8 mld rubli, aby 31 grudnia 1914 r. osiągnąć sumę 10,5 mld rubli1. W
dodatku wewnętrzne pożyczki według różnych obliczeń wynosiły od 4 do 6 mld rubli
stosownie do kursu 1914 r. Wielkie zapotrzebowanie na finansowe resursy podczas wojny
postawiło przed carskim rządem zadanie ciągłego poszukiwania źródeł ich rekompensaty.
W sumie zaczynając od drugiej połowy 1914 r. do początku 1917 r. wydano około 25
miliardów rubli2. Pytanie, gdzie znaleźć pieniądze na wojnę? – było dla rządu Rosyjskiego
Imperium zadaniem pilnym i aktualnym!
Tradycyjnie wydzielano trzy podstawowe źródła finansowe, zabezpieczające wojenne
wydatki. Były to podatki, pożyczki i drukowanie nowych pieniędzy. Carski rząd, licząc na
krótkotrwałość wojny, uważał za najprostszy sposób na pozyskanie środków na potrzeby
wojenne poprzez puszczanie w obieg – emisję nowych kredytowych biletów, a potem w
czasach pokojowych spodziewał się poprawić sytuację za pomocą stabilizacyjnych środków.
Ale wojna przeciągnęła się, puszczanie w obieg pieniędzy doprowadziło do galopującej
inflacji (od drugiej połowy 1915 r.) i w 1916 r. zostało tylko jedno „koło ratunkowe” –
puszczanie w obieg obligacji wewnętrznych pożyczek państwowych.
W sumie w Imperium Rosyjskim w latach 1914-1916 puszczono w obieg sześć państwowych pożyczek, które wynosiły 8 mld rubli: w 1914 r. – jedna pożyczka na sumę
500 mln rubli, w 1915 r. – trzy pożyczki na 2,5 mld rubli, w 1916 r. – dwie pożyczki na
sumę 5,0 mld rubli (tabela 1).
Pierwszą wojenną pożyczkę (rys. 1) wyemitowano w październiku 1914 r. na sumę
500 mln rubli. Miała ona zagwarantowany dochód – 5% na rok. Wypuszczano ją według
emisyjnego kursu 94 rubli za 100 rubli nominału. Obligacje tej pożyczki pozwolono
przyjmować pod zastaw według państwowych umów i dostaw według akcyzowych opłat,
również licząc jako opłaty celne w cenie 90 rubli za 100 rubli nominału świadectwa.
Ogólny okres czasu, na który wydawano pożyczkę wynosił 49 lat. Warto zauważyć, że
wydanie pierwszej pożyczki odbywało się w ogniu wewnętrznej dyskusji i sporów rządu.
Wybitny finansista Sergiej Witte wyrażał się negatywnie, ponieważ był zwolennikiem
emisyjnego sposobu finansowania wojny drogą „włączenia maszyny drukarskiej”. Jeszcze
na początku wojny, podczas zebrania Komitetu Finansowego stwierdził: „Po co myśleć,
niczego nie wymyślisz oprócz puszczenia w obieg kredytowych biletów”3. Po pewnych
przemyśleniach 19 października 1914 r. rosyjski imperator Mikołaj II podpisał ukaz o
1
2
3
Военные займы: сборник статей – Петроград: Типография «Правда»,1917. – С. 195 (Приложение).
Мукосеев В.А., Военные займы России // Военные займы: сборник статей – Петроград: Типография
«Правда»,1917. – С. 192.
Буржуазия и помещики в 1917 году: частные совещания членов Государственной Думы. / под ред.
А.К.Дрезена – М.;Л.: Парт. изд-во, 1932. – ХVI. – С. 24.
180
wypuszczeniu wewnętrznej 5% pożyczki
o ogólnej emisji – 500 mln rubli4. Zwracając uwagę na niezbyt wielki rozmiar
pożyczki można dojść do wniosku, że na
początku wojny taki sposób finansowania potrzeb wojennych nie był środkiem
podstawowym, raczej był pewnym
kompromisem.
Na początku puszczano w obieg
tymczasowe świadectwa obligacji (rys.
2) z czterema kuponami (na lata 19151916). Później wydrukowano oryginalne
obligacje (imienne i bezimienne), które
zamieniano na tymczasowo wydane
świadectwa. Warto zauważyć, że taka
sytuacja z blankietami obligacji była
znana już podczas puszczania w obieg
pierwszych trzech pożyczek wojennych.
Obywatelom zapowiedziano, że „przed
Rys. 1. „Wewnętrzna 5% pożyczka 1914 roku”
drukiem prawdziwych obligacji zostaną
wydane tymczasowe świadectwa z kuponami... Później te świadectwa będą bezpłatnie zamienione na prawdziwe obligacje z
kuponami...”5. Taka sytuacja zmniejszała zaufanie i pokazywała brak przygotowywania i
pośpiech w podjęciu decyzji państwowych.
Już podczas wydania krótkotrwałej państwowej pożyczki (listopad 1915 r.) Bank
Państwowy podkreślał, że „na odmianę od
poprzednich pożyczek, w nowej pożyczce
puszczano w obieg prawdziwe obligacje z
20 kuponami na 10 lat”6.
Wyniki emisji pierwszej pożyczki wojennej były dość dobre. W ciągu 7 dni emisji pożyczki, faktycznie otrzymano 466,0
mln rubli. Jak pisał w swoim sprawozdaniu
kierownik jelisawetgradzkiego oddziału
Banku Państwowego (gubernia chersońska), „nowa 5% pożyczka 1914 r. kupuje
się dość szybko: oddział zdążył sprzedać...
Rys. 2. Tymczasowe świadectwa 1915 r.
4
5
6
О выпуске внутреннего 5% займа 1914 года на нарицательный капитал 500 миллионов рублей и об
условиях и порядке совершения сей операции, Указ императора Николая ІІ от 3 октября 1914 г. //
Собрание узаконений и распоряжений правительства (СУ и РП), издаваемое при Правительствующем
сенате. – 1914. – Отд. 1. – №286 (19 октября). – Ст. №2624. – С. 3923 – 3924.
Kirowogradzkie Państwowe Archiwum (KPA), f.7, op. 1, sp.47, ar.k429.
RPA, f.7, op.1, sp.43, ar.21, 21odw.
181
Rys. 3. „Druga wojenna
pożyczka 1915 roku”
Rys. 4. „Państwowa
5½% wojenna
krótkoterminowa
pożyczka 1915 roku”
tych %% papierów drobnym rentierom”7. Ale zauważmy, że w większości kupującymi
świadectwa pierwszych trzech pożyczek były biura finansowo-kredytowe pod postacią
syndykatów akcjonariuszy banków i tylko mała część kupujących była obywatelami.
Jeśli porównywać kolejne państwowe wewnętrzne pożyczki, należy zauważyć takie
podstawowe pozycje. Pierwsze dwie pożyczki miały oficjalny dochód 5%. Zaczynając
od trzeciej pożyczki, która miała oficjalną nazwę „Druga wojenna państwowa pożyczka
1915 roku” (rys. 3) procentowa stawka dochodu obligacji powiększona została do 5,5%.
W tej pożyczce nie przewidziano 50-rublowego nominału obligacji i znacznie powiększono termin do 81 lat (to bezprecedensowy „odstraszający” termin – S.O.), poza tym
powiększono ogólną sumę emisji obligacji od 500 mln do 1 mld rubli. Licząc na wady
poprzednich pożyczek, w następnej czwartej wojennej pożyczce, która była trzecią
pożyczką w 1915 r. (rys. 4) 50-rublowy nominał obligacji został ponowiony, dodano
7
Tamże.
182
Rys. 5. „Państwowa 5½%
wojenna pożyczka 1916 roku”
Rys. 6. „Państwowa
5½% wojenna krótkotrwała
pożyczka, druga emisja 1916
roku”
25-tysięczny nominał obligacji i zmniejszono termin wykupu obligacji do 10 lat. Ogólna suma emisji obligacji czwartej pożyczki wynosiła 1 mld rubli. Pozytywne było to,
że dochód z kapitałów pieniężnych pod postacią procentów we wszystkich wojennych
pożyczkach został zwolniony z podatku.
Oczywiste było, że pod koniec drugiego roku wojny wszyscy zrozumieli, że wojna
przeciąga się, a finansowe wydatki na wojnę ciągle się zwiększają. Na zebraniu Rady
Państwa w lutym 1916 r. minister finansów P. Bark zauważył: „nasze wydatki na wojnę,
wynosiły na początku wojny około 8 mln dziennie, na koniec 1915 r. wynoszą 31 mln rubli
dziennie, czyli około 1,3 mln rubli za godzinę”8. Dlatego podjęto decyzję o zwiększeniu
sum dla obligacji od 1 mld w1914 i 1915 r., do 2 i 3 mld. w 1916 r.
Pożyczki 1916 r. (rys. 5, 6) według podstawowych zasad nie zostały zmienione:
procentowa stawka została na poziomie 5,5%, a nominały obligacji takie same (50, 100,
8
Михайлов И.А., Государственные доходы и расходы России во время войны / И.А.Михайлов // Война
и экономическая жизнь: очерки и материалы для характеристики народного и государственного
хозяйства в связи с войной – Петроград: тип. «Правда», 1917. – Вып.V – VII. – С.80.
183
500, 1000, 5000, 10000, 25000). Termin wykupu nadal wynosił 10 lat. Ale właśnie te
pożyczki miały pewne osobliwości.
Należy zauważyć, że właśnie wydanie dwóch ostatnich pożyczek państwowych
1916 r. było skierowane do mieszkańców miast i wsi. Otóż do spisu biur, które były
upoważnione upowszechniać obligacje wewnętrznej państwowej pożyczki, dołączono
biura i organizacje maksymalnie przybliżone do zwykłych obywateli. Były to miejskie i
ziemskie urzędy, Ziemski i Wiejski Bank, zarząd dróg kolejowych, inspektorzy fabryk,
stowarzyszenia konsumentów, notariusze i inni. Za jeden z dobrych warunków można
uważać „intensywny rozwój oszczędzania”, który rozpoczął się w drugiej połowie 1915 r.,
jako masowe otwarcie kas oszczędnościowych w większości miast i wiosek. Członkowie
zarządu chcąc popularyzować te kasy pośród obywateli wydali polecenie organizacji specjalnych kas przy cerkwiach prawosławnych, przeważnie na wsi. W dodatku „obowiązek
nakłada się na duchownego, a jeżeli to z jakiejś przyczyny nie jest możliwe, wtedy na
diakona czy psalmistę”, o czym pisano w czasopiśmie „Kijowianin” w kwietniu 1916 r.9.
Otwarcie parafialnych kas oszczędnościowych i dołączenie do ich funkcjonowania
duchowych było uzgodnione przez ministra finansów z Najświętszym Synodem. Zrozumiałe było, że problem polegał na tym, że duchowieństwo nie miało zielonego pojęcia
jak prowadzić operacje oszczędzania. Napisano dla nich specjalne instrukcje. Wielkie
znaczenie w upowszechnianiu wśród obywateli obligacji pożyczki wojennej miały również
pocztowo-telegraficzne kasy oszczędnościowe10. Wielką uwagę przykładano do otwarcia
specjalnych „oddziałów oszczędnościowych kas przy fabrykach i górniczo-przemysłowych
organizacjach”, a również organizacji wyjazdów kas oszczędnościowych do fabryk w
dniu wypłaty pensji pracownikom.
Oprócz tego urząd zaproponował obywatelom mechanizm przedłużenia wypłat za
obligacje pożyczek wojennych. Uwadze władz nie umknęły również tymczasowo wolne
pieniądze kas medycznych w fabrykach. Wśród archiwalnych dokumentów znaleziono
list, w którym starszy fabryczny inspektor guberni podolskiej zwracał się do członków
zarządu kas medycznych podolskiej guberni z prośbą „transformacji wolnych pieniędzy
dodatkowych kapitałów kas w bilety nowej pożyczki”11.
Ogólnie rezultaty wydania sześciu wewnętrznych państwowych pożyczek wojennych
były pozytywne. Według oficjalnych danych, w sumie z puszczonych w obieg 8 mld rublowych obligacji otrzymano 7529,0 mln rubli12 – 94% oczekiwanej sumy. Ale podczas
wydawania obligacji zauważono pewne finansowe operacje, które zmniejszyły ekonomiczny efekt prowadzonych przez państwo pożyczek wewnętrznych. Zwłaszcza robiły
to bardzo często prywatne banki. W celu optymizacji wykorzystania własnych środków
finansowych dla kupowania obligacji korzystały one ze środków Banku Państwowego, a
w najlepszym wypadku ze środków znajdujących się na depozytach rachunków swoich
klientów. Problem polegał na tym, że prywatne banki, które były zobowiązane wykupić
obligacje „biorąc 3/5 sumy pożyczki, unikają robić wypłaty ze swoich środków. One
według specjalnych ulgowych warunków biorą nową pożyczkę i z otrzymanych środków
9 Священники - управляющие сберегательными кассами. – Киевлянин. – 1916. – №96 (5 квітня). – С.2.
10 RPA, f.8, op.1, spr.31, ark.47.
11 Centralne Państwowe Historyczne Archiwum Ukrainy m. Kijów (CPHAUK), f. 575, op. 1, spr. 439, ark.200200 odw.
12 Вестник финансов – 1926. – №5-6.
184
dokonują wypłat za poprzednie pożyczki”13. Dlatego, aby Bank Państwowy miał z czego
finansować cenne papiery należało mieć pewne środki, które często „drukowano”. Taki
obieg kapitału niwelował ekonomiczną istotę, która była podstawą mechanizmu puszczania w obieg pożyczek wojennych, a od czasu do czasu nawet szkodził. Tymczasem inne
walczące kraje, które wydawały wewnętrzne pożyczki, nadawały bankom tylko komisyjną funkcję, a wydanie wewnętrznych pożyczek zostało zorientowane na środowisko
przedsiębiorców i obywateli.
Jeśli rozpatrywać strukturę środków finansowych, które uzyskano w rezultacie puszczania w obieg obligacji, to napływająca „żywa” gotówka wynosiła znacznie mniejszą sumę
w porównaniu z oczekiwaniami. To wyjaśnia się tym, że dochód od pożyczek dołączał się
do państwowego budżetu nie tylko pod postacią pieniężnych środków, również wzajemnym
zaliczeniem długów kredytowych organizacji, albo pod postacią państwowych pożyczek
dla akcyzowych opłat i cła. Z tego powodu minister finansów P. Bark, występując w Radzie Państwa w lipcu 1915 r. powiedział: „...Dochód od pożyczek nadchodzi na bieżący
rachunek skarbnicy nie tylko gotówką, ale również przelewem, na przykład z bieżącego
rachunku w Państwowym Banku i prywatnych kredytowych organizacji. W ten sposób
okazuje się, że z realizacją pożyczki bieżący rachunek skarbnicy został uzupełniony,
ilość gotówki w kasach Banku Państwowego się zwiększyła w mniejszym w porównaniu
z rozszerzeniem tego rachunku rozmiarach.... Dlatego nawet przy otrzymaniu środków
na wojnę drogą pożyczek jesteśmy zmuszeni rozszerzać emisyjne ramki Państwowego
Banku”14. Dużo problemów wywoływało otrzymanie realnych środków podczas wydania
szóstej wojennej pożyczki, ponieważ pozwolono na wykup poprzednich obligacji 1915
-1916 r. i inne krótkotrwałe skarbowe zobowiązania. Z tej zasady w przepisach skorzystał
bankowy syndykat jako jeden z promotorów pożyczki. O osobliwościach tego procesu
na zebraniu finansowej komisji Państwowej Rady (21 lutego 1917 r.) mówił w swoim
wystąpieniu deputowany Szypow: „zamiast gotówki jemu (zarządowi – S.O.) przyniosły
krótkotrwałe zobowiązania i obligacje poprzednich pożyczek na 1281 mln rubli, 176 mln
rubli gotówką, wypożyczoną u tego samego Państwowego Banku pod zakład obligacji
i tylko 225 mln gotówki według pożyczki”15. Czyli zamiast pieniędzy zostały zebrane
stare zobowiązania, „w rezultacie mieli marną pracę: nadrukowane papierki puszczano
w obieg, a z powrotem ich odebrać urząd nie mógł”16.
W taki sposób główne środki dla finansowania wojny carski urząd czerpał z emisji
biletów kredytowych, uzupełniwszy państwo nieubezpieczonymi pieniędzmi. Na zebraniu
Rady Państwa 12 maja 1917 r. występujący A. Bublikow podkreślił, że na dzień 16 lipca
1914 r. w obiegu znajdowało się 1718 mln rubli biletów kredytowych, a na dzień 1 maja
1917 r.. wynosiły one 11 457 mln rubli i oczywiście „ten deszcz papierowych pieniędzy nie
został przeanalizowany od pierwszych dni wojny”17. Zrozumiałe było, że prawie 7-razowe
zwiększenie masy pieniężnej wywołało rozwój procesów inflacyjnych i sprzyjało szalonemu przecenianiu pieniędzy i deficytowi na artykuły pierwszej potrzeby, uniemożliwiło
13 Меньков Ф. А., Наши военные займы /Ф.А.Меньков // Новый экономист. – 1916. - №36. – С.5.
14 Страхов В.В., Внутренние государственные займы царской России периода Первой мировой войны:
дис….кандидата исторических наук: 07.00.02 /Страхов Василий Вячеславович. – Рязань, 2000. – С.86.
15 Сидоров А.Л., Финансовое положение России в годы Первой мировой войны / Аркадий
Лаврович Сидоров. – М.: Издательство академии наук СССР, 1960. – С.159.
16 Tamże.
17 Буржуазия и помещики в 1917 году: частные совещания членов Государственной Думы. / под ред.
А.К.Дрезена – М.;Л.: Парт. изд-во, 1932. – ХVI. – С.25.
185
konwersję papierowych pieniędzy na złote monety jako sposób zabezpieczenia środków
pieniężnych. Zamożni obywatele byli zmuszeni trzymać te środki w depozytach w bankach,
którym przekazali, a biedni obywatele wydawać wszystko na jedzenie.
Osobliwa była sytuacja z pieniężnymi depozytami obywateli w bankach Ukrainy
Naddnieprzańskiej. Geograficznie ukraińskie gubernie, które wchodziły do rosyjskiego
imperium były przyfrontowymi albo sąsiadowały z nimi jako terytorium tranzytowe.
Dlatego odgłos wojny na tym terenie był bardziej zauważalny w porównaniu z resztą
rosyjskich guberni. W niektórych ukraińskich miastach było na odwrót. Odbywało się
tam masowe odbieranie pieniędzy z rachunków depozytowych. Na przykład w sierpniu
1915 r. w mieście Nowozybkow i mieście Nowgorodsiwesk w guberni czernihowskiej z
kas oszczędnościowych odebrano wielką ilość środków. Całymi grupami ludzie zabierali
swoje pieniądze18, co wywołało zmartwienie żandarmskiego zarządu z powodu istnienia
„agitacji z celem zmniejszenia ofiary do kredytowej potęgi państwa”19. Dla zrozumienia
przyczyn, które zmuszały ludzi odbierać wszystkie swoje środki dokonywały się „nieoficjalne wywiady”, w rezultacie których żandarmi opowiedzieli o szeregu przyczynach,
które przywiodły do takiego zjawiska. Z nich podstawowymi było podwyższenie cen,
które przeceniało depozyty; nowe ukazy urzędu według kolejnej ewakuacji uciekających obywateli: „w tym obywatele widzą możliwość nadejścia wroga i dlatego istnieje
zapotrzebowanie mieć w rękach swoje pieniądze” i w rezultacie obywatele mieli „nadzwyczajnie zdenerwowanie z powodu ciągłego przybywania uciekinierów, w większości
kobiet, starszych osób i dzieci”.
Uciekinierzy z miejsc zajętych przez wroga opowiadali o tym, że uciekając „nie
zdążyli odebrać swoich depozytów, chociaż są pewni, że z depozytami wszystko będzie
w porządku, ale bardzo żałują, że nie wzięli ich z kas oszczędnościowych wcześniej ”20.
Można podać przykład przeciwny do wyżej wymienionego. Listem od kierującego
jelisawetgradzkim oddziałem Banku Państwowego (chersońska gubernia) do kierującego państwowym bankiem w listopadzie 1914 r. ogłoszono, że napływ środków do kasy
oszczędnościowej miał tendencję do ciągłego zwiększenia „w ciągu dwóch tygodni zwiększenie depozytów sięgnęło do rozmiaru 76 000 rubli. Przelewy z organizacji drobnych
kredytów na zwrot pożyczek mają dobrą tendencję”, wyrażoano opinię, że po wprowadzeniu
zakazu na sprzedaż alkoholu „przypływ pieniędzy na wieś już jest zauważalny, również
zwiększa się ilość depozytów w kasach oszczędnościowych”21.
W całym imperium zauważalna była tendencja „nadzwyczajnego zwiększenia oszczędnościowych depozytów”22, „wyjątkowym przypływem depozytów do kas oszczędnościowych”23, zwłaszcza stało się to zauważalne w drugiej połowie 1915 r. i odzwierciedlone
w listach banku, zarządu Kas Oszczędnościowych i ministerstwa finansów, ministerstwa
handlu i przemysłu24. Oczywiście, że te krótkotrwałe wolne środki pieniężne państwo
rozpatrywało jako potencjalne źródło dla wewnętrznych państwowych pożyczek. Potwierdzeniem tego, że źródłem pożyczek był swobodny kapitał pod postacią oszczędności
18
19
20
21
22
CPHAUK, f. 1439, op.1, spr. 1657, ark.360, 376.
Tamże, ark. 358.
Tamże, ark. 358 зв., odw.
KPA, f.7, op.1, spr.46, ark.16 odw.
Боголепов М.И. Военные займы и народные сбережения // Военные займы: сборник статей – Петроград:
Типография «Правда»,1917. – С.103-115.
23 KPA, f.7, op. 1, spr.47, ark. 141.
24 Tamże, арк.141,148,160,220.
186
obywateli, należy podać opinię znanego ekonomisty ukraińskiego pochodzenia M. Tugan-Baranowskiego – „w rękach obywateli skupiły się olbrzymie środki, które łatwo mogą
posłużyć jako pożyczka”25.
Potwierdzając swoją opinię liczbami zauważył, że na 1 października 1916 r. ogólna
suma depozytów przewyższyła 11 miliardów rubli, a to jest dwa razy więcej sumy depozytów niż na początek wojny. Takie zwiększanie oszczędności obywateli nie powiększało
poziomu życia i odpowiedniego uwolnienia u nich gotówki. To były skutki nieprzeanalizowanej kredytowej polityki, podstawą której było niekontrolowane puszczanie w obieg
papierowych pieniędzy i inflacyjne procesy.
Co dotyczy wojennych pożyczek Rządu Tymczasowego, to w marcu 1917 r. uchwalono
odpowiedni ukaz, dotyczący wydania „Pożyczki Wolności” (rys. 7) w czterech transzach.
Rys. 7. „Pożyczka Wolności,
1917 roku”
Pierwsza transza obligacji „Pożyczki Wolności” to nominały 50, 100, 500, 1000, 5000,
10 000 i 25 000 rubli. Kolejne trzy drukowano dodatkowo bardziej drobnymi nominałami
– 20 i 40 rubli. Charakterystyczną osobliwością zewnętrznego wyglądu tych obligacji było
to, że w centralnej części obligacji zwracano się do obywateli z „gorącym zawołaniem”
Rządu Tymczasowego „pożyczyć pieniędzy Państwu, wydać ich na nową pożyczkę i w
taki sposób uratować naszą wolność i własność”. Ogólnie planowano „pożyczyć” nie
mniej niż 3 miliardy rubli za 5% stawką dochodu, emisyjnym kursem 85 rubli za 100
rubli nominalnej wartości z okresem wykupu 49 lat.
Bardziej aktywne dołączenie do wydania wewnętrznych państwowych pożyczek
obywateli, zobowiązywało rząd aby więcej uwagi zaczął przydzielać masowej popularyzacji znaczenia pożyczek. W dodatku wszystkim masowym spotkaniom towarzyszył
potężny propagandowy nacisk, który opierał się na patriotycznych uczuciach obywateli
(rys. 8-13).
Został w tym celu przygotowany przez ministerstwo finansów cały szereg broszur
(niektóre mieściły artykuły znanych naukowców), ulotek, plakatów o pożyczkach. Ciągle
drukowano ogłoszenia w gazetach. W celu popularyzacji wśród obywateli państwowych
pożyczek na zamówienie ministerstwa finansów, przez Stowarzyszenie „Rosyjskiej Taśmy
25 Туган-Барановский М.И., Военные займы в теоретическом освещении / М.И. Туган-Барановский //
Военные займы: сборник статей – Петроград: Типография «Правда»,1917. – С.23.
187
W. Glagolina” przygotowano agitacyjne kino-spektakle „Wymarzona skarbonka” (w 2
częściach) i „Wszystko dla wojny”26, które pokazywano w różnych miastach i zaludnionych punktach imperium.
Rys. 8-13. Agitacyjne plakaty, pokazujące popularyzację wśród obywateli państwowych wojennych pożyczek
1914 -1916 r.
Źródło: ułożono przez autora na podstawie – Собрание узаконений и распоряжений правительства: 1914.
– Отд. 1. – №286 (19 октября). – Ст. №2624.; 1915. – Отд. 1. – №57 (20 февраля). – Ст. №515.; 1915.
– Отд. 1. – №127 (29 апреля). – Ст.№992.; 1915. - Отд.1. – №315 (3 ноября). – Ст. №2334.; 1916 г. –
Отд.1. – №61 (5 марта). – Ст. №444.; 1916. – Отд.1. – №289 (17 октября). – Ст. №2294.
26 Подписка на военный заём 1916 года.- Киевлянин. – 1916. – №80 (20 марта). – С.2.
188
189
Bonds of the state internal war loans
of the Russian empire during the first world war
Summary
The article presents the analysis of the peculiarities of issuing state internal war loans
of the imperial government during the First World War in Dnieper Ukraine. The mission,
objectives and results of the issue of the state internal war loans were considered. The
features of administrative mechanism of war loans were studied and the comparative analysis has been carried out. Image samples of various issues of war bonds and temporary
certificates of that period were presented.
The analysis of the structure of financial resources obtained by the imperial government
as a result of issue of the bonds of war loans was done. A certain number of deficiencies
and miscalculations that reduced economic efficiency of the war loans was revealed.
The peculiarities of perception of the Ukrainian provinces of the imperial policy of the
internal loans were considered. The content and methods of propaganda of war loans
were highlighted.
190
SPIS TREŚCI;
Viktor Kotsur (Ukraine)
METHODOLOGICAL ISSUES OF MODERN NUMISMATIC
RESEARCH: MATERIALS OF “BLACK” ARCHEOLOGY
AND SCIENTIFIC RESEARCH ............................................................................... 7
Vasyl Orlyk (Ukraine)
RARE VARIETY OF SHILLING OF THE GRAND MASTER
OF THE TEUTONIC ORDER PAUL VON RUSDORF
FOUND IN VOLYN REGION .................................................................................. 10
Валерий.А. Кобринец (Беларусь)
АКТОВЫЕ КНИГИ МОГИЛЕВСКОГО МАГИСТРАТА
ОБ ОБМЕННОМ КУРСЕ РУССКОЙ КОПЕЙКИ В ХVI В. ........................... 15
Андрей Карач (Беларусь)
ФАЛЬШИВОМОНЕТНИЧЕСТВО И ЗАКОН В ВКЛ В XVI ВЕКЕ ............ 25
Виктор Какареко (Беларусь)
ТРОЯКИ ПОСЛЕДНЕЙ ЧЕТВЕРТИ XVI ВЕКА
В ДЕНЕЖНОМ ОБРАЩЕНИИ ПРИНЕМАНЬЯ,
ПО МАТЕРИАЛАМ КЛАДОВ ............................................................................... 29
Александр Анушенко (Беларусь)
КЛАД ТРЁХГРОШОВИКОВ И СИГНЕТА С ГЕРБОМ «ЛЕЛИВА»
ИЗ ЛЕПЕЛЬСКОГО РАЙОНА ВИТЕБСКОЙ ОБЛАСТИ ............................... 63
Всеволод Юргенсон (Беларусь)
МОНЕТЫ ВЕЛИКОГО КНЯЖЕСТВА ЛИТОВСКОГО
И КОРОНЫ XVI-XVII ВЕКОВ КАК СРЕДСТВО
РЕПРЕЗЕНТАЦИИ ВЛАСТИ И ПОЛИТИЧЕСКОЙ ПРОПАГАНДЫ ......... 68
Tomasz Maćkowski (Polska)
WKŁAD STANISŁAWA SOLSKIEGO W ROZWÓJ XVII-WIECZNEJ
RACHUNKOWOŚCI MONETARNEJ .................................................................... 73
Jarosław Dutkowski (Polska)
NOWE PROBLEMY METODOLOGICZNE
W BADANIACH NUMIZMATYCZNYCH, NA PODSTAWIE POWSTANIA
MONOGRAFII ZŁOTO CZASÓW DYNASTII WAZÓW ................................... 83
Ирина Колобова (Беларусь)
О ПОДДЕЛКЕ «РОССИЙСКО–ПОЛЬСКОЙ» МОНЕТЫ
ВАРШАВСКОГО МОНЕТНОГО ДВОРА ............................................................ 94
191
Інна Чайка (Україна)
ЗАКОНОДАВЧЕ ОФОРМЛЕННЯ ПОДАТКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ
У ПЕРІОД «ВЕЛИКИХ РЕФОРМ» 1860-1870 РР.
НА ТЕРИТОРІЇ ПІВДНЯ УКРАЇНИ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ
ПОВНОГО ЗІБРАННЯ ЗАКОНІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ) ........................... 97
Андрей C. Бойко-Гагарин (Україна)
ФАЛЬСИФИКАЦИЯ МОНЕТ И БАНКНОТ В ПОЛЬШЕ ДО 1917 ГОДА
ПО МАТЕРИАЛАМ УКРАИНСКОЙ ГАЗЕТНОЙ ПЕРИОДИКИ ................. 103
Александра Воробьева, Елена Дивинская (Беларусь)
К ВОПРОСУО ДЕНЕЖНОМ ОБРАЩЕНИИ В Г. ГРОДНО
В ГОДЫ ВТОРОЙ МИРОВОЙ ВОЙНЫ ............................................................ 110
Krzysztof Filipow (Polska)
OBOZOWE ŚRODKI PŁATNICZE W II WOJNIE ŚWIATOWEJ
– PIENIĄDZ OBOZÓW KONCENTRACYJNYCH III RZESZY ...................... 116
Zbyšek Šustek (Słowacja)
KWITY BANKU SAMORZĄDU ŻYDOWSKIEGO
W GETCIE TEREZINSKIM W LATACH 1943-1945 .......................................... 132
Volodymyr Zaichenko (Ukraine)
GOLD COINS OF THE NATIONAL BANK OF UKRAINE ............................... 160
Ольга Скороход (Україна)
ГРОШОВИЙ ОБІГ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ: ІСТОРІОГРАФІЯ ...................... 164
Павел Малецкий (Беларусь)
«КОНТРАБАНДНЫЕ МОНЕТЫ, ИЗЪЯТЫЕ ТАМОЖЕННЫМИ
ОРГАНАМИ БЕЛАРУСИ В 2001-2012 ГГ.» (ПО МАТЕРИАЛАМ
ЭКСПЕРТИЗ НАЦИОНАЛЬНОГО ИСТОРИЧЕСКОГО МУЗЕЯ РБ) ........ 169
Оксана Шпортун (Україна)
НУМІЗМАТИЧНІ ВЕБ-САЙТИ УКРАЇНИ ......................................................... 174
Switłana Orłyk (Ukraina)
OBLIGACJE PAŃSTWOWYCH WEWNĘTRZNYCH WOJENNYCH
POŻYCZEK ROSYJSKIEGO IMPERIUM
W OKRESIE PIERWSZEJ WOJNY ŚWIATOWEJ ........................................... 180
192